Причини виникнення і сутність глобальних проблем

Основні причини виникнення глобальних проблем людства. Поняття «глобальні проблеми» походить від французького слова «global», що означає всезагальний, той, що охоплює всю земну кулю. До таких проблем на­лежать: відвернення світової ядерної війни та забезпечен­ня стабільного миру; необхідність ефективної та компле­ксної охорони навколишнього середовища; ліквідація відсталості країн, що розвиваються; продовольча, сиро­винна, енергетична та демографічна проблеми; ліквіда­ція хвороб, раціональне використання глибин Світового океану та мирне освоєння космічного простору; проблема розвитку самої людини, перспективи забезпечення її гід­ного майбутнього.

Кожна з названих проблем породжена специфічними причинами, які зумовлені, з одного боку, особливостями розвитку продуктивних сил, географічного середовища, рівня прогресу техніки, природно-кліматичними умова­ми, тобто речовим змістом суспільного способу виробни­цтва, а з іншого — специфічною суспільною формою, осо­бливістю розвитку відносин економічної власності. За всієї різноманітності таких причин глобальних проблем є певне коло спільних для них причинно-наслідкових зв'язків, притаманних розвиткові технологічного способу виробництва.

Найбільш загальною причиною загострення глобаль­них проблем, яка характеризує технологічний спосіб ви­робництва, є швидке зростання народонаселення в остан­ні десятиріччя, або демографічний вибух, який до того ж супроводжується нерівномірністю зростання населення в різних країнах та регіонах. Так, на початку нашої ери на всій планеті проживало 200 млн. осіб. Приблизно через 18 століть, а точніше у 1830 p., населення планети ста­новило 1 млрд.. Тобто такої кількості населення планети досягло приблизно за 1 млн. років існування людської ци­вілізації. Зростання його чисельності до 2 млрд. досягну­то через 120 років, а третій мільярд — через 32 роки (1960). Через 15 років (у березні 1976 р.) кількість насе­лення Землі становила 4 млрд. осіб, п'ятий мільярд було досягнуто на початку 1989 p., тобто менше ніж за 13 ро­ків, шостий мільярд — за 11 років (у 2000 p.), а до кін­ця 2100 р. чисельність населення стабілізується на рівні 12—13 млрд..

Щоб прогодувати, одягнути, забезпечити житлом нев­пинно зростаючу кількість населення, необхідно постійно нарощувати виробництво промислової та сільськогоспо­дарської продукції, збільшувати обсяг видобування корис­них копалин тощо. Внаслідок цього поступово вичерпу­ються природні ресурси, підвищується середня температу­ра на Землі, забруднюється навколишнє середовище та ін.

Оскільки демографічний вибух супроводжується не­рівномірністю зростання кількості населення у різних країнах та регіонах, то у країнах, де найвищий приріст населення, продуктивні сили розвинуті слабо, панують масовий голод, злидні. Так, якщо темпи приросту насе­лення в країнах, що розвиваються, у XX ст. становили в середньому 2,5% за рік, то у промислове розвинутих кра­їнах вони не перевищували 1%. У середньому населення планети збільшується нині на 1,7% за рік. В Африці — на 3,2% за рік, згідно з прогнозами у 2100 р. тут проживатиме 2 млрд. осіб. Це стало причиною того, що в Азії, Африці та Латинській Америці майже 1 млрд. осіб, жи­вуть в умовах абсолютної злиденності, до 250 млн. дітей хронічно недоїдають, від голоду і постійного недоїдання щорічно вмирає понад 40 млн. осіб. Згідно з даними відо­мого французького науковця Жака-Іва Кусто у 1991 р. з 5,6 млрд. жителів планети лише 500 млн. осіб жили добре, 1,7 млрд. не мали нормальної питної води, 900 млн. жили у безпросвітних злиднях. За даними ООН у 1998 р. із 4,4 млрд. жителів країн, що розвиваються, 60% позбавлені основних санітарних зручностей і майже третина — чис­тої води, 20% — сучасного медичного обслуговування, стільки ж не відвідують школу з 5-го класу і позбавлені достатнього калорійного харчування.

