4.3. Індустріалізація сільського господарства

Істотною ознакою сільського господарства в економічно розвинених краї­нах був перехід до машинного виробництва стандартизованої продукції землеробства, широке впровадження досягнень науково-технічного прогре­су. Сільське господарство перетворилося па індустріальну галузь.

У 50 —60-х роках сільськогосподарське виробництво зростало повільніше, ніж інші галузі, середньорічні темпи становили 2,6 %. Обсяг виробництва в загальному в усіх економічно розвинених країнах збільшився на 65 %.

Зменшилася кількість населення, зайнятого в сільському господарстві. До другої світової війни його загальний середній рівень становив близько 34 %. Після війни цей показник знизився до 27 %, у 1968 р. — до 20 %. У США, Великобританії зайнятість населення у сільському господарстві змен­шилась в 2, у ФРН, Франції, Японії — в 3 рази.

Протягом 60-х років площа сільськогосподарської землі в США збільши­лася в 2 рази, у Великобританії, ФРН зменшилася відповідно в 1,4 і 1,7 раза, у Франції стабілізувалася.

Посилилася концентрація виробництва. Кількість ферм лише у 60-х роках зменшилася у США па 27 %, Великобританії — 22, ФРН — 39, Франції — 17 %. Поступово вони перетворювалися на сучасні підприєм­ства. Однак зберігалися і сімейні ферми.

Протягом 50 — 60-х років у розвинених країнах основою сільського госпо­дарства були фермерські господарства, які реалізовували продукцію па рийку.

170Найбільшої концентрації виробництва досягли США. Підприємства з обсягом продукції понад 100 тис. дол. на рік і активами в 1 мли дол. на­прикінці 60-х років становили 4,1 % загальної кількості підприємств і виробляли 47,4 % товарної продукції. В основному вони спеціалізувалися па вирощуванні овочів і м'ясному тваринництві. Однак типовою була ферма з обсягом товарної продукції пе менше ніж 20 тис. дол. па рік.

В американському сільському господарстві поширилася оренда землі. Кількість фермерів — повних власників землі становила 62 %, па їхню частку припадало 35,3 % сільськогосподарських угідь. Переважно землю орендува­ли господарства з обсягом річної товарної продукції понад 40 тис. дол.

Великими власниками землі в США були монополії, держава. За пере­писом 1954 р. банкам, страховим компаніям, монополіям належало 40 % фермерських земель. Майже 1/4 землі контролювалася за допомогою іпотеч­ного кредиту. У державній власності перебувало 364 млн га землі, або 40 % загальної земельної площі країни.

У сільськогосподарському виробництві США з'явилися акціонерні підприємства, їх було менше ніж 1 % загальної кількості ферм. Вони зосе­редили 7 % угідь і виробляли 8 % товарної продукції.

У ФРН у 1947— 1949 рр. окупаційна влада провела аграрну реформу. За законом про земельну власність було перерозподілено 178,5 тис. га землі, або 1,3 % сільськогосподарських площ.

Земельна реформа в Японії 1947—1949 рр. передбачала примусовий викуп державою землі, що здавалася в оренду, а також більше ніж 1 га. Продаж здійснювався під наглядом земельних комітетів. Плата за землю регламентувалася і виплачувалася державними облігаціями. Потім землю перепродували селянам за низькими цінами. До 1949 р. було продано 1,63 млн га землі. В оренді залишилося 13 % землі. Виникло понад 400 тис. селянських господарств. Частка селянської власності па землю збільшилася з 31 % в 1941 р. до 70 % в 1955 р. Для реалізації реформи в 1952р. було прийнято закон про сільськогосподарські угіддя, який встановлював конт­роль за ринком землі.

У сільському господарстві Японії головною галуззю за часткою у валовому продукті було рослинництво. За вартістю продукції (60 — 70 %) провідна роль належала тваринництву, що розширилося на основі м'ясного і молоч­ного скотарства, птахівництва. Рослинництво значною мірою стало кормовою базою тваринництва, пристосовувалося до його потреб. Почали більше ви­рощувати овочевих та технічних культур. Зросла врожайність зернових.

