З проголошенням у колишньому СРСР, у тому числі в Україні, політики перебудови,
почали створюватися політичні структури, які спершу обстоювали послідовну
соціалістичну демократію, а відтак — просто демократію, зосереджуючись на культурно-просвітницькій
діяльності (Український культурологічний клуб у Києві 1987 p.), товариство
Лева та молодіжний дискусійний політклуб у Львові,
1987 р.)- Згодом почали формуватися організації політичного спрямування.
У становленні української багатопартійності виділяють три етапи.
Допартійний етап (з весни 1988 р. до весни 1990 p.). На цьому етапі виникають політизовані й політичні організації,
що своєю діяльністю підготували умови і дали поштовх процесові творення
партій. Розпочався він зі створення в березні 1988 р. Української Гельсінської
спілки (УГС), яка першою заявила про необхідність побудови самостійної
української держави. У тому ж році виникли Демократичний союз та Народна спілка
сприяння перебудові. А в січні 1898 р. відбувся перший з'їзд Українського
християнсько-демократичного фронту, через рік — установча конференція
Товариства української мови імені Т. Г. Шевченка, дещо пізніше — Українського
товариства «Меморіал». Політичне життя активізувалося після опублікування 16
лютого 1989 p. y газеті
«Літературна Україна» проекту програми сприяння перебудові Народного Руху
України (НРУ). У вересні 1989 р. в м. Києві відбувся установчий з'їзд НРУ як політизованого громадського
об'єднання, у жовтні заявила про себе нечисленна, але надрадикальна
Українська національна партія.
Етап початкової багатопартійності (кінець 1990 р. — до подій 19—24 серпня
1991). Започаткував його установчий з'їзд Союзу трудящих України за перебудову,
що відбувся 24 лютого 1990 р. У квітні того ж року було засновано партію
Державна самостійність України (ДСУ), Український християнсько-демократичний
фронт реформувався в Українську християнсько-демократичну партію (УХДП),
Українська Гельсінська спілка — в Українську республіканську партію (УРП). У
травні відбувся установчий з'їзд Об'єднаної соціал-демократичної партії
України (ОСДПУ), а через місяць заявила про себе Українська селянська
демократична партія (УСДП) та Українська народно-демократична партія (УНДП).
1 липня 1990 р. в Києві відбулася перша сесія Української міжпартійної асамблеї (УМА), яку заснували партії та об'єднання
національно-демократичного спрямування: УМА оголосила реєстрацію громадян
Української Народної Республіки (УНР) на основі закону про громадянство У HP 1918 р.
і скликання національного конгресу, виступила за створення Національних Збройних
сил, Національної Служби Безпеки та Національної поліції.
Восени 1990 р. політичний спектр України розширили Селянський Союз України,
Народна партія України, Ліберально-демократична партія України. У грудні 1990
р. члени КПРС, які утворювали демократичну платформу в тодішній КПУ, створили
партію демократичного відродження України (ПДВУ), тоді ж відбувся установчий
з'їзд Демократичної партії України (ДНУ).
Посткомуністичний етап (від серпневих подій 1991 р. до виборів до Верховної
Ради України в березні 1994 p.). Відзначається принципово новими політичними і соціально-економічними
умовами. Після серпневих подій 1991 р. КПРС та її регіональне відділення в
Україні КПУ були заборонені. 24 серпня 1991 р. було проголошено незалежність
України, що уможливило демократичні перетворення в ній. Процес творення партій
отримав нові можливості й стимули. У вересні 1991 р. відбувся установчий
з'їзд Ліберальної партії України (ЛПУ), у жовтні — установчий з'їзд
Соціалістичної партії України (СПУ). На основі Української міжпартійної
асамблеї було створено Українську Національну Асамблею (УНА).
У 1992 р. в Києві було створено
Українську консервативну республіканську партію (УКРП), Християнсько-демократичну
партію України (ХДПУ). Внаслідок об'єднання Української національної та
Української народно-демократичної партії утворилася Українська національна
консервативна партія (УНКП). Активно виникали нові партії в 1993—1994 pp., серед яких
Народний Рух України (НРУ), Комуністична партія України (КПУ).
Багатопартійність в Україні стала фактом. З формуванням багатопартійності
процес творення нових партій не припиняється. Так, якщо на час виборів до
Верховної Ради в березні 1998 р. в Україні було 52
політичні партії, то на початку 2001 р. їх уже
налічувалося 110. Відбуваються типові для багатопартійності міжпартійна та внутріпартійна боротьба, розколи в партіях,
об'єднання партій, утворення міжпартійних блоків.
Процес групування партій особливо активізувався у зв'язку з підготовкою
виборів до Верховної Ради в березні 2002 р.
Багатопартійність в Україні відтворює весь ідейно-політичний спектр партій,
який існує у світі. Так, за ідеологічним спрямуванням в Україні діють комуністичні,
соціал-демократичні, ліберально-демократичні, консервативні, християнські, націоналістичні партії. За політичним спрямуванням — ліві, центристські,
праві.
