Т Е М А 4

ЕКОНОМІЧНИЙ ПРОГРЕС СУСПІЛЬСТВА, ЙОГО КРИТЕРІЇ ТА РУШІЙНІ СИЛИ

1. ЗМІСТ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГРЕСУ ТА ЙОГО КРИТЕРІЇ

Зміст економічного прогресу

Політична економія, вивчаючи суспільство, виходить з того, що в основі суспільного прогресу лежать способи виробництва умов і засобів існування людей. Такий підхід дає можливість розглядати історію людства не як просте нагромадження явищ, подій, що знаходяться у випадкових зв'язках, а як закономірний процес зміни способів виробництва життєвих благ, кожен з яких також має свої ступені зростання. В цілому ж утворюється ланцюг економічного прогресу, який лежить в основі суспільного прогресу взагалі. Що ми розуміємо під економічним прогресом?

У загальному плані змістом економічного прогресу є зростання ефективності виробництва. А що таке ефективність?

Результатом або ефектом виробництва є, як було з'ясовано раніше, продукт або благо. Звідси, ефективність виробництва - це зіставлення результату виробництва з витратами праці на його отримання. В найбільш загальній формі ефективність виробництва можна виразити такою формулою:

Рв

Eв=----------, де

Зп

Ев - ефективність виробництва; рв - результат виробництва (продукт, благо); З_п - затрати праці (факторів виробництва).

Ефективність - найважливіша характеристика виробництва, тому що зростання ефективності, одержання більших результатів при менших або незмінних затратах є головним змістом економічного прогресу суспільства. Таке значення ефективності випливає з того, що вона органічно пов'язана з факторами виробництва. Фактично ефективність - це ступінь і якість використання факторів виробництва: робочої сили, засобів і предметів праці. Кожен з цих факторів має свій показник використання, який в той же час є складовою частиною загального показника ефективності суспільного виробництва. Що це за показники та як їх розраховують?

Показником використання робочої сили є продуктивність праці. Вона розраховується за формулою:

Пр=--------,де

Пр - продуктивність праці; П - вироблений продукт (вартісна або натуральна форма); 3 - затрати праці (заробітна плата або кількість працюючих).

Зворотною величиною продуктивності праці є трудомісткість продукції. Вона, на відміну від продуктивності праці, яка характеризує кількість продукції, виробленої одним робітником за певний час або на 1 грн. затрат на заробітну плату, показує, скільки затрачено праці (заробітної плати або робочого часу) на одиницю продукції. Вимірюється трудомісткість за формулою:

Тр = —, де

Т_Р =З/П- де трудомісткість; 3 - затрати праці; П - вироблений продукт.

Показником використання засобів праці виступає капіталовіддача. Цей показник свідчить, скільки вироблено продукції на одиницю основного капіталу (засобів праці). Він розраховується за формулою:

К_В =--------, де

Ко

К_в. - капіталовіддача; П - вартість виробленого продукту; К_о - вартість основного капіталу (основних виробничих фондів).

Зворотна величини - капіталомісткість. З її допомогою вимірюється вартість основного капіталу, яка припадає на одиницю виробленої продукції. Ця величина розраховується за формулою:

Ко

Км=-------,де

К_м - капіталомісткість; К_о - вартість основного капіталу; П -вартість виробленого продукту.

Ступінь використання предметів праці (сировини, матеріалів) вимірюється показником матеріаловіддачі. Вона відповідно, свідчить, скільки вироблено продукції з певної кількості сировини й матеріалів. Розраховується за формулою:

Мв=------,де

М_в . матеріаловіддача ; П - вартість виробленої продукції; М -вартість витраченої сировини, матеріалів.

Зворотна величина - матеріалоємність. Дає уявлення про те, скільки затрачено матеріалу на виготовлення одиниці продукції. Формула розрахунку:

^П

^Мм = -------,де

М_м . матеріалоємність; М - вартість витрачених матеріалів; П - вартість виготовленої продукції.

Вищий критерій економічного прогресу

Економічний прогрес - це складний і багатоплановий процес, який вимагає оцінки з позицій його значення для розвитку людського суспільства. Які ж критерії в цій оцінці можуть бути застосовані?

Вищим, основоположним критерієм економічного, а отже й суспільного прогресу, є рівень розвитку продуктивних сил. Таке його значення визначається тим, що за цим критерієм оцінюється рівень розвитку суспільного виробництва, ступінь оволодіння силами й явищами природи, а також потенціал науково-технічних досягнень, якими суспільство володіє на даний момент.

Які ж основні параметри характеризують рівень розвитку продуктивних сил?

