ЧАСТИНА 2

 

Спеціальна економічна теорія

 

 

РОЗДІЛ З

 

ПІДПРИЄМНИЦТВО ТА ДОХОДИ ВІД КАПІТАЛУ

 

Т Е М А  11

 

ПІДПРИЄМСТВО ТА ПІДПРИЄМНИЦЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

 

1.ПІДПРИЄМСТВО ЯК СУБ'ЄКТ РИНКОВОЇ ЕКОНОМІКИ

 

Макро і мікро-

 економіка               Економічна система - складна багаторівнева

                                 система. Тому для зручності аналізу її функціо­нування   економічна  наука  виділяє   в ній  два основних рівні: макро і мікрорівень. На обох цих рівнях йде процес її регулювання, координації з метою забезпечення високої результативності.

Макрорівень (макро - грецьке слово, що означає великий - рі­вень економічної системи в масштабах світового господарства, народного господарства країни, окремих агрегованих¹ секторів економіки країни: державного, приватного, колективного тощо). Розділ економічної науки, де вивчається такий рівень економіки, відповідно називається макроекономікою.

Макроекономіка - галузь економічної науки, що вивчає взає­мозв'язки і взаємозалежності між важливими структурними пропорціями на макрорівні. Вивчаючи агрегати, вона прагне створити загальну картину функціонування економіки і взаємо­зв'язків між окремими її великими підрозділами. Тому оперує макроекономіка лише узагальнюючими показниками, такими, як загальний обсяг продукції (ССП), валовий внутрішній продукт (ВВП), національний доход (НД), загальна сума видатків, загаль­ний рівень цін, загальний рівень зайнятості тощо.

Мікрорівень (мікро - грецьке слово - малий) - рівень економіч­ної системи в масштабах її окремої ланки, елемента. Наприклад, рівень підприємства, фірми.

Мікроекономіка - галузь економічної науки, що вивчає певні економічні пропорції в межах окремої ланки виробництва: галузі, підприємства чи господарства, наприклад, між собівартістю

Лсрерат - це сукупність специфічних економічних одиниць, які розглядаються як сдинс ціле.

продукції і заробітною платою, між ціною, попитом і пропозицією і т.д. Тут економісти оперують такими показниками, як виробниц­тво, собівартість і ціна окремого продукту, прибуток або доход конкретного підприємства (фірми), чисельність робітників, зайнятих на одній фірмі, доходи або видатки однієї сім'ї тощо.

У даній темі ми переходимо до вивчення процесу функціону­вання економічної системи на мікрорівні, тобто тих економічних процесів і відносин, які формуються в первинній ланці народного господарства - на підприємстві.

Підприємство як первинна ланка економіки

Народне господарство країни - це складна економічна система, яка організаційно висту­пає як сукупність багатьох галузей. Кількість галузей свідчить про рівень розвитку суспільного поділу праці, а отже, про потенційні можливості нарощувати ефективність виробництва. На сучасному етапі нараховується понад 400 таких галузей. Найголовнішими з них є: промисловість, сільське господарство, будівництво, торгівля, освіта, охорона здоров'я тощо. Від розвитку галузей і всієї їх сукупності залежить в кінцевому результаті величина ВВП країни, рівень життя насе­лення.

Кожна галузь, виступаючи частиною народного господарства, у свою чергу складається з сукупності окремих підприємств, які виробляють найрізноманітнішу продукцію та надають послуги населенню, суспільству в цілому. Традиційно підприємство розумі­ється як завод, фабрика, фірма, кооператив, господарське товарис­тво, майстерня, їдальня та подібні об'єкти, де щось виробляється або надаються певні послуги.

У політ економічному розумінні підприємство - це первинна ланка суспільного поділу праці і водночас основна структурна ланка народногосподарського комплексу й основний суб'єкт ринкової економіки. В такій якості підприємство виступає тому, що:

1. Саме на підприємстві проходить процес виробництва матері­альних благ (надання послуг).

2. Підприємство має закінчений цикл відтворення (випуск і реалізація продукції) й покриває свої видатки своїми доходами, тобто, діє на основі комерційного розрахунку.

3. Підприємство є самостійним господарюючим суб'єктом з правами юридичної особи (має самостійний баланс, рахунки в банку, свою печатку й товарний знак).

Класифікація підприємств

Підприємства діють у найрізноманітніших сферах та умовах. Це породжує багаточисельність їх видів. Основним якісним параметром, за яким відбувається класифікація підприємств, є влас­ність. Згідно з законами України "Про власність", "Про підприємс­тва в Україні", "Про господарські товариства", підприємства Украї­ни за цим параметром поділяються на такі види. Див. схему 83.

Відповідно до обсягів господарського обороту й кількості пра­цівників підприємства поділяються на великі й малі. Так, згідно з Законом України "Про підприємства" до малих підприємств належать підприємства: в промисловості - з кількістю працюючих до 200 осіб; в інших галузях виробничої сфери - до 50 осіб; у невиробничій сфері - до 25 осіб; у роздрібній торгівлі - до 15 осіб (За американською класифікацією, до малого бізнесу відносяться фірми з кількістю зайнятих - до 500 осіб).

