Розділ X

ЕКОНОМІЧНА ДУМКА В РОСІЇ

 

На стані російської суспільної, у тім числі економічної, думки XIX ст. позначились особливості історичного розвитку країни. Як­що на Заході економічна думка вирішувала проблеми капіталізму як реально існуючого способу виробництва, то прогресивна наукова думка Росії ще тільки дискутувала проблеми переходу від феодалі­зму до капіталізму, ліквідації кріпацтва.

Ліквідація кріпацтва прискорила розвиток капіталізму як у про­мисловості, так і в сільському господарстві. Але цей процес від­бувався за наявності в суспільстві значних залишків феодалізму, що визначало своєрідність капіталістичного розвитку і класової боротьби в Росії. Найзлободеннішими економічними питаннями в перші пореформені десятиріччя було питання про перспективи на­родногосподарського розвитку, про долю капіталізму в країні. Пре­дставники різних класів та їхні ідеологи по-різному намагалися від­повісти на них.

 

1. Економічна думка на початку XIX ст.

На початку XIX ст. в Росії панував феодально-кріпосницький лад. Зародження капіталістичних відносин супроводжувалось зрос­танням суспільного поділу праці, розвитком промисловості й торгі­влі. Основною формою організації промисловості була мануфакту­ра, яка ґрунтувалася переважно на праці кріпаків.

Промисловість, що народжувалась, потребувала фінансової і кре­дитної допомоги держави, а також захисту від іноземної конкуренції. Незважаючи на перешкоди формується буржуазна власність. Поси­люється процес розпаду феодальних відносин. Значну роль у цьому процесі відігравало купецтво. Усе це позначилось на формуванні но­вих (порівняно з XVIII ст.) ідей і теорій. Проте в цілому можна зазна­чити, що основною економічною проблемою був пошук шляхів на­родногосподарського розвитку, зв'язаний із кризою кріпосництва.

Економічні ідеї консервативного дворянства. Представники консервативного та реакційного дворянства виступали за збережен­ня кріпацтва і самодержавства. Вони ідеалізували становище селян і їх відносини з поміщиками. Ці погляди обстоювали й такі провідні російські журнали, як «Вісник Європи» й «Дух журналів», друкую­чи статті, автори котрих не лише захищали і виправдовували кріпа­цтво, а й вихваляли його. Так, «Дух журналів» намагався довести, що життя російського селянина «безтурботне і щасливе», а відноси­ни між поміщиками і селянами мають «сімейний характер» і є знач­но людянішими, ніж становище селян в інших країнах, де немає кріпацтва. Про це, зокрема, писав дворянин Правдін у статті «Порі­вняння російських селян з іноземними» (1817).

На сторінках журналу пропагувалась думка про переваги панщи­ни перед оброком. Якщо поміщики й погоджувались на введення оброку, то виступали за його збільшення.

Навіть розробляючи з доручення уряду проекти звільнення се­лян, консерватори намагалися всіляко обмежити й ускладнити цей процес. Так, проектом графа О. А. Аракчеєва передбачалось не зві­льнення селян, а лише переведення їх у категорію державних, тобто у власність держави. Аракчеєв пропонував викупити селян з землею в поміщиків за згодою останніх. Кількість землі, яку передбачалось залишити селянам, не повинна була перевищувати двох десятин на ревізьку душу. А це означало, що в поміщиків лишилося б більше половини землі, що була досі в користуванні селян.

Інший державний діяч того часу Є. Ф. Канкрін, який теж з дору­чення Олександра І розробляв пропозиції щодо звільнення селян, виходив з того, що цей процес має бути повільним. Поетапне вирі­шення проблеми кріпацтва він пропонував здійснити не менш ніж за 60 років.

Консервативне дворянство не лише намагалось зберегти фео­дальні відносини на селі, а й виступало проти розвитку промислово­сті. Одним із аргументів на користь збереження натурального сіль­ського господарства і проти розвитку промисловості той самий Канкрін називав неминучість появи пролетаріату.

