4.2. Фізіократія – французький варіант класики
  В ученні фізіократів можна знайти вже
систему теоретичних економічних поглядів.
  М. Кондратьев

  Франсуа Кене* – визнаний лідер і основоположник школи фізіократів (до неї входили А. Тюрго, В. Мірабо, В. Дюпон деНемур, Г. Летронтаін.), яка проіснувала всього 20 років, але специфічна течія в рамках класичної політичної економії поширилася майже по всьому континенту, особливо в країнах з переважним аграрним розвитком. Слово "фізіократія" має грецьке походження і в перекладі означає "влада природи". В цьому розумінні представники фізіократизму виходили з визначної ролі в економіці землі, сільськогосподарського виробництва. За словами Ф. Кене, "постійно відтворюване багатство сільського господарства служить основою для всіх професій, сприяє розквіту торгівлі, добробуту населення, приводить у рух промисловість і підтримує процвітання нації. ...Воно (землеробство) служить основою для всієї економіки держави".
  У творах Ф. Кене рішуче засуджуються погляди меркантилістів на економічні проблеми, що, по суті, було відображенням незадовільного становища сільського господарства, до якого призвів так званий кольбертизм часів короля Людовіка XIV (це відзначав і Адам Сміт, характеризуючи фізіократію як реакцію на меркантилістську політику Ж. Б. Кольбера). В них відбита його переконаність у необхідності переходу до фермерського господарства як основи вільного (ринкового) механізму господарювання на принципах повної свободи ціноутворення в країні та вивезення за кордон сільськогосподарської продукції.

  Методологія дослідження Методологічною платформою економічного дослідження Ф. Кене стала розробка ним концепції про природний порядок, юридичною основою якого, на його думку, є фізичні та моральні закони держави, що охороняють особисту власність, особисті інтереси та забезпечують відтворення та правильний розподіл благ. Він вважав, що дотримання «природного порядку обов'язкове для всіх людей уже тому, що подане його «природне право» визнається світом
  розуму». За його словами, «сутність порядку є такою, що особистий інтерес одного ніколи не може бути відділеним від загального інтересу всіх, а це буває при пануванні волі. Світ тоді розвивається сам по собі. Бажання насолоджуватися надає суспільству рух, який стає постійною тенденцією до якомога кращого становища». Водночас Ф. Кене попереджає, що «верховна влада не повинна бути аристократичною або представленою крупними земельними власниками; останні, об'єднавшись разом, могли б створити владу більш могутню, ніж власне закони, закріпачити націю, спричинити своїми честолюбними та жорстокими суперечками розоріння, безладдя, несправедливість, жорстоке насилля та створити неприборкану анархію». Він вважає розумним зосередити найвищу державну владу в одній освіченій особі, що володіє знанням законів природного порядку, необхідних для здійснення державного керівництва.
  Проте слід відзначити, що фізіократи не проводили методологічної грані між суто теоретичними та практичними (економіко-політичними) судженнями. Проголошена фізіократами економічна наука вивчає фізичні та моральні закони найбільш досконалого ладу, який викликає у них натхнення та ентузіазм до дещо сектанського характеру цієї теорії та месіонізм у поглядах на свою роль.
  Вчення про «чистий продукт» і класи У теоретичному надбанні Ф. Кене важливу роль відіграє вчення про чистий продукт, який нині називають національним доходом. Це надлишок над тією частиною, яка покривала заробітну плату. На його думку, джерелом чистого продукту є земля – це «єдине джерело багатства» – та прикладена до неї праця людей, зайнятих у сільськогосподарському виробництві. Єдиною формою чистого продукту вважалась рента. У промисловості та інших галузях економіки чиста добавка до доходу не виробляється, там відбувається нібито тільки зміна першопочаткової форми цього продукту. Думаючи так, Ф. Кене не вважав промисловість некорисною. Він виходив з висунутої ним же тези про виробничу суть різних соціальних груп суспільства – класів. При цьому Ф. Кене твердив, що «нація складається з трьох класів громадян: класу виробників, класу власників і класу некорисного». До класу виробників він відносив усіх людей, зайнятих у сільському господарстві, включаючи селян і фермерів (до яких зараховував і капіталістів) та найманих робітників; до класу власників – землевласників, включаючи короля та духовенство; до некорисного класу – всіх громадян, зайнятих поза землеробством, тобто у промисловості, торгівлі та інших галузях сфери послуг.