Як свідчить світовий досвід, на сучасному етапі найбільший ефект підприємництво дає в малому бізнесі. Так, зокрема в США в 1989р. з 18млн. зареєстрованих підприємств (крім сільськогос­подарських) 99% відносилися до категорії малого бізнесу. На малий бізнес припадає близько 40% ВНП США, в ньому працює майже половина зайнятих у приватному секторі економіки. У ФРН малі фірми виробляють 2/3 внутрішнього валового продук­ту, в них працює 2/3 зайнятих у господарстві країни. Малий бізнес значною мірою послаблює гостроту проблеми безробіття. Так, лише в США за останні 10 років фірми з чисельністю персо­налу менше 20 чоловік створили 60% нових робочих місць, головним чином у сфері послуг; за цей же період малі фірми надали роботу 25млн. чоловік, у той час як великі корпорації скоротили число зайнятих майже на 3 млн. чоловік. У наших умовах на малі підприємства покладається велика надія в справі оздоровлення економіки.

Хоча розвиток малого бізнесу є однією з найважливіших мегатенденцій світової економіки на перспективу, ототожнювати підприємництво лише з ним було б помилкою. Практика показує, що менеджери з підприємницькою "хваткою" стають ключовими фігурами і у великих приватних корпораціях, і на підприємствах державного сектора. В сучасних умовах, коли технологія, ринкова кон'юнктура, умови конкуренції (особливо міжнародної) зміню­ються надзвичайно швидко, від менеджерів великих компаній вимагається новий підхід до організації управління, основні риси якого мало чим відрізняються від стилю власників і засновників малих фірм.

Тобто, в сучасних умовах у великих корпораціях повинна відбуватися

(і відбувається в промислово розвинутих країнах) децентралізація управлін­ня, що веде до появи в їхніх структурах великої кількості підрозділів, які виступають на ринку практично як самостійні фірми. А це означає, що діють вони вже не за прямими вказівками штабу фірми, а лише дотримуючись загальної її стратегії. Оперативні ж питання цими підрозділами вирішуються цілком самостійно. Така загальна тенденція розвитку підприємництва. І чим більш воно активне, чим більше здібних і активних людей втягується в підприємницьку діяльність, чим більше охоплює сфер, тим краще використо­вуються всі суспільні ресурси, тим інтенсивніший господарський розвиток, тим повніше задовольняються потреби людей.

Схема 83         

Соціально-економічні види підприємств України

Види

Індивідуальне

Колективне

Акціонерне

Громадських органі­зацій

Державне І—|

Автономних утворень

Суспільне внутрішнє

Форми власності Приватна

Види

Колективна

Сімейне

Кооперативне

Господарське товариство

Релігійних організацій

Державна

Комунальне

Змішана

Муніципальне

Спільне з іноземним капіталом

З точки зору умов користування майном і результатами праці підприємства поділяються на первинні, де користування основане на праві власності, й орендні, де користування зумовлено правом тимчасового володіння.

За способом формування статутного капіталу та відпові­дальності юридичних і фізичних осіб розрізняють: приватні фірми, колективні підприємства з необмеженою відповідальністю,

колективні підприємства з обмеженою відповідальністю (акціонер­ні товариства).

Нарешті, підприємства, згідно з Законом "Про підприємства" можуть на добровільних засадах об'єднуватись в асоціації, концер­ни, трести та інші об'єднання (навіть транснаціональні) як за галузевою, так і за територіальною та іншими ознаками.

 

2. ПІДПРИЄМНИЦТВО: СУТЬ, СУБ'ЄКТИ І ФОРМИ

 

Суть підпри­ємництва

В умовах ринкової економіки будь-яка еконо­мічна діяльність в кінцевому результаті скерова­на на отримання максимального прибутку. Водночас висока прибутковість досягається не сама по собі, а є результатом певної активної діяльності суб'єктів ринку. Така діяльність отримала назву підприємництва. Що це таке?

У найзагальніших рисах підприємництво можна визначити як організаційно-господарське новаторство на основі викорис­тання нових можливостей. Більш конкретно зміст підприємни­цтва розкривається в Законі України "Про підприємництво", де сказано: "Підприємництво - це самостійна ініціатива, систематич­на, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг та заняття торгівлею з метою отримання прибутку". Неодмінним компонентом підприємництва є персональна економічна, а не колективна адміністративна відповідальність за результати роботи, при якій практично неможливо було знайти як конкретного винуватця за збитки, так і того, хто найбільше сприяв успіху. Тому підприємництво несумісне з втратами, некомпетентністю, розгільдяйством, краді­жками на робочому місці.

Підприємництво в усіх формах власності - це в сучасних умо­вах найефективніший шлях відходу від моно власності (державної), її роздержавлення, подолання відчуження людини від власності. Розвиток підприємницьких структур, разом із заходами державно­го, адміністративного регулювання, в майбутньому має послужити інструментом демонополізації нашого господарства, а саме підпри­ємництво - стати справжнім двигуном розвитку економіки й посприяти процвітанню всіх сфер життєдіяльності суспільства в умовах ринкової економіки.

