Історія стародавніх цивілізацій
охоплювала період з IV тис. до н. е. до падіння Західної Римської імперії у V ст. н. е. Склалися
два типи господарської організації —східне і античне рабство. Проте їм були
властиві спільні риси: ручна технологія з індивідуальними та спільними знаряддями
праці, провідна роль землеробства і натурального господарства, позаекономічний
примус як засіб організації та привласнення суспільної праці.
Східне рабство виникло в IV тис. до й. е. в
Стародавньому Єгипті. Вигідне стратегічне та географічне положення сприяло його
політичному та економічному розвитку. Зокрема, швидко розвивалося землеробство
на високоврожайних, поливних землях долини Нілу. Другою важливою галуззю
господарства було тваринництво, яке відтіснило мисливство. Єгиптяни винайшли
соху, навчилися виливати з міді ножі, сокири, наконечники стріл, посуд. Проте
найбільшим їхнім господарським досягненням стала зрошувальна система
землеробства. Заболочена, непридатна для життя долина Нілу в III тис. до н. е.
перетворилася на квітучий оазис, коли Верхнє і Нижнє царства об'єдналися в
єдину державу. Побудувати цей гідротехнічний комплекс, підтримувати його,
давати надлишки сільськогосподарської продукції могли тільки великі вільні
сільські громади.
Поступово фараони, жерці, державні
чиновники присвоїли общинні землі, перетворивши вільних селян на залежних від
себе виробників. Згодом стародавні єгиптяни навчилися виплавляти бронзові
вироби, виробляти тонке льняне полотно, прикраси з золота і срібла. Особливо
високого рівня розвитку досягла обробка каменю. І сьогодні дивують своєю
величчю і таємничістю єгипетські піраміди.
Оскільки на півночі Єгипту переважало
тваринництво, а па півдні землеробство, то між цими областями виникла жвава
торгівля. У ринкові відносини втягнулися Синайський півострів, Нубія та Лівія,
які були завойовані Єгиптом. Купці торгували золотом, сріблом, міддю, оловом, шкірами,
слоновою кісткою, деревиною. У країні існували рабські ринки, де вільно купували
і продавали невільників. Найбільшими рабовласниками були фараони, які
привозили полонених із завойованих країн. Однак головною продуктивною силою
були селяни — члени громад. Рабів їхні власники використовували як слуг, хоча
великої різниці між селянами-общинниками та рабами не було. Перші могли
потрапити в боргове рабство, другим дозволяли мати сім'ї. 525 року до й. е.
Єгипет завоювали перси.
До району східного рабства належало
також Межиріччя (Месопотамія). Як і в Єгипті, тут Тигр і Євфрат, розливаючись,
щедро удобрювали поля. Місцеві жителі, що здавна займалися хліборобством,
збирали високі врожаї. Проте для цього треба було звести могутні протиливневі греблі та інші іригаційні споруди.
Найпоширенішими сільськогосподарськими культурами тут були ячмінь, просо,
льон, горох, цибуля, часник, огірки, виноград, фігові, фінікові дерева, яблуні.
Зростання сільськогосподарського виробництва стимулювало розвиток ремесел та
торгівлі. Основне населення — селяни, які, втративши власність на землю,
працювали за частку врожаю па храмові господарства. З ремісничих професій
поширеними були каменярі, теслярі, ковалі, пекарі, металурги. Найрозвиненішими
державами Межиріччя в IV—III тис. до її. е. були
Шумер, Ур, Ніпиур, Урук та ін.
У III тис. до її. е. рабів у Шумері було
небагато, їхній статус — патріархальне рабство, тобто вони мали право заводити
сім'ї і навіть викупити себе з неволі. У кінці III тис. до н. е. в Месопотамії утворилося
могутнє централізоване Вавилонське царство. Найбільшого розквіту воно досягло
за царя Хаммурапі (1792 — 1750 рр. до й. е.). Як і в
Месопотамії в цілому, головною галуззю господарства вавилонян
було землеробство. За Хаммурапі будувалися грандіозні
канали. Як свідчить його кодекс, у той час існувало рабство, що трималося па
війнах і боргах. Однак переважну частку сільськогосподарської продукції
виробляли вільні селянські общини. Значного розвитку набула зовнішня та
внутрішня торгівля. Вавилонські купці вивозили фініки, інжир, зерно, вовну,
ремісничі вироби, а ввозили рабів, предмети розкоші, ліс, метали, камінь.
Існувало лихварство.
Економіка східного рабства характерна
і для Стародавньої Індії та Китаю. Вже в IV тис. до и. е. в долині Інду зародилося
зрошуване землеробство, розвивалося тваринництво. Виникли ремісничі міста,
торгівля. Знаряддя праці виготовлялися як з металу (міді, бронзи), так і з
каменю. Гончарі славилися-своїми глиняними виробами, ткачі — бавовняними
тканинами. Вторгнення завойовників на деякий час загальмувало господарську
діяльність місцевих жителів. Тільки в II —І тис. до и. е. спостерігалося швидке піднесення
економіки Індо-Ганзької долини. Використовуючи
залізні знаряддя
16лраці, землероби па зрошуваних полях збирали два врожаї па рік цукрової
тростини, пшениці, проса, льону, бавовнику, рису. Високого рівня розвитку
досягли ремесла — ковальство, ткацтво, гончарство, ювелірна справа тощо. Цілі
райони Індії включилися в обмінну торгівлю. Кашмір торгував вовною, Гімалаї —
золотом, Пенджаб — кіньми, південь — дорогоцінними каменями, схід — слонами.
З'явилися купці-професіонали, в тому числі лихварі. Грошовий обіг був нерозвинений,
та й справжні монети з'явилися у формі шматочків срібла з печаткою лише у V ст. до її. е.
Рабство мало патріархальний характер, сільська община зберігала панівне
становище в економіці країни. Особливості східного рабства можна узагальнити
так.
1. Воно не володіло суспільним
виробництвом. Головна сфера економічного життя — сільське господарство —
залишилось поза рабовласницьким виробництвом. Лише частково праця рабів
використовувалася для обробітку грунту, особливо в
системі царського і храмового господарства.
2. Раби належали в основному державі.
Головними джерелами рабства були війни, піратство, боргове рабство.
3. Використання рабської праці було
однобоким і непродуктивним. Рабів використовували для обслуговування
рабовласників, вони брали участь у будівництві пірамід, каналів тощо.
4. Східне рабство не було класичним, у
ньому перепліталися громадські та рабовласницькі елементи.