Розділ 9

НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ В ТЕРИТОРІАЛЬНІЙ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОДУКТИВНИХ СИЛ

 

9.1. Науково-технічний прогрес та його вплив на територіальну й галузеву структуру продуктивних сил

 

Початок НТП припав у нас на другу половину п'ятдесятих років (дозволено розвиток електронно-обчислювальної техніки, атомної енергетики, селекції, генетики, з'явились нові технології й синтетичні матеріали тощо). Основою НТП є оновлення економічного та соціального життя.

Зміна галузевої структури є одним з основних показників зрушень у світовому господарстві, що справляє вплив і на територіальну організацію виробництва. У розвинених країнах внаслідок індустріалізації промисловість стала провідною галуззю господарства. Під впливом НТП різко зменшилась частка добувної промисловості й зросла роль обробної, базові галузі поступились машинобудуванню, хімії, електротехниці (пріоритетний розвиток одержали електроніка, біотехніка, робототехніка).

Зріст продуктивності праці під впливом НТП сприяє збільшенню значення інфраструктурної сфери господарства (торгівля, транспорт, зв'язок). Найважливішою рисою НТП є перетворення науки на провідну ланку системи "наука — техніка — виробництво". З розвитком науки та впровадженням її досягнень виникли поняття "наукомісткі виробництва" або "виробництва високих технологій". До них входять галузі індустрії, що вирізняються високими витратами на наукові дослідження при опануванні нових видів продукції. Використання досягнень НТП визначає вихід економіки з кризи. В індустріальній економіці 3/4 приросту ВНП забезпечується за рахунок найновітніших технологій.

НТП змінює підходи до розміщення продуктивних сил, створюючи нові можливості як для розв'язання галузевих господарських проблем, так і для комплексного розвитку господарства у традиційних районах і на освоюваних територіях. На особливу увагу заслуговує територіальна організація тих галузей господарства і у тих країнах та регіонах світу, у яких тривають істотні зміни техніко-економічних основ розміщення виробництва у зв'язку зі зміною характеру вихідної сировини, зменшенням матеріаломісткості виробництва та підвищенням повноти використання сировини та відходів, поглибленням технологічних зв'язків з суміжними галузями. Чимало при цьому важить удосконалення технології виробництва. Впровадження принципово нових технологій, насамперед електронно-променевих, плазмових, імпульсних, біологічних, радіаційних, хімічних, дасть можливість у декілька разів підвищити продуктивність праці та ефективність використання ресурсів і зменшити енерго- та матеріаломісткість виробництва.

При збагачені руд стали ефективніше використовувати руди з меншим вмістом металу. Це істотно змінює розміщення металургійної промисловості. Сучасна техніка дозволяє вилучати з нефелінових руд глинозем (окис алюмінію), потреби у якому ростуть з розвитком машинобудування. Необхідно враховувати не тільки природні умови (клімат, сейсмічність, вічну мерзлоту, особливості залягання корисних копалин), але й економічні (щільність населення, кваліфікацію трудових ресурсів, транспортну освоєність тощо).

Під впливом НТП з'являються нові фактори розміщення залежно від ускладнення територіально-економічної структури. При цьому одні фактори відходять на другорядні місця, інші, які давно втратили своє значення, знов відтворюються. Отже, із збільшенням кількості факторів відбувається зміна їхньої значимості. Значення енергетичного фактора у розміщенні виробництва підвищилось. Одначе не настільки, як очікувалось. З одного боку, підвищення рівня механізації та автоматизації підвищило енергомісткість виробництв, тісніше зв'язавши їх з джерелами енергії. З іншого, розвиток таких видів транспортування палива, як нафто- і газопроводи, забезпечив доставку значних обсягів палива у будь-які частини Земної кулі і відчутно знизив обмеження на вибір пунктів розміщення енергомістких виробництв. Почалось переміщення високоенергомістких виробництв з країн з відносно дорогою енергією до країн з дешевою енергією.

Транспортний фактор внаслідок НТР зазнав найбільших змін. З одного боку, вплив фактора транспортної забезпеченості постійно падав. З іншого боку, оцінюючи теперішній ступінь забезпеченості країн (особливо Західної Європи, промисловість якої майже наполовину існує за рахунок позаконтинентальних ресурсів) сировиною, енергією, продовольством, роль транспорту, особливо морського, повинна зрости.

