14.2. Неокейнсіанська теорія циклу А. Хансена

Грегорі Менк'ю

Джеймс Тобін пише про справжню "хансеновську революцію" у галузі економічної політики. Багато в чому завдяки зусиллям Хансена*, США стали в цьому розумінні "більш кейнсіанською країною", ніж батьківщина кейнсіанства – Великобританія. Насамперед Хансен був найвидатні-шим теоретиком рузвельтівської адміністрації. Після війни в академічних колах США саме А. Хансен очолив "битву за повну зайнятість". Одним із результатів цієї "битви" став спеціальний "Акт про зайнятість" (1946), в якому протидія безробіттю визнавалася першочерговим завданням уряду. Поступово вводилися у практику й інші методи стимулювання ефективного попиту: принцип дешевих грошей (низької процентної ставки), великих державних витрат, активної податкової політики і т.п. Коли на початку 50-х років заново вибраний президент Д. Ейзенхауер (лідер республіканської партії) вирішив очистити адміністрацію від про-кейнсіанськи настроєних демократів, виявилося, що зробити це неможливо, оскільки серед знову підібраних кандидатів багато хто перебував під впливом ідей "американського Кейнса" – А. Хансена. У 60-ті роки економічна політика адміністрації Дж. Кеннеді і Л. Джонсона була вже, безперечно, кейнсіанською.

Але Хансен знаний не лише як відомий популяризатор кейнсіанства, розробник практичних заходів щодо активної макроекономічної політики, але і як визначний теоретик-економіст.

Концепції циклу

Прихильники неокласичної теорії намагалися показати Хансена насамперед як теоретика стагнаціоналізму. Дійсно, в деяких його працях кінця 30-х – початку 40-х років міститься невтішний прогноз: Хансен вважав, що уповільнений ріст населення, повне освоєння вільних земель, покладів корисних копалин, а також уповільнення технічного прогресу не дозволять освоїти всі наявні заощадження суспільства. Тому капіталізму загрожує входження в епоху стагнації – дуже повільного, але більш стабільного росту національного доходу і добробуту.

Без сумнівно на Хансена, як і на Кейнса, здійснювали тиск специфічні умови депресії 30-х років. Метод екстраполяції дуже повільних темпів розвитку економіки на майбутнє виявився, безперечно, помилковим. Проте Хансен, як свідчать коментарі П. Семюелсона, Б. Селігмена, ніколи не вірив, що стагнація дійсно настане: він вважав, що будь-яку тенденцію щодо недостатності ефективного попиту може здолати макроекономічною політикою. Подолавши вплив ідей стагнації, А. Хансен у післявоєнний період постає насамперед як автор кейнсіанської концепції циклу, яка входила як складова до теорії економічної динаміки. У цьому розумінні світову славу йому принесла фундаментальна монографія «Економічні цикли і національний доход» (1951), яка складалася із чотирьох частин:

1. Природ а економічних циклів.

2. Теорія доходу і зайнятості.

3. Теорія економічних циклів.

4. Економічні цикли й державна політика.

У першій частині А. Хансен, грунтуючих на даних економічної історії США, викладає концепцію множини циклів. На його думку, дані щодо розвитку народного господарства США дозволяють виділити принаймні чотири моделі циклічних коливань:

1) «малі цикли» – від 2 до 3 років, породжуються нерівномірністю відтворення обігового капіталу (на базі коливань капіталовкладень в товарно-матеріальні запаси);

2) «великі цикли» – 6 – 13 років, причиною яких є нерівномірність вкладень в основний капітал;

3) «будівельні цикли» – тривають у середньому від 17 до 18 років з амплітудою коливань від 16 до 20 років. (Ця модель циклу стосується лише будівництва житлових будинків.) Механізм коливань, заХансеном, тут такий: припустімо, що в якийсь момент на ринку виявилася нестача житла. Ринок реагує зростанням цін на житлову площу і підвищенням квартплати. Різко зростає інвестування в житлове будівництво. Закладених будинків у принципі досить для покриття попиту, але оскільки вони ще недобудовані, ціна на житлоплощу і квартплата продовжують рости. Так розкручується маховик будівельного буму, закладаються все нові і нові фундаменти. Нарешті настає день, коли перша партія будівель, яка достатня для задоволення попиту, вводиться в дію, квартплата і ціни на житло падають, але будівництво на об'єктах, де закладені фундаменти, все одно триває – так виникає перевиробництво і спад у будівельній індустрії. Будівельні цикли породжують наявність тимчасового незівпадшня між виникненням потреби у нових будинках і часом задоволення цієї потреби;

4) "вікові циклічні хвилі" – тривалістю до півстоліття і більше – викликані фундаментальними переворотами у техніці, значними зрушеннями у виробництві (щось на зразок "довгих хвиль кон'юнктури" М. Д. Кондратьєва, на чию статтю посилається А. Хансен).

