Т Е М А 19

ВІДТВОРЕННЯ І ЗАЙНЯТІСТЬ ТРУДОВИХ РЕСУРСІВ

1. ЗАЙНЯТІСТЬ НАСЕЛЕННЯ ТА РИНОК РОБОЧОЇ

СИЛИ

Проблема зайнятості населення

Процес відтворення національного виробництва передбачає відтворення не лише сукупного продукту (про що мова йшла в попередніх темах), але й робочої сили. Це означає, що робоча сила, яка використовується в процесі виробництва (матеріального й нематеріального), повинна постійно відновлювати свою працездатність шляхом споживання необхідних засобів існування (матеріа-

регулювання обмежене певними рамками, але в той же час являє собою економічну й соціальну реальність.

Ключовою проблемою регулювання ринку робочої сили є оптимальне поєднання високої ефективності праці з максимальною зайнятістю населення, а також забезпечення надійних соціальних гарантій на випадок безробіття. Тому воно розповсюджується на важливі параметри ринку робочої сили як з боку пропозиції: кількість робочого часу, порядок найма і звільнення, форми компенсації ризику, але насамперед на такий найважливіший параметр, як ціна, за якою відбувається купівля-продаж робочої сили (зарплата).

Найважливішим інструментом регулювання ринку робочої сили виступає тарифний договір, що укладається між представниками найманих працівників - профспілками, з одного боку і підприємцями або їх спілками, з іншого. Тарифні договори регулюють насамперед характер зарплати (почасова, відрядна, відрядно-преміальна) та її величину, тривалість робочого часу й відпусток, порядок найму та звільнення, форми компенсування ризику, заходи з безпеки праці, внутрішній розпорядок (штрафи, пропускна система і т.д.), систему соціальних виплат тощо. При цьому умови, визначені тарифним договором мають характер мінімальних нормативів. Це означає, що індивідуальні договори між підприємцем і найманим працівником юридичне недійсні, якщо вони укладені на умовах гірших ніж ті, що вказані в тарифному договорі.

Зміст тарифних договорів у першу чергу визначається тими законами й законодавчими актами, які приймає держава. Тому механізми регулювання ринків робочої сили, діючих в окремих промислово розвинутих країнах, мають не лише спільні риси, а й певні відмінності, зумовлені різними факторами. А саме: історичними умовами, специфікою співвідношення між працею і капіталом, інституційною організацією суспільства, трудовим законодавством тощо. Саме ці умови є основою відмінності різних моделей регулювання ринку робочої сили (шведської, японської, німецької та ін.).

Механізм регулювання ринку робочої сили, що склався в розвинутих країнах світу, є результатом боротьби між працею й капіталом, компромісів, досягнутих у процесі цієї боротьби. Проте діяльність профспілок вносить до цього механізму важливі корективи, завдяки чому ринок робочої сили перестає бути сферою безмежного панування капіталу й конкуренції.

Важливим суб'єктом регулювання ринку робочої сили (паралельно з профспілками) в промислово розвинутих країнах виступає держава. Насамперед потрібно відзначити політику, скеровану на забезпечення повної зайнятості. З метою стимулювання попиту на робочу силу держава: а)розвиває підприємництво на основі державної власності; б)розробляє й реалізує програми громадських робіт; в)здійснює закупівлю товарів і послуг у приватному секторі; г)призначае премії підприємцям за створення нових робочих місць; д)через пільгове оподаткування сприяє нагромадженню капіталу в приватному секторі, що веде до створення нових робочих місць; є)виступає посередником у пошуках вакансій робочих місць; ж)організує навчання й перенавчання робочої сили і т.д.

Через державу трудове населення отримує також ряд виплат, які певною мірою стабілізуючи соціально-економічне становище, частково звільняють працю в її відносинах з капіталом від ринкового ризику в його крайніх формах. Такі виплати через систему соціального забезпечення утворюють практично другий елемент ціни робочої сили, який, на відміну від першого (зарплати), утворюється на позаринковій основі.

Одним з елементів, що стабілізує становище найманого робітника на ринку праці, є система державного пенсійного забезпечення, страхування по безробіттю, а також виплати через державну систему соціального забезпечення соціальної допомоги людям, що потрапили в тяжке матеріальне становище й не можуть себе утримувати.

Механізм регулювання ринку робочої сили, стабілізуючи доход від трудової діяльності та вносячи елементи стійкості в довготривалі процеси відтворення робочої сили, водночас давав кожному капіталу і в цілому капіталізму вигоду, в кінцевому підсумку ці заходи стабілізували виробництво додаткової вартості. За ці довгострокові вигоди капітал заплатив згодою на ряд обмежень і регламентацій, які за обопільною домовленістю між підприємцями і профспілками були включені в умови функціонування ринку робочої сили.

Дерегулювання ринку робочої сили

Проте, елементи регулювання ринку робочої сили, основані насамперед на укладенні колективних договорів, на законодавчому й тарифному визначенні заробітної плати, соціальних виплат і норм робочого часу, в сучасних умовах у країнах Заходу все менше починають відповідати інтересам підприємництва. В багатьох країнах ще з 80-х рр. розпочався серйозний тиск на урядові структури з метою перегляду законодавства, що регулює взаємовідносини між працею й капіталом на

льних, духовних, соціальних). В умовах ринкової економіки отримати ці засоби існування можна, лише купивши їх, для чого потрібно мати певні кошти. Основним джерелом отримання цих коштів для переважної частини працездатного населення є продаж робочої сили, в результаті чого робітники (носії робочої сили) включаються у виробничий процес і отримують статус "зайнятих". Отже, відтворення робочої сили перш за все передбачає забезпечення працездатного населення, а точніше, трудових ресурсів країни, роботою, їх зайнятість.

Трудові ресурси - це частина населення країни, яка володіє необхідним фізичним розвитком, має певні знання, практичний досвід для роботи й знаходиться в певних вікових межах. В Україні - це жінки від 16 до 54 років, чоловіки - від 16 до 59 років. В інших країнах світу віковий ценз трудових ресурсів може бути більшим або меншим залежно від чинного законодавства.

Зайнятість - це сукупність економічних, правових, соціальних, національних та інших відносин, пов'язаних із забезпеченням працездатного населення робочими місцями та його участю в суспільно корисній діяльності, яка приносить заробіток або доход. Ці відносини охоплюють різних суб'єктів, що видно зі схеми 143.

Схема 143 Суб'єкти відносин зайнятості

Покупці робочої сили

Особи, що займаються індивідуальною (сімейною) трудовою діяльністю

Особи, що продають свою здатність до праці

Перелік осіб, які відносяться до зайнятого населення в Україні, дається в Законі "Про зайнятість населення", прийнятому Верховною Радою України в березні 1991 р.

Зайнятість населення реалізується через конкретні форми включення працівників в економічну систему. Найбільш поширеними серед них є ті, що перераховані у схемі 144.

Схема 144

Форми реалізації зайнятості населення

Наймана праця за трудовою угодою в державному секторі, на об'єктах колективної або приватної власності

Особиста праця на об'єктах, де робітник має свою частку акцій, пайовий внесок, тобто є співвласником

Особиста праця власника засобів виробництва, коли він є власником і трудівником

Робота на спільному підприємстві

Оптимальним варіантом функціонування національного виробництва й важливим фактором захисту населення в трудовій сфері є повна зайнятість трудових ресурсів. Проте, що розуміти під "повною зайнятістю", в економічній практиці довгий час залишається дискусійним. Теоретично повна зайнятість означає забезпечення робочими місцями й оплачуваною роботою всіх, хто бажає і вміє працювати. Але практика господарювання нібито спростовує таке визначення, і на це вказують багато відомих економістів Заходу, стверджуючи, що висока ефективність національної економіки можлива лише за наявності певного резерву незайнятого самодіяльного населення. Мова про це піде далі.

