Центральний мотив – душа "Багатства народів"– це дія "невидимої
руки"; отримуємо ми свій хліб не з милості пекаря, а з його егоїстичних інтересів.
Марк Блауг
Історично склалося так, що майже повсюдно формування
економічної науки найчастіше пов'язувалося з іменем і працями Адама Сміта*–
видатного англійського вченого-економіста кінця XVIII ст. Ця "людська слабкість"
буде подолана, очевидно, нескоро, тому що на відміну від природничих наук, які
вимагають, як правило, уявлення про сучасний рівень знань у цій галузі, економічну
науку навряд чи можна осягнути, не ознайомившись з теоретичним світоглядом видатних
економістів класичної політичної економії. Серед них Адам Сміт є, безперечно,
центральною фігурою. І хоч економічна наука починається дійсно не з цієї особи,
але саме він став тим, хто створив першу повноцінну працю, де викладені загальні
основи цієї науки – теорія виробництва і розподілу. Він показав дію
абстрактних принципів на історичному матеріалі і навів
ряд прикладів їх застосування в економічній політиці, причому вся ця праця
пронизана високою ідеєю очевидної і простої системи природної свободи волі,
до якої, як здавалось Адаму Сміту, іде весь світ. Завдяки цьому він і тепер
лишається живою фігурою економічної науки.
Природа багатства Знайомство з теоретичними
викладками А. Сміта слід розпочати з його розуміння предмета дослідження економічної
науки, зазначивши при цьому, що політика, яку він обгрунтував, отримала назву
фритредерства (вільна торгівля). Проте основна заслуга в розвитку економічної
думки належить економічній теорії А. Сміта.
У своїй книзі "Дослідження про природу і причини
багатства народів" він виділив як її центральну проблему – економічний розвиток
суспільства і підвищення його добробуту. Ця класична праця розглядає умови
і шляхи, які ведуть людей до найбільшого добробуту.
Уже в перших рядках книги автор твердить: "Щорічна
праця кожного народу являє собою первісний фонд, який надає йому всі необхідні
для існування і зручностей життя продукти..." Ці слова дозволяють зрозуміти,
що економіка будь-якої країни, заСмітом, розвиваючись, множить багатства народу
не тому, що ці багатства є грошима, а тому, що їх слід вбачати в матеріальних
(фізичних) ресурсах, які дає "щорічна праця кожного народу".
Таким чином, А. Сміт з першої ж фрази засуджує
меркантилістське мислення, висуваючи для цього, здавалося б, зовсім не новий
аргумент про те, що сутністю і природою багатства є виключно праця. Далі цю
думку він розвиває в дуже цікавій концепції зростання поділу праці, а по суті
– доктрині технічного прогресу як основного засобу збільшення багатства будь-якої
країни у ті часи.
Однак на питання про те, в якій сфері економіки
багатство збільшується швидше, міркування А. Сміта виявилися небезспірними.
З одного боку, у своїй теорії про продуктивну працю (про що мова йтиме нижче)
він переконує читача в тому, що не торгівля, а сфера виробництва є основним
джерелом багатства, а з іншого – для збільшення багатства кращим є розвиток
сільського господарства, а не промисловості. «Капітал, який вкладають у землеробство,
додає набагато більше вартості до дійсного багатства і доходу…». При цьому
А. Сміт гадав, що з розвитком економіки ціни на промислові товари мають знижуватись,
а на сільськогосподарські продукти – підвищуватися, тому, на його думку, «у
країнах, де сільське господарство являє собою найкраще вкладення капіталу…,
капітали окремих осіб будуть, певна річ, вкладатись найкращим для всього суспільства
чином».
Зрозуміти це упущення автора «Багатства народів»
складно, тим паче що в той час в Англії процвітала мануфактурна промисловість
і почали з'являтися навіть високопродуктивні фабрики, які працювали від водяного
колеса. Тому навряд чи А. Сміт може вважатися «буржуазним ученим» , якщо він
твердив про роль землевласників у суспільстві так: «.. .Інтереси першого (землевласника)
з цих трьох класів тісно і нерозривно пов'язані із спільними інтересами суспільства.
Все, що сприяє чи зашкоджує інтересам першого, неминуче сприяє чи шкодить інтересам
суспільства». Проте велич А. Сміта як вченого грунтується на його економічних
прогнозах і фундаментальних теоретико-методологічних позиціях, які більш ніж
на ціле століття передбачили і подальшу економічну політику багатьох держав,
і напрям наукового пошуку величезної спільності вчених-економістів. Для того,
щоб пояснити феномен успіху А. Сміта, насамперед слід звернутися до особливостей
його методології.
