5.2. Відбудова і розвиток промисловості

Відбудова та розвиток господарства України в повоєнні роки відбува­лися в умовах, коли всі українські землі (крім крайніх західних, що залишилися у складі Польщі) опинилися у межах однієї держави. Територія України на кінець 1945 р. розширилася і становила понад 580 тис. км2. У

,1954 р. до України було включено Крим.

Складним було демографічне становище. Так, у 1941 р. населення становило 41,3 млн, а у 1945 р. — 29 млн осіб. За радянською статистикою, кожен шостий житель України загинув. Решта була депортована на примусову працю у Німеччину, евакуйована на Схід, заслана до таборів. Майже мільйон поляків у 1944 — 1946 рр. виїхало до Польщі, а в Україну переселилося близько 500 тис. українців. За 1945 — 1948 рр. повернулося близько 2,2 млн демобілізованих воїнів, а також практично всі евакуйовані. Проте довоєнного рівня населення було досягнуто тільки в 1958 р. Після 1950 р. темни природного приросту населення знижувалися (з 14,6 % у 1950 р. до 0,81 % в 1966 р.). Кількість сільського населення зменшувалася в середньому на 0,5 % па рік. У 1966 р. частка міських жителів становила 51 %.

За етнічним складом зросло російське населення — 7 млп, або 16 %, у Східній та 330 тис., або 5 %, у Західній Укра'ші. У роки війни скоротилася чисельність поляків, євреїв, кримських татар.

Після війни залишилося лише 17 % довоєнної кількості робітників, а весь промислово-виробничий потенціал становив 48 % проти 1940 р. У 1950 р. цей показник становив 81 %. Протягом 50—60-х років гострої нестачі робочої сили не відчувалося внаслідок відносного аграрного перенаселення, особ­ливо у західних областях. У структурі зайнятості істотних змін не відбуло­ся. Більшість робітників працювали у галузях матеріального виробництва (81,5 % у 1960 р.). У промисловості, будівництві, на транспорті було зайня­то 38,8 %. Зберігалася висока частка зайнятих у сільському господарстві — 42,7 %, а у сфері торгівлі, послуг, державного управління — 18,5 %.

Господарство розвивалося на основі директивних п'ятирічних планів' п'ятого (1951 —1956 рр.), шостого (1956—1960 рр.), сьомого (1961 —1965 рр:). У сталінську добу відправною точкою розвитку було твердження про те, що у СРСР побудовано соціалістичне суспільство і почався перехід до комунізму, який можна побудувати в одній країні. Ідея догнати і перегнати індустрі­альні країни була підтримана М. С. Хрущовим, який проголосив курс на досягнення в СРСР найвищого в світі добробуту людей. Це було авантюрне рішення, оскільки за якісними показниками господарство СРСР відстава­ло від США, інших економічно розвинених країн. Результатом функціону­вання командно-адміністративної системи, партійного керівництва, дефіци­ту демократії була екстенсивна спрямованість розвитку господарства краї­ни, що відбувався за довоєнною схемою.

Значні втрати господарства України в роки другої світової війни зу­мовили низький вихідний рівень порівняно з іншими країнами. У 1945 р. в Україні було вироблено лише 26 % промислової, 49 % сільськогосподар­ської довоєнної продукції, товарообіг зменшився до 31 %. У СРСР ці показ­ники становили відповідно 92, 60, 45 %.

Відбудова господарства продовжувалася до 1950 р. Швидкими темпа­ми розвивалася промисловість — 34,6 % щорічно при 22 —23 % по СРСР. Перевага надавалася базовим галузям промисловості: паливній, металургійній, електроенергетичній, машинобудівній. Було відбудовано та побудовано по­над 2 тис. підприємств. . '-і''

423Про зростання обсягу промислового виробництва важкої індустрії Украї­ни па 1950 р. свідчать такі дані: ,

Показник	Динаміка промислового виробництва,   %' (1940р. = 100  % )                          |
Промисловість в цілому	150          •    ^- ;':;
Промисловість західних областей Прокат чорних металів	230                         '!>:І - -.<- і:.:?;      ••> І.І>
Вугілля                ї,,'.:., ,.	93     ' х'-і'р- . ':.    \
Чавун                   ,,. ,, ....	•   95      ; .^,-^1  ,.
Сталь           .-.•'.              І::	93               .   чг ;;,;„.;>;
КОКС                                        .'^Г   ^	'.г-   .   •       -96           ь'ї'й' :;•-•
Машинобудування	;     ,..   ;М'ІпІ             144   •            і-*'ч-.->:^
Електроенергетика  '	123
Нафта	117
Продукція будівельних матеріалів

