Промисловий переворот у провідних галузях української
промисловості створив матеріально-технічні та соціальні передумови для
подальше го розвитку економіки. Наприкінці XIX ст. в Україні,
незважаючи на за лишки кріпосництва, розпочалась індустріалізація.
Середньорічні темни зростання промисловості України, як і
всієї росі ської імперії, досягли найвищого рівня. Причому важка індустрія
йорів" по з легкою розвивалася майже вдвоє швидше. и
У розвитку металургійної промисловості України
переломними ста^ 80 —90-ті роки XIX ст. У той час на території
Катеринославської та
308ІІської губерній було збудовано 17 великих
металургійних заводів. Това-с ЇВО Брянського рейкового заводу, уклавши договір
з Акціонерним то-Р иством криворізьких залізних руд про постачання сировими, у
1885 р. озпочало будівництво потужного чавуноливарного підприємства поблизу
Катеринослава (Олексаидрівське, пізніше Брянське). У травні 1887 р. завершено
спорудження першої домни, а ще через рік почала діяти друга піч. у 1889 р. став
до ладу металургійний завод з двома домнами в с. Кам'япське (нині
Дпіпродзержинськ). У 1892 р. введено в експлуатацію Гданцівський, в 1884р. —
Дружківський, в 1896 р. — Доиецько-Юріївський, в 1897р. —
Нікополь-Маріупольський металургійні заводи. Південноукраїнські металургійні
підприємства були досить великими. На Суданському заводі працювало 1200, на
Юзівському — 5 — 6 тис., Кам'янському — близько 3 тис., Олексаидрівському — 4
тис. робітників.
У результаті спорудження нових і збільшення
продуктивності діючих заводів на півдні України було створено велику
металургійну промисловість. Виробництво чавуну зросло з 1,3 у 1880 р. до 8,5
млн ну дів у 1889 р. (у 6,5 раза), а прокату — відповідно з 1,7 до 5,2 мли
пудів (або більше ніж у 3 рази). Частка Півдня України у виробництві чавуну в
монархії Романових за цей період збільшилася з 5 до 19 %, прокату — з 4,5 до 13
%. У 1913 р. в Україні діяв 21 металургійний завод. Наприкінці 90-х років XIX ст. Україна
виплавляла 52, у 1913 р. — 69 % загальноімнерського виробництва чавуну, 67 %
сталі, 58 % прокату.
У зв'язку з розвитком металургійної промисловості на
півдні України почало швидко зростати видобування нікопольської марганцевої
руди.
Перехід металургії на мінеральне паливо зумовив високі
темпи розвитку нової галузі важкої індустрії — коксового виробництва. Так, з
1889 по 1899 р. виробництво коксу збільшилося в Україні у 10,2 раза. У
загальному виробництві коксу в Росії частка України у 1889 р. становила 91, а
в 1899 р. — вже 99,4%.
На відміну від кам'яновугільних копалень коксове
виробництво вже на перших металургійних заводах України одразу виникло у
вигляді великих підприємств. Продуктивність коксових установок металургійних
заводів становила 3,5—4,5 млн пудів на рік, па копальнях — 0,3—18 млн пудів.
На металургійних підприємствах використовувались закриті коксові І1ечі, значно
економічніші порівняно з відкритими, що діяли па копальнях.
Розвиток металургійної промисловості України був
нерозривно пов'язаний з освоєнням Криворізького залізорудного басейну. За
останнє деся-тиРіччя XIX ст. значно зросла кількість залізних
рудників у Криворіжжі.
Покращилася технічна оснащеність українських рудників.
Збільшилася
'лькість парових машин, зросла їхня загальна потужність.
Залізорудна Ігро-
словість перетворювалася на самостійну галузь великого
індустріального
м ІИ111ва-
Збільшилась кількість великих рудників, устаткованих парови-
' машинами.
Наприкінці XIX ст. велике машинне виробиицтвр в українській
•р /зору ди^ промисловості давало понад 75 % загального
обсягу продукції.
уло зайнято понад 62 % робітників. Залізорудна
промисловість України,
309як і металургійна, розвивалася швидше, ніж в інших
промислових районах Російської імперії. Частка України в загальпоімперському
видобутку залі ної руди зросла з 4,4 % в 1880 р. до 52,9 % у 1899 р.
