Т Е М А 17

НАЦІОНАЛЬНИЙ ДОХОД І ЙОГО ВИКОРИСТАННЯ

 

1. НАЦІОНАЛЬНИЙ ДОХОД: СУТНІСТЬ, РОЗПОДІЛ І

ПЕРЕРОЗПОДІЛ

Сутність націона­льного доходу

Результатом національного виробництва, як було з'ясовано раніше, виступає суспільний   продукт.   Вартість   його   складається   з двох частин:   1)старої перенесеної вартості (С)  й  2)нової вартості, створеної  в  процесі  виробництва даного  продукту  (У+т).   Стара перенесена вартість повертається знову до виробництва у вигляді фонду заміщення (на відновлення спожитих засобів виробництва), що  забезпечує просте відтворення,  а  новоутворена вартість,  яка отримала назву національного доходу, використовується суспільст­вом на особисте споживання й розвиток виробництва. Отже, націо­нальний доход по суті - це нова, створена суспільством за певний період часу  (рік)   вартість.  Кількісно  національний  доход  -  це різниця між сукупним суспільним продуктом і фондом заміщення. Національний доход має як вартісну, так і натурально-речову форми. За вартістю він становить сукупність чистого продукту всіх    галузей    виробництва.    За    натурально-речовою    формою національний доход складається насамперед з усіх вироблених у суспільстві за рік предметів особистого споживання, а також тієї частини виготовлених за цей час засобів виробництва, яка викори­стовується для розширеного відтворення.

Величина національного доходу - це один з найважливіших макроекономічних показників. Він найбільш повно дає уявлення про рівень економічного розвитку країни, а також про її потенцій­ні можливості забезпечувати добробут населення й вирішувати соціальні проблеми. А точніше - це той економічний ефект, який досягається суспільним виробництвом на тому чи іншому етапі його розвитку.

Західна економічна наука (і це знайшло відображення в систе­мі національних рахунків (СНР)) розглядає національний доход як суму доходів, отриманих учасниками суспільного виробництва. Мова про це йшла в попередній темі. В нашій економічній теорії і практиці національний доход поки що розуміється (до повного введення в практику СНР) як заново утворена вартість у галузях матеріального виробництва. Саме в такому плані ми розглядає­мо його в даній темі.

Не слід змішувати національний доход з національним багатст­вом. Національний доход, як було визначено, - це сума новоствореної вартості за рік. Національне багатство - це сукупність матеріальних благ, створених працею людей за весь період існу­вання країни, розвіданих природних ресурсів і нагромаджених культурних та духовних цінностей.

 

Схема 129 Національне багатство

Природні ресурси		Національне багатство		Нагромаджені культурні й духовні цінності
Виробничі фонди		Створені працею матеріальні блага		Невиробничі фонди

Резервні та страхові фонди

Особисте майно громадян

 

Фактори зростання   НД

Виходячи з того значення, яке має націона­льний доход, суспільство завжди зацікавлене в його зростанні. Від чого ж воно залежить? Визначаючи національний доход як нову вар­тість, створену в галузях матеріального виробництва, можна вважати, що всі ті фактори, які сприяють підвищенню ефективно­сті виробництва або збільшенню його обсягів, е в той же час і факторами зростання національного доходу. Див. схему 130.

 

Схема 130 Фактори зростання НД

Кількість праці

Продуктивність праці

Економія на постійному капіталі

1. Кількість праці, затраченої в сфері матеріального виробництва. Чим більше праці витрачається суспільством впродовж року у виробництві, тим більшим є й національний доход. Причо­му збільшення кількості праці може бути досягнуто: а)шляхом збільшення кількості працюючих у виробництві; б)шляхом продо­вження робочого дня; в)шляхом підвищення інтенсивності праці.

Перші два шляхи є характерними для країн слаборозвинутих і постсоціалістичних. У країнах високорозвинутих (посткапіталістичних) кількість праці, зайнятої у сфері матеріального виробництва, зростає переважно за рахунок підвищення інтенсивності праці.

2. Підвищення продуктивності праці. Це найважливіший фактор зростання національного доходу. Хоча підвищення продук­тивності праці не збільшує національний доход у вартісному вираженні³⁰, він зростає в натуральному обсязі, тобто, та ж вартість буде втілюватись у більшій масі різноманітних споживних вартостей.

3. Економія на постійному капіталі. Цей фактор, як і попе­редній, впливає не на вартісний, а на фізичний (натуральний) обсяг національного доходу.

Приклад. При заданій кількості засобів виробництва (С) на су­му 50 млрд.грн. заплановано виробити 100 тис. одиниць суспільно­го продукту. Припустимо, що в процесі виробництва в результаті більш раціонального використання сировини й матеріалів, інтенсивнішого використання виробничих потужностей витрати постійно­го капіталу на одиницю продукції були зменшені на 25%. У такому випадку, при заданій кількості постійного капіталу, буде вироблено не 100 тис. одиниць суспільного продукту, а 133,3 тис., отже, більшим буде й національний доход.

Суспільство, якщо воно хоче продовжувати існувати, не має права використовувати вироблений річний сукупний продукт на особисте споживання. Частина продукту, яка відшкодовує спожиті засоби виробництва, повинна повернутись у виробництво й тим забезпечити його безперервність. Це так звана стара вартість, яка існувала до початку даного процесу виробництва у вигляді певної кількості сировини, палива, допоміжних матеріалів і знарядь праці. І лише те, що створюється впродовж року заново, що ми назвали націона­льним доходом, може піти на задоволення особистих потреб громадян і нагромадження.

Отже, національний доход - це джерело, яке забезпечує існу­вання й розвиток суспільства. Тому, щоб задовольнити потреби різних категорій учасників суспільного виробництва, а також нагромадження, його необхідно розподілити. Причому розподілити оптимально тому, що пропорції поділу національного доходу безпосередньо впливають на особисті та сімейні доходи, зумовлюю­чи матеріальний та соціальний статус окремих людей та соціаль­них груп. Від пропорцій розподілу національного доходу залежать

 

⁵⁰ Підвищення продуктивної сили праці, як нам відомо, веде до зниження вартості одиниці продукції Тому при збільшенні кількості виробленої продукції загальна й вартість залишагться незмінною

і темпи економічного розвитку країни. Як же цей розподіл відбу­вається?

Розподіл національного доходу виступає як сукупність відно­син, що виникають з приводу новоствореної вартості між безпосе­редніми учасниками її виробництва - власниками факторів вироб­ництва (капіталу, праці, землі, інтелекту). На рівні первинних господарських ланок (підприємств, фірм) у процесі розподілу національного доходу утворюються такі специфічні форми доходів. Див. схему 131.