Істотних змін зазнав і сировинний фактор. Родовища мінеральносировнних ресурсів, які у минулому розробляти було економічно невигідно, за сучасного стану науки й техніки експлуатуються. НТП сприяє територіальному розширенню енергетичної й сировинної бази промисловості, став рентабельним видобуток нафти й газу з більших глибин і морського шельфу. За рахунок нових технологій підвищився рівень комплексного використання руд кольорових металів, повніше вилучаються корисні компоненти з бідних руд.

На розміщення обробної промисловості великий вплив справляє фактор трудових ресурсів. Цей вплив набагато знижується при впровадженні комплексної механізації, автоматизації та роботизації виробництва. Проте при цьому зростає роль кваліфікованих кадрів. Очевидно, що галузі матеріального виробництва, які характеризуються високим рівнем механізації та автоматизації, можна розміщувати у працедефіцитних районах. Велике значення має впровадження працезбережних технологій, обладнання з автоматизованими системами управління у промислових центрах та вузлах, які мають обмежені можливості забезпечення промисловості та сфери послуг трудовими ресурсами. Це стосується насамперед старопромислових районів, які характеризуються погіршенням демографічної ситуації. Впровадження автоматизованих систем управління виробництвом дозволить до мінімуму звести вплив фактора трудових ресурсів на розміщення виробництва.

Під впливом НТП змінилося розміщення окремих галузей. Так, у гірничодобувній промисловості це відбувалось під впливом здешевлення транспорту і тенденцій до економії сировини й палива. Впав видобуток кам'яного вугілля (Франція, ФРН, Бельгія та інші), але це падіння було компенсоване зростанням виробництва ефективніших Гатунків палива, передусім природного газу.

Розміщення енергетики змінилося з появою атомних електростанцій, не прив'язаних до джерел палива. Це вплинуло на енергомісткі галузі промисловості. Відбулось вирівнювання розміщення алюмінієвої промисловості у ФРН, Великій Британії, Італії.

У чорній металургії НТП знизив споживання палива на одиницю виплавленого металу, відтоді почалась переорієнтація з палива на сировину. Для країн-імпортерів залізної руди це відбилося на розміщенні підприємств чорної металургії на морських узбережжях (Італія, Японія, Нідерланди).

Докорінні зміни структури виробництва стались у хімічній промисловості. Провідну роль почала відігравати продукція хімії органічного синтезу (пластмаси, штучні волокна, синтетичний каучук тощо), відсунувши на другий план продукцію традиційної неорганічної хімії. Це, в свою чергу, спонукало до переходу на ефективну сировину — нафту.

У машинобудуванні під впливом НТП з'явилися нові підгалузі, підприємства стали переносити до країн з дешевою робочою силою.

Легкій промисловості більше притаманні зрушення між країнами, ніж усередині країн. Відносна простота технологій та часта зміна номенклатури зумовили збереження великої частки ручної праці у галузях легкої промисловості. Це зробило вигідним розміщувати галузі у країнах з більш дешевою робочою силою.

НТП у сільському господарстві проявляється у прискоренні розвитку цілого ряду напрямів науково-технічного, виробничо-технологічного та соціально-економічного характеру; використанні генної інженерії, біотехнологій, робототехніки та електроніки.

Під впливом НТП якісно змінилася структура світового транспорту. Трубопровідний транспорт здійснює основну частку внутрішньоконтинентальних перевезень нафти та газу у Північній Америці, Європі, Азії. Зросло значення танкерного флоту для доставки нафти, газів, рідких хімічних товарів, а також спеціалізованих суден для перевезення окремих видів вантажів. Велике значення мала поява суден з горизонтальним завантаженням і контейнерів на наземних та водних видах транспорту. Це сприяло підвищенню ефективності роботи транспорту, зниженню витрат. Великі відстані перестали бути економічною завадою для зовнішньої торгівлі. Цим пояснюється посилення транспортного значення Тихого та Індійського океанів, роль яких у світовому судноплавстві до другої світової війни була незначна.

У розміщенні продуктивних сил перспективною може виявитися ідея створення науково-технічних парків і технополісів. Докладніше про це йдеться у розділі 2.

