5.6. Економіка незалежної України

За 70 років більшовицького панування в Україні склалися державні форми господарювання і власності. Вони породжували хронічний товар­ний дефіцит, деформацію ринкових відносин, невисоку активність людей, пасивність до ефективної діяльності, розвитку підприємництва і цивілізованої конкуренції. 95 % підприємств України були підпорядковані Москві. Центр свідомо насаджував галузі групи А (добувну, обробну, воєнну промисловість, виробництво засобів виробництва). Лише 28 /встановили галузі групи Б. Такою немічною, деформованою у господарському відношенні виявилася Україна в середині 1991 р., тобто в момент проголошення незалежності.

Наша держава успадкувала від більшовицької імперії застарілий виробничий апарат. У 1966—1990 рр. тільки 25 % інвестицій направлялося на оновлення виробничих фондів. Інші кошти йшли на підтримку рівня наявно­го виробництва, тобто тільки на його капітальний ремонт. Необхідність відтво­рення основних фондів економіки задовольнялася лише на 50 %. На початку 90-х років термінової заміни промислового устаткування потребували 25 % обсягу основних фондів, у тому числі 40 % машин і устаткування. У багатьох галузях промисловості функціонує 65 % спрацьованих основних фондів. Таких жалюгідних показників не має жодна розвинена індустріальна країна.

Наприкінці жовтня 1991 р. Верховна Рада України розглянула "Основні напрями економічної політики в умовах незалежності". В документі пе­редбачалася структурна перебудова господарства України. У програмі ве­лике значення надавалося конверсії оборонної промисловості, яка в мину­лому посідала чільне місце в народногосподарському комплексі України, перерозподілу матеріальних і трудових ресурсів па користь тих вироб­ництв, які забезпечують населення споживчими товарами. Передбачалося закупити нерентабельні підприємства, а машинобудування переорієнтувати на задоволення потреб агропромислового сектора, легкої та харчової промис­ловості. Важливе місце в документі відводилося регіональній господарській політиці. Передбачалося вперше в історії України здійснення урядом суве­ренної України контролю за формуванням економічної структури, прий­няття рішень щодо розміщення нових виробничих потужностей, реконструкції та переоснащення діючих підприємств усіх галузей промисловості.

У березні 1992 р. Верховна Рада України розглянула "Основи націо­нальної економічної політики України", в яких зазначалося, що Україна

15*

451залишається в СНД, але повністю виходить з рубльового простору. Доку­менти, прийняті Верховною Радою, постанови і рішення урядів не були результативними. Однак в деяких галузях легкої промисловості спостері­гається спроба переорієнтації на ринкову економіку. Йдеться про харчову галузь, яка в Україні представлена 25 нідгалузями. З них найголовніші — цукрова, м'ясна, молочна, маслосироробна, олійна, консервна, хлібопекарна, пивоварна, спиртова, виноробна, лікеро-горілчана.

Шлях до ринкової економіки — приватизація державних заводів і фабрик. В Україні прийнято Закон "Про приватизацію майна державних підприємств", згідно з яким та іншими нормативними документами ство­рено 300 асоціацій, 75 концернів, корпорацій і консорціумів, 18 акціонерних товариств. Найвідоміші з них "Укрцукор", "Укрм'ясо", "Укрмолиром", "Укр-продспілка" тощо. 114 підприємств передано в оренду трудовим колекти­вам. В Україні зареєстровано понад ЗО тис. малих підприємств і майже .(^тільки кооперативів із загальною кількістю працюючих 670 тис. чол. Дез-(ррганізація керівництва харчової промисловості, некомпетентність управлін­ського апарату не сприяли підвищенню рівня життя населення. Навпаки, за даними Міністерства статистики, споживання основних продовольчих товарів .жителями України па одну людину з кожним роком невпинно надає:

Продукти	1990	1991	1992	1993
М'ясо і м'ясопродукти, кг	68	65	46
Молоко і молокопродукти, кг	373	345	295	275
Яйця, шт.	272	256	227	193
Олія, л	11,7	11,2	10,6	8
ЦуКОр, КГ               і )-,-;'.    /	49,7	50	45	ЗО

,.      Майже в усіх галузях важкої промисловості, особливо у вугільній, па­нує криза. 78 % шахт загазовані. У 38 % шахт видобуток кам'яного вугілля відбувається па глибині 1,3 км при температурі 40 — 50 °С. До 2000 р. гірни­ки працюватимуть уже на глибині 2000 м. Знижується видобуток не тільки вугілля, а й нафти і газу. Єдиний вихід із скрутного становища — перехід до ресурсоекопомиої технології.

