Т Е М А 13

ПІДПРИЄМНИЦТВО У СФЕРІ ОБІГУ

1.ТОРГОВЕЛЬНИЙ КАПІТАЛ І ТОРГОВЕЛЬНИЙ

ПРИБУТОК

Торговельний прибуток

Торговельний капітал являє собою історично першу вільну форму існування капіталу. Він у формі купецького капіталу (про що мова йшла в темі "Товарна форма організації виробництва") виник задовго до появи промислового капіталу (розглянутого в попердній темі) й відіграв значну роль у виникненні капіталізму (первісне нагромадження капіталу). Проте слід розрізняти торговельний капітал (купецький) докапіталістичної епохи й капітал періоду капіталізму. Перший був відносно самостійною формою капіталу (по відношенню до виробництва й джерелом свого прибутку мав нееквівалентний обмін (купив дешевше, продав дорожче). Другий є породженням промислового капіталу й виступає як його відокремлена форма. Як це слід розуміти?

На ранніх стадіях розвитку капіталізму промислові підприємці самі займалися і виробництвом, і реалізацією своєї продукції. В міру розвитку виробництва (зростання його масштабів, ускладнення) процес обігу капіталу ставав складнішим, що в умовах поєднання в одних руках виробництва і реалізації товарів значно уповільнювало швидкість руху капіталу й негативно впливало на загальну норму прибутку. Це згодом об'єктивно привело до виділення з промислового капіталу, а саме з його товарної форми, торговельного капіталу, який починає функціонувати автономно. Тому не слід плутати товарний і торговельний капітал. Товарний капітал - це одна з функціональних форм промислового капіталу. Він виступає у вигляді певної суми товарів і втіленої в них вартості та додаткової вартості. Торговельний же капітал - це капітал, який обслуговує процес перетворення товарної вартості в грошову

в сфері обігу.

Отже, сутність торговельного капіталу полягає в тому, що він, по-перше, виступає як відокремлена частина промислового капіталу і, по-друге* він займається не просто реалізацією товарів, а перетворенням, товарного капіталу в грошовий. Інакше кажучи, торговельний капітал виконує функцію промислового капіталу у сфері обігу. Торговельний капітал авансується особливою категорією підприємців - торгівцями й постійно перебуває у сфері обігу. Він виступає лише в двох формах - грошовій і товарній, а формулою його руху є: Г - Т - Г\ тобто купівля товарів і їх наступна реалізація. Наглядно сутність торговельного капіталу розкривається в схемі 96.

Схема 96

Суть і роль торговельного капіталу

	Суть - відокремлена частина промислового капіталу

Місце функціонування - сфера обігу			Функція-перетворення
		Торговельний капітал
			товарного капіталу в грошовий

Роль – скорочення часу обігу й прискорення обороту капіталу '

Така спеціалізація форм капіталу приводить до того, що затрати на перетворення товарного капіталу в грошовий стають значно меншими, порівняно з тим, коли цю функцію виконує сам промисловий підприємець. А це, в кінцевому результаті, забезпечує більш високу прибутковість як підприємцям, зайнятим у сфері виробництва, так і підприемцям, зайнятим у сфері обігу (торговцям).

Отже, відокремлення торговельного капіталу в самостійну форму на певному етапі розвитку суспільного виробництва створило умови для прискорення обороту промислового капіталу й зростання прибутковості. В сучасних умовах спостерігаються зворотні процеси. З метою пристосування виробництва до суспільного попиту, вимог ринку й забезпечення стабільних високих прибутків великі промислові компанії, з одного боку, почали створювати власну збутову мережу, прагнучи тримати під контролем реалізацію й споживання своїх товарів. З іншого боку, великі торговельні компанії самі почали відкривати власні промислові підприємства. В результаті відбувається переплетіння в русі промислового і торговельного капіталів на основі кооперації торгівлі і виробництва.

Концепція маркетингу

Відображенням цих глибинних господарських процесів стала концепція маркетингу. Поштовхом для її виникнення були кризи перевиробництва й ускладнення збутової діяльності в умовах великого й складного виробництва. За цих умов виникла потреба серйозного аналізу ринкової ситуації, в результаті якого були виявлені принципи дії ринкового механізму. Зокрема, існуючі ринки, як правило, діяли за принципом: спочатку виробляється товар, а потім ідуть пошуки його споживачів і методів його збуту. При насиченому ринку починається жорстка конкуренція, агресивна реклама й витончені форми стимулювання збуту: йде відкрита боротьба за "гаманець" споживача, що значно ускладнює проблему збуту. Такий ринок з економічній літературі отримав назву "ринку продавця". Його основною характеристикою є диктат виробника й значне звуження вибору для споживача.

Але, оскільки платоспроможний попит є величина відносно визначена (доходами споживачів), виробники, нарощуючи обсяги продукції без врахування цієї величини, періодично опиняються в ситуації перевиробництва і щоб відвоювати собі ринок або певну його частку, максимально закріпити свої позиції на ринку, змушені вдаватися до найрізноманітніших хитрощів аж до монополізму. Тому на певному етапі "ринок продавця" стає головним гальмом на шляху НТП. У виробника-монополіста просто зникають стимули займатися покращенням якості продукції, а для інших вихід на ринок з новими виробами практично стає неможливим. По-перше, дуже ризиковане діяти всупереч монополісту, по-друге, це вимагає непомірних затрат на рекламу.

Проте зупинити закономірний поступальний хід розвитку суспільства неможливо. Потрібен був вихід, і ним виявився один з прийомів конкурентної боротьби: не просто виробництво товару на невідомого споживача, а "підгонка" його (товару) під певні очікування ринку, що формується під впливом споживацького попиту. Спочатку це були випадкові кроки переорієнтації виробництва і збуту на задоволення потреб і запитів споживачів. Згодом вони перетворились на цілісну систему маркетингу. Так почалося становлення "ринку покупця" - практичного втілення концепції маркетингу, основний зміст якої полягає в діяльності, скерованій на задоволення потреб споживача шляхом обміну. А звідси основною рисою "ринку покупця" є випуск тих товарів, які погоджується купувати потенційний споживач.

З моменту "завоювання" концепцією маркетингу права на життя у світовій господарській практиці відбулися суттєві зміни. На більшості світових ринків, а також на внутрішніх ринках промис-

лово розвинутих країн виробник і споживач помінялися ролями: "диктат продавців¹' змінився "диктатом покупців". У такій ситуації підприємець може досягти збільшення своїх прибутків лише тоді, коли він поставить на ринок саме ту продукцію, тієї якості і за тими цінами, які очікуються споживачами даного ринку. "Ринок покупців" виступає як стимул постійного відтворення ділових, а не спекулятивних відносин. Тобто він примушує підприємців (бізнесменів) шукати джерело своїх прибутків, у першу чергу, в сфері виробництва, а не в сфері купівлі-продажу.