 

9.2. Альтернативні джерела електроенергії

 

Енергетиці належить визначальна роль у розвитку економіки. Збільшення енергоозброєності промисловості, сільського господарства, зріст продуктивності праці базуються на випереджуючих темпах збільшення виробництва електроенергії. Досі ресурси традиційних джерел енергії забезпечували функціонування економіки, проте через обмеженість запасів природного палива і прагнення зберегти .? природні ресурси як джерело сировини для технологічних процесів вже почалося зниження темпів виробництва і споживання енергії.

У природі нема якогось універсального та необмеженого джерела енергії. Відновні джерела мають низку вад. Основні з них — мала щільність (концентрація) на одиницю поверхні та непостійність у часі. Отож, для розвитку енергетики потрібні відновлювані джерела енергії. За прогнозними оцінками, питома вага відновлюваних джерел енергії у загальному енергобалансі на 2000 рік становить не більше 2%, а до 2030 р. виросте до 10%. Ймовірно, що найбільше значення буде мати сонячна енергетика як одне з легко відновлюваних джерел енергії. Земля одержує від Сонця одну півмільйонну частку випромінюваного тепла, причому 34% цього тепла відбивається атмосферою та хмарами. Проте поверхні Землі усе-таки досягає величезна енергія: близько 66,8 • 10t6 кВттод/рік. Вона може використовуватись для створення сонячних енергетичних станцій, що даватимуть теплову й електричну енергію. Енергію сонячних променів використовують децентралізовані споживачі для гарячого водопостачання, опалення, кондиціонування повітря, опріснення води, сушіння та інших технологічних процесів у сільському господарстві й промисловості. Періодичність та нерівномірність сонячної радіації, висока вартість оптичної системи роблять класичні сонячні електростанції (СЕС) неконкурентоспроможними з традиційними ТЕС на органічному паливі. Значно ефективніші комбіновані сонячно-паливні електростанції. Експериментальні СЕС введені в дію або споруджуються у Франції, Японії, ФРН, Іспанії, Україні (Крим), США. До вад СЕС можна віднести те, що вони займають чималу територію й надто матеріаломісткі (метал, скло, бетон тощо). Окрім того, сонячні конденсатори викликають затемнення земель, призводять до зміни Ґрунтових умов, рослинності. Нагрівання повітря при проходженні через нього сонячного випромінювання змінює тепловий баланс.

На значній частині поверхні Землі є чималі запаси геотермальної енергії внаслідок вулканічної діяльності, радіоактивного розпаду, тектонічних зсувів і магматичних включень у земній корі. У низці географічних районів використання геотермальних джерел може істотно збільшити енерговидобування, бо геотермальні електростанції (ГеоТЕС) є одними з найбільш дешевих альтернативних джерел енергії. Тільки у верхньому трикілометровому шарі Землі міститься понад 1020 Дж теплоти, придатної для вироблення електроенергії.

Джерела геотермальної енергії поділяються на 5 типів.

1. Родовища геотермальної сухої пари. Вони легко розробляються, але зустрічаються рідко. Проте половина чинних ГеоТЕС використовує тепло цих джерел.

2. Джерела вологої пари. Вони зустрічаються частіше, але при їхній експлуатації доводиться враховувати корозію обладнання ГеоТЕС та забруднення навколишнього середовища.

3. Родовища геотермальної води. Це, власне, геотермальні резервуари, які утворюються внаслідок наповнення підземних порожнин водами атмосферних опадів, що нагріваються навколишньою магмою.

4. Сухі гарячі скельні породи, розігріті магмою (на глибині понад км). їхні запаси найбільші.

5. Магма — це нагріті до 1300 °С розплавлені гірські породи.

Геотермальна енергетика розвивається насамперед у тих країнах, де є у достатній кількості високотемпературні геотермальні ресурси. Провідне місце у розвитку геотермальної енергетики займають США (половина ГеоТЕС розміщена у Долині Гейзерів). Значна питома вага у світовому виробництві електроенергії на ГеоТЕС забезпечується за рахунок Японії, Філіппін, Італії, Індонезії, Мексики тощо.

В океанічних течіях (поверхневих та глибинних) зосереджені величезні запаси кінетичної енергії, яку можна перетворити на електричну. Найбільша морська течія Гольфстрім несе води у 50 разів більше, ніж усі річки світу.

