Походження та функції політичної ідеології

Політична ідеологія є стрижнем політичної свідомості індивідуального, колективного соціального суб'єкта і вирішальною мірою визначає рівень його політичної культури.

Політична ідеологія — система концептуально оформлених політичних, правових, релігійних, естетичних і філософських уявлень, поглядів та ідей, які відображають ставлення людей до дійсності й одне до одного, способи пізнання та інтерпретації буття з позицій цілей, ідеалів, інтересів певних соціальних груп та суб'єктів політики.

Вперше термін «ідеологія» (грец. idea — слово, вчення) вжите французьким філософом і економістом Дестютом де Трасі на початку XIX ст. («Елементи ідеології»).

Виникла ідеологія не відразу. За певних умов життя спільноти спершу стихійно з'явилася соціальна психологія, яка створила підґрунтя для вироблення, поширення і засвоєння ідеології даної спільноти. Безпосередньо її створюють представники класу, соціальної групи (або суб'єкти, які виражають їх інтереси) — теоретики, політичні діячі, лідери тощо. Вони теоретично доходять тих самих висновків, які соціальна група, клас утверджують практично. На основі систематизованих і обґрунтованих поглядів, пропущених через призму інтересів, ідеалів класу чи соціальної групи, формуються їхні самосвідомість і політичні відносини. А сукупність політичних інтересів, ідей та ідеалів, програм та політичних відносин певного класу (групи) з іншими соціальними спільнотами і становить предмет політичної ідеології. Політична ідеологія виконує низку функцій.

Захисна функція. Передбачає захист інтересів та ідеалів класу (групи). В ній теоретично осмислюються і формулюються становище та потреби цих спільнот, що сприяє втіленню їхніх інтересів у життя, виробленню відповідних їм типів мислення, поведінки і програм діяльності. Офіційною (державною) є ідеологія економічно і політичне пануючого класу, хоча в демократичних країнах нині такий статус ідеології поступово послаблюється. Це означає, що на сучасному етапі цивілізації все більше формуються загальнолюдські інтереси та цінності, пріоритетні щодо ідеології. Дедалі звужується сфера ідеологічної боротьби, вона все менше поширюється на міждержавні відносини, на політичну діяльність. Сучасне суспільство вимагає світоглядної терпимості, демократичних форм боротьби. Саме в такий спосіб відбувається процес деідеологізації свідомості, яка не є відмовою від ідеології взагалі (кожний має право сповідувати свої ідеї). Це — заперечення ідеологічних стереотипів, нетерпимості й монополізму, надання різним ідеологіям цивілізованого змісту і плюралізму.

Пізнавальна функція, її сутність — озброєння громадян знаннями про політичну дійсність, сприяння зростанню їхньої політичної культури. Однак політична ідеологія не завжди адекватно відображає реальність, часто виявляє упередженість. На відміну від «чистої» науки, яка шукає тільки істину за допомогою різних наукових методів пізнання, вона дбає ще й про захист інтересів та ідеалів класу, певного режиму тощо. До того ж їй бракує об'єктивних методів пізнання, її носії часто оперують ритуально-догматичними стереотипами, апробація яких у кращому разі здійснюється здоровим глуздом, а частіше — корпоративними інтересами суб'єктів. Тому не дивно, що політична ідеологія на догоду тим, кого захищає, нерідко висвітлює політичні явища і процеси упереджено, однобічно, а то й фальсифікує їх.

Соціально-регулююча функція. Політична ідеологія сприяє формуванню і координуванню відносин між соціальними спільнотами за певними принципами, впливає на реалізацію соціально-економічних, політичних та інших програм розвитку суспільства, на політичну активність і соціальний вибір громадян. Завдяки цьому вона стає засобом згуртування певної групи та її прихильників, чинником налагодження чи руйнування стосунків між об'єднаннями людей.

Запитання. Завдання

1. У чому полягають особливості феномена політичної культури?

2. Назвіть складові політичної свідомості соціального суб'єкта.

3. У чому сутність поведінського аспекта політичної культури? Яка його значущість і роль у розвитку та розумінні політичної культури?

4. Розкрийте зміст функцій та типів політичної культури.

5. Визначте основні напрямки і засоби формування політичної культури, соціального суб'єкта (у т. ч. в Україні).

Теми рефератів

1. Політична культура — культура політичного мислення і поведінки.

2. Типи політичної культури.

3. Політична культура в пострадянській Україні.

4. Політична культура української молоді на сучасному етапі.

Література

Бебик В. М., Головатий М. Ф., Ребкало В. А. Політична культура сучасної молоді. — К„ 1996.

Браун А., Дилигенский Г. Как изменить политическую культуру общества? // Мировая экономика и международные отношения. — 1990. — №2.

Дахин В. Политическая культура и власть // Свободная мысль. — 1996. — №1.

Козак В. Сенс і пріоритет політичної участі // Віче. — 1998. — №1.

Лебединська І., Григор'єв В. Політична культура молоді на зламі світоглядної парадигми // Нова політика. — 1998. — № і.

Лісовий В. Поняття політичної культури. Політична культура українців // Феномен української культури: методологічні засади осмислення. — К., 1996.

Лісовий В. Поняття політичної культури і сучасний стан політичної культури в Україні. // Розбудова держави. — 1993. — № 3.

Макєєв С., Надточій А. Політична соціалізація в пострадянській Україні. // Політична думка. — 1997. — № 9.

Пахомов Ю. Політична культура постготалітарної доби. // Політологічні читання. — 1992. — № 2_.

Ребкало В. До нової парадигми політичної культури. // Політологічний вісник. — К., 1993.

Цимбалістий Б. Тавро бездержавності. Політична культура українців. — К., 1994.

Штика О. Ідеологія та держава як чинники творення нової України (Засади політично-ідеологічної доктрини) // Політологічні читання. — 1995. — № 2.