Сформувалося велике кам'яновугільне виробництво в
Донбасі. Частка Донбасу в загальиоімиерському видобутку вугілля (без
Королівства Польського) зросла в 1890 р. до 84,6 % і в 1898 р. — до 92 %.
Видобуток вугілля збільшився з 927 мли пудів у 1909 р. до 1543,8 у 1913 р. (або
на 66,5 %). На цей час у вугільній промисловості України діяло 1200 шахт, т
яких працювало 1684 тис. чол.
Перетворення великих кам'яновугільних підприємств на
переважаючу форму виробництва кам'яновугільної промисловості Донбасу було пов'язане
з тим, що вони стали порівняно передовими технічно. Однак технічний прогрес у
цій галузі індустрії не набув широкого розвитку, оскільки вона мала великі
резерви дешевої робочої сили.
Порівняно з металургією, вугільною та залізорудною
промисловістю машинобудування в Україні, за винятком сільськогосподарського,
розвивалося повільно. У 1884 р. тут було 75 машинобудівних підприємств (без
Таврійської губернії). Протягом 80-х років сформувалися два райони українського
машинобудування загальноімперського значення: Херсонсько-Катери-Іюславський
(8,5 % загальиоросійського виробництва) і Києво-Харків-ський (6,5 %).
Наприкінці XIX ст. в Катеринославській губернії 33 підприємства
виробляли сільськогосподарські машини і знаряддя, в Таврійській губернії — 19,
в Херсонській — 16.
В Україні вироблялось більше половини всіх
сільськогосподарських машин, що виготовлялися на території Європейської Росії.
Великим підприємством, котре випускало сільськогосподарські машини, був завод
Грієвза в Бердянську. Заводи Одеси, Харкова, Єлизаветграда, Білої Церкви, Києва
відігравали важливу роль у виробництві сільськогосподарських машин, а також
апаратів, насосів для цукрової, винокурної, лісопильної та інших галузей
промисловості. У 1876—1890 рр. вартість машин, випущених на підприємствах
чотирьох південних губерній Російської імперії (Донської, Катеринославської,
Херсонської, Таврійської), зросла більше ніж у 8 разів, а за наступні чотири
роки — ще у 2,5 раза. Це були найвищі темни розвитку машинобудування в усій
монархії Романових. Однак машини, виготовлені українськими підприємствами, за
своєю вартістю і якістю поступалися іноземним. Мало вироблялося машин для
самої промисловості, в тому числі для машинобудування.
У 1895 р. розпочалось будівництво Харківського
паровозобудівного, а в 1896 р. — Луганського машинобудівного заводів. Уже в
1900 р. ці підприємства випустили 233 паровози, що становило 23,3 %
загальпоімиерського виробництва. У Катеринославській губернії поряд з заводами
сільськогосподарського машинобудування було побудовано вагонобудівний завод у
Нижиьоднінр08' ську. Великим центром машинобудування став Харків. Першими
машинобудівними заводами, що випускали спеціальні машини для гірничозаводське
промисловості, були Краматорський, Горлівський і Катеринославський.
310Про розвиток українського суднобудування досить
яскраво свідчить
льпість Миколаївського заводу "Наваль".
Заснований у 1895 р. Бельгій-
Д1 м ацоііімііим
акціонерним товариством (з первісним капіталом близько
?млн крб., який через 2 роки збільшився вдвоє), завод
"Наваль" до 1900 р.
2250 робітників. Загальний випуск продукції досяг 4200
тис. крб. Проте
повній завантаженості підприємства його річна
продуктивність могла ста-'Іовити понад 8 мли крб. за умови, що тут було зайнято
5 тис. робітників.
Усього в Україні в 1913р. налічувалося 450 машинобудівних
і металообробних підприємств, на яких працювало 57 тис. робітників. Випуск
валової продукції машинобудування становив 20,2 % всієї продукції машинобудування
та металообробної промисловості Росії. Проте українське машинобудування не
задовольняло зростаючих потреб індустріального розвитку країни. Велику
кількість машин та верстатів, як і раніше, ввозили з-за кордону, зокрема майже
половину складних сільськогосподарських машин.
