Політичне життя суспільства — одна з найшир-ших
категорій політології, яка охоплює всю політичну сферу та її елементи, дає можливість відобразити їх динамізм.
У різні епохи й у різних країнах воно має свої особливості, залежить від рівня
цивілізованості суспільства, його демократизму, співвідношення корінних інтересів
соціальних груп, вміння і прагнення політичного керівництва об'єднати народ для
досягнення спільної мети. Закономірністю політичного життя є зростання його
ролі й значення у міру зростання людського виміру політики демократизації і
гуманізації соціальних засад суспільства, формування соціально-правової
держави.
Політичне
життя — сукупність духовних, емоційних і практичних явищ
політичного буття людини і суспільства, що характеризує їхнє ставлення до
політики й участі в ній.
Політичне життя завжди існує в конкретно історичних формах, зумовлених
матеріальними й соціокультур-ними чинниками. Водночас
воно являє собою сукупність
політичних явищ, які функціонують у суспільстві, керованих і спонтанних
політичних процесів; результат діяльності соціальних суб'єктів — класів,
націй, соціальних верств, груп, індивідів і створюваних ними політичних
інститутів; сферу боротьби за реалізацію ідеалів, норм, цінностей, що
концентрують у собі корінні потреби та інтереси соціальних суб'єктів;
взаємодію і зміну при владі політичних сил для репрезентації владних інтересів
усіх соціальних груп.
Політичне життя тісно пов'язане з найрізноманітнішими формами політичної
діяльності.
Політична
діяльність — індивідуальна чи колективна, спонтанна чи організована
діяльність соціальних суб'єктів, яка прямо чи опосередковано випливає з
інтересів великих суспільних груп і цінностей, що їх вони поділяють.
Ця діяльність відбувається в межах існуючих відносин з владою або всупереч
їм, регулюється правовими нормами та статусними ролями, її можна розглядати у
широкому й вузькому значеннях. У широкому розумінні політична діяльність постає
як реалізація суспільно-політичних відносин, взаємодія класів, націй,
організацій, органів, інших соціальних спільнот й окремих осіб для здійснення
певних політичних інтересів щодо завоювання, використання та утримання влади.
У вузькому значенні політична діяльність — це методи й засоби виконання
владних функцій певними політичними силами, соціальними групами, а також засоби
протидії їм.
Розрізняють теоретичну й практичну політичну діяльність. Для теоретичної
основними формами є пізнавальна, прогностична та ціннісне орієнтована. Практична
політична діяльність — це вироблення й реалізація внутрішньої та
зовнішньої політики держави, різні форми участі в політичному житті суспільства
партій, громадсько-політичних об'єднань, рухів. Основні її форми — ухвалення
політичного рішення, вибори, політична реформа, страйк, демонстрація,
дипломатичні, міжурядові переговори, офіційний візит тощо.
Умовою й формою політичної діяльності є політичні відносини, які виникають
внаслідок соціальної диференціації суспільства і вияву інтересів великих
суспільних груп. Суб'єктами політичних відносин є класи, нації, соціальні
групи, індивіди, політичні інститути й організації.
Політичні
відносини — реальні практичні відносини, взаємозв'язки соціальних суб'єктів, у
яких відображені їхні інтереси і здійснюється політична діяльність —
співробітництво чи боротьба (вибори, референдуми, мітинги, зібрання, маніфестації', страйки тощо).
Вони охоплюють зв'язки між різними соціальними групами та індивідами, політичними
інститутами та організаціями щодо завоювання і реалізації політичної влади,
певних суспільних інтересів. Характер відносин соціальних суб'єктів визначає
політичну ситуацію, стратегію, тактику, зміст політичної діяльності. Політичні
відносини встановлюють, у який спосіб соціальні суб'єкти можуть здійснювати
політичну діяльність через політичні інститути, норми, процедури, визначають
методи й засоби політичної діяльності, регламентують її.
У процесі суспільного розвитку нові потреби та інтереси зумовлюють
необхідність виходу за межі існуючих норм, пошук нових методів і засобів
діяльності, процедур, винесення рішень. Для цього соціальні суб'єкти повинні
усвідомити необхідність політичних перетворень, розвитку нових методів і
засобів діяльності. Потреби та інтереси людей відповідно спонукають їх дії.