Місцем функціонування торговельного капіталу є сфера обігу. Тобто сфера, де не створюється ні вартість, ні додаткова вартість, вони лише

Торговельний _прибуток

тут реалізуються. Звідки ж тоді торговельний підприємець отримує свій прибуток? Для того, щоб відповісти на це запитання, необхідно знати, що торговельний капітал за своїм складом неоднорідний. Він складається з двох частин: капіталу обігу, авансованого на купівлю товару, й капіталу, авансованого на обслуговування процесу продажу товару. Ця друга частина капіталу називається витратами обігу. Див. схему 97.

Схема 97 Склад торговельного капіталу

Торговельний капітал

Капітал обігу

Витрати обігу

Основу й визначальну масу торговельного капіталу складає капітал обігу. Тому розглянемо спочатку механізм його заміщення й джерело прибутку. З формули руху: Г-Т-Г' ми бачимо, що ця частина торговельного капіталу, яка авансується на купівлю товару торговельним підприємцем, не виходить з його рук. Вона повертається після кожного продажу товарів. Але ж капітал обігу повинен не тільки повернутися, а й само зрости, тобто принести прибуток. Звідки він береться?

На перший погляд, складається враження, що прибуток виникає в процесі купівлі-продажу товару як результат різниці в цінах. Торговельний підприємець купує товари у виробника дешевше, продає дорожче й звідси має свій прибуток. Насправді ж ці процеси опосередковують лише реалізацію й привласнення, але не виникнення торговельного прибутку. Як відомо, у сфері обігу відбувається лише зміна форми вартості (товарної на грошову або навпаки), а не її утворення. Вартість і додаткова вартість утворюються лише у виробництві. Отже й прибуток, як форма прояву додаткової вартості, джерелом свого виникнення не може мати сферу обігу (торгівлю).

Таким джерелом може бути лише додаткова вартість, створена в процесі виробництва. Але як же вона потрапляє до рук торговельного підприємця? Ми вже зазначили, що основною функцією торговельного капіталу є обслуговування промислового капіталу в сфері обігу шляхом реалізації товарів, створених у виробництві. Тобто, промисловий підприємець поступається цією функцією торговельному підприємцю, за що останній вимагає певної участі в розподілі додаткової вартості, яку має привласнити виробничник. Іншими словами, промисловці виділяють частину додаткової вартості, яку має привласнити виробничник. Іншими словами, промисловці виділяють частину додаткової вартості торговцям за те, що вони реалізують їхні товари. Отже, в умовах автономного існування торговельного капіталу додаткова вартість розподіляється між промисловим і торговельним підприємцями. Як цей розподіл відбувається і яку частку отримує кожен з учасників цього розподілу?

Пояснимо цей механізм на прикладі. Припустимо, що є промисловий капітал (К_Пр-) в розмірі 450.000 дол., з яких 350.000 дол. постійний капітал (С) і 90.000 дол, - змінний (V). Норма додаткової вартості складає 100%. За цих умов вартість (\У) виготовленої продукції буде складати: w = 360000с +90000v + 90000m -540.000 дол. Отже, якби промисловий підприємець сам реалізовував свою продукцію, то за всіх інших незмінних умов він міг би претендувати на прибуток у розмірі 20%

m 90000

Р' = ----------х 100 =----------------х 100 = 20%

с + v 450000

Але промисловець функцію реалізації товарів передає торговцю, який, щоб здійснити цей процес, теж робить певні затрати капіталу, припустимо, в розмірі 50000 дол.(К_т). Таким чином, весь капітал, витрачений на виробництво й продаж товару, складе К_ПР.+К_Т=450000+ 50000=500000 дол. А загальний прибуток буде теж перерозподілятися між промисловим і торговельним підприємцями. Причому не довільно, а за середньою нормою. Інакше, (якщо буде менше) торговельному підприємцю буде невигідно вкладати свій капітал у сферу обігу. У нашому прикладі середня норма прибутку буде такою:

m 90000

Pcep=--------------------х100=----------------------- х100=18%

К,,_Р. + К, 45000 + 50000

Звідси весь прибуток промисловця буде дорівнювати:

Knp.

Р = -------х450000х18=81000дол., а торгівця

100

Кт 50000

Р= ---------х18=-----------------х18=9000дол.

100 100

Реально цей розподіл прибутку відбувається за допомогою такого механізму: промисловець продає свій товар торговцю за оптовими цінами, які включають витрати виробництва і його середній прибуток. У нашому прикладі це буде 360000С 4- 90000У + 81000Р = 531000 дол. Торговельний же підприємець реалізує куплену продукцію за цінами, що базуються на вартості даного товару. В нашому прикладі це 360000С+90000У-Ь90000т = 540000 дол. Продавши товар за таку ціну, торговельний підприємець: а)повертає свій капітал обігу, який був виплачений промисловому підприємцю при купівлі в нього товару (531000 дол.); б)отримує свою норму прибутку, як різницю між продажною ціною і купівельною - 540000- 531000=9000 дол. Отже, створена в процесі виробництва додаткова вартість в сумі 90000 дол. поділилася порівну на рівновеликий капітал.

81000 дол. привласнив промисловий підприємець

90000 <

9000 дол. привласнив торговельний підприємець

Роль торговельного капіталу в підвищенні Р'

' На перший погляд, здається, що завдяки наявності торговельного капіталу середня норма прибутку для всіх підприємців знижується, оскільки при його відсутності норма прибутку розраховується лише по відношенню до затраченого промислового капіталу. (У наведеному вище прикладі ми мали 20% і 18 %). Але в дійсності торговельний капітал сприяє не зниженню, а підвищенню середньої норми прибутку. Якби його не було, то промисловим підприємцям довелось би авансувати капітал не лише на виробництво товарів, але й на реалізацію та доведення їх до споживачів. А в зв'язку з тим, що при відсутності спеціалізованого торговельного капіталу реалізація товару проходила б дуже повільно, капітал обігу, який би довелося мати промисловим підприємцям, був би за своєю величиною більшим, ніж капітал обігу, що авансують торговельні підприємці. А це означало б уповільнення обороту капіталу, а отже, й зниження норми прибутку. Звідси випливає що відокремлення торговельного капіталу від промислового відповідає інтересам усіх підприємців, бо це веде до підвищення середньої норми прибутку.

Як було з'ясовано вище, торговельні підприємці авансують капітал не тільки на купівлю товарів у промисловців (капітал обігу), але й на органіцію їх реалізації (витрати обігу). Витрати обігу поділяються на два види: чисті витрати обігу й додаткові.

Чисті витрати обігу - це видатки, які зумовлені процесом обігу, тобто зміною форм вартості, перетворенням грошей в товари й товарів у гроші. До таких видатків відносяться : оплата праці торговельних працівників, утримання торговельних приміщень, витрати на рекламу й адміністративно-управлінську діяльність, бухгалтерію і т.д. Працівники, зайняті безпосередньо продажем товарів, розрахунками за купівлю-продаж, не створюють нової вартості. Тому витрати на них не входять у вартість товару й повинні покриватися за рахунок прибутку торговельного підприємця. Останній же цей тягар намагається перекласти на споживачів, роблячи надбавку до продажної ціни товару. Особливо це практикують монополії. Встановлюючи на свої товари монопольне високі ціни (вищі за вартість), вони тим самим перекладають на споживачів відшкодування чистих витрат.