Морські припливи та відпливи є наслідком впливу на Землю місячного й сонячного тяжіння, а також відцентрових сил, що утворюються внаслідок обертання Землі. Припливи та відливи відбуваються двічі на добу. Величина припливу залежить від контуру берегової лінії, географічної широти, глибини моря біля суходолу. Максимальна різниця рівнів моря під час припливу та відпливу в деяких місцях Атлантичного узбережжя Канади сягає 18 м (затока Фанді). Відзначені великі припливи у деяких місцях Ла-Маншу (до 15м), Охотського моря (до 13 м), Білого моря (до 10 м), Баренцового моря (до 10м). Для створення припливної електростанції різниця рівнів під час припливу та відпливу має бути не менше 10м. Таких місць на земній кулі менше за ЗО. Тому припливні електростанції не можуть посісти значне місце в енергетиці. Енергія припливних хвиль використовується на шести припливних електростанціях (ПЕС): промисловій Ране (Франція) та п'ятьох дослідних — Кислогубська (Росія), Цзянсі й двох малих (КНР), Анаполіс (Канада). Перспективними районами розміщення ПЕС є затока Фанді у Канаді та США, затока Кука на Алясці, Шозе у Франції, Мезенська у Росії, гирло річки Північна у Великобританії, Сан-Хосе в Аргентині тощо.

Одним з найбільш доступних способів практичного використання сонячної енергії є одержання палива з біомаси. У процесі фотосинтезу енергія сонця трансформується у приховану хімічну енергію органічних речовин рослин, причому особливість біомаси у тому, що її творення відбувається постійно. Біомасу можна за допомогою мікробіологічної конверсії перетворити у дешеве рідке (спирти, органічні кислоти) та газоподібне (метан, водень) паливо.

Біогаз складається з 50 — 80% метану й 50 — 20% вуглекислого газу. Біомасу, призначену для виробництва біогазу, можна одержувати з водоростей, трав, кущів, дерев, а також з харчових і промислових (із органічної сировини) відходів. Найбільш перспективне виробництво біогазу на основі біомаси з харчових і виробничих відходів. Серед відходів сільського господарства для виробництва біомаси можна використовувати солому зернових культур, відходи бавовнярства тощо. Важливим енергетичним ресурсом є морська біомаса, вона дає 10% світового споживання первинної енергії. Доцільно створювати енергетичні плантації, для яких в океані є широкі можливості: понад третина поверхні світового океану має дно, ґрунт якого придатний для вирощування швидкозростаючих водоростей, що використовуються для одержання паливних газів.

Частка біомаси у паливно-енергетичному балансі США становить 4%, у країнах ЄС — 5%, у Великій Британії — 2,5%. У Канаді та Швеції (відповідно 8 та 10%) потреби в енергії задовольняються за рахунок біомаси у вигляді деревних відходів. Біоенергетичні станції є екологічно безпечними. Вони сприяють звільненню навколишнього середовища від забруднень всілякими відходами.

Вітер — це енергія Сонця, перетворена у кінетичну енергію рухомих повітряних мас. Потужність сонячного випромінювання, що безперервно перетворюється в енергію вітрових потоків на Землі, оцінюється приблизно на 10м ГВт. Енергія вітру є одним з найбільш економічно реальних видів відновлюваних джерел енергії. Важливим є те, що перетворення та використання енергії вітру здійснюється без будь-якого порушення навколишнього середовища. Для вітрових електростанцій (ВЕС) створюються вітроагрегати одиничною потужністю 1000 — 10000 кВт, з розмірами вітроколіс понад 100 м. Для будівництва великих ВЕС середньорічна швидкість вітру на стандартній висоті флюгера (10 м) має становити понад 6 м/с. Як правило, цим умовам відповідають узбережжя морів та океанів.

В Україні нетрадиційні джерела електроенергії використовуються у незначному обсязі. Є проекти будівництва ГеоТЕС у Прикарпатті та Криму. Діє Чорноморська, Донузлавська та Новоозерська ВЕС у Криму. Дніпропетровський "Швденмашзавод" налагодив випуск промислових вітроагрегатів. У Щолкіно (східний Крим) побудована СЕС.

 

9.3. Нові види сировини та матеріалів

 

У перспективі НТП (а через нього — всі сфери суспільного виробництва) має бути підпорядкований головному принципу — все переробляється, використовується, нейтралізується, повертається у виробничий процес; за його межі виходить лише товарна продукція, що користується попитом, а до природного середовища виводиться мінімальна кількість нейтральної до нього матеріальної маси.