У 1992—1993 рр. тривав процес спрацювання основних фондів у маши-

.Іюбудівній галузі. Технічне переоснащення в умовах економічної кризи неможливе, а тим більше при нестримному зростанні цій на нові технології.

,Дедалі більше концернів, асоціацій, окремих підприємств стають неплато­спроможними. Вони не мають фінансових можливостей приділити належ -

,ну увагу технічному розвитку, введенню у виробництво найновіших досяг-

,нень науки і техніки. До того ж більшість заводів і фабрик стали боржни­ками, їхні борги становлять 247 трлп крб. Держава неспроможна надати належну допомогу розвитку важкої промисловості, адже 2/3 бюджетних

.асигнувань вона сплачує Росії, іншим країнам за енергоносії. Така ситуація

452дуже небезпечна, адже 68 % загального обсягу товарного виробництва при­падає саме па важку промисловість.

Загальна тенденція спаду виробництва в усіх галузях промисловості зберігалася і в 1994 р. За 6 міс. у паливній галузі порівняно з 1993 р. він становив 36 %, в чорній металургії — 34,8, хімічній — 37,7, машинобудівній — 46,6, деревообробній — 42,3, будівельних матеріалів — 48,4, легкій — 50,7, харчовій — 4,8%.

Показник	1990 до 1989	1991 до 1990	1992 до 1991	1993 до 1992	1993 до 1990
Валовий суспільний продукт	97,4	92,5	89,8	90,6	75,2
Національний доход	96,4	86,6	82,2	85,1	60,6
Обсяг промислової продукції	99,9	95,2	93,6	92,4	82,2
Виробництво товарів
народного споживання	105,3	94,9	89,5	83,5	70,9
В тому числі
продовольчих		86,5	84,4	89,5	65,4
непродовольчих		103	95,3	73,8	72,5
Обсяг продукції сільського
господарства	96,3	86,3	91,4	98,5	78,2

Криза охопила і сільське господарство України. У 1990 —1993 рр. обсяг сільськогосподарської продукції скоротився па 1/4. Зменшилося стадо ве­ликої рогатої худоби, свиней, овець і кіз, зменшилася кількість птиці. Спад поголів'я не зупинився і в 1994 р. Це призвело до того, що в 1993 р. у колгоспах реалізація великої рогатої худоби па забій скоротилася проти 1990 р. на 43 %, свиней і птиці — па 57, овець і кіз — па 49 %.

Кризовий стан у сільському господарстві зумовили такі причини, як безгосподарність, інфляція, відсутність комбікормів тощо. Від цього насам­перед страждає населення України. Загальний обсяг продукції сільського господарства і харчової промисловості характеризують такі дані:

Показник	1990	1991	1992	1993
Валова продукція сільського		_.$.
господарства в цінах 1993 р.	96,3	83,6	76,7	77,8
В тому числі продукція
рослинництва	93,4	77,4	78,6	67,9
тваринництва	98,8	88,9	77 ;••-:	69,2
3 валової продукції сільського
господарства виробили
колгоспи, радгоспи, міжгоспи	95,3	78,7	64,9	63
населення, фермери, орендарі	99,3	97,6	' 110,2	119,8

453І5 Дані таблиці ілюструють загальну кризу державного сектора сільського господарства України. Так, у 1990 — 1993 рр. обсяг виробництва багатьох сільськогосподарських продуктів відкинуто па 15 — 20 років назад. На Ісічпя 1994р. поголів'я великої рогатої худоби у державних і колгоспних госнодар-стлах становило 17 717тис. Порівняиоз 1991 р. воно скоротилося на 3368,1 тис., або па 16 %. У 1991 —1993 рр. загальна зібрана площа посівів сільськогосподар­ських культур становила 14 203,7 тис. га, що на 1282,2 тис.га (або на 8,3 %) менше, ніж за останні п'ять років. Скоротилися на 7,6 % посіви цукрових буряків, 23% льону, 4,7 % овочів, 33,3 % кукурудзи.

У державно-колгоспному секторі склалася парадоксальна ситуація. З одного боку, державні господарства витрачають мільйони доларів лише на закупівлю ембріонів і кормів, щоб в перспективі створити м'ясне стадо, а з іншого — українські селяни не можуть продати тисячі голів відгодованої великої рогатої худоби, свиней, молока, сиру, масла. Все це відбувається в той час, як населення споживає харчових продуктів дедалі менше. Ряд еко­номічних факторів може призвести сільське господарство до катастрофіч­них наслідків. У 1994 р. площа ерозійних орних земель в Україні становила 13,6 мли га (51,8 %). Щороку з полів змивається водою, здувається вітром 600 мли т грунту, в тому числі 40 млн т гумусу. Занедбані в останні роки не лише свинарство, а й птахівництво, садівництво, виноградарство.

