1     розділ

предмет, структура i МЕТОДОЛОГІЯ КУРСУ "РЕЛІГІЄЗНАВСТВО"

 

Релігієзнавство як наука

Прагнення людини до пізнання всесвіту, суспільства, самої себе, окремих явищ і процесів світу невичерпне і вічне. Є знання, необхідні фахівцю для успішної діяль­ності в конкретній галузі, а є поняття, ідеї, теорії, факти, засвоєння яких важливе для становлення кожної людини як особистості, для формування її духовної культури.

 Га­луззю, яка містить такі знання, є релігієзнавство. Його вивчення дає змогу пізнати, осмислити сутність понять "релігія", "віра", засвоїти історію релігій, характеристику релігійних вірувань тощо.

 

Релігієзнавство — гуманітарна наука, яка досліджує суспільно-історичну природу релігії, механізм її соціаль­них зв'язків з політичними, економічними, духовними сис­темами суспільства, особливості їх впливу на віруючих¹.

 

Як галузь гуманітарного знання релігієзнавство виник­ло в Європі у другій половині XIX ст. на межі філософії, психології, соціології, антропології, етнографії, археології, мовознавства, порівняльної міфології та фольклористики, маючи своїм завданням не апологію певних релігійних догматів, а неупереджене дослідження релігій світу.

Відповідно до тогочасних норм наукових досліджень,

Тлумачення понять подано за "Релігієзнавчим словником" (К., 1996) або в редакції, наближеній до нього.

Спеціалісти-релігієзнавці, спираючись на емпіричні дані, використовуючи раціональні методи їх інтерпретації, прагнули сформулювати загальні закони розвитку й функціонування науки про релігію. Це зумовило негатив­ну реакцію європейських теологів і певних наукових кіл. Несприйняття релігієзнавства як науки зводилось до того, що не можна вивчати релігію за допомогою раціональних  методів, оскільки вона містить ірраціональні елементи. Крім того, порівняльний аналіз різних релігій неминуче спричинить ревізію християнських цінностей.

Проте інтерес європейської громадськості до релігіє­знавства постійно зростав. У 70-х роках XIX ст. лекції з історії та філософії релігії стали читати у найбільших університетах Англії, Голландії, Німеччини, Франції, Італії. Релігію з різних точок зору почали досліджувати філософія, психологія, соціологія, історія, правознавство, антропологія, філологія. На рубежі XIX—XX ст. у лоні релігієзнавства сформувалися відносно самостійні дис­ципліни: філософія релігії, історія релігії, психологія релігії, соціологія релігії, остаточно окреслилося коло про­блем, які вони, як і релігієзнавство загалом, досліджували. У XX ст. наукові набутки релігієзнавства стали використо­вувати не тільки світські вчені, ліберальні теологи, а й релігійні ортодокси.

 

Предмет і структура релігієзнавства

 

Предметом релігієзнавства є об'єктивні зако­номірності виникнення, становлення та розвитку релігій, їх функціонування, структура та різноманітні феномени, взаємозв'язок і взаємодія релігії з іншими галузями знань.

Предмет релігієзнавства значно ширший за його об'єкт і постійно розвивається, розростаючись за обсягом, змінюючись з плином часу. Головним для нього є вироб­лення найбільш універсальних понять і теорій науки про релігію. Внаслідок цього наукові пошуки та результати досліджень релігієзнавства активно використовують пра­вознавство, мовознавство, фольклористика, етнографія, мистецтвознавство, інші науки, які аналізують релігію під своїм кутом зору. При дослідженні релігій релігієзнавство неминуче звертається до філософсько-світоглядних пи­тань про людину, світ, суспільство, спирається на історію

природничих і суспільних наук, особливо на досягнення сучасної науково-технічної революції, на наукове тлума­чення феномена релігії.

Релігієзнавство є цілісною і водночас полі дисциплінарною галуззю гуманітарного знання, об'єднуючи в собі низку розділів і структурних систем, серед яких — філо­софія, історія, психологія, соціологія, футурологія, фено­менологія, антропологія, культурологія та ін.

