З елліно-римською історією тісно пов'язана доля народів
Північного Причорномор'я. Кіммерійців, наприклад, згадує славнозвісний
давньогрецький поет Гомер. Він називає їх "кобилодойцями
та молокоїдами убогими", з чого видно, що
основним заняттям цього великого народу, який жив у південних стенах України в IX — VIII ст. до н.
е., було кочове тваринництво і насамперед конярство.
Скіфи (VII ст. до н. е. — НІ ст. н.е.) витіснили
кіммерійців у Малу Азію, зайнявши стенові простори від Кубані, Дону та Дніпра
до Дунаю. Про культурне і господарське життя цього племінного союзу відомо набагато
більше завдяки археологічним дослідженням та писемним пам'яткам, що збереглися
до наших днів. У V ст. до н. е. Скіфію
описав батько давньогрецької історії Геродот. Населення він поділяв па
скіфів-хліборобів, кочових скіфів і царських скіфів. Перші жили осіло,
займалися сільським господарством, вирощували пшеницю, просо, сочевицю,
цибулю, часник. Переважна частина їхнього врожаю йшла на продаж. Скіфи-кочівники
нічого не сіяли і не орали. Вони випасали незліченні стада худоби. Царські
скіфи — панівна верхівка державного об'єднання. Вони збирали данину з підлеглих
племен, їхнє основне заняття — військова справа. Хоч скіфів Геродот вважав
одним народом, їхній спосіб життя, господарство доводять протилежне. Імовірно,
скіфів-орачів можна назвати прапредками українського народу.
Описуючи річки Скіфії, Геродот звернув увагу на те, що в
Борисфені (Дніпрі) місцеві жителі ловили, потім "солили велику рибу без
хребта, що зветься осетром". У гирлі річки добували сіль, якою солили
виловлену рибу. Кочові скіфи жили в чотири- або
шестиколісних кибитках, пересуваючись степом разом з чередами худоби. У них
запрягали дві або три пари волів. Зверху кибитки накривали шкурами так, що
всередину не могли проникнути вітер, дощ чи сніг. Кочівники розводили табуни
коней, корів, овець.
31В осілих скіфів дуже рано з'явилося ремесло. Про це
свідчать знахідки так званих царських курганів. На вазах зображені воїни в
шкіряному одязі. Скіфи оволоділи виплавкою міді та заліза. Зброярі виготовляли
невеличкі мечі, дротики, наконечники списів і стріл. У могильниках археологи
знаходять золоті та керамічні речі грецького виробництва. Все це підтверджує
широку торгівлю між скіфами і греками. Перші вивозили хліб, солону рибу,
конопляне полотно, мед, віск, хутро, рабів, а ввозили різні вина, золото і
срібло, вироби з дорогоцінних металів, зброю, тканини та інші предмети розкоші.
Інтенсивний торговий обмін між Скіфією і Грецією став
причиною руйнування родової общини, заміни її землеробною, зміцнення місцевої
знаті, утворення державності скіфських царів.
Майже одночасно з заселенням Північного Причорномор'я кіммерійцями
і скіфами там розпочалася грецька колонізація. Вона мала різні причини
перенаселення міст-полісів, соціальна і політична боротьба, посилення торгового
обміну. Спочатку греки здійснювали на Чорному морі піратські набіги. Так вони
знайомилися з народами, які заселяли його береги. Передумовою заснування
міст-полісів була взаємовигідна торгівля чи обмін товарами. Для цього на
узбережжі будували тимчасові торгові факторії. Найбільша хвиля колонізації
припадала на VIII ст. до и. е., у Північне Причорномор'я — па VI ст. до її.
е. На перше місце з організації грецьких колоній у басейні Чорного моря вийшло
малоазіатське місто Мілет. З його ініціативи виникло
75 такий поселень. Найвідоміші з них на півдні України Березань у
Дніпро-Бузькому лимані, Ольвія, Пантікапей (Керч), Тір
над Дністром, Тірібака, Німфей,
Кіммерик на Керченському півострові, Херсонес
(Севастополь), Феодосія.
Найвищого розквіту ці міста досягли у VI —IV ст. до н.е.,
перетворившись па великі політичні, виробничі, культурні та торгові центри.