Сутність «економічної людини» Центральне
місце в методології А. Сміта заимає концепція економічного лібералізму,
в основу якої він, як і фізіократи, поклав ідею природного
порядку, тобто ринкових економічних відносин. Водночас, на відміну наприклад
від Ф. Кене, у розумінні Сміта, і це він постійно підкреслює, ринкові закони
кращим чином можуть впливати на економіку, коли приватний інтерес стоїть вище
суспільного, тобто коли інтереси суспільства в цілому бачаться як сума інтересів
осіб, що його складають. Розвиваючи цю ідею, автор «Багатства народів» вводить
поняття «економічна людина» і «невидима рука», які стали популярними.
Сутність «економічної людини» всебічно розкрита
вже у другій главі книги 1 «Багатства народів», де особливо вражає положення
про те, що поділ праці є результатом певної схильності людської природи до
торгівлі й обміну. Нагадавши спочатку читачеві, що собаки одна з одною свідомо
кісткою не обмінюються, А. Сміт характеризує «економічну людину» словами:
«вона скоріше досягне своєї мети, якщо звернеться до егоїзму своїх ближніх
і зуміє показати їм, що в їх власних інтересах зробити для неї те, що вона
вимагає від них. Кожний, хто пропонує іншому угоду будь-якого роду, пропонує
зробити саме це. Дай мені те, що мені потрібно, і ти отримаєш те, що потрібно
тобі»,– така суть всякої подібної пропозиції. Не від добродійства м'ясника,
пивовара або пекаря очікуємо ми отримати свій обід, а від дотримання ними
своїх власних інтересів. Ми звертаємося не до їх людяності, а до їх егоїзму,
і ніколи не говоримо їм про нашу потребу, а про їх користь. Кожна окрема людина
намагається використати свій капітал так, щоб продукти його мали найбільшу
вартість. Звичайно, вона і не думає при цьому про суспільну користь і не усвідомлює
, наскільки сприяє їй. Людина має на увазі лише власні інтереси, але в цьому
випадку, як і в багатьох інших, вона невидимою рукою спрямовується до мети,
яка зовсім не входила в її наміри. Дбаючи про свої власні інтереси, людина
часто більш дійовим чином служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли свідомо
намагається робити це.
Про тенденційність поняття смітовської «економічної
людини» в сучасній економічній літературі згадують дуже часто. Наприклад,
за оцінкою Л. Мізеса, після Сміта економічна наука аж до нашого часу по суті вивчає не живих людей, а так звану економічну людину, фантома,
який має мало спільного з реальними людьми. Безглуздя цієї концепції, продовжує
він, стає цілком очевидним, коли виникає питання про різницю між реальною людиною
й економічною. Остання розглядається як досконалий егоїст, поінформований про
все на світі і зосереджений виключно на нагромадженні все більшого і більшого
багатства.
"Невидима рука" А. Сміта Без особливих
коментарів А. Сміт викладає читачеві і положення про "невидиму руку". При цьому
не можна виключити, що ідею автор "Багатства народів" запозичив із памфлетів
меркантилістів XVII ст., де йшлося про те, що економічна поведінка передбачає
передусім прибуток, а для цього державі слід захищати в своїх егоїстичних інтересах
вітчизняних підприємців.
Але А. Сміт анітрохи не повторює меркантилістів.
У його книзі суть "невидимої руки" полягає у пропаганді таких суспільних прав
і умов, за яких завдяки вільній конкуренції підприємців і через їх власні інтереси
ринкова економіка буде якнайкраще вирішувати суспільні завдання і приведе до
гармонії власну і колективну волю з максимально можливою користю для всіх і
кожного. "Кожен індивід намагається використати свій капітал так, щоб він приніс
найбільший прибуток. Він, як правило, не має наміру забезпечувати суспільні
інтереси і не знає, наскільки він їх забезпечує. Він опікується лише своїм власним
добром, дбає лише про власну користь. І в цьому ним керує невидима рука аби
досягти мети, яка не є частиною його намірів. Дбаючи про свої власні інтереси,
він часто забезпечує інтереси суспільства ефективніше, ніж коли він має намір
забезпечити їх насправді," – відмічає А. Сміт.
Іншими словами, "невидима рука" незалежно від
волі і намірів індивіда – "економічної людини" – направляє її і всіх людей до
найкращих результатів, користі і до більш високих цілей суспільства, ніби тим
самим виправдовуючи прагнення людини-егоїста ставити власний інтерес вище суспільного.
Таким чином, смітовська "невидима рука" припускає таке співвідношення між "економічною
людиною" і суспільством, тобто "видимою рукою" державного управління, крли остання,
не протидіючи об'єктивним законам економіки, перестає обмежувати експорт й імпорт
і виступати штучною перешкодою "звичайному ринковому порядку".
Звідси ринковий механізм господарювання, а за
Смітом – «очевидна і проста система звичайної свободи», завдяки «невидимій руці»
завжди буде автоматично зрівноважуватися. Державі ж для досягнення правових
й інституціональних гарантій і визначення межевого невтручання зостаються, як
каже А. Сміт, «три надто важливі обов'язки». До них належать: витрати на суспільні
роботи (щоб створити й утримувати суспільні споруди і суспільні заклади, забезпечувати
винагороду викладачам, суддям, чиновникам, священикам та іншим, хто служить
інтересам «державотворця і держави»); витрати на забезпечення військової
безпеки; витрати на здійснення правосуддя, включаючи
охорону прав власності. Таким чином, смітовський господарсько-суспільний устрій
спирається на гру приватних інтересів у межах і під захистом права.