Партії комуністично-соціалістичного спрямування. До них належать Партія
комуністів (більшовиків) України (ІІК(б)У), Комуністична партія України (КПУ),
Комуністична партія (трудящих) (КП(т), Комуністична партія України (оновлена)
(КПУ(о), Соціалістична партія України (СПУ), Прогресивна соціалістична партія
України (ПСПУ), Партія Всеукраїнське об'єднання лівих «Справедливість». Ці
партії відрізняються своїм чисельним складом, впливом на політичне життя,
політичним змістом програм. Але всі вони сповідують марксизм, є прибічниками
соціалізму, суспільної власності, влади трудящих, соціалістичної системи
господарювання і розподілу, загалом негативно ставляться до приватної
власності, ринкових відносин, виступають проти співробітництва України з МВФ і
МБРР, НАТО.
Партії соціал-демократичного спрямування. До них належать
соціал-демократична партія України (об'єднана) (СДПУ(о), Соціал-демократична
партія України (СДПУ), Українська соціал-демократична партія (УСДП), Партія
праці (ПП), Всеукраїнська партія трудящих (ВПТ). Вони, попри певні відмінності
в програмах, висловлюють свою прихильність до цінностей демократичного
соціалізму, є прибічниками багатоукладної соціаль-но
орієнтованої ринкової економіки, сильної соціальної політики держави,
соціальної справедливості, солідарності, багатопартійності, політичного
плюралізму, обстоюють ринкові перетворення в Україні, зміцнення і розвиток
Української держави, відродження і розвиток української нації, її культури,
мови, входження України в європейське і світове співтовариство.
Партії ліберально-демократичного спектру. Вони становлять більшість, серед
них: Ліберальна партія України (ЛПУ), Ліберально-демократична партія України
(ЛДПУ), Демократична партія України (ДПУ), Народно-демократична партія (НДП),
Демократичний Союз (ДС), Українська партія промисловців і підприємців (УПІШ),
Партія регіонів України (ПРУ), Партія «Яблуко», Партія Зелених України (ПЗУ),
Аграрна партія України (АПУ), Міжрегіональний блок реформ (МБР), Партія «Реформи
і порядок» (ПРП). Вони сповідують ліберальні, демократичні цінності, виступають
за домінування приватної власності, вільний ринок, рішуче прискорення ринкових
реформ, прозору приватизацію з чітко визначеним приватним власником, розвиток місцевого самоврядування, розширення прав регіонів, вільний розвиток
культури і мови українського і всіх інших народів України, свободу особи,
входження України в європейські і світові структури.
Консервативні партії України. До них належать Народний Рух України (НРУ),
Український Народний Рух (УНР), Народний Рух України «За єдність», Українська
консервативна республіканська партія (УКРП), Українська національна
консервативна партія (УНКП), Українська республіканська партія (УРП). їх
об'єднує боротьба за розвиток Української держави, традицій українського
народу, його культури, мови; за дотримання національно-культурних прав усіх
інших етнічних груп, що входять до складу українського народу, за зміцнення
сім'ї, моральних норм. Вони є прибічниками ринкових перетворень, приватної
власності, політики добросусідства і взаємної вигоди з усіма державами.
Християнські партії. До них належать Християнсько-демократична партія
України (ХДПУ), Українська християнсько-демократична партія (УХДП),
Християнсько-ліберальний союз (ХЛС), Партія «Християнсько-народний союз»
(ПХНС), Республіканська християнська партія (РХП), Всеукраїнське об'єднання
християн (BOX). Вони
обстоюють цінності християнської моралі в суспільному й особистому житті
людей, пріоритет духовних начал, підпорядкованість політичної діяльності
моральним нормам, повагу людської гідності, є прибічниками ринкової економіки,
приватної власності, створення системи соціального захисту. Виступають за
міжконфесійний мир, за створення в Україні єдиної православної помісної церкви.
Розглядають релігійні організації як повноправні суб'єкти суспільного життя,
виступають за участь церков у суспільне значущих акціях.
Партії національного спрямування. Це Конгрес Українських Націоналістів (КУН),
Організація українських на-ціоналістів-державників
(ОУН(д), Всеукраїнське політичне об'єднання «Державна самостійність України»
(ДСУ), Українська національна асамблея (УНА), Соціал-націо-нальна
партія України (СНПУ). Основним для них є втілення національної ідеї в усіх
сферах життєдіяльності української нації. Виступають за розвиток національної
свідомості українців, за ринкові реформи, приватну власність, могутню Українську
державу, втілення в життя ідеї величі української нації, утвердження її слави,
багатства і добробуту в умовах державного життя; за плідне її співжиття в колі волелюбних народів світу, за вирішення соціальних проблем. Деякі
з них висловлюються за забезпечення українцям пріоритетних прав, зокрема,
щоб безпосередніми керівниками української держави були українці.