По-перше, це продуктивність засобів виробництва, що застосовуються. Вимірюється вона за допомогою показників, які розглянуто вище, - капіталовіддачею та матеріаловіддачею , тобто показників, які відображають результативність застосування речових факторів виробництва.

По-друге, це рівень кваліфікації працівників, їх спеціальна й загальна підготовка. Вимірюється показниками продуктивності праці.

По-третє, це технічна будова виробництва, під якою розуміється співвідношення між масою засобів виробництва, що застосовується, і кількістю зайнятих у виробництві робітників. Тобто, це співвідношення між речовим і особистим факторами виробництва. Якщо маса засобів виробництва, яка обслуговується одним робітником, невелика, така технічна будова вважається низькою і, навпаки, якщо маса велика, технічна будова вважається високою.

Приклад. Загальна вартість засобів виробництва на підприємстві "А" складає 100 млн. гр. одиниць. Кількість працюючих - 1000 чол. Технічна будова в такому випадку

100.000.000 =100.000.:1

1000

На підприємстві "Б" вартість засобів виробництва 10 млн. гр. одиниць, кількість працюючих теж 1000 чол.

Отже, на підприємстві "А" технічна будова виробництва вища порівняно з підприємством "Б".

Зростання технічної будови виробництва відображає озброєння праці людини все більш складними, технічно вдосконаленими машинами, обладнанням і пристроями.

Вищий критерій економічного прогресу розгортається в систему конкретних критеріїв, до яких відносяться ступінь поділу та кооперації праці, ступінь економії часу, норма й маса додаткового продукту. Всі критерії разом складають єдину систему.

Див схему 29.

Схема 29

Система критеріїв економічного прогресу

Ступінь поділу та кооперації праці

Рівень

розвитку

продуктивних сил -

вищий

Економія часу

Норма й маса додаткового продукту

Поділ і

кооперація

праці

Складні економічні системи виникають на базі найпростіших елементів. Такими найпростішими елементами господарювання, що ведуть до зростання продуктивності застосовуваних засобів виробництва, є поділ і кооперація праці. Як це слід розуміти?

По-перше, на основі поділу й кооперації праці розвиваються такі складні елементи системи, як продуктивні сили, їх організація та галузева структура. По-друге, поділ і кооперація праці є

основою виникнення й розвитку економічних (виробничих відносин між людьми). По-третє, від поділу й кооперації праці залежить професійна структура робітничих кадрів. По-четверте, поділ і кооперація праці відіграють значну роль в усуспільненні виробництва.

Виходячи з такого значення названих категорій, необхідно визначитися в тому, що під ними розуміється.

Поділ праці - це розподіл роботи між різними виробниками, зайнятими різними видами праці, що передбачає виробництво ними різних видів корисних речей або виконання різних видів роботи. Основною формою існування поділу праці є спеціалізація.

Спеціалізація відображає процес зосередження виробництва окремих видів продукції або її частини у самостійних галузях виробництва або підприємствах. Що дає спеціалізація? Вона сприяє збільшенню виробництва продукції та підвищенню її якості, зростанню продуктивності праці.

Чим більше праця поділена, спеціалізована, тим більше вона потребує об'єднання, погодження діяльності окремих її ланок. Така погоджена діяльність виробників у процесі виробництва отримала назву кооперації праці.

Отже, кооперація праці - це форма організації праці, яка забезпечує узгодженість спільних дій працівників у процесі виробництва.

Поширеними формами кооперації праці є концентрація та комбінування виробництва.

Концентрація - це укрупнення або об'єднання вузькоспеціалізованих підприємств.

Комбінування - форма концентрації виробництва, основана на об'єднанні підприємств: а)різних галузей; б)таких, які є послідовними ступенями обробки сировини (металургійний комбінат); в)таких, які виконують допоміжну роль у відношенні одне до одного (агропромкомбінат).

У результаті кооперації, яка доповнює поділ праці, формується єдина ефективно функціонуюча система суспільного виробництва. В цьому ж полягає й процес усуспільнення виробництва, тобто процес, у ході якого на основі поглиблення суспільного поділу праці, концентрації, спеціалізації та кооперування виробництва окремі роздрібнені виробництва зливаються в єдиний суспільний процес виробництва.

Отже, поділ праці, в міру розвитку його форм, виступає неодмінною умовою розвитку продуктивних сил. Тому він вважається одним з найважливіших критеріїв економічного прогресу.

Економія часу

Процес поділу праці, спеціалізація й кооперування характеризують економічний прогрес в потенції, тобто існують як можливість зростання ефективності виробництва. Реально ж рівень розвитку продуктивних сил виражається у зростанні фактичної ефективності виробництва, що повинно проявлятися в економи робочого часу.