Велика увага приділяється ресурсозбереженню, використанню повторних ресурсів (у високорозвинених країнах їхня питома вага становить 60 — 95%). В основі цього процесу лежать насамперед економічні причини. Використання повторних сировинних ресурсів у матеріальному виробництві стає вигідним:

— заощаджуються капітальні вкладення і знижуються витрати у галузях, що виробляють матеріали з відходів, порівняно з використанням природної сировини;

— використання відходів підвищує рентабельність та поліпшує основні показники ефективності металургії, енергетики, хімії та інших галузей (перехід на бідніші руди, низькосортне паливо тощо);

— переробка шлакозольних та інших відходів промисловості дозволяє заощаджувати теплову енергію, а також знижувати видатки на транспортування палива й сировини;

— комплексне використання природної сировини та відходів виробництва підвищує рівень забезпеченості виробництва матеріалами, сприяє раціональному розміщенню продуктивних сил.

Важливою причиною, що прискорила утилізацію повторних сировинних ресурсів, є швидкозростаючий обсяг промислових та побутових відходів у містах, при цьому витрати на збирання та поховання міських відходів стали практично дорівнювати витратам на переробку й використання повторної сировини. Зростає небезпека перетворення звалищ на джерело забруднення ґрунту й водойм токсичними відходами внаслідок природних хімічних реакцій. Ось деякі найважливіші напрями використання повторних ресурсів:

— нетрадиційний спосіб окиснення сірчистого ангідриду, що міститься у викидних газах підприємств кольорової металургії, димових викидах ТЕЦ, що знижує витрати на одержання 1 т сірчаної кислоти на 30% та заощаджує паливо;

— видобування рідких та кольорових металів з відходів гальванічних виробництв;

— використання паливної золи та сплавів у будіндустрії (будівельні розчини, бетони, цементи, силікатна цегла, теплоізоляційні матеріали), у сільському господарстві (як розкислювач ґрунтів), у

хімічній промисловості (для виробництва карбіду кальцію й продуктів з нього), у металургійній промисловості (одержання чистих металів та їхніх сплавів);

— одержання сталі, чавуну, алюмінієвих сплавів, міді з металобрухту при зниженні енерговитрат у 3 —20 разів та зниженні собівартості;

— переробка використаного поліетилену, при цьому на 1 т поліетилену економиться 3 т бензину та 16,5 т нафти. Встановлено, практично всі види відходів хімічної промисловості можна застосовувати як сировину в інших галузях.

Великий економічний та екологічний ефект може бути одержаний від використання твердих побутових відходів. Побутові відходи (макулатура, харчові відходи, скло, чорні та кольорові метали, текстиль, пластмаси) до 80% можуть бути залучені у господарський оборот. Окрім розширення сировинної бази, це сприятиме охороні навколишнього середовища від негативного впливу промислових і побутових відходів.

При виплавці чавуну й сталі утворюються сплави-шлаки, що містять кремній, магній, кальцій, залізо, марганець. З них випускають панелі. Методом кристалізації скла на основі доменних шлаків виготов люються шлакосплави, що використовуються як будівельні матеріали для обробних робіт. Пресовану деревину осики, берези й вільхи використовують для виробництва деталей машин, підшипників, прокладок. Раніш ці деталі виготовлялись з металу; тим часом деталі з пресованої деревини служать у декілька разів довше, вартість їхнього виробництва у 3—10 разів нижча. Зі скляних волокон можна виготувати папір; він не горить, не псується, аркуш у 2 —3 рази тонший за звичайний. Склобій при подрібненні може стати гарним в'яжучим засобом; він застосовується як цементуючий матеріал і сировина для виготовлення керамічної плитки.

 

9.4. Перспективи морегосподарського комплексу

 

Є два поняття: "морське господарство" та "морегосподарський комплекс". Морське господарство (МГ) — група взаємопов'язаних галузей, а також виробництв, розташованих переважно у береговій зоні морів країн, що забезпечують господарську та науково-дослідну діяльність у морях та океанах, безпосередню експлуатацію їх природно-ресурсного потенціалу (ПРП), зовнішньоекономічні морські зв'язки та розвиток соціально-виробничої інфраструктури.

