7.Кредитування підприємств.

 

1.     Суб'єкти і об'єкти кредитних відносин. Класифікація кредитів.

2.     Види банківського кредиту. Кредитно-гарантійні послуги.

3.     Політика залучення банківського кредиту.

4.     Небанківські види кредитування.

 

1.Суб'єкти і об'єкти кредитних відносин. Класифікація кредитів.

 

         Як правило, потреба в кредитуванні у підприємств виникає у випадках необхідності фінансування оборотних коштів або реальних (як довго- так і короткострокових) інвестицій. Суб'єктами кредитних відносин можуть бути будь-які юридичні і фізичні особи (якщо їхні права не обмежені законодавством).

Об'єкти короткострокового кредитування.

1.     Виробничі запаси.

2.     Незавершене виробництво і власні напівфабрикати.

3.     Витрати майбутніх періодів (наприклад сезонні витрати).

4.     Готова продукція або товарні запаси.

5.     Погашення кредиторської і пролонгація дебіторської заборгованості.

         Об'єкти довгострокового кредитування.

1.     Придбання основних засобів.

2.     Будівництво.

3.     Придбання або викуп цілісних майнових комплексів.

Класифікація кредитів.

         По видам:

·        банківський;

·        комерційний;

·        державний;

·        лізинговий.

По формі надання:

·        грошова;

·        товарна;

·        майнова;

·        гарантійна.

По терміну надання:

·        короткостроковий (до року);

·        середньостроковий (1-3 роки);

·        довгостроковий (більше 3 років).

По матеріальному забезпеченню:

·        бланковий (незабезпечений);

·        забезпечений заставою або закладом (у формі цінних паперів, нерухомості, товарно-матеріальних цінностей, дебіторської заборгованості, спеціальних прав, гарантій, страховок).

В залежності від мети використання:

·        на фінансування оборотних активів;

·        на фінансування основних засобів;

·        на викуп цілісних майнових комплексів.

По механізму надання:

·        прямий — вся сума кредиту видається одним банком;

·        синдикатний (консорціальний) — вся сума кредиту видається групою банків;

·        кредитна участь — коли частина кредиту основними кредиторами переуступається іншим банкам.

 

2. Види банківського кредиту. Кредитно-гарантійні послуги.

 

         Найпоширенішим видом кредиту є банківський кредит. Банківський кредит — це економічні відносини між кредитором (комерційним банком) і позичальником з приводу надання коштів останньому на умовах платності, строковості, обов'язкового повернення та матеріального забезпечення.

Види банківського кредиту.

1.     Терміновий кредит — це кредит, який надається повністю одразу після укладання кредитної угоди. Терміновим кредитом може бути бланковий, обліковий, ломбардний, іпотечний і консорціальний кредити.

2.     Бланковий кредит — незабезпечений кредит, що надається надійним клієнтам на короткострокові потреби.

3.     Овердрафт (контоко-рентний кредит) — короткостроковий кредит, що надається банком надійному підприємству понад залишок його коштів на поточному рахунку в межах заздалегідь обумовленої суми шляхом дебетування його рахунку.

4.     Кредитна лінія — це згода банку надати кредит у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовленої суми без додаткових спеціальних переговорів. Відкривається фінансово-стійким підприємствам як правило для фінансування реальних інвестицій на строк до року.

5.     Ломбардний кредит — надається під заклад високоліквідних активів.

6.     Іпотечний кредит — надається під заставу основних фондів і нерухомості.

7.     Консорціальний кредит — надається групою банків при значних обсягах кредитування.

8.     Обліковий кредит — короткостроковий кредит, що надає банківська установа пред'явнику векселя шляхом його обліку (придбання) до настання терміну виконання зобов'язань по ньому. Банк надає пред'явнику векселя його грошовий номінал за мінусом дисконту.

         Крім безпосереднього банківського кредиту існують ще кредитно-гарантійні банківські послуги. Акцептний кредит — позика передбачає акцептування банком інкасованої позичальником трати при умові, що підприємтсво надає в розпорядження банку вексель до терміну його оплати. Авальний кредит — це позика коли банк бере на себе відповідальність по зобов'язанням підприємства у формі гарантії. Підприємство-отримувач платежу одержує від банка-аваліста умовне платіжне зобов'язання, при несплаті боржником суми по векселю, зробити це за нього.