ФІЛОСОФІЯ РЕЛІПЇ

Вона охоплює стрижневі проблеми релігієзнавства, пов'язані з гносеологічними та онтологічними її чинника­ми. Вивчає основні релігійно-філософські ідеї в їх історич­ному розвитку, сукупність філософських понять, прин­ципів, які дають філософські тлумачення релігії, її пред­ставляють різноманітні концепції, які інтерпретують релігію під кутом зору герменевтики (тлумачення тексту давніх літературних творів), феноменології, екзистенціоналізму, матеріалізму, прагматизму, позитивізму, лінгвістичної філософії, психоаналізу.

ІСТОРІЯ РЕЛІПЇ

Будучи базовою в релігієзнавстві, вона акумулює знан­ня від виникнення примітивних вірувань, первісних релігійних форм до становлення і розвитку національних і світових релігій. Відтворює минуле різних релігій в кон­кретності їх форм, накопичує і зберігає інформацію про численні релігії, що існували й існують.

Психологія реліпї

Цей підрозділ досліджує психологічні джерела ре­лігійного феномена, психологію віруючої людини. Вивчає психологічні закономірності виникнення, розвитку і функціонування релігійних явищ, суспільну, групову та індивідуальну психології (потреби, почуття, настрої, тра­диції тощо), зміст, структуру, спрямованість цих явищ, їх місце і роль у релігійному комплексі, вплив на нерелігійні сфери життєдіяльності суспільства, груп, особистостей.

СОЦІОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

У сфері її інтересів — релігія як соціальне явище, суспільні закономірності виникнення, розвитку і функ­ціонування релігії, її елементи і структура, місце, функції та роль в суспільній системі, вплив на інші елементи соціальної системи, специфіка зворотної дії конкретної суспільної системи на релігію, використання релігійного чинника в різних соціальних умовах.

ФУТУРОЛОГІЯ РЕЛІГІЇ

Розглядаючи перспективи соціальних процесів, вона з'ясовує тенденції розвитку релігії у майбутньому.

феноменологія релігії

Об'єктом її є ідеї, цілі, мотиви релігії щодо значень і змісту. Вона подає систематичний опис явищ релігії, кла­сифікує їх на основі зіставлення і порівняння.

релігійна антропологія

Головне її завдання — дослідження людини в контексті релігійного світоспоглядання. Основні принципи — єдність духовного й тілесного начал у людині.

релігійна культурологія

Враховуючи завдання й значення релігійного мис­тецтва в практиці богослужіння певних релігійних сис­тем, досліджує храмові архітектуру, скульптуру, малярст­во тощо.

географія релігії

Це — базовий гуманітарний курс релігієзнавства, який акумулює та систематизує знання про територіальну ор­ганізацію світових, регіональних релігій в історичному ас­пекті й на сучасному етапі.

 

ВІЛЬНА ДУМКА ЩОДО РЕЛІГІЇ

Релігієзнавство вивчає походження та зміст вільної думки, закономірність її розвитку, функції в суспільстві та житті особистості, різні її прояви, історію, типи та етапи розвитку, репрезентативність її за різних епох в народній свідомості, науці, моралі, мистецтві, політиці, філософії, теології.

 

Методи дослідження в релігієзнавстві

 

При дослідженні релігії використовують найрізно­манітніші методи пізнання: загально філософський, соціо­логічний, спеціальний загальнонауковий, теоретичний, емпіричний. Нерідко вдаються до специфічних методів дослідження. Наприклад, у соціології релігії дають плідні результати соціологічні методи, використовувані для вив­чення релігії як певної соціальної структури, елементу суспільства, з властивими їй структурою, соціальними зв'язками, функціями. Це — вивчення документів, різно­манітних інтерв'ю, анкетування; методи первинної оброб­ки даних, групування, ранжирування, складання статис­тичних таблиць. У процесі дослідження релігії здебільшо­го вдаються до інтегрування індивідуальних методів і прийомів, що відкриває широкі пізнавальні, дослідницькі можливості.

генетичний метод

Його мета — відтворити розвиток релігії на всіх її ета­пах від початкової фази. Велику увагу приділяє пошукові, встановленню проміжних ланок в ланцюгу її еволюції. Але чим глибше занурюється дослідник в історичні пласти, тим менше фактичного матеріалу потрапляє в його розпо­рядження. В такому разі історизм виступає у формі акту­алізму (вивчення минулого через пізнання сучасності).

