3.2. Світова економічна криза 1929—1933 рр економічний розвиток у 30-х роках XX ст

Економічна криза 1929—1933 рр. виявилася світовою. Вона порушила всі міжнародні економічні зв'язки, призвівши до масового скорочення про­мислового виробництва, інших галузей економіки майже всіх держав. По­чалася вона в США восени 1929 р., далі в Латинській Америці, Західній Європі, інших країнах Азії та Африки.

Першою ознакою економічної кризи прийнято вважати різке падіння цін па акції Нью-Йоркської біржі 24 жовтня 1929 р. Якщо до 1 жовтня їх вартість становила майже 90 млрд дол., то в березні 1933 р. — лише 19 млрд дол., знизившись у 5 разів. Криза охопила насамперед важку індустрію. Випуск автомобілів, виплавлення чавуну і сталі скоротилися на 80%. Все промислове виробництво, національний доход, роздрібна торгівля знизилися вдвічі, імпорт і експорт — па 75%. За роки Великої депресії збанкрутували 130 тис. фірм, 19 залізничних компаній, 5760 банків. Внаслідок цього мільйони громадян, втративши своє майно, робочі місця, залишились без збережень, стали безро­бітними, жебраками. Таких у 1933 р. налічувалося понад 17 мли. Промис­ловість США була відкинута назад на 17 років д,о рівня 1911,р.л|

128Що стосується зовнішньої сторони депресії, то вона виявилася у пере­виробництві товарів. Щоб стримати падіння цін, скоротити запаси товарів по всій країні, було вжито заходи щодо фізичного знищення їх. Спалювали пшеницю, каву, бавовну, молоко виливали в річки. Внутрішня причина кри­зи — відсутність будь-якого контролю державою за промисловим і сільсько­господарським виробництвом.

Сільське господарство США в 1929—1933 рр. зазнало тяжких втрат. Близько 1 мли фермерів збанкрутували. З того часу вони ставали орендарями на чужій землі або поповнювали ряди міських промислових робітників. Ката­строфа в аграрному секторі США полягала в тому, що ціпи на пшеницю, кукурудзу, бавовну знизилися більше ніж в 3 рази.

Економічна криза в США поглиблювалася й невпевненими діями уря­ду. Президент Г. К. Гувер, його адміністрація, керуючись старими догмами, вперто відмовлялися від будь-якого втручання в справи економіки, приват­ного бізнесу. Натомість в країні було введено "сухий" закон, який нібито мав підвищувати купівельну спроможність американців, а отже, пом'якши­ти дію великої депресії. Цей захід мав протилежний наслідок — в США випивали за рік удвічі більше спиртних напоїв, ніж до прийняття "сухого" закону. Гувер виявився рішучим противником введення державної допомо­ги безробітним. Свої міркування він обґрунтовував тим, що такий крок принизить "стійкість американського характеру". Лише в 1931 р. почали застосовувати в США невпевнені спроби державного регулювання про­мисловістю, банками, транспортом, торговими підприємствами, рятуючи їх від банкрутства. Невмілі дії адміністрації Гувера спровокували соціальний вибух — масові страйки, "голодні" походи безробітних па Вашингтон.

Соціальне та економічне становище країни стало критичним. Правлячі кола США нарешті зрозуміли, що потрібна термінова ефективна антикризо-ва програма, її здійснив новообраний у 1932 р. президент Ф. Д. Рузвельт. Вже в ході виборчої кампанії він пообіцяв вивести США з економічної кризи. Його "новий курс" на оздоровлення країни був підтриманий всіма верствами населення. У плані Рузвельта основна увага була приділена сфері торгівлі та кредиту. Для того щоб вирішити проблему реалізації товарів, президент постановив скоротити надмірне їх виробництво. Одночасно підви­щили ціни на виготовлену промислову і сільськогосподарську продукцію. "Новий курс" передбачав ліквідувати безробіття за рахунок "повної зай­нятості працездатного населення". За допомогою ио'зик і державних суб­сидій були оздоровлені банківсько-фінансова система та ослаблені кризою підприємства. ^

