§ 7. Анотація

Анотація — це коротка, стисла характеристика змісту книги, статті, рукопису тощо. В ній зосереджується увага на най­суттєвішому: викладається зміст роботи та її мета. Анотація суттєво допомагає під час добору та вивчення літератури з того чи іншого  питання та ознайомлення зі змістом книги.

У кінці анотації обов'язково зазначаюаь користувачів, яким рекомендовано роботу.

Отже, якщо вам швидко треба ознайомитися зі змістом книжки й мати про неї певне уявлення, читайте анотацію.

Зразки анотацій:

Олександр Пономарів. Культура слова: Мовностилістичні по­ради: Навч. посібник. — К.: Либідь, 1999. — 240 с.

У посібнику даються поради щодо вибору слів, вимовних, на-голосових та морфологічних варіантів, синтаксичних конструкцій для найкращого висловлення думки в різних стилях української літературної мови. Рекомендації автора грунтуються на мовному І досвіді українського народу, відбитому в творах класичного та су­часного письменства.

Для студентів, викладачів, науковців, редакторів, лекторів, жур­налістів.

Шерех Юрій. Поза книжками і з книжок. 456 с. — (Українська модерна література).

К.: Час, 1998.

У книзі представлено літературно-критичні статті, праці з мо­вознавства, мистецтвознавчі есе Юрія Шереха, видатного сучасно­го філолога із світовим ім'ям, вченого надзвичайно широкого гу­манітарного профілю. Це статті про Шевченка, В. Домонтовича (Віктора Петрова), Леся Курбаса, художника Гніздовського і Ку-рилика, про мову Сковороди, окремі розділи з монографії «Укра­їнська мова в першій половині XX століття».

 

§ 8. Рецензія

Рецензія — це критичний відгук на художній, науковий або інший твір, що містить зауваження, пропозиції тощо.

Мета рецензії — рекомендація твору до друку, захисту.

Реквізити рецензії такі:    

1.     Назва документа.  

2.     Заголовок, що містить:

  •  назву рецензованої роботи;

•  прізвище та ініціали її автора;

•  видавництво та рік публікації;     

•  кількість сторінок.

3. Текст, що складається з двох частин: "  короткий виклад змісту роботи;

•  зауваження, пропозиції, висновки автора рецензії.

4. Підпис особи, яка рецензувала роботу.

5. Дата.

У разі необхідності підпис завіряють печаткою.

Зразок рецензії.

Рецензія

на комплексну контрольну роботу з ділової україн­ської мови для студентів 2-го курсу Національного педагогічного університету імені М. Драгоманова

Питання комплексної контрольної роботи, підготовлені кафе­дрою культури української мови, складені відповідно до власної програми курсу «Ділова українська мова», яка затверджена Радою університету (іншої програми немає).

Завдання, що становлять зміст контрольної роботи, охоплюють усі розділи курсу: поняття літературної мови та мовні норми, ознаки офіційно-ділового стилю, класифікацію документів за на­йменуванням, місцем виникнення, призначенням, напрямом, фор­мою, строками виконання, ступенем гласності, стадіями створення, складністю; формуляр документа; документацію щодо особового складу; інформаційні та обліково-фінансові документи.

Отже, завдання комплексної контрольної роботи сформульовані так, що повною мірою дають змогу перевірити, як студенти оволоділи етикетом ділового спілкування, лексичними, орфоепічними, орфографічними, пунктуаційними та стилістичними нормами діло­вої української мови, а також як володіють методикою укладання

Кожен варіант контрольної роботи містить п'ять питань. Усі варіанти рівнозначні за своєю складністю і вимагають ґрунтовних знань з ділової української мови.

Комплексна контрольна робота заслуговує позитивної оцінки, її можна рекомендувати для перевірки знань студентів з курсу «Ді­лова українська мова».

Завідувач кафедри українознавства

Українського державного університету      троф. О. Д. Горб

харчових технологій

 

§ 9. Відгук

Відгук — це висновки уповноваженої особи (кількох с про наукові роботи, вистави, фільми, представлені на розгля, до захисту.

Реквізити відгуку такі:

1. Назва документа.

2. Заголовок, що містить:

•  назву роботи;

•  прізвище, ім'я та по батькові її автора;

•  рік написання;

•  кількість сторінок.

3.     Текст, що містить:

             •  вступ;

              •  стислий виклад змісту роботи;                        

•  критичні зауваження;

            •  висновок з пропозиціями.