Протягом століть домінували Ольвія, Херсонес Таврійський і Боспора
Кіммерійська. Навколо них жили місцеві племена, які займалися сільським
господарством. Між місцевими поселенцями і грецькими містами зростав обіг
товарами. В Ольвію та інші поліси завозили хліб, худобу, шкіри, хутро солену
рибу, сіль. З міст-колоній та материкової Греції надходили металеві вироби,
зброя, тканини, мармур та мармурові вироби, теракоти, предметі розкоші, витвори
мистецтва. Найпопулярнішими товарами були оливкова олія та вина, керамічна дахівка і посуд. Особлива стаття експорту грецьких міст —
ювелірні вироби. Золоті та срібні вироби закуплялися багатими станами, мідні,
скляні, глиняні — менш заможними. Вироби з Ольвії археологи знаходять на
берегах Волги і Дністра. У цьому місті проживало понад 10 тис. мешканців.
Більшість з них були ремісники. Оскільки Ольвія була незалежною державою, то
випускала власні мідні та срібні гроші. Монети чеканили також Боспора, Німфея, Пантікапей,
Херсонес та ін.
У V ст. до й. е. па Кримському півострові
утворилося Боспорське царство, столицею якого став Пантікапей. До цієї держави
у IV ст. до н. е. ввійшли Німфей, Феодосія, Таманський
півострів, значна частина чорноморського узбережжя сучасної України. Перше
місце в економіці Боспорського царства займало землеробство. Ним займалися
тисячі невеликих власників. Крім них сільськогосподарську продукцію постачали
великі латифундії земельної аристократії, яка застосовувала працю рабів. Ці
господарства вирощували переважну частину товарного зерна, яке направлялося в
Грецію. Із зернових культур вивозили пшеницю, просо, ячмінь. Поле орали важкими
дерев'яним плугом, запряженим кількома нарами волів. При обробітку землі
використовували залізні мотики і серни. Зерно перевозили і зберігали у великих
глиняних діжках, мололи на зернотерках (жорнах). Боспорці
займалися також городництвом, садівництвом, виноградарством. Розводили коней,
корів, овець, кіз, свиней, свійську птицю. Азовське море та річки, що в нього
впадають, сприяли промисловому рибальству.
Населення Боспорського царства досягло успіхів і в
ремеслі. При розкопках міст і селищ археологи виявили рештки гончарних печей,
уламки .амфор, черепиці, ужиткового і художнього посуду. У великих кількостях ремісники
виготовляли металеві вироби з міді, бронзи і заліза. Знайдено .чимало ювелірних
прикрас. Як піде у грецькому світі славилися каменярі, муляри, теслярі,
столяри, малярі, штукатури. Основний торговий партнер (Боспорського царства —
Афіни. Туди щорічно вивозили половину збіжжя, призначеного для експорту. В урожайні
роки експорт досягав
млн. пудів. В Афіни направляли також великі партії
солоної риби, худоби, шкур, хутра, рабів. З Афін у Північне Причорномор'я
привозили традиційні товари — вина, оливкову олію, художню кераміку, дорогі
тканини, мармур, вироби з коштовних каменів і дорогоцінних металів, розписні
вази, .мистецькі вироби з теракоти. У царстві чеканили власні монети, у тому
числі золоті статери. У період розквіту крім еллінських міст у Боспорське
царство входили деякі племена Північного Причорномор'я, серед них скіфи. У IV —III ст. до н. е.
у степах Північного Причорномор'я відбулися суттєві зрушення. Скіфська держава
зазнала в 339 р. нищівної поразки від батька Олександра Македонського Філіпа II. На півдні України з'явилася нова
грізна сила — сармати. Вони розбили скіфів, частину асимілювали, решту відтіснили в Крим. Усі ці події
негативно позначилися на економіці грецьких міст Причорномор'я. Знесилені
атаками варварів, вони змушені були відкуплятися від них золотом. Занепав
експорт збіжжя. До того ж дешева єгипетська пшениця витісняла з
середземноморських ринків північночорноморських
конкурентів. Населення міст розбіглося. Постійні напади варварів розладнали
фінанси міст-полісів, їхні золоті та срібні гроші замінили мідні.
У II ст. до її. е. Ольвія втратила свою
незалежність, ввійшовши до складу Боспорського царства. З того самого часу
Північне Причорномор'я стає об'єктом зазіхань з боку Римської імперії. У І ст.
до н. е. грецькі колонії стали її васалами. Ольвія піднялась з погромів, яких
зазнала протягом минулих століть, але колишньої величі досягти не змогла. У II —III ст. н. е. у місті
пожвавилися будівництво, зовнішня торгівля. Подібні процеси спостерігалися і в
цілому Боспорському царстві. Розвивались ті галузі економіки, що й в попередні
віки. Велася жвава торгівля з Малою Азією, Єгиптом,
Грецією, Італією, з сусідніми варварськими племенами. Однак
загальна криза рабовласництва у II — III ст. н. е. остаточно підірвала сили імперії.