У нашій країні протягом десятиріч не визнавалася роль під­приємництва, через що велика кількість людей позбавлялася можливості знайти застосування своїм природним нахилам і здібностям, або ж спонукалася діяти незаконно (тіньова економіка,

службові зловживання). У результаті не використовувався з достатньою ефективністю найважливіший з усіх ресурсів - людсь­кий потенціал. Країна все більше відставала в своєму розвитку від передових держав Заходу. За останні роки ситуація докорінно змінюється. Підприємництво починає відігравати все більшу роль в економіці.

Світовий досвід свідчить, що ринкова економіка працює менш ефективно там, де підприємницька діяльність скована або надмір­ним держаним регулюванням, або багато чисельними соціальними обмеженнями, а також низьким рівнем культури й освіти населен­ня. Саме ці фактори найбільше рельєфно проявилися в нашій країні, як наслідок багаторічного панування командно-адміністративної системи. Отже, розвиток підприємництва, а відповідно й ринкових відносин, повною мірою в Україні можли­вий лише за умови нейтралізації дії цих факторів. 

Суб'єкти підприєм­ницької діяльності

Хто ж може займатися підприємниць­кою діяльністю? Згідно з Законом України  "Про підприємництво" суб'єктами підпри­ємницької діяльності (підприємцями) на території України можуть бути: громадяни України, інші держави, необмежені законом у правоздатності або дієздатності; юридичні особи всіх форм власнос­ті, передбачених Законом. Не допускається заняття підприємниць­кою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, служби безпеки, внутрішніх справ, держарбітражу, державного нотаріату, а також органів державної влади й управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Не можуть бути зареєстровані як підприємці і виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в них керівні посади, пов'язані з матеріальною відповідальністю, особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та.інші корисливі злочини.

Хто ж може бути віднесений до категорії підприємців? Підпри­ємець - це той, хто займається підприємницькою діяльністю з метою отримання прибутку. Саме це відрізняє його від інших учасників економічного життя. Лікувальні заклади, заклади освіти, культури тощо теж, наприклад, можуть заробляти гроші, отримувати прибуток. Але останній не є їхньою метою. Клуб, школа, вищий учбовий заклад не є підприємцями. Тому законо­давство, яке регулює підприємницьку діяльність, на них не розпо­всюджується повною мірою, а прибуток цих закладів може вико­ристовуватися лише на внутрішні потреби.

У нашій свідомості підприємець, як правило, асоціюється з ді­лягою, людиною, для якої основна мета - отримання прибутку  будь-якою ціною. І таке уявлення про підприємця не випадкове, тому що більшість наших "підприємців" такими і є. Водночас справжній підприємець, хоча й має за мету в кінцевому результаті отримати прибуток, розглядає свою діяльність не лише як засіб заробітку, але й як засіб самоутвердження, самовираження, задоволення своїх амбіцій тим, що веде власну справу. Тому сучасний підприємець, як правило, не розглядає швидке збільшен­ня особистого споживання як першочергове завдання. Більшу частину прибутку він вкладає у розвиток найбільш перспективних напрямів господарської діяльності. Ініціативний підприємець, таким чином, виступає в ролі розвідника, який зондує майбут­ню структуру господарства, намічаючи шлях для майбутніх структурних зрушень.

Дуже поширеною є думка, що підприємець - це власник того майна (засобів виробництва), за допомогою якого він здійснює підприємницьку діяльність. У дійсності ж він може або бути таким власником, або ж лише користуватися цим майном (користувачем). Приклад. Припустимо, будь-який власник капіталу заснував підприємство, але він погано орієнтується в підприємницькій діяльності. У цьому випадку він може за договором найняти менеджера, в якості керуючого, який і буде здійснювати підприєм­ницьку діяльність, тобто буде підприємцем. Таким чином власник і підприємець .розділилися. Хоча, як говорилося вище, підпри­ємець і власник можуть бути і в одній особі.

Підприємець - завжди самостійний товаровиробник або той, хто надає послуги. А це означає, що він нікому не підлеглий, поняття "вище стоячий орган" зникає з законодавчого обороту. Більш того, власник майна підприємства, якщо він не є підприєм­цем, не має права втручатися в діяльність підприємства після укладення договору з підприємцем (менеджером), якщо це не передбачено договором, статутом і чинним законодавством. Якщо підприємець самостійний, він сам відповідає за кінцевий результат своєї роботи. Давати безвідповідальні вказівки, як слід діяти в тих чи інших господарських ситуаціях, ніхто не має права. Якщо ж, припустимо, власник або державний орган втручаються в діяль­ність підприємця, то вони повинні брати на себе й відповідальність за результати своїх дій. У вітчизняному законодавстві підприєм­ницька самостійність регламентована Законом України "Про підприємництво", у ст. 3-й якого записано: "Підприємці мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійну будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству." Отже, підприємництво передбачає широкий простір для прояву ініціативи, спритності, вміння і в той же час забезпечує певну

особисту свободу, незалежність підприємця від будь-яких вертика­льних чи горизонтальних економічних і політичних структур.

