Громадські організації класифікують за різними критеріями. За структурною
організацією (мета, статут, членство тощо) їх поділяють на масові
громадські організації, громадські самодіяльні органи та громадські рухи.
Масові громадські організації. Це добровільні, організаційно оформлені
об'єднання громадян, які мають на меті задоволення і захист інтересів своїх
членів, діють за статутом на основі принципів самоврядування і законності. До
них належать профспілкові, кооперативні, молодіжні, жіночі, творчі,
добровільні товариства, релігійні та інші організації. Ці об'єднання мають
довгострокові цілі, програму, статут, який зареєстрований державними органами у
встановленому порядку.
Профспілки. Це
найдавніші й наймасовіші організації працюючих, об'єднують понад 300 млн осіб. Існують Всесвітня федерація профспілок
(70 країн, 200 млн членів), Всесвітня конфедерація
праці (15 млн членів). Широкого розвитку набули незалежні
профспілки за галузями виробництва.
Профспілки водночас із захистом економічних, матеріальних інтересів своїх
членів виконують широкі соціальні та суспільно-політичні функції: обстоюють
інтереси працюючих щодо робочого дня, відпусток, фінансової політики,
організації виробництва, умов праці, соціально-культурних та побутових умов,
безробіття, професійної підготовки тощо. У більшості країн вони наділені правом
законодавчої ініціативи і виступають у ролі лояльної опозиційної сили стосовно
держави.
У боротьбі за інтереси працюючих профспілки послуговуються різноманітними
засобами та методами: від переговорних до радикальних (вимоги, заяви, угоди,
альтернативні рішення, контроль, експертні оцінки, страйки, маніфестації,
голодування, мітинги тощо). Нерідко вони домагаються вагомих позитивних
результатів, сприяють набуттю вмінь і навичок самоврядування.
Молодіжні організації. Основними їхніми цілями і завданнями є захист різноманітних потреб та
інтересів молоді, мобілізація та інтеграція молодіжних структур на виконання
соціальне значущих завдань, виховна робота. Молодіжні формування помітно
впливають на зміцнення миру, співробітництва і дружби між народами, на збереження
і захист природи.
Нині існує Всесвітня Федерація Демократичної молоді (1945 p., об'єднує 250 молодіжних
організацій із 100 країн). Великий авторитет у світі має Міжнародна спілка
студентів (1946 p., 110 студентських спілок). У більшості країн світу виокремлюються
два рівні груп молодіжних організацій залежно від цілей і залучення молоді
до суспільно-політичного життя.
Об'єднання молоді, предметом діяльності яких є соціально-економічні
та політичні проблеми. Це суспільно-політичні
клуби, національно-культурні, історико-культурні, патріотичні, екологічні,
благодійні та інші організації, асоціації, союзи, а також ініціативні групи,
їхня діяльність спрямована на сприяння розвитку національних культур і охорону
історичних пам'яток, збереження природи і боротьбу за демократію, мир та певні
ідейно-політичні ідеали, вирішення повсякденних гострих життєвих проблем
(«громадські ініціативи»), боротьбу із безробіттям, за вирішення житлової
проблеми (скватери) тощо.
Всесвітній молодіжний рух нині переживає відносне подолання ідеологічних розбіжностей,
які спричиняли протистояння і унеможливлювали діалог між молодіжними організаціями
різної політичної орієнтації: соціал-демократичної,
ліберальної, консервативної, християнсько-демократичної, комуністичної тощо.
Однак це не означає злиття, нівелювання поглядів. Наприклад, до Всесвітньої
федерації демократичної молоді належать союзи молоді соціал-демократичної,
революційно-демократичної, соціалістичної і комуністичної орієнтацій. Серед
молодіжних організацій суспільно-політичного характеру США — Молоді демократи Америки, Комуністичний союз молоді, Американська
рада молоді, Асоціація молодих християн, Асоціація ораторського мистецтва
та ін. В Україні на сучасному етапі відбувається реформація молодіжних організацій,
їх демократизація, пошуки орієнтирів і форм діяльності.
Об'єднання дозвільного характеру. Здебільшого вони діють у культурній сфері — образотворче
мистецтво, самодіяльний театр, література, кіно, музика (рок-клуби,
джаз-клуби), танці тощо. Багато їх у спортивно-оздоровчій сфері. Серед них
формування, що культивують нетрадиційні види спорту, об'єднання фізичного і
духовного вдосконалення (східні єдиноборства, воєнно-патріотичні клуби тощо).
Трапляються й об'єднання агресивної, неконструктивної самодіяльності молоді
(фанати, люберці та ін.), епатажної самодіяльності (металісти), альтернативні
або контр-культурні течії (хіпі, рокери, авангардисти та ін.).
Жіночі громадські об'єднання. Вони послідовно борються за рівноправність жінок, за поліпшення умов материнства
і дитинства, за мир, демократію, національну злагоду, соціальний прогрес.