Грунтуючись на теорії множини циклів, Хансен дуже своєрідно інтерпретує причини світової економічної кризи 1929 – 1933 років і наступної депресії. На його думку, глибина падіння виробництва була настільки значуща саме через те, що на початок 30-х років припадає збігання в часі знижувальних хвиль великого і будівельного циклів. Цей фатальний збіг доповнився погіршенням становища у сільському господарстві (у процесі коливань "вікового циклу"). Віковий цикл у сільськогосподарському секторі світового ринку розвивався, заХансеном, таким чином: затяжна депресія 1873 – 1896 років; період процвітання 1896 – 1920 років; наступний важкий період 1920 – 1939 років.

Багато економістів вважає, що посилання на випадковий збіг знижувальних хвиль у трьох таких циклах не досить переконливе. Проте навіть прагнення до пояснення Великої депресії через розкриття великої кількості її причин є позитивним явищем. Адже і в Україні катастрофічне падіння виробництва і життєвого рівня більшості населення у першій половині 90-х років неможливо пояснити лише однією причиною. Тут відбилось і загальне погіршення відтворення (несприятлива демографічна ситуація, різке подорожчання палива і сировини), і структурно-історична криза планового господарства (державний соціалізм), і криза помилкової економічної політики у 1991 p., а особливо у подальший період.

За своїм характером теорія циклів Хансена є інвестиційною теорією. Адже саме нерівномірність капіталовкладень у товарно-матеріальні запаси, основний капітал, будівництво житла і т.ін. породжує, на думку цього економіста, коливання циклічного характеру. Але така точка зору не звільняє від необхідності відповісти на питання: чим породжується сама інвестиційна нерівномірність?

На це питання Хансен відповідає по-різному. У найбільш узагальненому вигляді, на рівні так званого економетричного аналізу, він посилається на механізм «відставання і випередження». Економічна «сервосистема», або система із зворотним зв'язком, у цілому тяжіє до динамічної рівноваги, але якщо один із взаємозв'язаних факторів (скажімо, попит) відхиляється від рівноважного стану, то інші фактори (наприклад, пропозиція) реагу-

ють на це не відразу, а із значним запізненням. Поєднання «відставання і випередження» породжує в економічній системі явище «никання» (hunting), або перманентні коливання навколо рівноважного стану. (Конкретно «никання» – це механізм циклічного пристосування пропозиції до попиту, який був розкритий вище на прикладі будівельних циклів.)

Проте у такій інтерпретації циклу немає нічого специфічно кейнсіан-ського. І Хансен не обмежується нею.

Уже у другій частині книги «Економічні цикли…» він дає детальне роз'яснення механізму інвестиційних коливань із позиції кейнсіанства. Вихідною категорією для Хансена служить тут категорія автономних інвестицій; вони називаються так тому, що не залежать безпосередньо від поточної господарської кон'юнктури. Головною причиною автономних інвестицій виступає, за Хансеном, науково-технічний прогрес. Однак можливі й інші причини: демографічні зрушення, зміни у пропозиції праці на ринку, відкриття нових родовищ корисних копалин, введення в обіг нових господарських площ.

Взаємодія мультиплікатора й акселератора Автономні інвестиції запускають у хід механізм мультиплікатора (множника). У найбільш загальній формі мультиплікатор (т) являє собою співвідношення доходу, отриманого від автономних інвестицій, і величини цих автономних інвестицій, тобто АУ: А/. При наявності вільної робочої сили і додаткових потужностей прирощення інвестицій у будь-якій галузі викликає приріст доходу не лише у цій галузі, але і у всіх, пов'язаних з нею, галузях, оскільки туди спрямовується додатковий імпульс попиту. У результаті загальне прирощення доходу може виявитися більшим, ніж первинне прирощення автономних інвестицій. Кількісно цей взаємозв'язок якраз і визначає мультиплікатор.