Схема 131

 Розподіл національного доходу

V - заробітна плата

Національний доход V +m

Прибуток—m- додаткова вартість ---- дивіденд

Позичковий капітал                    Рента

 

Розглянуті доходи називаються первинними або основними. Водночас їх можна назвати й факторними, оскільки кожен з них пов'язаний з певним фактором виробництва. У привласненні тієї чи іншої специфічної форми доходу й відбувається економічна реалізація власності на даний фактор виробництва.

В результаті розподілу національного доходу утворюються до­ходи безпосередніх учасників сфери матеріального виробництва.

Але ж, як нам відомо, існує також сфера нематері­ального виробництва. Звідки ж її учасники отримують свої доходи? Ці доходи формуються в результаті перерозподілу національного доходу, під яким розумі­ється сукупність економічних відносин між учасниками сфери матеріального виробництва й представниками нематеріальної сфери з приводу вторинного привласнення національного доходу.

Отже, первинні доходи не залишаються повністю в розпоря­дженні суб'єктів виробництва, а частково трансформуються в гак звані вторинні або похідні доходи учасників нематеріальної сфери. Механізм перерозподілу національного доходу є однією з найважливіших підсистем національної економічної системи. Він включає в себе найрізноманітніші канали, по яких первинні

доходи трансформуються у вторинні. Набір цих каналів залежить від ступеня розвитку економіки. Див. схему 132.

Схема 132

Механізм перерозподілу національного доходу

Сфера матеріального  виробництва

Держбюджет (прямі податки)

Оплата послуг

Ціноутворення (непрямі податки)

Кредит —       Державні позики

Фонди

 

У сучасних економічних системах похідні доходи реалізуються також через виплати із соціального страхування, стипендії, проце­нти по вкладах, виграші по облігаціях тощо.

У результаті розподілу та перерозподілу національного доходу в усіх групах населення, підприємствах та установах утворюються кінцеві доходи, з реалізацією яких пов'язана заключна стадія руху національного доходу - його використання. Див. схему 133.

Використання національного доходу здійснюється в процесі споживання й нагромадження. Мова про це далі.

 

Схема 133

Стадії руху національного доходу

Використання

Національний доход

а)розподіл

б)перерозподіл

Використання

а)фонд споживача

б) фонд нагромадження

 

 

2.  СПОЖИВАННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ

                       Кінцевим пунктом будь-якого виробництва є споживання.    

                                             Споживання завершує                

виробництво, воно ж є й вихідним пунктом нового виробництва. При цьому слід

розрізняти два види споживання: виробниче (споживання знарядь і предметів праці в процесі виробництва переважно з фонду заміщення), яке було розглянуто раніше, й особисте (споживання товарів народного споживання й послуг з національного доходу), про що мова піде тепер.

Споживання національного доходу утворює так званий фонд споживання. У вартісній формі фонд споживання - це сума всіх доходів населення, які використовуються на придбання товарів народного споживання, послуг, духовних та соціальних благ, а також надходження в заклади й організації сфери нематеріального виробництва, що обслуговують населення. Б натурально-речовій формі фонд споживання - це маса матеріальних, духовних та соціальних благ, призначених для споживання та обслуговування процесу споживання.

Відповідно до такого змісту фонд споживання виконує певні функції: а)задоволення нормальних поточних потреб людей (без чого неможливе просте відтворення людства); б)задоволення зростаючих потреб людей у зв'язку з абсолютним приростом населення (інакше неможливе розширене відтворення людського суспільства); в)задоволення потреб додаткової робочої сили, що надходить у виробництво в зв'язку з його розширенням. При­чому мова йде не лише про задоволення особистих потреб у споживанні, а й про обслуговування населення культурно-освітніми та учбово-науковими закладами, службами охорони здоров'я, управління і т.д.

Названі функції зумовлюють структуру фонду споживання. Див. схему 134.

Найбільшу питому вагу у фонді споживання займає особисте споживання населення. Зокрема, в 1990р. в Україні воно складало 85,3%. У сучасних умовах, коли йде звуження соціа­льних функції держави (скорочуються видатки з державного бюджету на обслуговування населення й утримання закладів науки, культури, освіти, охорони здоров'я тощо), питома вага особистого споживання у фонді споживання зростає. Так, у 1996р. вона сягнула вже за 90%.

Схема 134

Структура фонду споживання

		Особисте   споживання   населення
Фонд споживання		Матеріальні  витрати  в  закладах ,  що обслуговують населення:
		матеріальні витрати в  в закладах науки, культури, освіти та   управління

Таким    чином,    національне    виробництво   функціонувати нормально, коли, з одного боку, фонд в   процесі  розподілу  й  перерозподілу  національного поповнюватись такою кількістю споживчих товарів і послуг ,яка задовольнятиме сукупні потреби суспільства, а з іншого, населенню буде забезпечений такий рівень доходів (в результаті цього ж розподілу   й    перерозподілу   національного   доходу),      який  дасть можливість ці товари й послуги придбати.

Доходи - це грошові або натуральні Надходження, які   має   населення   для   задоволення.    Доходи   за  характером   надходжень   поділяють на   економічні й соціальні. Як це слід розуміти ? Економічними  доходами є такі доходи, які отримують        н основі   права   власності   на   певний   фактор  

виробництва: робочу силу, засоби виробництва, землю, грошовий капітал,  інтелект.  Ці доходи виступають як економічна форма реалізації права  власності на капітал для своїх власників. Мова про це йшла в попередніх темах.

Ще на початку минулого століття (1803р.) у праці „Трактат політичної економії”

французький    економіст   Жан –Батіст  Сей (17бб-1822рр.)   виступив  з  теорією  трьох  факторів  виробництва: праця, земля, капітал. Згідно з цією теорією кожному  з названих факторів відповідає своя форма доходу:  праці - заробігна  плата;

капіталу - прибуток; землі - рента.

Теорія  факторів  виробництва  створена  була  на  спростування висновку, зробленого ще А.СмІтом про те, що творцем усіх цінностей є праця (праця - батько багатства ) - Ж. Б. Сей

доводив,  що окрім праці , така  ж роль у створенні багатства належить  також  капіталу й землі. І в цьому аспекті теорія трьох факторів виробництва не витримує критики. Але якщо розглядати працю, капітал і.   

землю не як абстрактні фактори виробництва, як це робить Сей, а з позицій власності, то можна стверджувати, що в умовах ринкової економіки власність на ці фактори (треба додати тільки до них ще один сучасний фактор - інтелект) породжує право на привласнення вищеназваних форм доходу. Див. схему 135.