Морегосподарський комплекс (МГК) — це вже не тільки "група взаємопов'язаних галузей", але й цілісна господарська структура міжгалузевого рівня. Це, поруч з ТПК та ППК, — нова форма територіальної організації продуктивних сил. МГК — складна, багатокомпонентна керована система, цільовими функціями якої є забезпечення господарства країн природними ресурсами морів та океанів, розширення зовнішньоекономічного потенціалу, який формується на рівні підприємств, регіонів та країн.

НТП відкриває великі перспективи для формування у морських регіонах нових типів промислових та науково-виробничих комплексів: енерго-промислових на базі АЕС (виробництво електроенергії та тепла, опріснення морської води та одержання мінерально-хімічної продукції); енерго-біологічних, пов'язаних з виробництвом товарної риби у прибережних водоймах; науково-виробничих, направлених на використання біологічних, хімічних, мінерально-будівельних, паливно-енергетичних ресурсів континентального шельфу. В зв'язку з НТП зростає роль приморських територій та портових центрів у міжнародному поділі праці, господарському використанні природних ресурсів, Світового океану, у тому числі континентального шельфу.

Основні фактори, що приваблюють населення й виробництва до берегової зони Світового океану, такі:

1. Розширення зовнішньоекономічних зв'язків між країнами, що здійснюють їх морським транспортом, і морських перевезень завдяки впровадженню досягнень НТП на морському транспорті. До морських узбереж стали тяжіти не тільки підприємства морського господарства (суднобудування, рибна промисловість), але й хімічна промисловість (Одеський Припортовий завод), кольорова металургія (Миколаївський глиноземний комплекс), нафтовий термінал для перевантаження й переробки сирої нафти біля Одеси.

2. Друга група факторів пов'язана з подальшим розвитком поділу праці між різними регіонами країни. У районі Маріуполя — Керчі сформувався комплекс припортової металургії, що використовує донецьке кам'яне вугілля й керченську залізну руду.

3. Інтенсифікація комплексного використання природних ресурсів Світового океану посилює поліфункційність господарства приморської території. Це використання біологічних, хімічних, мінеральних та енергетичних ресурсів. У зв'язку з цим у 60 — 70 pp. почало розвиватись океанічне рибальство на шкоду прибережному лову. Підприємства рибопереробки зосередились у прибережних центрах, а рибоколгоспи, рибартілі та рибопереробні цехи занепали. Почала розвиватися аквакультура (розведення мідій, устриць).

Ведеться розвідка і видобування нафти та газу на шельфі Чорного та Азовського морів.

Використання хімічних ресурсів Сивашу сприяє розвитку на півночі Криму — в Армянську та Красноперекопську — морської хімії. Тут з соляного розсолу вилучають бром, йод, натрій та інші компоненти.

Зростає енергетичне значення берегової зони у зв'язку з використанням припливної енергії, енергії вітру тощо.

Технічні засоби дозволяють сьогодні перетворювати енергію моря на електричну енергію й розв'язувати частину енергетичних проблем. Гідротермальні електростанції використовують різницю температур між верхніми та нижчими шарами морської води. Серійно виробляють обладнання для теплонасосних станцій Швейцарія та ФРН. Гідротермальні станції зможуть задовольнити близько 20% світових енергопотреб.

Біологічні ресурси — різновид природних багатств Світового океану. За значенням та масштабами використання провідне місце займає бентос. В його біомасі переважає (80 — 85%) риба. Близько 10 — 15% біомаси бентосу припадає на частку головоногих молюсків, головним чином кальмарів. Морські ссавці, в основному кити й ластоногі, становлять менше 5% біомаси бентосу. При господарському використанні біологічних ресурсів Світового океану звичайно враховують або їхню загальну сировинну базу, або сировинну базу кожного виду живих ресурсів (риби, молюсків, китів тощо). При експлуатації біологічних ресурсів океанів та морів застосовують поняття "промислового запасу", що означає максимально припустимий вилов певних мешканців Світового океану без порушення нормальної регенерації решти, що не вилучається промислом.