Важливу роль у вирішенні проблеми зайнятості відіграє ринок робочої сили. Ринок робочої сили -це суспільно-економічна форма руху трудових ресурсів, яка в умовах товарного виробництва забезпечує включення робочої сили в економічну систему. Або - це сукупність виробничих відносин, у результаті яких носії робочої сили отримують джерело до існування й перетворюються в найманих робітників, а власники засобів виробництва отримують джерело для своїх майбутніх прибутків, перетворюючись у роботодавців. Головні суб'єкти ринку робочої сили показані в схемі 145.

Схема 145 Суб'єкти ринку робочої сили

Продавець робочої сили - в майбутньому найманий працівник		Покупець робочої сили -в майбутньому роботодавець

	Посередник (працює на
	комісійних засадах)

На яких засадах будуються взаємовідносини між основними суб'єктами ринку робочої сили: її продавцями і покупцями? Серед західних економістів досить поширеною є точка зору (яку тепер поділяє більшість вітчизняних економістів - прибічників прискореного ринкового реформування економіки), що акт купівлі-продажу робочої сили нічого особливого в собі не має й нічим не відрізняється від купівлі-продажу будь-якого іншого товару. А продавці і покупці робочої сили знаходяться в однаково рівних умовах. Насправді ж ситуація виглядає дещо інакше. Особливістю цього акту є те, що він породжує певні соціальні наслідки як для того, хто продає свою здатність до праці (робочу силу), так і для того, хто ЇЇ купує.

Зокрема, людина продає свою робочу силу (продавець) не заради спортивного інтересу, а через те що не має інших джерел до існування. За цих умов бажання продати робочу силу якомога дорожче породжується не просто комерційним прагненням, а соціальними факторами, бо продаж робочої сили виступає єдиним джерелом, яке забезпечує: а)існування й відтворення здатності робітника до праці; б)утримання сім'ї; в)можливість вчитись, підвищувати кваліфікацію, а значить довше перебувати в розряді діючих працівників; г)певний рівень духовних благ.

Для роботодавця (покупця робочої сили) інтерес в цьому акті (купівлі-продажу робочої сили) зовсім протилежний. Для нього робоча сила - джерело додаткової вартості, а отже, майбутніх прибутків. Чим дешевше він купує робочу силу (наймає), тим на більший прибуток може розраховувати. Отже, говорити про якусь спільність інтересів між найманим працівником, який продав свою робочу силу, і роботодавцем, який її купив, принаймні некоректно, бо для одного (продавця) в цьому акті йдеться про виживання, а для іншого (покупця) - про можливість отримати більший або менший прибуток. Тому, чим вища заробітна плата (плата за робочу силу), тим менший прибуток, і, навпаки⁴², бо це складові частини єдиного цілого - нової вартості (v+M).

Які ж фактори впливають на формування ціни робочої сили? Можна виділити п'ять основних груп факторів. Див. схему 146.

' Закон цсП. як зазначалося раніше, вивім ше Д Рікардо

Схема 146

Фактори, що впливають на рівень ціни товару "робоча сила"

Природнокліматичний

Цивілізаційний

Соціальний

економічний

Інституціональний

1. Природно-кліматичний фактор. Вартість товару "робоча сила", що лежить в основі ціни робочої сили(зарплати), включає в себе (це було з'ясовано в темі "Капітал і прибуток") вартість необхідних засобів існування робітника та його сім'ї, в першу чергу таких, як їжа, одяг, житло. Істотно, що в різних кліматичних поясах люди потребують різну кількість матеріальних благ для свого існування. Тому й ціна робочої сили, за всіх інших рівних умов, не буде однаковою в країнах, розташованих в теплому й холодному кліматах.

2. Цивілізаційний фактор (ступінь розвитку). Залежно від цього фактору в різних країнах маємо різні потреби в духовних і соціальних благах (вартість яких теж входить до вартості товару "робоча сила"). Тому й ціна робочої сили (зарплата) вища в таких країнах, що знаходяться на вищих щаблях науково-технічного та соціально-духовного прогресу, порівняно з країнами відсталими.

3. Економічний фактор. Під ним розуміється ступінь збалансованості трудових ресурсів і робочих місць, від чого залежить рівень зайнятості населення. Це - вирішальний фактор який впливає на попит і пропозицію робочої сили. Якщо наявність трудових ресурсів перевищує наявні робочі місця, пропозиція робочих ресурсів обганяє попит на них, що неминуче веде до падіння ціни робочої сили, і навпаки.

4. Соціальний фактор. Під ним розуміється рівень організованості найманих робітників у їх боротьбі проти спроб роботодавців знижувати заробітну плату. В першу чергу, це об'єднання робітників у профспілки, партії, що захищають інтереси трудящих, робітничі спілки тощо. Чи.м вищий рівень організації трудових верств населення, тим вища заробітна плата. Зокрема,

низький рівень заробітної плати в Україні в сучасних умовах, затримки в її виплаті значною мірою зумовлені відсутністю відповідної організації, яка могла б протистояти організованому наступу новітньої буржуазії на життєвий рівень трудящих.

б.Інституціональний фактор. Мається на увазі рівень захищеності найманих працівників від роботодавців з боку держави (встановлення мінімального рівня заробітної плати, законодавчі обмеження щодо тривалості робочого дня, встановлення соціальних гарантій тощо).

Взаємодія названих факторів формує рівень ціни товару "робоча сила" на ринку праці.

Як і будь-який ринок, ринок робочої сили має свою спеціалізовану інфраструктуру. Основні її елементи показані в схемі 147. р

Регулювання ринку робочої сили

Ринок робочої сили не можна розглядати як однорідну сукупність пропозиції робочої сили, що протистоїть однорідній сукупності попиту на робочу силу. Тому навіть при загальній збалансованості кількості працездатних, що шукають роботу, з кількістю робочих місць певна частина трудових ресурсів може бути не зайнята при наявності вільних робочих місць. Чим це зумовлено? Річ у тім, що пропозиція робочої сили, яка характеризується сукупністю осіб, що потребують працевлаштування, складається з різних категорій потенціальних працівників. Так, з точки зору їх підготовки, можна виділити три основних групи: висококваліфікована робоча сила; малокваліфікована або некваліфікована робоча сила; випускники різних навчальних закладів, які розпочинають трудову діяльність. З іншого боку, попит на робочу силу, який визначається потребами роботодавців, а також рівнем технічної оснащеності виробництва, вимагає працівників з різним рівнем професійної підготовки.

Проілюструвати цю ситуацію можна таким умовним прикладом. Припустимо, що загальна пропозиція робочої сили в країні складає 16 млн. осіб. З них 5 млн осіб - висококваліфікована робоча сила, 8 млн. осіб - мало - або некваліфіковані робітники і З млн. осіб - випускники навчальних закладів. Загальний попит на робочу силу в країні теж складає 16 млн. осіб. Але в іншій структурі. Потреби у кваліфікованій робочій силі складають 8 млн. осіб (а пропозиція лише - 5 млн.),малокваліфікованих робітників треба лише 6 млн., а пропонується 8 млн. осіб. Нарешті попит на випускників навчальних закладів складає не З млн., а 2 млн. осіб. Отже, навіть при загальній збалансованості між попитом і пропозицією робочої сили на макрорівні за окремими структурними параметрами в умовах нерегульованої економіки можуть бути розбіжності. В нашому прикладі частина малокваліфікованих робітників і випускників навчальних закладів у кількості 3 млн. осіб не знайдуть роботи. В той же час попит на висококваліфіковану робочу силу в кількості теж 3 млн. осіб буде незадовільне ним.