З відновленням у 1951 р. довоєнних масштабів виробництва чавуну, сталі, коксу Україна зайняла одне з провідних місць у Європі з виробниц­тва чорних металів. У паливній промисловості було створено нові галузі т-газову, буровугільну. Розширилася мережа газопроводів, зокрема побудова­но газопровід Дашава — Київ. Проте у структурі палива перевага надава­лася вугіллю (понад 90 %).

Значних успіхів досягло машинобудування. Парк верстатів збільшився у 2 рази. Зросло виробництво спеціалізованих верстатів-автоматів, напівавтоматів, почали випускати автоматичні верстатні лінії. Інтенсивно розвивалося виробництво машии для важкої промисловості, будівництва, транспорту, сіль­ського господарства, енергетичного та електротехнічного устаткування. Перші кроки були зроблені в авіабудуванні (Київський авіаційний завод). Первістка­ми автомобільної промисловості стали Одеський автоскладальний і Львівський автобусний заводи. У 1950р. було випущено перші 18 тис. вантажних машин.

Зростав обсяг перевезень всіма видами транспорту. В 1950 р. вантаже^ оборот залізниць перевищив довоєнний рівень на 22,9 %, морського транс­порту — на 50 %, автомобільного — на 117 %.

Певні досягнення були у легкій промисловості: створено шовкове ви­робництво, освоєно випуск меланжевих, тонкосуконних тканин, капронових панчіх. Однак виробництво легкої і харчової промисловості не досягло до­воєнного рівня (відповідно 79 і 80 %). Однією з причин було обмеження асигнувань і розпорошення їх па відбудову невеликих підприємств.

Розпочалася індустріалізація в західних областях України. Розшири­лися старі виробництва: видобуток нафти (район м. Долини), природного газу (Дашавське, Угорське, Більче-Волииське родовища у Львівській об­ласті). Відкриті перші робочі пласти у Львівсько-Волинському кам'яно-

424вугільному басейні. Створено нові галузі промисловості, зокрема виробниц­тво автобусів, радіоапаратури. У 1950 р. промислове виробництво становило Ю % загальноукраїнського проти 3 % у 1940 р.

Важливою проблемою відбудови країни були капіталовкладення. США відмовили у паданні кредитів Радянському Союзу, який не став учасником плану Маршалла. Поставки за рахунок репарацій з Німеччини були незнач­ними. Допомога Україні з-за кордону від УНРРА становила 194,2 мли дол. США. Основним джерелом інвестицій були внутрішні резерви. За 1946 — 1950рр. у промисловість, будівництво, транспорт і зв'язок України було вкладено 4,9 млн крб. державних інвестицій, а разом з кооперативними підприємствами, колгоспами — 7,1 млн крб. Частка промисловості та будів­ництва в загальному обсязі капіталовкладень становила 55,7 %. Інвестиції на 85,7 % направлялися у важку промисловість. На господарство республі­канського підпорядкування припадало 11 %, на господарство союзного під­порядкування — 89 % загального обсягу капітальних вкладень.

У 50-х — першій половині 60-х років основні напрями економічної політи­ки залишалися практично незмінними. Зберігалися високими, порівняно з за­хідними країнами, темпи економічного зростання України, хоча після 1950 р. вони помітно сповільнилися. За 1951 —1958 рр. промислова продукція щорічно зростала на 12,3 %, національний доход — на 11,7 %, за 1959—1965 рр. — відповідно на 8,8 і 7 %. У структурі суспільного виробництва в 1960 р. за виробленим національним доходом (у СРСР його обліковували без невиробни­чої сфери) частка промисловості становила 47,9 %, сільського господарства — 29,1, транспорту і зв'язку — 4,7, будівництва — 8,2, торгівлі — 11,1 %.

