5.3. Сільське господарство

Післявоєнна відбудова сільського господарства України проходила у важких і складних умовах. На 1945 р. практично було відновлено діяльність усіх колгоспів. Проте порівняно з довоєнним періодом було засіяно 71 % посівних площ колгоспів і 32 % радгоспів, валовий збір зернових досяг 46,9 %, врожайність — 48 % (7 ц/га), поголів'я всіх видів худоби — 43 %, парк сільськогосподарських машин — 43,2 %. Основною силою в колгоспах були жінки, які виробили 72,2 % всіх трудоднів. Грунт під посіви готува­ли вручну. Нерідко колгоспники самі впрягалися в упряж замість худоби. Державі було здано більше 56 % вирощеного зерна, а у багатьох колгоспах вилучено фураж і посівні фонди. Селяни не отримали повністю визначені на трудодень 400 г зерна. Як наслідок наприкінці 1945 р. розпочалися про­довольчі труднощі, особливо на півдні країни.

Становище у сільському господарстві потребувало перегляду аграрної політики. Однак у 1946 р, продовжувалося форсоване розширення оброблю-

433

її:ваних площ без відповідного зростання матеріально-технічних ресурсів, збе­рігався низький агротехнічний рівень виробництва. Малосніжна зима 1945 — 1946 рр., весняно-літня посуха (до +39 °С) ускладнили ситуацію. Врожайність зернових у 1946 р. становила в середньому 3,8 ц/га, цукрового буряку — 43 ц/га. За цих умов початковий план здавання державі зерна Україною 340 мли пудів було збільшено па 10 %. Колгоспи, отримавши кращий урожай, мали змогу збільшувати на 50% плани заготівель, що виходили з передба­чуваної, а пе з фактичної врожайності. Тому план здавання зерна часто дово­дили більшим, ніж було зібрано урожаю. Наприкінці 1946 — па початку 1947 рр. Україна здала державі фактично все зрощене зерно, проте план здавання зерна було виконано лише на 3 %. Посівна компанія 1947 р. забезпе­чувалася за рахунок насіннєвої позики, що покривала лише 60 % потреб. Складне становище з кормами зумовило падіж худоби. Поголів'я худоби в колгоспах зменшилося, зокрема великої рогатої на 12 %, свиней на 50 %.

Опір селян проведенню хлібозаготівель долався репресіями. До кримі­нальної відповідальності притягували селян за законом від серпня 1932 р. ("закон про п'ять колосків"), керівників господарств, серед яких понад 70 % становили учасники війни, інваліди. Трагедією країни став голод, що роз­почався взимку 1946—1947 рр. і охопив східні області. За офіційною ста­тистикою, від голоду померло 810 тис. осіб. Замість допомоги Україні СРСР зерно експортував (7 мли т 1946 р.), причому значну частину надавав іншим країнам безплатно.

Після кризи 1946—1947 рр. розпочалося повільне піднесення, проте підхід до розв'язання проблем сільського господарства лишався старим: форсування виробництва в умовах жорсткої централізації та регламентації колгоспного життя. З метою боротьби проти порушення Статуту сільсько­господарської артілі в 1946 р. почали обмежувати присадибні індивіду­альні господарства, що давали селянам 70 % усіх грошових доходів, 80 % м'яса, 90 % картоплі. Введено грошові та натуральні податки, що призвели до знищення домашніх тварин, вирубування садів.

[ Наприкінці відбудовного періоду (1950 р.) сільське господарство до-,сягло довоєнного рівня, про що свідчать такі дані:

Показник	Динаміка зростання на 1950 р., % (1940р. -   100  % )
Загальна посівна площа                          й'-	97,8
Площа зернових культур	93,7             =       ,:,--•
Урожайність зернових культур	82,3        •
Валове виробництво зерна	77,4                      І!
Поголів'я великої рогатої худоби (без кіз)	73,7                      ''_.
Парк
тракторів	104
комбайнів	.,. '.          95,3     ,
вантажних машин    ...'..             іи^й»	^гмії  о £$<,'    120     ,        .:.,','. ——