До послуг кредитного характеру відноситься факторинг. Факторинг — це система фінансування, на умовах якої постачальник товарів переуступає короткострокові вимоги, рахунки-фактури по торговим опраціям комерційному банку. Факторингові операції включають: кредитування в формі попередньої оплати боргових вимог, ведення бухгалтерського обліку клієнта, облік реалізації, інкасацію заборгованості клієнта, страхування від кредитних ризиків.

 

3.Політика залучення банківського кредиту.

 

         Етапи політики залучення банківського кредиту.

1.     Визначення мети використання кредиту.

2.     Визначення співвідношення різних форм банківського кредиту, що залучується на коротко- і довгостроковій основі.

3.     Оцінка і вивчення комерційних банків — потенціальних кредиторів підприємтсва.

4.     Співставлення умов можливого залучення різних форм банківського кредиту з певного кола банків.

5.     Забезпечення умов ефективного використання банківського кредиту.

6.     Забезпечення контролю за поточним обслуговуванням кредиту.

7.     Забезпечення своєчасного і повного повернення основної суми боргу.

 

4.Небанківські види кредитування.

 

         До основних небанківських видів кредиту відноситься комерційний, який в балансі показується як кредиторська заборгованість. Комерційний кредит — це кредитні відносини між суб'єктами господарювання. Він надається в таких формах:

·        вексельний;

·        аванс покупця;

·        консигнація;

·        по відкритому рахунку (як правило між постійними партнерами при багатократних поставках).

Комерційний кредит надається тільки в товарній формі. Середня вартість такого кредиту завжди нижча за середню вартість банківського кредиту. Плата за комерційний кредит включається в ціну товару.

Державний кредит — це економічні відносини, що виникають між підприємством і державою внаслідок придбання першим державних цінних паперів (підприємство стає кредитором держави) або внаслідок отримання бюджетних і позабюджетних кредитів (держава стає кредитором підприємства). Державне кредитування підприємств може здійснюватися для забезпечення післяприватизаційної фінансової підтримки. Такі підприємства кредитуються Фондом державного майна України. Фінансування здійснюється на умовах забезпечення повернення, платності і цільового характеру використання коштів.

Умови отримання кредиту підприємством за рахунок коштів Державного позабюджетного фонду приватизації:

·        у статутному фонді приватизованого підприємства державна частка не перевищує 25%;

·        загальний обсяг кредиту не перевищує 33% загального обсягу надходження коштів від продажу майна відповідного підприємства (незалежно від його вартості);

·        приватизовані підприємства не належать до об'єктів комунальної власності;

·        продаж підприємства не був здійснений за приватизаційні цінні папери.

Розмір плати за кредит встановлюється на рівні облікової ставки Національного банку України.

Лізинговий кредит — це кредит в товарній формі, об'єктом якого є активна або пасивна частина основних засобів (крім землі і природних об'єктів).

Переваги лізингоодержувача від використання лізингу:

·        лізинг дає змогу на 100% фінансувати придбання основних фондів на відміну від банківського кредиту, де фінансовими ресурсами забезпечується тільки 60 – 70% їхньої вартості;

·        підприємству простіше отримати майно в лізинг, ніж позику на його придбання, оскільки лізингове майно виступає як застава і право власності на нього належить лізингодавцю;

·        лізинг дає підприємству більше можливостей для маневрування під час виплати лізингових платежів;

·        зменшується ризик морального старіння обладнання, оскільки орендне обладнання можна швидко змінити на більш сучасне без здійснення додаткового фінансування;

·        лізингове майно не зараховується на баланс підприємства, що підвищує ліквідність суб'єкту господарювання та його можливість отримати банківський кредит;

·        лізингові платежі включаються до складу валових витрат, що зменшує оподаткування прибутку підприємства;

·        зменшується ризик виробництва нової продукції, оскільки за недостатнього попиту на неї підприємство може передати об'єкт лізингу назад лізингодавцю;

·        досягається ефект фінансового стимулювання, оскільки щорічні фінансові вигоди перевищують розмір відсотків за банківський кредит.