Час є простір, в межах якого відбувається розвиток людського суспільства, і ефективне його використання - найголовніше завдання людства. А щоб раціонально використовувати сукупний фонд часу суспільства, треба знати його структуру. Вона включає три основних види часу:

1. Сукупний фонд робочого часу в сфері виробництва.

2. Сукупний фонд часу, необхідного для відтворення фізичної здатності людей до праці.

3. Сукупний фонд вільного часу, необхідного для відтворення духовних здібностей до праці, всебічного розвитку людини.

Які ж основні тенденції спостерігаються в процесі розвитку людства щодо економії часу? Головною є тенденція до економії робочого часу та збільшення за рахунок цього вільного часу для всебічного розвитку людини.

Економія часу виступає як перший економічний закон, який відображає загальну основу та внутрішню логіку економічного прогресу. Суть його полягає в тому, що можливості розвитку суспільства й окремої людини, їх споживання й діяльність залежать від того, як використовується відведений їм природою час. Саме ступінь використання сукупного фонду часу характеризує рівень розвитку суспільства.

Як же досягається економія часу та в чому це конкретно проявляється? Результатом будь-якого виробництва, що з'ясовано раніше, є продукт, благо. На їх виробництво затрачується праця. Будь-яка праця проходить в часі. Збереження цього часу і є його економія Ступінь економії робочого часу характеризує продуктивність праці.

Продуктивність праці - це міра ефективності й напруженості праці. В найзагальнішому плані вона вимірюється кількістю продукції, виробленої за одиницю часу, або затратами робочого часу в розрахунку на одиницю виробленої продукції. Тому зростання продуктивності праці (економія робочого часу) може бути досягнуто лише двома шляхами.

1. Шляхом застосування більш досконалої техніки й технології, більш ефективних предметів праці; підвищення кваліфікації працівників, кращої організації праці, більш досконалого управління та інших методів, які передбачають прогресивні зміни в

корисній формі праці, що веде до збільшення виробництва за одиницю часу або до зменшення часу на виробництво одиниці продукції.

2. Другим шляхом е збільшення напруження (фізичного, розумового) праці за одиницю часу, що також веде до збільшення виробництва продукції за одиницю часу.

Виходячи з розглянутого, можна зробити висновок, що основною вимогою закону економії часу є вимога забезпечення зростання продуктивності праці, бо до економії робочого часу зводиться врешті репіт будь-яка економія, будь-які прогресивні зміни в техніці, технології, в професійній майстерності працівників і організації управління. Нарешті, в економічному розвиткові перемагає той спосіб виробництва, який може забезпечити більш високий рівень продуктивності праці або, що те ж саме, більшу економію часу. А це означає, що капіталізм, який зараз насаджується в Україні, утвердиться лише тоді як суспільний лад, коли він забезпечить умови для більш високого рівня продуктивності суспільної праці, порівняно з соціалізмом, на зміну якого він іде. Інакше, згідно з вимогами об'єктивного економічного закону економії часу, він приречений на загибель.

Все це характеризує економію часу як важливий критерій економічного прогресу.

Норма й маса додаткового продукту

Економія часу в остаточному підсумку матеріалізується в зростанні маси й норми додаткового продукту. Мова про них йшла в темі "Суспільне виробництво та система економічних законів". Додатковий продукт, як зазначалося, виникає лише на певному етапі розвитку продуктивних сил. З того моменту значення додаткового продукту в розвитку суспільств визначається тим, що він є матеріальною основою, по-перше, для безперервного зростання та вдосконалення виробництва, по-друге, для збільшення в майбутньому додаткового продукту, по-третє, для розвитку науки, культури і всієї соціальної сфери, по-четверте, він є реальною основою зростання добробуту населення.

Тому зростання маси й норми додаткового продукту виступає теж одним із критеріїв економічного прогресу.

2.ОСНОВНІ РУШІЙНІ СИЛИ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГРЕСУ

Суперечності як джерело розвитку

Зростання виробництва, підвищення його ефективності досягається зусиллями людей, їхньою соціальною активністю. Але що ж спонукає людей постійно вдосконалювати своє виробництво, прагнути до все нових звершень? Таким джерелом суспільного (в т.ч. й економічного) прогресу є суперечності. Як це слід розуміти?

Кожне явище - це єдність протилежних сторін, які взаємно виключають одна одну, суперечать одна одній і разом з тим передбачають одна одну, не можуть існувати відокремлено і лише у взаємодії складають певну цілісність (явище). Тобто, кожне явище - це суперечлива сукупність (єдність), існування якої можливе лише в результаті подолання цих суперечностей. Але ж подолання одних суперечностей породжує інші. І так до безкрайності. Ці загальні положення є ядром закону єдності й боротьби протилежностей, який виступає рушійною силою розвитку в природі й суспільстві. Основні принципи цього закону стосуються й економічного розвитку.