Вперше в історії США було прийнято широкомасштабні акції держав­ного контролю над економікою країни, зокрема Закон про відновлення на­ціональної промисловості та Закон про регулювання сільського господар­ства. Відповідно до цих документів на найвищому урядовому рівні від­бувалося обов'язкове контролювання галузевих промислових підприємств, які погоджувалися на обмежений випуск своєї продукції. Усі галузі про­мисловості було поділено на 17 груп. Вони прийняли "кодекс чесної конкуренції", згідно з яким партнери встановлювали розмір виробництва, ціпу, ділили між собою ринки збуту, визначали рівень заробітної плати робіт­никам та службовцям. У сфері сільського господарства "новий курс" був спрямований па припинення процесу розорення дрібних фермерів. Крім того, планувалося підвищити ціпи па сільськогосподарську продукцію, ско­ротивши виробництво та площі посівів. За тимчасові збитки фермери США одержували від держави відповідну компенсацію. За допомогою цих суб­сидій вони, закупивши новітні сільськогосподарські машини, на значно мен­ших площах вирощували такі самі врожай зернових, бавовни, як і в докри-зовий період.

Адміністрація Рузвельта вирішила важливу соціальну програму. По­ступово 17 мільйонів безробітних отримали роботу: на будівництві авто­страд, мостів, інших державних споруд. Була введена мінімальна заробітна плата, безробітним почали видавати регулярну (стабільну) фінансову до­помогу. Отже, вперше в мирних умовах держава почала відігравати важли­ву роль регулятора і координатора господарського життя країни. Все це й допомогло США вже в 1934 р. подолати наслідки Великої депресії.

У Великобританії економічна криза почалася наприкінці 1929 р. Впер­ше з'явилися труднощі в одержанні кредитів, все важче проходив процес реалізації промислової та сільськогосподарської продукції. Як наслідок — па ринках нагромаджувалися допродані товари, ціна на які різко знизилася. Зупинилися тисячі підприємств, зростало безробіття. Хоч у Великобританії Велика депресія не була такою катастрофічною, як в США чи інших краї­нах, однак її удар все ж був дуже відчутний. У 1932 р. промислове вироб­ництво скоротилося па 25% порівняно з 1929 р., виплавлення чавуну — на 53%, ціни па сільськогосподарську продукцію знизилися на 34%. Занепад господарського життя Великобританії тривав до 1933 р.

Англійський уряд вчасно вжив заходів, спрямованих на ліквідацію наслідків економічної кризи. Вій всіляко підтримував процес концентрації виробництва, встановлення галузевих єдиних цін на товари. Послідовно проводячи курс па об'єднання підприємців, держава намагалася контролю­вати випуск продукції, її реалізацію за допомогою примусових санкцій, кре­дитних привілеїв, різного роду гарантій. Вже в 1930 р. в країні діяли моно­польні об'єднання у вугільній промисловості, бавовняній (Лондонська ба­вовняна корпорація). Остання, спираючись па державні субсидії, скупила 139 підприємств. У роки кризи виникли і успішно діяли тільки змішані державно-нриватні підприємства, серед них "Англо-голландський нафто­вий трест", "Англо-іранська нафтова компанія".

Проводячи оздоровлення економіки, уряд відмовився від некоптрольо-ваної політики заохочення іноземних інвестицій. У вересні 1931 р. ліквіду­вав золотий стандарт фунта стерлінгів. Курс девуальоваиої національної валюти знизився па 1/3 по відношенню до інших іноземних валют. Цей захід автоматично підвищив конкурентоспроможність англійських товарів як на світових, так і на місцевих рийках. Підвищилося мито на ввезення іноземних товарів па 10, 33 і 100%. _

130•' У 1931 р. змінилася зовнішньоекономічна позиція Великобританії у ^зв'язку з створенням "стерлінгового блоку" 25 держав, до якого входили англійські колонії, домініони (крім Канади), країни Скандинавії, Португа­лія, Голландія, Бразилія, Аргентина та ін. Саме вони допомогли Велико­британії прискорити вихід з економічної кризи. Країни "стерлінгового блоку" зберігали свої золоті резерви в лондонських банках. Вони намага­лися ввезти у Великобританію якнайбільше власних (переважно сировин­них і харчових) товарів. Водночас там закуповували високоякісну готову машинну продукцію. Оскільки під час кризи ціни на сировину знижува­лися значно швидше, ніж на промислові вироби, це полегшило вихід Вели­кобританії з тяжкої економічної кризи.