Схема 147

Інфраструктура ринку робочої сили

Сфера регулювання зарплати

(закони, нормативні акти, угоди,

колективні договори, арбітраж)

Мережа кас і різні фонди

Система профорієнтації і перенавчання трудових ресурсів

Служба зайнятості і працевлаштування

профспілкові організації і спілки роботодавців

Сфера компенсацій та допомоги по безробіттю.

Розглянуте дає підстави стверджувати, що повна зайнятість (за всіма параметрами) і висока ефективність використання трудових ресурсів може бути досягнута (особливо в сучасній складній і великомасштабній економіці) лише за умови, коли держава візьме на себе певні регулятивні функції з підготовки, розподілу й використання працездатного населення країни. Ринок самотужки цієї проблеми вирішити в сучасних умовах не спроможний. Проте це не означає повного усунення ринкового механізму з арени регулювання трудових відносин. Між державним і ринковим регулюванням повинен бути досягнутий розумний оптимум. Лише тоді може бути забезпечена висока ефективність використання трудових ресурсів країни.

Отже, мова йде про те, що оптимальна зайнятість трудових ресурсів у сучасних умовах не може бути досягнута лише в результаті ринкового саморегулювання. Механізм внутрішнього (ринкового) регулювання повинен бути доповнений механізмом зовнішнього регулювання, в якому суб'єктами регулювання виступають профспілки, об'єднання підприємців і держава. Це

ринку робочої сили. Було розгорнуто широкий наступ на громадську свідомість на користь так званого дврегулювання ринку робочої сили. Процеси дерегулювання поступово почали набувати все більших розмірів. Тому особливістю розвитку ринку робочої сили в сучасних умовах є суперечлива взаємодія процесів його регулювання та дерегулювання. Що ж розуміється під останнім?

Відповідаючи на це запитання, необхідно зупинитися принаймні на трьох моментах. По-перше, які сили в сучасному суспільстві і чому вимагають здійснити перехід від регулювання ринку робочої сили до його дерегулювання. По-друге, які об'єктивні умови закладені в ці вимоги. По-третє, в чому полягає сутність дерегулювання?

1. Дерегулювання - це одна з найважливіших вимог, з якою виступають нині неоконсервативні сили. Неоконсерватори стверджують, що регульований ринок робочої сили по суті перестає бути ринком, що інституційна структура, юридичні закони й правила роблять неможливим його нормальне функціонування. Тому, на їх думку, ринок робочої сили повинен повністю змінити свої організаційні форми. Надмірно жорсткі, скуті масою непотрібних обмежень форми слід замінити "гнучкою системою".

В основі нової організації ринку праці, вважають неоконсерватори, повинні лежати необмежена конкуренція, право кожного не лише на вільний вибір робочого місці, але й на вільний вибір форм зайнятості, тривалості робочого часу й форм соціального забезпечення. Система тривалих трудових зв'язків між підприємцями, з одного боку, й особами найманої праці, з іншого, повинна бути замінена. Лише частина працюючих повинна найматися на умовах стабільного доходу при твердо встановленому 40-годинному тижні, всі інші - на більш гнучких умовах.

З цього випливає вимога про необхідність усунути загальні законодавчі положення, що регулюють ринок праці, й перейти до диференційованих договорів про тарифи. Іншими словами, не трудове законодавство, а індивідуальна трудова угода (в крайньому випадку угода в рамках підприємства) повинна стати пануючою формою регулювання трудової сфери.

У кінцевому підсумку сенс неоконсервативної позиції з дерегулювання полягає в застосуванні до ринку робочої сили принципу "вільної торгівлі". Але цей принцип неоконсерватори чомусь прагнуть нав'язати лише одній стороні ринку робочої сили. Йдеться про те, щоб розв'язати конкуренцію тільки між продавцями робочої сили. Що стосується монополістичних форм попиту на працю, то їх передбачається залишити недоторканими,

2. Вимоги дерегулювання ринку робочої сили - не просто результат лише активної й свідомої політики, що проводиться в інтересах підприємців. Ситуація значно складніша. Річ у тім, що в якійсь своїй частині дерегулювання зумовлено, по-перше, новими формами технічного прогресу, що вимагають більш гнучких форм використання робочої сили. По-друге, деякі форми дерегулювання відповідають інтересам певних осіб найманої праці. Якби не існувало названих аргументів, то навряд чи процес дерегулювання мав би якісь шанси на успіх в умовах високоорганізованого робітничого руху Заходу. Виявилося, що інтереси представників найманої праці в цій галузі відмінні і деякі групи сприйняли дерегулювання без будь-яких заперечень.

3. Сутність дерегулювання робочої сили реалізується в певних конкретних формах:

- у переході від загального трудового законодавства (колективного договору) в галузі до укладення договору на підприємстві;

- в індивідуалізації трудових угод при відмовленні від укладання колективного договору; передумовою й результатом індивідуалізації є перехід до тимчасової роботи або до неповного робочого тижня (дня);

- у перетворенні колективного договору про найм робочої сили в так званий відкритий договір, що означає надання права окремим працівникам або їх групам при певних домовленостях працювати за умовами менш сприятливими, ніж ті, які передбачаються укладеним колективним договором;

- у дробленні тарифів: за такою формою дерегулювання наймані особи, що працюють на одному й тому ж підприємстві, одну й ту ж роботу виконують на різних умовах.

Отже, в цілому, дерегуляція ринку робочої сили передбачає скорочення загального обсягу прав найманих працівників (під приводом, що цей обсяг став надто великим і не враховує специфіку роботи окремих галузей і підприємств), ставить їх ще в більшу залежність від роботодавців.

Флексибілізація ринку робочої сили

У боротьбі проти колективного договору й регулювання трудових відносин на національному рівні підприємці в країнах

Заходу широко застосовують такий інструмент, як флексибіліза-ція. Що це таке?

Флексибілізація ринку робочої сили в буквальному розумінні - це підвищення його гнучкості. Вона виявляє потребу капіталу в робочій силі з широким спектром професійних навичок для того, щоб можна було її використовувати для виконання різних робіт, а при необхідності швидко її перекваліфікувати. Флексибілізація

робочого часу означає ліквідацію його регулярного, твердо встановленого обсягу. Чисельність робочої сили не може бути постійною. Вона повинна швидко змінюватись залежно від коливань попиту на продукцію. Витрати на робочу силу повинні відображати зовнішні коливання у співвідношенні попиту й пропозиції на неї, розчищати шлях для тієї економії, яка створюється введенням нової техніки.

Така політика зачіпає інтереси всіх осіб найманої праці. Проте її вплив на становище окремих груп працівників неоднаковий. Що мається на увазі? Нова система організації праці найманих робітників, в основу якої закладена флексибілізація ,веде до істотної диференціації між групою працюючих, зайнятих на підприємстві лише тимчасово, чисельність, професійний і кваліфікаційний склад якої постійно коливається, з одного боку, і стабільним ядром найманих працівників, зайнятість яких характеризується твердими умовами найму, з іншого.