Від чого залежить величина мультиплікатора? Хансен услід за Кейн-сом відповідає: від граничної схильності до споживання. Чим більша частка доходу, який утворився у результаті автономних інвестицій, буде споживатися, тим більший імпульс до росту отримають сполучені галузі. Цей взаємозв'язок піддається і формальному опису: оскільки, згідно з кейн-сіанською теорією АI = АY – АС, то т = АУ :АI = АY : (АY – АС) = I:(1-АС : АY), де A - дельта, АС : АY – гранична схильність до споживання.

В економіці існує і взаємозв'язок, зворотний мультиплікатору – ефект акселератора. Адже прирощення доходу не лише породжується приростом інвестицій, але воно саме здатне викликати збільшення останніх. Правда, у цьому випадку мова йтиме вже не про автономні, а про стимульовані інвестиції, тобто про інвестиції, які залежать від приросту доходу, від господарської кон'юнктури.

Ефект акселератора вперше був описаний французьким економістом Альбертом Афталіоном у 1909 р. Формула акселератора така:

Тепер, згідно з Хансеном, у нас є все необхідне, щоб пояснити фазу підйому в економіці: нехай науково-технічний прогрес викличе в якій-небудь із галузей певне збільшення автономних інвестицій; через механізм мультиплікатора ці інвестиції підсумовуються у помноженому прирості національного доходу, а цей приріст у свою чергу (через механізм акселератора) викликає ще більше прирощення стимульованих інвестицій – економіка йде вгору, всередині неї розкручується маховик буму.

Механізм взаємодії мультиплікатора й акселератора Хансен називає надмірно кумулятивним процесом, або системою "надмультиплікатора". Якщо це еволюція інвестицій, то мультиплікатор передбачає, як буде розвиватися доход. Якщо це еволюція доходу, акселератор прогнозує поведінку інвестицій. Разом узяті мультипліктор і акселератор містять в собі свої визначення, і ми отримуємо завершену динамічну теорію. Вони становлять основну структуру, або скелет, будь-якої економетричної теорії циклу. Більше того, така теорія дозволяє об'єднати ендогенний фактор – автономне інвестування з ендогенними факторами – мультиплікатором і акселератором.

Але якщо механізм мультиплікатора й акселератора є взаємодоповнюючим і взаємопідтримуючим, чому ж тоді підйом не є вічним? Чому рано чи пізно настає поворот від підйому до спаду? Тут у роз 'ясненні "механізму повороту" (до речі, повністю відсутнього в моделі росту Р. Харрода) А. Хансен зосереджує увагу на двох групах причин. Перша пов'язана з вичерпанням автономних інвестицій. Цей процес зумовлений, за Хансеном, зниженням граничної ефективності капіталовкладень (тобто зменшенням рентабельності кожної наступної частки інвестицій по мірі росту їх обсягу), збільшенням на стадії буму норми процента і, нарешті, ростом цін на інвестиційні товари. Друга причина – це скорочення граничної схильності до споживання або згідно з основним психологічним законом Кейнса – з ростом доходу, природним для стадії підйому, схильність до споживання падає, а схильність до заощадження зростає. Вище вже відмічалося, що подібний перебіг подій приводить до скорочення мультиплікатора (тп), оскільки 1 : (1-г), де г – гранична схильність до споживання (АС: AY); але взаємозв'язок між ростом доходу і погіршенням роботи передавального (від автономних інвестицій) механізму росту може бути поширений і на надмультиплікатор.

Хансен пише, що якщо ми позначимо сполучену систему важелів мультиплікатор-акселератор (система "надмультиплікатора") символом Я*, тоді весь ефект роботи цієї системи, як він періодично проявляється, стане як К*АІ = AY. Неважко довести, що гранична схильність до споживання зна-ходится в оберненій залежності не лише до мультиплікатора у вузькому значенні цього слова, але і до надмультиплікатора.

Початковий імпульс до росту (автономні інвестиції) діє все слабше, до того ж з меншою віддачею функціонує передавальний механізм (мультиплікатор і акселератор). Відбувається зупинка росту, й економіка повертає до спаду, оскільки «коли автономні інвестиції зупиняються, доход зменшується не лише на суму автономних інвестицій, але й на суму сти-

мульованого ними споживання і стимульованих інвестицій (мультиплікатор і акселератор діють в цей час у зворотному напрямі)».

Новий підйом починається тоді, коли на стадії спаду поступово зростає імпульс для нових автономних інвестицій, насамперед – це нові технічні удосконалення. Крім того, на стадії спаду частка споживання в доході різко зростає (зі зменшенням доходу гранична схильність до споживання наближається до одиниці). Падіння норми процента, зменшення цін на капітальні блага також полегшують «вприскування» в економіку нової порції автономних інвестицій, а могутній надмультиплікатор сприяє закріпленню тенденції до загального росту.