Отож, «в кожному цивілізованому суспільстві»
діють всесильні і невідворотні економічні закони – це і є лейтмотивом методології
досліджень А. Сміта. Ці закони діють поза бажанням людей і часто всупереч їх
волі. Вводячи у такій формі в науку поняття про об'єктивні економічні закони,
Сміт зробив важливий крок уперед. Цим він по суті поставив економічну теорію
на наукову основу.
Прихильність до цієї Ідеї потім стане очевидною
у працях усіх представників класичної політичної економії, у тому числі у Д.
Рікардо, що оголосив основним завданням економічної науки необхідність дослідити
закони, які управляють «… усім, що вироблено на землі», а також у К. Маркса,
який досліджував «закони руху капіталізму».
Неодмінною умовою дії економічних законів є,
за А. Смітом, вільна конкуренція. Він вважає, що тільки вона в змозі позбавити
учасників ринку влади над ціною, і чим більше продавців, тим менш імовірний
монополізм, тому що «монополісти, підтримуючи постійну нестачу продуктів на
ринку і ніколи не задовольняючи повністю дійсний попит, продають свій товар
набагато дорожче від дійсної ціни і підвищують свої доходи…» На захист ідеї
вільної конкуренції в 10-му розділі книги А. Сміт засуджує виключно привілеї
торгових компаній, закони про учнівство, цехові постанови, закони про бідних,
вважаючи, що вони (закони) обмежують ринок праці, мобільність робочої сили і
масштаби конкурентної боротьби. Він також переконаний, що як тільки представники
одного і того самого виду торгівлі і ремесла збираються разом, їх розмова рідко
коли не закінчується «.. .змовою проти покупців або будь-якою угодою про підвищення
цін». Розкриваючи механізм «невидимої руки» у сучасних умовах, лауреат Нобелівської
премії з економіки Фрідріх фон Хайек* (1899 – 1988) відмічає, що конкуренція
через механізм цін інформує учасників ринку про можливості, якими вони можуть
скористатися для ефективного використання тих обмежених ресурсів, якими розпоряджається
суспільство. Водночас ринок сприяє концентрації знань, умінь і навиків, які
розсіяні у суспільстві і можуть бути використані для виробництва товарів. Саме
так Ф. Хайєк розглядає конкуренцію як процедуру відкриття.
Порівняно з плановою ринкова економіка має дві
переваги. По-перше, у ній використовуються знання всіх учасників ринку, а не
тільки дуже вузького кола осіб, зайнятих плануванням і управлінням виробництвом
у рамках командної економіки. По-друге, ринок служить приватним цілям індивідуумів
у всій його гамі, хоча і «не гарантує обов'язкового задоволення спочатку більш
важливих потреб, а потім менш важливих. У цьому криється причина того, чому
люди заперечують ринок,»– відмічає Хайєк.
Роль конкуренції якраз і полягає в тому, що завдяки
їй на ринку виникає і підтримується спонтанний порядок, який не залежить від
чиєїсь волі, бажання і намірів. Хоч кожний намагався досягнути на ринку своєї мети чи користі, але ці намагання, зіштовхуючись у
ході конкуренції одне з одним, незалежно від бажання учасників ринку, об'єктивно
координуються і коригуються, і в результаті безсвідомо, за їх "спиною", виникає
спонтанний самовільний, ніким не передбачений порядок, який виявляється в установленій
рівновазі між попитом і пропозицією. Ф. Хайєк пише: "Такий порядок зводиться
до взаємопристосування індивідуальних планів і здійснюється за принципом, який
ми услід за природничими науками, що також звернулися до вивчення спонтанних
порядків (або "самоорганізую-чих систем"), стали називати "від'ємним зворотним
зв'язком".
Цей принцип, уперше якісно сформульований у загальній
формі в кібернетиці, дійсно переконливо пояснює процес утворення стабільної
ринкової ціни. Коли попит на товари перевищує пропозицію, тобто виникає дефіцит,
тоді ціни на них зростають. І навпаки, якщо пропозиція перевищує попит, то ціна
на товари падає. У такому випадку ринок являє собою самоорганізуючу або самокеруючу
систему. Ф. Хайєк характеризує ринок як "складну високоорганізовану структуру,
де відбувається процес несвідомої самоорганізації".