Додаткові витрати обігу. До них відносяться витрати, пов'язані з продовженням процесу виробництва у сфері обігу. Це транспортування товарів, їх сортування, фасування, упакування й зберігання. Тобто, все те, що повинно робити (і в багатьох випадках робить) виробництво, але частково передає у сферу обігу. Праця, затрачена на ці процеси, є продуктивною. Тобто, вона створює як вартість (в т.ч. і додаткову), так і споживну вартість. Тому ці витрати включаються у вартість товару й покриваються в процесі його реалізації як витрати виробництва.

Загальну уяву про витрати обігу дає схема 98.

2. ФОРМИ ТОРГОВЕЛЬНОГО ПІДПРИЄМНИЦТВА

Існують дві основні форми підприємництва в торгівлі: 1)оптова торгівля, тобто збут товарів великими партіями одними підприємцями іншим; 2)роздрібна торгівля, коли товари продаються безпосередньо населенню. При оптовій торгівлі продані товари, переходячи від одного підприємця до іншого, не залишають каналів обігу. В результаті роздрібної торгівлі товари виходять із сфери обігу й надходять до сфери споживання.

Схема 98

Витрати обігу

Чисті - зміна форм вартості. Покриваються за рахунок прибутку

Додаткові - продовження виробництва в обігу. Включаються у витрати виробництва .

Зарплата торг, робітників і службовців

Адмінуправлінські видатки

Оренда | примі-

щень, світло

опалення

Реклама, ведення, бухгал- терії

Транспортування

Зберігання товарів

Сортування товарів

Упакування товарів

Оптова торгівля здійснюється переважно через товарні біржі. Біржа - це оптовий ринок, на якому ______ торгують не наявними товарами, а за зразками й стандартами, в яких фіксуються необхідні ознаки (якість, сортність). Тому об'єктами біржової торгівлі є товари, які не мають індивідуальних особливостей і повністю можуть замінятися іншими товарами того ж роду, наприклад, пшениця, цукор, вугілля і т.д.

З самого початку товарна біржа формується як організація, яка торгує реальним товаром. На таких біржах забезпечується вільний доступ до біржових операцій самих клієнтів-продавців і замовників-покупців. Це ідеальний варіант відкритої біржі, й тому що він не зобов'язує контрагентів користуватися послугами посередників. В міру ускладнення виробництва і взаємозв'язків між учасниками торгівлі з'являється необхідність у залученні спеціалізованих торговельних агентів, які виділяються з середовища самих клієнтів-замовників або набираються зовні. Цей етап характеризується утворенням відкритої біржі змішаного типу, де поруч із самими продавцями і покупцями функціонує дві групи посередників: брокери⁵, які працюють від імені і за рахунок

Брокер (маклер) - фізична особа, зареєстрована на біржі Брокер спеціалізується на посередницьких біржових операціях Обов'язки брокера полягають у виконанні доручень членів біржі, яких він представляє (пошук контрактів, реєстрація операцій, що здійснюються на біржі, укладення угод).

клієнта, і дилери", які здійснюють операції від свого імені за власний рахунок. Поява посередників-професіоналів дозволяє не тільки прискорити оборот товарної маси, але й мобілізувати необхідний для укладання угод з відстроченим платежем капітал.

Закон України "Про товарну біржу" передбачає, що біржові операції дозволяється здійснювати членам біржі або брокерам. А це вже біржа закритого типу. Що вона собою являє? Для закритої біржі, яка торгує реальним товаром, характерними є дві основні ознаки: а)заборона на доступ покупців-продавців у біржове кільце; б)наявність периферійних служб (спеціалізованої системи органів збору й добіржової обробки замовлень за межами головного приміщення біржі). Для вітчизняних сучасних товарних бірж характерним є недорозвиненість другої ознаки, тобто вони не мають широко розгалуженої мережі матеріалів і представництв у різних кутках країни, що зумовлює суто регіональний, а іноді й локальний характер.

Ми розглянули види товарних бірж, які проводять операції з наявним, реальним товаром. Тобто, продавець, який продає товар на біржі, зобов'язаний мати його в наявності і поставити покупцеві в обумовлений контрактом термін. Це найпростіші біржові операції, які характерні для періодів становлення, формування нових бірж. Вони є пануючими на теперішніх вітчизняних біржах. Згодом виникають біржі (у США на початку 60-х рр. минулого століття), які починають проводити операції на строк. Ці біржі отримали назву ф'ючерсних. Об'єктом торгівлі на них виступають не товари, а контракти на їх поставку. На ф'ючерсній біржі купуються й продаються стандартизовані по кількості, якості, часу й місцю поставки товарів контракти. Причому переважають угоди з метою хеджування, тобто страхування ціни контрактного товару від ризику падіння, небажаного для виробника, або зростання, невигідного для споживача (покупця).

Приклад. Клієнт закупив контракт на 100 т зерна у вересні 1997р. за ціною за 1 т — 80 тис.грн. з умовою поставки його 1 січня 1998 р. На 1 січня 1998р. ціна за 1 т. зерна піднялася до 120 тис.грн. Покупець виграв тому, що для нього зерно обійшлося у 80 тис.грн. За умови зниження ціни, припустимо до 60 тис.грн., виграє виробник. Контракт на таких біржах має цілком певне товарне покриття. Тобто, продукція, яку треба поставити в певний

⁶ Дилер - посередник, але. па відміну від брокера, укладає угоди від себе й за свій рахунок. Винагородою для нього є різниця в цінах на закуплений і проданий товар, за мінусом біржового збору.

час, повинна бути в наявності, або повинен бути документ про її придбання.

У 70-х рр. нашого століття біржова торгівля вийшла на якісно новий рівень: об'єктом біржових угод (а отже, і ціноутворення) стала ще не вироблена продукція. І це стало можливим тому що тепер стандартизуються самі контракти, а не товарні партії, що підлягали реалізації за контрактами, як це було раніше. В результаті виникла "паперова" строкова товарна біржа, де об'єктом кунівлі-продажу виступає не реальний товар, а лише документи на нього. Таким чином, еволюція біржових операцій привела до виникнення не просто ціноутворюючих, але й цінострахуючих і цінопрогнозуючих бірж. (Наші біржі знаходяться поки що на першому етапі, другий і третій етап - це їхнє майбутнє).

Контрактна система забезпечила практично повний відрив ціни від самого товару і можливість її виявлення до початку виробництва продукції. А це, в кінцевому -рахунку, означає безтоварне хеджування, тобто страхування, ціни будь-яких об'єктів торгівлі, в тому числі і таких, які раніше не котирувалися на традиційних товарних біржах. Зокрема, номенклатура розширюється до операцій по стабілізації курсу валют, процентних ставок по облігаціях і дивідендів по акціях. Формується універсальна торгова строкова біржа. Певною мірою така біржа виконує роль гаранта діяльності валютної і фондової біржі, приймаючи частково'їхні функції на себе. Створюється новий тип інтегрального організованого ринку, який у найближчий час стане переважаючим.