Історико-економічний аналіз Хансен називає викладену тут теорію циклу інтегральною, вважаючи, що вона включає всі наявні на той час досягнення світової економічної думки. Аналіз історії цих досягнень становить зміст третьої частини книги «Економічні цикли і національний доход». На думку Хансена, короткий список істотних елементів теорії циклу і авторів, які зробили в неї значний внесок, може мати такий вигляд.

1. Роль коливань у розмірах інвестицій (Туган-Барановський, Шпітгофф, Кассель, Робертсон).

2. Аналіз детермінант інвестування: природна норма, взята у відношенні до грошової норми процента, або графік граничної ефективності інвестицій і грошової норми процента (Віксель, Кейнс).

3. Роль динамічного фактора: техніки, природних ресурсів, розширення території і росту народонаселення як детермінант інвестування (Шпітгофф, Харрод).

4. Пучкоподібний характер інвестування, зумовлений стадійним характером явищ, викликаний діяльністю в галузі нововведень (Шумпетер).

5. Капіталістичний метод виробництва (необхідність тривалого часу виробництва елементів основного капіталу) і принципи акселерації (Афта-ліон, Пігу, Дж. М. Кларк).

6. Початкові імпульси і поширення циклічних рухів, зумовлене структурою економіки (Віксель, Пігу).

7. Мультиплікатор інвестицій і функції споживання (Кан, Кейнс).

8. Взаємозв'язок економічних змінних – економетричні моделі (Тінберген, Фріш*, Семюелсон, Хікстаін.).

Історико-економічний аналіз Хансена дуже цікавий, проте його претензії на створення інтегральної теорії циклічних коливань слід визнати дещо завищеними. По-перше, викладена вище концепція Хансена, як і всі кейнсіанські теорії економічної динаміки, старанно очищена від соціальної форми відтворного процесу, а отже, від особливостей і протиріч капіталістичного ладу. Конкретно це проявляється, наприклад, у недооцінці конфліктної форми руху виробництва і особистого споживання, насильницького різкого (а не повільного, як у Хансена) способу відновлення пропорцій у ході кризи і т.п. По-друге, аналіз циклу у роботі американського економіста вівся фактично у відриві від процесу росту цін і розвитку інфляції. Остання обставина відіграла у подальшому істинно фатальну роль в історичній долі кейнсіанської теорії динаміки.

Але якщо порівняти теорію Хансена з тими уявленнями про цикли і кризи, які панували у західній економічній думці, прогрес прирощення знань стає очевидним. Дійсно, аж до початку 30-х років на Заході панувала неокласична школа, яка виходила у сфері макроекономіки із так званого закону ринків Сея. (Ж.-Б. Сей, як відомо, відкидав можливість криз перевиробництва на тій підставі, що кожний продає свій товар, щоб купити інший, а отже, у масштабах суспільства загальне перевиробництво неможливе.)

Щодо циклічних коливань, то їх причини виводились неокласиками за межі капіталістичної економіки, остання порівнювалась із дитячою іграшкою – конячкою-гойдалкою, коливання якої викликають суто зовнішні причини. Хансен не заперечує значення екзогенних факторів (автономних інвестицій), проте він наполягає на існуванні моделі "саморушного ендогенного циклу", тобто внутрішніх механізмів циклічних коливань. Один із його висновків звучав так: "Сучасний аналіз виявляє, що доки економіка залишається динамічною, доки вимоги росту і прогресу викликають більші витрати на інвестиції, доти будуть діяти могутні сили, які порушують циклічне коливання. Тому не можна розглядати цикл як патологічний стан. Він властивий природі сучасної динамічної економіки".

Останнє твердження є, очевидно, вирішальним для неокейнсіанської теорії циклу. Разом з тим воно має безпосереднє відношення до формування наступної позиції: оскільки цикл внутрішньо властивий капіталістичній економіці, яка розвивається, однієї лише "невидимої руки" ринку для її регулювання недостатньо, "необхіднапозитивнаантициклічнапрограма".

Заходи державного регулювання Заходи державної антициклічної політики Хансен описує у завершальній, четвертій частині своєї книги. Неокейнсіанство не передбачає прямого втручання держави у відносини власності. Всі заходи державного регулювання, сформульовані Хансеном, стосуються сфери обігу, перерозподілу доходів. Свою антициклічну програму Хансен формує на базі уже набутого на початку 50-х років досвіду. В його книзі заходи антициклічного характеру згруповані в основному за трьома напрямами:

1) вбудовані механізми гнучкості (вбудовані стабілізатори);

2) автоматично діючі компенсуючі контрзаходи;

3) керовані програми компенсування.

