20.2. Теорії кризової епохи початку комп'ютерної революції

  Економічні, соціальні і політичні негаразди і потрясіння, зв'язані з комп'ютерною революцією, повністю проявилися у 1973 – 1982 роках, але відчуватися стали у США вже наприкінці 60-х років. В економічній літературі Заходу одним із перших дослідників цієї проблеми був Дж. Гел-брейт. У попередніх розділах висвітлені ідеї його теорії індустріального суспільства і конвергенції двох систем. Ці ідеї отримали розвиток у працях П. Друкера, А. Тоффлера, Д. Белла та ін.

  Теорії суспільства П. Друкера Теорія суспільства знань П. Друкера викладена у книзі «Епоха розриву поступовості» (1969). В ній Друкер підкреслює, що економічні теорії будуються на дідовській o АРУ Р презумпції економічного еквілібріуму та ідеалу його збереження. Проте суть інновацій і підприємництва полягає в тому, щоб зірвати цей еквілібріум. Його прибуток – показник успіху в цій справі, показник прориву в майбутнє, «ціна» цього майбутнього. Це створює ситуацію безперервних і непередбачених якісних змін, ситуацію «розриву поступовості», яка принципово не піддається плануванню на багато років уперед. Успіх країни – у відновленні масового ризикуючого самостійного приватного підприємця, в деконцентрації виробництва і «приватизації» власності, а не у її усуспільненні.

  Економічні теорії нехтують основною економічною подією – технологічними зрушеннями, які визначають продуктивність і землі, і праці, і капіталу, їх оптимальну комбінацію і перекомбінування у кожному окремому випадку. Технологія визначає шляхи і характер впливу інновацій на ринки факторів виробництва. Інновації і нові технології можуть знецінити будь-які заощадження та інвестиції у «застиглу» техніку, піднявши роль і ціну гнучкої «живої», науково організованої праці.

  Економічні теорії не враховують головного – центральним економічним ресурсом стало нове знання. Друкер визначає нову економіку як «економіку знань», саму галузь, яка виробляє і розповсюджує інформацію, як «індустрію знань», а все суспільство – як «суспільство знань». Саме знанням, а не фігуруючими у традиційних моделях старими факторами виробництва (навіть включаючи менеджмент) створюється сьогодні продуктивність.

  Друкер розробляє свою концепцію знань і їх впливу на економіку та суспільство, розкриваючи їх перетворювальний вплив на сільське господарство США (наукова агротехніка), на нагромадження «людського капіталу», на соціальну структуру і соціальні проблеми та конфлікти. Він називає нового працівника «knowledge worker», тобто «розробник знань» (причому кожний такий професіонал у межах своєї компетенції має бути «керівником», що приймає рішення), але вважає його «нащадком вчорашнього найманого робітника конвеєра», а не «вільного професіонала» XIX ст. Статус, функції і становище цього робітника – центральна проблема суспільства. Гарантія його зайнятості – уміння швидко перенавчатися; його створила масова 12-річна школа, але з новими завданнями вона вже не справляється.

  Визначаючи суспільство як «суспільство організацій», у яких зайнята переважна частина освічених людей, вчений показав необхідність законів, які б забезпечували їх права. Кожна організація у власних інтересах має наділяти максимальною відповідальністю своїх членів, залучати їх до управління там, де це дозволяють їх знання. Це було основою прогнозу майбутнього розвитку децентралізації прийняття рішень і розвитку «внутрішнього підприємництва» у великих корпораціях, без чого їх діяльність стане неефективною, незважаючи на досягнення наукового менеджменту. Рецепт був майже «крамолою», але сьогодні він – азбука ефективного управління.

