Розділ 4.   ГОСПОДАРСТВО УКРАЇНИ в 1914—1939 рр.

4.1. Економічне становище України в 1914—1921 рр.

Перша світова війна мала руйнівний вплив па економіку України. При­пинилася зовнішня торгівля, завмерли величезні чорноморські порти. Війна відірвала від продуктивної праці 4 мли жителів України. Лише в 1914 р. були мобілізовані на фронт 30 — 40 % робітників кам'яновугільної промис­ловості Донбасу. Заводи і фабрики збільшували воєнні замовлення і ско­рочували виробництво предметів широкого вжитку.

Під час війни зріс попит па метал, особливо для воєнних потреб, а виплав­лення його зменшувалося. Наприклад, Юзівський металургійний завод у 1917 р. скоротив виробництво порівняно з попередніми роками па 22,8 %, Дніпровський — 26,3%, Петровський — 27,7 %, Олександрівський — 29,1 %, Ольхівський — 35,9 %, "Русский нровиданс" — 42,6 %, Катеринославський трубопрокатний — 42,9 %, Костянтипівський — па 64,2 %. Про стан мета­лургійного виробництва в цілому по Україні свідчать такі дані:

Рік __1916_ 1917 1 — — — — .	Чисельність робітників	Вироблено, тис. т			У   % до всієї Росіг
		чавуну	сталі	прокату	чавуну	сталі	прокату
	137 038	2887,2	2655,7	2113,7	76	62,1	62,7
	142 587	2064,4	1761,1	1219,4	66,1	49,6	47,9

13 0-40,

385Отже, металургійна промисловість України йшла до занепаду і розру­хи, хоча кількість робітників, зайнятих у ній, аж до 1917 р. збільшувалася за рахунок иекваліфіковапих кадрів і військовополонених.

Після деякого пожвавлення занепадала й кам'яновугільна промисловість Донбасу. Так, у 1916р. видобуто вугілля 28,7 мли, ав!917р. — 24,8 мли т Середня продуктивність праці одного робітника на рік становила в 1916 р. 122,1 т, а в 1917 р. — 88,6 т. Якщо в 1916 р. частка видобутку вугілля в Україні по відношенню до загальиоросійського видобутку становила 87,2 %, то в 1917 р. вона знизилася до 83,3 %. Крім того, знижувалася продук­тивність праці шахтарів: у 1916 р. вона становила 81,3 % проти 1913 р., а в 1917 р. — лише 59 %. Значно скоротився також видобуток залізної руди — з 5443,4 тис. у 1916 р. до 3708,6 тис, т у 1917 р.

При майже стабільній кількості робітників, зайнятих у залізорудній промисловості, видобуток залізної руди в 1916 р. скоротився проти 1913 р. па 21 %, а в 1917 р. — майже вдвічі (на 46,2 %). Значно знизилася продук­тивність праці робітників залізорудної промисловості Півдня. Середньоріч­ний видобуток па одного робітника знизився із 303,4 т у 1913 р. до 169 т у 1917 р., що становило лише 55,7 % видобутку 1913 р. Протягом 1917 р. продуктивність праці в марганцевій промисловості знизилася па 28,1 %.

Катастрофічне зменшувався випуск продукції хімічної, текстильної, хар­чової та інших галузей промисловості. У цукроварінні, яке було основою харчової промисловості, сталися такі зміни:

Показник	1916-1917	1917-1918   .
Кількість діючих заводів в Україні Виробництво цукру-піску, тис. т	213 998,9	188 769

Внаслідок першої світової війни зазнало великої розрухи й сільське господарство. Від виробництва було відірвано більшість чоловічого насе­лення. В 1917 р. 1/3 селянських господарств України не мала чоловіків. Зменшилася кількість коней — основної на той час тяглової сили. У 1916 р. в Україні налічувалося 5477,2 тис. коней, а в 1917 р. — 4226,6 тис. Сільсько­господарські машини та реманент, яких і так було мало в ті роки, зношува­лись, а випуск нових машин майже припинився, обмаль було і мінеральних добрив. Все це разом призвело до скорочення посівних площ, погіршення агротехніки, зниження врожайності. Загальна посівна площа в Україні у 1917 р. становила 19 мли га, або зменшилася порівняно з 1914 р. на 21,3 %• Середня врожайність продовольчого хліба й вівса разом узятих у 1917?^ порівняно з 1916 р. знизилася з 10,2 до 9 ц/га, тобто па 11, 8 %, основної продовольчої культури (пшениці) — па 11 %. Валовий збір зерна порівня­но з 1913 р. знизився на 200 мли ну дів. Найбільше потерпіли малоземельні селяни. Так, у 1917р. в Україні з 398 тис. селянських господарств 640 тис, не мали посівів, 14 тис. не мали коней, а 1141 тис, не мали корів. щ