Зокрема, найбільш загальною рушійною силою розвитку економічної системи - виробництва є суперечлива взаємодія виробництва й споживання. Потреба^[³⁵^] в споживанні породжує стимули до виробництва, але й сама потреба виникає з виробництва, породжується виробництвом. Див. схему ЗО.

Схема ЗО

Суперечлива взаємозалежність виробництва та споживання

Потреба в споживанні

породжує

Виробництво

породжують

Нові потреби

^[^І35^]Потреба - нужда в чомусь, що потребує задоволення.

Діалектика продуктивних сил і виробничих відносин

Ця суперечність виступає як загальна й природна основа розвитку виробництва.

У реальному житті взаємодія виробництва й споживання завжди виступає в певній суспільній формі - тобто вона проявляється лише через економічні відносини людей. Відбиваючись у виробничих відносинах, потреби людей набувають форми економічних інтересів і стимулів. Мова про них піде далі.

Загальна суперечність виробництва і споживання проявляється в більш конкретній суперечливій єдності продуктивних сил і виробничих відносин. Щоб зрозуміти її суть і наслідки дії, звернемося до розвитку людського суспільства. Що є рушійною силою цього процесу?

Примітивний характер знарядь праці первісних людей спонукав їх об'єднуватися для спільної праці й полювання через те, що лише гуртом можна було добути засоби до існування. Це й зумовило колективізм відносин первісних людей. А відсутність додаткового продукту, знову ж таки через примітивні знаряддя праці, - відсутність експлуатації людини людиною.

Згодом виникають більш досконалі знаряддя праці. Зокрема, в східних стародавніх народів - складні іригаційні системи (Месопотамія, Вавилон). При примітивній, але масовій праці вони давали можливість виробляти додатковий продукт, що привело до перетворення значної частини людей на рабів. За цих умов колективізм у відносинах став перешкодою використання їх у господарстві, що могло стримати подальший розвиток продуктивних сил. Ця суперечність породила виробничі відносини, що ґрунтувалися на деспотичній волі монархів, рабовласників, феодалів (рабство, кріпацтво) і поневолення праці. На основі цього виникла позаекономічна експлуатація, тобто експлуатація, яка передбачала особисту залежність раба, кріпака від свого власника.

Зародження великого машинного виробництва привело до виникнення нових форм організацій праці, форм, які виключають використання рабської або кріпацької праці. Тобто, поневолена праця, а отже, й відносини між людьми, породжені нею, стали гальмувати подальший розвиток продуктивних сил. Ця суперечність долається в результаті виникнення капіталістичних виробничих відносин, які характеризуються індивідуальною приватною власністю на засоби виробництва та найманою працею. За цих умов позаекономічна експлуатація безпосередніх робітників замінюється економічною експлуатацією.

Нарешті, сучасному господарству з його високим технічним рівнем, дуже складною внутрішньою організацією, розвинутим

суспільним характером виробництва найбільшою мірою відповідають виробничі відносини, які передбачають перетворення виробника на господаря виробництва, а отже, й відсутність експлуатації. Див. схему 31.

Схема зі

Еволюція виробничих відносин

Продуктивні сили

Виробничі відносини

Примітивний характер знарядь праці первісної общини

Колективна власність. Відсутність експлуатації.

Більш досконалі знаряддя праці рабовласницького й феодального суспільства породили ДП

Приватна рабовласницька й феодальна власність. Позаекономічна експлуатація

Приватна капіталістична власність. Наймана праця, економічна експлуатація

Зародження великого машинного виробництва виключає поневолену працю

Передбачає колективне користування власністю та відсутність експлуатації

Сучасне складне усуспільнене виробництво

Отже, як видно з наведеної схеми 31, продуктивні сили завжди й повсюди ставлять певні вимоги до стану виробничих відносин. Тому кожному новому етапові розвитку продуктивних сил відповідає певний ступінь розвитку виробничих відносин, а в сукупності обновлені продуктивні сили та виробничі відносини складають новий спосіб виробництва.

З іншого боку, розвиток продуктивних сил повною мірою в остаточному підсумку залежить від виробничих відносин. У чому ж ця залежність полягає? В тому, що виробничі відносини являють собою не що інше, як ті суспільні форми, в яких відбувається розвиток продуктивних сил. Вони містять у собі основний механізм організації й функціонування продуктивних сил, границі їх розвитку, стимули й анти стимули, суспільні форми, методи і способи господарської діяльності.

