Політичне життя в сучасному суспільстві не мислиме без
партій. Парти надають йому динаміки, оскільки вони є ареною змагання
політичних курсів, ідей, які виражають інтереси різних суспільних груп. Це є
основою вироблення оптимальних суспільних рішеннь як
щодо сутності проблем, так і щодо врахування інтересів суспільних груп.
Суспільна значущий результат діяльності партій ймовірний за умови, якщо вони
мають реальну вагу в суспільстві та можливість вільно конкурувати між собою
за доступ до державної влади. Партії — не тільки важливий елемент політичної
системи, а й один із основних компонентів громадянського суспільства. Знання
про партії як суспільний інститут, їх місце і роль у суспільно-політичному
житті мають не лише теоретичне, а й практичне значення.
Сучасним політичним партіям передували їх прообрази — протопартії.
Існує думка, що партії виникли водночас із політикою, тобто в рабовласницькому
суспільстві. З розвитком рабовласницьких відносин, поглибленням соціальної
диференціації суспільства, в тому числі й самого панівного класу, для здійснення влади вже було недостатньо державних політичних
структур. Виникали громадські організації як форма політичної діяльності груп
панівного класу, що протиборствували між собою, а також трудящих мас, які
боролися проти нього. В епоху Середньовіччя виникали та діяли партії: в Італії
XII—XV ст. між собою ворогували гвельфи
(прихильники світської влади папи римського) та гібеліни
(прихильники сильної королівської влади). Партії античного світу і європейського
середньовіччя найчастіше поставали як клієнтели — тимчасові об'єднання для
підтримки певних знатних осіб, сімей. Суперництво політичних груп, об'єднаних
навколо впливових сімей, популярних лідерів, упродовж багатьох століть було
суттєвою ознакою політичної історії. Особливого імпульсу розвиткові партій
надали буржуазні революції в Англії, Франції та інших європейських країнах.
У Європі в другій половині XIX ст. виникли масові партії, їх появі сприяли два основні
чинники: розширення виборчих прав і розвиток робітничого руху. Масові політичні
партії як інститут європейської культури поступово поширилися й закріпилися в
культурах країн і народів інших континентів.
Партії як соціальний феномен постійно еволюціонують. Нині
урізноманітнилися причини і способи їх виникнення, багато в чому змінюються
їхні форми і сутність, уявлення про їхню роль у суспільстві та й сама ця роль,
методи діяльності та функції.
Причинами виникнення партій є необхідність захисту соціально-класових,
національних, а нерідко й племінних, релігійних, регіональних інтересів, а
також цілі, пов'язані з виборчою боротьбою. Різноманітними є способи
виникнення партій. Свого часу М. Вебер в історії становлення партії вирізняв
три етапи: аристократичне угруповання, політичний клуб, масова партія. Партії
виростали з депутатських клубів і фракцій у парламенті, орієнтованих на
інтереси різних кіл нової політичної та економічної еліти.
Політичні партії утворюються:
— внаслідок об'єднання гуртків і груп однакового ідейно-політичного
спрямування, які виникли та існували окремо в різних місцях країни;
— внаслідок розколу однієї партії на дві та більше чи об'єднання двох та
більше партій в одну;
— у надрах масових рухів;
— під виливом міжнародної партійної системи;
— як своєрідне відродження партій, які існували раніше, що підвищує їхню
легітимацію, створює певну наступність політичного розвитку;
— внаслідок діяльності лідерів, які організували партії «під себе»;
— на основі регіональних організацій партії, яка існувала раніше;
— з ініціативи профспілок.
Так, лейбористські партії у Великобританії, Австралії, Канаді та інших
країнах, які переважно виражають інтереси робітників, було створено саме з
ініціативи профспілок, що стали колективними членами цих партій і фінансують
їх.
Утворення партій, як і громадсько-політичних рухів, відбувається на
установчих з'їздах або конференціях. Усні заяви про появу нової
громадсько-політичної організації не вважаються достовірною інформацією. Нею є
факт реєстрації партії державним органом — в Україні, наприклад, Міністерством
юстиції.
Щодо тлумачення поняття «політична партія» серед політологів немає
одностайності, що зумовлено складністю та багатоманітністю партій як об'єкта
дослідження, різними підходами до вирішення цієї проблеми та різними
традиціями національних політологічних шкіл. Попри те можна визначити спільні
ознаки, які характеризують партію. Серед них найважливіша — добровільність
об'єднання.
Політична
партія — організована група однодумців, яка виражає інтереси
частини народу, класу, класів, соціальної верстви, верств, намагається
реалізувати їх завдяки здобуттю державної влади або участі в ній.
Кожна партія має ідеологію, політичну платформу, організаційну структуру,
певні методи й засоби діяльності, соціальну базу, електорат (виборців, які
голосують за неї). Основна мета діяльності політичної партії — здобути
політичну владу в державі та реалізовувати свої програмні цілі — економічні,
політичні, ідейно-теоретичні, моральні за допомогою законодавчої, виконавчої та
судової гілок влади. Свої програмні цілі політичні партії проводять у життя
через ідейно-політичну, організаційну, пропагандистську, державну (коли
оволодівають державною владою) діяльність, виробляючи стратегію й тактику
своєї поведінки на різних історичних етапах розвитку і за різних політичних
умов.