Ліберальне дворянство. Погляди ліберального дворянства на проблеми народногосподарського розвитку були в цілому прогре­сивними. Вони підтримували розвиток у країні нових економіч­них відносин. Представники ліберального дворянства, котрі посі­дали високі урядові посади, пропонували економічні реформи, які б сприяли розвитку капіталістичних відносин. Так, відомий дер­жавний діяч Росії початку XIX ст. М. М. Сперанський розробляв проекти сприяння буржуазії, що народжувалась. Він ставив питан­ня і про необхідність реформування державного управління в цьому ж напрямі.

Видатний державний і громадський діяч М. С. Мордвинов був монархістом і сподівався, що самодержавство здійснить економічні реформи. Економічну відсталість країни Мордвинов пояснював не­достатнім розвитком промисловості¹. Він був прихильником розви­тку мануфактурного виробництва, створення банків. Мордвинов (як і Сперанський) обґрунтував необхідність протекціоністської полі­тики для Росії. Щоправда, протекціоністська політика, котру прого­лошував Мордвинов, була суперечливою. Він намагався лише з до­помогою високого мита захистити вітчизняну промисловість від іноземної конкуренції і сприяти тим самим її розвитку за збережен­ня кріпацтва.

Якщо представники реакційного дворянства виступали проти розвитку промисловості, то Мордвинов беззастережно наголошував на тому, що розвиток промисловості є однією з умов успішного роз­витку сільського господарства. «Кожний, хто бажає добра сільсько­му жителю, — писав він, — має бажати поширення в країні фабрик. Фабрики збільшують і заохочують його посіви...»²

Проекти перетворень у сільському господарстві були в лібералів менш прогресивними. Так, Сперанський гостро засуджував кріпацт­во, наголошував на необхідності його скасування. Але в конкретних рекомендаціях щодо його ліквідації він виходив з необхідності до­тримуватись обережності, поступовості. Швидкими непродуманими діями можна, на думку Сперанського, зашкодити сільському госпо­дарству.

Ліквідацію кріпацтва він пропонував здійснити в два етапи. На першому — слід обмежитись лише деяким регулюванням повинностей. І лише на другому етапі можна буде звільнити селян. Земель­ного питання він узагалі не торкався.

Мордвинов також був прихильником реформування сільського господарства. Але його передовсім турбував стан поміщицького го­сподарства, його відсталість і малоприбутковість, які він пояснював застарілими способами обробки землі. Кріпацтво теж є перешкодою розвиткові поміщицького господарства, але — другорядною. Він виступає за збереження поміщицької власності на землю і проголо­шує необхідність надання поміщикам фінансової допомоги. Зверта­ючись до проблеми кріпацтва, Мордвинов вважає за можливе, як і консерватори, здійснювати поступове звільнення селян без землі.

Мордвинов Н. С. Избр. произведения. — М., 1945. — С. 218. ² Там само, с. 78.

Економічні ідеї декабристів. Під назвою декабристів в історію ввійшли дворянські революціонери, які очолили визвольний рух у Росії в першій чверті XIX ст. Кульмінаційним пунктом руху було повстання 14 грудня 1825 року.

Політична програма декабристів передбачала знищення само­державства. Майбутнє Росії вони зв'язували або з республіканським устроєм (П. Пестель, С. Муравйов-Апостол, К. Рилєєв), або зі вста­новленням конституційної монархії (М. Тургенєв, М. Муравйов).

Центральним питанням соціально-економічної програми декаб­ристів було знищення кріпацтва. Декабристи гостро критикували кріпосницький лад, який гальмував розвиток продуктивних сил країни. Вони були прихильниками переходу до нової економічної системи, що грунтувалася б на особистій і господарській свободі, на приватній власності та вільнонайманій праці.

Програма декабристів об'єктивно була буржуазною, спрямова­ною на знищення феодального ладу з його становими привілеями та на формування капіталістичних відносин. Проте суб'єктивно декаб­ристи не були ідеологами буржуазії, як не були й ідеологами селян­ства, інтереси котрого певною мірою відображали.