В економічно розвинених країнах ефективність сільського господарства досягалась за рахунок інтенсифікації. Використовувалися досягнення науко­во-технічного прогресу. Розвивалися механізація, електрифікація, хімізація виробництва.

У США ще па зламі 40 —50-х років було впроваджено повну механіза­цію обробітку грунту. Наприкінці 60-х років повністю було механізовано збирання зернових, картоплі, коренеплодів, збирання кормових культур па

171силос і зелену масу, па 90 % — збирання бавовни, па 30 — 50 % — овочів і фруктів. Зменшилась кількість техніки, що застосовувалась у сільськогос­подарському виробництві, але при цьому зросли її потужність та універ­сальність. У Великобританії, Японії широко застосовувалися монокультива-тори (мала механізація).

Широко впроваджувалася хімізація. За кількістю добрив па 1 га оброб­люваної землі першість належала Японії (386 кг), далі — ФРН (212), Фран­ція (167), Великобританія (92), США (32). Особливо швидко зростало засто­сування азотних добрив (43 %), збільшувалося використання отрутохімі­катів. У США 70 % збільшення врожайності у рослинництві забезпечувало використання хімічних добрив.

Особливістю сільськогосподарського виробництва США був високий рівень електрифікації. В 1966 р. він становив 98,3 %. Використання електро­енергії дало змогу механізувати трудомісткі роботи у тваринництві, ство­рити автоматичні системи та лінії, зокрема з програмним керуванням. Впро­ваджувалися механізація і автоматизація вантажно-розвантажувальних робіт, різних процесів у тваринництві. Для розвитку сільськогосподарського ви­робництва велике значення мала мережа комунікацій. У США основним засобом перевезення був автомобільний транспорт. Залізницями перевози­ли зерно на великі відстані. Було телефонізовано більшість фермерських господарств.

Постійно зростали інвестиції в сільське господарство. Відбувалося ста­новлення структури аграрного капіталу. Однак у структурі капіталовкладень національних господарств частка сільського господарства зменшилася і ста­новила в 1968 р у США - 1,6 %, ФРН - 4,3, Франції - 3,8, Великобри­танії — 1,4, Японії — 6,9 %. Зросло значення зовнішніх джерел фінансуван­ня, хоча норма нагромадження становила близько ЗО % фермерського дохо­ду. Так, у США обсяг основних виробничих фондів сільськогосподарських підприємств збільшився у 1950 —1975 рр. з 34,7 до 119 млрд дол. Для вели­ких господарств співвідношення позикових коштів до власних досягло 35 — 37 % загальної величини активів. За допомогою позики вони майже пов­ністю фінансували поточні витрати. За іпотечною позикою фермери платили у вигляді процентів до 3 млрд дол. У 1970 р. фермери заборгували кредит­ним установам 57 млрд дол.

Використання інтенсивних методів господарювання забезпечило зрос­тання продуктивності праці сільськогосподарських підприємств. У США в 1966 р. на одну людино-годину праці вироблялося в рослинництві в 4,4, тваринництві — в 3,4 раза більше продукції, ніж в 1939 р. Один фермер міг прогодувати 43 чол. Вимоги до його кваліфікації, освіти були вищі, ніж у промисловості.

В усіх економічно розвинених країнах сформувалися агропромислові комплекси (АПК), що складалися з власне сільськогосподарського вироб­ництва, а також галузей, що виробляли і постачали промислову продукцію, та зайнятих транспортуванням, переробкою та реалізацією сільськогосиодар-

172ської продукції. За допомогою так званої вертикальної інтеграції фінансо­вий капітал поєднував всі стадії виробничого процесу у секторах АПК. Так, найбільшій світовій корпорації "Каліфориіа лендс інкорнорейтед" належа­ли 600 тис. акрів землі, спеціалізовані господарства з виробництва сільськогосподарської продукції, переробки овочів, фруктів, консервні за­води, торгова мережа.

У 60-х роках у США склався певний тин сільськогосподарського мар­кетингу- Промислові компанії створили мережу баз і збутових центрів (ди­лерів). До їхніх обов'язків належали реалізація сільськогосподарської тех­ніки, її обслуговування, постачання хімікатів. Вони активно втручалися в усі стадії виробництва, надавали кредити.