За 1951 —1965 рр. було побудовано 1960 великих підприємств. Про загаль­не піднесення виробництва та його галузеву структуру свідчать такі дані:

Галузь	Індекс зростання		Галузева структура за вартістю
	1940-1960	1965-1960	1940 (у цінах 1927р.)	1958 (у цінах 1965р.)	1965
Промисловість
в цілому	365	153	100	100	100
Паливна	232	129	4,6	8,5	5,2
Електроенергетика	486	182	2,9	1,9	2,7
Металургія	310	144	юд	14,3	13,5
Машинобудування				. ,,,.,
і металообробка	672	185	36,4	19,3	23,9
Промисловість буді-					V .
вельних матеріалів	•• -1180	148	• 1,8	3,9	4,5 !
Хімічна	390	—	5,5	4,2	4,5
Деревообробна	332	124	''3,6	4,3	3,3
Легка	244	122	9,7	«,1	11,3
Харчова                ,г	211	148	,,17,6	'     ;  28,4	26,7 .

425Економічне зростання в Україні продовжувалося на основі "примітив­ної індустріалізації". Як і в попередні роки, перевагу надавали базовим галузям, не пов'язаним з науково-технічним прогресом. Темпи розвитку групи Б відставали від групи А. Частка засобів виробництва в загальному :обсязі промисловості зросла з 62 % у 1940 р. до 72,4 % у 1965 р.

У паливній промисловості перевага залишалася за вугіллям протягом 1951 — 1965 рр., було введено в дію 324 шахти, видобуток вугілля зріс майже у 2,4 раза. На розвитку галузі в 60-х роках позначилися несприятливі гірничо-геологічні умови: глибинна розробка досягала 700 м, що ускладнювало видо­буток і підвищувало ціпи на вугілля. Розвиток вугільної промисловості здійсню­вався в усіх басейнах — Донецькому, Львівсько-Волинському, Дніпровсько­му буровугільиому.

Більш швидкими темпами, ніж вугільна, розвивалися газова і нафтова галузі (за 50-ті роки в 7,3 і 9,2 раза, за першу половину 60-х — в 3,6 і 2,7 раза). Частка нафти і газу в структурі палива збільшилася до 27 % у 1965 р. порівняно з 9 % у 1958 р. Центр видобутку нафти і газу поступово переміщувався у Дніпровське-Донецький район (53,8 % в 1965 р.). Майже половина кількості газу споживалася на електростанціях. Незначну його кількість використовували як хімічну сировину, технологічне паливо, для комунально-побутових потреб.

Виробництво електроенергії забезпечувалося в основному великими державними тепловими електростанціями (ТЕС). Частка гідроелектро­станцій (ГЕС) у виробництві електроенергії зменшилася до 6,6 % у 1965 р. проти 20 % у 1950 р.

Порівняно з довоєнними роками зросло значення металургії. У 1965 р. видобуток залізної руди перевищив рівень 1950 р. у 4 рази, виплавлення чавуну — в 3,5, сталі — в 1,4, виробництво прокату — в 3,7, труб стале­вих — в 3,1 раза. Почали виплавляти сталі більше, ніж чавуну. Було побу­довано і здано в експлуатацію за 1951 —1965 рр. 27 доменних, 38 мартенів­ських печей, 62 прокатних і трубних станів.

Важлива роль в індустріальному комплексі належала машинобудуванню та металообробці, середньорічні темпи зростання яких становили у 50-х роках 16,5 %. Зменшення їх частки в галузевій структурі промисловості пояснювалося конверсією і тим, що воєнну продукцію в офіційній статис­тиці не показували. За цей час було створено понад 17 тис. зразків нових тинів машин, устаткування, приладів, зокрема гідротурбін, турбогенераторів, крокуючих екскаваторів, магістральних тепловозів, електровозів, трансфор­маторів, автоматичних ліній, електронних машин, телевізорів, магнітофонів, мотовелосинедів, холодильників, пральних машин, пилососів. До середини 60-х років було освоєно виробництво синтетичних алмазів, великовантаж­них машин, автобусів власної конструкції, малолітражок, авторефрижера­торів, автонавантажувачів, танкерів, риболовецьких траулерів, літаків. Спо­руджено такі заводи, як Одеський і Дніпропетровський важких пресів, Кре^-менчуцький і Запорізький автомобільні, Львівський телевізорний, Сумський електронних мікроскопів, Київський електронно-обчислювальїшх машин,

426Хмельницький трансформаторних підстанцій. Україна займала провідне місце у СРСР за обсягом виробництва сільськогосподарських машин. Лише за 1960 — 1965 рр. було побудовано 22 заводи. На 1965 р. було понад 1 тис. машинобудівних підприємств, на яких працювало більш як 25 % зайнятих у промисловості.