Одна тільки Міжнародна
Творчі об'єднання. Це добровільні союзи, що об'єднують людей творчих професій (Спілка
письменників, Спілка художників, Спілка композиторів, Спілка журналістів
тощо). На різних етапах їхня роль у суспільно-політичному житті країн і на
міжнародній арені неоднакова. Особливо вагома вона на переломних етапах, які
потребують консолідації національного духу, вияву міжнародної злагоди,
міжнародного діалогу. Відчутним є їхній вплив і на поведінку владних
інституцій.
Добровільні товариства. Здебільшого діють вони у сфері науки, техніки, культури, освіти, спорту,
соціальної допомоги, розвитку дружби з народами зарубіжних країн та ін.
Покликані розвивати самодіяльність громадян, їхню соціальну, творчу та
політичну активність, задовольняти їхні інтереси.
Релігійні організації. Вони є важливою складовою політичної системи суспільства. І хоча
найчастіше церква відокремлена від держави, релігійні організації мають право
брати участь у громадському житті, а також використовувати нарівні з
громадськими об'єднаннями засоби масової інформації. Церква може підтримувати
або не підтримувати певні державні починання, суттєво впливати на масову
свідомість віруючих. Більше того, служителі культу мають законне право на
участь у політичному житті. Міжнародні релігійні організації (Християнська
мирна конференція, Всесвітній ісламський конгрес, Азіатська буддійська
конференція, Всесвітня федерація католицької молоді та ін.) відіграють вагому
роль у спілкуванні народів. У їхньому полі зору перебувають не лише релігійні
питання, а й турбота про збереження миру, злагоди, високу духовність і
моральні чесноти, гуманізм та любов до ближнього. Однак не завжди їм вдається
мирне вирішення проблем (міжконфесійна ворожнеча).
Кооперативні організації, їх не можна ототожнювати із соціально-економічними об'єднаннями, до яких належать
кооперативні спілки, асоціації керівників підприємств, спілок орендарів та
підприємців тощо. Кооперативні об'єднання — особливий тип непартійних громадських
об'єднань, які, маючи матеріальний інтерес, належать до політичної системи
суспільства і відіграють у ній певну роль. До кооперативних організацій відносять
споживчу кооперацію в селі й місті, кооперативи для задоволення житлово-побутових
потреб, садівничо-городні товариства та ін. їм властиві певна деполітизованість, чітка економічна спрямованість, широкий
спектр заходів для досягнення матеріальної мети. На Заході існують різні підприємницькі
союзи, спілки роботодавців тощо, які виконують як економічні, так і політичні
функції. Найважливіша політична функція — визначення і формування загальних
корпоративних інтересів і пріоритетів бізнесу, їх реалізація з використанням
найрізноманітніших засобів і каналів впливу на державні та інші структури.
Громадські самодіяльні органи, їх створюють при державних органах:
комітети захисту миру, ветеранів війни і праці, жінок, батьківських рад;
вуличні, квартальні комітети, різні клуби (партійні, політичні, виборців,
робітників, дитячі), неформальні об'єднання. Вони не мають офіційного
членства, статуту, чітких програм, а цілі можуть бути як соціальне значущими,
так і асоціальними. Окремі з них представлені організаціями на міжнародному
рівні: групи за звільнення в'язнів совісті, репрезентовані організацією
Міжнародна амністія; комітети захисту миру — Всесвітньою радою Миру; жіночі
комітети — Міжнародною Демократичною Федерацією Жінок та ін.
Громадські рухи. Це масові політичні й неполітичні формування громадян,
пов'язані систематичним співробітництвом заради досягнення певної мети на
ґрунті спільних соціально-політичних інтересів. Рухи як вияв громадської
ініціативи (антифашистські, національно-визвольні, екологічні, за мир, жіночі
тощо) характеризуються відсутністю чіткої організаційної структури, спільністю
інтересів, наявністю течій, неоднакових за політичними поглядами і світоглядом,
відсутністю індивідуального членства, іноді нечіткою програмою. Вони не є
політичними механізмами боротьби за владу. Чинником, що інтегрує учасників
руху із не завжди ідентичними переконаннями, є спільна діяльність.
Часто громадські рухи опиняються перед дилемою: продовжити своє існування і
перейти до наступного рівня єдності — тіснішого згуртування за спільними інтересами
(приміром, створення на основі руху партій) чи припинити своє функціонування,
розпавшись на невеликі за кількістю і значущістю угруповання.
В історичному аспекті виділяють такі громадські рухи:
— антифашистські — у країнах Європи періоду 30-х—40-х років XX ст.;
— національно-визвольні рухи країн Азії, Африки, Латинської Америки в добу
антиколоніальної боротьби;
— нові громадські рухи, утворені наприкінці 70-х — на початку 80-х років XX ст. в індустріальне
розвинутих країнах (антивоєнний рух);
— рух проти загрози війни, за мир;
— екологічний рух (захист довкілля, природи);
— молодіжний і жіночий рухи (боротьба за поліпшення політичного і
соціального становища молоді й жінок);
— альтернативні рухи (рухи громадських ініціатив: вирішення проблем
повсякденного життя з ініціативи громадян; розробка соціальних програм,
альтернативних муніципальним чи урядовим тощо).
