Влада є однією з фундаментальних засад політичного розвитку
суспільства. Вона має правовий, економічний, духовно-ідеологічний характер,
існує скрізь, де наявні будь-які стійкі об'єднання людей, тісно пов'язана
з політичною сферою, є засобом здійснення і способом утвердження певної політики.
Політична влада виникла раніше за владу державну і визначає реальну здатність
соціальної групи чи індивіда виявляти свою волю. Вона є невід'ємною складовою
загального визначення влади як форми соціальних відносин, якій властивий всеохоплюючий
характер, здатність проникати в усі сфери людської діяльності.
Будь-яка система має системоутворюючий компонент.
Для політичної системи ним є політична влада. Вона інтегрує всі елементи
системи, навколо неї точиться політична боротьба, вона — джерело соціального
управління, яке, в свою чергу, є засобом здійснення влади. Отже, влада є
необхідним регулятором життєдіяльності суспільства, його розвитку та єдності.
Галузь політичної науки, яка досліджує владу, називається кратологією, а вчені, які аналізують її — крато-логами. Політологи по-різному тлумачать поняття
«влада». Найприйнятнішим є визначення її як здатності, права і можливості
розпоряджатися ким-небудь або чим-небудь, вирішальне впливати на долі,
поведінку та діяльність людей за допомогою авторитету, волі, примусу, сили
тощо.
Політична
влада — здатність І можливість здійснювати визначальний вплив
на діяльність, поведінку людей та їх об'єднань за допомогою волі, авторитету,
права, насильства; організаційно-управлінський та регулятивно-контрольний
механізм здійснення політики.
Більшість вчених вважає, що джерелом влади є політичне панування, яке
постає як панування інтересу, має багато форм, основною з яких влада. У
політичній практиці інколи помилково тлумачать навпаки, що влада — джерело панування.
Автори таких тлумачень не враховують, що для завоювання влади необхідно спершу
стати реальною політичною панівною силою і завоювати владу, а далі — закріпити
своє панування.
Поняття «політична влада» ширше від поняття «державна влада». По-перше, політична
влада виникла раніше від державної, ще в додержавну добу. По-друге, не кожна
політична влада є владою державною (наприклад, влада партій, рухів,
громадських організацій), хоча будь-яка державна влада — завжди політична.
По-третє, державна влада специфічна: тільки вона володіє монополією на примус,
правом видавати закони тощо. Проте, окрім примусу, вона послуговується іншими
засобами впливу: переконанням, ідеологічними, економічними чинниками тощо.
Державна
влада — вища форма політичної влади, що спирається на
спеціальний управлінсько-владний апарат і володіє монопольним правом на
видання законів, інших розпоряджень і актів, обов'язкових для всього
населення.
Державна влада функціонує за політико-mepumopiальним принципом. Це означає,
що вона не визнає ніяких родових відмінностей, а закріплює населення за певною
географічною територією і перетворює його у своїх підданих (монархія) або
у своїх громадян (республіка). Державна влада — суверенна, тобто верховна,
самостійна, повна і неподільна в межах державних кордонів та незалежна і рівноправна
в зовнішніх зносинах.
Загалом проблема теоретичного аналізу політичної влади полягає у з'ясуванні
трьох питань: сутність влади (кому вона служить?); зміст влади (у чиїх руках
перебуває?); форма влади (як вона організована, якими є апарат і методи її
здійснення).
Характеристика політичної влади потребує розгляду питання про її суб'єкт і
об'єкт.
Суб'єкт політичної влади. Ним є джерело активної предметно-практичної
політичної діяльності, спрямованої на об'єкт. Існує думка, що поняття «суб'єкт
влади» і «носій влади» нетотожні. Суб'єкт влади — це соціальні групи,
насамперед панівні класи, політичні еліти, окремі лідери; носії влади —
державні та інші політичні організації, органи і установи, утворені для реалізації
інтересів політичне домінуючих соціальних груп. Такий поділ є відносним.
Побутує й інша класифікація владних суб'єктів. Згідно з нею суб'єкти влади
умовно поділяють на первинні й вторинні:
1. Первинним суб'єктом за республіканського, демократичного правління є народ — носій
суверенітету і єдине джерело влади в державі. Він здійснює владу безпосередньо
і через органи державної влади та місцевого самоврядування. Поняття народ
неоднорідне: основними суб'єктами влади є великі групи населення,
об'єднані спільністю корінних інтересів і цілей; неосновними — невеликі
етнічні групи, релігійні громади тощо.
2. Вторинні суб'єкти носіїв влади — малі групи, представницькі колективи, партії, асоційовані
групи, групи партикулярних (приватних, неофіційних) інтересів тощо. Суверенним
суб'єктом політичної влади є громадянин держави, наділений конституційними
правами та обов'язками. Суттєву роль у владних відносинах відіграють політичні
лідери. Наслідки їхньої політики, як відомо, різні: прогресивні й
регресивні, плідні та безплідні, благополучні й трагічні. І, нарешті, сукупним
(колективним) носієм політичної влади є сама політична система суспільства
як спосіб організації і розвитку соціальних спільнот і їх стосунків.
Об'єкт політичної влади. Це явища і процеси політичної сфери, на які
спрямована дія суб'єктів політики. До розуміння об'єкта влади треба підходити
діалектичне, оскільки певні суб'єкти і об'єкти влади можуть мінятись місцями
залежно від обставин і ролі. Скажімо, класи, соціальні групи, етнічні спільноти,
окремі громадяни, громадсько-політичні організації є суб'єктами або носіями
політичної влади, водночас вони і стосунки між ними є об'єктами владного
впливу. До об'єктів політичної влади відносять також усі сфери суспільного
життя — економічну, духовну, соціальну, науково-технічну тощо, суспільство
загалом.