Територія України в палеоліті належала
до високорозвинених районів світу. Перша людина з'явилася тут 1,5 мли років
тому. Оскільки клімат був суворий і холодний, люди селилися переважно в
південній частині України. Відомі 1 тис. поселень палеоліту, зокрема Королеве, Рокосове в Закарпатті, Лука-Врублівецька
над Дністром, Амвросіївка в Донбасі, Кіїк-Коба в Криму тощо. Знайдено залишки госіюдарсько-иобутових комплексів, що складалися з жител,
які нагадують курені, накриті шкурами звірів, ділянок, де обробляли кремінь,
кістку, ріг, вогнищ і ям-сховищ. Тогочасна людина полювала па мамонтів,
носорогів, коней, зубрів, биків, лосів, оленів, птахів.
В Україні мезолітичні пам'ятки
датуються IX —VI тис. до п.е.
і знаходяться по всій території
Неоліт тривав від другої половини IV до II тис. до її.
е. Найвідомішою культурою цієї доби була трипільська, найменування якої
походить від назви села на Київщині. Трипільці селилися па території від
Карпат до Південного Бугу, на Подніпров'ї, Волині, в Степовому Причорномор'ї.
Для поселень характерним було кругове розташування жител. Трипільці жили в
постійних будівлях чотирикутної форми. Будуючи хату, в землю вбивали дубові
стовпи, між якими закладали стіни з плетеної лози і обмазували глиною. Дах
покривали соломою або очеретом. Він мав чотири схили та отвір для диму. Долівка
була глиняна, в середині хати знаходилась велика піч, навколо якої — лежанки з
випаленої цегли. Хати розмальовували як усередині, так і ззовні. З'явилися иротоміста площею до 400 га.
Основним заняттям трипільців було
хліборобство. Сіяли ячмінь, просо,
198пшеницю, вирощували майже всі
садово-городні культури, відомі сьогодні в Україні. Ріллю обробляли дерев'яною
мотикою з кам'яним чи кістяним наконечником, пізніше — ралом. Зерно па борошно
мололи кам'яними зер-нотерками (жорнами). Збіжжя жали
кістяними або крем'яними серпами. Трипільці розводили велику і дрібну рогату
худобу, коней, свиней. Розвивалося общинне ремесло. Використовувався перший
штучний матеріал -*-кераміка. Збереглося чимало цегляного посуду, випаленого з
глини, оздобленого чорним, білим та жовтим орнаментами, жіночі статуетки
прародительок. Для щоденного вжитку використовували миски, немальоваиі
горщики сірого кольору. Зародилися прядіння і ткацтво, з'явився ткацький
верстат. У неоліті остаточно завершилося формування техніки обробки каменю
(шліфування, пиляння, свердління), вдосконалилися лук і стріли, з'явилися
кам'яні сокири. Виник наземний транспорт — лижі, віз, сани, волокуша. Худобу
використовували як тяглову силу. Наслідком неолітичної революції стала досить
розвинена система обміну. Є відомості, що трипільці отримували в обмін на хліб
і худобу від остготських племен коней, запозичили деякі технологічні способи
керамічного виробництва. В неолітичну добу поширилося використання міді.
Вироби з цього металу та руда потрапляли на територію України з Балкаио-Дунайського регіону.
Трипільці стали праосновою
українського народу, який не прийшов з інших країн, а з незапам'ятних часів жив
на своїй землі, постійно освоюючи територію від Дніпра до Дністра. Трипілля
ставить Україну в один ряд з найдавнішими світовими культурами.
Розвинене сільське господарство,
високий рівень ремесла, будівництва, духовного життя, які так схожі з
шумерською, мікеиською культурами, дають підставу
сучасним вченим вважати трипільців одним з найцивілізова-піших
народів неолітичної доби.
Бронзовий вік в Україні припадає на II тис. до її.
е. Визначальними рисами цього періоду були існування відтворюючого
господарства, швидкий розвиток тваринництва і орного землеробства, виділення
скотарських племен. Високим був рівень громадського ремесла, насамперед
гончарного та бронзо-ливарного. Виникли місцеві
центри металургії та обробки бронзи. Обмін набув постійного та регіонального
характеру. Обмінювалися мідь, бронза, золото, бурштин, фаянс, сіль. Металургія
па території України розвивалася па привізній сировині.
Перехід до виробництва заліза на межі II — І тис. до
н. е. став визначальним моментом початку раннього залізного віку.
Початком залізної доби па території
України вважають XII—^УІП ст. До н. е. Вона пов'язана з кіммерійською (кінець II — початок І
тис. до н. е.), скіфсько-сармато-античною (VII ст. до й. е.
— IV ст. й. е.), ранніми слов'янськими культурами (IV —VIII ст. н. е.). Зросла продуктивність сільського
господарства. У Лісостепу та на Поліссі основою господарства було орне
землеробство з використанням залізних знарядь праці. Тваринництво стало свійським,
виникло стійлове утримання худоби, розвивалося птахівництво. В степу'переважало кочове скотарство. В ході суспільного
поділу праці
199ремесло почало відокремлюватися від
сільського господарства, стало самостійним видом господарської діяльності. Великого
значення набуло залізоробне ремесло. Керамічні вироби виготовляли на
гончарному крузі. Поселення мали різноманітні житлові господарські та
виробничі будівлі. Населення України мало тісні економічні зв'язки з
стародавніми цивілізаціями Близького Сходу, Стародавньої Греції. Головними
постачальниками металу на територію України були Закавказзя та Західна Європа.
Тому ранній період залізної доби на українських землях пов'язують з гальштад-ською культурою. Активними були відносини з
Візантією.