ПРИКЛАДИ

1. Спосіб поєднання робочої сили з засобами виробництва. В

умовах, коли робітник є власником або співвласником (акціонерне, пайове, кооперативне підприємство) засобів виробництва, ставлення до роботи одне - робітник зацікавлений, проявляє ініціативу, прагне вдосконалити механізм виробництва, а отже, врешті решт сприяє розвитку продуктивних сил. В умовах, коли засоби виробництва, а отже, й виготовлений продукт належать комусь іншому, а робітник бере участь у виробництві як наймана особа, ставлення до роботи інше. В кращому випадку, сумлінно виконуючи задану роботу, робітник не поспішає проявляти ініціативу, вдосконалювати процес своєї роботи, бо результати цього дістануться не йому. Таке ставлення до роботи закладає зрештою основи гальмування розвитку продуктивних сил.

2. Форми, розміри та своєчасність оплати праці. Форми оплати праці, які пов'язані з кінцевим результатом праці, стимулюють кращу роботу, й навпаки. Те ж саме можна сказати про розміри оплати праці. Більш високий рівень оплати праці кваліфікованих працівників стимулює, по-перше, бажання краще працювати, по-друге, постійно підвищувати свою кваліфікацію, й навпаки. А це знову ж таки, в остаточному підсумку, впливає на рівень розвитку продуктивних сил. Нарешті, своєчасність виплати заробітної плати працівникам утворює безпосередній зв'язок між працею та винагородою за неї, що позитивно впливай на ставлення працюючого до роботи. Затримка ж в оплаті праці цей зв'язок розриває. В робітника притуплюється усвідомлення того, що дана робота є джерелом його існування, добробуту. Це не може не позначитися негативно на його ставленні до роботи з усіма випливаючими звідси наслідками. Такий варіант особливо характерний для сучасного стану організації оплати праці в Україні. Багатомісячні затримки виплати заробітної плати аж ніяк не сприяють розвитку продуктивних сил.

Наведені приклади показують, що виробничі відносини як суспільні форми організації функціонування продуктивних сил можуть по-різному впливати на останні (продуктивні сили). Вони можуть: а)сприяти розвитку продуктивних сил; б)стимулювати й навіть гальмувати їх розвиток. Від чого це залежить?

Роль виробничих відносин у розвитку продуктивних сил залежить від міри їх відповідності рівневі й характеру розвитку продуктивних сил. Наявність такої відповідності зумовлює прогрес у розвитку продуктивних сил. Невідповідність приводить до виникнення між виробничими відносинами й продуктивними силами суперечностей і конфліктів, що стає перешкодою для розвитку продуктивних сил.

Отже, суспільне виробництво функціонує ефективно лише тоді, коли між виробничими відносинами й продуктивними силами існує певна відповідність. А чи може така відповідність бути постійною? Відповідь на це питання дає аналіз природи та характеру взаємозв'язку продуктивних сил і виробничих відносин. Див.

схему 32.

Схема 32

Неминучість суперечностей між виробничими відносинами та продуктивними силами

Спосіб виробництва

Продуктивні сили: людина - природа

Виробничі відносини: людина - людина

Предмети

Засоби

праці

Організаційно економічні

Соціально-економічні

власність

Щоб жити, людина повинна постійно задовольняти свої потреби: матеріальні (їжа, одяг, житло), соціальні (право на працю, відповідну їй оплату, право на освіту, на відпочинок, охорону здоров'я, правовий захист і т.д.), духовні (доступ до цінностей культури, мистецтва тощо). Ці потреби не є раз і назавжди даними. Природа, створюючи людину, заклала в неї генетичний код, який породжує все нові й нові потреби в міру задоволення попередніх. Закон зростаючих потреб є одним із загальних законів суспільного розвитку.

Задоволення потреб, як зазначалося раніше, відбувається шляхом споживання матеріальних та інших благ, які необхідно виробити. Тому прагнення якнайповніше задовольнити зростаючі потреби наштовхується на необхідність розвивати виробництво, нарощувати його обсяги. Але щоб розвивати, вдосконалювати виробництво, люди насамперед повинні вдосконалюватися самі, вчитися, набувати виробничого досвіду, підвищувати свою кваліфіка-

цію, вдосконалювати засоби праці, за допомогою яких здійснюється процес виробництва. А все це разом є процес розвитку продуктивних сил.

Отже, висновок: продуктивні сили - це найбільш рухливий елемент способу виробництва. Вони знаходяться в постійному русі, розвиваються й вдосконалюються.