Нині економісти вважають, що ринок не можна назвати
повністю самоорганізованою системою, яку можна запускати і вона буде працювати
далі без перебоїв, як це випливає навіть із самої природи соціально-економічної
системи, де діють люди, наділені свідомістю і тому здатні коригувати недоліки
самоорганізації зовнішньою організацією. Але вся суть полягає у тому, що, по-перше,
самоорганізацію не можна протиставляти організації, а слід розглядати їх як
взаємодоповнюючі фактори; по-друге, зовнішня організація управління і регулювання
має відповідати вимогам і внутрішнім можливостям самоорганізації системи.
А. Сміт сам визнавав, що достоїнства ринкового
механізму проявляються повністю лише тоді, коли присутня система стримувань
і противаг досконалої конкуренції . За таких умов ринки генеруватимуть ефективний
розподіл ресурсів, так що економіка перебуватиме на межі виробничих можливостей
(МВМ). Коли всі галузі є об'єктами стримувань і противаг досконалої конкуренції,
ринки можуть забезпечити ефективну товарну номенклатуру за найефективніших технологій
та використання мінімальної кількості ресурсі в.
Коли виникає недосконала конкуренція, то суспільство
рухається всередину від МВМ. Це може статися, наприклад, коли єдиний продавець
або монополіст підносить до небес ціну товару з метою отримання додаткових прибутків.
Виробництво цього товару зменшується порівняно з найефективнішим рівнем, а через
це терпить ефективність економіки. Коли мало продавців, існує недостатньо стримувань
для того, щоб забезпечити визначення цін витратами виробництва. І за такої ситуації
магічна властивість «невидимої руки» ринків може зникнути.
Таким чином. А. Сміт відкрив цікаву властивість
конкурентної ринкової економіки. За досконалої конкуренції, без невдач ринку,
ринки витискують з доступних ресурсів настільки багато корисних товарів і послуг, наскільки
це можливо. Проте коли сили монополії або збитки від забруднення навколишнього
середовища, або інші подібні невдачі ринку стають надто поширеними, ці чудові
властивості «невидимої руки» можуть зійти нанівець.
Проблеми торгівлі і поділу праці
Раніше вже згадувалася думка А. Сміта, який вважав, що найпершим джерелом багатства
є сільськогосподарське виробництво і тільки потім – промислове. Це, мабуть,
пов'язано з його реакцією на твердження меркантилістів, які ставили на перший
план зовнішню торгівлю, а потім національну промисловість. Але щодо структури
самої торгівлі, то й тут автор «Багатства народів» робить висновки, які суперечать
принципам меркантилістів: він висуває на перше місце внутрішню торгівлю, на
друге – зовнішню, а на третє – транзитну. В останній частині аргументи А. Сміта
такі: «Капітал, який вкладають у внутрішню торгівлю держави, заохочує і включає
більшу кількість продуктивної праці в цій країні і збільшує вартість її продукту
більшою мірою, ніж такий самий за розміром капітал, який вкладається в зовнішню
торгівлю предметами споживання, а капітал, зайнятий в цій останній, має в обох
цих відношеннях ще більшу перевагу над однаковою величиною капіталу, вкладеного
у транзитну торгівлю». Щодо цього А. Сміт сформулював основне завдання політичної
економії таким чином: «…Основне завдання політичної економії кожної країни полягає
у збільшенні її багатства та могутності; тому вона не повинна віддавати зовнішній
торгівлі предметами споживання більше переваг, ніж внутрішній торгівлі, або
ж сприяти транзитній торгівлі, такою мірою, що остання переважала 6 і першу,
і другу».
«Багатство народів» А. Сміта починається з проблем
поділу праці зовсім не випадково. На прикладі, який став хрестоматійним, він
показує як у шпильковій мануфактурі поділ праці не менш як у три рази підвищує
продуктивність праці. Один робітник виробить у найкращому випадку кілька дюжин
недосконалих шпильок за день. Але якщо процес поділити на кілька простих повторюваних
операцій, то декілька працюючих зроблять багато тисяч шпильок за день.
Яскравим прикладом спеціалізації є сучасна лінія
складання автомобілів, коли машини рухаються по конвеєру, а робітники чи навіть
роботи, виконують спеціалізовані функції. Робітник може, наприклад, зосереджуватися
лише на монтуванні лівої покришки до «Запорожця». Результатом спеціалізації
є гігантське зростання продуктивності праці в багатьох галузях.
Виникнення спеціалізації сприяло розвитку складної
мережі торговельних зв'язків між людьми і країнами, яку спостерігаємо сьогодні.
Мало хто з нас виробляє закінчений продукт; ми виготовляємо крихітну частину
того, що споживаємо. Ми можемо викладати невелику частину курсу в коледжі і
виготовляти ґудзики чи замки-блискавки, чи складові до автомобіля або комп'ютера.
В обмін на цю спеціалізовану працю ми отримуємо доход, придатний для придбання
товарів з усього світу.