  Ф. Кене – не тенденційний, коли розподіляє суспільство на класи, оскільки, за його словами, «працелюбні представники нижчих класів» справедливо можуть розраховувати на роботу з вигодою. Розвиваючи цю думку, вчений писав: «Заможність збуджує працелюбність, тому що люди користуються добробутом, який вона дає, звикають до вигод життя, до доброго харчування, доброї одежі та бояться бідності; виховують у своїх дітей таку саму звичку до праці та добробуту, а удача несе задоволення їхнім батьківським почуттям та самолюбству".

  Положення про капітал, гроші і торгівлю Ф. Кене перший в теорії економічної думки досить глибоко обгрунтував положення про капітал. Якщо меркантилісти ототожнювали капітал, як правило, з грішми, то Ф. Кене вважав, що гроші є
  самі по собі безплідне багатство, яке нічого не виробляє. За його термінологією, сільськогосподарські знаряддя, будови, тварини і все те, що використовується у землеробстві протягом декількох виробничих циклів, є «початкові аванси» (за сучасною термінологією – основний капітал). Витрати на насіння, корми, оплату робітників та інше, які здійснюються протягом одного виробничого циклу, він відносив до «щорічних авансів» (за сучасною термінологією – оборотний капітал). Але заслуга Ф. Кене не лише в розподілі капіталу на основний та оборотний за його виробничою ознакою. Він зміг переконливо довести, що разом з оборотним у русі перебуває основний капітал.
  Ф. Кене висловив низку цікавих неординарних думок щодо торгівлі. Так, визнаючи, що торгівля є «безплідним заняттям», він водночас застерігав від помилкового враження, нібито завдяки загальній конкуренції вона стала шкідливою – «адже іноземні купці вивозять та отримують на своїй батьківщині ту винагороду, яку ми сплачуємо їм за надані нам послуги; таким чином, цією винагородою ми збагачуємо інші нації». Не погоджуючись з таким судженням, Ф. Кене твердив, що необхідна тільки «абсолютна свобода торгівлі» як умова її розширення, усунення монополії та скорочення торговельних витрат.

  Аналіз кругообігу господарського життя Щодо славнозвісної «Економічної таблиці» Ф. Кене, то в ній зроблено перший науковий аналіз кругообігу господарського життя, тобто суспільного відтворного процесу. Ідея цієї праці полягає у необхідності дотримання та обгрунтованого прогнозування певних народногосподарських пропорцій у структурі економіки. Ним виявлений взаємозв'язок, який він характеризує так: «Відтворення постійно відновлює витрати, а витрати відновлюються відтворенням».
  Розглядаючи процес відтворення, Ф. Кене аналізував походження доходів, обмін між капіталом і доходом, відношення між виробничим і кінцевим споживанням. Як момент процесу відтворення, він намагався показати «обіг між двома великими підрозділами виробництва – між виробництвом сировини і промисловістю». Все це втілювалось в економічних схемах.
  Розглядаючи «Економічну таблицю» Ф. Кене як першу спробу макро-економічного дослідження, неважко помітити в ній формальні недоліки, такі як проста ілюстрація взаємозалежності галузей; визначення так званого невиробничого сектору, що володіє основним капіталом; визнання економічної діяльності на землі джерелом чистого прибутку, не з'ясовуючи при цьому механізму перетворення землі у джерело цінностей, та ін.
  Разом з тим «Економічна таблиця» втілила в собі всі основні положення вчення фізіократів: 1) суспільство поділяється на три класи (земельних власників, фермерів і «некорисних»); 2) чистий продукт (додаткова вартість) виробляється тільки у сільському господарстві; 3) для промисловості характерно лише додавання вартостей; 4) обмін еквівалентів у торгівлі є результатом вільної конкуренції; 5) капітал фермерів поділяється на первісні і щорічні аванси. Кене показав різницю вартісної і натуральної форми сукупного суспільного продукту, розмежував категорії капіталу і доходу.