— регіоналізм (рух місцевого населення за
збереження своєї культури, соціальної, національної самобутності, проти
засилля чужих цінностей).
Серед громадських рухів особливе місце посідають політичні — особлива
форма діяльності політичних сил, що представляють політичні інтереси й
прагнення різних соціальних спільнот, їх організацій. Вони спрямовують свої
зусилля на усунення чи поліпшення існуючих соціально-політичних та економічних
умов життя через вплив на владні структури, їх вдосконалення або заміну. Прикладом
такого руху є Народний фронт. Його вирізняє змістовність,
різноплановість інтересів учасників, в тому числі партій, інших організацій;
інколи керівну роль у них перебирають політичні партії. Організаційно
політичні рухи мають автономні первинні осередки, вищі органи (з'їзд), а в
період між з'їздами — робочі органи, їхня діяльність унормована певними
програмами, статутами. Історії відомо багато таких фронтів: у Європі — для
боротьби з фашизмом; після війни — фронти за утвердження комуністичних
режимів у країнах Східної і Центральної Європи; з початком перебудови в
колишньому СРСР — фронти, рухи за створення незалежних, суверенних держав та
ін.
Громадські об'єднання класифікують і за іншими критеріями.
За спільним інтересом створюються спілки підприємців, кооператорів, профспілки. Інтерес
духовного відродження породжує об'єднання культурного та гуманітарного,
релігійного напрямів. Політичні мотиви спричиняються до відповідних
ідейно-політичних угруповань і течій.
За правовим статусом розрізняють формальні громадські організації (офіційно зареєстровані в органах
влади, організаційно оформлені), а також неформальні організації (не зареєстровані юридично, створені спонтанно за ініціативою «знизу», згідно
з усвідомленими спільними інтересами; незалежні від офіційних державних органів,
діють без чіткої програми, за принципами самоврядування).
За легітимністю виокремлюють легальні (дозволені законом) і нелегальні (недозволен!
законом) громадські об'єднання.
Непартійні об'єднання нарівні з політичними партіями різняться за соціально-класовим
складом, ідейно-політичною спрямованістю та способами і метою суспільних
перетворень. Безумовно, у партій цей поділ виражений чіткіше, повніше і
радикальніше, ніж у непартійних об'єднань, позаяк
партії концентровано виражають інтереси соціальних сил, організації, що
борються за владу.
У західній політології усі непартійні громадські організації та рухи
називають групами тиску, бо на відміну від партій вони не мають на меті
здобуття влади, загальне керівництво державою, а лише здійснюють на неї певний
тиск для задоволення інтересів громадян. Існують особливі групи тиску — лобі
(від англ, lobby — кулуари). Цей термін означає систему контор і агенцій
крупних монополій чи організованих груп при законодавчих органах США. Вони здійснюють тиск (аж до підкупу) на законодавців і
державних чиновників з метою прийняття ними рішень в інтересах певних кіл
(приміром, законопроектів, одержання урядових замовлень, субсидій). Подібні
групи діють під різними назвами в багатьох країнах.
Розвиток громадських об'єднань і рухів — це шлях до зростання ролі
громадянського суспільства, що сприяє поступовому соціально-культурному
піднесенню народу та кожної особистості, демократизації, розширенню прав і
свобод людини, зміцненню гарантій її захищеності.
Запитання.
Завдання
1. Дайте
визначення і поясніть співвідношення понять «громадські об'єднання»,
«громадські організації», «громадські рухи».
2. У чому
полягають функції непартійних громадських об'єднань?
3. Дайте
класифікацію громадських об'єднань за ознакою їх структурної організації (мета,
статус, членство та ін).
4. Які
особливості притаманні громадському руху? Охарактеризуйте основні види
громадських рухів.
5.
Охарактеризуйте особливості українського лобізму.
Теми
рефератів
1.
Профспілки: можливості, проблеми, результати діяльності.
2.
Неформальні об'єднання: структура та роль у суспільному житті.
3. Молодіжний
рух у посттоталітарній Україні.
Література
Антонович И. И. Общественные движения и
проблемы власти // Социально-политические науки. — 1991. — № 4.
Булавін О., Корнієвський О. Молодь і майбутнє сучасних
політизованих громадських об'єднань // Політологічні читання. — 1992. — № 4.
Громов А. В., Кузан
С. С. Неформалы: кто єсть кто? — M., 1990.
Зеленые в конце 80-х годов: Реф. Сб. — М., 1990.
Корнієвський О. А., Якушик В. М. Молодіжний
рух та політичні об'єднання в сучасній Україні. — К., 1997.
Литвин В.
Молодіжні суспільно-політичні організації // Політика і час. — 1991. — № 3.
Массовые демократические движения: истоки,
политическая роль. — М., 1988.
Массовые движения и будущее // Общественные науки и современность. — 1992. — №
6.
Массовые движения в современном мире. — М., 1990.
Молодіжний і
дитячий рух в Україні. Історія і генезис. — К., 1993.