4.5. Нові індустріальні країни: їхнє становлення і економічний розвиток

Індустріальний розвиток аграрио-сировипних країн протягом 50—60-х років XX ст. призвів до появи кількох груп, різних за рівнем розвитку окремих галузей і господарств у цілому. Чотири країни — Бразилія, Мек­сика, Аргентина, Індія — в середині 60-х років забезпечували 43,4 % вартості продукції обробної промисловості всіх країн"1 з аграрно-індустріаль­ною структурою господарства. Окрему групу утворили країни — експорте­ри нафти, які в 1960 р. об'єдналися в ОПЕК.

Окремою моделлю індустріалізації є Південна Корея, Тайвань, Сііїганур, Гонконг. Головними їх ознаками були експортна орієнтація обробної про­мисловості (37 — 38 % на рік), швидкі темпи зростання, залучення іноземно­го капіталу в позиковій або підприємницькій формі. У світозій літературі вони дістали назву "нові індустріальні країни". В аграрпо-індустріально-му напрямі розвивалася економіка Венесуели, Філіипін, Колумбії, Таїланду.

189Через значне зростання темпів промислового експорту (до 20 %) їх почали називати "новими експортними країнами". Це суттєво змінило систему міжнародного поділу праці, ускладнило світові економічні зв'язки.

Процес індустріалізації нових індустріальних країн не скрізь проходив однаково. Наприклад, Бразилія, Мексика, Аргентина є найбільшими вироб­никами сировинних ресурсів, до того ж мають місткі внутрішні ринки. Однак це не стосується Гонконгу і Сінгапуру. Бразилія володіє майже всіма матеріальними ресурсами. На її території (8,5 мли км2) зосереджено 30% лісових світових масивів. Постійним джерелом надходження капіталів до Мексики є нафта. За її запасами вона займає четверте місце після Саудів­ської Аравії, Кувейту та Ірану. Значні запаси уранових руд в країнах Ла­тинської Америки стали основою розвитку атомної промисловості. Харак­терною рисою мінеральпо-сировиниої бази цих країн є наявність руд рідкісних металів — ніобію, марганцю, молібдену, нікелю, вольфраму, алюмі­нію. Ніобієм — металом, що має стратегічне значення, Бразилія задоволь­няє 70 % потреб світу. Володіючи такими дорогоцінними природними ресурсами, Аргентина, Бразилія, Мексика добували кошти для динамічного розвитку національних господарств.

Швидкому розвитку нових індустріальних країн сприяли також іно­земні інвестиції та значні державні капіталовкладення в національну еко­номіку. Країни Латинської Америки скоротили імпорт непродовольчих товарів, нарощуючи випуск власних товарів. Для цього спочатку треба було створити базові галузі економіки: гірничорудну, металургійну, машинобудів­ну, хімічну, нафтопереробну. Якщо в 70-х роках в країнах Латинської Аме­рики легка і харчова промисловість становила 40 % ВНП, а базова — 45 %, то в 1992 р. остання дорівнювала вже 72 %. Отже, розвиваючи галузі обробної промисловості, ці країни впритул наблизилися до рівня розвине­них держав. Частка обробної промисловості в США становила 79 %, у Мек­сиці — 75 %. Важлива роль у зростанні промислового потенціалу належить важкій індустрії. Добившись того, що ця галузь у Бразилії та Аргентині досягла 70 % усього промислового потенціалу, вони ввійшли в число 20 провідних розвинених країн світу. Сама ж Бразилія зайняла місце в де­сятці паймогутпіших держав. Витрати па виробництво однієї тонни стале­вого прокату становлять в США 475 дол., Японії — 500, ФРН — 528, Південній Кореї, Бразилії — 424 дол. Отже, нові індустріальні країни ста­ли конкурентоспроможними у цій галузі па світових ринках. З 23,4 млп т чавуну, виплавленого в Бразилії в 1980— 1988 рр., 2/5 пішло на експорт. Лише в 50 —80-х роках індустріальний сектор нових індустріальних країн зріс у 4 рази, у грошовому вираженні він становив 184,8 млрд дол.