Проте слід відзначити, що А. Сміт не зумів вирішити
проблему різниці між поділом праці всередині мануфактури і в суспільстві. Він
розглядав суспільство, як велику майстерню, твердячи, що не можна охопити процес
поділу праці у цілому; зв'язок між окремими виробництвами ускладнюється через
розкиданість галузей і велику кількість зайнятих у кожній із них. А. Сміт фактично
підготував "грунт" для майбутніх суджень і суперечок з багатьох основних теоретичних
проблем політичної економії.
Теорія вартості Однією з таких теорій,
що неоднозначно тлумачилася ще до А. Сміта, була теорія вартості (цінності)
товарів і послуг. Вона згодом до кінця XIX ст. залишалася центральною теорією
економічної науки.
Ознайомимося з теорією вартості А. Сміта, навколо
якої найбільш полемізували його послідовники і супротивники. Відзначивши наявність
у кожного товару споживної і мінової вартості, А. Сміт першу залишив без розгляду.
Причиною цього є те, що в поняття "споживна вартість" А. Сміт вклав суть не
граничної, а повної корисності, тобто можливість одного окремого предмета чи
блага задовольнити потребу споживача, причому не конкретну, а загальну. Тому
для нього споживна вартість не може бути умовою мінової вартості товару. Слід
відзначити, що до А. Сміта відкидали теорію вартості, засновану на понятті корисності,
оскільки вважалось неможливим установити кількісний зв'язок між корисністю і
ціною. Найімовірніше, що у той час просто не бачили зв'язку між корисністю і
ціною, як зараз ми його розуміємо.
Відмовившись від розгляду споживної вартості,
А. Сміт звертається до з'ясування причин і механізмів обміну, суті мінової вартості.
Він відмічає, що оскільки товари найчастіше обмінюються, то «.. .більш природним
буде оцінювати їх мінову вартість за кількістю якого-небудь товару, яку можна
на них купити, а не за кількістю праці». Та вже на наступній сторінці автор
«Багатства народів» услід за неприйняттям версії кількості «праці, на яку можна…
купити товар», спростував і версію визначення вартості за кількістю якого-небудь
товару, підкресливши, що товар, вартість якого постійно коливається (мається
на увазі золото і срібло), ніяким чином не може бути точним виміром вартості
інших товарів. Після цього А. Сміт заявляє, що вартість однакової кількості
праці працівника однакова, і тому саме праця становить їх (товарів) дійсну ціну,
а гроші становлять лише їх номінальну ціну.
Щодо смітовської тези про постійність вартості
праці, яка по суті є умовою виробництва кожної одиниці товару при постійних
витратах, то вона, безперечно, не витримує ніякої критики, оскільки залежно
від обсягу виробництва витрати, як відомо, змінюються. А другу свою тезу, згідно
з якою праця становить дійсну ціну товарів, А. Сміт розвиває з двоїстих позицій,
через що одні смітіанці побачили «трудову» природу походження вартості товарів,
а інші – «витратну».
Автор «Багатства народів» ніби зробив остаточний
висновок, говорячи, що «праця є єдиною загальною, рівно як і єдино точною, мірою
вартості, або єдиною мірою, за допомогою якої ми в змозі порівняти між собою
вартості різних товарів у всі часи і в усіх місцях». Але через кілька сторінок
він робить два уточнення. У першому говориться, що «у суспільстві первісному
і малорозвиненому, яке існувало до періоду нагромадження капіталу і обернення
землі у приватну власність, співвідношення між кількістю праці… було, очевидно,
єдиним фундаментом… для обміну їх один на одного». Відповідно до другого уточнення
– вартість визначається як сума доходів (заробітна плата, прибуток і рента),
оскільки у кожному розвиненому суспільстві всі ці три складові частини більшою
або меншою мірою входять у ціну величезної більшості товарів.
На рис. 1 перше положення Сміта відображено
у вигляді суцільної стрілки «Праця»; праця виступає як єдине джерело створення
вартості. У процесі подальшого розподілу створений працею доход розподіляється
на прибуток, заробітну плату і ренту.
Друге положення зображене штрихпунктирними
стрілками «Капітал» і «Земля». Поряд з працею (суцільна стрілка) капітал і земля
беруть участь у створенні продукту і (відповідно) доходів. Тепер вони виступають
як виробничі фактори, беручи участь у створенні вартості. Капітал створює доход
у формі прибутку, земля – у формі ренти, праця – у формі заробітної плати.
За такого стану речей, за Смітом, робітникові не завжди належить
весь продукт його праці. Здебільшого він має ділити його з власником капіталу,
який наймає його. У такому випадку кількість праці, яка звичайно затрачується
на виробництво якого-небудь товару, не є єдиною умовою для визначення кількості
праці, яка може бути куплена або отримана в обмін на товар.
Отож, виходячи із наведених вище уточнень, пов'язаних з теорією вартості
(цінності), можна було б припустити, що А. Сміт більше схилявся не до трудової
теорії, а до теорії витрат. Але у двоїстості його позицій немає сумнівів,
коли у восьмому розділі першої книги він твердить про трудове походження всіх
доходів, з яких складається ціна, а не про суму витрат, які зумовлюють ці
доходи як складові ціни. Бо, зі слів автора, рента – це перше відрахування
з продукту праці, яка була затрачена на обробіток землі; прибуток – друге
відрахування з продукту праці, затраченої на обробіток землі; заробітна плата
– продукт праці, який становить природну винагороду за працю.