А як складаються справи з виробничими відносинами? Чи відбуваються в них постійні зміни паралельно зі змінами в продуктивних силах? Досить подивитися на схему, щоб сказати, що ні. Основою виробничих відносин, про що мова йшла раніше і що видно зі схеми, є власність на засоби виробництва. Зміни в ній, а отже, й у виробничих відносинах, відбуваються дуже повільно. Тисячоліття існувала рабовласницька власність, а продуктивні сили постійно розвивалися. Сотні років існує капіталістична власність без суттєвих змін, хоча продуктивні сили за час капіталізму зазнали величезних змін.

Висновок: виробничі відносини - відносно стабільний елемент способу виробництва.

А це означає, що суперечності між виробничими відносинами й продуктивними силами є неминучими, Чому? Тому, що виробничі відносини того чи іншого способу виробництва з часом починають відставати від продуктивних сил, які постійно розвиваються. Старі форми організації праці, її оплати, способи поєднання робочої сили із засобами виробництва починають гальмувати процес розвитку продуктивних сил. Між ними виникають суперечності, які з часом переростають у конфлікти тому, що зупинитися виробництво в своєму розвитку не може, бо це означатиме загибель людської цивілізації.

Рано чи пізно ці конфлікти з сфери економічної випліскуються в соціальну й політичну, де набувають форму боротьби суспільних сил, класів. А це приводить до соціально-політичних революцій, які знищують старі форми власності, а отже, й виробничі відносини, що гальмують розвиток продуктивних сил, і утверджують нові форми власності на засоби виробництва й відповідно нові виробничі відносини, які відкривають простір для розвитку продуктивних сил.

Це і є об'єктивний економічний закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил суспільства. Його дія неминуче приводить до зміни способів виробництва. Вся історія розвитку людства є яскравим тому підтвердженням. Проте це не виключає й певних, іноді істотних змін у продуктивних силах, також у межах одного способу виробництва. Прикладом того є сучасний капіталізм, який пережив уже декілька етапів такого пристосування виробничих відносин до нового рівня розвитку продуктивних сил, що забезпечує й надалі його прогресивний

розвиток (капіталізм вільної конкуренції, монополістичний капіталізм, державно-монополістичний капіталізм, сучасні прогресивні зміни в формах капіталістичної власності). Такі ж процеси відбулися в колишньому Радянському Союзі, де відповідність між виробничими відносинами й продуктивними силами регулювалася планомірно.

З чого ж починаються докорінні зміни у виробничих відносинах? Як уже зазначалося, вони починаються зі змін у формах власності (саме ці процеси відбуваються тепер в Україні). Але одного цього мало. Нові відносини власності повинні "обрости" відповідними їм організаційно-господарськими формами. Так, капіталізм довів свої переваги перед феодалізмом лише після того, як створив фабричну форму організації виробництва, привів у дію могутні важелі конкуренції. Точно так і в Україні - новий суспільний лад, який народжується на уламках соціалізму, розкриє свої переваги лише за умови, що він створить такі форми організації виробництва й управління, господарський механізм яких буде відповідати новим формам власності.

Розглянуте вище дає підстави стверджувати, що роль виробничих відносин у суспільному розвитку визначальна. Але такої констатації недостатньо. Необхідно розглянути механізм, з допомогою якого виробничі відносини впливають на процес суспільного виробництва.

Головним у виробничих відносинах є те, що це завжди відносини між певними соціальними суб'єктами - виробниками та споживачами матеріальних благ. А ці суб'єкти мають певні потреби й інтереси^[³⁶^]^, тобто, цілу гаму спонукальних мотивів до господарської діяльності.

Саме через інтереси як спонукальні мотиви й проявляються виробничі відносини. Тому інтереси розглядаються як рушійна сила економічного прогресу.

Економічні інтереси мають досить складну структуру. Це зумовлено тим, що людина водночас виступає і як індивідуум, і як член певного колективу, і як представник певного класу й цілого суспільства. Отже, вона є одночасним носієм найрізноманітніших інтересів. Як у них розібратися? Важливим методологічним критерієм виділення різних груп інтересів є виявлення конкретних

Інтереси - спонукальні мотиви діяльності

^[36] Інтереси економічні - категорія, що виражає об'єктивно зумовлені матеріальні (економічні) потреби людей, класів, суспільства.

суб'єктів - носіїв інтересів. Згідно з цим критерієм виділяються три основних види інтересів.

Див. схему 33.