Ядро зайнятих на підприємстві, його постійні кадри складаються, окрім менеджменту усіх рівнів, з конструкторів, спеціалістів, техніків, спеціалістів з контролю за якістю та висококваліфікованих робітників. Склад же й умови зайнятості периферійної⁴³ групи (зайнятих тимчасово) не є однорідними. Серед них може бути певна підгрупа осіб, які займають проміжне становище між кадровим ядром і тими, хто знаходиться на самому низу кадрової піраміди. Це конторські службовці, виконавці різних контрольних функцій на виробництві, кваліфікація яких є невисокою. Таку робочу силу досить легко можна знайти на ринку, а отже; "й у будь-який момент відморптись від неї без особливих збитків. Нарешті, існує підгрупа найманих працівників з ще більш рухомими умовами праці й найму, їх залучають до роботи тоді, коли умови збуту викликають необхідність розширення виробничої програми. За своїм професійним складом і функціями вони не відрізняються від конторських працівників, контролерів, випробувачів та ін. Різниця полягає лише в тому, що їх наймають тільки на тимчасову роботу, на певний строк, і, як правило, на укорочений робочий день або на скорочений робочий тиждень (для роботи в другу або третю зміну, у вихідні дні, для підміни тих, хто захворів і т.д.).

Усі ці форми зайнятості на основі тимчасової і часткової роботи, субпідрядів, оренди, надомної праці ведуть до утворення пульсуючих полів зайнятості навколо кожного індивідуального капіталу. При цьому умови найму робочої сили, її оплата, стабільність, статус, кваліфікація, соціальна забезпеченість характеризуються погіршенням у міру переходу від центру (ядра) до периферії. Див. схему 148.

Схема 148

Модель диференціації робочої сили внаслідок її флексибілізації

периферія 2
	Периферія	1
		*-
	Ядро 25%

	25%
50%

Підгрупа найманих працівників з найбільш рухомими умовами праці і найму Підгрупа осіб найманої праці, яка займає проміжне становище Постійні кадри підприємства

Примітка. 25%; 25%; 50% -

співвідношення між групами зайнятих, характерна для моделей Японії і США

Подібні моделі зайнятості, які найбільш характерні для Японії, а т^.кож досить розповсюджені в США, починають проникати і в західноєвропейські держави. Але тут на шляху їх широкого застосування поки що стоять відносно сильні профспілки.

Особливості формування ринку робочої сили в Україні

Формування ринку робочої сили в Україні відображає загальносвітові тенденції, але має й свої особливості, які ускладнюють процес його нормального функціонування. Це:

- аномальний вибух міграційних процесів як наслідок загострення політичних і міжнаціональних '' Периферія - віддалені від центру об'єкти.

відносин між країнами, що утворилися на території колишнього СРСР;

- конверсія виробництва, передислокація військових частин;

- евакуація й переселення людей з територій, що постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції;

- зупинка підприємств через порушення економічних зв'язків і перебої в постачанні сировини, енергії, комплектуючих частин;

- поспішність у здійсненні програми роздержавлення та приватизації власності;

- відсутність достатньої законодавчої бази, яка б чітко регламентувала взаємовідносини між особами найманої праці й роботодавцями.

Все це врешті решт приводить до того, що наші підприємці, переймаючи західний досвід у вирішенні проблеми зайнятості й організації праці та прагнучи забезпечити собі максимальний прибуток в найкоротший строк, застосовують не кращі методи. А це веде (і привело) до втрати трудящими частини соціальних гарантій, які вони мали, до погіршення умов праці, зниження заробітної плати, а в кінцевому підсумку - до загострення соціальної напруги.

2. БЕЗРОБІТТЯ: СУТНІСТЬ І ПРИЧИНА

Як вже було показано, існують об'єктивні умови розбалансова-ності ринку робочої сили, в результаті чого певна частина працездатного населення може не знайти роботу, тобто стати безробітною. В реальному житті так воно й відбувається. Більш того, безробіття стало невід'ємним атрибутом ринкової економіки. На сьогодні, за даними ООН, понад 750 млн. чоловік, тобто майже кожний третій працездатний у світі, або не має роботи взагалі, або має випадковий чи сезонний заробіток. Тому безробіття є центральною соціальною проблемою сучасного суспільства. Що ж є причиною безробіття? Чи воно об'єктивно притаманне сучасному ігіустріальному виробництву? Західні економічні школи дотримуються різних поглядів на сутність та причини безробіття. Розглянемо найбільш поширені з них.

До "великої депресії"⁴⁴ багато знаних економістів 19 і початку 20 століття ("класики" - А.Сміт, Д.Рікардо, Дж.Мілль, А.Маршалл, А.Пігу) вважали, що ринкова система спроможна забезпечити повне використання ресурсів в економіці (в т.ч. і трудових), бо вона має властивість автоматично саморегулюватись, тобто, на їх думку, повна зайнятість е нормою ринкової економіки. Мотивувався цей висновок такими аргументами.

Аргумент 1. Практично неможливою є ситуація, при якій рівень сукупних видатків буде недостатнім для закупівлі продукції,

⁴⁴ Депресія - фаза економічного циклу, яка характеризується застоєм у виробництві, млявістю у торгівлі, значним недовантаженням підприємств і великою кількістю безробітних. "Велика депресія" - затяжна депресія, яка настала в країнах Європи й особливо в США після кризи 1929-33 _РР

виробленої при повній зайнятості. Таке твердження випливало з закону Сея⁴⁵. Суть його зводиться до того, що сам процес виробництва товарів створює доход, який дорівнює вартості вироблених товарів. Це означає, що виробництво будь-якого обсягу продукції автоматично створює доходи, необхідні для закупівлі цієї продукції на ринку. В принципі Сей нічого нового не сказав, бо в дійсності ідеально функціонуюча модель економіки саме це й повинна передбачати.

Аргумент 2. Якщо ж рівень сукупних видатків виявиться недостатнім для закупівлі продукції, виробленої при повній зайнятості, одразу включаються такі важелі регулювання, як ціна й зарплата (в т.ч. ставка процента), і зниження загальних видатків не потягне за собою скорочення реального обсягу виробництва, зайнятості й реальних доходів. За допомогою цих важелів зниження рівня загальних (сукупних) видатків буде компенсуватись пропорційним зниженням цін. Іншими словами: за меншу суму видатків можна буде купити ту ж саму кількість продукції.

Але ж як бути з прибутками підприємців? Адже зниження цін поведе до зниження їх прибутків. На думку економістів-класиків, цього не станеться тому, що відповідно будуть знижуватись і ставки зарплати. Загальне зменшення сукупного попиту на продукцію проявиться в зниженні попиту на робочу силу й інші ресурси, рівень зарплати почне падати, й робітники змушені будуть погоджуватися на роботу за новими, нижчими ставками. Чи погодяться на це робітники? Відповідь: їм просто нікуди буде подітись, бо конкуренція з боку безробітних змусить їх до цього.

Конкуруючи за вільні робочі місця, безробітні будуть сприяти зниженню ставок зарплати до того рівня, доки ці ставки не стануть такими низькими, що підприємцям буде вигідно наймати всіх наявних робітників. Це відбудеться при новій, нижчій, рівноважній ставці зарплати. Тому економісти-класики прийшли до висновку, що вимушене безробіття в ринковій економиці неможливе. Кожен, хто бажає працювати за ставкою зарплати, що визначається ринком, може легко знайти роботу.

Логіка класичної теорії зайнятості приводить також до висновку, що держава повинна проводити політику невтручання в процеси функціонування ринку робочої сили.