386Такі специфічні умови воєнного часу, як гострий наливний голод, зане­пад металургії, продовольча криза, що безперервно посилювалася, були най­тісніше пов'язані зі станом залізничного транспорту, значним руйнуванням залізничних колій, мостів, вокзалів, привокзальних споруд, рухомого складу (паровозів і товарних вагонів). Внаслідок руйнувань, заподіяних транспорт­ному господарству, скорочувались обсяги перевезень.

Нестримна інфляція та зростання державної заборгованості зробили ще тяжчим становище широких верств працюючих. Для них інфляція озна­чала збільшення податків, підвищення цін на предмети першої необхід­ності, різке скорочення реальної заробітної плати, катастрофічне зниження життєвого рівня. Особливо важким було становище робітників Донбасу, Криворіжжя, Харкова, Катеринослава та інших промислових центрів.

Воєнні витрати Росії з року в рік невпинно зростали, про що перекон­ливо свідчать такі дані:

Роки

Воєнні витрати, млрд крб.

Липень — грудень 1914

1915

1916

Січень — лютий 1917

Всього до лютневої революції

2540

9380

15270

3270

30460

До лютневої революції було використано на війну більше як ЗО млрд крб. З лютого по жовтень 1917р. війна коштувала Росії ще близько 20 млрд крб. Середньодобові воєнні витрати Росії в 1915 р. становили 26 мли крб., в

1916 р. — майже 42 млн, а в 1917 р. — більше як 58 млн. Тимчасовий уряд ще в більших розмірах, ніж царизм, вдавався до емісії паперових грошей та До зовнішніх позик. Лише протягом п'яти місяців —. з березня по липень

1917 р. — було випущено паперових грошей на суму 4500 мли крб., тобто втричі більше, ніж за 1916 р., і на 1500 мли крб. більше, ніж за весь період першої світової війни до лютого 1917 р. На 1 січня 1917 р. в обігу перебувало кредитних білетів на суму 9,1 млрд крб., па 1 жовтня 1917 р. — вже па суму 17,2 млрд крб., а па 1 листопада 1917 р. — 22,4 млрд крб. Падіння курсу карбованця почалося з перших місяців війни. На 1915 р. офіційний курс карбованця знизився до 80 коп., а на кінець 1916 р. — до 55 коп. Набагато більше зменшилась купівельна спроможність карбованця, яка, за офіційними Даними, на 1 березня 1917 р. знизилась майже в 4 рази (1 крб. = 27 копійок), ^а іншим джерелом, індекс зростання товарних ціп вже на 1 січня 1917 р. Досяг 702 (в 1913 р. він дорівнював 100), тобто купівельна спроможність карбованця знизилася до 14 коп. У наступні місяці ця тенденція прогресу­вала. Вона переконливо свідчила про подальший розвал господарства Росії Та в її складі України. . , ;, .,, . . , , , ;•;'.. ї,,, , :-,

ІЗ*

387Величезних матеріальних і людських втрат завдала перша світова війна західноукраїнським землям, які були одним з .основних театрів воєнних дій. Уже в ході перших боїв було знищено багато лісів у Перемишлянсько-му і Мостиському повітах, у південній частині Ярославського, у північній частині Добромильського і Старосамбірського повітів. На великій території Поділля між річками Серетом і Сіриною залишилися самі руїни. На Во­лині у 1915р. була спалена значна частина нерухомого майна. Зруйновано було також Північну Буковину. У Чернівцях промислові підприємства ще в 1914 р. припинили роботу. Великих втрат зазнало господарство усіх північноукраїнських повітів.

Складний і суперечливий етап економічної історії України ознамену­вала націопально-демократичпа революція 1917 — 1919 рр. Першочерговим завданням Центральної ради була підготовка та проведення аграрної ре­форми. Передбачалося, що землі казенні, удільні, монастирські та великі поміщицькі маєтки "повинні бути забрані", а землі землевласників треба було викупити коштом українського державного скарбу (скарбниці) і роз­дати в користування тим, хто па них працюватиме.