Недоліки лізингу:

·        вартість лізингу для лізингоодержувача вища, ніж вартість звичайної позики на суму лізингової маржі; лізигоодержувач в результаті інфляції може програти на підвищенні залишкової вартості обладнання;

·        складання лізингової угоди потребує тривалого часу та складнішої організації, ніж складання угоди на звичайну банківську позику;

·        лізингодавець бере на себе ризик можливого морального старіння основних фондів та неповного і несвоєчасного отримання лізингових платежів.

Механізм реалізації лізингової угоди.

1.     Клієнт замовляє обладнання у лізингодавця.

2.     Останній здійснює аналіз замовлення.

3.     Лізингодавець обговорює умови поставки з постачальником обладнання.

4.     Лізингодавець приймає рішення щодо участі в угоді.

5.     Лізингодавець і лізингоодержувач укладають угоду.

6.     Лізингоодержувач укладає з банком угоду на отримання кредиту для виплати авансу та сплати митних зборів.

7.     Лізингодавець укладає кредитну угоду для придбання обладнання.

8.     Лізингодавець купує обладнання.

9.     Постачальник передає обладнання лізингодавцю, а останній надає обладнання лізингоодержувачу.

10. Укладання приймально-передавального акту між лізингодавцем і лізингоодержувачем.

11. Страхування майна на користь лізингодавця за рахунок лізингоодержувача.

12. Сплата лізингових платежів лізингоодержувачем.

13. Погашення кредитів лізингодавцем і лізингоодержувачем.

При умові значного статутного фонду і повної його оплати підприємство може залучити кредитні ресурси через емісію власних облігацій. Але така форма кредитування зустрічається дуже рідко.

 

Термінологія, яку має засвоїти студент:

 

Кредитні відносини, банківський кредит, комерційний кредит, лізинговий кредит, державний кредит, авальний кредит, акцептний кредит, факторинг, бланковий кредит, овердрафт, іпотечний кредит, ломбардний кредит, консорціальний кредит, кредитна лінія, обліковий кредит, облігаційний кредит, застава, заклад.

 

Контрольні питання:

 

1.Визначте, хто є основними суб'єктами кредитних відносин та об'єктами короткострокового кредитування?

2.Охарактеризуйте основні види кредитів та кредиторів.

3.Охарактеризуйте види кредитів в залежності від мети використання і їх забезпечення.

4.Які ви знаєте види кредитів в залежності від терміну та порядку їх надання?

5.За якими ознаками та на які види класифікують банківські кредити?

6.Чим відрізняється авальний від облікового кредиту?

7.Що таке факторинг і які існують факторингові послуги?

8.Що таке комерційний кредит і чим він відрізняється від банківського?

9.Яким чином і за якою схемою відбувається лізингове кредитування підприємств?

10.Визначте умови державного кредитування підприємств.

 

Література: [5, 6, 8, 9, 10, 11, 12, 16, 17, 18, 19, 21, 23, 24, 27, 30, 31, 34, 36].

 

Задача

 

Визначити необхідний обсяг залучення кредитних ресурсів для фінансування проекту у плановому році та визначити коефіцієнт його самофінансування, виходячи з таких данних (тис.грн.):

1.Обсяг фінансування проекту у плановому році 380.

2.Середня вартість основних засобів за рік 1000.

3.Середня норма амортизації 10%.

4.Обов'язкова частка відрахувань на капітальний ремонт 40%.

5.Балансовий прибуток 400.

6.Податок на прибуток 120.

7.Спрямування прибутку на сплату дивідендів 60.

8.На заохочення персоналу 30.

9.На соціальний розвиток 35.

 

Вирішення задачі

 

1.     До основних власних фінансових ресурсів на підприємстві, що можуть бути спрямовані на фінансування інвестиційного проекту відносяться амортизаційні відрахування (крім обов'язкової частки на капітальний ремонт); прибуток, що спрямовується на виробничий розвиток і нерозподілений прибуток. На недостачу цих коштів для фінансування проекту залучаються позикові кошти.