Положення класичної теорії зайнятості з часом все більше й більше стали суперечити фактам реального життя. Безробіття стало

Кейнсіанська теорія зайнятості

⁴⁵ Ж.Б.Сен - французький економіст 19 ст., автор великої економічної праці "Трактат політичної економії". (1803 р.).

набувати все більших розмірів і врешті решт стало хронічним супутником капіталістичної економічної системи. У зв'язку з цим більшість економістів почали критикувати як теоретичні постулати, так і основоположні принципи класичної теорії зайнятості.

У 1936р. англійський економіст Д.М.Кейнс дав нове пояснення рівня зайнятості в капіталістичній економіці, зміст якого базується на таких висновках:

1. При капіталізмі не існує внутрішнього механізму, гарантуючого повну зайнятість.

2. Повна зайнятість - швидше випадковість, а не закономірність.

3. Капіталізм не є само регульованою системою, здатною до безконечного процвітання.

^ 4. Економічні негаразди (наприклад, безробіття) не можна зв'язувати лише з зовнішніми факторами (такими, як війни, посухи, повені, інші аномалії), як це роблять "класики". Навпаки, причини безробіття, інфляції й криз криються в самій економічній системі, зокрема, у відсутності повної синхронності в прийнятті основних економічних рішень, у першу чергу рішень про заощадження та інвестиції.

5. Ціни на продукцію й зарплата є відносно стійкими до зниження, їхньому зниженню, на думку кейнсіанців, передують внутрішні фактори, згадані вище, які разом із зовнішніми факторами дестабілізують економіку.

Отже, кейнсіанці заперечують сам механізм класичної теорії зайнятості - автоматичне регулювання ставки процента і співвідношення цін і зарплати. Згідно з їх теорією, безробіття для "чистого капіталізму"⁴⁶ є закономірним явищем. Щоб його уникнути, необхідна активна політика держави, В чому вона повинна полягати?

Згідно з кейнсіанською теорією, основна причина безробіття полягає в психологічному факторі. З одного боку, трудящі не всі свої доходи витрачають на придбання життєвих засобів і послуг, частину їх заощаджують (відкладають "на чорний день"). Тим самим ^штучно зменшується попит на предмети споживання що стримує розвиток галузей і підприємств II підрозділу суспільного виробництва. Низькі розвитку II підрозділу ведуть до падіння попиту на продукцію І підрозділу. А все це разом приводить до скорочення суспільного виробництва в цілому, а отже, і попиту на робочу силу. Виникає безробіття. З одного боку, підприємці мало інвестують розвиток виробництва, боячись зазнати збитків в умовах нестабільності економіки, що також виступає як анти стимул розвитку виробництва і зумовлює падіння сукупного попиту на робочу силу. Безробіття можна уникнути якщо держава буде проводити політику, спрямовану на стримування зростання зарплати або на її зниження для регулювання процесу заощаджень населення, з одного боку, а з іншого - на стимулювання інвестиційної діяльності підприємців шляхом підстраховувавання їх за рахунок державного бюджету від можливих збитків.

Деякі економічні школи вважають безробіття наслідком деформації та негнучкості ринку праці. В цьому випадку, щоб його подолати, пропонується: створення більш гнучкої структури зарплати, проведення на ринку робочої сили стимулюючої політики, яка з допомогою бірж праці, перекваліфікації робітників тощо з'єднає безробітного з вільним робочим місцем.

Проте всі ці заходи скеровані більше на пом'якшення проблеми безробіття, на тимчасове скорочення армії безробітних, врешті решт на виправдання безробіття, а не на усунення причин, що його породжують, бо вони (причини) економістами Заходу, як правило, не розглядаються, а в деяких теоріях підміняються наслідками, на усунення або на пом'якшення яких і скеровуються основні рекомендації. Тому, незважаючи на наявність фундаментальних розробок теорії зайнятості і використання урядами різних держав рекомендацій, що випливають з цих теорій, уникнути безробіття не вдалось ще жодній розвинутій країні Заходу. Більш того, спостерігається стійка тривала тендеція до його зростання.

Чому склалася така ситуація, коли вчені економісти аналізують, в основному, не причину явища, а форми його прояву або наслідки? Річ у тім, що причина безробіття криється в самому капіталістичному ладі. Отже, щоб її усунути, необхідно реформувати існуючий лад. Але буржуазна наука говорити про це не хоче, тому й шукає можливості виправдати безробіття, довести шкідливість для суспільства повної зайнятості і т.ін.

⁴⁶ В даному випадку піл "чистим капіталізмом" розуміється капіталізм, функціонуючий в умовах саморегульованої економіки.

Що ж є дійсною причиною безробіття? Щоб відповісти на це запитання, необхідно передусім проаналізувати наслідки нагрома капіталу. Вони, як відомо, однозначно

підприємців тому, що передбачається в майбутньому отримання ще більших прибутків; неоднозначні для трудящих верств населення тому, що нагромадження капіталу суттєво впливає на рівень його зайнятості. Як це слід розуміти? Річ у тім, що нагромадження капіталу супроводжується НТП. А це означає, що в міру розвитку технічного прогресу відносна потреба в робочій силі зменшується47.Хоча в цілому може відбуватися абсолютне зростання кількості найманих працівників. Механізм цього явища досить простий. В умовах НТП додатковий капітал, утворений в процесі нагромадження, притягує все менше і менше робітників порівняно зі своєю величиною (застосовуються нові, більш продуктивні засоби праці). З іншого боку, старий капітал, який періодично відтворюється в новій будові (технічній), відштовхує все більше й більше робітників, що раніше були ним зайняті. А так як паралельно відбувається процес розшарування товаровиробників, що постійно поповнює армію потенційних найманих робітників, це неминуче веде до виникнення надлишку робочої сили порівняно з капіталом, що застосовується. Цей надлишок і утворює так званну промислові/ резервну армію праці, тобто безробіття.

Проілюструвати закономірність цього процесу можна таким прикладом. Припустимо, що початковий капітал К = 100млн.грн. його органічна будова

——— = 1,5 ; 1 m' -100%

За цих умов вартість готової продукції \¥=50млн.С+40млн.У+40млн.т==140млн.грн. Починаємо нагромадження капіталу. Для цього частина додаткової вартості, припустимо 50%, авансується на розширення виробництва, отже, будемо мати:

20млн. - ФС 40 млн. т

40млн. <

20млн. - ФН

у свою чергу, частина, яка авансується на нагромадження (20млн.грн.), враховуючи технічний прогрес, буде тепер використана на придбання додаткових засобів виробництва і робочої сили не в пропорції 1,5:1, як склалася органічна будова капіталу⁴⁸ в попередній період, а припустимо, в пропорції 3:1. Тобто, будуть закуплені нові, більш продуктивні засоби праці, які потребують меншої кількості працівників для їх обслуговування. Тоді 20млн. ФН будуть використані таким чином:

15млн.С

20млн. <

5млн. V

Тепер, у результаті нового процесу виробництва

⁴⁷ Порівнюючи з темпами зростання капіталу

^4Х Орхініяна будова капіталу - відношення постійного капіталу до змінного С/У

W = 75млн. С + 45млн. V 4- 45млн. т = 165млн.грн. Таким чином, весь капітал зріс на 20%. Був 100млн.грн., став у результаті нагромадження К = 120млн.грн. Постійний капітал С зріс на 25%. Був 60млн.грн., став 75млн.грн. Змінний капітал V зріс на 12,5%. Був 40млн.грн., став 45млн.грн. Отже, питома вага змінного капіталу в загальній сумі капіталу впала з 40% до 37,5%. А оскільки попит на робочу силу визначається не всім функціонуючим капіталом, а лише його змінною частиною, остільки в процесі нагромадження капіталу в умовах НТП кількість робочої сили, що споживається суспільним капіталом, порівняно з його зростаючим обсягом зменшується.