Ідеї про землю та про власність знайшли втілення в ряді документів Центральної ради та її виконавчого органу — Генерального Секретаріату. Так, третій Універсал проголосив про скасування приватної власності на поміщицькі, удільні, монастирські, кабінетні, церковні та інші землі нетрудо­вих господарств і про передачу їх "земельним комітетам, обраним наро­дом". Перед урядом Української Народної Республіки (УНР) було по­ставлено завдання — піднести народний добробут, відбудувати зруйновані війнами підприємства. Встановлювалася державна монополія на ряд про­мислових товарів (залізні вироби, тютюн, шкіри). Уся земля до початку весняних польових робіт мала бути передана трудовому народу без викупу.

В офіційному роз'ясненні Генерального Секретаріату підкреслювалося: "Колишнім власникам забороняється землю продавати, купувати, закладати, дарувати чи передавати будь-кому у власність іншим способом, оскільки ці землі визнаються Українською Центральною радою такими, що належать не окремим особам чи інституціям, а всьому трудящому народу". Потім цей принцип було покладено в основу земельного законопроекту, ухваленого наприкінці січня 1918 р. Ним, зокрема, встановлювалося, що "землі відво­дяться земельними комітетами в приватно-трудове користування сільським громадянам та добровільно складеним товариствам". Незважаючи на те, що закон дозволяв "перехід права користування в спадщину", ця проблема так і залишилася неврегульоваиою, що врешті-решт призвело до фатальних наслідків.

На початку 1918 р. в УНР з'явилися власні українські паперові гроші з державною символікою. В обігу були і карбованці, і гривні (1 крб. дорівню­вав 2 гривням).

Ухвалою Української Центральної ради від 1 січня 1918р. надрукова­но перший державний кредитний білет вартістю 100 крб. Він з'явився в обігу 6 січня 1918 р. (розмір 167 х 103 мм) з написом чотирма мовами-

388 .:   .   ..         ,-       v,,,..    .   ..„-.             ,.   ,'   .;,.,.,„,...,.,::     ,;,..,,   .-,,;,   ....українською на лицьовій стороні, російською, польською і єврейською на зво­роті.

Відповідно до закону Центральної ради від 1 березня 1918р. грошовою

одиницею УНР стала гривня. В обігу були "державні кредитові білети" вартістю 2, 10, 100, 500, 1000 і 2000 гривень, "розмінний знак державної скарбниці УНР" вартістю 5 гривень, "білети державної скарбниці" вартістю 50, 100, 200 і 1000 гривень. Гривні всіх вартостей, за винятком 5-гривпевої купюри, надруковано в державній друкарні у Берліні.

Дрібна розмінна монета — шаги (1/100 гривні) друкувалася на тих кліше, що й поштові марки, тільки на картонному папері з написом на звороті "ходить па рівні з дзвінкою монетою". В обігу були монети варті­стю 10, 20, ЗО, 40 і 50 шагів.

Функції головної скарбниці та Українського державного банку попер­вах викопували Київська губернська скарбниця і Київська контора Держ­банку.

Нестача потрібної кількості розмінної монети та інші обставини викли­кали появу окремих міських грошей з різними назвами (бони, чеки, розмінні знаки). Свої гроші, зокрема, були на Волині: Кременець (розмінні білети вартістю 1, 3 і 5 крб.), Дубно (чек вартістю 10 крб.), Луцьк (розмінні знаки вартістю 20 гривень). У 1917 — 1918 рр. в Україну плив потік російських грошей з друкарень Петрограда і Москви. 9 лютого 1918 р. представники Центральної ради підписали мирний договір із центральними державами. За ним Німеччині та Австро-Угорщині надавалася можливість використову­вати сировинні та продовольчі ресурси України. В Австро-Угорщині, де вже розпочалися голодні бунти, цей договір називали "хлібним миром". У Бресті була досягнута усна домовленість про оплачування збройної допомоги Центральній раді з боку Четверного союзу українським хлібом. Окупанти розробили і здійснювали в Україні загарбницьку воєшю-економічпу полі­тику, яка повинна була не лише забезпечити термінові потреби Німеччини та Австро-Угорщини в українському хлібі та промисловій сировині, а й переслідувала далекосяжнішу мету — назавжди перетворити Україну па свій аграрний придаток й навічно закріпити її за собою. Про це з відвертим Цинізмом писав А. Шмідт — один із співробітників командуючого Східним фронтом генерала Гофмана: "Аграрна Україна економічно становить собою чудове доповнення до розвиненої промисловості центральних держав".