Виникнення і формування ідеології декабристів зумовлювалося соціально-економічним станом суспільства і розвитком прогресив­них ідей у Росії на початку XIX ст. У цей час на суспільно-політичній арені з'являються дворянські ліберали-реформатори: М. Сперанський, М. Балуг'янський, М. Мордвинов та інші. Хоч якими різними були ідеологічні засади цих державних діячів, проте їх об'єднував дух реформаторства. «Російським реформатором» на­звав М. Сперанського М. Чернишевський. Усі вони мали відношен­ня до поміркованих ліберальних реформ, що розроблялись у перші роки царювання Олександра І.

Той самий період позначено великим інтересом до вивчення по­літичної економії. На початку XIX ст. почалось викладання полі­тичної економії в університетах, ліцеях, гімназіях, що розглядалося царським урядом як підготовка дворянської молоді до державної ді­яльності. Спочатку викладачами були іноземці, переважно німці, і читали курс німецькою мовою. Але згодом, як писав О.Тургенєв у листі до брата, уже всі, навіть іноземці, зобов'язані були читати ле­кції російською мовою. «Навіть Політичну Економію викладають тепер Рос...»¹

Вивченню політичної економії велику увагу приділяють і майбутні декабристи. У 1816—1817 рр. курс політичної економії слухали у проф. Германа брати Муравйови-Апостоли, Пестель, М. Муравйов, С. Трубецькой, І. Долгоруков, Ф. Глинка та інші. Знайомство з політичною економією стало однією з ознак освіченості дворянина. Викладали по­літичну економію в університетах (в основному) за А. Смітом.

¹ Архив бр.ТургеневьІх. — СПб., 1911. — Вьіп. 2. — С. 397.

 

Головним змістом економічної програми декабристів було ска­сування кріпацтва. Щодо цього намітились дві тенденції, які знайшли відображення в аграрних проектах П. І. Пестеля («Русская правда»), а також М. Тургенєва і М. Муравйова.

Павло Іванович Пестель (1793—1826) — народився в сім'ї дворянина Смоленської губернії. Учився в Дрездені. 1810 року вступив до Пажеського корпусу в Петербурзі, де виявив великий ін­терес до вивчення історичних і економічних наук, брав участь у Ві­тчизняній війні 1812р.

Пестель був одним із організаторів таємного товариства декаб­ристів і керівником його «Південного товариства». Написана ним «Русская правда» стала програмним документом декабристів. В її обговоренні взяли участь члени як Південного, так і Північного то­вариства. У цьому документі Пестель обґрунтував необхідність до­корінного перетворення державного устрою і народного господарс­тва Росії. Він стояв на позиціях ліквідації самодержавства та кріпацтва і встановлення республіканського ладу.

В основу соціально-економічної перебудови Росії Пестель по­кладав аграрні перетворення. Він розумів, що необхідною пере­думовою радикальної зміни становища селян є їхня особиста свобода. Щоб забезпечити селянам справжню свободу, їм треба дати землю. Саме в землі Пестель бачив найважливішу опору су­спільного благоденства, тому і пропонував наділити кожного ді­лянкою землі.

Але як забезпечити реалізацію цього наміру? Пестель висуває ідею створення двох форм власності на землю: приватної і суспіль­ної. Він пропонує створити фонд суспільного володіння землею за рахунок поміщицьких і державних земель. У великих землевласни­ків частину землі треба конфіскувати, дрібним — сплатити певну компенсацію. Цей фонд формується у волостях, становить їхню вла­сність і використовується для наділення землею всіх, хто забажає. За користування землею селяни повинні були платити оброк протя­гом 10—15 років. Такий термін, який Пестель називає перехідним, він встановлює для того, щоб поміщики могли пристосуватись до нових умов.

