На сьогодні в науковій літературі існує понад 300 визначень влади.
Існування багатьох концепцій влади є свідченням творчих пошуків і
водночас недостатньої вивченості проблеми.
Нормативно-формалістична концепція. Згідно з нею джерелом і змістом влади є
система норм, передусім, правових. Інколи цю концепцію називають легітимістською
(лат. legitimus — законний). Вона виходить з того, що закон виступає і як правовий, і як
моральний чинник, який має юридичну силу. Глибокі історичні корені цієї
обставини породили легітимізм як політичну концепцію, головна ідея якої
полягає в абсолютизації правових норм влади. Як політична доктрина вчення
постало в IX—III ст. до н. е. за існування абсолютної монархії. Тоді державна влада
реалізовувала абсолютну владу правителя, діяла деспотично, а в управлінні була вкрай бюрократизованою. Нині в
демократичних державах легітимізм базується на звеличенні закону — основної
регулюючої норми.
Органістична концепція, її змістом є різні версії функціоналізму, структуралізму й солідаризму, що визначають загальносуспільні функції
влади, які применшують або ігнорують її класовий характер. Наприклад, за структурно-функціоналістською теорією влада — це особливий
вид відносин між управляючими і підлеглими. Роль особи в політичній системі
чітко визначена: підтримка існуючої суспільної системи.
У річищі органістичної концепції влади перебуває
й елітна теорія влади. Виникнення її обґрунтовується існуванням у суспільстві
еліти (фран. élite — краще, добірне, вибране), покликаної управляти
масами людей неелітного стану, усіма соціальними процесами в суспільстві (італійські
вчені Моска, Парето, німецький дослідник Міхельс
та ін.). Щодо розуміння сутності еліти нині немає одностайності. Одні відносять
до неї найактивніших у політиці, інші — високопрофесійних чи багатих осіб. Так чи інакше, ця концепція стверджує винятковість носіїв влади,
вважаючи еліту суто політичним явищем, незалежно від сфери впливу. Однак історичний
прогрес вона розглядає як сукупність циклів зміни пануючих еліт («колообіг еліт»). Ця концепція вважає ідею народного суверенітету
утопічним міфом (один з її постулатів гласить, що народ відсторонений від
влади), стверджує, що соціальна нерівність — основа життя. Стрижнем теорії
еліт є абсолютизація відносин владарювання одних і підкорення інших. Влада
виникає як іманентна (внутрішньо зумовлена) властивість постійно існуючої
в суспільстві еліти. Правда, деякі західні дослідники критикують цю терію за те, що вона не враховує існування «середнього класу»,
який становить більшість населення розвинутих суспільств, нівелюючи їхню соціальну
поля-ризованість та елітність.
Суб'єктивно-психологічна концепція. Вона пояснює владу як вроджений інстинктивний
потяг людини до влади, панування аж до агресії. Серед доктрин — біхеві-ористська теорія влади. Вона орієнтує на дослідження
індивідуальної поведінки людей у сфері владних відносин, а прагнення до влади
проголошує домінуючою рисою людської поведінки і свідомості. Владу тлумачить
і як мету, і як засіб. Згідно з поглядами американського політолога Г. Лассуела, будь-який вплив на політику прирівнюється до прагнення
влади. У політиці все є владою, а будь-яка влада є політикою. До суб'єктивно-психологічного
напряму примикає іструменталістський підхід
до розуміння влади — зведення її до використання певних засобів, зокрема
насильства і примусу тощо.
Індивідуалістично-соціологічна концепція, її прихильники розглядають владу
як гру інтересів — особистих суперечностей між свободою одних та її обмеженнями
щодо інших. Цю «гру» забезпечують угоди, переговори. її успіх залежить від
здібностей, волі, гнучкості суб'єктів, правил «політичної гри» тощо.
Марксистська концепція влади. Беручи за основу передусім економічні
інтереси, що визначають зміст і форму реалізації класових інтересів, вона
тлумачить політичну владу як панування певного класу. За Марксом, той клас,
який володіє засобами виробництва, а отже, й більшою частиною національного багатства,
диктує свою волю в суспільстві. У його руках державна влада, що захищає його ж
інтереси. Для нього існує і демократія.
Нині популярною є реляціоністська
теорія влади (П. Блау, Дж.
Картрайт та ін.), яка тлумачить владу як міжособові стосунки, що дають змогу здійснювати вольовий
вплив на індивіда і змінювати його поведінку. Тому американський соціолог П. Блау визначає владу як здатність одного індивіда (чи
групи) нав'язувати свою волю іншим, не нехтуючи такими засобами, як страх,
покарання тощо.