Схема 135

Матеріальна основа й форми економічних доходів населення

Власність на

робочу силу		зарплата
		Прибуток, дивіденд, процент
капітал
землю		рента
інтелект		гонорар

 

Проте з такого висновку не повинно складатися враження, що існує багато джерел доходів (як факторів виробництва). Доходи дійсно виступають у найрізноманітніших формах, але джерело в них усіх одне - праця. Праця створює нову вартість (національний доход), яка й розподіляється між членами суспільства в найрізно­манітніших формах залежно від власності на той чи інший фактор виробництва.

Соціальними доходами називаються такі, які надходять від держави через суспільні фонди споживання, трансфертні платежі тощо, незалежно від трудового внеску або участі в підприємниць­кій діяльності. Формами таких доходів можуть бути: компенсації безробітним, виплати по соціальному страхуванню, допомоги малозабезпеченим, багатодітним, пенсії тощо.

За способом привласнення всі доходи в країнах Заходу прийня­то поділяти на дві групи: трудові - одержані від участі в праці та підприємницькій діяльності й нетрудові, які не залежать від трудових зусиль (дивіденди, проценти, доходи від власності і т.д.). Ця класифікація поступово починає входити і в нашу економічну практику в міру формування приватного сектора економіки.

У реальному житті конкретними каналами, по яких наповню­ється вартісний зміст фонду споживання, є заробітна плата, доходи від підприємництва й суспільні фонди споживання. Доходи від підприємницької діяльності були нами розглянуті в попередніх

темах,   тому   в   даній   темі   розкриємо   зміст   заробітної   плати   й суспільних фондів споживання.

Заробітна плата виступає, основною формою роз­поділу частини національного доходу, що Г|де на споживання. Що ж ми під нею розуміємо? В загаль­ному (а тому поверховому) визначені заробітна плата - це сума грошей, яку наймач виплачує робітникові за виконану роботу згідно з їх взаємною домовленістю.

Тривалий час у нашій економічній літературі переважала точка зору, згідно з якою заробітна плата розглядалась як частка робіт­ника в загальнонародному фонді споживання, що виділялася державою на оплату праці відповідно до її кількості й якості. Згодом зарплата стала розглядатися як частка в доході підприємс­тва або суспільства (фонд зарплати, фонд матеріального заохочен­ня), яка знову ж таки розподіляється між робітниками за працею. Недоліком таких визначень сутності заробітної плати було те, що вона прив'язувалась до створеного продукту, розглядалась як його частка, залежала від його величини, виступала його своєрідним "залишком", який розподілявся "за працею".

В дійсності ж, хоча заробітна плата і є, врешті решт, часткою фонду споживання, але часткою, незалежною від його величини, формуючою його. Так само, як у вартості продукту підприємства вона є не "залишковою", а його складовою частиною, тому що виникає не після реалізації продукції у сфері обігу, а в процесі виробництва товару. Це, по-перше.

По-друге, така невизначеність в теорії дозволяла й досі дозво­ляє відповідним органам державного управління працею довільно встановлювати розміри зарплати без будь-якого наукового обґрунтування й без урахування об'єктивно зумовленого рівня потреб різних груп населення, які відрізняються одна від одної рівнем розвитку робочої сили й відповідно величиною затрат суспільної праці на її відтворення. В результаті в організації оплати праці виникли багаточисельні диспропорції, одна з яких - відносно високий рівень зарплати робітників (навіть з низькою кваліфікаці­єю) порівняно з оплатою праці інженерно-технічних, наукових працівників.

Третє. Ніякого зв'язку з затраченою працею заробітна плата практично не має й не може мати. Зв'язок цей обставляється лише формально. І видно це з того, що:

а) величина коштів, призначених для виплати зарплати (фонд зарплати), визначається не тоді, коли буде створений продукт і відбувається його реалізація, а до початку виробництва;

б)робітник отримує зарплату навіть у тому випадку, коли він не працював (з виробничих або інших причин) протягом частини або всього робочого дня. Особливо яскраво це проявляється в сучасних умовах, коли зарплата виплачується через декілька місяців після виконання роботи;

в) нарешті, праця не може бути мірилом зарплати тому, що вона сама вартості не має. Праця утворює вартість товару. Однак, сама вона вартості й відповідно ціни не має й не може мати тому, що це процес, в якому йде використання робочої сили, в результаті якого й утворюється вартість.

Факторами, які перетворюють ціну робочої сили в зарплату й створюють видимість, що це плата за працю, є: тарифна система; пов'язування зарплати з тривалістю праці (при відрядній оплаті з кількістю виробленої продукції); виплата зарплати після закінчен­ня процесу праці.

Чим викликана така плутанина в теорії й практиці визначення заробітної плати? Пояснити це можна наступними обставинами:

1. Довгий час проблема існування товарного виробництва при соціалізмі була спірною. Навіть тоді, коли товарно-грошові відно­сини були визнані органічною складовою частиною соціалізму, ставленця до їх розгортання було досить обережним.

2. Основою збудованої економічної системи, яку називали соці­алізмом, вважалася суспільна власність на засоби виробництва (в дійсності вона виродилася в державну, а це зовсім інше ), яка передбачає, що всі члени суспільства є її співвласниками. Отже, кожен працюючий на суспільному підприємстві працює на себе. Тому такого поняття, як наймана праця, не існує. Не може ж господар сам до себе найматися на роботу.

3. Перша й друга обставини породили третю. Якщо немає най­маної праці, значить не існує купівлі-продажу робочої сили, яка перестає бути товаром; не будучи товаром, робоча сила не має вартості. Це означає, що зникає об'єктивна основа заробітної плати, тобто, що вона є грошовим вираженням вартості робочої сили. Тому в пошуках іншої основи заробітної плати й заплуталась наша теорія і практика.

І стала зарплата і не платнею за робочу силу, і не доходом, який одержує власник засобів виробництва, а чимось третім, у чому й досі розібратися не можуть, хоча написані з приводу цього не одна кандидатська й докторська дисертації.

Ігнорування наявності найманої праці, робочої сили як товару не скасовувало дії закону вартості взагалі й закону вартості робочої сили зокрема. Це об'єктивні закони, вони діяли, пробивали собі дорогу, але вже у спотворених формах (різні доплати до зарплати, незаконні премії, 13-та зарплата, приписки), ще вносило певний

дисонанс в існуючу офіційну систему організації оплати праці. І тому, щоб якось вийти з протиріч, що виникали, владні структури постійно "Вдосконалювали" систему оплати: то вводячи різні доплати, то орієнтуючи оплату на кінцевий результат і т.д.