Занепад сільського господарства може мати для української держави трагічні наслідки, адже експорт продукції цієї галузі — це основні валютні надходження країни, лише за які можна придбати нафту, енергоносії. Виве­зення продуктів харчування з України ілюструють такі дані:

Продукти	1990	1991	1992	1993	1993, %  до виробництву
М'ясо і м'ясопродукти	288	219	186	99	6,8
Молоко і молочні
вироби	1600	1281	272	346	оо1 -. (  ^'^ . \*,    -..-". -•
Яйця	1016	662	373	167	2,8 ,,  ...
Олія	286	255	145	95	12,3:
Цукор	3437	1644	321	906	23,6-
Кондитерські вироби	111	103	68	45	"•-V,     6,5"""""'

З кожним роком експорт українських сільськогосподарських товарів скорочується, а отже, зменшуються валютні резерви державної скарбниці-

Уряд, провідні економісти, господарники шукають вихід з складної си­туації, що настала в економічному секторі. Однак вони не зуміли реформу­вати радгоспи і колгоспи. Засіювані за сталінського тоталітарного режиму, вони не можуть забезпечити елементарні потреби держави, наповнити внутрішній рийок сільськогосподарською продукцією. ф

454^~- Як альтернатива державному аграрному сектору в Україні в 1991 — 1993 рр. почали Іюступо створюватися фермерські господарства. Приватна і власність па землю робить селянина повноправним господарем. Закон Украї-! Іш "Про селянське (фермерське) господарство" визначає основи діяль-\пості таких ферм. У ст. 6 цього Закону зазначено, що площа земельних ! ділянок для господарської діяльності не повинна перевищувати 50 га ріллі ;, та 100 га всіх земельних угідь. В Україні є ферми різних тинів: сільські, | міжсільські, малі кооперативи сімейних господарств. Хоч і повільно, але і динаміка зростання їх очевидна, і на початку 1992 р. в Україні налічувалося ; 2098, па 1 жовтня 1993 р. — 26 048 ферм. Найбільше зареєстровано таких І господарств в Миколаївській (3877), Одеській (3269), Херсонській (1817) і областях. Воші отримали у своє користування 510 тис. га землі.

У кожній області України ферми різні за розмірами: в Харківській, Херсонській, Кіровоградській, Луганській і Запорізькій областях їхня пло­ща становить в середньому ЗО га, в Київській, Полтавській, Хмельницькій, Житомирській, Вінницькій, Сумській — 10—20 га, у Закарпатській — 5, Чернівецькій — 5, Івано-Франківській — 8, Львівській — 10 га. В середньому в Україні на одне господарство припадає 18 — 20 га. У перспективі за 3 —5 років кількість їх може збільшитися до 40 тис. з площею 1 мли 800 тис. га, в тому числі 750 тис. га орних земель. За статистичними даними, ці господар­ства ще економічно слабкі. На початку 1993 р. в Україні на одну ферму припадало 2 голови великої рогатої худоби, 3 свині, 2 вівці або кози, 6 шт. птиці. Як па Заході, так і в Україні фермерам без державної допомоги не вижити. Такі форми співробітництва функціонують у ряді областей. На­приклад, па Херсонщині на 1 жовтня 1993 р. 1847 ферм, об'єднаних у сільсько­господарську асоціацію, обробляли 55 тис. га землі. Подібні об'єднання успішно працюють і в інших областях України.

Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" гарантує хліборобам умови для самостійної діяльності, стимулює підвищення про­дуктивності праці, визначає структуру виробництва. Фермер має право са­мостійно реалізувати свою продукцію державі, іншим покупцям на внутріш­ньому чи зовнішньому ринку. Закон дає змогу фермерам користуватися кредитами банків. Однак кожний господар повинен зважувати при цьому свої економічні можливості. Для нормального розвитку українському фер­мерству потрібна відповідна сучасна техніка, зокрема мала механізація. Наша промисловість повинна в цьому допомогти сільським трудівникам. Село чекає також всебічної підтримки науки. Однак найбільшу допомогу хлібо­робам повинна падати держава. Лише тоді Україна відчує віддачу від пра­цівників полів, а населення буде забезпечено продуктами харчування.

