ОСНОВНІ ТЕРМІНИ, ВЖИВАНІ В ПОСІБНИКУ

 

КОРОТКИЙ ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК

 

Адаптація – 1) пристосування архаїчних текстів до нових умов функціонування в художності інших часів; 2) використання старих естетичних схем в новітніх мистецьких теоріях.

Аксіологія – феноменологічний термін на позначення науки про цінності. Існує аксіологічне мовознавство і аксіологічне літературознавство. Аксіологічне літературознавство досліджує закономірності змін ціннісно-вольових факторів художності.

Архетип – прообраз, первинна мистецька форма, на якій заснована пізніша художність. Теорія архетипів активно розроблялась в системі аналітичної психології Г.Юнга, який під архетипом розумів універсальні стійкі психологічні образи-символи, відтворювані підсвідомо, витоки яких можна відшукати в міфах, архаїчних ритуалах, обрядах, віруваннях тощо.

Бурлеск - (франц. burlesque від італ. burlesco, буквально - жартівливий, від burla - жарт) - поліфункціональна амбівалентна художня система з сміховою домінантою, заснована на творчій адаптації архаїчної народної культури. Шляхом притлумлення і диференціації з бурлеску утворились всі форми комічного в літературі нового часу, як то: сатира, гумор, гротеск, шарж, карикатура, сарказм, фарс, жарт, тощо. Розвиненість архаїчної сміхової культури сприяла й розмаїттю форм комічного в новітні часи. Іноді Б. пов¢язували з жанром гумористичної поезії, або «стилем», або «комічним ефектом». М. М. Бахтін вперше подав концептуальне розуміння Б. на прикладі французької літератури («Творчество Франсуа Рабле и народная культура средневековья и ренессанса». М., 1965). Характеризуючи світоглядні основи народної сміхової культури, Бахтін використав поняття «гротеск» відповідно до існуючої у французькій літературі традиції, подібне ж явище в українській літературі завжди пов¢язували з поняттям «бурлеск». Розробляти теорію Б. в Україні почали ще в ХІХ ст. Вершинним явищем культури українського Б. стала «Енеїда» Котляревського, тому теоретичне обгрунтування цього явища починається з¢ясуванням його естетичної природи у працях М. Дашкевича, П. Житецького, С. Смаль-Стоцького, І. Стешенка, М. Сумцова та ін. В радянський період найбільш помітний внесок зробили О. Білецький та М. Яценко. Художню традицію Б. в українській літературі ствердили мандровані дяки, О. Лобисевич, І. Котляревський, П. Білецький-Носенко, К. Думитрашко, Я. Кухаренко, К. Тополя, Р. Мох, П. Кореницький, М. Макаровський та ін.

 Бурлескно-травестійна традиція настільки заполонила естетосферу тогочасної української літератури, культури в цілому, що П. Куліш визнав слушним виступити проти неї. Сутність регресу він вбачав в тому, що бурлескно-травестійні твори почали символізувати «единственные образцы украинской литературы, с одной стороны, приучали смотреть на народ, как на предмет беззаботной шутки, с другой - придавали его жизни чуждый ей, занесенный из другой сферы искусственный характер; и когда для этого молодого поколения наступила пора высказать свой взгляд на народ в свою очередь - оно, в произведениях новых писателей своих, не могло вполне отделаться от того, что можна назвать одним словом котляревщина» (Основа, 1861, январь, с. 249). Власне, звідси починається історія терміна «котляревщина». Але, засудивши «котляревшину», Куліш тим самим виступив супроти бурлеску, зневаживши його етнопсихологічне підгрунтя. Тому пізніше вимушений був реабілітувати Б.

Водевіль - (франц. vaudeville, от Vande Vire - назва місцевості в Нормандії, де зародився цей жанр) - один із драматичних жанрів, побудо­ваних на легкій забавній інтризі з супроводом танців та пісень. Класичний український В. характеризується: 1) невеликим обсягом п¢єси та обмеже­ним обсягом дійових осіб; 2) основою п¢єси часто є анекдот, нагро­мадження життєвих непорозумінь, випадковостей, в які потрапляють персонажі в родинному побуті або в колі своїх знайомих; 3) дійові особи виступають як наївні дивакуваті люди, довірливість яких межує з глупотою; 4) притлумленість у виявленні почуттів, часто користуючись лише виробленою театральною схемою-амплуа «закоханого» а чи «злого»; 5) пісні вводяться у В. не як тіло, але як правомірна дія, вони зумовлені дією п¢єси; 6) наявність несподіваної розв¢язки; 7) виразний етнографізм. Як В. часто визначаються: «Москаль-чарівник» Котляревського, «Простак» В. Гоголя, «Бой жінка» Г. Квітки-Основ¢яненка, «По ревізії» М. Кропив­ницького, «Як ковбаса та чарка» М. Старицького.

Естетосфера – простір естетичної свідомості людини; просторова форма побутування естетичного (його функціонування, мотивації, аксіо­логії, ієрархії категорій тощо) на всіх рівнях культуротворення – від дискурсивно-аналітичного до соціо- та культурогенного.