Схема 33

Структура економічних інтересів (критерій - суб'єкти інтересів)

Суб'єкти

Інтереси

Індивідуум

Особистий

Колектив

Колективний

Держава

Загальнонародний

Але такий трьохчленний поділ є досить елементарним. У міру ускладнення народногосподарських зв'язків все більш чітко проявляються інтереси регіональні, відомчі, національні, сімейні тощо. Нарешті, залежно від прийнятого критерію, можна виділити основні й другорядні інтереси, поточні перспективні, майнові, фінансові, трудові, моральні і т.д. Див. схему 34.

Схема 34

Структура економічних інтересів (за іншими критеріями)

За сферою дії

Класові

Демографічних груп

національні

буржуазії

працюючих

регіональні

робітників

вже не працюючих

відомчі

селян

ще не працюючих

сімейні

інтелігенції

не бажаючих працювати

Поруч із реальними, об'єктивними інтересами існують надумані, сфальсифіковані, невірно зрозумілі інтереси. Вони реально проявляються в усіх формах життєдіяльності людей і теж виступають як спонукальні мотиви діяльності. Такого роду інтереси є результатом трансформації об'єктивних інтересів за певних умов. Див схему 35.

Трансформація інтересів

Схема 35

Реальний інтерес

1особистий

2колективний

3відомчий

4регіональний

5національний

6загальнонародний

Трансформований інтерес

1егоїстичний

2інтерес групівщини

3вузьковідомчий

4місцевий

5націоналістичний

6державно-бюрократичний

Така трансформація відбувається за умов, коли той чи інший вид інтересу реалізується за рахунок інтересів інших видів.

Отже, всі види інтересів не діють в основному напрямку як спонукальні мотиви. Вони суперечливі й різноманітні й тому постійно породжують колізії, конфліктні ситуації, бо спонукають людей іноді навіть при досягненні одних і тих же цілей діяти в різних напрямках. Характерною в цьому плані є теперішня ситуація в Україні. Всі політичні сили виступають за забезпечення добробуту народу України, але їхні дії для досягнення цієї мети зовсім протилежні. Результатом цього є деградація виробництва та зубожіння основної маси населення країни. Без подолання конфліктних ситуацій, які виникають у результаті різного розуміння об'єктивних інтересів, неможливий поступальний рух суспільства.

Для того, щоб інтереси виступали як спонукальні мотиви ефективної діяльності суспільства, а не гальмували економічний прогрес, необхідно на них певним чином впливати, спрямовувати їх формування. Принциповий механізм формування економічних інтересів людей на різних рівнях (держава, фірма) наведено у схемі 36.

Схема 36

Механізм формування економічних інтересів

1Потреби-інтереси-виробнича діяльність

2Управління-способи впливу –позаекономічний примус - економічний вплив – моральний і соціальний вплив.

Виходячи з даної схеми, не слід розуміти так, що кожний спосіб впливу на формування інтересів діє в чистому вигляді, виключаючи дію інших. У реальному житті вони діють комплексно, хоча конкретні умови визначають пріоритетність якогось одного способу. Наприклад, у колективі мало організованому, з низьким інтелектуальним рівнем значно більший ефект дають способи адміністративного, примусового характеру. В колективі, зорієнтованому на високі заробітки, результативними бувають способи економічного впливу. Але найбільшого ефекту досягне та система управління інтересами, яка буде гнучко використовувати всі способи впливу одночасно.

3. ІНШІ РУШІЙНІ СИЛИ ЕКОНОМІЧНОГО ПРОГРЕСУ

Рушійними силами економічного прогресу виступають не лише базисні фактори - виробничі відносини й відповідні їм економічні інтереси. Активну роль у цьому відіграють і елементи надбудови (духовні, ідеологічні, політичні фактори).

Через свої інституції в особі держави, правових органів, партій, засобів масової інформації, релігійних установ тощо надбудова зворотно впливає на економічний базис. Хоча за своєю природою надбудова повинна сприяти розвиткові базису, який її породив, захищати його, вплив її може бути як позитивним, так і негативним.

Найбільш глибокий і радикальний вплив на економічний базис має політика (як елемент надбудови). Економіка й політика взагалі невіддільні одна від одної. Тим більше (як було показано раніше) економіка й економічна політика. Зміст політики, її характер, спрямованість, в остаточному підсумку визначається економікою, тобто сукупністю виробничих відносин даного суспільства. Політика є концентрованим виразом економіки, її узагальненням. Тому коріння будь-якої політики слід шукати в економічних відносинах, в економіці. В той же час політика сама активно впливає на економіку, на суспільне життя. Вона може бути як могутнім двигуном економічного прогресу, так і його гальмом.

З допомогою своєї політики сучасна держава "вклинюється" у взаємодію виробничих відносин з продуктивними силами і цим може або сприяти зародженню й утвердженню нових виробничих відносин (якщо політика побудована на вимогах економічних законів), або штучно стримувати, консервувати їхні форми (якщо політика волюнтаристська). Тим самим розвиток продуктивних сил буде або стимулюватися, або гальмуватися.

