Розділ IX

МАРЖИНАЛІЗМ. СТАНОВЛЕННЯ

НЕОКЛАСИЧНОЇ ТРАДИЦІЇ

В ЕКОНОМІЧНІЙ ТЕОРІЇ

 

В останній третині XIX ст. в економічній теорії виникла нова те­чія — Маржиналізм, яка згодом стала визначальним напрямом роз­витку політичної економії. Об'єктивна зумовленість її появи поля­гала в глибоких змінах, що стались у цю добу в суспільно-економічному житті розвинутих країн Заходу під впливом науково-технічного прогресу, а саме: перехід економіки в монополістичну стадію розвитку, формування складніших форм господарювання та взаємовідносин між виробником і споживачем, інтенсивний процес розширення ринку поза національні межі. Якісні зрушення, що мали місце в характері та структурі виробництва, методах управління економічною діяльністю на мікро- та макрорівнях, у сфері спожи­вання, потребували переоцінювання багатьох теоретичних поло­жень «класичної школи», формування нової парадигми для пояс­нення процесів та явищ суспільно-економічної практики.

Цю функцію в певній мірі виконав Маржиналізм (marginal — гра­ничний), який досить швидко набув широкого визнання у світовій науці, хоча і не був позбавлений певної однобічності. Основна його ідея — дослідження граничних економічних величин як взаємозв'яза­них явищ економічної системи на різних рівнях — фірми, галузі, на­ціональної економіки. Такий підхід уможливив застосування нових методів аналізу, які дали змогу визначити граничні величини для ха­рактеристики змін, що відбуваються в економічному житті.

Виникнення теорії граничних величин було визнано «маржинальною революцією» в економічній науці.

 

1. Маржиналізм

Історичні відомості про зародження маржиналізму свідчать, що піонерами у формуванні категорії «граничної корисності», яка вико­ристовується в процесі аналізу поведінки споживача й математич­ного аналізу функціональних залежностей для виявлення рівноваги

в господарській системі, були німецькі дослідники Г. Госен і Й. фон Тюнен, а також французи — Ж. Дюпю та О. Курно.

Иоган фон Тюнен (1783—1850) — один із перших сформулю­вав закони граничного аналізу в «економічній системі з метою дося­гнення максимуму значень функції з багатьма змінними». Як дослід­ник і практик Й. Тюнен у своїй книжці «Ізольована держава», пер­ший том якої вийшов у світ 1826 р., дав (на підставі власних теоре­тичних опрацювань) ряд практичних рекомендацій щодо раціональ­ного і прибуткового ведення сільського господарства. Основна ідея полягала в тім, що максимальний чистий дохід землевласник може отримати за умови, коли сукупність граничних витрат на факто­ри виробництва буде тотожною граничній корисності продукту. Обґрунтовуючи свою тезу, Тюнен виходив із аналізу взаємодії фак­торів виробництва, змінюючи почергово величину як окремих фак­торів, так і ціни кожного з них.

Заслугою Тюнена є також розкриття механізму формування рів­ня земельної ренти залежно від якості землі та її віддаленості від ринків збуту сільськогосподарської продукції.

Антуан Огюстен Курно (1801—1877) є не тільки одним із попе­редників маржиналізму, а й засновником нового — математичного напрямку в економічній теорії. У книжці «Дослідження математичних принципів у теорії багатства» він, спираючись на аналіз функціональ­них залежностей, сформулював поняття економічної рівноваги, увів у науковий обіг поняття функції попиту, еластичності попиту, які й ни­ні широко використовуються. Крім того, його аналіз ринку й ринко­вих відносин уточнив такі категорії, як конкуренція, монополія, олігополія. А.Курно застосовує функції попиту і пропозиції для пояс­нення формування ціни за ринкових умов, її еволюції, починаючи від чистої конкуренції до монополії. Основна ідея його концепції поляга­ла в тім, що економічні системи слід розглядати як замкнуті системи ринкових взаємозалежностей (виражених категоріями попиту і пропо­зиції), що перебувають у рівновазі. Ціна розглядається при цьому як грошове вираження стану рівноваги попиту і пропозиції.