  Автор «Економічної таблиці» виходив з того, що існує велике землеволодіння, де землею володіють власники, які отримують ренту, а господарство ведуть фермери, які орендують землю і володіють капіталом. Капітал фермерів складається із двох частин: 1) первісні аванси (основний капітал) в сумі 10 млрд ліврів, які служать протягом 10 років, щорічно десята частина (1 млрд ліврів) входить до вартості річного продукту; 2) щорічні аванси (оборотний капітал) у сумі 2 млрд ліврів, за рахунок яких покриваються витрати на сировину, заробітну плату всіх робітників сільськогосподарського виробництва; ця частина капіталу служить протягом одного року, а вартість її входить до вартості продукту; вона повністю підлягає відшкодуванню. Вартість річного продукту фермерів, крім перенесеної капітальної вартості (3 млрд ліврів), включає вартість чистого продукту у сумі 2 млрд ліврів і становить у цілому 5 млрд ліврів.
  За своєю натуральною формою сільськогосподарський продукт включав такі складові: 1) насіння і продовольство, які необхідні для відшкодування оборотного капіталу; 2) продовольство для обміну; 3) сировина для промисловості. До вартості сукупного суспільного продукту входить також вартість продукту, виробленого «некорисним» класом (2 млрд ліврів). За натуральною формою – це промислові вироби. Таким чином, вартість сукупного суспільного продукту в цілому становить 7 млрд ліврів.
  «Економічна таблиця» Ф. Кене включає, по суті, дві таблиці: велику, яка відбиває рух «чистого продукту», і малу, що містить відображення всього процесу відтворення і обігу суспільного капіталу. Реалізація суспільного продукту прилучена до завершення збору врожаю.
  Весь річний обіг сукупного продукту, за Кене, складається з 5 актів.
  1 акт – одержавши ренту в сумі 2 млрд ліврів, земельні власники купують у хліборобів на 1 млрд ліврів сільськогосподарських продуктів для харчування. Таким чином, 1/5 сільськогосподарського продукту вибуває з обігу.
  2 акт – другий мільярд ліврів, отриманий у вигляді ренти, земельні власники витрачають на придбання у «некорисного» класу (промисловців) промислової продукції. Отже, 1/2 промислового прдукту вибуває з обігу.
  3 акт – на одержаний мільярд ліврів промисловці купують у фермерів продукти харчування, внаслідок чого до фермерів повертається другий мільярд ліврів та вибуває з обігу 2/5 сільськогосподарського продукту.
  4 акт – фермери купують у промисловців на мільярд ліврів промислові товари на відновлення сільськогосподарського реманенту.
  5 акт – одержаний мільярд ліврів від продажу фермерам сільськогосподарського реманенту промисловці витрачають на придбання сировини у фермерів. Вибуває з обігу 3/5 сільськогосподарського продукту.
  З ілюстрації процесу кругообігу Ф. Кене ми бачимо, що у валовому продукті, який вироблений у сільському господарстві на суму 5 млрд ліврів, З млрд– припадає на витрати при обробітку землі.
  Далі в натуральному виразі процес відбувається наступним чином: фермери використовують 2/5 виробленої продукції на оборотний капітал, 1/5 – продається "некорисним" ремісникам в обмін на вироби, що необхідні для заміни зношеного основного капіталу, а надлишок іде землевласникам у вигляді ренти; землероби, в свою чергу, обмінюють 1/2 свого двомільярдного прибутку на промислові товари; "некорисні" ремісники (їх прибуток уже подвоюється) купують на 2 млрд ліврів сировини та продуктів сільського господарства.
  Цей же процес проілюстрований Ф. Кене і в грошовому виразі: фермери, володіючи всією масою грошей (2 млрд ліврів), витрачають їх на продукти харчування та промислові товари; знов отриману суму (1 млрд) вони витрачають на заміну основного капіталу; ремісники свою суму (1 млрд від землевласників + 1 млрд від фермерів) витрачають на продукти сільського господарства. Таким чином, фермери знову будуть мати свою початкову суму, тому що отримавши 3 млрд, вони витратили 1 млрд. А оскільки невиробничий сектор, за Кене, не створює чистого продукту, залишкова грошова сума (2 млрд) до початку нового виробничого циклу знову виплачується землевласникам. Враховуючи ці обставини, Ф. Кене виступив з вимогою, щоб усі податки у державу сплачували отримувачі ренти – земельні власники.