Швидкими темпами розвивалися в Україні харчова,
лісопильна, швейна та інші галузі промисловості.
Підприємства харчової промисловості Правобережжя і
частково Лівобережжя наприкінці XIX ст. виробляли 72 % українського цукру.
На початку 90-х років па Правобережжі та Харківщині діяло понад 150 цукрових
заводів, які виробляли близько 21 мли пудів цукру (85 % загально-імперського
виробництва) .
З 1901до1917р. виробництво цукру-піску в Україні
становило 78—85, цукру-рафінаду — 73 — 75 % загальноімнерського виробництва.
Кількість діючих в Україні цукрових заводів за 5 років перед першою світовою
війною (1910 — 1914) зросла з 197 до 210, а чисельність робітників, які
працювали на них, - з 110 732 до 129 256 чол.
Центром борошномельної промисловості був південь України.
На Правобережжі та Лівобережжі підприємства цієї галузі працювали у Києві,
Кременчуку, Харкові. Цукрове, борошномельне, спиртогорілчане виробницт-во^стали
галузями великої промисловості всеросійського значення. З галузей, що
переробляли тваринницьку продукцію, успішно розвивалася шкіряна.
Важливе місце в економіці України займала винокурна
промисловість. яка з кожним роком збільшувала випуск своєї продукції.
У тютюновій промисловості України поряд з невеликими
тютюновими 'ІІДІІриємствами, які кількісно переважали, діяло чимало великих
фабрик. На деяких з них працювало кілька сотень робітників.
и Важливим фактором індустріалізації України на початку XX ст. був
"аирозвипепіший на той час залізничний транспорт. У
1881 — 1890Ірр. в
країні було введено в дію 1093км залізниць, а у 1890-1895
рр. - ще
^ ] км. Частину
залізниць було збудовано за рахунок державної скарб-
ЦІ, решту — великими акціонерними товариствами за
підтримкою дер-
авпого кредиту. На початку 90-х років в Україні діяло 9
залізничних
7 (,РЖавІІИх і приватних) магістралей. Загальна
протяжність їх становила
' 1Ис верст, або
1/5 всієї залізничної мережі Російської імперії. У иершо-
" ^есятиріччі XX ст. темни будівництва
залізниць порівняно з 90-ми ро-
311ками минулого століття знизилися майже вдвоє і
підвищилися лище передодні першої світової війни у зв'язку з промисловим
піднесенням V цілому по Росії протяжність залізниць збільшилась у 1913
р. до 70 200 тому числі в Україні — до 10 900 км. ' ^
Залізниці створили необхідні умови для швидкого зростання
металургг на півдні України, забезпечили широкий збут вугілля Донбасу. У
1870—1874 рл залізниці України щороку перевозили близько 121 млн пудів
вантажів, а в 1895—1899 рр. — понад 1414. Якщо в 1878—1882 рр. мінеральне
паливо стаїю вило 13,1 % вантажів, то в 1899-1901 рр. - вже 28,9 %.
У 1901 — 1911 рр. вантажообіг на залізницях України зріс
на 81,6 % причому темпи зростання зернових (103,6%) і вугільних (96 %) перевезень
були випереджаючими. На зерно і вугілля припадала майже половина
ваптажообороту, що відбивало характер розвитку економіки України в
загальноімнерському масштабі. У 1913 р. українські залізниці перевезли 104 млн
т вантажів і 49 млн пасажирів.
Певний вплив па розвиток промисловості й транспорту в
Україні мав іноземний капітал, приплив якого збільшився з 80-х років XIX ст. Особливо великий
потік бельгійських, французьких, англійських і американських капіталів ринув у
гірничу промисловість. З 1888 по 1894 р. тут було створено 22 іноземні
компанії.
Монополістичні об'єднання в Україні, особливо великі,
були тісно пов'язані з іноземним капіталом. Понад 25% усіх іноземних
капіталів, вкладених у промисловість Російської імперії на початку XX ст., припадало на
Україну. Так, у вугільній промисловості іноземцям належало 63 % основного
капіталу, в металургії — 90 %. Іноземний капітал приваблювали в Україну високі
прибутки, які майже повністю йшли за кордон.