Всі види підприємницької діяльності з точки зору того, хто бере в ній участь, можна класифі­кувати як індивідуальне, колективне або державне

Форми під­приємництва

підприємництво. Кожен з цих видів підприємництва здійснюється в певній організаційній формі. В розвинутих країнах з ринковою економікою існує три форми організації підприємництва.

Одноосібне господарство - така форма організації, коли один власник приймає одноосібні рішення й несе особисту відповідаль­ність за всі справи. Перевагою одноосібного господарства є повний контроль за веденням справ з боку господаря-власника, а недолі­ком - незначна, як правило, величина капіталу, а також те, що власнику доводиться нести особисту відповідальність за збитки, втрати й борги. У США, за деякими оцінками, в середині 80-х років нараховувалося 7млн. одноосібних господарств (без фермер­ських). В Україні на сучасному етапі формування капіталістичної економіки - це основна форма, в якій зароджується новий клас •власників.

Партнерство - форма організації підприємництва, коли два або більше підприємців приймають рішення спільно й несуть солідарну відповідальність за всі справи. Партнерство допомагає подолати перший недолік, властивий одноосібному господарству (незначна величина капіталу), але повна відповідальність для партнерів у випадку втрат, збитків і т.д. залишається. Існують партнерства з обмеженою і необмеженою відповідальністю. В першому випадку в разі банкрутства вони ризикують втратити (через судовий розпродаж, наприклад) лише капітал підприємства, а в другому, - і свій особистий капітал (особисте майно). Партнерс­тво в основному розповсюджене в таких галузях, як юриспруден­ція, медицина, брокерство.

Корпорація - форма організації підприємництва на основі акці­онерної власності, в якій підприємець, як правило, відокремлений від власності, а його фінансова відповідальність обмежена. Перева­ги корпорації полягають в тому, що вона може залучити значний капітал шляхом продажу акцій. Акціонери не несуть матеріальної відповідальності по зобов'язанням фірми, вони можуть втратити лише вартість своїх акцій у випадку банкрутства. Корпоративна форма довела на практиці свою раціональність там, де необхідні великі капітали, велике масштабне виробництво.

Навані типові форми підприємницької діяльності в різних кра­їнах, згідно з існуючими правовими нормами, трансформуються у форми конкретні. Зокрема, в Україні вони виступають у вигляді

найрізноманітніших господарських товариств (Див. Закон України "Про господарські товариства⁵).

 

3. УМОВИ Й ПРИНЦИПИ ЗДІЙСНЕННЯ ПІДПРИЄМНИЦЬКОЇ    ДІЯЛЬНОСТІ

 

Умови підприєм­ницької діяльності

Ефективна підприємницька діяльність можлива лише за певних соціально-економічних умов при певному політичному устрої, який заохочує підприємництво. Історична практика підтве­рджує це. Зокрема, в країнах, де підприємництво бурхливо розви­валося й розвивається, як правило, завдяки цілеспрямованим зусиллям держав, створювався соціально-економічний клімат, сприятливий для цієї діяльності (США, Японія, ФРН, Гонконг, Сингапур і т.д.) і навпаки - СРСР, країни Східної Європи. Які ж умови найбільш сприяють розвитку підприємництва? Незважаючи на специфіку кожної країни, їх можна звести в таку систему:

- стабільність державної економічної й соціальної політики, спрямованої на підтримку підприємництва;

- позитивна суспільна думка по відношенню до підприємців і підприємництва;

- пільговий податковий режим, який забезпечує дійовий сти­мул для підприємництва;

- наявність розвинутої інфраструктури підтримки підпри­ємництва (наявність інноваційних центрів; спеціалізованих фірм, що надають фінансову допомогу початкуючим підприємцям; консультативних центрів з питань управління, маркетингу, рекла­ми; курсів і шкіл підготовки підприємців і т.д.);

- існування ефективної системи захисту інтелектуальної власності, дія якої розповсюджується не лише на винаходи, але й на всю продукцію, новаторські ідеї, концепції і методи ділової активності;

- дебюрократизація процедур регулювання господарської дія­льності з боку державних органів (скорочення форм, звітності, полегшення правил реєстрації і т.д.);

- підприємницька етика.

Слід зазначити, що формуванню цих умов певною мірою спри­яє Закон України "Про підприємництво", який гарантує загальні й майнові права підприємців, передбачає державну підтримку підприємництва й державне його регулювання (ст. 12, 13, 14, 15). Але мало прийняти закон (це робиться досить швидко); треба створити умови для його реалізації. А цього поки що в Україні

Принципи підприємництва

немає. З одного боку, стара бюрократично-адміністративна система всілякими методами гальмує його виконання, бо розвиток підпри­ємництва неминуче веде до зламу старих структур, робить непотрі­бною діяльність цілої армії бюрократів-чиновників. З іншого боку, нові чиновники, які прийшли у владні структури на хвилі руйну­вання, основу своєї діяльності, як правило, вбачають лише в особистому збагаченні і тому процес державної реєстрації та забезпечення державних прав і гарантій підприємництва, передба­чених Законом, обставляють цілою системою хабарництва, поборів, що, звичайно, робить неможливим розгортання підприємництва в потрібних масштабах, прищеплює йому криміногенні риси.