Криза позначилася і па долі античних держав Північного Причорномор'я,
економічний занепад яких розпочався в першій половині III ст. її. е.
Скоротилися торгові зв'язки, зменшилася товарність сільського господарства і
ремесла, і відповідно скоротились прибутки міст, що зазнали великих фінансових
труднощів. Відбувалась поступова натуралізація всього господарства. Проте в
містах Північного Причорномор'я у соціально-економічному розвитку цього періоду
проходили і позитивні процеси. Праця рабів поступово витіснялася працею
залежних людей, подібних до колонів Римської імперії. Однак у 40-х роках III ст. н. е. в
Північне Причорномор'я вторглись готські племена і міста в результаті
економічного послаблення не змогли захистити себе. Гунська навала IV ст. н. е.
призвела до остаточної загибелі античних держави Північного Причорномор'я, яка
збіглася з крахом усієї рабовласницької системи господарства.
Первісна доба в історії світового господарства була
найтривалішою. Понад 2 млн. років люди, пристосовуючись до змін природних
умов, удосконалювали матеріальне виробництво. Так, у період палеоліту і
мезоліту господарство мало привласнюючий характер.
Люди займалися переважно збиральництвом, полюванням, рибальством. Внаслідок
неолітичної революції відбувся перехід від привласнюючого до відтворюючого
землеробсько-скотарського господарства, стійкої осілості. Подальший розвиток
виробництва поява та використання металевих знарядь праці зумовили виникнення
перших цивілізацій.
У період стародавніх цивілізацій у країнах Стародавнього
Сходу й античного світу досягла свого розвитку рабовласницьке господарство,
що пройшло шлях від східного патріархального до класичного античного рабства.
В економічному відношенні античне суспільство було більш
розвиненим. Якщо у країнах Стародавнього Сходу раби займались переважно тяжкою
непродуктивною працею, то у античних країнах праця рабів застосовувалась у
матеріальному виробництві в усіх сферах господарства.
Матеріальна культура стародавніх цивілізацій грунтувалася
на сільському господарстві, ремеслах з галузевою структурою. Техніка праці була
ручною. Високого рівня розвитку досягли будівельна справа, архітектура.
Якщо у країнах Стародавнього Сходу основними джерелами
рабства були війни та піратство, то у країнах античного світу набуло
поширення боргове рабство, хоч і тут, особливо у Стародавньому Римі, війни
залишалися одним з важливих джерел поповнення армії рабів.
У Стародавній Греції переважало міське,
промислово-торгове рабство. У Стародавньому Римі при наявності величезних
земельних масивів панувало латифундійне рабство. Господарство було замкненим,
натуральним, хоча в цей період уже зароджувалися торгово-грошові відносини.
Головною формою економічних відносин між країнами була
експортно-імпортна посередницька морська торгівля. Якщо у країнах Стародавнього
Сходу і Античній Греції домінувала зовнішня торгівля, то в Римській імперії
провідна роль належала внутрішній торгівлі. Існували професійне купецтво,
розвинена грошова система, банківська справа, комерційне і боргове лихварство.
Античне господарство втягнуло в свою економічну орбіту й
населення сучасної південної України. Північночорноморські
міста-поліси як колонії спочатку Стародавньої Греції, а згодом і Стародавнього
Риму підтримували економічні зв'язки з центрами античних держав та їхніми провінціями.
Вичерпавши свої можливості, господарство, засноване на
жорстокій експлуатації рабів, пережило себе і тому зазнало закономірного
краху. В Європі, як і в усьому світі, зароджувалися нові феодальні відносини.
1. Перелічіть фактори, що зумовили перехід від
привласнюючого до відтворюючого господарства в період первісної доби.
2. Чим займалося
населення трипільської культури?
3. Які ви знаєте країни східного рабства? Розкрийте його
особливості.
4. Які галузі виробництва розвинули стародавні греки?
Якого рівня досягли їхня торгівля, фінанси, кредит?
5. Як
розвивалися економічні зв'язки населення Північного Причорномор'я з грецькими
містами-полісами, розташованими на території України?
6. Чому господарство
Стародавньою Риму називають класичним?
7. Що вам відомо
про римське сільське господарство, ремесло, внутрішню і зовнішню торгівлю?