Набула поширення кооперація для об'єднання економічних ресурсів, особливо в молочному тваринництві, овочівництві, садівництві. У США на її частку припадало майже 40 % збуту товарної продукції.

Сільськогосподарське виробництво розвивалося в умовах посиленого державного регулювання, головним завданням якого була стабілізація рин­ку сільськогосподарських товарів, цін і доходів фермерів.

Державні асигнування надавалися на захист грунтів від ерозії, на іри­гаційні роботи, поліпшення земельного, лісового фонду. Науково-дослідну роботу проводили, як правило, урядові установи.

У США функції регулювання виконували міністерство сільського гос­подарства, державна товарно-кредитна корпорація (ТКК), адміністрація зе­мельного фонду. У 1953—1964 рр. уряд реалізував 25 — 47 % валового збо­ру пшениці, 9—16 % кукурудзи, 4 — 32 % ячменю, 15—62 % бавовни, 9—48 % тютюну. У 1962 р. фермерам, які скоротили посіви зернових па 20 %, нада­валося право здавати продукцію під заставу ТКК за гарантованими ціна­ми, на 13—27 % вищими, ніж ринкові. За незібраний урожай фермери отри­мували компенсацію у розмірі 45 — 50 % його вартості. Цим скористалися переважно великі ферми, що отримали 93 % державних виплат. Амери­канські фермери мали гарантовані стабільні доходи.

Важливим підсумком розвитку сільського господарства в економічно розвинених країнах стало зростання його економічного потенціалу. Вони досягли високого рівня самозабезнеченості продуктами харчування, за ви­нятком продукції тропічного землеробства. За масштабами сільськогоспо­дарського виробництва, використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів першість серед цих країн утримували США, які виробляли най­більше в світі пшениці, кукурудзи, тютюну, бавовни, картоплі, цукрового буряку, мали найчисельиіше поголів'я великої рогатої худоби, свиней. Сільське господарство набуло експортної орієнтації на світові ринки сиро­вини і продуктів. Другим після США експортером сільськогосподарської продукції стала Франція. Вона була єдиною країною в Західній Європі, яка вивозила зернові, молочні продукти, вино.

Розвиток сільськогосподарського виробництва п'яти найрозвиненіших країн світу, .ілюструють такі статистичні дані: .

і^Ді) -                                                                                         '

173Показник	США	Велико­британія	ФРН	Франція	Японія
Урожайність, ц/га /валовий збір, млн т
Пшениця	24,4/41	43/4,5	42/6,4	36,5/14,1	23,6/0,5
Жито          и  , ,     .	17/1,1	25,2/0,14	23/2,8	21,8/0,3	•-
Ячмінь       ' : ,ї:   \	23,7/9,4	35/8	35,3/5,2	30,4/8,4	28
Кукурудза '  ''      '	49,8/12,2	.•.__•		51,7/8,1	-     • "
Рис	51,6/3,8	-	-	42,2/0,09	54,4/15,3
Картопля    •:.:,•	257/14,6	278/7,3	273/15,7	228/9,1	220/3,4
Цукровий буряк	410/24,5	350/6,2	449/13,4	436/17,7	392
Середні надої на одну	4,2	3,9	3,8	3,1	І-4'3
корову, тис. кг
Виробництво м'яса,	16,4	,   2,1	3,5	'з."'	0,8
млн т

Важливим чинником розвитку сільськогосподарського виробництва в 60-х роках стала єдина сільськогосподарська політика країн — учасниць Європейського Співтовариства, її метою було піднесення життєвого рівня працівників сільськогосподарських підприємств, встановлення однакових цін на сільськогосподарську продукцію, регулювання ринків головних сільськогосподарських товарів. У 1968 р. було ліквідовано мито на продук­цію країн — членів Співтовариства.