Але в умовах відродження капіталістичної системи господарю­вання зупинити розвиток підприємництва неможливо. Підприєм­ницька революція стає об'єктивно неминучою. Тому ми повинні бути готові до майнового розшарування суспільства, бо зняття обмежень на підприємницьку діяльність неминуче приведе до значного збільшення осіб з великими доходами. Будуть і люди з доходами незначними і зовсім без доходів. Це є об'єктивні резуль­тати дій закону вартості, який в умовах ринкової економіки є визначальним.

Підприємницька діяльність - це досить складна форма господарювання, яка будується за певними принципами. Що це за принципи?

1. Вільний вибір видів діяльності.

2. Залучення на добровільних засадах до здійснення підприєм­ницької діяльності майна та коштів юридичних осіб і громадян.

3. Самостійне формування програми діяльності та вибір поста­чальників і споживачів продукції, що виробляється, встановлення цін відповідно до чинного законодавства.

4. Вільний найом працівників.

5. Залучення й використання матеріально-технічних, фінансо­вих, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонене або не обмежене законодавством.

6. Вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, встановлених законодавством.

7. Самостійне здійснення підприємцем - юридичною особою зо­внішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підпри­ємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Згідно з чинним законодавством України, всі підприємці рівні у своїх можливостях. Отже, немає значення, хто виступає в якості підприємця - індивідуал, кооператив, акціонерне товариство чи державне підприємство, - у всіх рівні права у сфері господарської

Обмеження підприємництва

діяльності. Про це чітко сказано в преамбулі Закону "Про підпри­ємства в Україні": "Закон створює рівні правові умови для діяль­ності підприємств, незалежно від форм власності на майно і організаційної форми підприємства".

Поруч з певною свободою підприємницької діяльності і рівніс­тю можливостей для всіх підприємців, існують і певні законодавчі обмеження підприємництва. Що мається на увазі?

1. Певні види діяльності можуть здійснюватися лише держав­ними підприємствами. Так, згідно з ст.4 Закону "Про підприємни­цтво" такими видами діяльності є виготовлення й реалізація наркотичних засобів, зброї й вибухових речовин, а також цінних паперів і грошових знаків.

2. Уряд встановлює перелік видів діяльності, яким можна за­йматися лише за ліцензіями. Ліцензії видає Кабінет Міністрів України або встановлений ним орган.

3. Дозвіл на право займатися тією чи іншою діяльністю необ­хідний лише тоді, коли використовується земля або інші природні ресурси. Такий дозвіл дають місцеві Ради народних депутатів, які розпоряджаються цими ресурсами.

4. Окремими видами діяльності можна займатися лише за на­явністю кваліфікаційного атестата. Наприклад, щоб займатися медичною діяльністю, потрібен диплом лікаря. Для кулінара вимагається здача екзамену на знання технології і т.д. У всіх цих випадках необхідно отримати дозвіл місцевої Ради.

Перспективи

підприємництва

в Україні                                 Виходячи з вищесказаного, закономірно поставити питання: чи може сучасна економіка України стати ареною швидкого розвитку підприємництва, а отже, й розвитку цивілізова­ного (на західний взірець) капіталізму? Однозначно відповісти на це запитання важко, хоча Закон "Про підприємництво" і створив вагомі передумови для цього. А саме: реєстраційний порядок відкриття підприємств; приватний або контрактний характер власності; суб'єктом підприємництва може стати кожен громадя­нин України або іноземної держави; вільний найом або звільнення робітників; необмежений розмір доходу підприємця. Передбача­ються й державні гарантії у вигляді недоторканості власності, а також підтримка шляхом надання податкових пільг, цільових кредитів та інших видів допомоги. Подібні закони були прийняті в 1990 р. в Польщі, Чехословаччині, Румунії. Але, як показує досвід цих країн, а також Угорщини, підприємницького буму там не^ відбулося. Те пожвавлення, яке настало, не спроможне вивести економіку з кризової ситуації. В чому причина? В тому, що виявився "дефіцит" власних підприємців, тобто людей, які б

мали відповідний капітал, компетентних, здатних узяти на себе економічну відповідальність, організаторів, упевнених у своїх силах. Це говорить про те, що самотужки проблему розвитку підприємництва Україна в найближчі роки не розв'яже. Необхід­но, по-перше, запозичити досвід країн, де ці процеси розвиваються нормально, а, по-друге, зацікавити іноземних інвесторів, підпри­ємців в економічній співпраці з нами.

Багато бізнесменів Заходу вже непогано розбираються в наших потенціальних можливостях і внутрішньогосподарських пробле­мах, реалістично й цілком позитивно оцінюють перспективи двостороннього й багатостороннього співробітництва. Західні експерти і підприємці підкреслюють такі сприятливі для співробі­тництва фактори, як місткість і масштаби українського ринку, зміни в законодавстві України, що відкривають широкий простір для підприємницької діяльності, незадоволений попит, наявність дешевої і досить кваліфікованої робочої сили, інтелектуальний потенціал і ресурси незатребуваної новаторської енергії.