2.     Річна сума амортизаційних відрахувань = 1000 * 0,1 = 100 тис.грн. Відрахування на капітальний ремонт складають 40 тисрн (100 * 0,4). Отже, для фінансування проекту можливо використати залишок 60 тис.грн. (100 – 40).

3.     Відрахування з чистого прибутку на виробничий розвиток не здійснюються.

4.     Нерозподілений прибуток підприємства = 400 – 120 – 60 – 30 –35 = 155 тис.грн.

5.     Загальна сума власних ресурсів = 60 + 155 = 215 тисрн.

6.     Потреба у позикових ресурсах = 380 – 215 = 165 тисрн.

7.     Коефіцієнт самофінансування проекту = 215 / 380 * 100% = 56,6%.

 

Відповідь: Для фінансування проекту необхідно залучити 165 тис.грн. кредитних ресурсів. Коефіцієнт самофінансування проекту 56,6%.

 

8.Основні засоби підприємства та забезпечення їх відтворення.

 

1.     Сутність основних засобів та їх склад.

2.     Методи оцінки ефективності використання основних засобів.

3.     Амортизація і форми її нарахування.

4.     Капітальні вкладення і джерела їх фінансування.

5.     Форми ремонту основних засобів та джерела їх фінансування.

 

1.Сутність основних засобів та їх склад.

 

         Основні засоби — це матеріальні цінності, що використовуються у виробничій діяльності підприємства більше одного календарного року с початку введення їх в експлуатацію, а також предмети вартістю більше 15 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Основні виробничі засоби — це частина основних засобів, що безпосередньо приймають участь у виробничому процесі та зберігають свою натуральну форму. До невиробничіх основних засобів відносяться житлові будинки, об'єкти соціально-культурного і побутового обслуговування, що знаходяться на балансі підприємства.

         Склад основних засобів: Група А — будинки і споруди; група Б — передавальні пристрої; група В — машини та обладнання: аобочі машини і обладнання, б)вимірювальні і регулювальні пристрої, в)лабораторне обладнання, г)обчислювальна техніка, д)транспортні засоби; група Г — виробничий і господарський інвентар; група Д — інші основні засоби (в тому числі матеріальні необоротні малоцінні активи).

 

2.Методи оцінки ефективності використання основних засобів.

 

         Стан і ефективність використання основних засобів оцінюється за допомогою наступних показників:

·        фондоємність — показник зворотній фондовіддачі; характеризує забезпеченність підприємства основними фондами;

·        фондовіддача — по формулі розрахунку — це оборотність основних фондів; характеризує інтенсивність, а непрямо, і ефективність їх використання;

·        фондоозброєність — показник, що показує скільки основних фондів у грошових одиницях припадає на одного робітника;

·        коефіцієнт реальної вартості основних засобів у майні підприємства — співвідношення основних засобів і загальної суми активів;

·        коефіцієнт зносу — вимірює ступінь зносу основних засобів через співвідношення накопиченого зносу до їх первісної вартості;

·        коефіцієнти вибуття — характеризує інтенсивність вибуття основних фондів;

·        коефіцієнти оновлення — показує частку введених основних фондів у їх загальній вартості;

·        коефіцієнт приросту основних виробничих фондів — показує ступінь збільшення основних фондів у звітному періоді у порівнянні з минулим;

·        рентабельність основних виробничих засобів — визначає ступінь ефективності використання основних засобів через співвідношення балансового прибутку і середньої вартості основних засобів.

 

3.Амортизація і форми її нарахування.

 

         В процесі експлуатації основні засоби зношуються. Фізичний знос — поступова втрата основними засобами споживчої вартості в процесі експлуатації. Буває повний, коли передбачається заміна основних засобів через капітальні вкладення, та частковий, коли знос компенсується капітальним ремонтом. Моральний знос — знос основних засобів внаслідок виходу на ринок більш прогресивних машин і обладнання.