Розвиваючись на індустріальній основі, у 70 —80-х роках сільськогоспо­дарське виробництво провідних країн світу вступило в новий етап розвитку. Глибокі якісні зміни тривали в аграрному секторі економіки США. Його підприємства відзначалися високою продуктивністю. Найпоширенішою фор­мою їх були сімейні, партнерські й так звані інші господарства. Сімейні пра­цювали на власному капіталі та кредитах комерційних банків. Таких госпо­дарств в країні було більшість, їм належало 70 % землі. Вони виробляли 60 % сільськогосподарської продукції. Партнерська ферма — це об'єднання членів однієї родини різних поколінь. Партнерство дає змогу поєднати капітали, земельні ділянки, матеріальні та трудові ресурси. Це забезпечує зростання продуктивності сільськогосподарського виробництва. Володіючи 16 % землі, вони виробляють понад 16 % продукції галузі. До "інших" фірм належать сільськогосподарські кооперації та кооперативи. Перших у США близько 60 тис. Займаючи 14 % землі, вони забезпечують 24 % товарної продукції США. Важ­лива роль належить кооперативам, їх у країні майже 55 тис., а чисельність пайовиків — 4,5 млн чол. Кооперативи реалізують готову продукцію, забезпе­чують сільськогосподарських виробників технікою, фінансовими послугами.

У США 3 % населення, зайнятого в сільськогосподарському виробництві, повністю забезпечує продовольством населення країни. Продукція цієї галузі

174експортується також за кордон. Цього було досягнуто завдяки інтенсивній професійній підготовці виробників, широкому застосуванню різноманітної, високоякісної техніки і зв'язку, всебічній державній допомозі фермерству.

У 70 —80-х роках уряд Великобританії приділяв велику увагу розвитку національного сільськогосподарського виробництва. Державні субсидії поча­ли отримувати хлібороби, зокрема за реалізацію виробництва високоякісної продукції. Уряд ввів постійні доплати фермерам за збільшення урожайності зернових і продуктивності тваринництва. Завершувалися механізація, електри­фікація, хімізація галузі. Держава встановила високі ціни на сільськогоспо­дарську продукцію, стимулюючи фермерське виробництво. За 10 років (1970— 1980рр.) урожайність пшениці збільшилася в 2 рази. Однак і в цей період сільськогосподарському виробництву належала другорядна роль в економіці Великобританії. Тут вироблялося лише 6 % валового національного продукту. Галузь забезпечувала населення країни своєю продукцією на 75 %. Значну частину продовольства Великобританія імпортувала з європейських країн.

Великі зміни відбулися у сільськогосподарському секторі Франції. Сільськогосподарське машинобудування перетворилося на одну з найроз­виненіших галузей французької економіки. Застосування добрив зросло вдвоє. Внаслідок цього зросла продуктивність праці. Ці зрушення торкнулися ве­ликих індустріальних ферм. Переважна частина невеликих селянських гос­подарств практично не користувалася ні тракторами, ні іншою великою сільськогосподарською технікою. Парцелярне господарство, хоча і повільно, однак відходило на задній план. Техніка застосовувалася не тільки в земле­робстві, айв тваринництві. Отже, Франція стала світовим експортером сільськогосподарської продукції. Вона є одним з найбільших постачаль­ників молочних продуктів, вина, цукру.

У 70 —80-х роках високим рівнем розвитку характеризувалося сільське господарство Західної Німеччини. У ньому простежувалися такі тенденції, як концентрація, хімізація та комп'ютеризація виробництва. До мінімуму було знижено імпорт продукції цієї галузі. У 80-х роках воно майже повністю забез­печувало населення країни продовольством. У цей період німецьке сільське господарство спіткала гостра конкуренція па європейських ринках партнерів по Спільному ринку — аграріїв Франції, Італії, Великобританії. Вистояти у цій ситуації німецьким аграріям допомогли щедрі державні дотації та найви­щий рівень механізації виробництва.

Японське сільське господарство в 70 — 80-х роках помітно знизило тем­пи розвитку. Однією з нриаин цього є постійне скорочення оброблюваних земель в країні. Воно відбувається у зв'язку з використанням угідь під будівництво доріг, промислових об'єктів, житлових будинків, через стихійні лиха. Лише в 1960 — 1987 рр. орна площа скоротилася на 12 %. Зниження урожайності було зумовлено також надмірною хімізацією, застосуванням отрутохімікатів, агротехнічними порушеннями.