Британська колоніальна імперія в роки кризи надала метрополії не­оціненну допомогу. Однак за цю послугу вона змушена була визнати са­мостійність домініонів у зовнішній і внутрішній політиці. На початку 30-х років колоніальну систему офіційно почали іменувати Британським співто­вариством націй. Ця спільнота в 1932 р. на конференції в Оттаві (Канада) утворила регіональний закритий митний союз. Щоб вивести метрополію з депресії, застосовували пільгові тарифи на експорт англійських товарів в Австралію, Нову Зеландію, Канаду, Півдеппо-Африканський Союз, Індію. 'Отже, Великобританія усунула затовареність промисловою продукцією, при­скоривши стабілізацію національної економіки. Англійський уряд зі свого боку дав змогу безмитне експортувати з країн "Співдружності націй" про­дукцію добувних галузей та сільського господарства. Завдяки цим заходам "наприкінці 1933 — на початку 1934 р. з економічною кризою у Велико­британії було нокінчено. Рівень її промислового виробництва сягнув довоєн­ного рівня.

*     У 1929 р. Франція уникнула руйнівної дії світової економічної кризи. Однак наступного 1930 р. країна відчула на собі симптоми великої депресії. Спочатку її стримували значні державні субсидії, що витрачалися па відбу­дову зруйнованих війною департаментів. Найбільше капіталовкладень пішло на спорудження "лінії Мажіно". Інтенсивні роботи провадилися в 1929 — 1934 рр. на 750 км прикордонної лінії між Францією та Німеччиною. (Відо­мо, що мільярдні капіталовкладення було викинуто на вітер. Гітлерівські війська, обійшовши залізобетонну фортецю з флангів, захопили її без бою.) 'Безробіття не було таким масовим, як у США, Великобританії чи Німеч­чині, не перевищувало 1 мли безробітних. У багатьох галузях криза затягну­лася до 1936 р. У ці роки випуск промислової продукції знизився на 1/3, сільськогосподарської продукції — вдвічі, збанкрутувало понад 10 тис. підприємств, 100 тис. торгових фірм, чимало великих монополій. Рівень життя народу знизився втроє. * І       3 великими труднощами уряд Франції ліквідував наслідки затяжної | депресії. Йому довелося встановити контроль над Французьким банком, | націоналізувати ряд галузей промисловості, в тому числі воєнну. Під тис-[ком "голодних походів" страйкарів, демонстрацій державна адміністрація підвищила заробітну плату робітникам і службовцям, ввела 40-годиниий

5* 131робочий тиждень, двотижневі щорічні відпустки. Велике значення для вихо­ду Франції з економічної кризи мали колонії, де вона могла збувати в обмін на дешеву сировину і сільськогосподарську продукцію свої нереалі­зовані промислові товари. Хоча державна адміністрація доклала немало зусиль для подолання економічних труднощів, проте їй не вдалося підняти промисловість до рівня 1929 р.

Для Німеччини, як і для США, економічна криза 1929 — 1933 рр. була .катастрофічною. Досягнувши за допомогою плану Дауеса в промисловому виробництві довоєнного рівня, країна знову опинилася в глибокій госпо-.дарській розрусі. Вже в 1932 р. виробництво скоротилося па 50%. Банкрута­ми стали понад ЗО тис. дрібних виробників. Половина невеликих підприємств не працювала. Лише на 25% були завантажені автомобільна, машинобудівна, па 20% — будівельна, металургійна галу зі. Одночасно криза руйнувала сіль­ське господарство. Розорялися малі та великі ферми, їхні доходи не досягали й 30% від рівня 1929 р. В 1928 —1932 рр. було продано з торгів 560 тис. га (селянської землі. У країні налічувалося майже 8 мли безробітних. Назрівав ^соціальний вибух. Німеччина не мала змоги сплачувати репарації.

План Дауеса у цих умовах виявився неефективним. Стурбовані економіч­ним і політичним становищем Німеччини, уряди США, Великобританії, Франції та інших країн вирішили надати їй допомогу. Під керівництвом американського банкіра Юнга був вироблений новий репараційний план для Німеччини. Його було затверджено на Гаазькій конференції в січні ... 1930 р. Згідно з "планом Юнга" передбачалось зниження розмірів щоріч­них репарацій та платежів, скасування всіх форм і видів контролю над „економікою і фінансами Німеччини. План дав змогу достроково припини­ти окупацію Рейнського регіону в 1930 р. Розмір щорічних репараційних платежів з Німеччини зменшувався порівняно з планом Дауеса па 20% і встановлювався на найближчі 37 років у сумі 2 млрд марок. У 1931 р. Німеччина, підтримана американським президентом Г. К. Гувером, посилаю­чись на труднощі, пов'язані з великою депресією 1929—1933 рр., відмовила­ся від сплати воєнних репарацій. З того часу "план Юнга" практично при­пинив своє існування, а в 1932 р. його було остаточно скасовано на Лозан-гській конференції. Господарська розруха тривала. Лише наприкінці 1933 — на початку 1934 р. почалася помітна стабілізація економіки Німеччини.