В процесі експлуатації основних засобів (а також нематеріальних активів), їх вартість поступово переноситься на продукцію, що виробляється або реалізовується. Цей процес називається амортизацією. Амортизаційні відрахування включаються до складу фінансових витрат і зменшують базу оподаткування прибутку. Склад амортизаційних витрат:

·        витрати на придбання основних засобів і нематеріальних активів для власного виробничого використання, в т.ч. для самостійного виготовлення основних засобів для власних виробничих потреб, включаючи витрати на оплату заробітної плати робітника, що зайняті на виготовленні цих основних засобів;

·        здійснення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших способів покращення основних засобів.

Існують законодавчо встановлені три амортизаційні групи основних засобів. Перша — групи А і Б, друга — вся група В без підгрупи а) та офісне обладнання і третя — всі інші основні засоби, що не війшли до першої і другої груп. Для кожної групи встановлено свої норми річних відрахувань: 1 — 5%, 2 — 25%, 3 — 15%. Під час затвердженя бюджету Верховна Рада України має право корегувати норму на поправочний коефіцієнт. До третьої  групи дозволяється застосовувати прискорену амортизацію (річні норми 15%, 30%, 20%, 15%, 10%, 5%, 5%). Перша група списується до 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, а потім залишок списується відразу весь на витрати. Друга і третя група списується до нуля. Матеріальні необоротні малоцінні активи списуються негайно після введення їх в експлуатацію. До них відносяться активи, які мають термін експлуатації більше року, але мають незначну ціну. Рівень, після якого ціна перестає бути «малою», підприємством визначається самостійно.

 

4.Капітальні вкладення і джерела їх фінансування.

 

В результаті повного зносу основних засобів передбачається здійснення капітальних вкладень. Капітальні вкладення — це витрати на створення нових, реконструкцію і технічне переозброєння діючих основних засобів. Розрізняють технологічну і виробничу структуру.

За технологічною структурою капітальні вкладення поділяються на:

·        будівельні роботи;

·        придбання обладнання, інструментів і інвентаря;

·        монтаж обладнання;

·        проектно-дослідницькі роботи;

·        інші роботи.

Виробнича структура капітальних вкладень:

·        нове будівництво;

·        технічне переоснащення і реконструкція діючих основних засобів;

·        розширення діючих підприємств;

·        витрати на окремі об'єкти діючих підприємств.

Згідно із законодавством джерелами капітальних вкладень можуть бути:

·        власні фінансові ресурси (прибуток, що використовується на виробничий розвиток; нерозподілений прибуток; амортизаційні відрахування);

·        залучений капітал (акціонерний, пайовий, додатковий);

·        кошти, що отримуються від реалізації цінних паперів;

·        внески членів трудового колективу;

·        кошти державного і місцевих бюджетів;

·        кошти іноземних інвесторів;

·        позикові кошти (кошти від емісії облігацій або векселів, кредити банків, лізинговий кредит).

Фінасування капітальних вкладень може здійснюватися підрядним або господарським способами. Підряд використовується при будівництві великих і середніх об'єктів, при значній реконструкції (включаючи будівлі) діючих об'єктів. Господарський спосіб використовується при будівництві невеликих об'єктів, реконструкції та розширенні діючих підрозділів підприємств.

 

5.Форми ремонту основних засобів та джерела їх фінансування.

 

Своєчасність ремонту основних засобів скорочує потребу в капітальних вкладеннях. Ремонт основних засобів може здійснюватися в трьох видах.

1.     Поточний ремонт — здійснюється для забезпечення роботи основних засобів, усунення окремих поломок і заміни або оновлення окремих їх частин.

2.     Середній ремонт — проводиться для часткового оновлення основних засобів із заміною деталей, вузлів обмеженої номенклатури, що визначається технічною документацією.

3.     Капітальний ремонт — проводиться для оновлення виробничого ресурса обладнання. При цьому здійснюється повне розбирання обладнання, визначення дефектів, контроль технічного стану, сам ремонт, сбирання обладнання, його регулювання і випробування.

Фінансування капітального ремонту на підприємстві здійснюється за його планом. План складається на основі кошторисно-фінансових розрахунків. Затверджує план керівник підприємства.

У витрати за капітальним ремонтом включають:

·        проектно-кошторисні витрати;

·        оплату ремонтних робіт;

·        вартість придбання нових вузлів та деталей;

·        вартість заміни зношених конструкцій і деталей в будинках і спорудах;

·        вартість випробувальних робіт.