З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського в українській націо-иальпо-демократичній революції розпочався новий етап, який характеризу­вався намаганням відновити правопорядок та ліквідувати "соціалістичні ексиеримеити" Центральної ради, насамперед в сфері економіки.

Засуджуючи діяльність "соціалістичної Центральної ради" П. Скоропад­ський виступив за відновлення приватної власності й свободи підприємницт­ва. Ці його погляди було втілено у "Грамоті до українського народу" від 29 квітня 1918р.

Неабиякого значення у державі набуло аграрне питання. З перших днів своєї діяльності гетьманський уряд вживав заходів щодо 'нормалізації ста-

389: повища на селі. Для підготовки нового аграрного закону було створено і губернські та повітові комісії. "Тимчасові правила про земельні комісії" (^зобов'язували селян повернути поміщицьке майно та відшкодувати збит-Ііки, заподіяні великим землевласникам. У жовтні 1918 р. створено Вищу Ііземельну комісію, яку очолив П. Скоропадський. На початку листопада з'явив-Йря проект аграрної реформи, який передбачав примусовий викуп державою «великих земельних володінь і розподіл їх між селянами не більш як по И25 десятин в одні руки. Лише господарства, які мали культурне значення, (^обслуговували цукроварні, вирощували племінну худобу, могли мати по І200 десятин. Досить успішно йшла відбудова залізничних магістралей Украї­ни. Уже в середині літа 1918 р. вдалося налагодити регулярне перевезення вантажів та пасажирів.

Відновлювалася розбалапсовапа фінансово-кредитна система України. Вдалося створити державний бюджет. Законом від 9 травня встановлюва­лася національна грошова одиниця — карбованець, стабільність якого зміцни-ілась. Він забезпечувався природними багатствами України, головним чи-їном цукром. У гетьманській державі допускався неконтрольований обіг І російських рублів та "керенок", німецьких марок та австро-угорських крон. і У країна платила велику контрибуцію іноземним державам своїми природ-;ішми багатствами, виробами народних промислів.

Гетьманське правління пішло па більші поступки німецько-австрійським окупантам. Так, згідно з економічним договором від 10 вересня 1918 р. на 1918/19 господарський рік уряд Української держави падав право вивез­ти не менше 100 мли пудів хліба, худоби до 11 мли пудів (у живій масі), овець — 300 тис. голів, птиці — 2 млн голів, до 400 тис. пудів сала, масла, сиру, близько 200 тис. пудів м'ясних консервів, ковбаси і м'ясних товарів (за місяць), 2,5 мли пудів цукру, а також багато іншого продовольства та промислової сировини. Наприклад, з 16 травня по ЗО жовтня було вивезено 4 500 230 пудів вовни, 173 836 пудів волосу і щетини, 379 352 пуди різних тканин, 479 000 пудів шкур і хутра, 449000 пудів різних металів, 144734 пуди руди, 286 965 пудів тютюну, 78 250 пудів конопель і льону, 18 641 пуд гуми. Ця економічна угода ще більше посилила залежність України від західних союзників.

Тривало подальше скорочення промислового виробництва. На металургій­них заводах Півдня з 63 доменних печей па кінець травня 1918 р. працювало чотири, а на кінець серпня — лише дві. До осені з 102 мартенівських печей були в дії тільки 7, працювало також лише 7 прокатних станів. Виплавлення чавуну в 1918 р. скоротилося порівняно з 1913 р. в 11 разів, сталі — в 13, виробництво прокату — в 15, видобуток залізної руди — в 17, марганцю — У 10 разів. Весь гірничопромисловий і металургійний регіон Донбасу та Криво­ріжжя був суцільним промисловим кладовищем.