Але є й контр мотиви, які стримують наплив західного капіталу в нашу країну. Це бюрократизм міністерств і відомств; низька трудова етика й слабка мотивація праці наших робітників і служ­бовців; не конвертованість валюти і невпевненість у перспективі відкриття власних філіалів і іноземних фірм; наші масові закупки деяких товарів, що гасить інтерес зарубіжних партнерів у передачі технологій їх виготовлення; некомпетентність деяких наших господарників; хвилює також укорінення монополізму й хабарниц­тва; низька культура господарської діяльності; недостатність інформації і знань з управління.

Отже, щоб подолати свого роду комплекс неповноцінності, бути готовим використати світовий ринок для виведення вітчизняної економіки з кризи і забезпечити нашому народу відносно нормаль­ний рівень життя, необхідно, по-перше, досягнути політичної стабільності в країні; по-друге, визначити пріоритети перебудови наших господарських структур, законодавства, щоб вони стикува­лися з міжнародними нормами; по-третє, освоювати менеджмент, переорієнтувати господарське мислення всіх і, в першу чергу, ділових людей, враховуючи світову практику. Для цього повинна бути створена розгалужена багаторівнева професіональна система підготовки й підвищення кваліфікації кадрів.

Стратегія підприємства

Підприємницька діяльність - складний і бага­топлановий процес. Вона вимагає від своїх учас­ників не лише бажання мати "свою справу" і  наявності  певної суми грошей  -  це само собою зрозуміло,  але й спеціальної   підготовки,   майстерності   й   наполегливості,   вміння

вибирати сферу діяльності для прикладання своїх зусиль, творчої фантазії і звичайного везіння. Тому далеко не будь-яке ділове починання приносить успіх і багатство підприємцю. Більше половини нових фірм закриваються в перший же рік свого існу­вання через низьку прибутковість ділових операцій, банкрутства, а також відсутність терпіння й наполегливості підприємців.

Як же треба вести справу, щоб добитися успіху? Якогось гото­вого рецепту тут немає й бути не може, бо це суто індивідуальна справа. Проте обстеження багатьох вдалих починань, які привели до відкриття своєї власної справи і забезпечили її ефективне функціонування, дозволяють у найзагальнішому вигляді виділити важливі елементи "технології" створення нового підприємства. Принциповий алгоритм послідовності рішень, що приймаються, і дій виглядає таким чином: весь процес створення нового підприєм­ства проходить три стадії. Див. схему 84.

Схема 84

 Стадії створення нового підприємства

Розробка концепції

Планування

Реалізація проекту

Що включають ці стадії?

Розробка концепції передбачає: а)формування попередніх мір­кувань, принципових рішень, які закладаються в основу майбутньої справи. Найважчим тут є вибір сфери для прикладання зусиль; б)конкретизація ідеї і напрямів діяльності майбутньої фірми у зв'язку з вибором сфери; в) аналіз потреб і можливостей ринку; г) визначення необхідності залучення фінансів зі сторони; д) про­ведення переговорів з партнерами, постачальниками, інвесторами.

Планування. На цій стадії відбувається: а)формування бізнес-плану; б)вибір форми підприємства й оформлення його організа­ційної структури; в)тестування ринку й конкретизація необхідного матеріально-технічного постачання; г)кадрове забезпечення.

Реалізація проекту - '"запуск" виробничо-збутового й організа­ційного механізму фірми: а)укладання угод з субпідрядниками; б)отримання капіталу; в)організація виробничого будівництва;

г)найм   управлінського   персоналу   й   торговельних   працівників;

д)укладання    угод    з    постачальникам!!;    е)проведення   рекламної кампанії і т.д.

Кожна з названих стадій має свої етапи. Тому, щоб чітко спрогнозувати хід створення нового підприємства, необхідно розробити його модель і "програти" конкретні етапи цього послідовного процесу. Наслідування цій загальній технології не виключає, а навпаки, має на увазі знання й уміння використовувати нові моменти, специфічні для даного роду діяльності, які виникають у ході реалізації проекту.

 

4. ПРОБЛЕМА БАНКРУТСТВА ПІДПРИЄМСТВ

 

Характерною рисою діяльності підприємців в умовах ринку є ризик втрати капіталів у випадку збитків. Цей ризик розповсюджується не лише на особу або фірму, які понесли збитки від результатів своєї господар­ської діяльності, але й на осіб, що надали їм кошти в тій чи іншій формі (через купівлю акцій, комерційний або грошовий кредит і т.д.). Неспроможність фірми або окремої особи своєчасно розра­хуватися за свої боргові зобов'язання лежить в основі банкрутс­тва. Головними причинами банкрутства, як правило, є низька конкурентоспроможність, надмірні витрати виробництва або обігу, недостатній обсяг комерційних операцій, нестача капіталу, складна внутрішня система управління, циклічні коливання кон'юнктури, незнання або ігнорування ринку і т.д. Тобто, причин є безліч, і тому в економічно розвинутих країнах банкрутство розглядається як нормальне явище господарського життя. Так, у СІЛА близько 1% діючих в економіці фірм щорічно стає банкрутами.