Японія в середині 1929 р. опинилася в епіцентрі світової економічної кризи. Найрозвиненіша галузь господарства країни — торгівля — зазнала найтяжчого удару. Експорт товарів скоротився більше ніж у 2 рази. На 50% знизилось виробництво сільськогосподарської, на 32% — промислової ^продукції. У тяжкому становищі опинились суднобудівна, текстильна, мета­лургійна, машинобудівна галузі. Виробництво шовкових тканин зменшило­ся в 4 рази. У роки економічної кризи налічувалося до 10 мли безробітних. У середині 30-х років в Японії виплавляли сталі менше, ніж у Бельгії, чавуну дещо більше, ніж у Люксембургу.

Японський уряд вирішив виходити з кризи шляхом мілітаризації краї-, ни та воєнної агресії. Вже в 1931 р. японська армія захопила иівиічно-

132східну частину Китаю, утворивши там маріонеткову Маньчжурську дер­жаву. Капіталовкладення направлялися переважно в ті галузі економіки, які були пов'язані з воєнною промисловістю. На сході Євроазійського кон­тиненту спалахнула пожежа великої війни.

США, подолавши економічну кризу завдяки "новому курсу" Ф. Д. Руз-. вельта, в 1936—1937 рр. у промисловому виробництві досягли рівня 1929 р. Цей процес не відбувався успішно. Спостерігалися етани спаду, застою та піднесення. Проте справно працював механізм державного контролю над господарством країни, впроваджений президентом.

30-ті роки — це період подальшого поглиблення монополізації економіки. Вона напувала у всіх галузях господарства. Таким чином підприємці стра­хували від можливих криз свої фабрики і заводи. Хоча частка США в ці роки у світовому промисловому виробництві дещо знизилася, однак в цілому економіка стабілізувалася. У деяких районах світу монополії США успіш­но конкурували зі своїми суперниками (Японією, Великобританією, Іта­лією, Німеччиною). Відчутними стала присутність корпорацій США в Ла­тинській Америці, Африці, Західній Європі, на Близькому Сході. У ці райо­ни американці вкладали свої капітали, вивозили промислову продукцію. У 1939 р. США, як і у минулому, знову по праву зайняли перше місце у світі з випуску індустріальних товарів. Оздоровилися фінансово-кредитна система, сільське господарство, торгівля. Все це свідчило про зростаючу еко­номічну могутність цієї держави. Індекс промислового виробництва порівняно з 1932 р. підвищився в 1939 р. па 90%. Діяли закони державного регулю­вання економіки країни.

Великобританія, як і США, подолала наслідки економічної кризи. Про­те виходила вона з неї дуже повільно. Наприкінці 30-х років у країні панувало значне безробіття. Англійська промисловість залишалася па рівні 1929 р. У багатьох галузях депресію не було ліквідовано, спостерігалися супереч­ливі тенденції розвитку старих і нових галузей. Так, у вугільній, металургійній, текстильній галузях був застій, а в автомобільній, хімічній, енергетичній, верстатобудівній — прогрес, значний приріст продукції. В 1938 р. у Вели­кобританії виплавляли сталі у 2,1 раза менше, ніж у Німеччині, і в 2,8 раза менше, ніж в США. Виробництво англійської електроенергії становило 56% рівня Німеччини і 20% рівня США.

У Великобританії, щоб уникнути негативних наслідків економічної кризи, посилився процес концентрації виробництва. Великі монополії "Віккерс", "Імперський хімічний трест" поширили свій вилив їіе лише па вітчизняні та європейські підприємства, а й на всіх континентах земної кулі.

Сільське господарство Великобританії у 30-х роках відставало від про­мисловості, ніяких ознак прогресу не спостерігалося. Воно перебувало у стані застою і лише па 35 % задовольняло потреби населення в сільськогос­подарській продукції. За її імпорт держава розплачувалася золотом або дефіцитними товарами. Дрібні господарства розорялися, великі змінювали своє становище, застосовуючи найновішу агротехніку, хімічні добрива. Од­нак навіть такі високорозвипепі ферми суттєво відставали від своїх аме-

133риканських конкурентів. Англійські хлібороби були не самостійними гос­подарями, а лише орендарями. Вони платили лендлордам, власникам землі, ренту, яка становила 20% валового врожаю. Вартість їх продукції була знач­но вищою, ніж у американських фермерів, які нікому не сплачували ренту, оскільки були незалежними господарями на своїй землі.