Прискореними темпами розвивалася хімічна промисловість (16,7 % середньорічних у 1960—1965 рр.). Збудовано Лисичанський хімічний ком­бінат, Сумський суперфосфатний завод, Роздольський сірчаний комбінат, Дніпропетровський шинний, Черкаський штучного волокна. Однак асорти­мент хімічної продукції залишався практично незмінним (мінеральні доб­рива, сірчана кислота, сода, хімічні волокна). Повільно розвивалося вироб­ництво полімерних матеріалів.

Значно зросла і зміцніла промисловість будівельних матеріалів. Було освоєно виробництво нових марок цементу "700" і "800", керамічних труб, опор для ліній електропередач, стінових панелей. Створена нова галузь — великопанельне домобудування.

Вводилися в дію нові потужності у легкій і харчовій промисловості: Артемівська, Переяслав-Хмельницька, Миколаївська (Львівська обл.), Кіро­воградська швейні фабрики, Луганська взуттєва, Херсонський бавовняний, Житомирський і Рівненський льонокомбінати. Лише за 1959 — 1965 рр. було споруджено понад 300 нових і реконструйовано більш як 400 підприємств. Освоєно випуск нетканих матеріалів, штучного хутра, трикотажних виробів із хімічних волокон.

Наприкінці 50-х років розпочалася комплексна реконструкція заліз­ничного транспорту на основі електрифікації та впровадження теплової тяги. З 1954 р. цей вид транспорту став рентабельним. Через Україну йшла продукція у 81 країну світу. Зріс ваптажооборот морського, автомобільного, повітряного транспорту.

Змінилася географія промисловості. З'явилися нові промислові центри: Кременчук, Херсон, Рівне, Біла Церква, Чернівці, Львів. Зменшилася частка Донецько-Придніпровського, зросла — Швдешю-ЗахідІюго і Південного еко­номічних районів, їх співвідношення у 1965 р. становило відповідно 60,7, 27,4 і 11,9 %. Продовжувалась індустріалізація шести західних областей, де протя­гом 50-х років випуск промислової продукції збільшився втричі. У 1965 р. ці області давали 8,9 % валової промислової продукції республіки (за вартістю).

В 1950 — 1965 рр. у господарство України було вкладено 74,4 млрд крб. Державні кошти становили близько 70 %, підприємств — 10, колгоспів — 12, населення — 8 %. Структура розподілу інвестицій залишалася непро­дуктивною. На обладнання спрямовувалося у 50-х роках лише 20 —ЗО %, у першій половині 60-х років — 28 % усіх капіталовкладень, решта — на будівельно-монтажні роботи. За сферами господарства капітальні вкладен­ня розподілялися так: матеріальне виробництво — 67,5 %, з них: промис­ловість — 39,3, сільське господарство — 16, будівельна індустрія — 2,4, транспорт і зв'язок — 9,8; нематеріальне виробництво — 32,5 %, з них: житло — 19,1, торгівля, освіта, наука, охорона здоров'я та ін. — 13,4 %.

427Розвиток промисловості відбувався на основі підвищення рівня техніч­ної оснащеності. З другої половини 50-х років було розпочато механізацію та автоматизацію виробничих процесів. У вугільній промисловості удоско­налювався шахтний транспорт, механізувалася зарубка і відбивання вугіл­ля (на 98 %), ІІавалка його в лавах (на 75 %). У доменному та сталеплавиль­ному виробництві будували печі з великим корисним об'ємом, використо­вували засоби автоматизації на контрольних операціях за ходом плавлен­ня, почали застосовувати кисиево-конвертерний спосіб виплавлення сталі, а також випуск сплавів для авіаракетної промисловості. На машинобудів­них підприємствах застосовували автоматику та наиівавтоматику електрозварювання, нові технологічні способи прискорення обробки мета­лу. Рівень механізації на залізничному транспорті підвищився у 1960 р. до 60 %, річковому — до 78, морському — до 68,5 %. Лише в 1959— 1965 рр. було створено близько 4 тис. нових типів машин, механізмів, апаратів і мате­ріалів. Підприємства освоїли випуск близько 1100 видів нової техніки і зняли з виробництва 800 тинів застарілих конструкцій. Було встановлено понад 40 тис. автоматичних і напівавтоматичних апаратів, впроваджено 813 автоматичних і напівавтоматичних ліній. У 1965 р. у промисловості Украї­ни налічувалося 14 автоматизованих підприємств і 4 комплекспо-автома-тизовані електростанції, 9343 механізовані й автоматизовані лінії, було ком­плексно механізовано й автоматизовано 2527 дільниць, 1790 цехів, 431 підприємство. Зросла продуктивність праці.