Тепер же, коли ми рішуче повернули до капіталізму з його ри­нковою економікою, ігнорування законів її функціонування стає просто небезпечним. Тому перше, що повинно бути зроблено, - це офіційне визнання наявності найманої праці. Причому в умовах роздержавлення власності та її приватизації наймана праця буде існувати як у державному, колективному, так і в приватному секторах. Орієнтуватися на те, що всі будуть підприємцями, -утопія. Лише 8-10% активного населення (за світовою статисти­кою) стає підприємцями, інші - наймані працівники.

Визнання найманої праці неминуче веде до визнання робочої сили як товару, а це на порядок денний ставить питання про визнання законної об'єктивної основи заробітної плати - вартості товару "робоча сила". Саме ця об'єктивна основа, а не величина створеного робітником продукту, в умовах ринку повинна визна­чати кількість грошей, що отримує найманий робітник в обмін на свою робочу силу.

Чому саме вартість робочої сили є єдиною об'єктивною основою зарплати? Тому, що величина її зумовлена вартістю необхідних робітникові (і його сім'ї) матеріальних і духовних благ (послуг) у даний період, при даних природних і суспільних умовах життя. Джерелом же заробітної плати є необхідний продукт, створений робітником у процесі використання своєї робочої сили.

Вартість робочої сили існує до початку конкретного процесу виробництва, а не після його закінчення. Вона визначається сукупністю умов усього суспільного виробництва, а не конкретни­ми обставинами на конкретному підприємстві в конкретний момент часу. Вона безпосередньо не пов'язана з результатами виробництва, не залежить від них. Останні впливають на вартість робочої сили лише опосередковано, окружним шляхом. Вартість робочої сили (при інших рівних умовах) зменшується при зменшенні вартості предметів особистого споживання. І, навпаки, зростає при збільшенні їх вартості.

Сума грошей, що виражає вартість робочої сили, і є їі ціна. В реальних відносинах між покупцем робочої сили (наймачем й продавцем) і робітником ціна робочої сили набуває форми заробітної плати.

Як і ціна будь-якого товару, заробітна плата залежить безпосе­редньо від конкретного в даний момент, на даній території співвід­ношення попиту й пропозиції на робочу силу. А це означає мож-

ливість її відхилення від вартості в ту чи іншу сторону. Тобто, вартість робочої сили діє лише як центр тяжіння, навколо якого коливаються конкретні ціни (конкретна заробітна плата).

Істотно, що такі коливання стають можливими лише за умови, коли робітник, з одного боку, й наймач (представник держави, фірма, приватний підприємець) - з іншого, можуть вільно вияв­ляти свою волю відносно визначення рівня заробітної плати.

Отже, єдино "справедливим"³¹ варіантом визначення рівня за­робітної плати в умовах ринкової економіки є визначення її на основі вартості робочої сили, яка склалася в даному регіоні, в даних умовах і в даний час. Такий підхід свідчить про те, що: по-перше, рівень заробітної плати не може бути сталим, він постійно змінюється зі зміною умов життя, виробництва і т.д.; по-друге, не може бути однаковим рівень заробітної плати для одних і тих'же спеціалістів в різних регіонах, кліматичних поясах; по-третє, рівень заробітної плати може змінюватись при зміні умов продажу робочої сили (попит і пропозиція).

Заробітна плата й підприємницькі доходи є основними формами розподілу частки націона­льного доходу, що надходить на споживання, проте вони не єдині. Розподіл національного доходу відбувається також через суспільні фонди споживання. Ця форма розподілу зумовлена, по-перше, необхідністю соціального захисту населення, особливо його малозабезпечених верств, по-друге, необхідністю задоволення тих потреб, які суспільство розглядає як найбільш суспільне значимі й тому прагне забезпечити однаковий доступ до них усіх своїх членів. Це освіта, охорона здоров'я, культура тощо. Вперше система соціального захисту населення у вигляді безплат­ного навчання, медичного обслуговування, соціального страхуван­ня, оплачуваних відпусток і т.д. склалася в колишньому СРСР, Згодом, особливо після другої світової війни, соціальна інфрастру­ктура (фінансування якої значною мірою здійснюється з державно­го бюджету) стала швидко розвиватися і в розвинутих країнах капіталістичного світу.

Суспільні фонди споживання за своїм функціональним призна­ченням поділяються на дві групи: а)фонди суспільного задоволення потреб; б)фонди непрацездатних. Див. схему 136.

Суспільні фонди споживання

Слово "справедливий" взято в ланки тому, що розподіл - цс категорія виробництва Останнє ж розвивапгься за обЧктивними економічними законами, а не на основі справедливості Тому до категорії "справедливість" слід звертатись за межами виробництва, в гатузі відносин надбудови, гаких. як право, мораль тощо

Схема 136

Види суспільних фондів споживання

Види

Фонди суспільного задоволення потреб (безплатні послуги)

Фонди непрацездатних

Освіта

Служба охорони здоров'я

Пенсійне забезпечення

Допомога тимчасово непрацюючим

Житлово-комунальне господарство

Допомога безробітним

І Культурно-освітні заклади Д

Допомога на дітей, інвалі­дам, малозабезпеченим

Фонди першої групи передбачають створення приблизно рів­них умов для всіх членів суспільства в задоволенні особливо значимих, з точки зору суспільства, соціальних потреб. Тому їх задоволення не ставиться в залежність від рівня оплати праці й має не адресний, а, як правило, колективний характер. Що ж стосується фондів для непрацездатних, зокрема, пенсій, то при їх розподілі враховується трудовий стаж, величина заробітної плати, яка отримувалася до цього. Ці фонди розподіляються в грошовій формі й переходять в особисту власність.

Розподіл благ і послуг з суспільних фондів споживання може здійснюватися на різних рівнях: національному, регіональному й на рівні окремих підприємств (будівництво й утримання житлових будинків, лікувальних та оздоровчих комплексів, дошкільних дитячих закладів, будинків культури і т.д.).

Так в принципі формувалися й використовувалися до останнього часу вітчизняні суспільні фонди споживання. Причому, основною характерною рисою їх було те, що формувалися вони безпосередньо з національного доходу. А як вирішується ця проблема на Заході?

У розвинутих країнах Заходу соціальна ін­фраструктура включає в себе, як правило, три блоки: асоціальне страхування; б)державна допомога; в)система „універсального”забезпе­чення. Вони функціонують головним чином за рахунок різного роду податків і виплат із заробітної плати (самі робітники через

Соціальна інф­раструктура в країнах Заходу

податки сплачують певну частину страхових внесків). Частину цих коштів вносять підприємці, включаючи їх до витрат виробництва.