Демографічний вибух спричиняє загострення таких глобальних проблем, як продовольча, екологічна, сиро­винна, енергетична. Важливими причинами загострення глобальних проблем, що розглядаються з погляду речово­го змісту, є:

1. Низький рівень впровадження ресурса та енергозаощаджуючих, екологічно чистих технологій. Внаслідок цього із загального обсягу природної речовини, що залу­чається у процес виробництва, форми кінцевого продук­ту набуває лише 1,5%, з надр планети щорічно добува­ють майже 100 млрд. т руди, корисних копалин і буді­вельних матеріалів (по 25 т на кожного жителя). В Укра­їні річний обсяг видобутку мінеральної сировини стано­вить 1 млрд. т, а гірської маси — майже 3 млрд. т, з них лише 5—8% компонентів мінеральної сировини викори­стовуються для виробництва продукції, а решта йде у відходи.

Застосування недосконалих технологій, зокрема спа­лювання нафти, вугілля і природного газу, призвело до того, що у 1990 р. в атмосферу було викинуто 6 млрд. т СО2 промислового походження. Вміст вуглекислого газу в повітрі щорічно зростає на 0,5%, а за останні 150 років він зріс на 25%, причому на 12% — за останні ЗО років. Найбільшої шкоди завдають теплові електростанції, які працюють на вугіллі. Вони становлять 75% усіх ТЕЦ і на їх частку припадає третина всіх викидів С0₂. У пило газових викидах міститься понад 1400 шкідливих для лю­дини речовин.

Наслідком цього є збільшення концентрації в повітрі вуглекислого газу і зменшення — кисню. Вміст двооки­су вуглецю в атмосфері зростає, тому температура земної поверхні за останні сто років підвищилася на 0,6%. Внаслідок цього підвищився рівень Світового океану на 10%, а швидкість наступу океану на сушу постійно зро­стає і становить 1,1 см за 10 років.

2. Швидка урбанізація населення, зростання гігант­ських мегаполісів. Це супроводжується скороченням сіль­ськогосподарських угідь, лісів, бурхливою автомобіліза­цією. Загалом на 0,3% території планети сконцентровано 40% всього населення. Нині існують десятки міст, кіль­кість мешканців яких перевищує 10 млн.. У майбутньому чисельність цих міст та їхніх мешканців зростатиме. У містах зосереджено величезну кількість легкових автомо­білів. Нині у світі їх налічується майже 700 млн.. За останні ЗО—40 років забруднення середовища вихлопни­ми газами зросло утричі.

У великих промислових центрах країн колишнього СРСР 60% викидів припадає на автомобільний транс­порт. Внаслідок нижчої якості автомобілів у країнах СНД кожний із них викидає в повітря у 6 разів більше забруднюючих речовин, ніж у розвинутих країнах Євро­пи. Особливо складна екологічна ситуація в Україні. Майже 10% її території охоплено глибокою екологічною кризою, близькою до катастрофи, і. до 70% загальної зе­мельної площі наближається до такого стану. Лише 1% території України займають екологічно чисті ареали. Та­кий стан довкілля спричинений надмірною концентраці­єю екологічно небезпечних виробництв. Так, загальна площа України становила лише 2% території колишньо­го СРСР, але на ній було зосереджено 25% всього проми­слового потенціалу, на частку нашої республіки припада­ло 25% забруднення природного середовища Радянського Союзу. Щороку з таких виробництв в атмосферу викида­лося понад 100 млн. т шкідливих речовин, але при цьому не знешкоджувалася навіть четверта частина їх.

3. Варварське ставлення людини до природи. Це най­більше виявляється в хижацькому вирубуванні лісів, знищенні природних річок, створенні штучних во­доймищ, забрудненні шкідливими речовинами прісної води. Щороку у світі знищується 15 млн. га лісів, на од­не посаджене дерево припадає 10 вирубаних, кожну се­кунду вирубуються ліси площею з футбольне поле. Тро­пічні ліси вирубуються зі швидкістю 5,5 га за хвилину. На заході Африки площа лісів скорочується на 5% за рік. За одну хвилину на планеті знищується 20 га лісу. Інтенсивно вирубуються ліси в Росії, Україні та в деяких інших країнах колишнього СРСР.