Проте успіхи промислового виробництва були недостатніми порівняно з потребами розвитку країни і світовим досвідом. Ефективність капітало­вкладень і фондовіддача знижувались, а капіталоємиість зростала. З'явилася тенденція зниження рентабельності. Зростання національного доходу було нижче за союзний. На кожен карбованець основних фондів він зменшився з 2 крб. у 1953 р. до 1,5 крб. у 1965 р. Внаслідок низьких норм амортизації капіталу (6 % на рік) машини, устаткування списували кожні 16 — 17 років, а третину обладнання застосовували аж до фізичного знищення.

Повільно впроваджували досягнення науково-технічного прогресу. Ви­нахідництво недостатньо стимулювалося матеріально, практично не існува­ло патентного права. Незбалансовано розвивалися різні галузі. Швидше зростали фондоємні галузі важкої промисловості. Відставали від потреб 'зв'язок, житлове будівництво. Залізниці республіки обслуговувались елек-тро- і тепловозною тягою на 59 %. Лише третина доріг мала тверде покрит­тя. Не забезпечували потреби країни автомобільна, авіаційна, приладобудівна галузі. Хімічна промисловість відставала за виробництвом синтетичних во­локон, пластмас. Посилилася диспропорція між важкою і легкою промисло­вістю. Інвестиції в останню становили до 12—15 % всіх промислових капіталовкладень. Хронічно бракувало споживчих товарів. Неповністю ви­користовувалися виділені капіталовкладення. Тільки в 1965р. в Україні ї було не завершено 52 об'єкти.

1       Гальмувала економічний розвиток система управління та планування нро-'мисловості. Протягом другої половини 40-х — початку 50-х років господар-

428ство України контролювалося галузевими загальносоюзними, союзио-республікапськими і республіканськими міністерствами (у березні 1946р. народні комісаріати були перетворені на міністерства).

Після смерті Сталіна розпочався перегляд економічної політики краї­ни. Було проголошено курс на прискорений розвиток легкої промисловості. У 1954 р. створено союзно-республіканські міністерства чорної металургії та вугільної промисловості України. У 1956 р. перетворені з союзних на союзію-республікапські міністерства будівництва підприємств металургії та хімічної промисловості, будівництва підприємств вугільної промисловості. Створено міністерство будівництва УРСР; Протягом 1953— 1956 рр. у рес­публіканське підпорядкування перейшло близько 10 тис. підприємств і органі­зацій. Частка продукції республіканської промисловості зросла до 76 % про­ти 34 % у 1953 р. Розширилися права директорів підприємств у плануванні ви­робництва, реконструкції, будівництва, затвердженні штатів.

Середина 50-х років стала періодом кризи старого управління та пла­нування. Внаслідок реформи 1957 р. керівництво промисловістю було пере­дано раднаргоспам економічних районів, які управляли промисловістю на своїй території незалежно від профілю. Держплан здійснював лише загаль­не керівництво, планування та координацію у всесоюзному масштабі. Роз­робку планів починали на підприємствах, продовжували у раднаргоснах, потім у Держнлані республіки і Держплані СРСР. Основними методами планування залишався балансовий. Почали впроваджувати економіко-ма-тематичні методи і моделі. За основний показник ефективності господар* ства приймалося співвідношення приросту національного доходу в порівня­них ціпах і капітальних вкладень у сферу матеріального виробництва. Проте реформі не підлягали воєнна промисловість та енергетика. Уряд вважав, що реформа допоможе раціональніше використовувати ресурси, подолати галузеву роз'єднаність і відомчі бар'єри. ;