Розглянувши основні віхи в історії розвитку бірж, можна відзначити, що форма й механізм функціонування біржової торгівлі зазнали з моменту їх зародження істотних змін. Від угод з наявним товаром біржі перейшли до торгівлі ф'ючерсними контрактами. Ці зміни зумовлені посиленням концентрації збуту, тенденціями до монополізації біржового ринку. В. сучасних умовах на біржах розвинутих країн світу зріють нові серйозні модифікації широке застосування телефонно-телексної форми укладання угод. Бажаючий купити або продати зможе звернутися через ЕОМ на біржу й без допомоги брокерів або дилерів здійснити необхідну операцію. Отже, процес вдосконалення форм і методів біржової торгівлі продовжується.

Хоча біржа є формою оптової торгівлі, ототожнювати її з оптовим ринком інших не біржових товарів не можна. Біржова торгівля має

Принципи біржової торгівлі

свої, властиві лише їй принципи, а сама біржа, як організаційна форма оптової торгівлі, виконує специфічні функції:

1. Біржові товари - це, по-перше, товари масові, легко замінювані, такі, які піддаються стандартизації. По-друге, це товари, які фізично відсутні на ринку. Така організація дає можливість укладати угоди з біржовим товаром без додаткової інформації про його технічні дані і візуального огляду.

2. На біржі, на відміну від вільного ринку, існує сувора організація. Порядок і умови біржових спорів чітко регламентовані. Дотримання учасниками біржі положень регламенту обов'язкове. Винні в порушенні регламенту підлягають штрафним санкціям аж до виключення з членів біржі.

3. На біржі застосовуються офіційно встановлені котировки. Котировка являє собою єдину ціну, яка встановлюється на біржі для кожного товару кожного біржового дня і визначається: а)за укладеними угодами; б)на основі ринкової кон'юнктури, співвідношення ціни покупців і продавців.

Операції на біржі здійснюються у вигляді угод, які укладають між собою їх учасники (покупці або їх представники, дилери, продавці). В основному на товарних біржах світу укладаються два типи угод: а)угоди на наявний (реальний) товар; б)строкові (ф'ючерсні) угоди.

Угоди на реальний товар завершуються переходом товару від продавця до покупця. Це означає, що продавець, який продав товар на біржі, зобов'язаний мати його в наявності й доставити покупцеві в обумовлений контрактом строк. Залежно від строку поставки угоди на реальний товар поділяються на угоди з негайною його поставкою й угоди з поставкою його в майбутньому (форвардні угоди). Форвардний контракт носить індивідуальний характер, тобто в ньому кількість, якість продукції, час і місце її поставки встановлюються в процесі укладання кожної угоди.

Ф'ючерсні (строкові) угоди передбачають передачу товару з оплатою грошової суми через відповідний строк за ціною, вказаною в контракті. При укладенні ф'ючерсного контракту узгоджуються лише дві основні умови: ціна й термін поставки. Інші умови є стандартними й визначаються біржовими правилами. Ф'ючерсний контракт - це специфічний біржовий товар. Він передбачає купівлю права на партію товару за ціною, що склалася на момент здійснення угоди, при умові, що сам товар відвантажується продавцем після перетворення ф'ючерсної угоди в угоду з реальним товаром. Ф'ючерсні контракти можна перепродувати за поточною ринковою ціною, що склалася на конкретній товарній біржі. Здійснюються вони, в основному, не для придбання майнової власності на той чи інший вид реального біржового товару, а з метою страхування (хеджування) угод з наявним товаром від

цінового ризику або отримання різниці від зміни цін при перепродажу чи ліквідації угоди. В сучасних умовах ф'ючерсні угоди стали основним видом угод на товарних біржах світу. Так, їхня питома вага у загальному обсязі біржових операцій сягає 96-99%. З 60 зарубіжних товарних бірж лише 3-4 здійснюють торгівлю реальним товаром.

Українські товарні біржі знаходяться на стадії становлення. Тому на них переважають угоди на поставку реальних цінностей. Щоб перейти до торгівлі ф'ючерсними цінностями, необхідно створити певні передумови для таких операцій. Що мається на увазі?

1. Забезпечення однорідності товару, який може реалізуватися через ф'ючерси. Велика номенклатура на вітчизняних товарних біржах (3 тис. і більше назв на одних торгах) зменшує довіру до ф'ючерса. На всіх біржах світу одночасно продається не більше ніж 330 видів товарів.

2. Досягнення стійких якісних характеристик товару.

3. Стандартизація та уніфікація ф'ючерсних контрактів.

4. Введення біржової одиниці, тобто стандартизованої величини партії товару, яка буде відповідати одному, ф'ючерсному контракту.

Основні види угод, які найчастіше зустрічаються на біржах Західної Європи, подані у схемі 99.

Схема 99

Види угод на товарних біржах⁷

Угоди на наявний товар з пред'явленням його або товарних зразків

Форвардні угоди з обов'язковою поставкою товару в майбутньому

Види

Ф'ючерсні угоди (стандартний контракт)

Торгівля опціонами

⁷ Ощюн (угода з премією) - не договірне зобов'язання про купівлю або продаж ф'ючерсного контракту за заздалегідь встановлену в момент укладання угоди ціну в межах погодженого періоду часу. В обмін на отримання такого права покупець виплачує продавцю премію..

Організаційно-правові основи товарних бірж

власний печатку товарна

Функціонування товарних бірж в Україні регламентується Законом "Про товарну біржу". Згідно з Законом товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних та фізичних осіб, які здійснюють виробничу й комерційну діяльність. Вона діє на засобах самоврядування, господарської самостійності, є юридичною особою. Тобто, має відокремлене майно, самостійний баланс, розрахунковий, валютний та інші рахунки в банках, із зображенням свого найменування. Організаційно-біржа створюється, як правило, у формі акціонерного товариства закритого типу. А це означає, що біржові операції дозволяється здійснювати тільки членам біржі або їх представникам - брокерам.

Але вона може формуватися й у формі відкритого акціонерного товариства. Товарні біржі України від свого імені не займаються комерційним посередництвом і не мають за мету одержання прибутку, їхні функції, регламентовані Законом, наведені у схемі 100.

Схема 100

Функції товарної біржі

Надання послуг в укладенні біржових угод

Виявлення товарних цін

попиту і пропозиції

товарів

Збір і поширення інформації, пов'язаної з кон'юнктурою ринку

Упорядкування товарної торгівлі й улагодження торговельних суперечок

Надання членам і відвідувачам біржі організаційних та інших послуг

Вищим органом управління товарної біржі є загальні збори її членів. Вони вирішують найважливіші питання діяльності біржі - зміни статуту, прийняття й виключення членів біржі, створення і закриття філіалів і представництв, реорганізації або ліквідації біржі; затверджують правила біржової торгівлі; обирають біржовий комітет (раду біржі) і контрольну (ревізійну) комісію.