Про продуктивну і непродуктивну працю
До числа теоретичних проблем, охоплених А. Смітом, не можна не віднести і концепцію
продуктивності праці. Це важливо, незважаючи навіть на те, що сучасна економічна
наука відмовляється від основних постулатів. Справа в тому, що А. Сміт, вводячи
у третьому розділі другої книги поняття "продуктивність праці", сформулював
його як працю, що "...збільшує вартість матеріалів, які вона переробляє, а також
закріплюється і реалізується в якомусь окремому предметі або товарі, який можна
продати і який існує, хоча б деякий час після того, як завершена праця". Відповідно
– непродуктивна праця, за Смітом,– це послуги, які зникають відразу, після їх
здійснення, а праця, витрачена на них, нічого не додає до вартості, має свою
вартість, заслуговує винагороди і не закріплюється і не реалізується в якому-небудь
окремому предметі або товарі, придатному для продажу. Тобто продуктивною він
вважав працю, яку можна обміняти на капітал, непродуктивною – працю, яка обмінюється
на доход. Всю сферу нематеріального виробництва Сміт вважав непродуктивною.
Більшість представників класичної політичної
економії не лише не сприйняла беззастережно смітівський зміст розмежування
праці на продуктивний і непродуктивний види, але й критично віднеслась до
нього. Вже в другій половині XIX ст. в межах немарксистської економічної теорії
він був подоланий. Правда, смітівське розмежування від К. Маркса потім перейшло
у так звану марксистсько-ленінську політекономію.
А насправді принципова різниця між продуктивною
і непродуктивною працею полягає не в тому, створює чи не створює ця праця
відчутний матеріальний продукт (об'єкт). Щодо цього особливо переконливими
є докази англійського економіста Лайонелла Роббінса, викладені у книзі "Все
про природу і значення економічної науки" (1935 р.). У розділі " Предмет економічної
науки " він пише, що навіть праця оперного співака або балетного танцюриста
має розглядатися як "продуктивна", тому що вона має специфічну цінність для
різних економічних суб'єктів, бо послуги балетного танцюриста становлять частину
багатства, і економічна теорія досліджує утворення ціни на них точно так,
як наприклад, на послуги кухаря. Мабуть тому М. Блауг зробив неприємний висновок
щодо цієї теорії автора «Багатства народів»,
заявивши, що розмежування продуктивної і непродуктивної праці, зроблене Смітом,
є, мабуть, однією із найбільш згубних концепцій в історії економічної думки.
Але при всьому критичному ставленні до викладення Смітом цієї ідеї не можна
не визнати, що вона аж ніяк не є двоїстою чи безглуздою.
Теорія грошей і доходів Теорія грошей
А. Сміта не вирізняється якимись особливими положеннями. Але як й інші його
теорії, вона приваблює масштабністю і глибиною аналізу, логічно аргументованими
узагальненнями. У п'ятому розділі першої книги він відзначає, що гроші зробились
загальноприйнятим засобом торгівлі з тих пір, як закінчилася мінова торгівля,
але подібно до всіх інших товарів, золото і срібло обмінюються у своїй вартості.
В одинадцатому розділі першої книги зроблено історико-економічний екскурс на
користь кількісної теорії грошей. Автор твердить, що праця, а не якийсь особливий
товар чи група товарів є дійсною мірою вартості срібла (грошей); засуджується
мер-кантилістська система поглядів, відповідно до якої національне багатство
полягає у достатній кількості золота і срібла, а національна бідність навпаки
– у їх нестачі.
Однак проблематиці грошей А. Сміт відвів окремий
другий розділ другої книги, де проголосив одну із своїх крилатих фраз про
те, що падіння курсу паперових грошей нижче вартості золота і срібної монети
зовсім не означає падіння вартості цих металів. Нарешті, слід підкреслити,
що автор «Багатства народів,» як й інші класики, розглядає гроші, не інакше
як технічне знаряддя для обміну і торгівлі, ставлячи на перше місце їхню функцію
обігу.
Якщо говорити про теорію доходів, то очевидно,
що у А. Сміта вона грунтується виключно на класовому підході. За Смітом, річний
продукт поділяється між трьома класами (робітники, капіталісти і землевласники).
При цьому, як вже зазначалося вище, економічне благополуччя країни він вважав
залежним від діяльності землевласників, а не промисловців.