  Теорія «суспільства організацій» може бути усвідомлена лише тоді, коли вона враховує «повний плюралізм» – не одне «сонце» світу (тобто корпорацію «індустріальноїсистеми» Гелбрейта. –Авт.), ацілу «галактику сонць» – незалежних організацій із своїми функціями. Кожна організація має бути максимально зосереджена на здійсненні своїх завдань, і лише ефективне існування їх – основа її соціальної відповідальності. Цим автор теорії обґрунтовує необхідність скорочення «побічної» економічної діяльності не лише держави, але й університету, госпіталю, муніципалітету.

  Теорія «великого і хворого суспільства» П. Друкера, створена на основі ідей книги Дж. Гелбрейта «Нова індустріальна держава», була не тільки різкою критикою бюрократії, яка розрослася, але й іншою постановкою того самого важливого завдання – розірвати зростаюче зрощення держави з крупними корпораціями. "Роздута" держава, яка перевантажена "чужими функціями", – це слабка і хвора держава, що розбазарює ресурси і загрожує свободі підприємця. Істинне завдання такої держави – приватизувати свою власність і допомогти стати на ноги незалежним суспільним і приватним організаціям і фірмам, які керують нею. В його очах бізнес – єдиний соціальний інститут, який безперервно "виробляє" інновації і потребує для цього знань. Решта організацій (включаючи державу, профспілки і партії) створена для того, щоб не допустити або принаймні уповільнити прихід нового.

  Друкерівська теорія приватизації на той час була єретичною. Проте вона фактично визнавала актуальність критики Дж. Гелбрейтом "індустріальної держави", а у 80-х роках приватизація стала лейтмотивом діяльності консервативних урядів.

  У ряді країн теорія Друкера відкидалася "керівництвом", оскільки її автор підкреслював, що "у світі немає суспільства, яке не мало б достатньо капіталу". Бідність – це невміння керувати державою, чого не могли визнати державні урядовці. Проте успіху добивалися країни, які не відгороджували свою економіку від ТНК (транснаціональних корпорацій), а вкладали п'ять одиниць капіталу на кожний долар, який інвестувався ТНК у свої місцеві філіали. Тоді знаходилися ще в кілька разів більші засоби для розвитку місцевої економіки. Елегантні та модні моделі макро-економіки, не враховуючи цього, породжували заходи, які дезорганізову-вали розвиток економіки.

  Для Друкера центром економічної діяльності у досліджуваний період все ще служить промисловість (хоч сфера послуг уже давала основну кількість робочих місць і ВНП. –Авт.). Більшість із елементів її нової інфраструктури була лише намічена, трансформуючий фактор (світова культура) залишився у тіні. Але, головне, не були досліджені проблема попиту як нова визначальна форма багатства нації і закономірності його розвитку через внутрішньосімейну працю. Друкеру ще не було зрозуміло, що підняття НТР на підприємницький щабель призведе до важких потрясінь в усіх сферах суспільства.

  Теорія 'розриву з минулим' А. Тоффлера

  Загальну картину величезних змін і потрясінь показав А. Тоффлер* у книгах «Шок майбутнього» (1970) та «Екоспазм» (1975). Він переконливо довів, що потрясіння, які відбуваються – це не просто «друга промислова революція» або перехід до «економіки послуг», а невимірне більше – народження принципово нової, невидимої людям цивілізації, яка змінює основи їх буття.

  Лише кілька відсотків людей на Землі – люди майбутнього, які не знають цього шоку. Ще 25% – люди, які живуть в «індустріальному світі», що руйнується нововведеннями. А 70% населення Землі – це люди ще аграрної епохи. Величезне безробіття супроводжує прихід нового, і люди, які звільняються, не розуміють, що вже ніколи не відкриються ті самі заводи або офіси, а якщо відкриються, то там не буде попередньої роботи. На очах змінюються всі структури економіки і суспільні інститути, примушуючи людей безперервно перекваліфіковуватися. Цей «ефект акселерації», який прискорює потік нових ситуацій і відносин, проходить через свідомість людей, перебудовуючи її, змінює поведінку людини, що чинить опір.