Якщо внутрішня торгівля нормалізувалася, то зовнішня переживала певні труднощі. На світовому ринку Великобританія зіткнулася з грізними кон­курентами — США, Німеччиною та Японією.

Передбачаючи небезпеку виникнення другої світової війни, Великобри­танія наприкінці 30-х років налагодила випуск високоякісних бойових літаків, кораблів, артилерії, інших видів зброї та боєприпасів до неї.

Розвиток економіки Франції у 30-х роках не був схожий на постуй англійської, німецької, американської. Він виявився особливо повільним, за­тяжним. Застій у головних галузях був тривалішим порівняно з іншими країнами. Збереглося дрібне виробництво, де працювало 40% робітників та службовців. Це були в основному висококваліфіковані фахівці найрізно­манітніших професій (парфюмери, ювеліри, дегустатори тощо).

У Франції найсильнішим був процес концентрації фінансово-кредит­них установ. До 1939 р. 6 найбільших банків контролювали 86% усіх капі­талів країни. Французькі монополії підтримували взаємовигідні відносини з іноземними корпораціями. Банки охоче вкладали капітали в промис­ловість. До початку другої світової війни успішно діяли десятки франко-німецьких картелів. Під час першої світової війни та в роки економічної кризи зовнішні економічні зв'язки Франції із зарубіжними країнами були значно послаблені. Проте наприкінці 30-х років становище змінилося. Фран­цузький капітал експортували в Центральну і Півдешю-Східиу Європу, значну частину направляли в колонії. З 4,2 млрд франків іноземних інве­стицій 500 мли надійшло у французькі колонії.

Частка Франції у випуску промислової продукції скорочувалася. До першої світової війни вона становила 7%, у 1937 р. знизилась до 4%. Це пов'язано з повільним оновленням обладнання, технічною відсталістю еко­номіки. Наприклад, заміна обладнання в США відбувалася кожні 5 — 7 років, у Німеччині — 3 — 4, Великобританії — 7—8, а у Франції — кожні 25 років.

Похитнулася національна валюта — франк. Його золотий вміст нестримно знижувався. Не останньою причиною такого становища була так звана втеча капіталів з країни. Лише в 1936—1938 рр. з Франції вивезли 100 млрд франків. Внаслідок цього вдвічі скоротився національний золотий запас Французького банку. Зразу ж знизився курс продажу акцій на біржах, здійснювалась емісія облігацій, інших цінних паперів, скоротилися вклади громадян у банки.

У 30-х роках сільське господарство також не модернізувалося. Хоч об­сяг його виробництва порівняно з 1913 р. зріс па 10%, однак цього було замало, щоб забезпечити країну харчовими продуктами. Франція почала ввозити їх з-за кордону.

Німеччина обрала свій шлях розвитку економіки в ЗО —40-х роках —

134мілітаристський. ЗО січня 1933 р. уряд Німеччини очолив А. Гітлер. Він та його оточення взяли курс па мілітаризацію країни. Такими заходами наци­сти обіцяли вивести Німеччину з економічної кризи. У 1936 р. був узако­нений чотирирічний план мобілізації економічних ресурсів, масового ви­робництва озброєння, нагромадження дефіцитних матеріалів. Робилося все можливе для того, щоб за чотири роки армія "була готова до дій". Амери-кано-пімецькі заводи з виготовлення синтетичного каучуку і бензину пра­цювали па повну потужність. За кордоном Німеччина закуповувала страте­гічну сировину і метали.

Лозунг "гармати замість масла" став наріжним каменем внутрішньої політики фашистської Німеччини. За так зване працевлаштування робітни­ки і службовці мали працювати по 10 — 14 годин па день, переважно без відпусток. Вони оголошувалися "солдатами праці" на чолі з керівниками (фюрерами), що одержали диктаторські повноваження. За найменший про­гул, брак, непослух працівників суворо карали, в тому числі вивозили до концтаборів.

Врахувавши сумний досвід першої світової війни, коли Німеччина вже в 1916 р. голодувала, гітлерівці провели роботу в аграрному секторі. Земля законодавче була закріплена за поміщиками (юнкерами) та заможними селянами (гросбауерами). Найменший наділ дорівнював 7,5 га, найбільший — 125 га. Будь-який перерозподіл землі був суворо заборонений. Ферми за спадковим правом передавалися, як правило, найстаршому синові. На госпо­дарство накладалися примусові натуральні повинності щодо поставок пев­ної кількості сільськогосподарської продукції.