Аграрний проект Пестеля, незважаючи на певний утопізм, був безумовно прогресивним у плані соціально-економічних перетво­рень. Пестель приділяє увагу і проблемам розвитку промисловості. Проте тут він не передбачає таких радикальних змін, як у сільсько­му господарстві.

Микола Іванович Тургенєв (1789—1871). Народився в м. Сим­бірську в дворянській сім'ї. 1811 р. закінчив Геттінгенський універ­ситет (Німеччина). Працював у Комісії зі складання законів і в мі­ністерстві фінансів. Він залишив велику літературну спадщину: «Досвід теорії податків» (1818), «Росія і росіяни» (1847), «Питання звільнення і питання управління селян» (1858) та ін.

Центральним у його працях є питання про ставлення до кріпацт­ва. Звільнення селян вік назвав «священною і достойною метою всього життя». У своїх творах М. Тургенєв гостро критикує феода­лізм і виступає прихильником свободи в усіх її проявах: свободи особи, свободи господарської діяльності. У кріпацтві він бачив го­ловну перешкоду для економічного розвитку Росії.

М. Тургенєв розробив кілька проектів звільнення селян. Він був прихильником ліквідації кріпацтва з допомогою низки поступових заходів: «...поступового дарування селянам деяких особистих прав...» і «поступового обмеження влади поміщиків»¹. Проект перед­бачав звільнення селян без землі. Для одержання землі селяни мали сплатити викуп поміщикам.

М. Тургенєв намагався довести поміщикам вигідність для них звільнення селян. Селянин, звільнений без землі, або з невеличкою ділянкою, буде економічно залежним від поміщика, який залишає­ться власником землі. Поміщики отримають викуп, а з вільної праці селян матимуть не менший дохід, ніж раніше. Отже, основний зміст економічних перетворень на селі Тургенєв бачив у капіталістичних перетвореннях поміщицького господарства.

Аграрна програма Тургенєва, незважаючи на те, що в ній, на відміну від програми Пестеля, доля селянина підпорядковувалась інтересам поміщицького господарства, була безумовно прогресив­ною. Усупереч дворянським лібералам він доводив необхідність звільнення одночасно всіх селян, виступав за знищення станових привілеїв тощо. Щодо його заяви про поступове звільнення селян, то, як він писав у своєму щоденнику, вона проголошувалась на ви­падок, коли ідея одночасного і швидкого звільнення селян натра­пить на протидію.

Цікавими є й погляди Тургенєва на розвиток промисловості та торгівлі в Росії. І в цьому питанні він виступив прихильником сво­боди: свободи розвитку промисловості, свободи торгівлі. Сприйня­вши ідеї економічного лібералізму А. Сміта, він уважав, що їх мож­на застосувати і в тогочасній Росії.

В інтересах поміщиків Тургенєв проголошував принцип свобо­ди торгівлі. Велике місце в його працях займала проблема опо­даткування, яку також він вирішував з буржуазно-демократичних позицій.

¹ Тургенєв Н. Й. Опьіт теории напогов. — 3-є изд. — М.: Соцзкгиз, 1937. — С. 68.

 

Микита Михайлович Муравйов (1796—1843). Варіант аграр­ної реформи поміркованого характеру був розроблений Муравйовим у його «Конституції». Перший варіант «Конституції» передба­чав лише особисту свободу селян і позбавлення їх навіть засобів праці. Мало того, позбавлені землі й засобів праці селяни не мали  права переходити на роботу до іншого поміщика. Цей проект зазнав критики членів Північного товариства.

Другий варіант проекту залишав за селянами їхні присадибні ді­лянки, будівлі, засоби праці, худобу. І лише третій варіант, написа­ний Муравйовим у в'язниці, передбачав надання селянам 2—3 деся­тин землі на двір, а також право спадкового володіння нею.

Отже, проект Муравйова, як і проект Тургенєва, характеризува­лися значною поміркованістю порівняно з проектом Пестеля. Проте навіть такі помірковані проекти аграрних перетворень мали надзви­чайно велике значення, тому що ставили питання про необхідність знищення кріпацтва й усунення самодержавства.