434Капіталовкладення в сільське господарство були недостатніми. Вкла­далися вони в основному на придбання машин (33%), будівництво (67 %). Техніка залишалася державною. Колгоспи користувалися нею через посе-Іредництво машишю-тракториих станцій (МТС). Механізація забезпечува-Іла оранку (на 93 %), сівбу (на 70 %), збирання зернових культур (на 34 %). ІІІІші роботи виконувалися майже повністю вручну. У республіці було (електрифіковано 18 % колгоспів, 88 % МТС, понад 90 % радгоспів. Менше (норми вносили мінеральних і органічних добрив. Державні заготівельні Іціии залишалися на рівні 1928 р., хоча ціни на промислову продукцію І зросли у 20 разів. Фактично всю продукцію здавали державі. Діяльність

•колгоспів регламентувалася, матеріальних стимулів не було. Панувала тео-Ірія Лисенка, повністю відірвана від потреб сільського господарства.

З середини 1948 р. почалася масова колективізація на західноукраїнських і землях, її проводили тими самими методами, що й в 30-х роках: посилення

* податкового тиску на заможних селян, примус, депортація непокірних до Сибіру, Казахстан, політичний контроль. Хід її ускладнювався збройною боротьбою УПА. На відміну від Східної, у Західній Україні не було голоду. На початок 1950 р. було колективізовано 96 % селянських господарств і усуспільнено 99,4 % орної землі.

1      На початку 50-х років низька продуктивність сільського господарства

І залишалася. В 1950 — 1953 рр. загальний обсяг продукції зріс лише на 2 %, а

І землеробства зменшився на 1 %.

Поворотним пунктом у розвитку сільського господарства став вересень 1953—1955 рр., коли змінилася аграрна політика держави. Основні заходи були спрямовані на підвищення матеріальної заінтересованості колгоспів, збільшення державних асигнувань на потреби села, поліпшення технічного і кадрового забезпечення села.

З січня 1954 р. діяли постійні погектарні норми поставок тваринницької продукції, заборгованість минулих років з колгоспів було списано. Зменшено поставки овочів і картоплі. Частину продуктів колгоспники продавали дер­жаві у порядку закупок через заготівельні організації. В 1953 — 1958 рр. заго-тівельно-закупівельні ціни зросли на зерно у 7 разів, на картоплю — у 8, на продукти тваринництва — у 5,5 раза. Скасовано обов'язкові поставки сільсько­господарських продуктів із колгоспних дворів, удвічі знижені податки з приса­дибних господарств. У 1958 р. відмінено обов'язкові поставки. Встановлені єдині закупівельні ціни на сільськогосподарську продукцію, диференційовані за зонами країни. Змінилася практика планування. Колгоспи мали право з Урахуванням планів заготівель і закупок визначати розмір посівних площ під певні культури, кількість худоби. Вперше колгоспники могли самі вирі­шувати, як використовувати власні ресурси. Почали впроваджувати щомі­сячно авансування колгоспників.

Важливе значення мала реорганізація в 1958 р. машинпо-тракторних станцій. Техніку було реалізовано колгоспам і радгоспам, а МТС перетворено

; ча ремонтно-технічні станції (РТС), функціями яких були продаж тех-

I 435піки колгоспам, ремонт її, постачання нафтопродуктів, запасних частин, доб­рив, отрутохімікатів.

Протягом 1951 — 1960 рр. збільшилися капіталовкладення, що станови­ли 6799 мли крб., або 15,6 % загального обсягу інвестицій у господарство

Прийняті заходи стимулювали сільськогосподарське виробництво. З сере­дини 50-х років сільське господарство вперше стало рентабельним. Середньо­річні темни зростання сільськогосподарського виробництва в 1954— 1959 рр. становили понад 7 %. Неподільні фонди зростали щороку в колгоспах на 21,8 %, радгоспах — на 16 %. Підвищилися валові збори та врожайність зерна, зросло поголів'я худоби. Проте піднесення виявилося нестабільним. З 1958 р. у сільськогосподарському виробництві почався спад. Якщо за 1951 — 1958 рр. обсяг валової продукції збільшився на 65 %, то з 1959 Ію 1964 р. — , лише па 22 %. Середньорічні темпи розвитку зменшилися до 2 %.