Капітальний (іноді і середній) ремонт може здійснюватися підрядним або господарським способами. Поточний — завжди господарським.

 

Термінологія, яку має засвоїти студент:

 

Основні засоби, основні виробничі засоби, невиробничі основні засоби, моральний знос, фізичний знос, повний знос, частковий знос, амортизація, амортизаційні витрати, капітальні вкладення, капітальний ремонт, середній ремонт, поточний ремонт.

 

Контрольні питання:

 

1.Розкрийте зміст поняття «основні засоби» та охарактеризуйте їх основні види.

2.На які групи поділяються основні виробничі фонди?

3.Які форми відтворення основних фондів вам відомі і в чому вони містяться?

4.Які існують основні групи показників, що оцінюють ефективність використання основних фондів?

5.Чим вірізняється фізичний від морального зносу?

6.Що таке амортизація і які існують ставки амортизаційних відрахувань по групам основних засобів?

7.Розкрийте сутність і склад капітальних вкладень.

8.Охарактеризуйте склад джерел фінансування капітальних вкладень.

9.Які форми ремонту основних фондів вам відомі?

10.Які способи проведення капітальних робіт вам відомі?

 

Література: [9, 11, 12, 15, 18, 20, 21, 24, 26, 31, 35, 36].

 

Задача №1

 

          Здійснити аналіз змін ефективності використання основних засобів за допомогою коефіцієнтів зносу основних засобів, їх реальної вартості в активах, а також показників фондовіддачі та рентабельності за наступними данними:

 

Показники

На 1 січня

На 1 квітня

На 1 липня

1.Первісна вартість основних засобів

100

105

110

2.Знос основних засобів

20

24

30

3.Активи

400

420

450

4.Обсяг реалізації продукції

 

150

210

5.Чистий прибуток

 

30

35

 

Вирішення задачі

 

1.     Коефіцієнт зносу на 1 квітня = 24 / 105 * 100% = 22,9%, а на 1 липня — 27,3%.

2.     Коефіцієнт реальної вартості основних фондів в активах на 1 квітня = (105 – 24) / 420 * 100% = 19,3%, а на 1 липня — 17,8%.

3.     Для знаходження двох інших показників необхідно визначити середньоквартальні величини основних фондів за первісною вартістю. В 1 кварталі = (100 + 105) / 2 = 102,5 тисрн., а в 2 кварталі — 107,5 тис.грн.

4.     Фондовіддача 1 кварталу = 150 / 102,5 = 1,46 раз, а 2-го — 1,95 раз.

5.     Рентабельність 1 кварталу = 30 / 102,5 * 100% = 29,3%, а 2-го — 32,6%.

        

Відповідь: Стан основних фондів по данному підприємству можна оцінити як цілком задовільний, оскільки списано лише 1 / 4 частину їх первісної вартості. Коефіцієнт реальної вартості занизький для промислового підприємства, а для торгівельного — нормальний. Ефективність використання основних фондів зростає, що є позитивною тенденцією. Причиною тому є значно вищі темпи зростання прибутку, і, особливо, обсягу реалізації, у порівнянні із зростанням вартості основних фондів.

 

Задача №2

 

Визначити з точністю до одного кварталу термін списання будівлі вартістю 15000 грн.

 

Вирішення задачі

 

1.     Оскільки списання 1-ї групи основних засобів здійснюється до 100 неоподатковуваних мінімумів, а потім залишок списується за один раз. Отже, 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян складають 1700 грн., оскільки один — 17 грн.

2.     До списання підлягає сума 15000 – 1700 = 13300 грн. На сьогодняшній день в податковому обліку амортизації норма нараховується на залишкову вартість, а не на первісу, як раніше це було. Отже, застосовується метод списання постійної частки. При застосуванні відповідної формули приймаємо, що 1700 — це ліквідаційна вартість будівлі.

3.     Кількість років списання до величини 1700 можна визначити так: ln(1700 / 15000) / ln(1 – 0,05) = 43,5 роки

 

Відповідь: Будівлю буде списано за 43,5 роки.