Духовні фактори

економічного прогресу

Сучасний етап розвитку суспільства характеризується посиленням взаємозв'язку економічного, соціального й духовного прогресу. Тому, з'ясовуючи рушійні сили економічного розвитку, слід брати до уваги й духовні фактори, що проявляються в суспільній свідомості, культурі праці та спілкуванні, в певних моральних настановах і цінностях, традиціях. Виступаючи продуктом тривалої історичної еволюції, всі вони виражають, хоча й опосередковано, зміни в економічному базисі суспільства. В той же час вони й самі активно впливають на розвиток суспільного виробництва.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що політекономія повинна вивчати виробничі відносини не як ізольовану автономну систему, а в тісній взаємодії як з продуктивними силами, так і з усіма елементами надбудови.

Отже, рушійні сили економічного прогресу можна звести в дві великі групи: внутрішні й зовнішні. Див. схему 37.

СхемаЗ7

Рушійні сили економічного прогресу

,______________ Зовнішні ___________

Природа ^

Внутрішні

- суперечності

^ Політика

ПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. Що розуміється під економічним прогресом і в чому полягає його зміст?

2. Економічний прогрес - явище випадкове, епізодичне чи закономірне? Обґрунтуйте свою відповідь.

3. Що таке ефективність, якими показниками вона вимірюється?

4. Як ви розумієте вищій критерій економічного прогресу? Який зміст у нього вкладається?

5. Основні параметри, що характеризують рівень розвитку продуктивних сил.

6. Які основні параметри входять в систему критеріїв економічного прогресу?

7. Чому ступінь поділу та кооперації праці виступає критерієм економічного прогресу?

8. Як ви розумієте економію часу як критерій економічного прогресу? Що це за закон економії часу?

9. Норма й маса додаткового продукту. Як вони характеризують економічний прогрес?

10. Продуктивність праці. Дайте визначення та назвіть складові частини цієї категорії.

11. Як ви розумієте, тезу що суперечності виступають рушійною силою економічного прогресу?

12. Назвіть основні суперечності суспільного виробництва, розвиток яких вирішально впливає на суспільний прогрес.

13. Розкрийте діалектику взаємодії виробничих відносин і продуктивних сил.

14. Чому між виробничими відносинами та продуктивними силами суперечності неминучі? До яких наслідків приводить розвиток цих суперечностей?

15. Що таке інтереси? Чому вони виступають спонукальним мотивом виробничої діяльності людей?

16. Система економічних інтересів та її структура.

17. Реальні й трансформовані економічні інтереси. Результати їх прояву.

18. Прокоментуйте механізм формування економічних інтересів.

19. Роль надбудови та її елементів в економічному прогресі.

20. Прокоментуйте схему "Рушійні сили економічного прогресу".

ЗАДАЧІ

Задача 1. На підприємстві "п" середньорічна вартість основних виробничих фондів у 1990р. складала 7 млн. крб., вартість виробленої (валової) продукції - 16 млн. крб. У 1996р. в силу загального скорочення виробництва в країні - відповідно 3 млн. крб. (в цінах 1990р.). Необхідно розрахувати показник фондовіддачі, його зміни і зробити висновок - про що ці зміни свідчать.

Задача 2. На машинобудівному підприємстві працює 1000 робітників. Обсяг продукції, що виробляється, - 10 млн. гр. од. Вартість основного капіталу - 20 млн. гр. од. Вартість перероблених матеріалів - 6 млн. гр. од.

1. Розрахувати показники: продуктивності живої праці, металомісткості, фондовіддачі.

2. Зробити висновок про рівень ефективності даного підприємства. Задача 3. На основі наведених умовних даних (див. табл.):

Підприємство

Вартість річної продукції

Фонд оплати праці

9 млн. гр. од.

1 млн. гр. од.

4 млн. гр. од.

20 тис. гр. од.

необхідно розрахувати показники продуктивності та трудомісткості праці. Зробити висновок, на якому підприємстві продуктивність праці вища й чому.

Задача 4. Підприємство "А" за рік виробило продукції на 12 млрд. гр. од. Вартість матеріалів для виробництва цієї продукції склала 7 млрд. гр. од. За цей час підприємство "Б" такої ж продукції виробило на 8 млрд. гр. од. при затратах матеріалів на 3 млрд. гр. од. Необхідно розрахувати показники матеріаломісткості та матеріаловіддачі, а також зробити висновок, на якому підприємстві ефективність виробництва вища й чому.