4. Підпис, що завіряється печаткою.

5. Дата

Зразок відгуку:

ВІДГУК на кандидатську дисертацію Рукас Тетяни Павлівни на тему «Формування культури ділового мовлення в майбутніх інженерів» (Київ, 1998. — 180 с. машино­пису), що подана для захисту вченій раді Д 2605301 у Національному педагогічному університеті імені М.ГД.Драгоманова: автореферат дисертації (Київ, 1999. — 9 с.).

Дисертація Тетяни Павлівни Рукас «Формування культури ді­лового мовлення в майбутніх інженерів» присвячена дослідженню методичних засад формування культури ділового мовлення май­бутніх фахівців в умовах гуманітаризації та гуманізації вищої Шко­ли. Враховуючи те, що культура мовлення як складова загальної культури є одним із найважливіших показників цивілізованості суспільства, творчої потенції етносу, що сучасні процеси держа­вотворення тісно пов'язані зі стратегічним підходом до питань мовної освіти, а також те, що традиційність системи навчання мо­ви вже не відповідає потребам сьогодення і це зумовлює зміну змісту, принципів побудови мовної системи в закладах освіти, мож­на вітати дисертантку з вдало обраною темою роботи. Актуальність дисертації ще й у тому, що Тетяна Павлівна вперше теоретично й експериментальне обгрунтувала методику, визначила соціолінгві­стичні особливості, з'ясувала психолінгвістичні та педагогічні за­сади формування культури ділового мовлення в майбутніх інже­нерів, оскільки, як зазначає дисертантка, вельми «бракує досвіду, наукових та експериментальних розвідок» (с. 6).

Можна передбачити, що розробленою методикою формування культури ділового мовлення будуть користуватися викладачі курсу «Ділова українська мова» у вищих навчальних закладах.

У процесі дослідження Т.П.Рукас використала цілий комплекс теоретичних (аналіз, синтез, порівняння, систематизацію) та емпі­ричних методів (узагальнення передового досвіду, експертне оці­нювання, анкетування, аналіз письмових робіт, діагностичні бесі­ди, педагогічний експеримент). Внаслідок аналізу структури куль­тури ділового мовлення дисертантка виділила 3 основні компоненти: 1) мовну правильність, що передбачає бездоганне знання І дотримання мовцем прийнятих у сучасній суспільно-мовленнєвій практиці літературних мовних норм; 2) мовну майстерність, що визначається багатством активного словника мовця, тобто вико­ристання різноманітних засобів вираження думки й уміння віді­брати найточніше у семантичному і стилістичному плані слово; 3) мовну свідомість — стійке, неухильне прагнення мовця до удо­сконалення власного мовлення та уважне ставлення до мови вза­галі. Безперечно, ці компоненти є визначальними й засвідчують загальну культуру особистості, за якою її пізнають, поціновують у суспільстві, оскільки культура мовлення — це духовне обличчя людини, вона свідчить про загальний розвиток особистості, про ступінь прилучення її до духовних багатств рідного народу й на­дбань усього людства.

У роботі вдало, грунтовно побудований констатуючий експе­римент, що являє собою серію контрольних зрізів, під час прове­дення яких дисертанткою зібрано 312 протоколів спостереження за усним мовленням майбутніх інженерів, 312 анкет відкритого типу, проаналізовано 624 письмові роботи. Цей експеримент до­зволив Т. П. Рукас визначити 3 рівні сформованості в майбутніх інженерів культури ділового мовлення, змоделювати процес по­етапного її формування. На основі аналізу результатів двох кон­статуючих етапів експерименту зроблено висновок про якісні зміни у рівнях сформованості культури ділового мовлення. Дисертант­ка розробляє організаційно-методичну систему завдань, що сприя­ють формуванню культури мовлення. Нарешті, у роботі здійснено експериментальну перевірку і проаналізовано її результати та уза­гальнено їх у 8 таблицях, унаочнено 5 діаграмами.

Як результат цієї роботи, в дисертації сформульовано цілі, ви­значено зміст навчального матеріалу, відібрано ефективні методи і прийоми, обрано форми контролю до кожного з етапів, серед яких тестування, саморедагування, «прихований контроль», взаємоко­нтроль, розв'язування ситуативних, професійно орієнтованих завдань.