Колгоспи змушені були купувати техніку за підвищеними цінами. Закупівельні ціни 1958 р. були меншими порівняно з 1954— 1957 рр. За цих умов доходи колгоспників зменшилися, заборгованість перед держа­вою зросла. З 1963 р. уряд почав надавати короткострокові позики для купівлі добрив, насіння, молодняку. У 1964 р. було списано заборгованість за техніку на суму 180 мли крб. Проте ці заходи були недостатніми.

Капіталовкладення в сільське господарство зростали повільно і в 1961 — 1965 рр. становили 16,5 % усіх інвестицій у господарство. Як і раніше, вони вкладалися у виробничі фонди, які за цей період зросли у колгоспах у 1,8, радгоспах у 2,5 раза. Однак фондовіддача зменшилася з 1,47 крб. в 195,8 р. до 0,87 крб. в 1965 р. у колгоспах і відповідно у радгоспах з 0,92 до 0,77 крб^

Освоєння цілинних земель у Казахстані, Сибіру, на Уралі, частково на Північному Кавказі, яке розпочалося у 1954 р., законсервувало екстенсив­ний характер сільського господарства. Плани розширення зернового ви­робництва за цілинною програмою зумовили зменшення в Україні посівних площ зернових культур з 65,4 % всіх посівів у 1950 р. до 40,9 % у 1960 р. З 1955 по 1964 рр. надмірно розширювалися посіви кукурудзи на зерної фураж без урахування конкретних грунтово-кліматичних умов. У 1955 р; планувалося посіяти понад 5,2 мли га порівняно з 2,2 мли га у 1953 р., у 1962 р. посіви кукурудзи досягли понад 20 % усієї посівної площі. ОднаК врожайність її була низькою, валовий збір не забезпечував потреб країни за умов скорочення посівів зернофуражних культур (ячменю, вівса).

Валове збирання технічних і кормових культур зростало переважно зі' рахунок розширення посівних площ. Так за 1940— 1960 рр. посіви соняшник^ збільшилися в 2 рази, врожайність — у 1,2 раза, відповідно цукрових буряків у 1,7 і 1,4 раза. Для того щоб збільшити валові збори сільськогосподарський культур, скоротили площу під чистими нарами: з 12,3 % у 1940 р. до 6,7 % У 1958р. і до 0,4% у 1963р. ;;;

Проводилася політика обмеження особистих господарств колгоспників. Так, у 1955 р. удвічі зменшено розміри присадибного господарства. У 1956 р-встановлено грошовий податок з громадян, що тримали худобу в містах а в 1959 р. і це було заборонено. Відповідно до законів 1963 р. зпову'було підвиии

436щепо податки на утримання худоби. В 1954—1964 рр. поголів'я великої рогатої худоби в підсобних господарствах "колгоспників скоротилося на 14,3 %. На колгоспних ринках зменшився продаж продукції тваринництва, підвищилися ціни.

Виснаження цілинних земель, посуха 1963 р., застій сільсько­господарського виробництва в центральних чорноземних районах Росії та в Україні призвели до продовольчої кризи. З цього часу Радянський Союз почав закуповувати зерно за кордоном.

Протягом 1951 — 1965 рр. певних успіхів було досягнуто в розвитку тваринництва. За вартістю валової продукції воно майже дорівнювало рос­линництву. Збільшилося поголів'я тварин, підвищилась їхня продуктивність, зросло виробництво основних видів продукції. Частка колгоспів і радгоспів за 1951 —1958 рр. за загальною кількістю великої рогатої худоби зросла з 53 до 62,9 %, корів — з 24,1 до 46,2, свиней — з 60,7 до 68,7, коней — з 99,2 до 99,4, за виробництвом м'яса — з 24,7 до 45, молока — з 19,1 до 50,5, вовни — з 77,3 до 84,7, яєць —. з 10,6 до 14,1 %. Проте частка особистих підсобних господарств населення поступово зменшувалась, особливо в 60-х роках. В 1970 р. вона становила за поголів'ям великої рогатої худоби 21 %, виробництвом м'яса — 37, молока — ЗО, вовни — 4,8, яєць — 62 %. На розвиток тваринництва негативно виливала нестача кормів, породної та пле­мінної худоби.