На території України було створено 11 районів: Київський, Харків­ський, Львівський, Вінницький, Ворошиловградський, Дніпропетровський, Хер­сонський, а у 1960р. — ще три: Кримський, Полтавський, Черкаський. Май­же вся промисловість республіки була підпорядкована Раді Міністрів УРСР. У рамках радиаргоснів підприємства або безпосередньо підпорядковували­ся галузевим управлінням, або через трести і комбінати. Триланкова система застосовувалась у легкій, м'ясо-молочній, харчовій промисловості. У 1960 р. було створено республіканські раднаргосни, в 1962р. — Раду народного господарства СРСР і укрупнено районні раднаргоспи. Замість 14 раднар-госпів створено 7.

Посилилась концентрація виробництва. В 1957 — І960 рр. об'єднано 800 фабрик і заводів у 400 укрупнених підприємств. На початку 60-^ років з однотипних підприємств виникли виробничі Об'єднання, що користувались правом юридичної особи і працювали як госпрозрахункові (перше —. взут­тєва фірма "Прогрес" у Львові).

У березні 1962 р. розпочалася перебудова управління сільським госпо­дарством. Створювалися виробничі колгоснно-радгоснш управління Ооб'єд-

429нували 2 — 3 радгоспи). Це призвело до ускладнення виробництва і виник­нення нових труднощів і проблем. У межах єдиного народногосподарського комплексу СРСР раднаргоспи не забезпечували єдність технічної політики, не розв'язували комплексно господарські проблеми. Порушилося централі­зоване керівництво галузями промисловості. Реформи наприкінці 50-х — першої половини 60-х років припинилися з усуненням М. С. Хрущова від влади у 1964 р.

Нове керівництво знищило всі елементи політичного плюралізму, зміцни­ло комаидио-адміністративну систему управління суспільством. Проте еко­номічні труднощі посилили соціальну напруженість в Україні і потребува­ли вдосконалення методів керівництва господарством. Тому в 1965 р. роз­почалася перебудова, завданням якої був перехід від адміністративних до економічних методів управління господарством на основі постанов партії й уряду. Передбачалося здійснити систему заходів, спрямованих на вдоско­налення форм поєднання територіального і галузевого принципів управління, централізованого планового керівництва економікою і господарської само­стійності підприємств, посилення стимулювання виробництва.

За програмою реформ управління господарством було ліквідовано рад­наргоспи і відновлено систему управління через союзні та союзно-республі-канські міністерства. На кінець 1965 р. у СРСР налічувалося 18 загальносоюз­них і 13 союзно-республіканських промислових міністерств, а також респуб­ліканське міністерство місцевої промисловості. Створено управління мате­ріально-технічного постачання нафтовидобувної, нафтопереробної і нафто­хімічної промисловості. Внаслідок подальшої реорганізації в Україні діяло 22 союзно-республікаиських і 7 республіканських міністерств: автомо­більного транспорту і шосейних шляхів, будівництва, комунального господар­ства, місцевої промисловості, освіти, охорони громадського порядку, соціаль­ного забезпечення. Союзно-республікаиські міністерства й управління були підпорядковані однойменним міністерствам СРСР і Раді Міністрів СРСР.

Удосконалення планування передбачало скорочення кількості плано­вих показників до 8 (фонд заробітної плати, впровадження нової техніки, обсягу централізованих капітальних вкладень, введення в дію виробничих потужностей і основних фондів та ін.). Решту показників підприємства мали визначати самостійно, зокрема продуктивність праці, кількість працюючих, зарплату, собівартість продукції тощо. Було здійснено перехід від показ­ників обсягу валової та товарної до реалізованої продукції, одержаного прибутку і виконання завдань поставок. Оцінка ефективності господарсько-фінаисової діяльності підприємств визначалася показниками прибутку, рен­табельності. Зросло значення системи економічного стимулювання, засно­ваної на таких інструментах, як ціноутворення, кредитування, преміювання. На підприємствах утворювалися фонди матеріального заохочення, соціально-культурних заходів та житлового будівництва, було прийнято Положення про соціалістичне державне виробниче підприємство.