Хоча законом передбачено створення ферм, однак впровадити його в життя дуже складно. В середньому на один колгосп в Україні припадає 2300 га землі, 700 колгоспників, в тому числі 350 пенсіонерів. Коли справа доходить до виділення землі фермеру, то його частка становить 3 — 4 га. 95 га йому треба додати за рахунок членів колгоспного господарства. Звідси

455й обурення колгоспників, ворожість до фермерства. Вони просто борються за джерело своїх прибутків.

Крім того, для створення 100-гектарної ферми потрібні десятки мільярдів карбованців. Таких коштів немає ні в держави, ні в господарів.

Важлива роль в економіці кожної країни належить банківській системі. Національний банк України (НБУ) створено у вересні 1991 р. Він є цен­тральним банком держави, її емісійним центром, проводить єдину політику в сфері грошового обігу, кредиту, створення і зміцнення національної гро­шової системи, організує міжбанківські розрахунки, визначає курс націо­нальної грошової одиниці відносно валюти інших держав. Національний банк створює державну скарбницю, зберігає фонди грошових знаків, золо-то-валютпі резерви, дорогоцінні метали. Статус НБУ затверджено Законом України "Про банки і банківську діяльність". Цим зроблено перший крок на шляху до його незалежності.

Криза в економіці ускладнюється ще й тим, що в Україні маємо дефіцит валюти. Пояснюється це тим, що держава дуже мало продає товарів, і ця тенденція посилюється, що ставить під загрозу забезпечення виробництва новим сучасним технологічним обладнанням.

У 1993 р. Україна торгувала з 180 країнами світу, але регулярні торгові зв'язки встановлено лише з деякими з них. Продавалося товарів більше, ніж купувалося (експортувалось товарів па суму 5588, імпортувалось — на 4045 млрд дол. США). Понад 20 % торгових операцій становив бартер. Ви­возили ж з України за кордон переважно сировину та вироби первинної обробки. Експортно-імпортні операції в Україні можна узагальнити так:

'.;.;.-.'•	Експорт			Імпорт
Регіон	Поставки товарів,	%    ВІД загаль­ного	Бартер­ний обмін	Поставки товарів,	%    від загаль­ного	Бартер­ний обмін	Сальдо
	тис. дол.	обсягу		тис. дол.	обсягу
Європа	1341,144	24	310,857	1325,271	32,8	278,842	15,875
Азія	1124,716	20,1	167,895	305,919	7,6	89,711	818,797
Африка	93,591	1,7	15,687	65,935	1,6	53,415	27,656
Америка	175,515	3,14	31,512	167,669	4,1	25,287	7,845
Австралія
і Океанія	2,616	0,05	34	5,448	0,1	2,469	-2,832
снд      ,	2660,213	47,6	674,497	1647,798	40,7	327,938	1012,415
Країни ;",.	82,952	1,5	26,306	125,253	4,1	21,714	-82,300
Балтії    , ,
Азербай-
джан
і Грузія	85,393	,1.5	20,714	34,213	0,8	14,440	51,180
Інші	21,620	0.4	3,716	327,455	8,1	70,737	305,835

Парадокс ситуації полягає ще й в тому, що в Україні відбувається скорочення виробництва і може трапитися те, чого до цього часу не знала світова економічна практика — криза надвиробництва в умовах спаду ви­робництва (в Україні скорочується ринок, на товари немає попиту через низьку якість і високі ціни).

Великим недоліком у проведенні реформ в Україні є повільне акціопу-ваппя державних підприємств, тобто перехід їх до ринкових відносин, а без приватизації державної власності неможливо в країні створити цивілізова­ну ринкову економіку.

Загальновідомий принцип, що земля має належати тому, хто її обробляє. Маючи землю, її власник сам визначить, як на ній організувати виробництво.

Однією з найнекучіших проблем соціально-економічпого розвитку Украї­ни стало ніким не контрольоване зростання цін і гіперінфляція. Тогочасне керівництво української держави виявилося неспроможним зупинити ці процеси.

Важливою метою структурної стратегії є зниження рівня енергетичної та іншої ресурсної залежності України від зовнішніх факторів і зміцнення економічної безпеки держави. Лише за таких умов Україна зможе вивести економіку па світовий ринок, забезпечити значне зростання валютних над­ходжень, вкрай потрібних для збалансування бюджету.