Перший напрям антициклічної політики (вбудовані стабілізатори) включає прогресивний подоходний податок, систему страхування від безробіття, систему підтримки цін на фермерську продукцію. Вбудовані механізми гнучкості, зазначає Хансен, являють собою автоматичну систему, яка спроможна глушити коливання, але безсила сприяти переходу від депресії

до дійсної відбудови. Система автоматично реагує на зміни економічного стану, не потребуючи свідомого керування.

При раніше зафіксованій величині ставок подоходного податку зі стрімкою прогресивною шкалою на стадії підйому буде постійно створюватися бюджетний надлишок: ріст доходів у такому випадку означатиме збільшення податкових надходжень у бюджет (в силу прогресивного характеру оподаткування). Частина ефективного попиту буде відтікати з економіки, підйом загальмується. Напроти, на стадії спаду податкові надходження у бюджет зменшаться більшою мірою, ніж доходи. Тому хоч абсолютні розміри доходу впадуть, відносна частка, яка може бути витрачена приватними інвесторами і споживачами, збільшиться. До того ж, на стадії спаду в економіку через систему державних витрат «вприскуються» додаткові засоби (пільгові кредити, державні закупки, система суспільних робіт і т.п.) – за рахунок нагромаджень у бюджеті, здійснених у часи підйому. Система вбудованих стабілізаторів виводиться з метою вилучення з ринку частини ефективного попиту у часи буму і перенесення його на стадію спаду. Тим самим бум буде пригальмовуватися, а спад – згладжуватися.

Як уже відмічалось, система вбудованих стабілізаторів, за Хансеном, знижує амплітуду циклічних коливань, але вона не в змозі забезпечити перехід до загального росту доходів і зайнятості. Для цього необхідний другий вид антициклічної політики – автоматично діючі контрзаходи, названі так тому, що не потребують для включення додаткового погодження з конгресом. Якщо, наприклад, безробіття піднімається вище 7%, згідно з пропозиціями кейнсіанців мають автоматично включатись компенсаційні заходи.

До такого роду заходів, які застосовують на стадії депресії, належать: зниження норми процента (через зменшення Федеральною резервною системою облікових ставок); загальне зниження податкових ставок; скуповування ФРС державних облігацій на відкритому ринку; зменшення обов'язкового розміру резервів, які приватні банки мають передавати у розпорядження ФРС; загальне збільшення розмірів позик, які надаються федеральним урядом; гарантія за позиками і т.п. На стадії інфляційного буму, коли інфляція перевищує визначений, раніше зумовлений рівень, мають вживатися заходи протилежного характеру.

Нарешті, третій тип – це керована програма компенсування циклу. Способи і терміни введення у дію визначаються за погодженням з виконавчою владою і конгресом. Фактично мова йде про бюджетне регулювання, при якому (в роки росту приватних інвестицій і споживання) обмежувалися б державні витрати і нагромаджувалися бюджетні надлишки. Навпаки, в період спаду скорочення ділової активності компенсувалися б ростом витрат держави, аж до створення бюджетного дефіциту. Від решти видів антициклічної політики останній відрізняється методом реалізації. Наприклад, президент може отримати повноваження в установлених конгресом межах змінювати базові ставки подоходного податку. Але це буде дією, яка застосовується у результаті вільного обговорення, вона не є примусовою, чим відрізняється від автоматичних програм.

Нагадаємо: всі ці заходи не винайдені Хансоном, вони фактично застосовувалися на практиці до того, як була написана його книга. Хансен лише систематизував і узагальнив їх. В наступне десятиліття, у 60-х роках при президентах Дж. Кеннеді і Л. Джонсоні політика боротьби з циклічними коливаннями була доповнена стратегією широкого використання державних витрат і бюджетних дефіцитів з метою досягнення повної зайнятості і максимально можливих темпів росту. В цілому кейнсіанська теорія економічної динаміки отримала досить завершене втілення на практиці.