Дисертантка експериментально доводить, що послідовність занять, пов'язаних між собою екстралінгвістичною інформацією, ефективніша, ніж заняття., що об'єднуються граматичною,Інформаційні документи ____249

тикою, а тому весь навчальний матеріал поєднує одним сюжетом: ділові стосунки у виробничому колективі («Прийом на роботу», «Перший день у колективі», «Спілкування у колективі», «Наради», «Прийом відвідувачів»). Т. П. Рукас наводить надзвичайно цікаві комунікативні вправи й завдання, етюди, соціально-рольові ігри. Дисертантка наголошує на тому, що розвитку мовної майстернос­ті сприяє взаємозв'язок вербальних та невербальних засобів спіл­кування. Важливим доповненням до цього є додатки, в яких сис­тематизовано матеріал за тематичним принципом (додатки Б, В).

У висновках сформульовані головні результати дослідження. Тут автор робить спробу узагальнення методів, прийомів форму­вання культури ділового мовлення в майбутніх інженерів.

Робота Т. П. Рукас має струнку, глибоко продуману структуру. Окрім вступу, у якому наявні всі необхідні реквізити (актуальність і мета дослідження, наукова новизна роботи, джерела дослідження, теоретичне й практичне значення роботи, апробація дослідження), та висновків, дисертація включає ще два розділи: «Культура ді­лового мовлення як соціально-педагогічна проблема» та «Методи­ка формування культури ділового мовлення в майбутніх інженерів». Моделюючи поетапне формування культури ділового мовлення, описуючи хід і зміст формуючого експерименту та аналізуючи ре­зультати експериментальної роботи, дисертантка виявила себе як сформований науковець, здатний на аргументовані узагальнення, проявила творчий підхід до проблеми культури ділового мовлення.

Відзначаючи достатньо високий науковий рівень дисертації, ми хотіли б висловити окремі міркування, які, на нашу думку, по­ліпшили б якість роботи:

1. Аналізуючи морфологічні засоби ділового мовлення, ди­сертантка стверджує, що «активні дієприкметники є базою для творення назв діяча: головуючий, керуючий банком» (с. 33). На жаль, ці номінації взагалі не вживаються в українській мові (є голова, керівник). На нашу думку, тут слід наголосити, що, аби не увиразнювати гостроти стосунків з партнером, варто віддавати перевагу якраз не активній, а пасивній формі дієслів: Ви ще не висловили своєї пропозиції—Вами ще не висловлені пропозиції.

2. Не можемо погодитись і з твердженням Т. П. Рукас, що вжи­вання дієслів у формі наказового способу є найхарактернішою ознакою ділового мовлення (с. 31). Як правило, вони вживаються тіль­ки у розпорядчих документах.

3. Вважаємо, що під час опрацювання орфографічних поми­лок, особливу увагу слід було б звернути не на подвоєння, а на подовження приголосних, а також на правопис слів іншомовного походження (їх доволі багато у діловому мовленні), правопис яких уніфіковано у 4-му виданні Українського правопису.

4. У додатках подані кліше ділового листування, наприклад «У разі відмови». Відмови мають бути переконливими, необраз­ливими, обгрунтованими. Сказати «ні» слід коректно, навести пе­реконливі аргументи, тобто треба пом'якшити тон відмови. На жаль, у наведених мовних зворотах це не відображено і чомусь не наведені такі зразки: Дуже шкода, але ми не можемо; Щиро жал­куємо, але не маємо ні найменшої змоги; Вибачте, але ситуація не дозволяє.

Однак наведені зауваження не знижують загальної позитивної оцінки, якої заслуговує рецензована дисертація. Робота Тетяни Пав­лівни Рукас має теоретичне й практичне значення. Завдяки таким роботам методика постає як наука зі своїми методами і своєю іде­ологією та методологією.

Таким чином, і за важливістю поставлених завдань, і за тим внеском, який робить ця дисертація у загальний стан української методики, і за тією перспективою, яку вона відкриває для май­бутніх дослідників, а насамперед для подальших таких же сер­йозних студій, дисертація Рукас Т. П. «Формування культури ді­лового мовлення в майбутніх інженерів» цілком заслуговує того, аби рекомендувати спеціалізованій ученій раді Д 2605301 при­судити її авторці науковий ступінь кандидата педагогічних наук зі спеціальності 13.00.02 — теорія та методика навчання (української мови).

