Вступ

§ 1. Поняття літературної мови

Українська мова належить до слов'янських мов. Вона с єдиною національною мовою українського народу. Українська національна мова існує:

а) у вищій формі загальнонародної мови — сучасній україн­ській літературній мові;

б) у нижчих формах загальнонародної мови — її територіаль­них діалектах,

Літературна мова — це унормована, відшліфована форма за­гальнонародної мови, що обслуговує найрізноманітніші сфери су­спільної діяльності людей: державні та громадські установи, пресу, художню літературу, науку, театр, освіту й побут людей. Вона ха­рактеризується унормованістю, уніфікованістю, стандартністю, ви­сокою граматичною організацією, розвиненою системою стилів.

Літературна мова реалізується в усній і писемній формах. Оби­дві форми однаково поширені в сучасному мовленні, їм властиві основні загальномовні норми, проте кожна з них має й свої особ­ливості, шо пояснюється специфікою функціонування літературної мови в кожній із форм.

Писемна форма літературної мови функціонує в галузі дер­жавної, політичної, господарської, наукової і культурної діяльності.

Усна форма літературної мови обслуговує безпосереднє спіл­кування людей, побутові й виробничі потреби суспільства.

Сучасна українська літературна мова сформувалась на основі південно-східного наріччя, ввібравши в себе деякі діалектні риси інших наріч. Зачинателем нової української літературної мови був І. П. Котляревський — автор перших великих художніх творів укра­їнською мовою («Енеїда», «Наталка Полтавка», «Москаль-чарів-ник»). Він першим використав народнорозмовні багатства пол­тавських говорів і фольклору.

Основоположником сучасної української літературної'мови по праву вважають Тараса Григоровича Шевченка. Саме він уперше «своєю творчістю підніс її на високий рівень суспільно-мовної і словесно-художньої культури, заклав підвалини для .розвитку в ній наукового, публіцистичного та інших стилів літературної мови... У мові творів Шевченка знайшли глибоке відображення народнопоетична творчість, уснорозмовні форми народної мови»1. Традиції Т. Шевченка у розвитку української літературної мови продовжу­вали у своїй творчості І. Франко, Леся Українка, Панас Мирний, М. Коцюбинський та інші письменники.

Українська літературна мова постійно розвивається і збага­чується. Цей процес супроводжується усталенням, шліфуванням обов'язкових для всіх літературних норм.

§ 2. Мовна норма

Українська літературна мова як вища форма загальнонародної національної мови, відшліфована майстрами слова, характеризу­ється наявністю сталих норм, які є обов'язковими для всіх її носіїв. Унормованість — головна ознака літературної мови.

Норма літературної мови — це сукупність загальноприй­нятих правил реалізації мовної системи, які закріплюються у про­цесі суспільної комунікації.

Розрізняють різні типи норм: орфоепічні (вимова звуків і зву­косполучень), графічні (передавання звуків на письмі), орфогра­фічні (написання слів), лексичні (слововживання), морфологічні (правильне вживання морфем), синтаксичні (усталені зразки по­будови словосполучень, речень), стилістичні (відбір мовних еле­ментів відповідно до умов спілкування), пунктуаційні (вживання розділових знаків).

Норми характеризуються системністю, історичною і соціаль­ною зумовленістю, стабільністю. Проте з часом літературні норми можуть змінюватися. Тому в межах норми співіснують мовні ва­ріанти — видозміни однієї й тієї самої мовної одиниці, наявні на різних мовних рівнях: фонетичному, лексичному, морфологічному чи синтаксичному. Варіанти виникають відповідно до потреб су­спільства в кодифікації написань і відображають тимчасове спів­існування старого й нового в мові. .

У словниках українського літературного слововживання роз­різняють варіанти акцентні (алфавіт і алфавіт), фонематичні (во­гонь і огонь), морфологічні (міст, а в Р. в. моста й мосту).

У процесі розвитку літературної мови кількість і якість мов­них варіантів змінюється. Мовні норми найповніше й у певній

1 Закономірності розвитку українського усного літературного мовлення системі фіксуються у правописі, словниках, довідниках, підруч­никах і посібниках з української мови.