Завдяки структурним змінам економіки нові індустріальні країни Латинської Америки ввійшли-до системи міжнародної виробничої спеціалі­зації. Якісні тенденції промислового розвитку цих держав дістали назву "екснортпо-промислової орієнтації". За виробництвом окремих видів продук­ції промисловості вони не поступаються розвиненим країнам. Так, Бразилія займає п'яте місце у світі з випуску тракторів та інших сільськогоснодар-

190ських машин. Надзвичайно велику увагу нові індустріальні країни приділи­ли розвитку паукоємних галузей. Бразилія, наприклад, розгорнула біотехпо-логічне виробництво. Було розроблено і введено в дію нові покоління ядер­них реакторів. На їхній основі в країнах Латинської Америки діють АЕС.

Серед нових індустріальних країн Азії виділяються Південна Корея і Сінгапур. Спираючись у своєму бурхливому розвитку на власні ресурси, ці країни розвивали насамперед сучасні галузі, які в основному працювали на експорт. Протекціопалістська політика захисту від зовнішньої конку­ренції відіграла позитивну роль в розвитку ряду галузей. Південна Корея, наприклад, створила зовсім нові галузі: гірничорудну, кольорову металур­гію, машино- і суднобудівну, автомобільну, електронну тощо. Такі струк­турні зміни допомогли їй збільшити обсяг всіх видів промислової про­дукції з 50-х до 80-х років у 3 рази. Вражаючих успіхів нові індустріальні країни Азії досягли в розбудові електротехнічної та електронної промис­ловості, їхня частка в 1970р. в Південній Кореї в усьому промисловому виробництві становила 1,8 %, у 80-х роках — 11,5, а у 1989р. — ЗО %.

Необхідність пріоритетного розвитку наукоемних галузей зумовлювалася не тільки внутрішніми, а й зовнішніми факторами. Південна Корея лише в 1962—1989 рр. одержала з-за кордону понад 6 тис. ліцензій, з яких 50 % — японські.

В економіці Малайзії успішно розвиваються приватний і державний сектори. Наприклад, в 1974 р. було створено національну нафтову компанію "Петронанс", яка отримала право на монопольну діяльність у розвідуванні, добуванні, переробці та продажу нафти. Плантаційне господарство, яке на­лежало колонізаторам, поступово було націоналізовано. Держава субсидує вирощування каучуконосів, маслинових пальм. На Малайзію припадає 60 % світового виробництва пальмової олії.

Малайзія раціонально використовує іноземні інвестиції для добування нафти і газу. Донедавна уряд дозволяв іноземцям володіти майном, але не більше ніж 49 % нерухомості. Тепер вони можуть володіти будь-яким підприємством чи плантацією повністю, але за умови, що 50 % виробленої продукції експортуватимуть за кордон. Такі виробництва забезпечують ро­ботою 350 тис. малайзійців. Усього в країні налічується 700 іноземних ком­паній. Сумарні інвестиції в 1987 р. сягнули 12 млрд дол., з яких частка американських транснаціональних компаній становила 3,2 млрд дол. Значні вклади внесли Німеччина, Італія, Канада, Австралія. Зростає приплив капі­талу з Тайваню і Сінгапуру. Крім приватних капіталів у Малайзію надхо­дять позики через урядові капали. В 1987 р. сума їх досягла 10,5 млрд дол.

Малайзійці зуміли добитися дуже великих успіхів у розвитку мікро-електроиіки, робототехніки, персональних ЕОМ, електронних систем для верстатів, роботомаиіпуляторів тощо. За участю японського капіталу авто­складальні цехи перетворилися па самостійні автозаводи.

У 1986—1990 рр. в країні було передано у приватну власність підприєм­ства державного сектора. Уряд Малайзії бачить у приватизації надійний шлях підвищення темпів економічного зростання. Іде пошук покупців, в тому числі за кордоном, для передавання у приватну власність державних залізниць.

У 1947 р. Індія стала незалежною державою. Уряд зіткнувся з неймовір­ними труднощами державотворення. Головна з них — занедбане націо­нальне господарство. За 200 років британського панування економіка Індії залишалася аграрною, відставала в промисловому відношенні. Країна з 700 мли населення в 1948 р. давала 0,8 % світової індустріальної продукції. Англійці й далі утримували у своїх руках більшість підприємств і план­тацій. Понад 70 % населення було зайнято в аграрному секторі. Земля пере­бувала в руках поміщиків. Орендна плата була висока. Лихварі визначали все життя знедоленого селянства. В країні не вистачало продовольства. Еко­номічні труднощі поглиблювались гострими релігійними, соціальними (ка­стовими), етнічними конфліктами.