Доход робітників – заробітна плата – за Смітом,
прямо залежить від рівня національного багатства країни. Достатність його
теорії заробітної плати полягає насамперед у тім, що на відміну, скажімо,
від У. Петті, фізіократів, а потім і Д. Рікардо, він відкидав так звану закономірність
зниження величини оплати праці до рівня мінімуму. Більше того, на його переконання,
за наявності високої заробітної плати робітники завжди будуть більш діяльними,
старанними і кмітливими, ніж при низькій заробітній платі. Але,– попереджає
автор «Багатства народів,»– «господарі завжди і всюди знаходяться у своєрідній,
мовчазній, але постійній і одноманітній змові з метою не підвищувати заробітну
плату робітників вище за її існуючий рівень».
Прибуток як доход на капітал визначається,
пише А. Сміт у дев'ятому розділі першої книги, вартістю використаного на справу
капіталу і буває більшим або меншим залежно від розмірів цього капіталу, і не
слід його плутати із заробітною платою, яка нібито встановлюється
"відповідно до кількості, складності і важкості.. .праці щодо нагляду і
управління". На його думку, сума прибутку підприємця, який ризикує своїм
капіталом,– це частина створеної робітниками вартості, яка направляється
на оплату прибутку підприємця на весь капітал, який він авансував у вигляді
матеріалів і заробітної плати.
Ще одному виду доходів – ренті – спеціально
присвячений останній, одинадцятий розділ першої книги. Вона менш досліджена,
аніж, скажімо, у Д. Рікардо, але окремі положення все ж заслуговують на
увагу. Зокрема, заСмітом, харчові продукти завжди являють собою єдиний сільськогосподарський
продукт, від якого землевласник має якусь ренту. А. Сміт дав кілька визначень
ренти: 1) рента як відрахування від продукту праці робітника, що присвоюються
землевласниками; 2) рента як результат дії природних факторів; 3) рента
як результат монополії на сільськогосподарську продукцію.
У п'ятій книзі, названій "Про витрати правителя
чи держави", розглядаються різні правила стягнення податків, мита, принципи
перерозподілу і використання доходів. У цій книзі є спеціальний розділ "Чотири
основні правила податків". Сплату податків слід покласти не на один клас,
як пропонували фізіократи, а на всіх однаково – на працю, на капітал, на
землю.
Чотири основні правила стягнення податків
полягали у наступному:
податки мають платити всі громадяни, кожний
– відповідно до своїх доходів;
податок, який слід сплатити, має бути точно визначеним, а не
змінюватися довільно;
всякий податок має стягуватися у такий час і спосіб, який найменш
обтяжливий для платника;
податок має встановлюватися за принципом
справедливості.
Це стосується розміру платежу, санкцій за
несплату, розподілу рівнів оподаткування пропорційно до доходів і т. ін.
Податок, необдумано встановлений, створює сильну спокусу обману, але із
збільшенням такої спокуси звичайно посилюється і покарання за обман. Таким
чином, на думку Сміта,закон, порушуючи справедливість, сам провокує до спокуси,
а потім карає тих, хто не встояв проти неї.
Капітал У теорії капіталу А. Сміта (перший
розділ другої книги) очевидна його більш прогресивна позиція порівняно з фізіократами.
Капітал характеризується ним як одна з двох частин запасів, від якої очікують
отримувати прибуток, а друга частина,– пише він,– це та, яка йде безпосередньо
на споживання. На відміну від фізіократів, за Смітом, продуктивним є капітал,
зайнятий не тільки у сільському господарстві, а й у всій галузі матеріального
виробництва. Крім того, він ввів поняття поділу капіталу на основний і оборотний,
показав різницю у співвідношенні між цими частинами капіталу залежно від галузі
господарства. Під оборотним капіталом А. Сміт розумів ту його частину, яка знаходиться
в обороті. Та частина, яка не вступає в оборот, отримала назву основного капіталу.
Як основний, так і оборотний капітал, за А. Смітом, приносить прибуток: основний
– у виробництві, оборотний – у сфері обігу.
До складу основного капіталу А. Сміт відніс:
машини, знаряддя праці; будівлі; покращення землі; кваліфікацію працівників
(сучасною термінологією – людський капітал). Оборотний капітал, на думку
вченого, складався з грошей, продовольства, сировини і напівфабрикатів,
готових виробів. Постійне поповнення оборотного капіталу, вважав А. Сміт,
відбувається за рахунок, головним чином, трьох джерел – від продукту землі,
копалень та риболовства.
А. Сміт не лишив недоторканою і теорію відтворення,
яка була вперше введена в науковий оборот Ф. Кене. Відомо, що позицію А.
Сміта щодо цієї проблематики К. Маркс оцінив критично. Критика К. Маркса
дійсно значуща, оскільки А. Сміт, характеризуючи склад «усієї ціни річного
продукту праці», яка підлягає розподілу, цілковито зводить до доходів, з
яких, як він вважав, складається ціна товару. При цьому він заявляв, що
ціна всякого товару в остаточному підсумку має бути зведена… до цих трьох
частин, оскільки будь-яка частка ціни… за необхідності може стати чиїмось
прибутком».