Масового характеру набуло безробіття. Так, за далеко неповними дани­ми, у 1918 р. тільки у 23 містах України налічувалося 180,6 тис. безробіт­них. Лише в Києві, Катеринославі, Харкові й Одесі кількість безробітних досягла 75 тис. На Луганському заводі Гартмана з 6100 робітників залишило-

390ся 160, на Донецько-Юр'ївському було звільнено 4100. На криворізьких рудниках безробітними стали понад 90 % всіх робітників. Підірваними були продуктивні сили сільського господарства. Через скорочення в 1918 р. посівних площ майже наполовину порівняно з довоєнним періодом зменши­лася товарна маса зерна. Внаслідок цього зросла спекуляція. Ціни па про­дукти харчування та товари масового вжитку дуже підвищилися. Так, фунт білого хліба коштував 300 крб., фунт цукру — 600 крб., сала — 700 крб. Робітники великих міст і промислових центрів одержували, і то не щодня, лише по фунту хліба на день.

У грудні 1918 р. Гетьманат був повалений Директорією. 26 грудня 1918 р. вона видала Декларацію, в якій заявила про свій намір експропріювати державні, церковні та великі приватні землеволодіння для перерозподілу їх серед селян. Уряд брав на себе зобов'язання бути представником інтересів робітників, селян і "трудової інтелігенції".

У зв'язку з критичним політичним та воєнним становищем, в якому з самого початку діяла Директорія УНР, звужувалась її соціальна база. Новій українській владі не вдалося налагодити управління економікою.

У ряді галузей промисловості України внаслідок загальної розрухи, "хазяйнування" окупантів посилився процес роздроблення виробництва. Навіть у такій галузі, як кам'яновугільна, в 1919 р. з 61 підприємства зали­шилося лише 23. Зросла частка середніх і невеликих підприємств. В умовах господарської розрухи вони виявилися більш життєздатними.

Зменшувалися ресурси важливих для державного господарства матеріа­лів, продуктів, сировини. У 1918 р. було видобуто 34,8 % вугілля порівняно з 1913 р., а в 1919 р. — лише 20,5 %. Паливний голод в Україні надзвичайно загострювався. Залізорудна і марганцева промисловість у 1919 р. повністю припинили свою діяльність. Не працював жоден рудник. Різко скоротила виробництво машинобудівна промисловість України. Так, випуск паровозів у 1918 р. проти 1917 р. зменшився в 2,5 раза, а в 1919 р.— в 15 разів. Істотно зменшилося виробництво цукру. Якщо у 1918 р. було вироблено тільки поло­вину випуску 1913 р., то в 1919 р.— п'яту частину. В такому становищі перебували й інші галузі харчової промисловості. Все це надзвичайно нега­тивно відбивалося на матеріальному становищі населення, особливо міського.

Українське селянство, яке на початку боротьби проти гетьманщини підтримало Директорію, почало виявляти політичне невдоволення її еконо­мічною політикою. Поштовх до поглиблення конфлікту дав земельний за­кон Директорії, опублікований 8 січня 1919 р. Декларувавши ліквідацію приватної власності на землю, закон у той самий час, по суті, не відповідав на головне запитання: коли ж селянство одержить землю? Земельна власність іноземних (польських, австрійських, німецьких) землевласників була оголошена недоторканою, її долю мав вирішити спеціальний закон. Недоторканими залишалися 15-десятиппі господарства. Все це й обумови­ло виступ проти Директорії Виконавчого Комітету Всеукраїнської Ради селянських депутатів ("Спілки"). Комітет заявив, що Директорія не здійснила ^ обіцяних соціальних реформ.

391З великим запізненням згідно з законом Директорії УНР від 4 січня 1919 р. українські гроші було визнано єдиним законним засобом виплат па території України. І хоч українська влада швидко втратила більшу частину території, все-таки українські гроші мали більшу купівельну вартість, ніж "керенки", більшовицькі рублі чи "денікіпки". Український карбованець па звільнюваних в ході війни територіях зазвичай вимінювали за чотири радянських чи деиікіиських карбованці. Щоб піднести функціональне зна­чення українських грошей і довіру до них у населення, тогочасний міністр фінансів Б. Мартос випускав час від часу па ринок значну кількість цукру, борошна, спирту та інші продукти, які були в розпорядженні уряду.

В результаті успішного збройного повстання, яке відбулося на початку листопада 1918 р., відкрилася нова сторінка історії Східної Галичини. Була повалена влада Австро-Угорської монархії й проголошена Західпо-Украш-ська Народна Республіка. Законодавчим органом ЗУНР, а потім ЗОУНР стала Українська Народна Рада. У її програмній декларації, виданій 5 лис­топада 1918 р., проголошувалося народовладдя, основи економічної політи­ки молодої республіки, гарантувалися права і свободи громадян, їх націо­нальна та соціальна рівність.