  Результат зазначених праць – це розкриття прихованого змісту важких економічних і соціальних потрясінь перехідного періоду як часу абсолютно необхідного, величезного і багатогранного розвитку переважної більшості населення. Ціна безконтрольності цього розвитку – втрата багатьма людьми віри у себе, енергії і життєвих сил, розпад сімей, різкий ріст стресів, захворювань і смертності, алкоголізму, наркоманії, злочинів. «Шок майбутнього» – це очікуваний масовий катастрофічний прояв перерахованих соціальних бід і деформацій.

  Цей прогноз майже не справдився у високорозвинених країнах у період кризи попередніх структур і відносин та становлення нових форм. Індивідуальний транспорт і розвинений житловий фонд полегшували територіальну, соціальну і професійну мобільність населення; наявність заощаджень і можливості кредиту, наявність кадрів організаторів нових виробництв, розвиток неформальної економіки, урядові заходи підтримки підприємництва та інші фактори становлення нового допомогли населенню подолати загрозу шоку. В Україні у період переходу до ринкових відносин ця загроза стає реальністю особливо у слаборозвинених районах, у величезній масі міст з одним-трьома, що стали безпомічними, промисловими гігантами. Двигун, який безперервно прискорює темп життя, – це готові технології; його пальне – знання, які здобуває наука.

  Тоффлер захищає необхідність контролю суспільства за розвитком техніки, критикує технократію корпорацій за некритичне втілення нових технологій. У самій корпорації на зміну технократії і бюрократії приходить «адхократія», тимчасові структури спеціалістів, які керують окремими проектами. Таке відродження підприємництва всередині корпорацій підвищує їх пристосовність до нового, але ще більше загострює проблему адаптації для населення.

  З іншого боку, Тоффлер сам показує зростаюче панування ризику і невизначеності, які роблять неможливими великі і довготривалі капіталовкладення у кожне робоче місце. Адже безперервний розвиток нових знань – це загибель для такого «застиглого» у металі «автоматизованого» капіталу. Він бачить, що інновації як руйнівне вторгнення майбутнього, що формує елементи цієї нової цивілізації, виникають не лише у високотех-нологічній промисловості, але й у всіх сферах життєдіяльності людини, Що саме вони приводять людину у шоковий, стресовий стан, примушують самостійно вирішувати проблеми, які раніше ніколи не виникали.

  Так, то була спільна проблема для багатьох країн. А. Тоффлер об'єднав У єдину «картину» зроблений багатьма вченими аналіз різних найновіших явищ, які "підривали" основи попереднього виробництва і суспільства. Проте при цьому на перший план виступили негативні наслідки розвитку НТР, а не негативні фактори, які уповільнюють її – відстаючі структури і відносини. Відповідно, виникло загальне стратегічне завдання – гальмування НТР ("моніторинг нововведень"), замість її всебічної підтримки.

  Теорія індустріально-технократичного суспільства Д. Белла Ця теорія була викладена у книзі  "Прихід постіндустріального суспільства" (1973). Основна проблема  індустріального суспільства – підпорядкування економічних функцій політичному порядку; центральний факт – незалежність економічного порядку від політики поступово зникає, контроль суспільства вже не стільки економічний, скільки політичний. Друга не менш важлива зміна – втрата приватною власністю соціальної ролі визначення функцій людей. Функція стає незалежною. т Майбутнє постіндустріальне суспільство характеризують такі ознаки:

  1) прихід індустрії на місце промисловості;

  2) панування переважно професійної і технічної праці, працівників і якої Белл називає ієрархічно побудованим класом;

  3) фундаментальні теоретичні знання (як джерело нововведень і заходів і соціальної політики);

  4) контроль над новою технологією і доступ до неї;

  5) застосування інтелектуальної технології прийняття рішень.

  Стратегічну роль відіграють наука та еліта вчених. Розвиток науки потребує вкладення значних коштів, нагромаджених державою і корпораціями. Харизматична місія вчених – використовуючи ці засоби, не допустити підпорядкування досліджень інтересам політики або ринку.