Критика неокейнсіанської економічної політики У світовій економічній літературі останніх років при оцінці кейнсіанської політики росту й антициклічного регулювання переважав критичний настрій. Причиною цього стала криза кейнсіанської теорії у 70-х роках, коли стратегія бюджетних дефіцитів (дефіцитного фінансування) призвела до галопуючої інфляції, а намагання стабілізувати економіку національними засобами були підірвані нестабільністю світового капіталістичного господарства (нафтові шоки, валютно-фінансова криза і т.п.). Але подібний настрій не є виправданим. Будь-який тип економічної політики не може бути ефективним у всі часи; досить того, щоб вона була результативна протягом тривалого періоду.

Кейнсіанські ідеї та практика у 50 – 60-ті роки у цілому виглядали не гірше, а краще, ніж у 80-ті, коли у найбільш розвинених капіталістичних країнах проводилася консервативна економічна політика – типу рейга-номіки і тетчеризму. Спади в кейнсіанські періоди були слабшими, а ріст – вищим. Особливо показовими у цьому плані є 60-ті роки, протягом яких середній темп росту ВНП США досягав 4 – 4,5%. У 80-х роках він знизився до 2 – 2,5%. Таке майже вдвічі зниження не можна пояснити лише підвищенням «ваги» кожного процента росту.

За М. Фрідменом, кейнсіанська рецептура була неефективною завжди. Але в дійсності вона стала такою лише у 70-ті роки. Очевидно, у кожній економічній системі, що розвивається, існує визначений поріг керованості, після якого вона ускладнюється настільки, що намагання централізованого регулювання пропорцій втрачає сенс і лише збільшує загальну диспропорційність. На Заході цей поріг був пройдений десь на рубежі 60 – 70-х років, коли науково-технічна революція призвела до різкого ускладнення номенклатури виробів, їх швидкої змінюваності, зростання ролі дрібного і середнього бізнесу, росту (в геометричній прогресії) загального числа підприємств і взагалі об'єктів керування. Така система (у цьому М. Фрідмен, безперечно, правий) є надзвичайно інертною до заходів централізованого впливу і об'єктивно потребує переміщення акцентів на спонтанний, ринковий механізм саморегуляції. Ось чому кейнсіанські заходи регулювання, які були ефективними раніше, перестали бути такими в подальшому. Викладені положення дозволяють, на нашу думку, пояснити також кризу марксистської концепції централізованого планування у СРСР і країнах Східної Європи у 80-ті роки.

На закінчення слід відмітити, що праці А. Хансена вміщують не лише програму поточного регулювання. У них сформульована довгострокова стратегічна мета економічного розвитку. Американський вчений писав про «демократичний ідеал надання всім індивідам розумного доступу до рівності можливостей». Хансен, так само як Кейнс і Харрод, не вважав прагнення до повної рівності ані можливим, ані бажаним, проте, як і вони, вважав «життєво необхідним елімінувати ту величезну нерівність, яка існує нині». Подібно Кейнсу, Хансен розглядав приватні інвестиції як основний засіб стимулювання економічного росту, проте у перспективі орієнтувався на суспільство, у якому «повна зайнятість в економіці буде поєднуватись із високим суспільним і особистим споживанням». В останніх працях Хансен особливо підкреслював роль соціальної сфери. Він писав: «Укажіть мені на країну із низьким рівнем суспільних витрат, і я вам назву країну з низьким рівнем життя». І ще: «навіть у Сполучених Штатах, як підраховано, 100 доларів, вкладені у справу освіти, спричинять більш високий ріст продуктивності праці, ніж 100 доларів, вкладені у виробничі будівлі, споруди, машини й оснащення». На нашу думку, це особливо актуально для нинішнього стану державного регулювання економіки України.

Нові терміни і поняття

Малі цикли. Стагнація. Великі цикли. Автономні інвестиції. Будівельні цикли. Ефект акселератора. Вікові циклічні хвилі. Над мультиплікатор. Велика депресія. Рестрикція. Банкрутство підприємства. Стимулюючі інвестиції.

Подумай і дай відповідь

1. Відомо, що А. Хансен у своїй книзі «Економічні цикли…» дає детальне роз'яснення механізму інвестиційних коливань із позиції кейнсіанства. Розкрийте його зміст.

2. При роз'ясненні «механізму повороту» від підйому до спаду Хансен виділяє дві групи причин. У чому їх зміст?

3. Як ви розумієте теорію циклу Хансена?

4. У чому зміст заходів державної антициклічної політики за Хансеном?

5. Відмічаючи авторів, які зробили істотний внесок у теорію циклу, Хансен називає Р. Фріша. У чому полягає його внесок?

6. У чому суть основних заперечень проти практичної рецептури кейнсіанців М. Фрідмена?