Поступово підвищувався індустріальний рівень виробництва. Наприкінці 1958 р. тракторів було 168,4 тис., зернозбиральних комбайнів — 64,8 тис., вантажних автомобілів — 129 тис., у 1965 р. — відповідно 257, 56,9, 80,4 тис. Техніка якісно вдосконалювалася за рахунок надходження дизельних, коліс­них, гусеничних тракторів, самохідних комбайнів, навісних машин і знарядь, гідравлічних пристроїв. Почали застосовувати автоматизовані зернові токи, доїльні установки, пристрої для приготування кормів, механізоване водопоста­чання. Енергетичні потужності лише в 1960—1965рр. зросли з 25,6 до 40,3 мли к. с. Підвищився рівень електрифікації. За 1953—1965 рр. загальне споживання електроенергії зросло з 277,2 до 4505 мли кВт/год (у 16,3 раза).

Проте механізація і електрифікація села були незадовільними. До комп­лексної наближалася лише механізація вирощування зернових культур. До дер­жавних енергосистем було приєднано 69 % колгоспів і 88 % радгоспів. Не задо­вольнялися культурно-побутові потреби села. Негативно впливало на врожайність культур недостатнє застосування органічних і мінеральних добрив, хоча вне­сення їх з року в рік зростало. Непродуктивними були спроби "перебудови природи" насадженням лісових смут та будівництвом зрошувальних каналів.

Державні закупки залишалися примусовими. Розміри заготівель, зерна в колгоспах змінювалися так: 1946 —1950рр. — 5,9 мли т па рік (35,7 % врожаю), відповідно за 1951 -1955 рр. - 7,5 (38,2 %), 1956- 1960 рр. - 6,0 (30,4%), 1961-1964 рр. - 9,1 (40,2 %). Радгоспи здавали майже 100% врожаю.

Протягом 50-х -~ першої половини 60-х років здійсшовалися органі­заційні зміни, про що свідчать такі дані:

•437Показник	1940	1960	196.5
Кількість колгоспів	28374	9634	9553
На один колгосп:
дворів колгоспних	141	422	-
посівної площі, га	773	2688	2700
великої рогатої худоби, голів	120	1168	1369
неподільних фондів, тис. крб.	19	521	-
грошових надходжень, тис. крб.	17	352	710

За цей період збільшилася кількість радгоспів (з 935 у 1950 р. до 1343 у 1965 р.). За розмірами вони були у 2 — 3 рази більшими, ніж колгоспи. Посівна площа їх становила у 1965 р. 16 % загальної посівної площі.

Концентрація виробництва поєднувалася із спеціалізацією. У 1965 р. в Україні займалися відгодівлею худоби близько 800 колгоспів і 500 рад­госпів, на вирощуванні овочів спеціалізувалися 223, яєць і м'яса птиці — 139 радгоспів. Колгоспи і радгоспи України були рентабельними. Рівень рентабельності коливався від 29,7 % у 1960 р. до 44 % у 1965 р.

У 1964 р. було скасовано укази 1959— 1963 рр., що обмежували розви­ток особистих підсобних господарств. Проте нові укази також встановлю­вали певні норми утримання худоби в особистій власності громадян.

У березні 1965 р. було розпочато реформу в сільському господарстві. Встановлювався постійний план закупівель зерна на шість років для всіх колгоспів і радгоспів. Підвищувалися закупівельні ціпи па пшеницю, жито, гречку та інші зернові культури, соняшник, продукцію тваринництва. За зда­ну продукцію понад план встановлювалася надбавка — 50 % основної заку­півельної ціпи. Було здійснено перехід до гарантованої грошової оплати праці колгоспників за кінцевими результатами господарської діяльності. Проте істотних змін в аграрній політиці не відбулося. Керівництво здійсню­вали на основі директивиості та жорсткої регламентації.

Негативні тенденції у розвитку сільського господарства призвели па початку 80-х років до чергової зміни системи управління сільським госпо­дарством. Було розроблено Продовольчу програму (1982 р.). З метою коор­динації діяльності трьох структурних лапок агропромислового комплексу (АПК) утворено основні та районні агропромислові об'єднання, єдине Міністерство сільського господарства. Центральним органом управління АПК став союзпо-ресиубліканський агропромисловий комітет.