Світовий промисел водних тварин і рослин зосереджений у північній зоні океану (до півночі від 30° п.ш.). Це пояснюється гідрохімічними й біологічними умовами та багатою сировинною базою промислових видів. До 40-х років північна зона давала понад 50% світового вилову. Вона і досі лишається провідною за кількістю виловленої риби та морепродуктів, хоч її "питома вага" зменшилась до 50%, а внесок тропічної та південної зон у загальноокеанський вилов збільшився. Сумарно вони дають майже 50% риби та морепродуктів.

Середньосвітовий рівень споживання риби на душу населення - 17 — 18 кг. При цьому в Японії він дорівнює 60 — 70 кг, у Непалі - 0,2 кг. В Україні в середині 80-х років він дорівнював 20 кг, а в 1999 році знизився до 3 кг.

Розчинені в океанській та морській воді органічні й неорганічні елементи та сполуки становлять хімічні ресурси Світового океану. В океанах та морях є всі природні елементи. Концентрація тільки кількох елементів перевищує 1 г/л. До них належать хлористий натрій (27,2 г/л), хлористий магній (1,7 г/л), сірчанокислий кальцій (1,3 г/л). Сірчанокислого калію, вуглекислого кальцію, бромистого магнію та деяких інших речовин міститься менше 1 г/л. Тільки 16 елементів знаходяться в океані у кількості понад 0,1 мг/л, вміст інших вимірюється сотими й тисячними частками міліграма на літр води. Серед них срібло, цинк, мідь, уран, золото та інші елементи.

Отже, хімічні ресурси Світового океану можна вважати практично невичерпними: вони забезпечать потреби людства на багато століть, враховуючи, навіть, їхнє зростаюче використання. Підприємства морської хімії одержують з морської води кухонну сіль, магній, калій, бром, йод. Заводи морської хімії є в Україні (використовується ропа оз. Сиваш у Червоноперекопську), Туркменії (ропа затоки Кара-Бугаз-Гол у Бекдаші), у Японії, США, Саудівській Аравії.

Перспективним енергоджерелом є енергія хвиль. В океанічних хвилях запас енергії майже утричі перевищує світове споживання електрики. В Японії енергія хвиль використовується на 300 буях та маяках. В Індії працює плавучий маяк Мадраського морського порту на базі хвильової електростанції (ХЕС).

4. Четверта група факторів пов'язана з розвитком рекреаційного господарства та туризму. Це відпочинок на приморських курортах, морські круїзи по Середземному морю, навколо Європи, Америки, кругосвітні подорожі тощо. В Україні поширений відпочинок на узбережжі Чорного та Азовського морів. Береги з пляжами, придатними для оздоровлення, становлять на Чорному морі 1599 км, на Азовському — 518 км.

5. П'ята група факторів посилює багатопрофільність приморських центрів. Великі приморські міста виконують управлінські функції. Вони є центрами пароплавств, океанічного рибальства (Одеса), координують науково-дослідну та навчальну діяльність для морського господарства.

Великі міста відіграють роль центрів управління на обласному рівні, залишаючись швидкозростаючими портами та курортами (Керч, Ялта, Феодосія, Миколаїв). Порти міст даної групи виокремлюються більшим набором функцій, що пов'язано з особливостями перехідного значення з середніх у великі. У середніх містах зростає значення курортних функцій, роль у підготовці кадрів з середньою спеціальною освітою. Малі приморські міста відіграють роль організуючих центрів на локальному (районному) рівні. У них розміщується морський транспорт, рибна промисловість (прибережного та морського лову) та курортне господарство.

На шельфах Чорного та Азовського морів зосереджені значні запаси мінерально-будівельної сировини: піску, гальки, жорстви. Піщано-черепашкова суміш є основною кальцієвою добавкою в раціоні птахів на птахофабриках.

Важливою сировиною для промисловості є морська вода, що містить близько 70 хімічних елементів, але переважає 10 елементів (табл. 9.1). В 1 км3 морської води є близько 37,5 млн т твердої речовини, що оцінюється на 1 млрд дол., тобто вартість вод Світового океану перевищує 1,3 • 1018 дол.

Таблиця 9.1. Концентрація основних елементів у морській воді*

Елемент	Кількість, г/л	Відсоток від загальної кількості
1. Хлор	18,98	55,04
2. Сульфат-іон SO4	2,65	7,68
3. Бром	0,06	0,19
4. Бікарбонат-іон НСО3	0,14	0,41
5. Бор	0,03	0,07
6. Натрій	10,56	30,61
7. Магній	1,27	3,69
8. Кальцій	0,40	1,16
9. Калій	0,36	1,10
10. Стронцій	0,01	0,04
Разом	34,46	99,99

* За даними Р. Крижанівського.