Врятувати країну могли тільки радикальні реформи. Індійське керів­ництво вважало, що єдиний шлях виходу з становища, що склалося, це фор­мування, поряд з приватним, державного сектора економіки. Спочатку було націоналізовано усі природні багатства, шляхи сполучення, залізниці, іри­гаційні системи, страхові компанії, аерофлот. У власність держави перейшли найбільший банк, у кіпці 60-х років — усі інші. У 70-х роках було націона­лізовано найбільшу нафтову компанію "Есо". Вже в середині 70-х років ЗО % промислового виробництва належало державному сектору. Одночасно уряд інвестував значні капітали в провідні галузі групи А, зокрема в мета­лургію. При фінансовій допомозі ФРН, СРСР, СТА, інших країн Індія перетворилася на один з найбільших центрів важкої промисловості Азії. У 70 —80-х роках вона повністю забезпечила себе металом, а значну частину його навіть експортує за кордон.

Спираючись па власні ресурси та іноземні інвестиції, Індія розвивала сучасні галузі промисловості — хімічну, машинобудівну, нафтопереробну, енергетичну.

Випуск сучасної промислової продукції, порівняно з 50-ми роками, збільшився в десятки разів. Індія як індустріальна держава в 70 —80-х роках увійшла в десятку найбільш промислове розвинених країн.

Життєво важливе значення для Індії має сільське господарство. Насе­лення її зростає, сьогодні воно наближається до 1 млрд чол. Для того щоб забезпечити його продовольством, в країні здійснено аграрну реформу. Держава ліквідувала за викуп поміщицькі землі, передаючи їх за невисоку плату хліборобам. Хоча ще й досі ця реформа не завершена, уряду все ж вдалося підняти сільське господарство па значно вищий рівень. Індія, підняв­ши втричі урожайність зернових, в основному покінчила з голодом, змогла відмовитися від масового ввезення продовольства з-за кордону. Починаючи з 60-х років уряд проводить програму "зелена революція". Це цілий комплекс заходів, які сприяють піднесенню аграрного сектора. До нього входять будів­ництво іригаційних споруд, ефективне використання хімічних добрив, за­стосування високоурожаипих сортів зернових, виведення породистих тварин.

Сучасна Індія — це іпдустріальїю-аграрна країна, яка запускає власнісупутники, має атомні електростанції, електронну, автомобільну та інші най­сучасніші галузі промисловості. Разом з тим вона надзвичайно суперечли­ва — голод сусідує з розкошами, новітня наука — з неписьменністю, мир — з кривавими етнічними і релігійними конфліктами.

Цивілізаційні закономірності посилюють тенденцію до фор­мування спільних рис та ознак господарського розвитку світової економіки. Водночас відбувається диференціація між різними краї­нами та регіонами залежно від рівня їхнього соціально-економічно­го розвитку, ступеня інтегрування у міжнародний поділ та коопе­рацію праці, забезпеченості головними факторами виробництва, територіально-географічних та інших особливостей.

Все це спонукає країни до найширшого використання як внутрішніх, так і зовнішніх джерел і факторів економічного зро­стання, до гармонізації національної та міжнародної економічної політики, взаємопристосування господарських механізмів й інсти-туціональних структур на міждержавному і міжнародному рівнях, уніфікації господарського законодавства.

Драматичним і суперечливим в економічному відношенні був шлях, яким довелося пройти людству в 1939—1990 рр. Під час другої світової війни (1939—1945) господарство більшості країн було зруйновано або зазнало величезних збитків. Лише окремим з них, наприклад США, вдалось не тільки зберегти, а й зміцнити промисловість, сільське господарство, фінанси.

У повоєнний період загострилися стосунки між Сходом і Заходом. Перший обрав соціалістичну, сталінську, модель розвитку госпо­дарства, другий — традиційну цивілізовану, індустріальну. Відбудо­ва промисловості, сільського господарства в умовах тоталітарних режимів проходила повільно, як і зростання життєвого рівня насе­лення. Країнам Європи, Японії завдяки плану Маршалла, фінансо­вій допомозі США вдалося швидко подолати наслідки воєнної розру­хи, досягнувши довоєнного рівня в економіці та добробуті населення.

Промисловість, сільське господарство, інші галузі західних дер­жав у 50 — 60-х роках розвивалися в умовах прискореного розвитку науково-технічного прогресу. Зростали витрати на НДДКР. Вини­кали нові технології (лазерні, плазмові, комп'ютерні), трансна­ціональні корпорації охопили усі країни Заходу. США, як і раніше, залишалися лідером у виробничій і фінансовій сферах. Діяльність урядів економічно розвинених країн спрямовувалася на всебічне забезпечення населення матеріальними і духовними цінностями. Яскравим прикладом цього є небувале господарське піднесення Японії та ФРН, відоме в історичній науці як "економічне диво".