У центрі дослідження Курно була поведінка окремої фірми, яка є виробником товарів і реалізує їх на ринку, тобто він аналізував еко­номіку на мікрорівні, не цікавлячись економікою країни в цілому. У побудованій ним економічній моделі ціни диктують покупці, а про­давці визначають обсяги виробництва продукції залежно від рівня ціни та попиту на товар.

Проте Курно вважав, що дослідження проблеми загальної еко­номічної рівноваги неможливе за допомогою математичного аналі­зу, що згодом спростував Вальрас.

Жюль Дюпюї (1804—1866) 1844 р. написав статтю «Про виміри корисності громадських робіт», в якій також знайшла відображення    ідея граничного аналізу. Сформулював він цю ідею на підставі по­няття «ціновий надлишок», тобто грошовий вимір максимально мо­жливого доходу, який виникає внаслідок можливості споживача ку­пувати кожну одиницю товару за незмінної ціни.

Герман Госсен (1810—1858) хоча і не був за фахом економіс­том, але дуже цікавився суспільними проблемами й опублікував 1854 р. книжку під назвою «Розвиток законів суспільного життя і правил людської діяльності, що з них випливають», в якій сформу­лював ряд важливих теоретичних положень, котрі увійшли в еконо­мічну науку під назвою першого і другого законів Госсена. Перший закон стверджує, що зі збільшенням кількості даного блага гранич­на корисність його зменшується, а за умови повного задоволення потреб споживача вона дорівнюватиме нулю.

Творчо підійшов Госсен і до трактування категорії обміну. Він розглядав цей процес як джерело приросту корисності для його уча­сників, аргументуючи це тим, що в процесі обміну кожний віддає те, що для нього менш корисне, замість ціннішого блага. Коли блага є рівнозначними, то втрачає сенс і сам обмін.

Згідно з другим законом Госсена оптимальна структура спожи­вання (попиту) досягається за умов однакових граничних кориснос­тей усіх благ, що споживаються. Кожний суб'єкт максимізує сумар­ну корисність для себе, якщо розподіляє ресурси між різними благами так, що від останньої одиниці ресурсу, витраченої на кожне благо, досягається однакове задоволення. Інакше кажучи, якщо за­пасів благ недостатньо для повного задоволення людини, то сукупне найбільше задоволення від них досягається тоді, коли приріст насо­лоди від кожного блага стає однаковим (тобто коли тотожні гранич­ні корисності кожного блага).

Із закону обміну споживних вартостей випливає і закон єдності ціни на ринку. Для покупця існує ціна, вище за яку він товару не ку­пить. Для продавця існує ціна, нижче за яку він товару не продасть. Десь на перетині інтересів обох сторін буде та ціна, яка задоволь­нить і покупця і продавця. Вона є наслідком порівнювання гранич­них корисностей різних товарів.

Стенлі Джевонс (1835—1882) — англійський економіст, який (незалежно від інших авторів) розробив теорію, згідно з якою спів­відношення між товарами, що обмінюються, дорівнює оберненому відношенню їхніх (граничних) корисностей. Праця, на думку Джевонса, впливає на мінові пропорції благ опосередковано — збіль­шення затрат праці збільшує кількість даного блага і тим самим зменшує його граничну корисність. Коли затрати праці стають знач­ними, тоді сама праця набуває негативної корисності. Тому трива­лість процесу праці є доцільною доти, доки її негативна корисність менша (за абсолютною величиною), ніж корисність продукту, створеного цією працею. Після встановлення рівноваги процес виробни­цтва даного блага припиняється.

У праці «Теорія політичної економії» Джевонс сформулював те­орему, суть якої полягає в тім, що за раціонального споживання мі­ри корисності придбаних товарів пропорційні їхнім цінам. С. Дже­вонс увів також в економічну науку поняття «економікс» (економіч­на теорія), яке стали відтоді використовувати на Заході замість по­няття «політична економія».