Найбільше розповсюдження отримала система соціального страхування, за якою страхові внески обов'язково утримуються із заробітної плати працюючих, а право на пенсію або допомогу (при наявності необхідного трудового стажу, віку) надається незалежно від матеріального становища сім'ї застрахованого. Розмір страхо­вих внесків досить високий і складає в різних країнах 6-14% від заробітної плати. Соціальне страхування охоплює всіх або перева­жну частину працівників найманої праці й осіб, працюючих не за наймом. Воно передбачає: а)виплату песій за віком та інвалідністю; б)допомогу в разі безробіття, хвороби, трудового каліцтва й профе­сійного захворювання; надання медичних послуг (за винятком тих країн, де є національні системи охорони здоров'я).

Державна допомога надається малозабезпеченим сім'ям або одиноким громадянам, якщо рівень доходів сім'ї тих, хто зверта­ється за допомогою, не перевищує певної суми. Сума ця періодично переглядається в зв'язку зі змінами прожиткового мінімуму. Виплачується ця допомога повністю з коштів державного бюджету.

"Універсальна" система соціального забезпечення (переважно в Швеції, Фінляндії, Норвегії, Канаді, Ісландії). Згідно з цією системою право на пенсію мають громадяни, які досягли пенсійно­го віку³², стали інвалідами ,або такі, що втратили годувальника. Пенсії виплачуються в однаково для всіх твердо фіксованих розмірах. Кошти для цих виплат утворюються в результаті стяг­нення спеціального податку з усіх громадян з 16-18 років до пенсійного віку.

Для того, щоб гарантувати малозабезпеченій частині населення мінімум засобів існування, більшість розвинутих країн Заходу прийняли закони про мінімальні гарантовані доходи. Ці закони розповсюджуються на все корінне населення і іноземців, які прожили в даній країні певний встановлений час. Допомога виплачується після перевірки життєвого рівня з врахуванням всіх доходів від роботи за наймом, від капіталу, від пенсії, інших соціальних допомог, а також вартості рухомого й нерухомого майна.

Кошти, з яких надається допомога в таких країнах, як Німеч­чина, Франція, Великобританія, Ірландія, Люксембург, повністю фінансуються з державного бюджету. В інших країнах (Нідерлан­ди, Данія, Бельгія) держбюджет оплачує лише 50-90% цих коштів, інша частина фінансується з бюджетів місцевих органів влади.

¹² У Швеції, Норвегії пенсіонний вік для чоловіків настає в 67 років.

Як же визначається той прожитковий мінімум, за яким почи­наються виплати допомоги? В різних країнах різні підходи. В Німеччині й Великобританії це приблизна вартісна оцінка набору матеріальних благ і послуг, необхідних для забезпечення мініма­льних умов існування. В СІЛА показник прожиткового мінімуму, який встановлює межу бідності, розраховується для сім'ї з чоти­рьох чоловік. У 1988р., наприклад, він складав 12091 дол. на рік. Виходячи з цього, 32 млн. чоловік (13,1% всього населення), які отримували менші доходи, були віднесені за межу бідності і мали право на отримання допомоги.

В чому ж полягає основна особливість функціонування суспі­льних фондів споживання за кордоном порівняно з вітчизняною системою? В тому, що в країнах Заходу ці фонди формуються не безпосередньо з національного доходу, як в Україні, а опосередко­вано, тобто з коштів, які спочатку розподіляються у вигляді заробітної плати або доходів, а потім виплачуються через систему оподаткування доходів.

Реставруючи капіталізм в Україні, вітчизняні реформатори прагнуть повністю скопіювати й західну систему соціального захисту населення, незважаючи на те, що в нас зовсім інші умови, ніж у розвинутих країнах світу. Зокрема, на сьогодні існує досить велика різниця в рівнях розвитку національних економік, в рівнях і масштабах зубожіння населення, в структурі малозабезпеченого населення, дещо інакші соціальні проблеми першочергової ваги. Незважаючи на те, держава вже тепер майже зняла з себе соціаль­ний захист малозабезпечених верств населення й повністю, зважа­ючи на ті закони, що систематично проводить уряд через Верховну Раду по скороченню асигнувань на соціальну сферу, хоче переклас­ти його на плечі саме тих, хто найбільше потребує державної допомоги. За принципом "Рятування потопаючих - справа самих потопаючих".

Розрізняють  різні  види  доходів,   зокрема:   грошові, натуральні, сукупні.

Грошові доходи - це доходи, які населення отримує у формі грошей. Сюди відносяться заробітна плата, підприємниць­кі доходи, грошові виплати з суспільних фондів споживання (пенсії, стипендії, грошові допомоги), гонорари, грошові надхо­дження на цінні папери, проценти по депозитах тощо.

Натуральні доходи - це доходи від особистих господарств, які йдуть безпосередньо на споживання їх власників, а також натура­льні виплати й надходження з громадських фондів кооперативних господарств і суспільних фондів споживання.

Сукупні доходи - всі доходи, які населення отримує в грошовій і натуральній формах, а тпкож у вигляді пільг з суспільних

 

фондів споживання (безплатні освіта та охорона здоров'я, пільгове або безплатне утримання дітей в дошкільних закладах, путівки до санаторіїв, будинків відпочинку).

Доходи поділяються також на номінальні й реальні. Номіна­льні - вся сума доходів у грошовій формі, одержаних з різних джерел. Реальні - це кількість матеріальних і духовних благ та послуг, які реально можна придбати на отримані грошові доходи. Див схему 137.

Схема 137

Види доходів

грошові

сукупні

натуральні

 Доходи  

номнальні

реальні

Розміри (рівень) реальних доходів населення залежать від рівня оплати праці, роздрібних цін на товари народного споживання й тарифів на послуги, насичення ними ринку, можливість їх придба­ти, а також від розмірів податків і обов'язкових платежів.

Податки - це обов'язкові стягнення державою частини доходу з фізичних та юридичних осіб для виконання своїх функцій. Інакше кажучи - це форма перерозподілу національного доходу через державний бюджет з метою вирішення економічних, полі­тичних- та соціальних завдань.

Кожна національна економічна система використовує різнома­нітні податки, якими обкладаються різні об'єкти. Але яким би не був об'єкт оподаткування (капітал, прибуток, нерухоме майно і т.д.) або вид податку (прямий, непрямий), джерелом податкових платежів може бути лише чистий доход, тобто податки не повинні зачіпати капітал (основний і оборотний), інакше номінальне відтворення стає неможливим.

Рівень доходів, які отримують громадяни, формує їх рівень життя. Що під цим розуміється? В найбільш загальному визначенні - це сукупність умов життя, праці та побуту людей досягнутий в даному суспільстві ступінь задоволення різноманітних потреб - фізичних, соціальних, інтелек­туальних. Основні показники, що характеризують рівень життя, див. нд схемі 138.