  Перехід до післякапіталістичного суспільства породжує нові уявлення Ш про феномен рідкісності, подолання котрого потребує великих витрат, по– в перше, на інформацію, важливість якої настільки велика, що Белл уводить o термін «інформаційне суспільство»; по-друге, на координацію діяльності і багатьох людей і організацій, включаючи планування і регулювання. Суспільство майбутнього – «суспільство, що планує» (при зростаючій регулюючій ролі держави); час стає найбільш цінним, «рідкісним» ресурсом.

  Белл відмічає два напрями трансформації суспільства, які стикаються.

  1. Наукові відкриття породжують нову техніку і необхідні для її втілен– і ня величезні корпорації. У результаті перебудовується економіка, її струк– o тура, а також структура професійна і соціальна, суспільні інститути, В змінюються риси суспільства. У цій економічній детермінації вирішальна сила – це еліта вчених і технократи корпорацій. Вирішальний принцип – капіталістична, технократична раціональність і ефективність.

  2. Зростаюче масове споживання найрізноманітніших матеріальних благ породжує прагнення до насолоди й особистої самоцінності, соліпсизм * і принципово «антибуржуазний» підхід до світу, суспільства і свого становища в ньому. Окремі вчені лише у цих переконаннях (які втілились у молодіжній контркультурі) вбачають джерело трансформації суспільства. Модернізм суспільної свідомості, ворожий принципам раціональності та ефективності, і виникнення нового класу (носія цієї ідеології. – Авт.) трансформують суспільство у протилежному напрямі, формують іншу детермінацію.

  Тому процес трансформації суспільства – це наростання конфлікту між соціальною структурою і новою культурою суспільства, яка формується. Белл намагається показати суперечності в кожному із цих процесів і вважає їх загальним фундаментальним недоліком заперечення найвищих духовних цінностей, «звільнення» від обов'язку перед законами моралі. Ця лінія критики стала основою для подальших об'єднань неоконсервативних течій на грунті підприємницьких ідеалів.

  Носіями нових ідеалів стає «меритократія» (влада осіб, які мають найбільші заслуги перед суспільством), яка приходить на зміну технократам. Основою для статусу є вже не власність і не місце в корпоративній ієрархії, асам інтелект, вимірюваний інтелектуальним коефіцієнтом (IQ), талант переробляти інформацію і вирішувати складні інтелектуальні завдання. Ця здібність лише актуалізується освітою, але на 40 – 80% вона передається генетичне і проявляється у високій самооцінці. Не має значення, яке місце ці люди займають сьогодні у суспільстві. Вони поступово висунуться наверх своїх професійних груп або організацій. Але немає механізму, який би забезпечив автоматизм такої зміни, і передбачається період їх гострої конфронтації з технократією.

  Виникає «комунальне суспільство», яке водночас із трансформацією моральних цінностей перебудовує механізм управління суспільством. Інтереси величезних корпорацій, пише Белл, зіштовхуються з інтересами не лише американського суспільства. Близько 40% їх доходів створюється за рахунок операцій у зарубіжних країнах, і ріст у результаті цього ВНП примусить соціальну державу перерозподілити цю частину прибутку на користь працюючих. Але чи погодиться у майбутньому світ утримувати цю державу як рантьє? На цій основі Белл передбачає майбутнє не як боротьбу класів, а боротьбу націй. Потрясіння 1973 – 1982 років дійсно майже підвели світ до такої ситуації, коли стало необхідним усвідомлення загальної долі, загальної кризи розвинених країн і країн, що розвиваються.

  Теорія «суспільства найманих власників» Ця теорія була викладена П. Друкером у книзі «Управління у бурхливий час» (1980), систематизувала причини «турбулентних часів», які настали після чвертьвікового спокійного післявоєнного розвитку:   1) основним власником акціонерного капіталу у США є пенсійний фонд, який належить робітникам. Індивідуально ці люди у середньому не багаті, але колективно вони вже стали господарями;