Законодавчим органом Української Народної Ради стала Рада Дер­жавних Секретарів, створена 10 листопада 1918р. Перед урядом ЗУНР стоя­ли надзвичайно складні соціальпо-економічиі завдання. Найбільшою тур­ботою Секретаріату внутрішніх справ було забезпечення населення та армії продуктами харчування. В Галичині не вистачало продовольства. Ще гос­трішою була нестача промислових товарів.

Уряд Наддніпрянської України надав допомогу галичанам — було надіс­лано 1000 вагонів продуктів харчування (в тому числі 500 вагонів цукру) й асигновано певну кількість грошей для закупівлі продуктів харчування. Про­те ця допомога виявилася недостатньою. Тому Державний Секретаріат вну­трішніх справ змушений був здійснити ряд радикальних заходів. Усі запаси продуктів харчування та предметів першої необхідності Секретаріат зосере­див у своїх руках.

Чималу роботу провів Секретаріат залізниць, пошт і телеграфів, йому вдалося налагодити рух поїздів, які з листопада 1918 р. по січень 1919 р. перевезли сотні тисяч військовослужбовців та полонених. Для підготовки нового залізничного персоналу Секретаріат подбав про залізнично-технічш курси. З січня 1919 р. налагодилася робота пошт. Діяли телеграф, а почасти й телефон.

З найбільшими труднощами зіткнулися секретаріати фінансів й торгівлі та промислу. Першому Секретаріату підпорядковувалися митне унравлШ" ия, скарбова сторожа, управління мір та маси. Обом секретаріатам не вистаг чало фахівців. Прибутки державної скарбниці були мінімальними. З огля­ду на повне зубожіння населення надходження від податків були незначні-З великими зусиллями уряд вишукав кількасот тисяч крон, щоб виплати­ти "добове" фронтовикам. Державні секретарі одержували невелику заро­бітну плату, і то лише з січня 1919 р.

392Секретаріат громадських робіт займався використанням корисних ко­палин (нафти, вугілля, солі). Він здійснював нагляд за шляхами і держав­ними пилорамами. Пекучим завданням Секретаріату була відбудова зруй­нованої економіки Галичини. З цією метою в повітах діяли технічні, буді­вельні експозитури. Взимку 1919 р. заготовлено необхідну кількість лісу для відбудовчих робіт. З настанням весни планувалося розпочати відбудо­ву краю. Секретаріат земельних справ займався реалізацією земельного за­кону, прийнятого Українською Національною Радою, здійснював нагляд за тим, щоб вся земля оброблялася. З цією метою при повітових комісаріатах були призначені рільничі референти. Діяли повітові, а в селах сільські аграрні комісії. Для проведення реформи створювалися земельні органи. Секретаріат здійснював керівництво лісовими інспекторами й управами державних маєтків.

Навесні 1919 р. економічний стан ЗОУНР наближався до катастрофи. Внаслідок жорстоких боїв па її території протягом п'яти років були зруй­новані й спалені сотні містечок і сіл, промислових об'єктів. Різко зменшила­ся кількість працездатного населення. Крім великих людських втрат на фронтах, близько 700 тис. галичан були вивезені в Росію та Австро-Угорщи­ну. 100 тис. чоловік воювали в лавах Української Галицької Армії. При цьому в гірських районах краю, передусім па Гуцульщииі, лютував голод. 19 населених пунктів Зборівського повіту було повністю зруйновано. Ось про що йшлося у зверненні селян на початку літа 1919 р.: "Матеріалу буді­вельного... не можна дістати за жодну ціну. Поле лежить облогом, люди не засіяли до тепер навіть 10 % своєї ріллі". Телеграми, листи про розпачли­вий етап краю надходили до столиці ЗОУНР м. Станіслава щоденно.

Лютували інфекційні хвороби. В листопаді — грудні 1919р. на Поділлі поширився тиф. Кількість хворих стаїіом на 20 грудня становила 26 тис. Багато з них померло. Взагалі у ті часи смертність у Східній Галичині досягала майже 100 тис. чол. В кінці 1918 — на початку 1919 р. більшовики знову захопили значну частину території України. Вже 5 лютого 1919 р. вони зайняли Київ. Більшовицький режим проводив в Україні сувору еко­номічну політику під назвою "воєнного комунізму". Вона передбачала націоналізацію всієї землі, промислових підприємств, торгівлі, примусову мобілізацію, централізований розподіл продуктів і товарів.