Автореферат і сім публікацій з проблем дисертації Т. П. Рукас повністю відповідають основним спостереженням, узагальненням і висновкам, зробленим у поданому для захисту дослідженні.

Офіційний опонент, кандидат філологічних наук,

(підпис)   О. С. Савчук

§ 10. Реферат

Реферат — письмовий виклад наукової статті, монографі1' результатів наукового дослідження, змісту книги.

Цей термін має й інше значення: доповідь на будь-яку темУ' написана на основі критичного огляду літератури та інших джерел

Реферат обов'язково містить:

1. Назву.

2. Тему.

3. Текст.

4. Висновки.

Якщо це реферат результатів наукового дослідження (рефері кандидатської чи докторської дисертації), то текст його складі

 • тиметься з окремих розділів:

•  актуальність дослідження;

•  об'єкт дослідження;        

•  предмет дослідження;

•  мета;

•  методологічна та теоретична основа;

•  методи дослідження;

•  наукова новизна;

•  значущість;

•  практична цінність;

•  особистий внесок здобувача;

•  положення, що виносяться на захист;

•  апробація результатів дослідження;

•  структура та обсяг дисертації;

•  основний зміст роботи;

•  висновки;

•  публікації автора.

§ 11. Пароніми

Пароніми — це слова (пари слів), які мають подібність У морфологічній будові (близькі за фонетичним складом), але розрізняються за значенням. Вони переважно належать до однієї частини мови, мають однакові граматичні ознаки. На відміну від синонімів — слів, що позначають близькі поняття і тому можуть заміняти одне одного, — для паронімів така взаємозамінність не­можлива. Під час вивчення паронімів основну увагу слід приділяти саме їх змістовій відмінності,

Кампанія — компанія

Кампанія — сукупність заходів, спрямованих на виконання певного завдання: виборча кампанія.

Компанія — 1) група осіб, пов'язаних певними інтересами: весела компанія; 2) торговельне або промислове товариство, що об'єднує підприємців: торговельна компанія.

Ліцензія — ліценція

Ліцензія — дозвіл на право торговельного обміну, викорис­тання чогось тощо.

Ліценція — зниження тарифного мита тощо.

Декваліфікація — дискваліфікація

Декваліфікація — втрата особою кваліфікації, спеціальних знань, досвіду: декваліфікація педагога, повна декваліфікація.

Дискваліфікація — оголошення когось не гідним або не здат­ним обіймати певну посаду, виконувати відповідну роботу через професійну непідготовленість; позбавлення спортсмена або ко­манди права брати участь у змаганнях за грубе порушення правил: дискваліфікація судді, дискваліфікація гравця

Повноваження — уповноваження

Повноваження — право, надане зазначеній особі на прове­дення певних дій (заходів): здійснювати свої повноваження.

Уповноваження — надання певній особі дозволу (прав) го­ворити (діяти) від імені іншої особи: за уповноваженням керів­ництва

Особистий — особовий

Особистий — який є власністю окремої особи, безпосередньо належить їй, персональний; який безпосередньо стосується певної особи, особисті речі, особиста охорона, особисті уподобання

Особовий — який стосується особи; відкритий на окрему осо­бу: особове посвідчення, особовий склад, особова справа, особовий рахунок.

Факт — фактаж — фактор

Факт — дійсна, невигадана подія, явяще, приклад; те, що слу­жить підтвердженням певного положення, висновку: неспростов-тш факт, очевидний факт, історичний факт, аналізувати факти.

Фактаж — сукупність фактів.

Фактор — умова, рушійна сила, причина будь-якого процесу, явища; чинник: важливий фактор, моральний фактор, фактор стабілізації.

Управління — правління

Управління — 1) те саме, що керівництво: управління вироб­ництвом; 2) адміністративна установа або відділ якоїсь установи, організації, що відає певною галуззю господарської, наукової чи ін. діяльності: житлове управління.

Правління — 1) чає (період), протягом якого певна особа здій­снює верховну владу над кимось, чимось; форма керівництва: пре­зидентське правління; 2) виборний орган, апарат, що керує уста­новою, організацією: правлінця кооперативу.

Гривня — гривна

Гривня — грошова одиниця незалежної України: п'ять гри­вень, курс гривні.

Гривна — металева шийна прикраса у вигляді обруча: Кольє нагадують давньоруські гривни.