У 1991 році Україна одержала лише атрибути суверенної держави. Але за три роки вона не спромоглася наповнити їх реальним змістом. Особли­во небезпечною стала незавершеність розбудови національної економіки. Перехід від адміністративно-директивної до ринкової економіки, від загаль­носоюзного економічного комплексу до власної економічної системи не міг бути безболісним. Це підтверджує і досвід інших країн. Але те, що сталося з економікою України, не має історичних аналогів. З 1990 по 1994 рік валовий національний продукт скоротився па 44 %, обсяг промислової продукції на 41, національний доход — па 54 %. У 1994 р. спад промислового виробництва України досяг свого максимуму — 27,7 %. За роки великої депресії спад виробництва в США не перевищував 25 %. У СРСР під час другої світової війни найнижча позначка падіння промислового виробництва склала ЗО %.

Виникла серйозна загроза витіснення України на периферію світового господарства, встановлення її технологічної та фінансової залежності від інших держав, перетворення на сировинний додаток, па територію для розмі­щення екологічно шкідливих виробництв. Ця ситуація вимагала вжиття рішу­чих заходів, які б органічно поєднували невідкладні антикризові дії з реа­лізацією нової економічної стратегії. Вона була викладена у Зверненні укра­їнського Президента Леоніда Кучми до Верховної Ради України в жовтні 1994 р. і здобула схвалення найвищого законодавчого органу, найвнливові-ших політичних сил країни. Вона передбачала цінову лібералізацію, обме­ження дефіциту державного бюджету, впровадження вільної внутрішньої і зовнішньої торгівлі, введення суворої монетарної політики, масову привати­зацію великих підприємств і проведення земельної реформи.

€ 457У перші 2 — 3 роки після проголошення економічного курсу Л. Кучми в українській економіці намітилися певні зрушення па краще. Почалася реальна приватизація. В 1995 р. в Україні було роздержавлепо 16265 об'єктів, з яких 4051 відносилися до загальнодержавної власності. Це вдвоє більше, ніж в 1994 р. У підсумку за 3,5 роки частина державної власності в Украї­ні скоротилася з 96 до 62 %. Другим важливим підсумком прискорення економічних реформ було досягнення в 1996 р. фінансової стабілізації. В результаті темпи зростання ціп зменшилися з 400 % в 1992 р. до 40 % в 1996.

Зниження інфляції сприятливо вплинуло на стабілізацію курсу націо­нальної валюти відносно до долара. У вересні 1996 р. була проведена гро­шова реформа, її суть полягала у фактичній деномінації в 100 тис. разів карбованця, який був тоді в обігу, і заміні його гривнею. Разом з тим було здійснено лібералізацію ціп, валютного курсу, механізмів зовнішньої торгівлі, роздержавлення земель, почав розвиватися ринок цінних паперів. Усунуто таке породження адміністративної системи, як тотальний товарний дефіцит.

Згадані заходи дали позитивні результати. Насамперед це знайшло відображення в зменшенні темпів падіння ВВП. Якщо до 1994 р. ВВП постій­но скорочувався, то в 1995 р. вперше його скорочення не перевищило рівня попереднього року. Така ж тенденція спостерігалася і в 1996 р. В 1997 р. темпи падіння ВВП ще більше сповільнилися — 3,2 % проти 10,1 % в 1996 р. Заробітна плата з жовтня 1994 р. зросла у валютному еквіваленті більше ніж у 4 рази — з 22 до 90 доларів СТА. Середньомісячна інфляція у 1997 р. не перевищувала 1 %.

Однак не дивлячись па деяку стабілізацію, що намітилася у 1997 р. у ряді галузей, економічну кризу подолати не вдалося. І без того непросте фінансове становище України значно погіршилося через наслідки кризи в Швдешю-Східпій Азії (1997 р.) та Росії (1998 р.). Загострення економіч­ної ситуації передусім позначилося па становищі населення. Якщо у 1997 р. ВВП па душу населення в Україні становив 1040 дол. США, то в 1998 р. — 816, а в 1999 — близько 600 (у розвинутих країнах цей показник становить від 25 до 42 тис. дол. США). Протягом 1997—1999 рр. середньомісячна заро­бітна плата, що виплачувалася вкрай нерегулярно, знизилася у валютному еквіваленті майже вдвічі і склала менше 50 дол. США. Спостерігалося постій­не зростання ціп па основні продукти та споживчі товари.

Однією з головних проблем української економіки за підсумками першо­го півріччя 2000 р. стало зростання ціп. Якщо у 1999 р. загальний індекс цін споживчого ринку склав 119,2 %, то тільки за 6 місяців 2000 року — 118,7%, причому ціпи на платні послуги зросли па 27,2 %. Збільшилась чисельність офіційно зареєстрованих безробітних, що становила па 1999 р. бл. 1,5 мли чол. За межею бідності опинилися близько половини українських громадян. За даними ООН, Україна за індексом людського розвитку, який враховує стан здоров'я, рівень освіти та реальну купівельну спроможність населення, з 1994 по 1999 р. перемістилася з 54 па 102 місце у світі.