Розбудова ринкової економіки й проголошення свободи підпри­ємництва в Україні, створюючи умови для оздоровлення економі­ки, в той же час породжує господарські, правові й морально-етичні ситуації, які до цього не існували в нашій адміністративно-господарській практиці, - ситуації, що виникають у зв'язку з банкрутствами підприємств. А кандидатів у банкрути достатньо. Окрім того відсутність необхідного досвіду, капіталу, високі банківські проценти за кредит, нестабільність ринкової і політич­ної кон'юнктури ставлять наших початкуючих підприємців у дуже скрутне становище. Наперед можна спрогнозувати, що число банкрутств у найближчі роки буде досить велике.

Законодавство про банкрутство

Хоча загроза банкрутства має певні пози­тивні наслідки - примушує підприємців проявляти обережність у прийнятті господар­ських рішень, стимулює ефективне господарювання, все ж воно відноситься до розряду негативних явищ. Тому виникає необхід­ність розробки пакету законів, які б визначали правила господар-

ької діяльності підприємств і окремих підприємців в умовах можливості банкрутства. Більшість законів, які повинні бути розроблені й прийняті, не мають аналогів у нашому законодавстві. Одним з таких законів є закон про банкрутство. Банкрутство - цілком закономірне явище для країн з розвинутими ринковими відносинами і зовсім нове для нас. Так, наприклад, Національний акт про банкрутство у США був прийнятий ще у 1898 р. Тому тепер, коли в нас піднімається проблема банкрутства, звернення до законодавства країн, які нагромадили багаторічний і практичний досвід їх регулювання природним і необхідним.

Які ж принципи повинні бути закладені в законодавство про банкрутство? По-перше законодавство повинно мати загальний характер, тобто однаково застосовуватися як до банкрутства індивідуальних підприємців, так і до банкрутства їхніх партнерів або фірм. По-друге, воно повинно бути скеровано не стільки на покарання банкрутів, скільки на досягнення компромісної угоди між боржником (банкрутом) і його кредиторами, надаючи першому можливість зберегти свій бізнес, а кредиторам - максимальний захист їхніх фінансових і матеріальних інтересів.

Як же конкретно ці принципи реалізуються на-практиці в кра­їнах, де діє таке законодавство? Слід зазначити, що законодавча практика США і країн Західної Європи передбачає три взаємо­пов'язані умови, які забезпечують ефективність судочинства в справах про банкрутство: незалежний суд, незалежний керуючий, не стільки ліквідація банкрутства, скільки його реорганізація. Як це розуміти?

Справи про банкрутства, як правило, досить складні й масшта­бні. Тому для їх розгляду створюються спеціальні суди. Враховую­чи складність і певну делікатність таких справ, справедливе судочинство може бути забезпечене лише при високій кваліфікації і чесності суддів, а головне, незалежності суду від політичних структур. Основи такої незалежності закладаються законом, який не допускає можливості усунення судді протягом всього законодав­че встановленого строку виконання ним своїх обов'язків. Важли­вим принципом законодавства про банкрутства є принцип невтру­чання суду в адміністративну сферу, зокрема, в питання управління майном боржника. Ці функції здійснює незалежний керуючий, якого призначає суд. Початок розгляду справи про банкрутство не означає автоматичного припинення боржником (банкрутом) господарської діяльності. В той же час діяльність у цей період, як правило, пов'язана з великим фінансовими втрата­ми: вони являють собою пряме вирахування з активів боржника, що скорочує суму, яка може бути виплачена кредиторам у порядку задоволення їхніх позовів. Щоб захистити інтереси кредиторів і

запобігти подальшому зниженню вартості активів, суд відразу ж після прийняття справи до розгляду відстороняє його (боржника) або менеджера (якщо банкрутом стає фірма) від управління й призначає незалежного керуючого, кандидатура якого, як правило, пропонується зборами кредиторів.

Слід визначити досить гуманний момент законодавства про ба­нкрутства. Якщо банкрутом стає індивідуальний підприємець, який відповідає за зобов'язаннями усім своїм майном (необмежена відповідальність), закон залишає йому чітко обмежену за вартістю, проте суттєву частину особистого майна, яке не може бути відчу­женим для покриття боргів. Така частина майна включає в себе житло, ринкова вартість якого не перевищує певного рівня, недорогий транспортний засіб (автомобіль), меблі, предмети домашнього вжитку й особисті речі, а також внески до пенсійного фонду.

Хоча призначений для впорядкування справ боржника керую­чий є незалежним, це не означає, що його дії безконтрольні. Дії незалежного керуючого не повинні приводити до погіршення стану банкрута, й тому їх контролює в першу чергу суд. Одночасно діяльність незалежного керуючого знаходиться під постійним контролем і з боку кредиторів, які обирають для цього спеціальний комітет.