Утворення й зростання промислової резервної армії праці є специфічним законом народонаселення ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Суть його полягає в тому, що робітники, створюючи додаткову вартість, створюють тим самим джерело нагромадження капіталу. Останнє (нагромадження) через механізм зростання органічної будови капіталу породжує промислову резервну армію праці. При цьому складається враження, що ця частина населення є абсолютно надлишковою. Зокрема, вперше наголос на цьому зробив уже згадуваний нами англійський економіст 19 ст. Т.Мальтус. Він у своєму творі "Досвід про закон народонаселення" доводить, що людство на планеті розмножується в геометричній, а виробництво засобів існування зростає в арифметичній прогресії. Тому з часом певна частина людей залишається без засобів існування, тобто стає абсолютно надлишковою, що передбачає необхідність регулювання їх кількості. Так, у першому виданні "Досвіду про закон народонаселення" було записано буквально наступне: людина, яка прийшла в уже зайнятий світ, і якщо батьки не спроможні її прогодувати, а суспільство не може скористатися її працею, не має права вимагати будь-якого прохарчування, вона є зайвою на землі⁴⁹. На великому життєвому банкеті не має для неї місця. Природа наказує їй зникнути й, не затримуючись, виконає свій вирок.

Насправді ж "надлишок" працездатного населення є відносним, тобто воно є надлишковим лише по відношенню до потреб самозростання капіталу. Історичний досвід підтверджує цей висновок. Там, де суспільне виробництво підпорядковане не потребам капіталу, а працює на благо людей, там не існує "надлишку" робочої сили і зникає таке соціальне явище, як вимушене безробіття (колишня світова соціалістична система господарства).

^[49] Розрядка наша

У тих же країнах, де панує капітал, безробіття є хронічним явищем і охоплює в середньому 10-12% працездатного населення, що, безумовно, створює серйозні соціальні проблеми.

Отже, сутність безробіття полягає в тому, що це не випадкове, а закономірне явище, породжене процесом нагромадження капіталу в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Ринкова економіка за таких умов неминуче породжує безробіття, одночасно останнє є неодмінною умовою її нормального функціонування.

3. ТИПИ, ФОРМИ І РІВЕНЬ БЕЗРОБІТТЯ

Типи й форми безробіття

З'ясувавши сутність безробіття та його причини, необхідно визначитися в тому, кого вважають безробітним і які типи безробіття виділяються в сучасній економічній практиці.

Безробітними, згідно з Законом України "Про зайнятість населення", вважаються працездатні громадяни, які з незалежних від них причин не мають заробітку (трудового доходу) через відсутність відповідної роботи, зареєстровані в державній службі зайнятості, дійсно шукають роботу та здатні приступити до праці (ст.2).

Слід розрізняти два основних типи безробіття: природне й вимушене⁵⁰. Кожен з цих типів, у свою чергу, виступає в різних формах. Природне безробіття, зокрема, набуває форми добровільного, фрикційного, інституціонального та ін.

Добровільне безробіття виникає внаслідок того, що деякі робітники не хочуть працювати за пропоновану їм зарплату, але приступили б до роботи, якби плата була вищою. Сюди відносяться також і представники працездатного населення, які з тих або інших причин просто не хочуть працювати.

Фрикційне безробіття. Воно пов'язане з постійним рухом населення з одного регіону в інший, із зміною професій. Для нього характерним є стан пошуку або очікування роботи в найближчому майбутньому. Ми вважаємо, що до цього типу безробіття слід відносити лише тих, хто добровільно змінює місце своєї роботи. Більшість же економістів Заходу в силу причин, розглянутих вище, відносять сюди й тих людей, які шукають нову роботу через звільнення, й тих, хто втратив сезонну роботу, а також категорії

⁵⁰ У західній економічній літературі такий тип безробіття як ''вимушений" практично не розглядаггься. Його форми частково включаються в різні типи природного безробіття (•'циклічне", ''структурне", фрикційне").

працівників (особливо молодих), які вперше шукають роботу. На нашу думку, ці категорії працездатних відносяться до вимушеного безробіття.

Інституціональне безробіття. Цей тип безробіття породжується інститутами, самою будовою ринку робочої сили, факторами, що впливають на попит і пропозицію. Наприклад, населення не можна позбавити соціального захисту. В той же час певна частина працездатного населення, отримуючи відносно великі виплати з соціального бюджету, не дуже прагне влаштуватися на роботу. Так, згідно з деякими оцінками, американці, які коли-небудь жили за рахунок допомоги по безробіттю, потім кожен рік працюють в середньому на 2 тижні менше тих, хто ніколи такою допомогою на користувався⁵¹.

Другий тип - вимушене безробіття, тобто коли людина в працездатному віці не працює з незалежних від неї причин, вона може і хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає роботу, але не може знайти її, бо немає вільних робочих місць. Серед форм прихованого безробіття найбільш поширеними є форми, перераховані в схемі 149.

Схема 149

Форми вимушеного безробіття

Плинне

Сезонне

Приховане

Технологічне

Застійне

Конверсійне

Плинне безробіття - це стан, коли частина промислової резервної армії праці, що внаслідок циклічного характеру розвитку ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва, то позбувається роботи, то знову знаходить її.

Приховане або аграрне безробіття. Особливість його формування полягає в тому, що розвиток підприємництва в сільському господарстві, як і в промисловості, супроводжується витісненням дрібного виробництва великим і розоренням маси дрібних селянських виробників. Але ці селяни ще довгий час чіпляються за свій клаптик землі і за своє дрібне господарство, хоча воно вже й

¹ Лившиц Л.Введение в рьіночную Ікономику. 41! М Станкин. 1992. - С.6.

неспроможне прогодувати їх. Такі напіврозорені фермери, дрібні одноосібні виробники лише частину часу займаються своїм господарством, решту часу витрачають на різні тимчасові роботи в інших галузях, або, як тепер в Україні, займаються "човниковим промислом"⁵². Це безробіття поповнює також частина міського населення - розорені ремісники, дрібні торгівці, а також ті працівники, які вважаються формально зайнятими, але місяцями не отримують зарплати, працюють неповний робочий день (тиждень) або знаходяться у вимушених відпустках. Кількість таких прихованих безробітних в Україні зараз обчислюється мільйонами.

Застійне безробіття - це явище, коли частина працездатного населення, що не має регулярної роботи, живе випадковими заробітками (надомні робітники, робітники професій, які зникають під впливом НТП, інваліди, жебраки і т.д.).

Сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці в деяких галузях (сільське господарство, будівництво, туризм).

Технологічне безробіття пов'язане з ліквідацією робочих місць внаслідок модернізації, раціоналізації виробництва, застосування нових технологій. Зокрема, зростаюча роботизація автомобільної промисловості США створила там реальну загрозу масового технологічного безробіття. На деяких операціях зарплата середнього робітника досягає 25 дол/год., тоді як робот може зробити те ж саме за 6 дол/год., враховуючи витрати на його придбання й обслуговування⁵³.

Конверсійне безробіття виникає в зв'язку із скороченням галузей військово-промислового комплексу та перепрофілювання цих галузей на виробництво товарів народного споживання.