Залежно від обставин та інтересів політичної боротьби діяльність деяких
партій не цілком адекватна ідейно-політичній суті, зафіксованій у їхніх назвах
і програмних документах. Трапляються розходження між проголошуваними
суспільно-політичними цілями партії та конкретними поточними інтересами її
лідерів.
Актуальною суспільно-державною проблемою в Україні є формування партійної
системи. Важливим кроком щодо цього стали вибори до Верховної Ради України
1998 р. У результаті виборів 9 партій провели своїх представників до Верховної
Ради України й утворили в ній свої фракції: КПУ, НРУ, СПУ, СелПУ,
НДП, ПЗУ, «Громада», СДПУ(о), ПСПУ. Жодна з них не здобула такої кількості
депутатських місць, щоб могла сформувати уряд. Не утворився для сформування
уряду і блок партій, що не дає підстав стверджувати про утворення партійної
системи.
В Україні спостерігаються ознаки атомізованої
партійної системи та ознаки партійної системи поляризованого плюралізму. Але
вірогідність того, що невдовзі в Україні сформується партійна система
поляризованого плюралізму, достатньо очевидна.
Багатопартійність в Україні стала реальністю і виводить її на шлях
сучасного демократичного цивілізованого розвитку. Нині українська
багатопартійність є передумовою утворення партійної системи, що сприятиме
утвердженню міцної, стабільної, демократичної системи влади в державі.
Партії як суспільний інститут, конкуруючи між собою, шукачи
нових рішень і підтримки нових прихильників, розвиваються, в тому числі і
шляхом об'єднання на основі кількох партійних структур («Партія Регіонів»).
Змінюються їхні організаційні форми, внутрішньопартійне життя, характер
зв'язків з масами, методи діяльності. Сприяючи розвитку плюралізму і
демократії в суспільстві, партії також демократизуються. Взаємодіючи між
собою, вони, залежно від влади, участі в ній або неучасті, утворюють різні типи
партійних систем. Сучасне плюралістичне, демократичне суспільство, що формувалось
як багатопартійне, демонструє свою життєздатність. Очевидно, партії як
невід'ємний елемент сучасного цивілізованого суспільства мають майбутнє.
Запитання.
Завдання
1. Чим
відрізняються політичні партії від громадських організацій?
2. Порівняйте
умови виникнення та еволюції партійної системи у Великобританії та в Україні.
3. Визначте
етапи становлення багатопартійної системи в новітній історії України.
4. Назвіть
функції політичних партій ужитті громадянського суспільства.
Теми
рефератів
1. Сучасна
соціал-демократія України та досвід Західної Європи.
2. Профспілки
та політичні партії: проблеми взаємодії.
3.
Багатопартійність і демократизація суспільства в Україні.
Література
Базовкін Є., Кремень В. Партії та громадські об'єднання України. —
К., 1994.
Білоус А.
Виборче законодавство та партійна система України в порівнянні з деякими
країнами ЄС та Східної Європи // Нова політика. — 1999. — №1.
Білоус А. О.
Політико-правові системи: світ і Україна. — К., 2000.
Гарань О. В. Убити дракона (3 історії руху та нових
партій України) — К., 1993.
Колодій А.
Політичний спектр: про деякі критерії «лівих» і «правих» політичних рухів у
посттоталітарних суспільствах // Філософська і соціологічна думка. — 1995. — №
9.
Коломейцев В. Ф. Партии в зеркале западной
политологии // Государство и право. — 1995. — № 10.
Корнієвський О. А., Якушик В. М. Молодіжний
рух та політичні об'єднання в сучасній Україні. — К., 1997.
Костилєва С., Ворошилов О. Нові тенденції в розвитку політичних
партій України // Нова політика. — 1996. — №6.
Кузьо Т. Багатопартійна система в Україні: проблеми і
конфлікти // Політологічні читання. — 1993. — № 1.
Малярчук В. Партії й електорат в Україні і в західних
демократіях // Нова політика. — 1996.-— № 6.
Політичні
партії України / За ред.
проф. В. M. Якушика. — К., 1996.
Пуфлер Е. Партійна система незалежної України:
особливості формування, тенденції подальшої трансформації // Нова політика. —
1997. — № 1.
Слюсарекко А. Г., Томенко М. В. Нові
політичні партії України. —К., 1990.
Слюсаренко А. Г, Томенко М.
В. Спроба класифікації політичних партій України// Політологічні читання. —
1992. — № 1.
Сытин А. Б. Политичексая
социология M. Дювуже // Социально-политическая наука. — 1990. — №
12.
Україна
багатопартійна. Програмні документи нових партій. — К., 1991.
Шмачкова Т. В. Мир политических партий // Политические исследования — 1991. — №
1—2.
Юдин Ю. А. Политические партии и права в
современном государстве. — М., 1998.