458Причини такого становища криються в низькій якості економічної полі­тики, яка проводилася протягом всіх останніх років, відсутності політичної волі в онтимізації податкової системи, зниженні бюджетних витрат тощо. Зокрема, жорсткі податкові вимоги і випливаючі з них фінансові обмежен­ня при високих ціпах па кредитні ресурси паралізували виробпичо-сиожив-чий обіг. Якщо у 1995 р. податкова недоїмка становила 2,4 %, то у 1998 — 39 %, тобто в бюджет було сплачено тільки 61 % всіх нарахованих податків.

Втрата виробниками обігових засобів, як один з найгірших наслідків завищеного оподаткування (за різними даними, прямі й непрямі податки сягали 60 — 80 %), призвела до зниження копкурентоздатпості продукції: підприємства змушені були йти на дорожчу закупківлю сировини, матеріа­лів, енергоносіїв шляхом невигідного для них бартерного обміну, що зву­жувало зовнішній і внутрішній попит па вітчизняні товари. При наявності попиту виробники не мали можливості реагувати па нього через відсутність грошових засобів. Кредитування в свою чергу стримувалося великим ризи­ком неповернення взятих кредитів. Таким чином хибна податкова система стала головним блокуючим механізмом економічної активності в будь-якій формі. Держава, замість того, щоб зупинити і зменшити до розумних меж податковий прес, вишукувала нові джерела і бази для оподаткування.

Існуюча податкова система значною мірою сприяла формуванню "тіньо­вої" економіки, що становить значну загрозу для економічної безпеки дер­жави. "Тіньова" економіка, яка є неоподаткованою структурою, має дві складо­ві. Перша з них — це економіка, в якій громадяни діють цивілізованими методами, але приховують свій прибуток від оподаткування ("тінь" на 1999 р. забезпечувала доходи щонайменше для 75 % населення України). Значною мірою вона є об'єктивною реакцією суб'єктів господарювання і населення на втрату державою можливостей ефективно керувати економічними проце­сами та необхідністю компенсувати неофіційною індивідуальною активністю практичну відсутність соціального захисту. "Тіньова" економіка є резуль­татом пошуку підприємств шляхів самозбереження в умовах тотального податкового пресингу, котрий робить неможливим їх функціонування у пра­вовому просторі. Друга складова — кримінальний сектор, який має значну вагу і, па думку окремих спеціалістів, становить не менше половини обсягів "тіньової" економіки. Він характеризується навмисним ухиленням від дій державних регуляторів, перерозподілом офіційно чи неофіційно виробле­ного товару, незаконним використанням державних ресурсів, присвоєнням в тій чи іншій протиправній формі прибутку від реалізації товару чи па­дання послуг, розкраданням, шахрайством, рекетом, паркобізпесом та інши­ми видами кримінальної діяльності.

За останні роки "тіньовий" сектор економіки України збільшувався катастрофічними темпами, його обсяги на 1999 р. досягли не менше 60 % ВВП. За словами голови державної податкової адміністрації України М. Азарова, в "тіньовій" економіці оберталося 10—12 млрд дол. США і більше 6 млрд гри. (для порівняння: в легальному обігу знаходилося близь­ко 10 млрд гри.). Лише з 1991 по 1995 рр. з України було нелегально

459вивезено 15 — 20 млрд дол., які осіли в іноземних банках. Отже, сконцент­рований у "тіньовій" економіці капітал не спрямовувався на інвестування національного виробництва, не міг бути використаним для підтримки со­ціальної інфраструктури, об'єктивно сприяв зростанню податкового пресу, що в свою чергу ще більший об'єм економіки заганяло в "тінь". Відповід­но держава втрачала можливості реального управління економікою, оскіль­ки більше половини економічної діяльності мало неофіційний характер, функціонувало стихійно чи під прямим контролем кримінальних струк­тур і не потрапляло під дію державно-правових регуляторів.

Катастрофічних розмірів набуло фізичне і моральне старіння основних виробничих фондів. Тут мало що дає незначне пожвавлення інвестиційного процесу. За роки кризи обсяг інвестицій зменшився майже у 5 разів, реаль­не зношування основних фондів у провідних галузях становило 60 — 70 %, а в енергетиці, на транспорті та у деяких інших галузях воно наблизилося до критичних параметрів.