Величезна роль у розвитку української промисловості
належала акціо-нуваншо. Перші акціонерні компанії в Україні виникли в 70-х
роках. Цей процес набув широкого розмаху в 90-х роках, під час кризи 1900 —
1903 рр-. яку змінило промислове піднесення 1910—1913 рр. Воно було зумовлене
врожайними роками, посиленням у зв'язку з проведенням столиніиської реформи
капіталізації села, зростаючим попитом на сільськогосподарську техніку. Приплив
вільних капіталів у промисловість сприяв збільшенню основних капіталів
приватних акціонерних комерційних банків і торгово-промислових підприємств,
зростанню акціонерних товариств. На масштаби промислового піднесення чималий
вплив мало значне збільшення замов-ілепь державної скарбниці, пов'язаних з
підготовкою царизму до перш01 світової війни.
Створення акціонерних товариств певною мірою вирішувало
проблему об'єднання індивідуальних капіталів і компенсувало нестачу грошей У
підприємців. Акціонерні компанії були єдиною формою організації фіна11 сового
та монополістичного капіталу і проникнення іноземного капіталУ ;українську
промисловість.
У 70 —80-х роках виникли перші акціонерні компанії.
Чимало їх рУл_ створено в 90-х роках. Серед них Голубівське
Берестово-Богодухівське гір'1
312числове товариство (1890), Російсько-Допецьке
товариство кам'яно-Ч01ільної та заводської промисловості (1895), акціонерне
товариство Брян-
их кам'яновугільних копалень та рудників (1896),
Катерипівське гірни-°Ь томислове товариство (1896), Таганрозьке металургійне
товариство (1896). V 1896 р. утворюється також
Допецько-Петровеньківське гірничозаводське овариство для розробки
кам'яновугільних та інших покладів в Катери-юславській губернії. У 1898—1899
рр. виникли Південне і Воскресепське гірничопромислові товариства,
Кримське-Донецьке товариство кам'яновугільної та гірничої промисловості,
акціонерне товариство Катеринославського трубо- і залізопрокатного заводу,
Південпо-Російське металургійне товариство, Товариство Керченських
металургійних заводів і рудників, Краматорське металургійне товариство.
Акціонерні компанії з'являлися також в інших галузях
промисловості півдня України: Товариство рудників Дубової Балки в Кривому Розі з
видобутку залізної руди (1892), Російське паровозобудівне і механічне
товариство (1895), Російське товариство машинобудівних заводів Гартмана (1896),
Товариство Швдешю-Російського машинобудівного заводу (1896) тощо. В руках
найбільших акціонерних товариств зосереджувалася більша частина капіталів.
Показовими є дані про частку великих компаній в
акціонерному капіталі найважливіших галузей промисловості. У 1870 — 1890 рр.
кількість найбільших товариств, основний капітал яких становив від 1 млн крб.
і більше, зросла вії разів, а їхній капітал — у 8 разів. При цьому загальний
основний капітал товариств з капіталом, меншим ніж 1 млн крб., збільшився
тільки у 6 разів порівняно з їхньою кількістю. До того частка акціонерних
товариств з капіталом, меншим ніж 1 млн крб., зменшилася в 1,6, а з основного
капіталу - в 1,33 раза.
Правом вирішального голосу в акціонерних товариствах
користувалися тільки великі та найбільші підприємці. В статутах цих товариств
зазначалося, що кожен акціонер має право бути присутнім па загальних зборах і
брати участь в обговоренні питань, але право вирішального голосу надавалось
акціонеру, який мав не менше ніж 12 акцій. Власник 24 акцій мав два голоси, 48
- три.
Акціонерна промисловість України, як і монархії Ромапових
в цілому, характеризувалася великою прибутковістю. У другій половині 90-х
років норма прибутку в ній коливалася між 11,5 і 15,6 % на капітал, що
становило в середньому 13 %, майже вдвоє перевищуючи прибутковість
західноєвропейських Ідириємств. Гірничопромислові південноукраїнські фірми,
використовуючи систему державних замовлень і забороненого митного
протекціонізму, до-ягали небачених надприбутків. Це, зокрема, стосувалося
металургійних заво-№. прибуток яких у 1897 р. досягав в середньому 50 % на
капітал, а Юзівського
оду _ ЮО %. Дивіденди Південно-Російського Дніпровського
металургій-!.° ґовариства і Товариства Брянського рейкопрокатного залізоробного
і 10 виР°6ІШЦтва становили 30-40 % на капітал. У 1897-1898 опера-році
товариство Дніпровського заводу отримало близько 4 млн крб.,
313
'.Ятобто 80 % чистого прибутку на капітал, видавши з цієї
суми 2 млн крб. абп 40 % дивідендів.