Схема 138

Рівень життя

	показники
Загальний обсяг спожи­вання матеріальних благ та послуг			Обсяг і структура спожи­вання окремих товарів
Рівень і співвідношення роздрібних цін			Ступінь розвинутості суспільних фондів споживання
Соціальні та виробничі умови праці		О   Рівень оплати праці та |                 податків
Тривалість робочого часу		(Структура позаробочого й вільного часу
Житлові умови			Розвиток охорони здо­ров'я, культури, відпочинку і т.д.

Рівень життя - показник, який характеризує середні умови життя людей. Водночас існують як малозабезпечені, так і високо-забезпечені верстви населення. Для визначення структури насе­лення згідно з його майновим статусом розраховується прожитко­вий мінімум або бюджет прожиткового мінімуму (БПМ).

Бюджет прожиткового мінімуму відображає мінімально до­пустиму межу споживання. Він включає набір матеріальних благ та послуг, які дозволяють задовольняти лише наймінімальніші потреби сім'ї (людини). Грошова оцінка цього мінімального набору засобів існування і є прожитковим мінімумом, тобто це та межа, нижче якої доходи населення не мають права спускатися, інакше настає деградація суспільства. Водночас це є межа для встановлен­ня мінімальної заробітної плати.

Отже, малозабезпечені верстви населення - це та категорія лю­дей, які отримують доходи, менші прожиткового мінімуму. Ці доходи не забезпечують їх мінімальні потреби в матеріальних благах та послугах, що є критерієм для віднесення таких сімей за межу бідності й визнання необхідності надання їм соціальної допомоги.

Прожитковий мінімум у більшості країн Заходу вста­новлюється на основі грошової оцінки та?: званого споживчого

кошика, до. якого за діючою офіційною методикою включається 425 різних видів продуктів та послуг, необхідних для задоволення основних фізіологічних та соціально-культурних потреб людини. Цей прожитковий мінімум регулярно публікується й корегується в міру змін цін на продукти та послуги першої необхідності.

Закон "Про мінімальний споживчий бюджет" був прийнятий і в Україні ще в 1991р. Згідно з цим Законом була визначена нату-ральноречова структура споживчого кошика й величина мінімаль­ного споживчого бюджету в 240крб. на місяць на одну людину. Такий рівень мінімального споживчого бюджету вже тоді майже половину жителів України поставив за межу бідності. Проте, починаючи з 1992р. у зв'язку з гіперінфляцією й високими темпа­ми скорочення виробництва, дія цього закону була призупинена. Але межа малозабезпеченості за інерцією періодично визначалась. Так, у 1995р. Верховна Рада визначила її в розмірі 4,8 млн.крб., а в 1997р. - 70.9 грн., причому реально споживчий кошик коштував у декілька разів більше, мінімальна заробітна плата була встанов­лена в 15 грн. За таких умов більше 80% населення України опинилося за межею бідності. Надати всім малозабезпеченим соціальну допомогу держава не могла, тому уряд, починаючи з 1997р., розпочав тотальний наступ на соціальну сферу, скорочуючи до мінімуму фонд споживання, особливо соціальні фонди спожи­вання. Це значною мірою загострило соціальні конфлікти в країні.

 

3. НАГРОМАДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОГО ДОХОДУ

 

Сутність і форми нагромадження

Одним з напрямів використання націона­льного доходу є нагромадження. Необхід­ність нагромадження зумовлена тим,- що постійне зростання людських потреб вимагає створення умов для їх задоволення. Отже, виробництво, яке є єдиним джерелом цього задоволення, повинно постійно розвиватись на розширеній основі. А це вимагає повернення певної частини додаткового продукту знову до виробництва для створення матеріальної основи такого розширення.

Отже, нагромадження - це використання частини додат­кового продукту для розширення виробництва або його капі­талізація. А сума додаткового продукту, виділена для нагрома­дження в процесі розподілу та перерозподілу національного доходу, утворює фонд нагромадження.

Нагромадження передбачає: по-перше, збільшення виробничих і невиробничих фондів; по-друге, використання у виробництві

додаткової робочої сили, її підготовку, перепідготовку та підвищення кваліфікації. А це означає, що для здійснення реального нагромадження суспільство повинно мати: а)додаткову кількість речових і особистих факторів виробництва (або ж повинно навчитись більш ефективно використовувати ці фактори); б)додаткову кількість предметів споживання (для нормально зростаючих потреб додаткової робочої сили або для більш повного задоволення потреб висококваліфікованої робочої сили). В цьому полягає суть нагромадження.

Нагромадження здійснюється в певних конкретних формах.

1. Виробниче нагромадження - це розширення обсягів виробництва, засобів виробництва й покращення їх якості.

2. Нагромадження споживчого призначення (невиробниче) -це збільшення виробництва предметів особистого й суспільного споживання або покращення їх якості. Нагромадження споживчого призначення включає: а)нагромадження споживчих товарів, які купуються на заробітну плату, й грошові виплати з суспільних фондів споживання; б)нагромадження фондів невиробничої сфери - житлового фонду, основних фондів, закладів культурно-побутового й медичного обслуговування населення і т.д.

3. Приріст резервів і страхових запасів - це збільшення маси засобів виробництва та предметів споживання, призначених для забезпечення безперервності процесу виробництва й непередбачених обставин, в тому числі при стихійних лихах.

Суб'єктами нагромадження виступають: держава, госпрозрахункові державні підприємства, кооперативні та приватні підприємства, тобто всі господарюючі юридичні особи.

Напрямки використання фонду нагромадження можна представити схемою. Див. схему 139.

Яка частина національного доходу йде на нагромадження? Як ми вже з'ясували, з отриманого сукупного продукту суспільство

Джерела й фактори нагромадження

в першу чергу покриває спожиті в процесі виробництва засоби й предмети праці (ФЗ), необхідний продукт (НП) йде на оплату праці (відтворення робочої сили). Таким чином, залишається невикористаним лише додатковий продукт (ДП), який і є основним джерелом нагромадження.

Але на потреби нагромадження використовується не весь додатковий продукт, а лише його частина. Інша частина разом з необхідним продуктом йде на задоволення певних невиробничих потреб суспільства й надходить в особисте споживання всіх членів суспільства (освіта, культура, охорона здоров'я, управління, оборона тощо).