Враховуючи недостатню забезпеченість Причорномор'я та Приазов'я прісними водами, можливо частково вирішити цю проблему за рахунок опріснення морських вод. У світі виробляється до 10 млн м3 опрісненої води на добу. Найбільшими її виробниками є Саудівська Аравія (1/3), ОАЕ, Кувейт, Лівія, Іран, Катар, Бахрейн. На території Росії опріснювачі є на Південносахалінській ТЕЦ (селище Шмідта). Можливо також, враховуючи дефіцит прісних вод на території України, використовувати для технічних потреб мінералізовану морську воду. Такий досвід є у світі. В Одесі, зокрема, морською водою користується понад 20 підприємств.

Таким чином, враховуючи реальну вичерпність багатьох родовищ сировини, слід передбачити велике майбутнє для розвитку морегосподарського комплексу.

 

ОРІЄНТОВНІ ТЕМИ КУРСОВИХ РОБІТ

1. Розміщення продуктивних сил у системі ринкової економіки.

2. Проблеми розміщення продуктивних сил України у сучасний період.

3. Основні тенденції розміщення продуктивних сил у сучасній світовій економіці.

4. Демографічні передумови розміщення продуктивних сил.

5. Проблеми розміщення й використання трудових ресурсів України.

6. Взаємозв'язок територіальної організації продуктивних сил та розселення населення.

7. Особливості приморського розселення населення.

8. Морегосподарський комплекс та розвиток приморських поселень.

9. Природні передумови розміщення продуктивних сил.       

10. Принципи ефективного розміщення виробництва.

11. Принципи комплексності у розміщенні виробництва.      

12. Особливості структури народногосподарського комплексу України.

13. Паливно-енергетичний комплекс у системі розміщення продуктивних сил.

14. Паливно-енергетичний комплекс України.

15. Світовий ринок вугілля та розміщення вугільної промисловості.

16. Світовий ринок нафти та розміщення нафти промисловості.

17. Шельфове видобування нафти, газу та кам'яного вугілля.

18. Світовий ринок газу і розміщення газової промисловості.

19. Світовий ринок чорних металів і розміщення чорної металургії.

20. Світовий ринок кольорових металів.

21. Металургійний комплекс України.

22. Нафтогазова промисловість України, джерела одержання ресурсів.

23. Світовий ринок верстатів і обладнання і особливості розміщення галузі.

24. Світовий ринок транспортних засобів і розміщення транспортного машинобудування.

25. Світовий ринок продукції енергетичного машинобудування, особливості розміщення галузі.

26. Машинобудівний комплекс України.

27. Світовий ринок продукції основної хімії та особливості розміщення галузі.

28. Світовий ринок продукції хімії органічного синтезу та особливості розміщення галузі.

29. Хімічний комплекс України.

30. Світовий ринок продукції лісової та деревообробної промисловості й особливості територіальної організації галузі.

31. Світовий ринок продукції легкої промисловості й територіальна організація галузі.

32. Територіальна організація підприємств легкої промисловості України.

33. Форми територіальної організації продуктивних сил.

34. Світовий ринок цукру та розміщення цукрової промисловості.

35. Світовий ринок олії й розміщення підприємств маслоробної промисловості.

36. Світовий ринок зерна та особливості розміщення виробництва зернових культур.

37. Світовий ринок м'ясних і молочних продуктів та особливості розміщення тваринництва.

38. Світовий ринок вовни та особливості розміщення вівчарства.

39. Сільськогосподарська спеціалізація природно-економічних зон України.

40. Територіальна організація зернового господарства України.

41. Територіальна організація бурякоцукрового комплексу України.

42. Територіальна організація м'ясо-молочного комплексу України.

43. Територіальна організація овочепромислового комплексу України.

44. Розміщення морського транспорту та міжнародні морські

перевезення.

45. Спеціалізація морських портів, ефективність функціонування.

46. Особливості територіальної організації залізничного транспорту.

47. Транспортна система У країни. 48. Територіально-виробничі комплекси як одна з форм ефективного розміщення виробництва.

49. Територіально-виробничі комплекси України.