  В «Таблиці» Ф. Кене гроші – не більш ніж засіб обігу, торгівля по суті зводиться до бартерного обміну, а виробництво сільськогосподарської продукції автоматично генерує прибуток, отримання якого дозволяє перейти до наступного виробничого циклу. В «Економічній таблиці « розглядається лише просте відтворення, відсутня проблема нагромадження. Кене не показав, яким чином реалізовувалася частина сільськогосподарської продукції, що залишилась у фермерів. Ігнорувалась необхідність відновлення засобів праці у «некорисних». Але все ж, головне полягає в іншому – на основі «Таблиці» Ф. Кене фізіократи прямо та безпосередньо взялися за вивчення явища, що має велике значення, у них з'явилася чітка ідея кругообігу капіталу, наміри показати його анатомію та фізіологію. Це – перший в історії економічної думки досвід макроеко-номічного аналізу, в якому центральне місце займає поняття про сукупний суспільний продукт. «Економічна таблиця» Ф. Кене – перша в історії політичної економії макроекономічна сітка натуральних (товарних) і грошових потоків матеріальних цінностей. Закладені в ній ідеї – це зародки майбутніх економічних теорій.

  Тюрго і його модель суспільства Другою за величиною (після Кене) фігурою серед фізіократів був Анн Роберт Жак Тюрго*.  Як і інші фізіократи, А. Тюрго твердив: «Землероб є першою рухомою силою в ході всіх робіт: це він виробляє на своїй землі заробіток усіх ремісників. Праця землероба – єдина праця, яка дає більше того, що становить оплату праці, тому вона – єдине джерело всякого багатства». Критикуючи меркантилістів, А. Тюрго водночас відносить до багатства нації насамперед землі та отриманий з них чистий прибуток, тому що, на його думку, «хоч гроші безпосередньо і становлять предмет заощадження, але будучи, так би мовити, основним матеріалом капіталів при їх утворенні, становлять майже непомітну частину сукупної суми капіталів», а «розкіш обов'язково веде до їх знищення».
  У своєму розумінні визначення суті та величини заробітної плати робітників А. Тюрго не розходиться ні з У. Петті, ні з Ф. Кене, вважаючи її результатом «від продажу своєї праці іншим» та думаючи, що вона «обмежена необхідним мінімумом для його існування, тим, що йому безумовно необхідно для підтримки життя». Але, на відміну від своїх попередників, А. Тюрго відносив заробітну плату до елементів, що лежать в основі запропонованого ним поняття про «загальну економічну рівновагу». Остання, за його словами, встановлюється співвідношенням « між цінністю всіх виробів землі, споживанням різного роду товарів, різними видами виробів, кількістю зайнятих у їх виробництві людей та ціною їх заробітної плати». А. Тюрго, розділяючи погляди Ф. Кене, виділяє у суспільстві три класи: виробників (люди, зайняті у сільськогосподарському виробництві); некорисний (оплачуваний; люди, зайняті у промисловості та інших галузях матеріального виробництва та у сфері послуг); власників землі. Однак перші два класи він називає працюючими, або зайнятими класами, вважаючи, що кожний з них «розпадається на два розряди» людей, а саме: на підприємців, або капіталістів, що дають аванси, та на простих робітників, що отримують заробітну плату. А втім, як уточнює вчений, саме «некорисний клас» включає в себе «членів суспільства, що отримують заробітну плату». Ця модель суспільства, яке складається з п'яти класів, найближча до дійсності. Вона є нібито містком між фізіократами та англійськими класиками, які чітко виділили три основні класи за їх відношенням до засобів виробництва: землевласників, капіталістів та найманих робітників. Вони позбавились поняття принципового поділу промисловості та сільського господарства, на що у свій час не міг зважитись А. Тюрго.

  Про гроші, процент і ціни Гроші А. Тюрго розглядає по суті як специфічний товар у товарному світі, маючи на увазі, що «особливо золото та срібло більш ніж будь-який інший метал, придатні служити монетою», тому що вони « за самою природою речей стали монетою та, до того ж, загальною монетою, незалежно ані від якої угоди, ані від якого закону.» На його переконання, гроші, тобто «золото та срібло, змінюються в ціні не тільки порівняно з усіма Іншими товарами, але и стосовно одне до одного залежно від більшої чи меншої їх наявності".