Протягом 50 — 60-х років XX ст. у світовому господарстві відбу­лися зміни у співвідношенні позицій трьох підсистем за рівнем розвитку та загальним економічним потенціалом

За темпами економічного зростання найшвидше розвивалися так звані соціалістичні країни. Зменшилася частка економічно розвинених країн та країн, що розвиваються, у світовому валово­му продукті та промисловому виробництві. В світовому експорті частка економічно розвинених країн зросла, що свідчить про збе­реження їх впливу на світове господарство.

Підсистема світового господарства	Частка у сукуп­ному ВВП,   %		Частка  у світовому промисловому виробництві,   %		Частка у світовому експорті
	1950	1970	1950	1970	1950	1970
Економічно розвинені країни	72, 2	66,5	74,8	56,5	61,3	66,8
Соціалістичні країни (без азіатських і Куби)	13,7	19,8	17,4	35,9	6,8	10,1
Країни, що розвиваються	14,1	13,7	7,8	7,6	30,5	21,4

Якісний аналіз розвитку економічних сил свідчить про перева­ги економічно розвинених країн. Порівняно з ними у соціалістич­них країнах обсяг валового внутрішнього продукту на душу насе­лення становив 26 % у 1950 р. і 45,8 % у 1970 р., у країнах, що розвиваються, відповідно 15,4 і 7,6 %.

Різними були темпи індустріалізації. В економічно розвине­них країнах господарство розвивалося інтенсивно, визначалося га­лузями, пов'язаними з розвитком науково-технічного прогресу, швидким технічним переоснащенням промисловості. Сільське гос­подарство досягло рівня індустріального. У соціалістичних країнах зростання відбувалося на основі екстенсивних факторів. Лише в другій половині 60-х років Чехословаччина, НДР перейшли до інтен­сивного розвитку. Перевага надавалася традиційним галузям, ста­новлення наукоємних галузей розпочалося в 60-х роках. Індустрій-лізація сільського господарства не завершилася. У країнах, що роз­виваються, індустріалізація лише розпочалася, формується мінімальний промисловий комплекс.

У 70 — 90-х роках виникли і розвинулися нові індустріальні краї­ни. Як за обсягом виробництва, так і за якістю промислової про­дукції вони наблизилися до передових країн світу, а в окремих галузях зрівнялися з ними.

У 60 — 90-х роках на нашій планеті утворилися десятки між­державних економічних об'єднань. Наймогутніше з них — Євро­пейський Союз. У 90-х роках простежується стабілізація розвит­ку економічно розвинених країн.

Після краху СРСР нерівномірно розвивається економіка постко­муністичних держав.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Які економічні наслідки другої світової війни? У чому полягає зна­чення плану Маршалла для відбудови європейської економіки?

2.  Визначте тенденції й напрями розвитку світового господарства у 50 — 90-х роках XX ст. Охарактеризуйте структурні зрушення у світовому господарстві.

3.  Проаналізуйте чинники, що сприяли "економічному диву" Німеччини та Японії в 50 —60-х роках.

4.  Які зміни відбулися в структурі промислового виробництва: а) економічно розвинених країн; 6) колишніх соціалістичних країн; в) країн, що розвиваються?

5.  Яке значення має науково-технічний прогрес для розвитку націо­нальних господарств і світової економіки в цілому?

6. Охарактеризуйте місце сільського господарства в світовому і на­ціональних господарствах.

7. Яка роль держави в розвитку національних господарств розвинених країн?

8. Визначте основні форми і напрями розвитку міжнародних економічних відносин у 50 — 90-х роках XX ст. Яка роль держави у зовнішньо­економічній діяльності? Назвіть основні центри економічного супер­ництва світового господарства.

9. Проаналізуйте особливості розвитку міжнародної торгівлі. Які зміни відбулися в товарній структурі та географічному розподілі зовнішньої торгівлі?

10. У чому полягають особливості вивозу капіталу в світовому господарстві?

11 .Перелічіть нові індустріальні країни. Розкрийте стратегію їхніх економічних програм.

12. Які риси є характерними для фінансової та кредитно-грошової системи економічно розвинених держав світу?