Дивіденди акціонерних товариств коксового виробництва
досягали 30-~ 35, а вугільних — 9— 12 % па капітал. Південноукраїнські
гірничопромис ловці наживали багатомільйонні багатства.
Поява значної кількості акціонерних товариств у
найважливіших галузях промисловості України свідчила про те, що розпочався
новий етап становлення великої індустрії. Нагромадження капіталу невеликою
кількістю акціонерних компаній у провідних галузях української промисловості
стало важливою умовою для створення тут монополій. ;
Переломним моментом процесу зростаючої концентрації
виробництва була економічна криза 1900— 1903 рр. Вона безпосередньо призвела до
краху сотень невеликих і слабких підприємств та створення ряду великих
монополістичних об'єднань.
За концентрацією виробництва в основних галузях
промисловості Україна займала перше місце в Російській імперії. Так, у 1901 р.
на 12 великих металургійних заводах (з 16 діючих) було зосереджено 96 % усіх
робітників металургії Півдня України. На кожному з них працювало понад 1 тис.
робітників, які виплавляли 87 % чавуну в цьому регіоні.
Високий рівень концентрації був характерний також для
вугільної промисловості Донбасу. Тут частка 25 акціонерних товариств (з 26
діючих у цій галузі) у 1912 р. становила 95,4 % видобутку всіх акціонерних товариств
і понад 70 % видобутку вугілля в Донбасі.
Важливим фактором у монополізації промисловості України в
цілому і вугільної зокрема була організація в 1904 р. синдикату
"Продвугілля", який об'єднав майже весь видобуток і продаж кам'яного
вугілля в Донбасі. Це був один з найбільших синдикатів Російської імперії. До
нього входило 18 великих акціонерних вугільних товариств, підприємства яких
зосереджували майже 75 % усього видобутку вугілля в Донбасі. Напередодні
першої світової війни на підприємствах "Продвугілля" працювало 64
тис. робітників.
У 1902 р. в Україні засновано найбільший у металургії
синдикат "Прода-мет". Його мета — торгівля виробами заводів цього
об'єднання. У синдикат входило 12 підприємств (товариств), серед яких були
Південне-Російське Дніпровське металургійне товариство "Провідане" та
іп. На початок 1908 р-"Продамет" зосередив у своїх руках дві третини
всього виробництва заліза і сталі Південної України. Синдикат продавав залізо
різного гатунку, балки, рейки, бандажі, осі в імперії Романових.
У харчовій промисловості найбільшим був синдикат
цукрозаводчиків, заснований у 1887 р., бюро якого знаходилося в Києві. Найвнливовіша
роль у ньому належала цукровим магнатам Бобринським, Брапицьким, Береденкам,
Хряковим. Спочатку синдикат об'єднував 78 %, а в 1892—1893 рр. — 91 % УСОІ цукрових
заводів України. Основним його завданням було регулювання Ш на цукор і
забезпечення підприємцям високого монопольного прибутку и внутрішньому рийку.
Всього в середині 90-х років в Україні діяло 153 цукр°~ вих заводи, які
виробляли 23,9 мли пудів цукру. Як і в перші роки існуваї"
314оового синдикату, підприємці скорочували продаж цукру
на внутрішньому
ку і збільшували його експорт. Вивозячи частину цукру за
кордон, вони Ри И0 підтримували високі ціпи на нього в Російській імперії. Ш
Монополії охопили своєю діяльністю й інші галузі народного госнодар-. ва
Напередодні першої світової війни в Україні вже не було жодної жливої галузі
промисловості, в якій тією чи іншою мірою виробництво не було б монополізовано.