За програмою 1986 р. продовжувалася перебудова управління па селі. Відповідно до неї встановлювалися стабільні по роках плани закупівель зерна. Понадпланова продукція залишалась у розпорядженні господарства. Залежно від кінцевих результатів оплачувалася праця керівників і спеціа­лістів АПК. Скорочувалася кількість показників, що оцінювали діяльність

438господарств (рівень рентабельності та приріст продукції), їх інвестування мало здійснюватися переважно за рахунок власних засобів та кредитів Держ­банку.

Протягом 70 —80-х років головна увага приділялася подальшій індустріа­лізації сільського господарства з метою забезпечення населення продоволь­ством, а промисловості — сільськогосподарською сировиною. Частка капіта­ловкладень у сільське господарство у загальній їх структурі зросла па 27 — 28 % і в 1970—1985 рр. становила 84,9 мли крб. Проте власні вклади кол­госпів зменшилися па 15 %. Поліпшилася технологічна структура інвестицій. Витрати па машини, устаткування збільшилися до 35,4 % проти 25,6 % у 1970 р. Як наслідок основні виробничі фонди зросли у 2,5 раза. Велику частку в їхній структурі займали будівлі та споруди (66 %). Тракторний і комбайновий парки зросли відповідно па 263,4 і 46,9 тис.

Індустріальний рівень виробництва підвищувався за рахунок електри­фікації, хімізації, меліорації. Протягом 1971 —1985 рр. виробниче використан­ня електроенергії збільшилось у 2,9 раза, площа меліоративних земель — до 12 % сільськогосподарських угідь, поставки мінеральних добрив — у 10 разів.

Певні зрушення відбулися в організації сільськогосподарського вироб­ництва. Збільшилася кількість радгоспів, утворилася мережа міжгосподарських підприємств і організацій. У 1985 р. функціонувало 96 виробничих агропромис­лових, сільськогосподарських і науково-виробничих об'єднань.

Позитивною ознакою було підвищення продуктивності аграрного секто­ра у середньорічному обчисленні в 2,1 раза. Результатом перетворень у сільському господарстві стали суттєві зміни у рівні механізації виробниц­тва. За офіційною статистикою, у 1985 р. за індустріальною технологією виро­щувалося кукурудзи на зерно 74 %, соняшника — ЗО, цукрових буряків — 78, утримувалося великої рогатої худоби 58 %, свиней — 64, птиці — 86 %. Україна в цілому забезпечувала власні потреби у продовольчій продукції. Частка її ввезення пе перевищувала 2 %.

Стан сільського господарства у повоєнні роки ілюструють такі дані:

Показник	1940	1960	1985	1990
Посівна площа, мли га	31,3	33,5	32,6	32,4
Валове виробництво зерна, мли т	26,4	21,8	37,9	51
Урожайність зернових, ц/га	12,4	15,8	23,4	34,9
Виробництво зерна на душу населення, кг	647	577	664	-
Урожайність цукрових буряків, ц/га	159	218	230	275
Урожайність картоплі, ц/га	101	89	123	117
Виробництво м'яса, тис. т	1127	2068	3918	4358
Середньорічний надій молока, кг	-	1784	2554	2863

439Проте певні досягнення в аграрному секторі не змінили його статусу як найбільш економічно слабкої, занедбаної ланки господарського організ­му. Знизилися середньорічні темни економічного зростання валової про­дукції сільського господарства з 3,9 % у 1966—1970 рр. до 1,1 % у 1981 — 1985 рр. Національний доход в сільському господарстві зменшився за 1966 — 1985 рр. на 23 %. Рентабельність знижувалась, у 1985 р. вона становила 17 % у колгоспах і 15 % у радгоспах проти 42,1 % у 1966 р. В 1970— 1985 рр. на 57,3 % знизилася фондовіддача. Відбувалося подорожчання техніки, буді­вельних матеріалів, нафтопродуктів, що постачалися сільському господар­ству, на 35—150 %. Продуктивність рослинництва та тваринництва у 2 —З рази була нижча, ніж в економічно розвинених країнах.

Керівництво аграрним сектором грунтувалося па старих формах господа­рювання, не забезпечувалася належна інтеграція всіх лайок АПК. Змін у стилі та методах роботи партійних і радянських органів практично не відбулося.