Недостатній рівень виробництва сільськогосподарської продукції в країні, а також підвищення життєвого рівня населення потребували імпорту продо­вольства. Особливо зросла потреба в таких товарах, як кава, какао, банани,

175ананаси, прянощі. Головними постачальниками сільськогосподарської продукції в Японію є США і Австралія. Цей процес регулює уряд, який контролює внут­рішній ринок виробництва продовольства, його імпорт і експорт. Система регу­лювання ринку стосується насамперед закупівлі основної культури Японії — рису. Перевиробництво його — одна з найскладніших проблем, з якою зіткнув­ся уряд Японії. Держава встановила премії за скорочення посівів цієї культури. У 1968 — 1988 рр. площа, на якій вирощували рис, зменшилася на 1170 тис. га. Відповідно збільшилися урожаї пшениці, кормових культур. Сьогодні, як і в минулому, більшість селян у Японії є дрібними власниками, що пов'язано зі специфікою орних земель, які розташовані переважно па гірських схилах.

У цілому сільськогосподарське виробництво в Японії, як і в інших еко­номічно розвинених країнах, набуло інтенсивного розвитку. Попри змен­шення площі сільськогосподарських угідь та чисельності працюючих в цілій галузі, виробництво продуктів харчування зростало.

У соціалістичних країнах у другій половині 40-х років було проведено аграрні реформи, які передбачали конфіскацію землі у великих власників, монастирів і передавання ЇЇ мало- і безземельним селянам (крім Польщі та Югославії). Частина землі перейшла у власність держави. На ній було органі­зовано державні сільські господарства, дослідні станції. Ліквідовувалися іпотечна та інша заборгованість селянських господарств.

Протягом 50-х років відбувалося кооперування селянських господарств, 60-ті роки стали періодом інтенсифікації па основі механізації, хімізації, електрифікації. За цей час соціалістичні країни розвивали сільське госпо­дарство більш швидкими темпами, ніж економічно розвинені. Помітно підви­щувався рівень споживання основних видів продовольства на душу насе­лення. Однак за врожайністю культур соціалістичні країни значно відста­вали: зернові — 18 ц/га, кукурудза — 36, цукровий буряк — 50, картопля — 136 ц/га. Нижчою порівняно з розвиненими країнами була частка тварин­ництва в сільськогосподарському виробництві: від 35,3 % в Болгарії до 58,2 % в НДР. Комплексна механізація охопила близько 50 % зернових господарств. У птахівництві, свинарстві відгодівля па комплексних фермах не перевищувала 25 — 30 %, Промисловість постачала не комплексні систе­ми машин, а окремі їх види. Втрати продовольства становили 30 — 50 % у циклі виробництва в цілому. Практично не розвивалася інфраструктура.

В аграрпо-сировинних країнах сільське господарство залишалося основ­ною формою господарювання і зайнятості населення. У 50 —60-х роках частка його у ВНП зменшилася, однак наприкінці 60-х років у ньому працювало понад 60 % зайнятого населення. За статистикою ООН, загальні темпи зрос­тання аграрної продукції в країнах, що розвиваються, були вищі, ніж в еконо­мічно розвинених, і становили 3 % річних. Хоча продукція сільського госпо­дарства зросла в 2,2 раза, однак розрив між цими країнами збільшився. Об­сяг виробництва па душу населення в розвинених країнах перевищив відповід­ний показник для аграрно-сировинпих країн. Для більшості з них використан­ня досягнень науково-технічного прогресу для забезпечення населення про­дуктами харчування виявилось завданням, яке вони не змогли успішно роз-

176в'язати. Уряди збільшували інвестиції в сільське господарство, сприяли за­провадженню високоврожайних, засухостійких сортів зернових і технічних культур. Однак панування невеликих господарств, котрі не мали можливості придбати сучасну техніку, добрива, засоби захисту рослин, не давало змоги підняти врожайність. Агротехнічний рівень, кількість сільськогосподарської техніки зростали повільно.

У 70 —80-х роках сільське господарство соціалістичних держав пере­живало затяжну кризу. У переважній їх частині напували колгоспи і рад­госпи, не вистачало власного зерна. СРСР, Польща, Чехословаччина з року в рік імпортували зерно. Багато сільськогосподарських робіт викопувалися вручну. Інтенсифікація галузі затягувалася. Життєвий рівень селян порівняно з Заходом залишався низьким.