Завданням Держплану УРСР була розробка планів розвитку господар­ства усіх галузей союзио-реснубліканського і республіканського нідноряд-

430кування і пропозицій щодо планування роботи підприємств загальносоюз­ного підпорядкування. Декларувалася стабільність планових завдань. Основ­ною формою планування мав стати п'ятирічний план з розробкою найваж­ливіших завдань по роках з орієнтацією на кіпцеві результати діяльності. Основним методом планування залишався балансовий за основними вида­ми продукції, ширше використовували програмно-цільовий і економіко-математичний методи.

Економічні експерименти в Україні розпочалися в 1964 р. па підприєм­ствах швейної, машинобудівної, вугільної, приладобудівної та легкої промисло­вості Львівського радпаргосну. В 1966 р. на нові умови роботи перейшло 100 підприємств, у 1970 р. — 8,2 тис. (83 %), які давали 92 % обсягу продукції.

На першому етапі проведення реформи (1966—1970 рр.) окремі промис­лові підприємства досягли певних успіхів у господарстві. Проте згодом ре­форма зазнала повного краху. Вона не мала комплексного характеру, охоплю­вала тільки промисловість, не змінювала структурної, інвестиційної політики. У міністерствах і відомствах перевага надавалася звичним, стійким, центра­лізованим адміністративним формам управління. Більшість управлінців (управлінський апарат Союзу РСР досяг майже 100 союзних і 800 республі­канських міністерств і відомств) були не досить компетентними. Вони не тільки не хотіли, а й не могли швидко зорієнтуватися в нових умовах госпо­дарювання. Міністерства і відомства за інерцією продовжували ставити пе­ред підприємствами застарілі завдання, самостійність і госпрозрахункові права підприємств обмежували. Економічні методи підміняли адмініструванням; 95 % підприємств, які знаходилися в Україні, були союзного підпорядку­вання (для порівняння: в Росії — 93 %, в Прибалтиці — 90 %).

З кінця 70-х років розпочався новий етап перетворень у системі керів­ництва господарством. На відміну від реформ 60-х років, нова система за­ходів охоплювала всі галузі господарства та рівні управління (від підприєм­ства до Рад Міністрів союзних республік). Підвищилася роль Рад народ­них депутатів. Вдосконалювалася система довгострокових (10 — 20 років), п'ятирічних та річних планів, їх складовою частиною стали цільові комп­лексні науково-технічні, економічні та соціальні програми. З'явився спеці­альний розділ плану — вдосконалення управління. У 1983 р. було прийнято Закон про трудові колективи. Проте більшість повноважень трудових ко­лективів мала дорадчий характер. У 1974 — 1986 рр. проводився економіч­ний експеримент, за яким підприємства-учасиики одержували більшу самостійність у сфері оплати праці, матеріального стимулювання. Однак експеримент охопив лише близько ЗО % об'єднань і підприємств України, які реалізували 50 % загального обсягу продукції. Обмежувались їхлі пра­ва у використанні засобів фондів розвитку виробництва, соціально-куль­турних заходів та житлового будівництва. У 1987 р. було прийнято рішення про переведення всіх підприємств на повний госпрозрахунок. Проте і в цей період права підприємств залишались обмеженими.

Внаслідок серйозних деформацій в управлінні господарством протягом 1971 —1990 рр. існувала негативна динаміка зростання найважливіших еко-

431помічних показників в Україні. Середньорічні темпи приросту валового суспільного продукту та національного доходу в Українській РСР стано­вили відповідно у 1966- 1970 рр. - 6,7 і 7,8 %, у 1971 -1975 рр. - по 5,6 у 1976-1980 рр. - 3,4 і 4,3, у 1981-1985 рр. - 3,5 і 3,6 %. Рівень приросту виробництва цієї промислової продукції також знизився. Якщо у восьмій п'ятирічці він становив 8,8 %, у дев'ятій — 8,4, в десятій — 7,2, в одинадцятій — 3,9, то в дванадцятій — 3,5%. Протягом 1965—1980 рр. в Україні більше ніж в 2 рази зменшилися темпи зростання продуктивності праці. Більшість планів в республіці ие викопувалося, хоча в цілому Україна нарощувала свій економічний потенціал, збільшуючи виробництво продукції. Кількісне зростання промислової продукції відбувалося ие за рахунок впровадження у виробництво нових технологій, які б якісно змінювали продуктивні сили суспільства, а внаслідок екстенсивного розвитку промис­ловості, що негативно впливало на якість продукції.