Гострою і комплексною є проблема конкурентоспроможності нашої еко­номіки. За цими показниками Україна посідає 58-ме місце серед 59 країн, за якими веде спостереження Світовий економічний форум. При цьому треба враховувати, що за винятком харчової і деревообробної промисло­вості та окремих підприємств інших галузей, конкурентоспроможність значної частки виробництв базується на штучно сформованій основі і не має ні системного, ні довготривалого характеру.

За останні роки відчутно поглибилися диспропорції галузевої структу­ри. У промисловому виробництві зросла питома вага галузей наливно-сиро-винного комплексу, що виробляють переважно первинну і проміжну про­дукцію — з 33,3 % у 1990 р. до 59 % у 1999 р. Це вдвічі вище ніж, скажімо, у Франції, Німеччині, Італії. Відповідно скоротилася частка продукції кінце­вого споживання (наприклад, у машинобудуванні та металообробці — з 30,7 % до 13,8 %). Майже у 8 разів зменшилася питома вага продукції легкої промисловості. Сировинна та нанівфабрикатиа спрямованість про­мислового виробництва — це не тільки низька його рентабельність. Це й висока енергоємкість національного продукту, і непомірне техногенне на­вантаження на природне середовище. За 1991 —1999 рр. епергоємкість ВВП зросла майже вдвічі. Зараз вона у 10 разів вища, ніж у країнах — учасни­цях Організації економічного співробітництва і розвитку.

Негативним фактором для розвитку української економіки став вели­чезний зовнішній борг. Протягом 1994—1999 рр. він зріс більше, ніж утричі, і становив 12,5 млрд дол. США ири ліквідних валютних резервах у 768 млн дол. Сюди додалося триваюче зростання внутрішньої заборгова­ності з виплати заробітної плати, стипендій, пенсій та інших соціальних виплат, загальна сума яких збільшилася з 36 млп гри. у 1994 р. до 12 млрд гри. у 1999 р.

Закон "Про Державний бюджет України па 2000 рік" визначає витра­ти в сумі 33,433 млрд гри., в т. ч. обслуговування державного боргу — 5,958 млрд гри. Іншими словами, обслуговування зовнішнього і внутрішнього

 

460державного боргу у 2000 році за оптимістичними прогнозами складе 17,8 % всіх витрат. Цей же закон передбачає під кінець року такі граничні пара­метри державного боргу: зовнішній -^13,171 млрд дол.; внутрішній — 29,278 млрд гри. •-..},

Незважаючи на тривалу системну кризу та ЇЇ вкрай негативні наслідки економічна політика держави протягом 1990-х років не мала стратегічної основи, здійснювалася фрагмептарно, переважно зусиллями Національного банку України, що було зовсім недостатньо для формування умов економіч­ного зростання. Уряд у різних складах виявився нездатним забезпечити необхідне управління економічними процесами, проявляв недостатньо ініціа­тиви, значною мірою сприяв "тіпізації" української економіки, нерідко відля­кував зовнішніх інвесторів своєю пенередбачувапістю та корумповаїїістю. Яскравим свідченням останнього став один із колишніх прем'єр-міністрів П. Лазаренко, який з 1999 р. перебуває в американській в'язниці і звинува­чується у "відмиванні" сотень мільйонів доларів США. Не відзначалася плідністю законотворча діяльність Верховної Ради, яка замість прийняття життєво необхідних законів більше займалася політичними "розбірками". Не спромігся у повній мірі реалізувати свої повноваження і Президент. Зокрема, він не зумів ефективно скористатися делегованим йому Конститу­цією правом протягом трьох років видавати укази з економічних питань, не врегульованих законом. Чимало помилок було допущено у кадрових питан­нях. Як наслідок, майже кожен рік позначався зміною уряду (у червні 1995 р. замість В. Масола головою уряду був призначений Є. Марчук, у травні 1996 р. його замінив П. Лазарепко, у червні 1997 р. Кабінет Міністрів очолив В. Пустовойтенко). Все це обернулося для держави катастрофічними еконо­мічними збитками, створило несприятливий економічний режим у країні. Якщо у 1990 р. ВВП становив 157,9 млрд дол. США, то у 1998 р. — лише 40,8 млрд дол. Рівень падіння склав 74,2 %, причому на 1994 — 1998 рр. припадає 51,4 %.