Нарешті, останнє. Законодавство й практика судочинства в спра­вах банкрутства скеровані на пошук компромісної угоди між боржником і кредиторами, щоб, з одного боку, спробувати зберегти для боржника можливість подальшої підприємницької діяльності, а з іншого, - задовольнити фінансові претензії його кредиторів. Найпростіший спосіб, яким можна задовольнити інтереси кредито­рів, є ліквідація і розпродаж майна боржника з розподілом вируче­них коштів між кредиторами. Ліквідація звільняє боржника від усіх зобов'язань, які залишилися неоплаченими й означає припинення ним господарської діяльності. Але є й інший спосіб задоволення кредиторів - реорганізація господарської діяльності й майна борж­ника. Тому в судовій практиці справ про банкрутства в країнах Заходу як альтернатива ліквідації розглядається можливість реорга­нізації господарської діяльності і майна. Такий підхід у певних випадках дозволяє реорганізувати структуру активів і господарську діяльність таким чином, що кредиторам, як правило, вдається повернути свої кредити в більших розмірах, ніж вони мали б при ліквідації майна; боржник отримує можливість продовжувати свій бізнес; суспільство зберігає виробничу одиницю.

Така міжнародна практика, її врахування, безперечно, допома­гало законодавцям України виробити необхідні закони, що будуть регулювати ці процеси в нашому регіоні. І в першу чергу це

стосується Закону України "Про банкрутство", який був прийня­тий у травні 1992р. Основні принципи західного законодавства в ньому враховані, хоча є суттєві розбіжності. Зокрема, західне законодавств передбачає, що справи про банкрутство розглядає спеціальний суд, не залежний ні від адмістративних, ні від полі­тичних структур. Законом України "Про банкрутство" передбаче­но, що ці справи регулюються арбітражним судом. Не вистачило нашим законодавцям і гуманності. Закон "роздягає" індивідуаль­ного банкрута, не залишаючи йому практично ніяких засобів до існування. Такий підхід, може, й виправданий щодо злісних банкрутів, але в сучасних умовах, коли підприємець може збанк­рутувати в силу причин, незалежних від нього, якийсь шанс на виживання йому залишати треба.

 

ВИСНОВКИ

1. Реформування економіки України на ринкових засадах об'єктивно передбачає розвиток підприємництва в усіх його різноманітних формах.

2. Ефективність підприємництва залежить від соціально-економічного і правового середовища, в якому воно розвивається. Тому необхідно створити певні економічні, політичні і правові умови його розвитку.

3. Важливим фактором розвитку підприємництва в Україні є залучення іноземного капіталу. Це вимагає забезпечення політич­ної стабільності в країні, вироблення законодавства, що стикується з міжнародними нормами переорієнтації психології ділових кіл назустріч світовій практиці.

4. Підприємництво - діяльність ризикована, тому можливі бан­крутства окремих підприємницьких суб'єктів. Щоб захистити, з одного боку, учасників підприємницької діяльності від важких наслідків банкрутств, а з іншого боку, стримати обвальне скоро­чення робочих місць в результаті банкрутств, необхідно мати законодавство, яке б відповідало міжнародним стандартам.

 

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ПОВТОРЕННЯ

1. Що таке підприємство і чому саме воно виступає як первин­на ланка економіки?

2. Які види підприємств ви можете назвати і що лежить в ос­нові їхньої класифікації?

3. Що таке підприємництво і кого ви можете віднести до суб'єктів підприємницької діяльності?

4. Назвіть основні форми підприємництва й дайте їх характе­ристику.

5. Які, на вашу думку, необхідні умови, щоб підприємництво було ефективним?

6. Назвіть основні принципи підприємництва й прокоментуйте їх.

7. Які обмеження існують для підприємницької діяльності в Україні?

8. Що ви розумієте під стратегією підприємництва і для чого потрібно її розробляти?

9. Що ви вкладаєте в поняття банкрутства підприємства?

10. Назвіть основні принципи західного законодавства про бан­крутство.

11. Закон України "Про банкрутство". В чому відмінність і що спільного з аналогічними законами країн Заходу?

ПРОБЛЕМНІ ЗАПИТАННЯ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

1. Підприємництво є могутнім двигуном економіки в країнах Заходу. В Україні в результаті економічних і політичних реформ останніх років відбувається реставрація капіталізму. Але підпри­ємництво не отримало широкого розмаху. Які, на вашу думку, причини цього?

2. Як відомо, розвиток підприємництва в Україні практично неможливий без зовнішніх інвестицій. Західні бізнесмени позити­вно оцінюють перспективи двостороннього й багатостороннього співробітництва з Україною. І в той же час іноземний капітал не поспішає реалізувати свої вигоди в українській економіці. Чим це можна пояснити?

3. У 1990р. питома вага малих підприємств у ВВП складала 15%. У 1996р. вона зросла до 30%. Водночас обсяг ВВП скоротив­ся на 50%. Офіційні джерела таку ситуацію розцінюють як великі досягнення в малому бізнесі. А як ви вважаєте?