Важлива роль у формуванні економічної політики в цілому належала організації продовольчої справи, введенню продрсЬверстки. Одним з пер­ших законодавчих актів Уряду УСРР було проголошення 26 січня 1919 р. Державної монополії на хліб, цукор, сіль і гас. Введено також в дію Декрет від 5 лютого "Про вилучення хлібних лишків". Одночасно встановлювали­ся тверді ціпи заготівлі та продажу цих продуктів. Ці законодавчі акти були спрямовані, з одного боку, на експропріацію хліба у заможних селян, а з іншого — па "добровільне" здавання лишків зерна середняками за твер­дими цінами та організацію постачання селянству в обмін на здане зерно промислових товарів. Отже, передбачалася заготівля його як примусовими методами, так і налагодженням товарообміну в державному масштабі. Од-

393пак цих заходів було недостатньо навіть для мінімального забезпечення армії і міських робітників.

Хоча відповідні постанови Наркомироду УСРР і встановлювали хлібні норми, що не підлягали відчуженню, однак визначити фактичний розмір лишків у селянському господарстві практично було дуже важко. Крім того, відсутність у розпорядженні иродорганів достатньої кількості товарів для обміну, "полі­тика твердих заготівельних ціп" змушували селянина користуватися приват­ним ринком, де йому було вигідніше обміняти продовольчі товари. Все це потребувало суворого дотримання хлібної монополії й більш рішучого засто­сування позаекономічних заходів щодо вилучення лишків урожаю. 12 квітня Раднарком УРСР видав Декрет "Про розверстку лишків урожаю 1918 р. та попередніх років", який встановлював обов'язкову розверстку лишків продо­вольчих товарів і зерна на насіння та зернового фуражу. При вилученні лишків розверстка передбачала орієнтацію не на їх фактичну наявність і потреби селянства, а на потреби у хлібі держави. На відміну від попередніх декретів продрозверстка означала відчуження лишків зерна фактично без компенсації промисловими товарами.

У 1919 р. розверстка дала 10,5 мли пудів українського зерна. Створення за допомогою армійських працівників розгалуженого продапарату дало змогу в 1920 р. охопити системою державної продрозверстки значно більше ра­йонів, ніж у 1919 р. На кінець 1920 р. було заготовлено вже 71,5 мли пудів зерна.

Продрозверстка мала згубні економічні та політичні наслідки. Вона позбав­ляла селян матеріальної заінтересованості виробляти більше продуктів, що призводило до зниження сільськогосподарського виробництва і занепаду всього господарства. Фактично безплатне вилучення у селян не тільки лишків, а й частини необхідного насіннєвого матеріалу, а також зловживання, які при­пускалися при його проведенні, викликали невдоволення селян, яке пере­росло в широкий повстанський рух.

З теоретичної установки більшовиків випливала необхідність ліквіду­вати товарне виробництво на селі. Це означало па практиці ліквідувати заможних селян, особливо тих, які застосовували найману працю. Проте й середняки теж хотіли торгувати продуктами своєї праці, а торгівля, за уявленням більшовиків, вела прямо до капіталізму. Тому кардинальне вирі­шення цього питання бачилося в створенні колективних форм обробітку землі. В лютому 1919 р. опубліковано "Положення про соціалістичний зем­леустрій і про шляхи переходу до соціалістичного землеробства", де зазна­чалося, що на всі види одноосібного землекористування слід дивитися як на такі, що своє відживають, а їх замінюють радгоспи, комуни та інші това­риства зі спільним обробітком землі. В 1919 р. Народний Комісаріат земле­робства України залишив за державою 65 % колишньої поміщицької землі. Це близько 1700 колишніх поміщицьких економій площею більше ніж 1 млп десятин, які було розділено між радгоспами в середньому по 600 десятин па радгосп. Селяни в ці об'єднання не йшли, незважаючи на вимо­ги уряду.

394Для того щоб заспокоїти українське селянство, третій український ра­дянський уряд, сформований 21 грудня 1919 р., припинив колективізацію, яка в Україні зустріла значно більший опір, ніж в Росії. Однак, продовжую­чи відбирати у селян зерно, більшовики стверджували, що воно призна­чається для української радянської армії, а не для Росії.