Біржовий комітет здійснює управління в періоди між загальними зборами членів біржі. До компетенції біржового комітету відносяться: керівництво усіма справами біржі, контроль за діяльністю виконавчої дирекції, за виконанням засновницького договору, статуту, рішень загальних зборів, здійснення представницьких функцій, прийняття рішень по створенню й припиненню філіалів представництв, і т.п. З членів біржі біржовий комітет формує арбітражну й котирувальну комісії.

Для здійснення оперативного управління біржовою діяльністю створюється виконавча дирекція біржі, яка є її розпорядчим органом і підзвітна загальним біржовим зборам, а в періоди між ними - біржовому комітету. Очолює виконавчу дирекцію генеральний директор, який наймається біржовим комітетом на контрактних засадах.

Важливим елементом оптової торгівлі є торгові доми. Що вони собою являють? Торговий дім - це спеціалізована фірма, яка торгує одним товаром або групою однорідних товарів за дорученням клієнтів або за свій рахунок. Відміна торгових домів від товарної біржі в тому, що на біржі торгують самі учасники або за їх дорученням брокери. Тут торгову діяльність здійснює сама фірма.

Сфера діяльності торгового дому може бути досить широкою. Це: операції по внутрішній оптовій і роздрібній торгівлі; експортно-імпортні та інші зовнішньоекономічні операції; виробництво продукції; надання замовникам широкого кола супутних послуг (комерційно-посередницьких, інженерно-консультативних, транспортно-експедиторських, фрахтових, страхових та ін.). Для виконання своїх функцій торгові доми мають мережу магазинів, складські приміщення, транспортні засоби, засоби зв'язку та інформаційні центри. Торгові доми створюються у формі акціонерних товариств, де засновниками виступають промислові підприємства, банки, науково-дослідні установи тощо.

В Україні торгові доми стали виникати на базі товарних бірж після прийняття Закону "Про товарну біржу". Річ у тім, що Закон заборонив біржам займатися посередницькою діяльністю, а більшість перших бірж саме на це були зорієнтовані. Щоб не порушувати Закон, даякі біржі змінили свій статус на торговий дім.

Роздрібна торгівля здійснюється через різноманітну систему магазинів, які класифікуються за багатьма ознаками. За пропонованим асортиментом - це можуть бути спеціалізовані магазини, універмаги, універсами, магазини товарів повсякденного попиту, торговельні комплекси й роздрібні підприємства послуг. За цінами - магазини знижених цін, склади-магазини, магазини-демзали, що торгують за каталогами. За характером обслуговування - торгівля за замовленням, торговельні автомати, розносна торгівля. За ознакою власності - корпоративна, державна, кооперативна, індивідуально-приватна торгова мережа.

Роздрібний торговець - основна фігура товарного ринку. Через нього вся маса продукції та послуг від виробника надходить до безпосереднього споживача. Саме в цій ланці завершується один цикл відтворення й починається другий. А це означає, що умови, ефективність функціонування роздрібного торговельного підприємця визначають ефективність функціонування суспільного виробництва в цілому.

За сучасних умов у багатьох країнах реалізація товарів та послуг все більше зосереджується в самостійних або орендованих невеликих торговельних підприємствах, що функціонують за договором франчайзингу, укладеним з великими промисловими або торговельними компаніями.

Сутність франчайзингу (від французького - привілеї) полягає в тому, що велика компанія (франчайзер) надає дрібному підприємству (оператору) виключне право реалізації своєї продукції або послуг протягом певного часу й у спеціально обумовленому місці. Доход дрібних підприємців виступає у формі процента від обороту. Фірмі-франчайзеру така форма підприємницької діяльності дає можливість без збільшення капіталу збільшувати оборот і отримувати додатковий прибуток; для підприємця-оператора це гарантоване постачання й фінансова підтримка з боку основної фірми (франчайзера), а отже, більша стійкість у конкурентній боротьбі. Така форма підприємницької діяльності в торгівлі на сучасному етапі становлення ринкової економіки в Україні, в тих чи інших варіаціях, набула найбільшого розповсюдження.

3. ПОЗИЧКОВИЙ КАПІТАЛ І ПОЗИЧКОВИЙ ПРОЦЕНТ

Позичковий капітал

Позичковий капітал - це певна сума вільних грошей, які надаються їх власником у тимчасове користування іншій особі (підприємцю) з метою отримання процента.

Позичковий капітал або капітал, що приносить проценти, як і торговельний, виник задовго до капіталізму, ще у рабовласницькому суспільстві у вигляді лихварського капіталу. Він, як і купецький капітал, відіграв значну роль у руйнуванні феодалізму й становленні капіталізму. Проте в умовах сучасної ринкової системи позичковий капітал втратив свою самостійність й існує як відокремлена частина промислового капіталу.

В силу яких причин відбувається така відокремленість? Об'єктивна необхідність появи особливої групи підприємців, що виконують специфічні функції перетворення грошей в капітал,

диктується самою природою капіталу як самозростаючої вартості. Річ у тім, що в процесі кругообороту й обороту капіталу утворюються тимчасово вільні грошові кошти, які не можуть в кожний даний момент бути використані як капітал.

Джерелом таких коштів, по-перше, є амортизація основного капіталу, яка накопичується у вигляді амортизаційного фонду і є тимчасово вільною до повного зносу основного капіталу. По-друге, тимчасове вивільнення грошових коштів відбувається і в результаті незбігу часу реалізації готової продукції і часу закупівлі сировини й матеріалів для нового виробничого циклу. По-третє, частина оборотного капіталу, а саме - гроші, призначена для виплати заробітної плати. По-четверте, частина прибутку виділена для нагромадження. Ці гроші не можуть бути використані за призначенням, доки не досягнуть певного мінімуму. До цьго вони є тимчасово вільними. Нарешті, по-п'яте, - це гроші, призначені для нагромадження всіма верствами населення. Останні акумулюються в ощадних касах, страхових товариствах, які разом з банками здійснюють кредитні операції.

Поява тимчасово вільних грошових коштів суперечить самій суті капіталу (бо ж капітал - це вартість, яка приносить додаткову вартість). Тому за таких умов об'єктивно утворюється особлива група підприємців, яка концентрує у своїх руках тимчасово вільні гроші і пускає їх в обіг з метою забезпечити їх зростання. Саме такі гроші, передані одними підприємцями в тимчасове користування іншим з метою їх самозростання, набувають форми позичкового капіталу.

Хоча позичковий капітал є відокремленою частиною промислового капіталу, він принципово відрізняється від останнього так само, як і від торговельного капіталу. В чому ця відмінність полягає?

1. Позичковий капітал є капітал-власніспгь на відміну від промислового й торговельного, які виступають як капітали-функції. Тобто, якщо промисоловий і торговельний капітали приносять прибуток тому, що вони функціонують, то позичковий капітал приносить процент лише тому, що він є власністю.