ІСТОРИЧНИЙ МЕТОД

Він передбачає вивчення релігійних систем у процесі їх виникнення, становлення та розвитку, а також взаємодію у цьому процесі закономірностей історії та конкретних об­ставин. Історичний метод може бути реалізований через

генетичний підхід, коли дослідник послідовно вивчає всі, в тому числі й проміжні, стадії розвитку релігії.

ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ МЕТОД

Активно використовуються у релігієзнавстві й порів­няльно-історичні дослідження: порівняння різноманітних етапів розвитку однієї релігії на різних відтинках часу, ба­гатьох релігій, що Існують одночасно, але перебувають на різних етапах розвитку, реконструкцію тенденцій розвит­ку Завдяки цьому стає доступним багатий науковий ма­теріал через зіставлення різних сторін й етапів розвитку конкретної релігії, конфесій, які існують одночасно, але перебувають на різних етапах розвитку. На основі порівняльного аналізу сформувалася спеціальна галузь дослідження ~- порівняльне релігієзнавство.

структурно-функціональний метод

Він спрямований на розкриття структури І функціону­вання релігій, релігійних організацій, культів тощо Виділення елементів релігійних систем, порівняння з Іншими елементами І системою загалом дає змогу глибше пізнати особливості їх функціонування. Релігія в такому разі є підсистемою

СОЦІОЛОГІЧНИЙ МЕТОД

Передусім він надає широкі можливості пізнання релігії як певної соціальної системи, соціальної підсисте­ми, що є об'єктом зовнішніх впливів І водночас суб'єктом впливу на різні соціальні інститути, групи, на буття людей Соціологічний аналіз розкриває механізм функціонування релігійних вірувань і вчень у різних соціальних групах віруючих, висвітлює головні тенденції розвитку релігійних ситуацій з урахуванням впливів різноманітних соціальних факторів

ТИПОЛОГІЧНИЙ МЕТОД

Використовуючи його, вдається охарактеризувати істо­ричні типи релігій, а також типи вільнодумства. За допо­могою процедур розподілу і групування об'єктів форму­ються стійкі статистичні групи ознак. Інваріантність ознак певного об'єкта є підставою для віднесення його до від­повідного типу.

каузальний метод

Сприяє пізнанню причинно-наслідкових зв'язків ви­никнення й еволюції різних релігійних явищ. Головним питанням каузального методу є "Чому релігія не може бу­ти зрозумілою через саму себе, чому вона не є causa su'i (причина самої себе)?" Цей метод допомагає пізнати різні релігійні та нерелігійні форми, аналізуючи відносини лю­дей в процесі їх життєдіяльності.

ФІЛОСОФСЬКО-ЛОПЧНИЙ МЕТОД

Розглядаючи релігію як об'єкт філософських знань, соціально-духовний феномен суспільства, він досліджує процес відображення релігії у свідомості людини, форму­вання духовних цінностей, релігійних символів і понять. За такого аналізу об'єктом дослідження є не тільки сама релігія, а й природне та соціальне середовище, яке впли­ває на її формування.

Вчення про релігію поділяють на релігійні (кон­фесійні) та нерелігійні (не конфесійні); на нормативні, дескриптивні й історичні.

релігійні (конфесійні) вчення

Це передусім напрями, представлені теологами, а та­кож дослідниками, які, хоч і не є богословами, але пере­бувають на позиціях релігійного світогляду, їх дослідження безпосередньо пов'язані з релігійними інте­ресами. Вони вважають, що в основі розуміння релігії повинна бути релігійна віра, а знання сутності релігії можливе лише для віруючої душі. Безсумнівно, особис­тий релігійний досвід дослідника стає об'єктом внутрішнього спостереження, який може дати унікаль­ний матеріал для розвитку релігієзнавчого пізнання, але результати самоспостереження вимагають теоретичної інтерпретації.

нереліпйні (не конфесійні) вчення

Вони базуються на цілком протилежних світоглядних принципах, використовуючи досягнення науки, мають змогу успішно пізнавати різні феномени і сутність релігії. А відсутність релігійної віри заповнюється фундаменталь­ною релігієзнавчою освітою.

нормативні дослідження

Вони фокусуються навколо істинності постулатів релігії, цінностей, які вона проповідує, тощо.