Схожість, близькість, збіг інтересів соціальних суб'єктів забезпечує
співпрацю, узгодженість їх дій. Суперечливість інтересів виявляється в різних
формах суперництва, антагонізму, конфліктів. Засобом залагодження політичних
протистоянь і розв'язання конфліктів є влада, яка використовує механізм
узгодження суспільних, групових і особистих інтересів — ідеологію, фізичний і
психологічний примус, традиції тощо.
Існує певна ієрархія інтересів: загальнолюдські, інтереси суспільства,
народу, класу, групи. Координація, узгодження політичних інтересів, їх взаємне
уточнення та обмеження з урахуванням об'єктивної реальності досягаються у
процесі активної політичної діяльності.
Політична діяльність класів, націй, соціальних груп, індивідів, політичних
інститутів і організацій супроводжується певним типом політичної поведінки.
Така поведінка зумовлена вибором мотивів у винесенні рішень щодо політичних
відносин, добором засобів досягнення цілей, здатністю сприймати загальний
суспільний інтерес, розумінням співвідношення з ним інтересу приватного,
групового, вмінням їх поєднати. Політична поведінка охоплює як внутрішні
реакції — думки, сприйняття, судження, настанови, переконання, так і конкретні
дії, які можна спостерігати, — участь у виборах, вияв протесту, лобіювання,
проведення зборів, політичних кампаній. Політична поведінка може виявити себе
як у діяльності мас, класів, соціальних груп, націй, виборців, індивідів,
політичних партій, владних структур, політичних лідерів, так і в будь-якій
інституціональній ситуації — сім'ї, бізнесі, церкві тощо, але обов'язково в
межах або через посередництво держави.
Характер її значною мірою залежить від наявних у суспільстві традицій
легітимації (визначення, обґрунтування правомірності, законності певних рішень
і дій). Традиції легітимації трансформуються від визнання правомірності певних
засобів, способів досягнення мети, правоти сили до усвідомлення необхідності
співвідносити свої наміри з інтересами й позиціями інших учасників політичної
взаємодії, базувати рішення й дії на невід'ємних правах людини. Тому й форми
політичної поведінки соціальних суб'єктів можуть бути різними. Розрізняють
відкриту (політична дія) і закриту (політична бездіяльність) форми політичної
поведінки. За своєю цілеспрямованістю політична поведінка може бути
конструктивною щодо існуючого суспільного ладу і політичної системи
(спрямованою на їх зміцнення) або деструктивною і навіть екстремістською.
Залежно від мотивації розрізняють соціальне усвідомлену, ціннісне орієнтовану, афектну і традиційно зумовлену політичну поведінку.
Важлива роль у функціонуванні політичного життя належить особі, без чого
неможлива соціально-політична діяльність. Йдеться про політичну участь.
Політична
участь — залучення людей до процесу політико-владних, відносин, здійснення
ними певних актів, заходів, що виражають інтереси, потреби, уподобання, думки,
погляди та настрої; вплив на органи влади з метою реалізації соціальних
інтересів.
Культура політичної участі визначається рівнем володіння соціальними
суб'єктами процедур і регламентів здійснення політичних акцій і заходів,
настановами на погодженість існування різноманітних соціальних груп.
Мотивами політичної участі є підвищений інтерес до політики, спрямований на
пізнання сутності політичних подій, їх значення для життя суспільства;
прагнення до соціального єднання, до конформізму, наслідування; кар'єра,
задоволення честолюбних намірів. Політичну пасивність, різке зниження
політичної участі людей зумовлюють нестатки, життєві клопоти й труднощі,
злидні, безнадійність спроб змінити життя на краще.
Розрізняють: індивідуальний і колективний, добровільний і примусовий,
активний і пасивний, традиційний і новаторський, законний і нелегальний типи
політичної участі. Конкретними формами політичної участі є вибори,
референдуми, участь у діяльності політичних партій, зборів підписів, мітинги,
демонстрації, страйки тощо.
Особливою формою політичної участі є вибори, які формують центральні органи
влади (президент, віце-президент, парламент) та органи місцевого
самоврядування різних рівнів. Вони стимулюють політичну активність населення. У
центрі передвиборчої боротьби здебільшого перебувають питання внутрішньої та
зовнішньої політики, а результати голосування громадян визначають курс
майбутнього уряду всередині країни та на міжнародній арені. Вибори
супроводжуються зіткненням політичних сил, боротьбою не лише осіб, а й
політичних платформ, політичних курсів, часом діаметрально протилежних.
Відбуваються вони за певними виборчими системами, які є важливими
суспільними інститутами, тісно пов'язаними з політичною культурою і традиціями
країн, відображають історію, характер суспільства, його потреби.