Якщо в 1901 р. працювало лише 17 підприємств, па кожному з яких було зайнято
понад 1 тис. робітників, то в 1913 р. їх налічувалося вже 42. У 1900 р. 5
великих металургійних заводів виплавляли 49 % усього чавуну в Україні,
забезпечивши понад 25 % його загальноімнерсько-го виробництва. В 1913 р. на ці
самі підприємства припадало вже 55 % виплавленого чавуну Півдня України і 37 %
виробництва його у Росії в цілому. Усі монополістичні об'єднання, що діяли в
Україні, з самого початку мали не регіональне, а загальноімнерське значення.
Високий рівень концентрації виробництва не суперечив
існуванню великої кількості невеликих підприємств, які, застосовуючи рутинну
техніку, виробляли мізерні обсяги продукції.
В умовах економічного прогресу на межі XIX—XX ст. швидко зростали міста,
створювалися нові промислові центри. У 1897 р. міські жителі України становили
близько 13 % загальної кількості населення. Кількість міст з населенням до 10
тис. чол. скоротилася майже вдвоє. Тут проживало лише 11,8 % міського
населення. При цьому подвоїлася кількість порівняно великих і середніх міст. У
1897 р. в Україні було 4 великих міста: Одеса (403,8 тис. жителів), Київ
(247,7), Харків (173,9), Катеринослав (112,8 тис. жителів). У них
сконцентрувалося 35 % міського населення. Більше ніж половина міських жителів
України, як і раніше, проживали в невеликих містах з населенням до 50 тис. чол.
у кожному.
Швидкий промисловий розвиток викликав значний приплив
населення з центральної Росії, насамперед у Донецько-Криворізький регіон. За
рахунок прибулих робітників бурхливо зростала кількість мешканців таких міст,
як Катеринослав, Миколаїв, Одеса, Харків, Київ. Внаслідок цього в деяких містах
Катеринославської, Херсонської, Київської губерній помітно переважало
російське населення. Так, у Миколаєві росіян було 66,3 %, українців — 7>5 %,
у Харкові — відповідно 62,8 і 26, в Одесі — 47,4 і 9,2, в Києві — 54,5 1 21 % і
т. д у Донбасі приблизно 70 % робітників були вихідцями з великоросійських
губерній.
В цілому наприкінці XIX ст. частка росіян
свред населення України таповила 12 %. Це були переважно робітники-гірники,
металурги та адміністративні службовці.
Наприкінці XIX — на початку XX ст. Україна піднялася
на вищий Щабель економічного прогресу. Вона зайняла в монархії Ромаиових одне з
рших місць щодо індустріального розвитку, випереджала інші регіони иерії за
видобутком вугілля, виплавленням чавуну, виробництвом цукру. усіх провідних
галузях української промисловості, у транспорті відбува-
лися
значні технічні та соціальні перетворення.
315Однак для докорінних змін в економіці цього було
недостатньо. укв -на, як і раніше, була аграрною країною. В 1913 р. у сукупній
продукції цр' мисловості та сільського господарства України промисловість
станови ° 48,2 %. Частка засобів виробництва у всій промисловій продукції
дорівіш вала 42 %. На селі проживало більш як 80 % населення України.
До першої світової війни українська промисловість становила
24 З У загальноімперської, даючи понад 70 % продукції всієї видобувної промисловості
Росії в цілому. При цьому частка України в обробній промисловості Російської
імперії становила тільки 15 %. В результаті цього індустрія в Україні
розвивалась однобічно. Підприємств текстильної промисловості майже зовсім не
було. Слабко розвивалися хімічна та поліграфічна галузі промисловості.
Металообробні підприємства, розташовані в Україні, не забезпечували
найелементарніших потреб населення. Навіть дріт і цвяхи на Наддніпрянщину
завозили з Росії.
Незважаючи на порівняно швидкі темпи промислового
розвитку, Україна, як і Російська імперія в цілому, продовжувала залишатися
відсталою в тех-ніко-економічному відношенні. Порівняно з дореформеним періодом
розвиток промисловості в Україні наприкінці XIX — на початку XX ст. слід визнати
надзвичайно швидким. Якщо ж виходити з можливостей промислового розвитку, які
відкривав тогочасний рівень науки, техніки, культури, то слід визнати, що в
українській економіці на початку XX ст. докорінних якісних змін не
відбулося. Індустріалізація не була завершена, її перервала перша світова
війна.