дескриптившмсторичні дослідження

їх предметом є структура релігії, її історичний розвиток та ін. Подібні дослідження не оперують оцінними суджен­нями щодо певних аспектів релігійних доктрин. Релігієзнав­ство сформувалося на основі дескриптивного підходу, тобто має тенденцію до максимально допустимої об'єктивності, тоді як дисципліни теологічного циклу характеризуються нормативним підходом до предмета. В наш час у вивченні релігії переважає саме дескриптивний підхід.

 

Методологічні принципи релігієзнавства

Релігієзнавство не ставить за мету узгодити погляди на релігію віруючого і невіруючого чи віруючих різних кон­фесій, воно дає певний обсяг наукових знань і прагне на­вчити самостійно й об'єктивно оцінювати релігійні явища, релігію як суспільний феномен, події, що відбуваються в релігійному житті певного суспільства. Тому в своїх дослідженнях воно використовує загальнонаукові та спе­цифічні принципи.

ПРИНЦИП ОБ'ЄКТИВНОСТІ

Будучи вихідним, передбачає сувору об'єктивність, конкретно історичний розгляд предмета, неприйняття аб­страктних стереотипів, уявлення в чорно-білих тонах явищ релігії чи вільнодумства. Вимагає науково обґрунто­ваних положень, встановлених фактів, уникнення тенден­ційності.

КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ПРИНЦИП

Дає змогу розглядати релігію, релігійну філософію, вільнодумство в контексті розвитку духовної культури. А релігієзнавство займається вивченням своєрідних сфер ду­ховної культури в історичному та сучасному аспектах, вирішуючи низку проблем: з'ясовує особливості релігії як феномена культури, властивості релігійно-культурних ут­ворень, специфіку релігійної філософії, своєрідність різних проявів вільнодумства в духовному житті суспільства та особистості.

АНТРОПОЛОГІЧНИЙ ПРИНЦИП

Використання його зосереджує увагу на аналізі світо­глядних питань в аспекті проблем буття людини, суті, ме­ти та змісту її життя, смерті й безсмертя, тобто в руслі філософської антропології.

ПРИНЦИП ТОЛЕРАНТНОСТІ Й ТЕРПИМОСТІ

Передбачає діалог релігійних і нерелігійних світоглядів про людину, суспільство, світ. Це стосується пояснення основ буття природи, суспільства, людини, космосу, біо­сфери, економіки, політики, права, моралі, мистецтва, психіки, свідомості та ін. Вихідні засади релігійних і не­релігійних світоглядів різні. Різняться в них і пояснення процесів та подій в природі, суспільстві, людині. Але еко­номічні, екологічні, моральні, естетичні, соціально-політичні та інші ідеї, цінності можуть бути близькими.

ПРИНЦИП ПРАВОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ СВОБОДИ СОВІСТІ

Має загально філософський, теологічний, етичний, ес­тетичний, політологічний і правознавчий аспекти, передбачає за людиною право сповідувати певну релігію чи не сповідувати жодної, відправляти чи не відправляти релігійні культи і відповідно організовувати наукові дослідження цих явищ і процесів.

Аналізуючи будь-яку форму релігії, релігієзнавство ви­користовує:

1) загально філософські та соціально-філософські кате­горії: буття, свідомість, пізнання, відображення, символ,

16   Релігієзнавство

істина, омана, фантазія, суспільство, матеріальне і духов­не виробництво, культура, відчуження;

2) загальнонаукові терміни: структура, система, фун­кція, закон, роль та ін.;

3) конкретні наукові терміни: епоха, право, ілюзія, віра, почуття, настрій, страждання, спілкування, мова, життя, смерть;

4) спеціальні релігієзнавчі терміни: релігія, теологія, релігійний культ, церква, конфесія, храм, молитва, теїзм, деїзм, пантеїзм, атеїзм, скептицизм. Особливе місце посідають терміни: Бог, ангел, пекло, рай, привид, карма тощо, які в науці мають інше значення, ніж в релігії;

5) терміни, які відображають процеси трансформації релігії: сакралізація, секуляризація, розвиток і еволюція релігії, церквоутворення, сектоутворення, детеологізація, модернізація, деміфологізація.