2. Позичковий капітал виступає як капітал-товар, чого не можна сказати про промисловий та торговельний капітали. Правда, це товар специфічний. На відміну від товару як речі, тут об'єктом продажу виступає не продукт праці, а властивість грошей самозростати, приносити прибуток. Тим самим гроші у формі позичкового капіталу набувають подвійної споживної вартості. По-перше, як гроші вони виступають у ролі загального еквівалента, а, по-друге, вони набувають властивості приносити додаткову вартість, тобто виступають у ролі капіталу. І що особливо важливо, гроші виступають як капітал не лише для їх власника, а й для функціонуючого підприємця (тобто для того, хто взяв гроші в борг з метою їх продуктивного використання).

3. Як товар особливого род>, позичковий капітал має і своєрідну форму відчуження. Так, звичайний товар відчужується від свого власника шляхом продажу, а позичковий капітал посередництвом позики. Тобто, гроші не продають назавжди. Відбувається лише передача грошей в тимчасове користування з метою використання їх другої споживної вартості - властивості приносити прибуток. Тому, після закінчення певного строку позичковий капітал повертається до свого власника та ще й з певним приростом -процентом.

4. Специфічна природа позичкового капіталу знаходить безпосереднє вираження у формі його руху, яка якісно відрізняється від форми руху промислового і торговельного капіталів. Він не набуває ні продуктивної, ні товарної форми й функціонує лише в одній формі - грошовій. Тому формула його руху виглядає так: Г – Г

При поверховому знайомстві з позичковим капіталом складається враження, що це самостійна форма капіталу, незалежно від руху промислового капіталу. Насправді ж сама можливість появи позичкового капіталу безпосередньо пов'язана з існуванням капіталу - функції, насамперед промислового капіталу, який створює вартість і додаткову вартість. Якби не було продуктивного капіталу (складової форми промислового), не було б і капіталу, що приносить проценти, бо не було б звідки їх брати.

Наочно сутність позичкового капіталу можна представити схемою. Див. схему 101.

Схема 101

Позичковий капітал

Суть: це грошовий капітал, який

надається власником у позичку з метою

отримання прибутку у формі проценту

Місце функціонування:

сфера грошового обігу

Функція: грошове обслуговування промислового

капіталу позичковий капітал

Роль: прискорює кругооборот і оборот промислового капіталу

Особливість: це капітал власність на відміну від капіталу-функції

Позичковий процент

Позичковий капітал у пороцесі свого руху, як і будь-який інший капітал, повинен не лише зберегтися у своїй початкове авансованій сумі грошей, але й зрости, тобто принести своєму власнику доход. Цей доход виступає у формі процета. І тут виникає принаймні два питання. По-перше, за що платить той, хто бере гроші в позику? По-друге, звідки беруться гроші у позичальника для виплати процента?

Відповідаючи на перше питання, треба згадати, що гроші у формі позичкового капіталу набувають додаткової споживної вартості, а саме - приносять прибуток.

Отже, позичальник, беручи в позику певну суму грошей, оплачує їх власнику саме цю потенціальну можливість отримати прибуток. І процент, який сплачує позичальник, не є ціною грошей, взятих у позику, адже гроші не можуть мати ціну. Він виступає лише як плата за споживну вартість тих грошей. А такою споживною вартістю є властивість приносити прибуток.

Але звідки може взятися прибуток? Очевидно, що той, хто бере гроші в позику, повинен їх застосовувати продуктивно, тобто застосовувати їх там, де створюється й реалізується вартість і додаткова вартість. Таким місцем у першу чергу є виробництво.

Приклад. Власник грошей "А" позичив підприємцю "Б" 10000 грн. з умовою повернення їх через рік з Ю-% надбавкою, тобто, 11000 грн. "Б" ці гроші пустив у виробництво. Придбав на 8000 грн. засоби виробництва й на 2000 грн. найняв робочу силу. В процесі виробництва робітники своєю конкретною працею перенесли стару вартість (8000 грн.) у вартість продукції, що виробляється, а своєю абстрактною працею створили нову вартість, припустимо, у 4000грн. (тобто більшу, ніж вартість робочої сили). В результаті вартість виробленої продукції буде дорівнювати: 8000 грн. (стара вартість) + 4000 грн. (нова вартість) - 12000грн. Реалізувавши цю продукцію за вартістю, "Б" матиме прибуток 2000 грн. (12000 - 10000). Отже, продуктивне використання позики дає можливість повернути борг (10000 грн.), заплатити процент (1000 грн.) і мати свій прибуток у 1000 грн. (2000 грн.-1000грн.).

Таким чином, за умов опосередкування позичковим капіталом процесу виробництва, загальний прибуток розподіляється між підприємцем-функціонером і власником грошового капіталу. Перший отримує частку, яка називається підприємницьким доходом', а частка другого називається процентом,

Наведений приклад можна проілюструвати схемою 102.

Схема 102

Підприємницький доход і процент

А - власник грошей

Б - функціонуючий підприємець

А——————Б

10000 10000

8000 ЗВ 8000

Г — Г < --.В ...Г Г

2000РС 4000

--------

12000

1000 процент 1000 підприємницький

ДОХОД

Прибуток

Підприємницький доход

Процент

Привласнюється функціонуючим підприємцем

Виплачується власнику грошового капіталу

З наведеного прикладу яскраво видно, що оскільки підприємницький доход і процент мають одне й те ж джерело - додаткову вартість (прибуток), постільки, чим більша ставка процента, тим менший доход, і навпаки. Тому між грошовими й функціонуючими підприємцями існує жорстка конкурентна боротьба за те, щоб якомога більше привласнити додаткової вартості. Саме ці процеси є характерними для економіки сучасної України. Вітчизняні грошові капіталісти, монополізувавши через комерційну банківську систему грошовий обіг, непомірне підняли проценти за користування кредитами, що вони надають, не залишивши промисловому капіталу ніякої надії на отримання своєї частки. За цих умов нові підприємці не ризикують вкладати свої капітали у виробництво, а те виробництво, яке існувало, поступово згортає свою діяльність або банкрутує. Це одна з головних причин деградації виробництва в Україні в умовах економічної кризи 1991-97 рр.

Ставка і норма процента

Чим визначається рівень (ставка) процента? У зв'язку з тим, що процент є "ціною"⁸ капіта-лу-товару, величина його регулюється попитом на позичковий капітал і його пропозицією. Але це не говорить про те, що процент не має ніяких обмежень. Враховуючи, що процент є частиною прибутку, він не може бути більшим від його загальної суми, навіть дорівнювати їй. Тому середня норма прибутку складає верхню, максимальну межу процента. Мінімальна межа не піддається точному визначенню. Вона може впасти до найнижчого рівня, близького до нуля. Але тоді активізуються протидіючі фактори, які піднімуть її вище цього мінімума. В цих межах (верхньої і нижньої) позичковий процент визначається пропозицією позичкового капіталу й попитом на нього.