Розвиток господарства, як і раніше, мав індустріальне спрямування. Україна досягла певних успіхів у розвитку наливно-енергетичного комп­лексу. На території України були побудовані найбільші в Європі Запорі­зька й Вуглегірська ДРЕС, Криворізька, Придніпровська та інші потужні електростанції. Завершено будівництво двох останніх агрегатів на Диіпро-гесі-2. Успішно працювали нафтовики і газовики України. Було введено в експлуатацію газопроводи Єфремівка — Київ — Кривий Ріг. У 1975 р. було видобуто 68,7 мли м3 природного газу, почалася експлуатація 26 нових наф­тових і газових родовищ.

Певних успіхів було досягнуто в розвитку гірничорудної, вугільної, ме­талургійної промисловості. Розвивались і такі галузі, як машинобудівна, металообробна, електроенергетична, хімічна, нафтохімічна. Зароджувалась мікробіологічна промисловість. Частка групи А в структурі промислового виробництва становила в 1970 р. 71 %, в 1985 р. — 72 %.

Почалося конструювання і виробництво електроипо-обчислювальної техніки. Кількість комплекспо-мехапізовапих і автоматизованих підприємств зросла у 1985 р. до 1,2 тис., механізованих потокових ліній — до 30,5 тис., автоматизованих ліній — до 5,4 тис. Більшість їх припадала на машинобу­дування, легку та харчову промисловість. Багато винаходів з високим еко­номічним ефектом впровадили науковці Інституту електрозварювання імені Є. О. Патона АН УРСР (в космосі, при прокладанні газопроводів та ін.). Відомою не тільки в Україні, а й за ЇЇ межами була продукції Харків­ського турбінного заводу (освоєно серійне виробництво турбін потужністю 500 тис. кВт для АЕС). У республіці освоєно виробництво потужних тепло­возів, тракторів, буряко- та кукурудзозбиральних комбайнів, а також мор­ських суден, сучасних літаків.

Однак, незважаючи па окремі досягнення, залишалася проблема якості промислової продукції. У її загальному обсягу вищої категорії якості у 1986 р. досягли лише 15,9 % виробів. Значна частина виробів не відповіда­ла світовим стандартам, що призводило до великих матеріальних і мораль­них втрат.

Намітилося стійке відставання в науково-технічному і технологічному прогресі від розвинених країн Заходу.

Перехід на інтенсивні методи розвитку народного господарства затри­мувався, неефективно використовувалися матеріальні, сировинні та енерге­тичні ресурси, що також були серйозною ознакою застою в економіці. Не використовувалися ресурсозберігаючі технології. Низькою була продук­тивність праці на виробництві. За 1970—1985 рр. на 1 % й приросту витра­чалося 2,1 % приросту оновлених виробничих фондів. За даними Держ-комстату СРСР, продуктивність праці була нижчою, ніж у США, в промис­ловості в 2 рази, в сільському господарстві — в 5 разів. На виробництво одиниці національного доходу в СРСР витрачалося в 2 рази більше сиро­вини і матеріалів, ніж у розвинених країнах.

Помітно знизилися фондовіддача і рівень рентабельності: відповідно 76 і 70 % у 1985 р. порівняно з 1970 р. Одночасно зросла матеріалоємність продукції. Загальна вартість ненормованих ресурсів становила 75 % мате­ріальних витрат на виробництво продукції.

В Україні, як і в СРСР, зводилися престижні будови, які економічно були малорентабельні, а для навколишнього середовища і здоров'я лю­дей — навіть шкідливими. Як згадки про марнотратство і безгосподарність збереглися на території України рукотворні "моря" на Дніпрі, "найбільші в Європі" Придніпровська, Зміївська, Бурштинська теплові електростанції та інші гігантські новобудови, які народному господарству тільки шкодять. Без глибокого наукового обгрунтування, врахування думки громадськості високими темпами розвивалась атомна енергетика: розгорнулося будів­ництво потужних АЕС, які не відповідали міжнародним стандартам безпе­ки, що підтвердив вибух Чорнобильської АЕС.

Незадовільне використання людських сил, матеріальних і особливо при­родних ресурсів призвело до економічної кризи.