  Серйозну увагу А. Тюрго приділяє дослідженню природи походження позикового (грошового) процента, засуджуючи пересуди моралістів, які розглядали "віддачу в ріст як злочин", цитуючи при цьому Євангеліє: "У позику давайте, не чекаючи нічого". Він твердить, що згодом той, хто позичає, втрачає прибуток, який міг би отримати, тому що ризикує своїм капіталом, а той, хто взяв позику, може використати гроші на вигідне придбання, яке може принести йому великий прибуток. Тому, робить висновок А. Тюрго, той, хто позичає "не завдає ніякого збитку тому, хто бере позику, оскільки цей останній пристає на умови і не має ніяких прав на позичену суму. Прибуток, який можна отримати, маючи гроші, є безперечно, одним із найбільш впливових чинників, що схиляють тих , хто бере позику під проценти; це одне з джерел, яке дає змогу виплачувати цей процент". Щодо поточного процента, то він, на думку А. Тюрго, є термометром на ринку, за яким можна судити про надлишок або нестачу капіталів, уточнюючи зокрема, що низький грошовий процент – це і наслідок, і показник надлишку капіталів.
  У зв'язку з вивченням механізму формування цін на ринку А. Тюрго виділяє ціни поточні та основні. Перші установлюються співвідношенням попиту та пропозиції, другі – "у застосуванні до товару це є те, чого дана річ коштує робітнику.., це той мінімум, нижче якого вона (ціна) не може опуститися". При цьому, на думку А. Тюрго, рідкість товару є одним з елементів його "оцінки" при придбанні.
  На відміну від попередників, А. Тюрго звернув увагу на зародження економічної нерівності. Причину виникнення найманої праці він вбачав у відмежуванні виробників від землі. Тюрго висунув більш зріле тлумачення класової структури суспільства, виділивши серед фермерів, з одного боку – господарів, а з другого – найманих робітників. Він наблизився до розуміння значення власності на засоби виробництва і диференціації суспільства.
  А. Тюрго намагався тлумачити проблему нагромадження капіталу. Він уперше вказав на різницю між грошима і капіталом. У нього намітилось розуміння виділення прибутку як особливого виду доходу. Розглядаючи питання заробітної плати, А. Тюрго пов'язував її зміну із конкуренцією між робочими на ринку праці. Він вважав, що це забезпечить зведення заробітної плати до мінімуму засобів існування.
  Таким чином, школа фізіократів виступила з різкою критикою меркантилізму. Вона відкинула помилкове тлумачення його концепції про те, що єдиною формою багатства є золото, а його джерелом – зовнішня торгівля. Фізіократи вважали, що багатство складається із споживних вартостей. Грошам відводилась роль посередника в обігу. Джерело багатства вони вбачали у виробництві, а не у торгівлі, для якої характерний, на їх думку, тільки обмін рівних вартостей (еквівалентний обмін). Заслуга фізіократів полягає у тому, що вони перенесли дослідження про походжен-
  ня додаткового продукту у сферу безпосереднього виробництва і тим самим заклали основи для аналізу капіталістичного виробництва.

  Нові терміни і поняття
  Фізіократи. Номінальна ціна. Економічний прибуток. Пропозиція робочої сили. Основний капітал. Відтворення капіталу. Оборотний капітал. Економічне зростання. Відкрита економіка. Товарні гроші.

  Подумай і дай відповідь
  1. У чому сутність «природного порядку» Ф. Кене? Розкрийте сутність його вчення про «чистий продукт».
  2. Що є джерелом чистого прибутку, на думку фізіократів?
  3. Ф. Кене вперше в історії економічної думки теоретично обгрунтував положення про капітал. Що включає у себе згідно з концепцією Кене «початковий аванс» (основний капітал) і «щорічний аванс» (оборотний капітал)?
  4. У своїй «Економічній таблиці» Ф. Кене вперше зробив науковий аналіз кругообігу господарського життя, тобто суспільного відтворного процесу. Розкрийте його зміст.
  5. Викладаючи концепцію фізіократів, Тюрго вніс до неї ряд суттєвих доповнень. У чому їх зміст?
  6. Поясніть, наскільки відповідає визначенням сучасної економічної науки трактування А. Тюрго категорій «багатство», «заробітна плата», «загальна економічна рівновага», «гроші», «позиковий процент», «ціна».