Конверсійне й технологічне безробіття є проявом структурного безробіття, що охоплює тих працівників, чия кваліфікація, навички і вміння не можуть бути використані на нових робочих місцях. Передумовами структурного безробіття є зміни в структурі суспільного попиту на робочу силу внаслідок науково-технічних, технологічних зрушень, а також зміни в структурі споживчого попиту.

Сукупність природного й вимушеного безробіття складає поточне безробіття країни. І

Отже, повна зайнятість не означає абсолю-

тної відсутності безробіття. В сучасному ринковому господарстві зайнятість стає дійсно "повною" й

^5: Регулярні поїздки за товаром до Польщі, Туреччини, Росії з метою перепродажу його в Україні.

⁵³ Перспективу мнформации общества.- М., 1990.

"ефективною" лише тоді, коли рівень безробіття близький до природної норми, яка ніколи не зможе дорівнювати нулю. Тому прагнення залучити до роботи всіх працездатних, тобто наділити їх гарантованим робочим місцем, нічого, окрім шкоди, економіці не принесе.

Повна зайнятість в реальній економіці визначається як різниця між загальною кількістю працездатного населення країни й природним безробіттям. Можна скористатися формулою: Зп=∑Тр-∑Бп, де Зп - повна зайнятість, ∑Тр - сума трудових ресурсів країни; ∑Бп - природне безробіття.

Приклад. Якщо всі трудові ресурси країни прийняти за 100%, природне безробіття - за 5%, то повна зайнятість за таких умов буде 95% (ІТр 100% - ∑Бп 5%).

Безробіття набуває природного характеру й не завдає шкоди економіці лише за умови збалансованості ринків робочої сили. Якщо ж число тих, хто шукає роботу, перевищує наявні вакансії, це означає, що ринки робочої сили не збалансовані, при цьому зберігається дефіцит сукупного попиту й циклічне безробіття. З іншого боку при надлишковому сукупному попиті відчувається дефіцит робочої сили, тобто кількість вільних робочих місць перевищує кількість робітників, що шукають роботу. В таких випадках фактичний рівень безробіття нижчий від природного.

Визначення повної зайнятості не означає, що ринкова економіка завжди функціонує при природному рівні безробіття й тим самим реалізує свій виробничий потенціал. Рівень практичного безробіття часто перевищує природний рівень, а подекуди в економіці він може бути нижчим природного рівня. Останнє трапляється тоді, коли держава, застосовуючи засоби макроекономічного регулювання, діє всупереч природному ходу подій на ринку праці, виходить за мінімально допустимі межі втручання в ринкові процеси, що, безумовно, веде до зниження ефективності економічної системи.

Водночас більшість західних економістів вважає, що поточний рівень безробіття не повинен обмежуватись лише природним безробіттям, він повинен бути вищим за нього й складати до 6-7% від кількості працездатних. Лише тоді, на їх думку, економічна ситема функціонує ефективно. В пртилежному випадку, тобто, коли рівень безробіття нижчий, зростає оплата праці найманих працівників, що веде до розкручування інфляційної спіралі. Вперше в кінці 50-х рр. цю залежність вивів англійський економіст А.У.Філліпс.

За допомогою такого графіка Філліпс намагався довести» що існує певний рівень безробіття (він встановив, що цей рівень дорівнює 6-7%), при якому рівень зарплати стабільний (тобто АЗп = 0). Коли безробіття падає нижче цього значення, то рівень зарплати зростає, причому темпи її приросту збільшуються в міру наближення рівня безробіття (Рб) до свого мінімального значення. Відповідно до цього зростають і ціни (∆Ц), що веде до інфляції. Нарешті, в умовах масового безробіття (Рб>7%) рівень зарплати зменшується, а ціни падають нижче "О" відмітки. Таким чином, робить висновок Філліпс, при певному заданому темпі зростання продуктивності праці зменшити інфляцію можна лише за рахунок зростання безробіття.(Рис 6).

Рис. 6

Залежність між інфляцією і рівнем зайнятості

АЗп

∆Ц-щорічний приріст цін(в %);ДЗп - щорічний приріст заробітної плати (в %);Рб~рівень безробіття (в %).

Такі висновки з "кривої Філліпса" дуже сподобались політикам. І хоча економісти (а також здоровий глузд) доводили, що причиною інфляції є насамперед зростання собівартості виробництва, а не високий добробут людей, уряди деяких країн спокусилися простотою підходу до виправдання неповної зайнятості населення, почали використовувати ці висновки в своїй економічній політиці. Проте "крива Філліпса" не витримала

випробування часом.

Поперше, пізніші дослідники, зокрема, американські економісти М.Фрідмен і Е.Фепс, довели, що інфляційна "крива Філліпеа" притаманна лише для малих періодів (3-6 років), по-друге, практика пішла всупереч теорії. Так, під час кризи 80-х рр. інфляція зростала разом з безробіттям. Те ж саме спостерігалось і під час вітчизняної кризи 1991-1997 рр.

Безробіття характеризується двома основними показниками: рівнем і тривалістю. Рівень безробіття обчислюється як частка офіційно зареєстрованих повністю безробітних від кількості працездатного населення (такого, що живе на доходи від своєї праці).

Кб

Рб =--------х 100, де

Пр

Рб - рівень безробіття; Кб - кількість безробітних; Пр - працездатне населення.

Рівень безробіття характеризується незадоволеним попитом на робочі місця. Проте він не дає повного уявлення про ситуацію в сфері зайнятості. Недоліком цього показника, з одного боку, є те, що часткова зайнятість, а також невключення до нього тих, хто втратив надію на отримання роботи, знижує фактичний рівень. Це, зокрема, стосується сучасної України, де майже кожен другий робітник працює неповний робочий день (тиждень), знаходиться у вимушеній відпустці, але офіційно не зареєстрований у службі зайнятості як безробітний. З іншого боку, приховування іфнорма-ції про зайнятість у тіньовій економіці завищує показник рівня безробіття. Якщо врахувати, що в 1997р. тіньова економіка (за деякими джерелами) була більшою, ніж офіційна, то це означає, що до офіційно визначеного рівня безробіття слід ставитися досить критично.

Для реальної оцінки ситуації з зайнятістю населення треба знати не тільки кількість людей, позбавлених роботи, але й те, протягом якого часу вони не працюють, тобто тривалість безробіття.

4. СОЦІАЛЬНИЙ ЗАХИСТ БЕЗРОБІТНИХ В УКРАЇНІ

Соціальні наслідки безробіття

Деякі західні й вітчизняні економісти, особливо політики, настирливо нав'язують думку, що безробіття - це звичайне, рядове явище сучасної "цивілізованої" економіки, що

в ньому нічого страшного немає, а певний його рівень (5-7%) навіть корисний для економічної системи, бо примушує ефективно працювати тих, хто має роботу, під страхом її втрати. Чи дійсно це так? Звернемось до аргументів.

Аргумент 1. Розрахунки американського економіста А.Оукена свідчать: якщо фактичний рівень безробіття перевищує природний на 1%, то відставання обсягу ВНП становить 2,5%.

Аргумент 2. За даними західних експертів, вплив безробіття на демографічні показники характеризується лише від'ємними параметрами. Зокрема, зростання безробіття на 1% збільшує: кількість самогубств на 5%; вбивств на 5,7%; психічних захворювань на 6%; розлучень на 7%; смертність на 2%.

Якщо проаналізуємо демографічну ситуацію, що тепер існує в Україні, то можемо з великою достовірністю стверджувати, що катастрофічне зростання злочинності, психічних захворювань⁵⁴, самогубств, зменшення населення за рахунок перевищення померлих над тими, хто народжується⁵⁵, є прямим наслідком втрати роботи, виникнення загрози її втрати та іншими негараздами в сфері працевлаштування.