З початку XX ст. споживання прісної води зросло більше як у 7 разів, досягнувши на початку 90-х років майже 300 кубометрів. У найближчі ЗО років споживан­ня води зросте в 1,5— 2 рази. Водночас, за даними Все­світньої організації охорони здоров'я, майже 80% усіх випадків захворювань пов'язані із споживанням неякіс­ної води. Проблема води стає першочерговою. Чверть людства відчуває нестачу води. В Україні до 800 сіл ко­ристуються привізною водою, 89% сіл не мають водого­ну, кількість річок зменшилася на 3 тис. Хижацьке ста­влення людей до природи виявляється також у втраті ве­личезних масивів землі. За останні 100 років людство втратило 200 млн. км² землі, а нині щорічно втрачає май­же 6—7 млн. га най родючіших земель. За 90-ті роки втра­ти світовим сільським господарством верхнього шару ґрунту дорівнювали майже 240 млрд. т, що становить приблизно половину орних земель США.

У колишньому СРСР за повоєнний період кількість ріллі на одну людину скоротилася з 1,3 до 0,83 га. В Укра­їні за останні 20 років кількість еродованих земель зросла з 13 до 18 млн. га. Крім того, 2 млн. га настільки захімізовані, що їх рекультивація економічно нерентабельна.

Варварське, непродумане ставлення людини до при­роди виявляється також у надмірному використанні шкідливих мінеральних добрив, зокрема пестицидів. У країнах, що розвиваються, щорічно отруюються пестици­дами майже 400 тис. осіб. Надмірна загазованість, отру­єння хімікатами тощо призвели до того, що в кістках сучасної людини вміст свинцю у 50 разів вищий, ніж у наших давніх предків. Збільшуються отруєння ртуттю, кадмієм, що є причиною катастрофічне швидкого зрос­тання кількості серцево-судинних та онкологічних захво­рювань.

Крім наведених загальних причин загострення біль­шості глобальних проблем, існує чимало конкретних сто­совно певної проблеми. Скажімо, продовольчу проблему, крім названих причин, погіршує також поширення пус­тель. Так, 53% території Африки і 34% — Азії зазнають «наступу» пустелі. Значних збитків сільському господар­ству завдають пилові бурі, засолювання ґрунтів та ін. За­бруднення Світового океану посилюють морські катаст­рофи, під час яких у воду витікають мільйони тонн наф­ти тощо.

З погляду суспільної форми загальними причинами загострення більшості глобальних проблем є, з одного бо­ку, відносини капіталістичної власності, насамперед хижацьке ставлення монополій до природних ресурсів, нав­колишнього середовища, лісів, водних ресурсів, Світово­го океану тощо. Тому за повоєнний період на США при­падає понад 40% світового обсягу забруднення екологіч­ного середовища, а на кожного мешканця — 1 кг токси­чних речовин у повітрі. З іншого боку, такою причиною була деформація соціально-економічної системи в колиш­ньому СРСР та деяких інших країнах Східної Європи, монопольна політика міністерств і відомств, панування тоталітарної системи.

Ці дві соціально-економічні причини призвели до то­го, що на частку США, згідно з даними американського журналу «Сайєнс», щорічно припадало 1,2 млрд. т дво­окису вуглецю (приблизно чверть світового обсягу), на колишній СРСР і Китай — майже 33%, а на частку За­хідної Європи та Японії — 23%. Загалом США, країна з 5% світового населення, дає 40% світового забруднення. Кожен житель її завдає природному середовищу шкоди у 50 разів більшої, ніж житель Індії.

Відносини капіталістичної власності, реакційна політи­ка окремих держав були основними причинами зростання , не   лише   мілітаризації   економіки,   а   й   міжнародної ; напруженості,   політики   «холодної   війни»,   постійних війн у різних регіонах нашої планети. Так, після Другої світової війни у 130 конфліктах загинуло майже 20 млн. осіб. Значною мірою розгортанню гонки озброєнь сприяли мілітаристські акції сталінського керівництва (дії Черво­ної армії в Ірані у 1946 р., у повоєнній Східній Європі), встановлення тоталітарної системи в країнах колишньо­го СРСР, його зовнішня політика, зокрема непродумане втягнення у війну в Афганістані. Нині на військові цілі щорічно витрачається до 800 млрд. дол. Водночас на лік­відацію неписьменності дорослих у світі потрібно менше, ніж денні витрати на військові цілі.