Гротеск - (франц. grotesque, італ. grottesco - химерний, також від італ. grotta - грот) - притлумлений бурлеск, або ж одна з форм комічного, заснована на ідейно-естетичному обмеженні народної архаїчної сміхової системи з наступним надмірним розвитком якихось окремих її складових. Термінологічна історія Г. давня, він увійшов до ужитку ще у 15 ст. і використовувався на позначення дивовижного і химерного сполучення тварин і рослин на напівзруйнованих стінах античних будов. В пізнішій естетичній практиці європейської науки Г. став осмислюватись як одна із форм комічного. Його поліфункціональність, зумовлена родовим зв¢язком з архаїчним народним бурлеском, є однією з тривких характеристик. Г. органічно пов¢язаний з фантастикою та умовністю, часто фантастичні гротескні образи стають потворними, як то зустрічаємо в російській прозі М. Гоголя та Є. Гребінки. Г. як художньо-естетична форма вперше був осмислений в українських естетичних трактатах на початку ХІХ ст. Цікавість до нього збудив Жан-Поль. І. Войцехович, Л. Якоб, В. Маслович вперше спробували знайти для нього естетичне обгрунтування. Г. іноді пов¢язують з реалістичним напрямом в мистецтві, дорівнюючи його до сатири. В мистецтві романтизму Г. часто служив основою для абстрагуван­ня (в експресіонізмі, сюрреалізмі). Властиве Г. очуднення і відсторонення лежить в основі всіх розгалужень мистецтва модернізму. Термінологічне тлумачення Г. у різні часи хитається від примітивного прийому коміки до складної системи художнього відображення дійсності, зумовленої його полісемантичністю.

Драма народна - (drama - действие) - 1) один з трьох родів літератури за визначенням Аристотеля; 2) жанр театрального мистецтва. Д. Н. має ту специфіку, що вона не потребувала спеціальної авторської підготовки, так як діючими особами в ній виступали сталі етнічні стереотипи, знайомі кожному в процесі життєвої практики. В Д. Н. нерозподіленими є якісні ознаки естетичного, так як вони перебувають у стадії первісного синкретиз­му, характерного для народного архаїчного бурлеску. Власне, Д. Н. є результатом вільного інтерпретування сталими етнічними стереотипами. До ХХ ст. дожили такі Д. Н., як «Лодка», «Ірод», «Млин» та ін.

Класицизм - (від лат. classicum - зразковий) - літературно-мистецький напрям в європейській культурі 17 - початку 19 ст. Назва цієї художньо-естетичної системи походить від античної класики, пов¢язана з успадкуван­ням нормативів античності; яка сприймалась як зразок для будь-якої мистецької творчості. Підсилення цієї ідеї маємо у Вінкельмана. К. характеризується абсолютизацією принципу наслідування природи чи античності. В цілому К. характеризується приматом форми над змістом і у зв¢язку з цим ретельною розробкою жанрів, стилів, основних якісних категорій, як пафос, піднесене, прекрасне, тощо, та тяжінням до утворення ієрархій у всіх галузях теорії мистецтва.

 Формування К. як літературного напряму в українській культурі починається з кінця 15 - початку 16 ст. від ренесансного класицизму. У другій половині 17 ст. та у 18 ст. він відроджується в шкільних поетиках, риториках та драмах. До кінця 18 ст. К. майже повністю витісняється іншими типами культури, зберігаючи надовго свою першість в архитектурі. Раптове й останнє відродження К. в літературі пов¢язане з діячами пізнього Просвітництва - І. Котляревського та Г. Квітки-Основ¢яненка.

Комічне - одна з провідних категорій естетики, функціонування якої пов’язане з сміховим світовиміром людини. Змістовні форми комічного: гумор, сатира, жарт, сарказм, шарж, карикатура, пародія, травестія, гротеск, глузування, іронія та ін. Форми комічного за структурою: комічні колізї, конфлікти, обставини, персонажі, первдягання, монологи й діалоги, фактично – весь арсенал, напрацьований сьогочасною літературою, який використовується з метою утворення сміхових ефектів. Комічне завжди базується на певній суперечності, протистоїть ідеальному, відображаючи його у викривленому дзеркалі сміхового бачення. Виділення різних змістовних форм комічного відбувалось на різних етапах становлення естетичної свідомості людства, на них також позначилась національно-регіональна специфіка.

Сатира - (лат. satira) - форма комічного, пов¢язана з гнівним осудом осміюваного oб¢єкту, крайня форма вираження комічного неприйняття. Просвітницька сатира була властива Г. Квітці-Основ¢яненку. Вона зводи­лась до осміяння людських пороків як суспільно нетривного неподобства. Відоме також поняття народної сатири, яка втім, до популяризації бахтін­ської концепції народної сміхової культури була не чим іншим як терміно­логічно тотожним до неї поняттям.

Стереотип етнічний - зумовлений історичним та культурним розвитком етносу тип людської поведінки, закріплений через систему допусків, утворений в структурі даних національних взаємовідношень. Він є частиною ціннісно-нормативної системи етносу, не є ідентичним до всіх груп, які його складають. Індивід як член даного етносу може одночасно належити кільком групам, реалізації етнічного стереотипу на рівні індивідуальної вповедінки буде залежати як від орієнтації індивіда на еталони, передбачувані референтною групою, як і від стереотипів, прийнятих в тій групі, до якої індивід включений в даний момент. Подібні соціально-економічні умови формують й подібні стереотипи. С. Е. широко використовувався в українській літературі. В бурлескно-травестійній літературі представлена майже вся палітра етнічних стереотипів з відповідними їм значенням.

Травестія (перевдягання) – найбільш поширена форма комічного у давній українській літературі, пов’язана з пародійним «перевдяганням». В літературі Т. називають комічні твори, які твір серйозного, часто – патетичного, спрямування «перелицьовують» на твір комічний. При цьому завжди зберігаються сюжетні, або образні, або стилістичні ознаки твору, який береться за основу. Найдавніша з відомих травестій – «Батрахоміомахія» Пігрета, вишукана комічна «переробка» «Іліади» Гомера. В українській літературі травестування було поширеним в середовищі мандрованих дяків, у творчості І.Котляревського, П.Білецького-Носенка, К.Думитрашка та ін. В новітні часи традицію травестування відродив Ю.Андрухович в «Рекреаціях».