Розмір збільшення або зменшення позичкового процента вимірюється нормою процента. Норма процента - це відношення суми річного доходу, який отримує позичковий підприємець до суми капіталу, що віддається в позику. Розрахунок норми процента ведеться за формулою:

∑%

Нn= -----------х ІОО, де

Кn

Нп - норма процента; ∑ % - сума річного доходу, отриманого на позичковий капітал; К_п - сума позичкового капіталу.

Приклад. Величина капіталу, переданого в позику, складає 10000 грн. Сума доходу, отриманого позичковим підприємцем в кінці року на цей капітал, - 500 грн. Звідси

500

Нn= ---------х100=5%

10000

Норма процента в кожний даний момент визначається пропозицією позичкового капіталу й попитом на нього. Найбільш низькою вона буває тоді, коли пропозиція позичкового капіталу зростає, а попит на нього падає і навпаки. У свою чергу попит на грошовий капітал залежить від фази економічного циклу. Найвищого рівня процент досягає в період кризи, коли різко зростає попит на грошовий капітал. Зокрема в Україні у 1993-1994 рр. (тобто в розпал економічної кризи) ставка процента сягала 1000 і вище процентів. Правда, такий рівень процентної ставки був

Слово "ціна" взято в лапки тому, то процент не с реальною ціною грошей, що надаються в кредит Це лише ірраціональна ціна, тобто лише плата за право користуватися певною сумою грошей певний період часу При цьому право власності на Іроші не передасться позичальнику. Передасться лише право користування

зумовлений ще й гіперінфляцією, яка вирувала в країні. Проте в наступні роки (1995 1997 рр.) хоча інфляція й була приглушена, ставка процента трималася на досить високому рівні (50-200%) тому, що криза в економіці продовжувалась.

У зв'язку з цим необхідно відзначити, що рух ставки процента в середині економічного циклу не збігається з рухом норми прибутку. Найвища ставка процента, (і це підтверджено досвідом проходження економічної кризи в Україні в 1991-1997 рр.) досягається в період кризи, тобто тоді, коли найбільше падає норма прибутку. Пояснюється це тим, що в цей період промислові підприємці, прагнучи оновити основний капітал, щоб швидше вийти з економічної кризи, посилюють попит на грошовий капітал. Власники ж грошей (комерційні банки) не пропускають можливості набити собі гаманці і, якщо держава не стримує їх апетити, як це трапилося в Україні в період 1991-1997рр., безперешкодно підносять ставку процента.

4. КРЕДИТНА СИСТЕМА

Конкретною формою руху позичкового капіталу є кредит, сутність якого полягає в мобілізації тимчасових вільних грошових коштів і розміщенні їх на умовах повернення й прибутковості. В умовах розвинутої ринкової економіки кредит виступає в декількох видах і здійснюється через найрізноманітніші організаційні форми, які в сукупності утворюють кредитну систему. Види кредиту були розглянуті в темі "Ринок і ринкова система", Там же були названі й основні організаційні форми цієї системи. Це: банки, інвестиційні фонди, страхові компанії, фонди. Отже, в даному питанні лише розглянемо, що вони собою являють.

Банки є центральною фігурою кредитної системи. Саме через них здійснюються основні посередницькі функції між кредиторами й позичальниками. Існує багато різних видів банків, проте за своїми функціональним призначенням і належністю вони можуть бути зведені у дві великі групи: центральні (федеральні) банки і комерційні банки. В сукупності і взаємодії всі банки складають національну банківську систему.

У центрі банківської системи стоїть центральний банк. Він є емісійним, касовим та резервним центром країни. Більшість країн світу мають один центральний банк, наприклад, Англійський банк у Великобританії, Бундес банк у Німеччині, Національний банк в Україні. У СІЛА їх аж дванадцять і утворюють вони центральну федеральну систему. Зумовлено це рядом обставин, характерних

саме для США. По-перше, масштабністю країни, по-друге, економічним розмаїттям і великою кількістю комерційних банків (біля 14 тис.), по-третє, політичним компромісом між прибічниками централізації і децентралізації банківської системи. Але й тут виділяється найголовніший банк - Федеральний резервний банк міста Нью-Йорка. До того ж розвитком сучасних засобів сполучення й транспорту формується тенденція до скорочення федеральних банків.

З проголошенням незалежності Україна почала створювати свою банківську систему, на чолі якої став Національний банк України, як провідний фінансовий і емісійний центр. Національний банк безпосередньо операціями з клієнтами не займається. Взаємодіючи з системою комерційних банків, він встановлює рівні їх обов’язкових резервів, кредитує комерційні банки резервними засобами, здійснює операції на ринку цінних паперів, представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших країн. Вся діяльність Національного банку скерована на реалізацію конкретних стратегічних завдань. Див. схему 103.

Схема 103 Стратегічні завдання Національного банку

Забезпечення стабільного збалансованого розвитку економіки України

Визначення курсу гривні відносно до валют інших країн

Проведення єдиної політики в грошовому бігу, кредитуванні, організації міжбанківських розрахунків

Реалізація монопольного права випуску грошей в обіг___

Другу частину банківської системи України складають комерційні банки та їх відділення. Саме вони здійснюють кредитне обслуговування функціонуючих капіталів і населення. Свій капітал комерційні банки утворюють в основному за рахунок депозитів (вкладів, позичок клієнтів). Основним джерелом банківського прибутку виступає різниця (маржа) між процентом, що береться банком за наданий кредит (позика), і процентом, що сплачується банком за депозитами. Отже, банківський прибуток, як і прибуток торговельного і промислового підприємців, бере свій початок з виробництва. Тобто, є частиною додаткової вартості, створеної робітниками з процесі виробництва й перерозподіленою на користь

грошових підприємців за те, що вони здійснюють грошове обслуговування функціонування економічної системи. Процес виробництва й привласнення власниками грошового капіталу прибутку можна представити схемою 104.

Схема 104

Розгорнутий кругооборот позичкового капіталу і розподіл додаткової вартості між його учасниками

В-10000 гривень власник вільних грошей

10000

Ф - підприємець-функціонер 8000 8000 Г 10000 Т за...В...Г -Г 2000 рік 4000

12000

- 12000

прибуток прибуток

власника - грошей банку

- процент

Засновниками комерційних банків можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. За способом формування статутного фонду комерційні банки можуть створюватися як акціонерні товариства або товариства з обмеженою відповідальністю. Правовою основою діяльності комерційних банків є ліцензія Національного банку України.

Комерційні банки бувають універсальними й спеціалізованими. Універсальні банки акумулюють грошові кошти населення, підприємств, організацій, здійснюють грошові розрахунки, розміщують кредитні ресурси, надають традиційні банківські послуги, керують грошово-кредитним обігом. Спеціалізовані банки (кооперативні, селянські, іпотечні, інвестиційні, експортно-імпортні і т.д.) здійснюють грошово-кредитні операції у вузькоспеціалізова-

них сферах. Зокрема, івестпиційні банки здійснюють фінансування капітального будівництва, а також реновацію основного капіталу промислових підприємств, транспорту, зв'язку, житлового, комунального й культурно-побутового будівництва. Іпотечний банк надає довгострокові позики під заставу нерухомого майна. Експортно-імпортний банк займається фінансуванням і кредитуванням експортно-імпортних поставок товарів та інших операцій.