Однією із соціальних причин загострення глобальних проблем є непродумана регіональна політика держав, відсутність економічного суверенітету, національної вла­сності на свої природні ресурси, засоби виробництва то­що. Наприклад, в Україні власність держави (українсь­кого народу) на засоби виробництва становила лише 5%, не існувало власності на природні ресурси. Хижацьке ставлення загальносоюзних міністерств і відомств до зе­млі, отруєння її пестицидами, надмірна загазованість (на території України розташовано до 1000 хімічних комбі­натів) тощо призвели до того, що тут значно зросла смер­тність. Загалом внаслідок поглиблення екологічної кризи щорічні витрати ВНП України становили 15—20%, або 15 млрд. крб. (в цінах 1990 р.)- Втрати від аварії на Чорнобильській АЕС до 2000 р. становили від 130 до 250 млрд. крб. (у цінах 1990 р.), без урахування втрат, пов'я­заних із захворюванням людей. Зокрема, внаслідок цієї аварії забруднено понад 10 млн. га земель, у тому числі 9 млн. га сільськогосподарських угідь, забруднення Дніпра в 4—5 разів перевищує гранично допустимі норми. Але його воду змушені пити 35 млн. жителів України. Хоча споживання прісної води з 1990 по 1998 рік скоротилося в Україні внаслідок кризи на 24%, викиди забруднених стічних вод у поверхневі водні об'єкти зросли в 1,25 раза.

Соціально-економічна сутність глобальних проблем.

З'ясовуючи сутність глобальних проблем, по-різному трактують причини їх загострення і природу цих явищ. Так, американські науковці (В. Войскопер, Д. Блейні та ін.) основними причинами зростання мілітаризації капі­талістичної економіки вважають природно-історичні умо­ви розвитку людини, її психологію, прагнення до насиль­ства. Причину кризи навколишнього середовища амери­канський учений Ф. Слейтер, швейцарський науковець Ж. Дерст та інші вбачають у притаманному людині ін­стинкті до руйнування. Більшість західних ідеологів та­кою причиною називають лише збільшення народонасе­лення, сучасну НТР, зростання промислового виробницт­ва. Такі тлумачення, по-перше, ігнорують соціальну сут­ність людини, відображають однобічний підхід до неї ли­ше як до біологічної істоти. Насправді, як уже зазнача­лося, хоч у людині органічно поєднуються біологічна та соціальна сторони, але її сутність — це насамперед су­купність усіх суспільних відносин. По-друге, пояснювати загострення екологічних проблем лише розгортанням НТР, зростанням промислового виробництва — означає перебувати на позиціях технологічного детермінізму. Суто біологізаторське пояснення таких причин характер­не для тих науковців, які вбачають загострення глобаль­них проблем лише у зростанні народонаселення.

Ці автори ігнорують вирішальну роль у виникненні глобальних проблем людства суспільного способу вироб­ництва — відносин економічної власності, передусім на засоби виробництва. Мета таких концепцій — вину капі­талістичної системи за загострення глобальних проблем перекласти на все населення планети. Ті вітчизняні еко­номісти, політики, публіцисти, які вбачають основну причину названих проблем у зростанні кількості населення, мимоволі скочуються до метафізичного трактування їх причин, а отже й. сутності. Щодо загострення цих про­блем в Україні, то вони не звинувачують командно-адмі­ністративну систему в хижацькому ставленні до приро­ди, її надр, не виважену економічну та екологічну політи­ку уряду в 90-х роках XX ст. — на початку XXI ст.

Розглядаючи причини загострення глобальних проб­лем з погляду речового змісту, ми назвали і демографіч­ний вибух, й інші фактори, зумовлені розвитком сучас­ної системи продуктивних сил. Але це пояснення розкри­ває лише одну зі сторін суспільного способу виробництва і має бути доповнене характеристикою відносин еконо­мічної власності у різних соціальних системах, аналізом соціальної, політичної, юридичної та інших сторін надбу­довних відносин.

Сутність глобальних проблем можна визначити як комплекс зв'язків і відносин між державами та соціаль­ними системами, суспільством і природою в загально планетарному масштабі, які зачіпають життєві інтереси на­родів усіх країн і можуть бути розв'язані внаслідок їх взаємодії.