Зрозумівши безнадійність усіх спроб схилити на свій бік близько 500 тис. заможних селян, більшовики взялися за середняків, запевняючи їх, що ті отримають можливість зберегти свої землі. З метою нейтралізації впливу заможних селян партія більшовиків почала активніше здійснювати свою стару політику створення комітетів незаможних селян. Ці органи діяли проти основної частини українського селянства, внаслідок чого було ліквідо­вано матеріальну базу заможних хліборобів України.

У системі "воєппо-комушстичпих заходів" була спроба негайно запро­вадити "соціалістичний ідеал" і в промисловості. Відбувалася прискорена націоналізація середніх і частково невеликих підприємств, яку здійснюва­ли насамперед місцеві органи влади. Так, Чернігівський губревком прий­няв рішення про повну націоналізацію текстильних, цукрових, сірникових і тютюнових фабрик та заводів, серед яких переважали середні та малі. Спо­стерігалися випадки стихійної націоналізації, коли з тих чи інших причин робітники без відповідних санкцій державних органів влади брали управ­ління підприємством у свої руки, тоді як місцеві господарські органи ще не мали змоги фінансувати та організувати процес виробництва. Поступово складалася характерна для економіки "воєнного комунізму" система управ­ління — главкізм з його жорстким централізмом. Територіальна система господарського управління, хоча і продовжувала функціонувати, однак її роль поступово зменшувалася. Раднаргоспи керували роботою в основно­му місцевих підприємств. На кінець 1920 р. 45 главків та виробничих відділів Промбюро зосереджували керівництво роботою близько 10 720 підприємств. Такі тенденції в управлінні економікою були зумовлені суттю диктатури пролетаріату.

Важливими напрямами політики "воєнного комунізму" стали введен­ня загальної трудової повинності та мілітаризація праці. 21 січня 1920 р. спільною постановою Раднаркому РРФСР і Всеукрревкому була створена Українська трудова армія, яка на кінець 1920 р. налічувала ЗО тис. чол. її завданням було максимальне збільшення заготівель продовольства, видо­бутку палива, сировини, встановлення трудової дисципліни на підприєм­ствах, постачання підприємств робочою силою. Лише протягом 1920р. чер-воиоармійці відпрацювали 2,8 мли людино-днів.

Характерними для економіки "воєнного комунізму" були натуралі­зація господарських відносин і різке знецінення грошових знаків. Запро­вадження продрозверстки, скорочення промислової та сільськогосподарської товарної маси, обмеження торгівлі й товарообороту зумовили знецінення карбованця. Внаслідок цього для покриття державних витрат радянський Уряд був змушений стати на шлях посиленої емісії паперових грошей, які Дедалі більше втрачали свою цінність, їх роль почали викопувати різні

395дефіцитні товари: сіль, сірники, мило, цукор тощо. Так, Сміляпське районне управління Головцукру в червні 1920 р. повідомляло Промбюро, що оплату праці робітників цукрових заводів здійснюють цукром. У Донбасі набув поширення обмін вугілля на хліб, фураж та інші сільськогосподарські продук­ти. Отже, інфляція посилювала процес натуралізації господарських відносин.

Стан господарства України у 1920 р. в результаті здійснення більшо­вицької політики був катастрофічним. Тисячі робітників, рятуючись від голодної смерті, тікали з підприємств у села. Торгівля набула спотворених форм. Негативно вплинула на економіку заборона кооперації та кустарних промислів. Найбільших руйнувань зазнали галузі важкої промисловості. Виробництво кам'яного вугілля, залізної та марганцевої руд, чавуну і сталі скоротилося до мінімуму. На початку 1921 р. в Україні не працювала жодна домна, не було вироблено жодної тонни прокату.

Великі економічні втрати, яких зазнала Україна внаслідок першої світо­вої війни, ще більше зросли в наступні роки. Часта зміна політичної влади зривала роботи з налагодження виробництва. Кожного разу цей процес слід було починати знову. Особливого занепаду та руйнування зазнали промисловість та сільське господарство. Трагічні соціальїю-економічпі на­слідки мала більшовицька політика "воєнного комунізму", необхідність скасування якої на початку 1921 р. стала очевидною.