Отже, внесок Адама Сміта в економічний аналіз
полягав у розкритті ним ролі ринків в організації економічного життя та
забезпеченні швидкого економічного зростання. Він довів, що система цін
і ринків здатна координувати діяльність людей і фірм без будь-якої директиви
згори.
Майже через століття К. Маркс проголосив,
що капіталізм приречений, оскільки внаслідок посилення циклічних коливань
і революційних виступів пролетаріату відбудеться перехід до соціалізму.
І до 80-х років XX ст. майже третина людей керувалася марксистською доктриною.
Але праця Дж. Кейнса «Загальна теорія зайнятості, процента і грошей» (1936
р.) започаткувала новий підхід в аналітичній економіці, який допоміг урядам
через монетарну і фіскальну політику значно пом'якшити найсильніші руйнівні
впливи ділових циклів.
У короткому резюме виділимо основні положення
праці, яка стала для Сміта основним підсумком його творчого життя.
Перше. Щодо мотивів і стимулів
господарської діяльності, то, на відміну від фізіократів, які вважали, що економічний
лад – це система, яку має відкрити винахідницький розум, а власник утвердити,
Сміт твердить, що ні винаходити, ні створювати господарський лад немає необхідності.
Такий лад існує. Вчений розпізнає і описує його механізм, складові елементи
і відносини. В основі господарського механізму знаходиться і діє «економічна
людина». У погоні за власною вигодою вона направляється «невидимою рукою» до
досягнення такого результату, який і не входив у її наміри. Дбаючи про власний
інтерес, людина сприяє загальній вигоді.
Друге. Свободі економічної діяльності
індивідуумів не потрібно перешкоджати, не слід її жорстко регламентувати.
Сміт виступає проти надлишкових обмежень з боку держави, він – за свободу
торгівлі, в тому числі зовнішньої, тобто за політику фритредерства, проти
протекціонізму.
Третє. Теорії вартості і ціни
розроблені як вихідні концепції у загальній теоретичній системі економічної
науки.
Вплив Сміта поширився не на одну школу, практично
він спрямовувався по кількох напрямах: по лінії рікардіанської школи (трудова
теорія вартості); по лінії тих шкіл і окремих економістів, які розробляли
проблеми цін і ціноутворення на основі співвідношення попиту і пропозиції
(школа Маршалла) або на основі споживної вартості товарів (австрійська школа);
по лінії тих, хто досліджував вплив і взаємодію факторів виробництва (Ж.-Б.
Сей). Концепція свободи торгівлі знайшла своє теоретичне обгрунтування у теорії
порівняльних витрат, згідно з якою поділ праці у галузі міжнародного обміну
служить важливою передумовою підвищення продуктивності й отримання економічних
вигод. "Багатство народів" знаходилось у центрі уваги і супротивників класичної
школи, які виступали проти "космополітичної" економічної науки (історична
школа, інституціоналізм).
У 80-ті роки колесо історії зробило новий оберт.
Капіталістичні країни Заходу і соціалістичні країни Сходу заново відкрили
силу ринкової економіки індукувати швидкі технічні зміни у високий рівень
життя. У західних країнах уряди зменшили тягар регулювання промисловості і
вивільнили з-під державного контролю ціни. Найдраматичніше події розвивалися
у Східній Європі, де в результаті мирних революцій 1989 р. країни Варшавського
блоку відкинули централізований апарат планування і дали змогу знову ожити
ринковим силам. Фундаментальні положення А. Сміта були заново відкриті більш
як через два століття після того, як були викладені у "Багатстві народів".
Нові терміни і поняття
Фритредерство. Досконала і недосконала
конкуренція. Економічний лібералізм. Ринкова рівновага. «Економічна людина».
Ринковий механізм. «Невидима рука» А. Сміта. Межа виробничих можливостей.
Конкурентна рівновага. Ціна як сигнал. Валовий внутрішній продукт. Конкурентний
ринок.
Подумай і дай відповідь
1. У праці А. Сміта можна знайти не одну, а
декілька концепцій вартості. Розкрийте їх.
2. Назвіть принципи, які А. Сміт пропонував
покласти в основу системи оподаткування. Наскільки вони актуальні сьогодні?
3. Охарактеризуйте теоретичні позиції А. Сміта
про заробітну плату, прибуток, ренту і капітал.
4. Що є продуктивною і непродуктивною працею,
за А. Смітом? Яка роль цієї теорії в економічній науці?
5. Які важливі обов'язки, згідно з концепцією
А. Сміта, покладалися на державу в умовах лібералізації економіки? Які існують
джерела росту багатства відповідно до поглядів А. Сміта?
6. До вислову, що розкриває зміст «невидимої
руки», додамо такі слова А. Сміта: «Я ніколи не чув, щоб багато доброго було
зроблено тими, хто пов'язаний з торгівлею товарами колективного споживання».
Поясніть логіку, що лежить в основі цього вислову, і пов'яжіть її з доктриною
«невидимої руки».