Уява — уявлення

Уява — здатність уявляти — змальовувану створювати, від­творювати щось у думках, свідомості: багата, збуджена, художня уява; плід уяви; спливати в уяві.

Уявлення — знання^розуміння чогось: викривлене, повне, по­милкове, правильне уявлення; уявлення про розвиток суспільства; давати уявлення; складати уявлення.

Показник — покажчик

Показник — свідчення, доказ, ознака чогось; переважно у множині — результати про досягнення чогось тощо: показник культури, показники роботи, економічні показники.

Покажчик — знак, що вказує на напрям руху, розташування чогось: довідкова книжка або довідковий список: покажчик тем­ператури, алфавітний покажчик.

Індосант — індосат ;

Індосант — особа, яка робить передатний напис на чеках, век­селях та інших цінних паперах.

Індосат — особа, на яку переводять чек, вексель та інші цінні папери.

Економічний — економний

Економічний — 1) який стосується сукупності суспільно-ви­робничих відносин, господарського життя тощо: економічна криза, економічне життя, економічний журнал; 2) вигідний у господар­ському відношенні: економічний проект, економічний режим, еко­номічна технологія, економічне устаткування.

Економний — який ощадливо витрачаг щось, сприяє економії тощо: економне витрачання коштів, бути економним.

Оснований — заснований

Оснований — який грунтується на чомусь, в основі якого ле­жить те, про що йдеться: оснований на праці, оснований на успіхах (питання на чому?).

Заснований — який кладе початок існуванню чогось, створює, організовує щось: фонд, заснований президентом (питання ким? де? коли?).

Тактовний — тактичний

Тактовний — який володіє почуттям міри, такту: бути так­товним; тактовна людина, допомога; тактовне зауваження, ке­рівництво.

Тактичний — що стосується тактики як сукупності прийомів або способів, використовуваних для досягнення мети або здій­снення певної бойової операції: тактичний план, удар, успіх; так­тичні заходи, міркування, принципи.

Вникати — уникати

Вникати — намагатися зрозуміти сутність причини, явища, події тощо: вникати в суть справи (питання в що?).

Уникати — намагатися обминати проблеми, перешкоди, людей (сторонитися, цуратися): уникати зустрічей (питання кого? чого? що робити?). Позичати — запозичати

Позичати (позичити) — брати щось для тимчасового корис­тування, у борг: позичати гроші.

Запозичати (запозичувати) — переймаючи щось, засвоювати, робити своїм надбанням: запозичати добрі приклади.

Вправа 75. Напишіть анотацію на подану нижче статтю Романа Черніги «Дистрибуторська роль масмедіа»І(журнал «Політика і культура», 1999 р.).

Добре відомо, що кожна мова у більшій чи меншій мірі за­позичує чужоземні слова. Цей об'єктивний процес не оминає і української, але його необхідно контролювати, аби не перетвори­ти нашу мову в таку собі суміш слів-запозичень з англійської, ні­мецької, російської та інших.

Якщо об'єктивно, то до проголошення незалежності ця про­блема була розв'язана краще. Українська мова поповнювалася чу­жоземними неросійськими запозиченнями лише за посередництвом російської, а оскільки ми жили за залізною інформаційною стіною, то таких було дуже мало. В основному відбувалася лише поступова русифікація української мови за рахунок постійного припливу ру­сизмів. Така шовкова русифікація й сьогодні добряче дошкуляє, проте хотілось би зупинитися на дещо іншій, зовсім новій про­блемі.

Десять років тому інформаційна блокада впала, і в українську мову хлинула навала слів з англійської, німецької, французької... Пішов неконтрольований процес, котрий без відповідної законо­давчої бази неможливо зупинити. Становище суттєво ускладнює ще й украй низький рівень знання мови працівниками наших ЗМІ. Маючи запас українських слів, такий як Елочка Щукіна — герої­ня знаменитого роману Ільфа і Петрова, журналісти без кінця зба­гачують своє мовлення кальками з чужоземних слів. За якихось п'ять років англомовні кальки заполонили нашу мову, попри те, що маємо повноцінні українські відповідники: імідж — образ, кілер — убивця, рекетир — здирник, овертайм — додатковий час, ди­стрибутор —розповсюджувач, мас-медіа — ЗМІ тощо.

Така ж історія з низкою інших слів, коли старіші запозичення, скажімо, з німецької чи французької, замінюють на нові, тепер уже з англійської, і насильно пхають в українську (контора — офіс, шпиталь — госпіталь, гастроном — супермаркет).