Структура політичної партії — це ядро (керівні органи вищої і нижчої
ланок, партійні лідери, активісти), рядові члени партії та прибічники.
Організаційно партія поділяється на партійний апарат та партійну масу, способи
зв'язку апарату з цією масою, партії та політичного середовища, партії та
суспільства. Часто партійна система охоплює створювані партією молодіжні,
жіночі, іноді військові організації, які є засобом проведення партійної політики
серед відповідних груп населення.
Сприйняття партій та їхньої ролі в житті суспільства тривалий час було
негативним. Європейська політична думка радикально змінила ставлення до них у XVII— XVIII ст. Нині остаточно утвердилася думка, що без сильних політичних партій,
альтернативних політичних рухів демократична природа влади неможлива. Політичні
партії забезпечують зв'язок між народом і представницьким механізмом
правління. Саме через партії уряд може звернутися до мас за підтримкою, а маси
через партії можуть критикувати керівництво і висувати вимоги до нього.
Існує декілька класифікацій політичних партій за різними ознаками.
1. За класовою визначеністю: буржуазні, селянські, робітничі (у т.ч. комуністичні), соціалістичні та
соціал-демократичні. До кожного типу належать і відповідні прошарки
інтелігенції.
2. За ставленням до суспільного прогресу: радикальні (у т.ч. революційні), реформістські,
консервативні, реакційні, контрреволюційні.
3. За ставленням до влади: правлячі, опозиційні, нейтральні або
центристські (умовно, позаяк абсолютно нейтральних до
влади партій не існує).
4. За формами і методами правління: ліберальні, демократичні, диктаторські.
5. За принципами організації та членства: кадрові та масові.
6. За місцем у системі влади: легальні та нелегальні.
7. За ідеологічним спрямуванням: комуністичні, соціалістичні,
фашистські, неофашистські, ліберально-демократичні, націоналістичні,
анархістські та ін.
8. За віросповіданням: християнські, мусульманські.
Деякі політологи виділяють партії прагматичні (виборчі), парламентські, харизматично-вождистські та ін.
Політичні партії в Україні можна класифікувати за такими критеріями: ставлення
до державного суверенітету, соціально-економічні пріоритети, Ідейно-політичні засади тощо. За ідейно-політичним спрямуванням
виокремлюють національно-радикальні, національно-демократичні, загальнодемократичні,
соціалістичного спрямування, національних меншин.
Залежно від багатьох обставин, а надто від політичного режиму, в кожній
країні формується певна партійна система. Політична наука виокремлює такі типи
партійних систем, кожна з яких відображає конкретні особливості певного
суспільства:
— однопартійна (в країні є одна правляча партія, а діяльність інших не
допускається);
— домінантна (з переважаючою партією, яка за підсумками виборів незмінно
залишається при владі протягом десятків років);
— двопартійна (біпартизм) (дві найбільші, найвпли-вовіші партії в країні поперемінно внаслідок
виборів здійснюють владу);
— трипартійна, яку ще називають двох-з-половинною
(2,5) партійною системою (характеризується тим, що жодна з двох найбільших
партій країни самостійно не може сформувати уряд, а тому потребує для цього
підтримки третьої партії, значно меншої від них, але яка постійно представлена
в парламенті);
— чотирипартійна, або двоблокова
(відзначається наявністю правого та лівого блоків партій, що змагаються між
собою за владу);
— партійна система обмеженого (поміркованого) плюралізму (відсутні антисистемні партії двосторонньої опозиції; притаманна
орієнтованість на участь в уряді, коаліційних кабінетах, незначна ідеологічна
різниця між партіями);
— партійна система крайнього (поляризованого) плюралізму (їй властиві
наявність антисистемних партій, двосторонньої
опозиції зліва і справа, стан перманентного конфлікту між опозицією зліва і
справа, сильне ідеологічне розмежування між ними);
— атомізована партійна система (не передбачає
необхідності точного підрахунку числа партій); тут виникає поріг, за яким
кількість партій не має значення.
Між партійними і виборчими системами існує тісний взаємозв'язок. Виборча система
впливає на формування типу партійної системи. Французький вчений Моріс Дюверже сформулював «три соціологічних закони» щодо впливу
виборчої системи на кількість партій у суспільстві й на відносини між ними.
1. Пропорційна виборча система веде до партійної системи з численними партіями, які мають жорстку внутрішню
структуру і не залежать одна від одної.
2. Мажоритарна виборча система голосування в два тури (абсолютної більшості) зумовлює появу партійної системи,
до якої належать кілька партій, що мають гнучкі позиції і прагнуть до взаємних
контактів і компромісів.
3. Мажоритарна виборча система голосування в один тур (відносної більшості) неминуче породжує партійну
систему, яка характеризується суперництвом двох партій.