У період раннього заліза в Україні
виділяється ншеворська культура (І ст. до п. е. — І
ст. п. е.), її поселення розташовувались на Волині, Подністров'ї, Поділлі та
Закарпатті. Як свідчать археологічні розкопки, господарство цих поселень було
дуже розвиненим. Пшеворці застосовували
залізоплавильні горни. Використовували також інші сільськогосподарські
знаряддя: залізні серни, круглі жорна. Сіяли жито, пшеницю, ячмінь, гречку,
горох, просо, овес, коноплю. Розводили корів, кіз, коней, овець. Основними
ремісничими професіями були ковалі, зброярі, гончарі, будівельники. Зразки
їхніх виробів знайдено у великій кількості як в розкопаних поселеннях, так і в
могильниках. Більшість вчених вважають, що ця культура тісно пов'язана з
зародженням слов'янства, тобто безпосередньо створена нашими предками.
На схід від пшеворської
культури знайдено численні поселення зару-бинецької
культури. Сьогодні відомі 500 поселень і понад 1000 могильників. Люди селилися
на просторах Полісся, Верхнього і Середнього Дніпра, Південного Бугу і над
Десною в III ст. до п. е. — II ст. її. е. Для економічної історії значення цієї культури особливе —
завершується багатовіковий процес розвитку найголовніших галузей — землеробства
і ремесла, а також налагоджуються стабільні взаємовигідні торгові зв'язки з
античними містами Північного Причорномор'я.
Економіка зарубииецької
культури грунтувалася на сільському господарстві. На
Поліссі велося вирубне землеробство, у лісостеповій смузі — орне. Розводили
худобу, займалися мисливством і рибальством. Виявлено чимало ремісничих
майстерень, в тому числі ковальських, гончарських, ювелірних. Серед знайдених
виробів найчастіше зустрічаються залізні сокири, серпи, ножі, рибальські гачки,
наконечники списів, стріл, бронзові пряжки, браслети, шпильки, посуд, античні прикраси,
кераміка, намиста, амфори. Хоч і з деяким застереженням, зарубинецьку культуру
можна вважати східнослов'янською.
Найяскравішим історико-економічпим
явищем, предтечею Київської Русі — України була так звана черняхівська культура
(друга половина II —VII ст. н. е.), її поселення охоплювали
практично всю етнічну територію України. Черпяхівці
досягли високого рівня розвитку сільського господарства, ремесла, торгівлі,
будівництва. На сьогоднішній день вивчено понад 5000 пам'яток черняхівської
культури, досліджено більше ніж 200 поселень та могильників. Оселі
розташовувалися на схилах ярів, простягаючись на 1,5 — 2 км. Поруч із
глинобитними низькими мазанками розташовувалися будівлі госнодарського
призначення — комори, хліви, пивниці, а також залізоплавильні печі, майстерні,
де виготовляли жорна, керамічні вироби, ювелірні прикраси.
На всій території України
зустрічаються місця, де для виробництва посуду використовували гончарні круги.
Провідною галуззю економіки черняхівців, як і в попередніх культурах, було сільське
господарство. Широко практикувалося двопілля. Вирощували пшеницю, ячмінь,
овес, просо, горох, коїюіілю, сочевицю. Орне господарство
стало переважати на великих площах, удосконалювалися знаряддя праці. Це давало
можливість жителям не тільки забезпечувати себе хлібом, а й вивозити зерно на
зовнішні ринки. Високорозвинене землеробство і тваринництво зумовили небувале
піднесення промисловості.
В усіх поселеннях черняхівської
культури знайдено залишки залізо-та бронзоплавильних
майстерень, у яких застосовувалися термічна обробка металу, зварювання тощо.
Сировиною для сталеварного ремесла були місцеві торф'яно-болотпі руди. Виявлено близько 100 найменувань
виробів з заліза і сталі. Виробництво кольорових металів розвивалося на
привізному матеріалі, переважно з Прибалтики та Північного Причорномор'я. З
бронзи, міді, олова, золота та срібла виготовляли прикраси, хірургічні ножі,
голки, шпильки тощо.
Розвиток сільського господарства,
ремесла стимулювали обмін і розвиток торгівлі як усередині країни, так і за її
межами. Особливо великих розмірів досягли торгові зв'язки черняхівців
з античним світом, насамперед з Римом, територія якого в II —III ст. н. е. досягла етнічних кордонів України. Це
підтверджують скарби монет, скляних кубків, амфор, тонкого червонолакового
посуду, прикрас, знайдених у поселеннях черняхівської культури. Сплави
кольорових металів, бурштин, що нерідко трапляються у розкопаних оселях черняхівців, завозилися з Прибалтики.
В епоху бронзи на території України одночасно
з іншими країнами виникли найдавніші державні утворення. Вони визріли па існуючих
тут численних високорозвипених культурах. У III —IV її. е. черияхівська культура зумовила появу могутнього племінного
союзу — держави антів, яку М. Грушевський та більшість сучасних істориків
справедливо вважають праматір'ю українців.
Отже, з найдавніших часів розвиток території
України був складовою частиною еволюції людства. Провідною рисою господарського
життя її населення була безперервність економічного прогресу: від привласнюючого господарства
мисливців і рибалок до відтворюючого землеробсько-тваршшицького
господарства. Прогресу форм господарювання сприяли зміни природію-кліматичних
умов. Величезне значення для економічного розвитку українських земель мали
контакти з сусідніми спільнотами.
Дослідження археологічних пам'яток дає
можливість визначити закономірності економічного розвитку України, а також
стверджувати, що історичні періоди первісної доби для населення України та
Близького Сходу були спільними.