Використання фонду нагромадження

Схема 139

знарядь праці

предметів праці

Приріст засобів виробництва

 

       Резерви                         Фонд нагромадження         Страхові запаси

На абсолютний приріст населення

Для додаткової робочої сили

Для задоволення зростаючих потреб

Додатковий продукт є основним, але в реальному житті не єдиним джерелом нагромадження. Певну роль у нагромадженні відіграє амортизаційний фонд. Роль амортизаційного фонду, як джерела нагромадження, полягає в тому, що в міру заміщення зношених знарядь праці відбувається їх оновлення, модернізація, реконструкція. В зв'язку з цим відрізняють чисте нагромаджен­ня, тобто таке, що відбувається лише за рахунок додаткового продукту, й валове, джерелом якого, окрім додаткового продукту, виступає й амортизаційний фонд.

Фонд нагромадження - величина не постійна. Як складова частина національного доходу він залежить, по-перше, від факто­рів, що визначають обсяги національного доходу; по-друге, від пропорції розподілу національного доходу на фонд споживання й фонд нагромадження; по-третє, розміри нагромадження, безпосе­редньо пов'язані з величиною національного багатства, найважли­вішою частдною якого є виробничі фонди (що впливає на розміри амортизації). Якщо вплив першого й третього факторів не вимагає особливих пояснень, бо це вже розглядалося в попередніх темах, то другому фактору слід приділити увагу.

Фонд нагромадження й фонд споживання формуються з одного джерела - національного доходу. Отже, в кожний даний момент вони

Нагромадження й споживання

обмежують один одного. При їх оптимізації не можна виходити з максимізації того чи іншого фонду.

Кому ж повинен бути наданий пріоритет - нагромадженню чи споживанню? На перший погляд, здається, тут немає проблем. Якщо суспільство дбає про добробут своїх громадян, пріоритет треба надавати споживанню. Проте це не зовсім так тому, що важливим фактором зростання споживання виступає нагрома­дження й не лише в майбутньому, але й в кожний даний момент, адже процес нагромадження засобів праці - це збільшення робочих місць, а отже, й загального фонду заробітної плати, тобто спожи­вання. Ще більшою мірою нагромадження впливає на майбутнє споживання, створюючи матеріальну основу для подальшого розширення виробництва.

Разом з тим нагромадження не можна розглядати як щось не­залежне від фонду споживання. Зростання фонду споживання означає підвищення добробуту людей, зростання рівня їх знань, кваліфікації, що сприяє прискоренню темпів зростання національ­ного доходу, а отже, й зростанню обсягів фонду нагромадження.

Водночас неможливо переоцінювати й процес споживання то­му, що життя не зводиться тільки до споживання. Саме споживан­ня виступає лише як засіб всебічного гармонійного розвитку особи. Процес же формування особистості відбувається не лише в ході споживання, але й значною мірою у сфері виробництва. При цьому особливого значення набувають умови праці, знаряддя праці і т.ін.

Отже, між нагромадженням і споживанням існує діалектичний зв'язок. Тому в теоретичному аспекті границя між ними умовна. Разом з тим на практиці чітке визначення пропорцій між нагромадженням і споживанням, конкретні розміри фондів нагро­мадження й споживання мають величезне значення, бо від цього залежать темпи й якість економічного зростання. Як же ця пропо­рція визначається? Щоб відповісти на це запитання, необхідно познайомитися з такою категорією як, норма нагромадження.

Норма нагромадження - це відношення фо­нду нагромадження до національного доходу. Визначається вона за формулою:

      ФН

Н=——ХІОО, НД

       НД

де Н - норма нагромадження, ФН - фонд нагромадження, НД -національний доход.

Приклад. У 1990 р. в колишньому СРСР ФН складав 145,7 млрд. крб., НД - 704,3 млрд. крб.; в Україні відповідно 15 і 94 млрд. крб. Звідси норма нагромадження складала в СРСР

Норма нагро­мадження

 

         145,7

Н = ———х 100 = 21%, в Україні Н =— х 100 =16% 704,3 94

            704,3

 

Яка ж повинна бути норма нагромадження? В кожний даний момент норма нагромадження визначається різноманітними факторами, які залежать від поставлених економічних, соціальних і політичних завдань, від рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин.

В сучасних, наприклад, умовах, в яких опинилася національна економіка, слід звернути увагу на такі фактори, як переведення економіки на інтенсивний шлях розвитку; технічна реконструкція народного господарства у світлі вимог НТР; зміна структури економіки і т.д. Все це, звичайно, вимагає збільшення фонду нагромадження. Водночас низький рівень матеріального й соціаль­ного добробуту населення вимагає прискорення соціальноеконо-мічного розвитку, що неможливо без зростання фонду споживання. Як же за таких умов сформувати оптимум норми нагромадження?

Абстрактні межі цього фонду визначаються просто: верхньою межею є величина додаткового продукту; нижньою - потенціал розширеного відтворення, який визначається як різниця І(У-Нп)-ПС. У реальному ж господарюванні оптимум норми нагромадження формується у відповідності з особливостями кожного етапу соці-льноекономічного розвитку країни. Зокрема, сучасний стан екон-міки України вимагає для створення потужного виробничого потенціалу на майбутнє завищеної норми нагромадження. Це може бути досягнуто двома шляхами. По-перше, за рахунок внутрішніх резервів, що неминуче (зважаючи на дуже низький рівень розвит­ку національного виробництва) приведе до дальшого падіння народного добробуту, але на майбутнє забезпечить збереження незалежності країни й закладе основу для зростання фонду спожи­вання, а отже, й народного добробуту. По-друге, за рахунок іноземних інвестицій, що на перших порах не відіб'ється на народному добробуті, але в перспективі приведе до втрати економі­чної самостійності країни, перетворення її в сировинний придаток і ринок дешевої робочої сили для країн Заходу, що неминуче погіршить соціально-економічні умови життя людей.

Ефективність капіталовкладень

Реалізація фонду нагромадження здійс­нюється через капіталовкладення (капіталь­не будівництво). Проте капіталовкладення -це лише форма затрат. Тому їх зростання чи зменшення ще не говорить про ефективний чи неефективний розвиток економіки. Так, наприклад, середньорічний приріст капіталовкладень в колишньому СРСР у 1986-87 рр. був більший,  ніж у США у 2,7 рази, а національний доход в СРСР складав лише 64% від національного доходу США.

Тому реалізація фонду нагромадження оцінюється не за розмі­рами капіталовкладень, а за їх ефективністю. Визначення ж ефективності відбувається шляхом зіставлення капіталовкладень з кінцевим результатом. А таким кінцевим результатом з народно­господарської точки зору³³ є приріст національного доходу. Відповідно до цього формула, за якою розраховується ефективність капіталовкладень, має такий вигляд:

               ∆нд

^{Екв=------------}

                  КВ

 

де екв,- ефективність капіталовкладень, АНД - приріст націо­нального доходу, КВ - капітальні вкладення.