Культура писемного й усного мовлення всіх, хто користується українською мовою як засобом спілкування, полягає в тому, щоб досконало знати мовні норми й послідовно дотримуватися їх,

§ 3. Поняття стилю та жанру української літературної мови

Користуючись мовою в. своєму повсякденному житті, люди залежно від потреби вдаються до різних мовних засобів. Відповідь на практичному занятті відрізняється від виступу на зборах. Коли студент пише твір, він старанніше добирає слова й будує речення, ніж тоді, коли пише приватного листа. Залежно від змісту й мети висловлювання, а також від індивідуальної манери та уподобань у процесі мовлення відбуваються певний добір і комбінування най-придатніших і найпотрібніших саме для цієї мовної ситуації спів­відносних варіантів форм, слів, словосполучень, конструкцій ре­чень тощо. Отже, художній твір (новела, оповідання), наукова стат­тя, наказ керівника установи, протокол, написані однією мовою, відрізняються набором мовних засобів, специфічними особливос­тями у мовному оформленні. Таке розрізнення називається сти­лістичною диференціацією мови.

Слово «стиль» багатозначне. Походить воно від латинського слова 8іі1ІІ8 — «паличка для письма», тобто письмове знаряддя, яке використовувалося в часи античного Риму й середньовіччя. У літературі й взагалі у мистецтві стиль означає певну єдність ху­дожніх образів і форм їх вираження. Стиль означає також спосіб, прийом, метод певної діяльності.

Мовний стиль — це сукупність мовних засобів виражен­ня, зумовлених змістом і метою висловлювання. В українській літе­ратурній мові звичайно виділяють п'ять функціональних стилів: науковий, офіційно-діловий, публіцистичний, стиль побутового мовлення і художній. Кожний зі стилів має свої характерні ознаки й реалізується у властивих йому жанрах.

Жанри — це різновиди текстів певного стилю, що різняться насамперед метою мовлення, сферою спілкування та іншими озна­ками1.

Лобода В. В., Скуратівський Л. В. Українська мова в таблицях: Довідник. - К„ 1993. — С. 175.8

Вступ

Основні ознаки стилів та їх жанрів можна подати у вигляді таблиці (е. 8—9).

Таблиця 1

Стилі й
Назва стилів		Види творів, у яких стиль реалізується
					Мета мовлення
Розмовний		—			обмін інформацією, думками, враженнями, прохання чи подання допомоги, виховний вплив	1
Науковий		дисертація, монографія, стаття, підручник, лекція, відгук, анотація, рецензія			повідомлення про ре­зультати наукових досліджень	,
Офіційно-діловий		закон, кодекс, статут, наказ, указ, оголошення, доручення, розписка, протокол, акт, інструкція, лист тощо			регулювання офіційно-ділових стосунків
Публіцис­тичний		виступ, нарис, публіцистична стаття, пам­флет, фейлетон, дискусія			обговорення, відстою­вання та пропаганда важ­ливих суспільно-полі­тичних ідей, сприяння суспільному розвитку	і 1 ^
Художній		трагедія, комедія, драма, водевіль, роман, повість, поема, вірш, байка			різнобічний вплив на думки й почуття людей за допомогою художніх образів
жанри мовлення
Основні ознаки стилів і жанрів мовлення
	Сфера спілкування		Форма реалізації стилю	Мовні особливості стилю
	побутові стосунки з родичами, друзями, знайомими		діалог	широко використовуються побутова лексика, фразеологізми, емоційно забарвлені й просторіч­ні слова, звертання, вставні сло­ва, вигуки, неповні речення тощо
	наука, техніка, освіта		монолог	характерні мовні засоби: терміни, спеціальна фразеологія, складні синтаксичні конструкції; повні речення; логічність, точність, обгрунтованість викладу
	офіційно-ділові стосунки		монолог (діалог)	переважають стилістично ней­тральні мовні засоби: стандартна канцелярська лексика, складні речення, немає емоційно забарвлених слів; виклад граничне точний
	громадсько-політичне життя		монолог (діалог)	використовуються суспільно-по­літична лексика, емоційно забарвлені слова, риторичні запитання, вигуки, повтори; тон мовлення пристрасний, оцінний
	мистецтво слова		монолог	застосовуються всі мовні засоби, особливо широко — слова в пе­реносному значенні