Проблему створює, з одного боку, науково-прикладний аспект (не всі питання унормовані чинним правописом) і, з другого боку, мовне безкультур'я й елементарне незнання української праців­никами ЗМІ.

Щоправда, часто ми попросту змушені запозичувати такі слова.

Це, перш за все, стосується власних назв та імен. Кожного дня події приносять нові прізвища, назви міст, річок, гір тощо. Деякі з них є словами-одноденками, але ж частина надовго осідає у нашій мові. Наприклад, поки Ґернард Шрьоддер не був канцлером, ми могли й не перейматися написанням його імені та прізвища. Проте тепер він канцлер Німеччини, і це автоматично виводить його на олімп світової політики щонайменше на чотири роки. Але наші ЗМІ вимовляють та пишуть ці два слова відразу кількома варіантами (Герхард Шредер, Герхард Шрьодер, Ґерхард Шродер, Ґергард Шрьодер). Перший варіант найчастіше вживають офіційні ЗМІ, хоча він найдальше від оригінального звучання, останній — найближчий до оригінальної вимови (проте його вжи­ває ляше ПІК). А наш правопис сприяє невизначеності, оскільки передача чужоземних слів у ньому висвітлена недостатньо й не­однозначно. Скажімо, параграф 87 пропонує передавати латинські приголосні «О» та «Н» літерою «Г». Диво-дивне, а не правило! По-перше, в англійській та німецькій «О» та «Н» позначають абсо­лютно різні звуки. По-друге, навіщо було затрачати величезні зу­силля на відновлення в нашій абетці «репресованої» літери «Ґ» й одночасно не встановити, що саме ця літера відповідає латинсь­кій «О». Невже спеціальна літера в абетці нам потрібна лише для того, аби її вживати в кількох десятках слів?! Добре відомо, що слова, на зразок «ґедзь», «ґринджоли» тощо, вживають переважно тільки в художній літературі, а не в реальному житті. Такий під­хід лише зміцнює думку пересічного обивателя, що «украинские» письменники придумали літеру спеціально для себе, а «ихние дет-ки» повинні її вивчати в школі.

Отже, існує нагальна потреба чітко визначити у правописі, що латинській літері «О» відповідає українське «Г», а літері «Н» — наше «Г».

Вправа 76. Напишіть рецензію на прочитану вами книжку

Вправа 77. Прочитайте подані речення, відредагуйте їх т, залишіть пра­вильні варіанти

1. Він не мав ніякої уяви про те, що сталося. 2. Багатотисяч­ний читач — культурний, доброзичливий — є тим постійним адре­сантом, до якого ми звертаємося кожним своїм твором. 3. Міс­цевком і адміністрація підготували ювілярові адресу. 4. Особиста справа — це сукупність документів, що містять найповніші ві­домості про працівника. До неї входять заява, особистий листок з обліку кадрів чи анкета, автобіографія, копії документів за освіту, витяг з наказу про зачислення на роботу та інші документи по особистому складу, що стосуються працівника. 5. Він має статус юридичного лиця. 6. Певна річ, жодна інструкція чи настанова не може передбачити всіх тонкощів проведення виборчої компанії. 7. Громадяни України називають свої гроші гривнами. 8. Дирек­торові заводу мимохідь довелося приймати адміністративні міри. 9. Я оцінила її делікатність. Що не говори, людина тактична, вміє добре слово сказати. 10. У Шевченківському районі міста Києва основано фонд допомоги малоімущим. 11. Дільничому інспекто­рові не пощастило отримати переконливих свідоцтв від...

Запитання і завдання для самоконтролю

       1. Що таке анотація?

       2. Яка різниця між рецензією і відгуком?

     3. Які реквізити містить відгук?

      4. Що таке реферат?

5. З яких розділів складається реферат кандидатської дисертації?

6. Які слова називаються паронімами? Наведіть їх приклади.

Запам'ятайте відповідники стійких виразів!

наслідувати чийсь приклад йти за такою логікою виконувати поради (слухати порад) лікаря 'додержуватися (дотримуватися) звичаїв зі сказаного випливає як слід

як і треба було сподіватися (чекати) потяг далёкого прямування

следовать чьему-то примеру следовать подобной логике следовать советам врача

следовать обычаям

из сказанного следует

как следует

как и следовало ожидать

поезд дальнего следования