Нацистська держава не шкодувала щедрих асигнувань тим галузям, які випускали військову техніку, а також металургійній, гірничодобувній, кам'яновугільній. Ці галузі були основою гітлерівського воєнного арсеналу. Німеччина охоче приймала іноземну фінансову допомогу. Так, у 1940 р. її борги іноземним кредиторам становили 15 млрд марок. Відбулася повна картелізація промисловості, причому значна частка акцій належала глава-рям нацистської партії. Некороиованим королем німецького фінансово-промислового комплексу став Геріиг — перший заступник Гітлера.

Підготовлюючи пресловутий "дрангнах остеп", завоювання світу, Німеч­чина в 1939 р. стала ініціатором другої світової війни. Вже в 1938—1941 рр, вона окупувала майже всю Європу. Господарство континенту, переведене на військові рейки, зумовило тимчасову перевагу нацистів над СРСР і його союзниками. Проте в ході жорстоких боїв німецька армія була вщент роз­громлена. Таким чином, фашистська військова економіка зазнала нищівного краху.

Японія, як і Німеччина, виходила з економічної кризи 1929—1933 рр. шляхом мілітаризації. Після встановлення окупаційної влади в Маньчжурії вона розпочала загарбання китайських територій. У 1937 р. їй вдалося захо­пити деякі провінції на півночі, а згодом — і в інших частинах" Китаю. Війна набула затяжного характеру. На неї Японія витрачала понад 80% державного бюджету, що покривався за рахунок емісії паперових грошей,

135Щоб випустити десятки тисяч літаків, танків, гармат, суден, інших видів зброї, потрібен був метал. Тільки за 1931 —1938 рр. його виплавили більше у 10 разів. Зростали потужності інших галузей, що працювали на війну: хімічної — у 2 рази, електротехнічної — у 3, виробництва зброї — у 5 разів. Автомобілебудівна галузь забезпечувала армію вантажівками.

Закон про загальну мобілізацію нації фактично довів робітників і служ­бовців до становища кріпаків. Профспілки було розігнано, робочий день подовжено до 14—16 год, заробітну плату зведено до мінімуму. Налагодже­не в 30-х роках виробництво високоякісних годинників, радіоприймачів, велосипедів, парасольок, швейних машин також працювало на війну. В обмін на ці конкурентоспроможні товари Японія імпортувала необхідну сирови­ну, стратегічні матеріали, ліцензії.

З великим напруженням працював в умовах війни аграрний сектор. Основна маса землі належала самураям. Лише 30% її перебувало у влас­ності безпосередніх виробників — селян, які мали низький рівень життя. За оренду вони віддавали поміщикам половину врожаю. Проте завдяки над­звичайній працьовитості японських селян країна забезпечувалася, хоч і не­достатньо, продуктами харчування.

У 30-х роках посилився вивіз японського капіталу в країни Півдешю-Східної Азії насамперед у Таїланд, Філіппіии, Індонезію, Британську Мала-зію. Його обсяг лише в 1939 — 1941 рр. збільшився вдвічі, досягнувши 4 млрд єн. Така торгово-фіиансова експансія Японії суперечила інтересам США та Великобританії. Між цими країнами та Японією в 1941 р. спалахнула війна, яка закінчилася в 1945 р. повною поразкою японських мілітаристів.

Складний і суперечливий шлях господарського розвитку пройшли '"'/      країни світу в міжвоєнний період. Відбудова економіки, її піднесення чергувалися з кризами, в тому числі світовою. Безперечним лідером стали США, які не мали собі рівних в аграрному секторі, промисловості, фінансовій сфері. Не завжди стабільно, а іноді драматично розвивалося господарство Німеччини,  Франції та Японії. Трагічною сторінкою в історії людства була друга світова війна, що завдала нечуваних страждань сотням мільйонів жителів землі.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Як розвивалася економіка США в 1914— 1939 рр.?

2. Що Ви знаєте про плани Юнга та Дауеса?

3.  Чи однаково виходили з економічної кричи (1929—1933 рр.) індустріальні країни світу?

4. Як розвивалося сільське господарство провідних країн світу напередодні другої світової війни?

5. Розкрийте суть мілітаристської економіки Німеччини.