Не вдалося розгорнути й широко рекламовану боротьбу з корупцією та хабарництвом. Державний апарат, в т. ч. і його вищі ешелони, дедалі більше зрощувалися з напівзлочишшми кланами, тим самим втрачаючи імунітет проти кримінальної корозії. Показовою у цьому зв'язку стала заява посла США в Україні С. Пайфера, який, згідно з даними тижневика "Зеркало недели", на початку грудня 1999 р. зазначив, що найвище українське керів­ництво "повинне розірвати свої зв'язки з особами, які втягнуті в коруицій-пу діяльність або мають стосунки з кримінальними угрупованнями". Зло­чинні утворення продовжували утримувати під контролем переважну більшість суб'єктів підприємницької діяльності, значну частину державних підприємств (за результатами експертних досліджень, організована зло­чинність контролює в Україні до 85 % банків і не менше 40—50 % приват­них підприємств), мали суттєвий вплив на розподіл ліквідної продукції українського ринку. Мафіозні структури, зміцнівши, почали ставити перед собою не лише економічні, а й політичні цілі. В результаті Україна перетво­рилася в одну з пайкорумиованіших держав світу (за даними міжпарод-

461них експертів, у 1999 р. Україна за рівнем корумнованості посіла 21 місце в світі).

Отже, відсутність достатньої політичної волі, професіоналізму законо­давчої і виконавчої влади в умінні поєднати світовий досвід з конкретни­ми українськими умовами для проведення структурних реформ, безплідна й виснажлива боротьба всередині самої влади зумовили затяжний економіч­ний спад, призвели до зниження довіри суспільства не лише до влади, а й до об'єктивно необхідних ринкових реформ. Досягнута ціною жорсткої мо­нетарної політики макроекономічиа стабілізація без урахування пріори­тетів і потреб національної економіки, без створення сприятливих умов для промислової і підприємницької діяльності супроводжувалася наростанням фінансової пезбалансованості, зниженням якісних показників у виробничій сфері, погіршенням галузевої структури промислового виробництва, що призвело до серйозного порушення основних параметрів економічної без­пеки України.

У 50 — 90-х роках господарство України, як і світу в цілому, розвивалося в умовах прискорених темпів науки і техніки. На За­ході досягнення наукового прогресу спрямовувалися на піднесення ,,/, добробуту населення. В СРСР, як і в інших тоталітарних держа­вах, у цей період панувала гігантоманія — будувався БАМ, здійсню­валися широкомасштабна меліорація, продовольча, енергетична та інші програми. Неефективно, без врахування екологічного фактора, використовувалися сировинні ресурси, в тому числі в Україні — видобуток кам'яного вугілля, залізної руди, сірки, нафти, газу тощо. Україна перетворилася на сировинний придаток тодішнього СРСР. На території нашої держави без дотримання достатньої безпеки в густонаселених місцях будувалися АЕС. 95 % промисло­вих підприємств підпорядковувалося Москві.

Ніякі "постанови" і "рішення" не вивели із стану застою сіль­ське господарство. В управлінні колгоспами, як і в промисловості, панували не економічні, а адміністративні фактори. Чорноземні грунти затоплювали "рукотворними морями", злочинна проводи­лася меліорація. Слабкою була матеріальна зацікавленість робіт­ників та колгоспників у результатах своєї праці. Рівень життя народу знижувався, загострювалися соціальні суперечності. Спро­би правителів реанімувати економіку України не дали позитив­них наслідків.

Тільки в умовах незалежності Україна дістала шанс подолати наслідки господарської кризи, вийти на рівень цивілізованих євро­пейських країн. Попри всі економічні та соціальні негаразди за роки незалежності в розвитку нашої держави виявляються певні позитивні тенденції.

Запитання і завдання для самоперевірки

1. Визначте економічні втрати України у роки другої світової війни. Порівняйте вихідний рівень її господарства з іншими країнами на початок відбудови.

2. Охарактеризуйте господарські підсумки відбудовного періоду. Як проходили індустріалізація, колективізація у західних областях України?

3. Які зміни відбулися протягом ЗО — 80-х років у системі управління та планування господарства України? Наскільки ефективним було реформування?

4. Визначте основні напрями розвитку господарства України у 50 — 80-х роках. Обгрунтуйте стагнаційний характер його наприкінці 70-80-х років.

5. Проаналізуйте промисловий розвиток України у 50 —80-х роках.

6. Як відбувалося науково-технічне переоснащення господарства України? Доведіть, що панував екстенсивний (затратний) тип економічного розвитку.

7. Проаналізуйте аграрну політику держави у 50 — 80-х роках. Яка результативність індустріалізації сільського господарства?

8. Які економічні проблеми існували у невиробничій сфері?

9. Обгрунтуйте положення, що з кінця 70-х років у господарстві України розвивалися кризові явища. Чому назріла необхідність перебудови економіки на основі ринкових відносин?

10. Проаналізуйте розвиток української економіки в роки незалежності. Які проблеми вирішуються в Україні в ході ринкових перетворень?