Сучасна економіка характеризується дуже високим рівнем кредитних відносин. Тому кредитна система не обмежується лише

Позабанківські кредитні заклади

банківськими закладами. Окрім банків, кредитними операціями займаються інші позабанківські структури. Однією з могутніх позабанківських кредитних структур є страхові фірми. За розмірами операцій і активів вони поступаються лише банківським фірмам. Срахові фірми - це акціонерні приватні і державні організації, які страхують населення, майно, комерційні операції, практично все, що пов'язано з людською діяльністю. Але страхуванням діяльність цих фірм не обмежується. Вони займаються також ощадною справою і підприємництвом. Так, мобілізовані ними кошти населення вони направляють у кредитні операції, надходження від яких складає більшу частину їхнього прибутку. Наприклад, страхові фірми Англії і США покривають більш як 50% потреби промисловості цих країн у довгострокових кредитах. Вони також вкладають гроші безпосередньо у великі і найбільш прибуткові компанії, володіють великими пакетами високо доходних заставних паперів під нерухоме майно, купують облігації державних позик.

У результаті ощадної, фінансової, кредитної, інвестиційної діяльності страхові компанії здійснюють величезний позитивний вплив на функціонування ринкової економіки, тим самим сприяють підвищенню ефективності економічного життя країн.

В українських умовах цей високоефективний елемент ринкової інфраструктури поки що не діє. Страхова справа, яка була монополізована державою, виконувала лише функцію акумуляції вільних коштів населення, що значно обмежувало її вплив на економічну систему. Альтернативні страхові структури лише зароджуються. Отже, ефект від них - в далекому майбутньому, що, істотно, вплине і на процес становлення і функціонування ринкової економіки в Україні.

Поза банківське фінансування довгострокових капіталовкладень у народне господарство здійснюється також через інвестиційні фонди. Джерелом утворення інвестиційних фондів залежно від форми власності можуть бути податки й грошові збори, субсидії, позики, обов'язкові й добровільні пожертви підприємств, організацій і населення. Отже, суть інвестиційних фондів зводиться до акумуляції коштів населення і використання їх для нагромадження. Однією з функцій інвестиційних фондів в умовах приватизації державної власності є обслуговування обігу приватизаційних паперів при розміщенні їх населенням в об'єкти приватизації.

Інвестиційні фонди мають різноманітні юридичні форми, тобто вони можуть діяти як державні організації, акціонерні товариства, приватні установи. Тому управління ними здійснюється суб'єктами тієї чи іншої організації (концерну, асоціації) або правлінням, або конкретним громадянином. Як правило, головним органом управління є загальні збори, конференція, сесія або конгрес. Фонд здійснює свою діяльність, керуючись статутом.

Утворюються й інші фонди, які займаються акумуляцією грошових коштів та інвестуванням їх у ті чи інші галузі народного господарства, зокрема, такі відомі у світі, як Міжнародний валютний фонд. В Україні - це Пенсійний фонд, фонди соціального страхування, Зайнятості і Чорнобиля, Державний валютний фонд та інші. Головною їх 'ознакою є те, що вони являють собою сукупність грошових або інших ресурсів, які знаходяться в розпорядженні тих чи інших асоціацій, об'єднань, підприємств, організацій, державних установ, приватних громадян, призначених для цільового використання. В періоди вивільнення їх від цільового використання ці кошти використовуються для інвестицій, кредитування, надання послуг, позик з метою їх нагромадження. Звичайно, якщо це не суперечить чинному законодавству. Див. схему 105.

Схема 105

Кредитна система України

Банки

Страхові компанії система Інвестиційні компанії

Фонди Ломбарди

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1= Торговельний капітал є відокремлена частина промислового капіталу. Як ви це розумієте? Чим відрізняється торговельний капітал від купецького?

2. Що таке маркетинг? Чим відрізняється "ринок продавця" і "ринок покупця"?

3. З яких частин складається торговельний капітал і як відбувається їх відтворення?

4. Що є джерелом торговельного прибутку й за допомогою якого механізму відбувається його реалізація?

5. Поясніть, як торговельний капітал сприяє підвищенню норми прибутку.

6. Що таке витрати обігу, їх склад?

7. Назвіть основні форми торговельного підприємництва.

8. Що являє собою товарна біржа та яка її роль в торговельному підприємництві?

9. Біржовий товар. Чим він відрізняється від інших товарів ?

10. Які ви знаєте основні види біржових угод? Дайте їх характеристику.

11. Згідно з Законом України "Про товарну біржу" біржа не має права займатися комерційною діяльністю. Прокоментуйте це положення і назвіть основні принципи функціонування товарної біржі.

12. Чим відрізняється товарний дім від товарної біржі?

13. Позичковий капітал, його місце і роль у процесі кругообороту промислового капіталу.

14. Позичковий капітал - капітал-функція. Поясніть, що це означає.

15. Що таке позичковий процент і звідки беруться кошти на його виплату?

16. Що таке підприємницький доход? В якій залежності він знаходиться з процентом?

17. Що таке норма (ставка) процента й чим вона визначається?

18. Чи збігаються напрямки руху норми процента й норми прибутку за фазами економічного циклу?

19. Кредитна система та її основні ланки.

20. Що таке банки, які ви знаєте види банків?

21. Основні банківські операції. Звідки формується банківський прибуток?

ЗАДАЧІ

1. Яким буде торговельний прибуток при умові, що промисловий капітал (Кпр-)» який дорівнює 1800 грн., має таку структуру: 1440С -4- 360V. Торговельний капітал (Кт)⁼⁼200 грн., а норма додаткової вартості (гп)=100%?

2.Вартість товару дорівнює 1080 грн. Ціна за якою промисловий підприємець продав товар торговельному підприємцю - 1062 грн. Додаткові вибрати обігу склали 50 грн., а чисті - 6 грн. Яку мінімальну ціну може призначити торговельний підприємець, щоб забезпечити собі середній прибуток? Яким буде його середній прибуток?

3. Власник грошей позичив промисловому підприємцю 50000грн., під 7,5% річних. Промисловець використав позичений капітал в такому відношенні : на 40000грн. закупив засоби виробництва, на 1000грн. найняв робочу силу. При нормі прибутку 20%, який буде отримано прибуток і як він розподілиться на підприємницький доход і процент?

4. Величина капіталу, наданого в позику, складає 25000 грн. Річний доход, отриманий позичковим підприємцем на цю суму дорівнює 5000 грн. Вирахувати норму процента.

5. Процес виробництва й реалізації товару, вартість якого склала 1000 грн. (800С + 200У -І- 200 т), обслуговували банк, промисловий і торговельний підприємці. Як розподілиться між ними додаткова вартість при умові, що ставка банківського процента за кредит дорівнює 10%, а за депозитами - 5%, середній прибуток промислового і торговельного підприємців складає 18%.