Приклад.Приріст національного доходу в "п" році склав 10 млрд. грн.; капіталовкладення в цьому році становили 200 млрд. грн. Отже,

                10млрд

Екв=-------------------=0,05

              200млрд.

 

тобто,  на кожну  гривню,  вкладену  в  економіку,  було  отримано приріст національного доходу на 5 коп.

Підвищення ефективності кіпіталовкладень означає збільшення випуску необхідної продукції при менших капіталовкладеннях або зменшення капіталовкладень на одиницю виробленої продукції.

Підвищення  ефективності капіталовкладень досягається різ­ними шляхами. Основними є:

- покращення технологічної структури капіталовкладень, що означає збільшення питомої ваги затрат на обладнання;

- вдосконалення відтворювальної структури капіталовкладень, що   означає   збільшення  питомої   ваги   капітальних   вкладень   на технічне переозброєння й реконструкцію діючих підприємств при ' зменшенні питомої ваги нового будівництва;

- скорочення строків будівництва об'єктів, числа одноразоводі-ючих будівництв, зменшення незавершеного будівництва,

Вирішальним   засобом  підвищення   ефективності   капітальних

вкладень виступає НТП.

В основі зростання національного дохо­ду лежить інвестиційний процес (фінансу­вання капіталовкладень). Можливості

Бфекти мульти­плікації і аксель-рації ____

•^?  Кінцевим  результатом  кожного окремого  капіталовкладення с   введення  в дію основних фондів 3 народногосподарської точки зору це проміжний результат

інвестицій у свою чергу залежать від величини доходів населення (отже, від обсягів національного доходу) й розподілу цих доходів на споживання й збереження. Чим більша частина доходів використовується на споживання, тим більший поштовх дається для розвитку виробництва, отже, й зростання національного доходу. Цей ефект, тобто залежність обсягів національного доходу від частки споживання в загальній сумі доходів, в еконо­мічній теорії отримав назву ефекту мультиплікатора, про що мова йшла у попередній темі.

Математично мультиплікатор можна виразити такою форму­лою:

∆V - С'∆V= ∆К, ∆V = 1/(1-С')∆  К = о∆К,

де ∆V- приріст національного доходу; ∆К - приріст капітало­вкладень; С' - частка невиробничого споживання в прирості національного доходу; а - величина мультиплікатора.

З формули видно, що коли весь приріст доходів перетворить­ся на заощадження (С' = 0), мультиплікатор починає дорівнювати одиниці, а національний доход збільшується рівно на стільки, на скільки зростають інвестиції. Якщо ж заощаджень немає (С* = 1), швидкість зростання національного доходу наближається до безкінечності. Істотно, такі екстремальні ситуації в реальному житті не трапляються. Мультиплікатор завжди менший одиниці (1 > С' > 0), і його граничне максимальне значення визначається мінімально допустимою нормою нагромадження.

Прискорення зростання національного доходу здійснюється також і за рахунок додаткових інвестицій, джерелом яких є заощадження населення, зроблені в попередні роки, тобто до поточного використання частини доходів на інвестиції додаються заощадження попередніх років, завдяки чому значно прискорю­ються темпи зростання національного доходу. Цей ефект приско­реного зростання національного доходу отримав назву ефекту аксельрації.

Отже, ефект мультиплікації досягається за рахунок інвести­цій, утворених при розподілі національного доходу поточного року, а ефект аксельрації - за рахунок інвестицій, джерелом яких є частина національного доходу, заощаджена й невикористана в попередні роки й додана до інвестицій поточного року.

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. Що ви розумієте під національним доходом?

2. Які фактори впливають на величину національного доходу?

3. Назвіть основні доходи, які утворюються в результаті роз­поділу національного доходу. Чому вони називаються первинни­ми?

4. У чому полягає суть перерозподілу національного доходу?

5. Охарактеризуйте механізм перерозподілу національного доходу.

6. У чому полягає призначення фонду споживання, які ви знаєте його функції?

7. Доходи населення, їх типи, форми й матеріальна основа.

8. Заробітна плата - це категорія розподілу чи виробництва? Що є матеріальною основою заробітної плати?

9. Які функції виконують суспільні фонди споживання, їх види?

10. Як побудована система соціального захисту населення в країнах Заходу, її відмінність від такої ж системи в Україні?

11. Що таке рівень життя і якими показниками він вимірю­ється?

12. Що ви розумієте під прожитковим мінімумом, мінімаль­ним споживчим бюджетом, як вони визначаються за кордоном і в Україні?

13. Як відбуваються нагромадження національного доходу й які фактори впливають на цей процес?

14. У яких формах відбувається нагромадження національно­го доходу?

15. В чому ви вбачаєте зв'язок між нагромадженням і спожи­ванням, як практично вирішується суперечність між ними?

16. Що таке норма нагромадження і як вона розраховується?

17. Що ви розумієте під ефективністю капіталовкладень і як вона визначається?

18. Що означають ефекти мультиплікації й аксельрації?

 

ЗАДАЧІ

 

1. Впродовж року витрачено постійного капіталу на суму 400 млрд.дол., змінного - 50 млрд.дол. За цей же період створено додаткову вартість на суму 100 млрд.дол. Необхідно вирахувати вартість національного доходу.

2. Первинні доходи у формі заробітної плати склали 250 млрд.грн., прибутки, дивіденди й проценти підприємців - 420

млрд.грн., земельна рента -  50 млрд.грн.  Чому дорівнює за цих умов національний доход?

3. Національний доход України в 1990р. склав в доларовому еквіваленті 158 млрд.дол., кількість працюючих у сфері матеріа­льного виробництва дорівнювала 15 млн. чол. У 1996р. кількість працюючих скоротилася до 10 млн.чол., а продуктивність їх праці склала лише 30% від продуктивності в 1996р. Як змінився обсяг національного доходу?

4. У 1990р. національний доход України в доларовому еквіва­ленті складав 158 млрд.дол., а фонд нагромадження - 25 млрд.дол. У 1995р. відповідно 47 і 4 млрд.дол. Вирахувати норму нагромадження в 1990 й 1995 рр. Який з цього можна зробити висновок?

5. Національний доход України в 1988р. складав 102 млрд.крб., а в 1989р. - 106 млрд.крб. Капіталовкладення в 1989р дорівнювали 28 млрд.крб. У 1994 р. національний доход (в цінах 1989р.) складав 33 млрд.крб., а в 1995р. - 28 млрд.крб. Капіталовкладення в 1995р. були на рівні 25 млрд.крб. Вирахувати ефективність капіталовкладень у 1989 і 1995 рр. Який висновок з цього випливає?