Таким чином, виникнення безробіття, а особливо його надмірність, породжує соціальне напруження в суспільстві, здатне дестабілізувати економічну й політичну системи. Тому держава, щоб запобігти соціальному вибуху, не має права вирішення проблеми зайнятості населення віддавати на відкуп ринку, вона повинна брати цю функцію на себе.

Виділяються два основних напрями соціально-економічної діяльності держави щодо безробіття: а)регулювання рівня й тривалості безробіття; б)соціальний захист людей від безробіття.

Перший напрям передбачає перетворення реального безробіття в природне і за рівнем, і за тривалістю. Біля підвалин теорії глобального регулювання економіки (в тому числі попиту і пропозиції на такий товар, як "робоча сила") державою, стояв Дж.М.Кейнс. Згідно з кейнсіанською концепцією держава повинна підтримувати загальногосподарську рівновагу між пропозицією і попитом, не обмежуючи свободи дії господарюючих суб'єктів і не втручаючись в процес прийняття ними рішень. Стимулювання державою попиту допомагає пом'якшувати циклічний рух суспільного виробництва й тим самим утримувати в допустимих межах

⁵⁴ На 1.10 1996р. в Україні нараховувалось 1.5 млн. психічно хворих людей. З доповіді Міністра

охорони здоров"я на Верховній Раді України 8.10 1996р.

⁵³ За період з 1991по1996р ця цифра склала 1300 тис чоловік

масштаби резервної армії праці (безробіття). В іншому випадку неконтрольоване зростання безробіття в періоди криз загрожує соціальними конфліктами, які можуть підірвати економічний розвиток країни.

Другий напрям передбачає визначення форм і методів соціального захисту (допомоги по безробіттю, гарантованого мінімуму зарплати і т.д.), а також способів його розподілу. Значення роботи людина усвідомлює лише годі, коли її втрачає. Без роботи й професійної діяльності людина починає відчувати себе непотрібною, знедоленою й неповноцінною тому, що перед нею виникають три групи проблем: фінансові, психологічні й сімейні. У Декларації прав людини, прийнятій ООН у 1948р. (ст. 23.1), записано: кожна людина має право на працю, вільний вибір професії, на задовільні умови праці, так само як і на захист від безробіття. Проте в жодній країні світу немає однакового сформульованого права на працю, а тим більше, це право не гарантується, як у колишньому СРСР. Є лише окремі закони й декларації про право на працю. Наприклад, Закон про захист від звільнень, згідно з яким робітник може бути звільненим лише через деякий час; Закон про захист материнства (не допускає звільнення вагітних жінок і регулює процедуру їх поновлення на роботу); Закон про тих, хто став на роботі калікою (інвалідом), який зобов'язує фірми виділяти для них певну квоту в штаті персоналу і т.д. Всі закони покликані захищати людей праці від актів свавілля з боку роботодавця, страхувати їх від втрати робочого місця в умовах ринкової економіки, основаної на приватній власності на засоби виробництва. Проте безробіття існує, і важливе завдання держави полягає в тому, щоб усувати ту несправедливість, яка виникає не з вини бажаючих працювати, надаючи людям, що опинилися в такій ситуації, соціальну допомогу.

Для реалізації державної політики зайнятості створюється служба зайнятості, яка організаційно виступає у вигляді закладів, що акумулюють інформацію про динаміку трудових ресурсів і наявність робочих місць, а також безкоштовно надають громадянам послуги, що пов'язані з забезпеченням їх зайнятості. Такі заклади отримали назву бірж праці.

В Україні державна служба зайнятості формується згідно з Законом "Про зайнятість населення", прийнятим у березні 1991 р. й виконує функції, перераховані у схемі 150.

Практично в усіх промислове розвинутих країнах економіко-політичний розвиток останніх років перетворив питання про соціальний захист у найсерйознішу проблему. Потреба в держав-

них видатках на соціальні заходи має тенденцію до зростання. Це зумовлено високим рівнем безробіття, зростаючою кількістю пенсіонерів і збільшенням видатків на охорону здоров'я. В подібній ситуації виникає питання про межу фінансування соціальних програм, бо ж частка державних видатків у валовому внутрішньому продукті не може зростати безкінечно. Ця проблема особливо актуальна для України, де популізм політиків у соціальній сфері вступив у суперечність з можливостями виробництва, що катаст-рофічно скорочується. Все це свідчить про те, що службі зайнятості України, організаційною формою якої є біржі праці, в найближчі роки передбачається досить напружена робота (за прогнозами спеціалістів, армія безробітних сягне за 10-15% від загальної кількості працездатного населення).

Схем 150

Функції державної служби зайнятості України

Аналізує, прогнозує попит і пропозицію на робочу силу і інформує про стан ринку праці

н к

І ї

Веде облік вільних робочих місць і громадян, що звертаються з питань працевлаштування

Надає допомогу в підборі громадянами роботи, а роботодавцями - необхідних працівників

Організовує професійну підготовку й перепідготовку громадян

Реєструє безробітних і надає їм допомогу

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. У чому полягає суть проблеми зайнятості населення?

2. Назвіть основні форми реалізації зайнятості населення.

3. Що ви розумієте під ринком робочої сили і в чому полягає його роль у вирішенні проблеми зайнятості?

4. Як ви охарактеризуєте інтереси основних суб'єктів ринку робочої сили: як спільні чи протилежні?

5. Назвіть основні фактори, що впливають на рівень ціни робочої сили і прокоментуйте їх.

6. У чому полягає суттєва відмінність між регулюванням і де-регулюванням ринку робочої сили?

7. Що являє собою флексибілізація ринку робочої сили?

8. Які ви можете назвати особливості, що ускладнюють процес формування ринку робочої сили в Україні?

9. У чому полягає суть класичної й кейнсіанської теорій зайнятості і в чому їх відмінність?

10. Як ви розумієте причину безробіття?

11. Назвіть основні типи і форми безробіття.

12. Як сучасна економічна наука розуміє повну зайнятість населення?

13. Прокоментуйте "криву Філліпса".

14. Як вимірюється рівень безробіття?

15. Деякі західні економісти трактують наявність безробіття як благо для економіки. Яка ваша думка з приводу цього?

16. Чи повинна держава втручатися у вирішення проблеми зайнятості? Якщо так, то в чому це втручання повинно полягати?

ЗАДАЧІ

1. На початок квітня 1997р. фактичний рівень безробіття в Україні з врахуванням вимушених відпусток складав 3,5 млн.чол. Працездатне населення країни складало близько 22 млн. чол. Вирахувати рівень безробіття.

2. Припустимо, що природний рівень безробіття складає 5%, а фактичний - 16%. Користуючись законом Оукена, визначте величину відставання ВНП у процентах. Якщо номінальний ВНП дорівнює 300 млрд. грн., який обсяг продукції втрачається через безробіття?

3. Згідно з прогнозом служби зайнятості природне безробіття в країні повинно було скласти 5%. Фактично ж безробітних (офіційно зареєстрованих впродовж року) було б млн.чол. при загальній кількості працездатних 20 млн.чол. Розрахувати:

а) рівень безробіття в країні;

б) наскільки фактичне безробіття перевищує природне;

в) який економічний збиток буде мати країна, якщо врахувати, що при повній зайнятості планувався обсяг ВНП в сумі 400 млрд.грн. (застосуйте закон Оукена).