Міжнародний рух капіталів та закономірності його розвитку

Сутність та форми міжнародного руху капіталу. Як­що брати до уваги що капітал за своїм економічним змі­стом є сукупністю або системою виробничих відносин (або відносин економічної власності), то його експорт прискорює процес формування сучасних капіталістичних виробничих відносин. Якщо капітал вивозиться з розви­нутішої у менш розвинуту країну, то цей процес супро­воджується формуванням зріліших відносин капіталіс-

тичної власності (а отже, і капіталу), досконаліших форм виробничих відносин.

Основними суб'єктами вивозу капіталу в сучасних умовах є ТНК, держави та наддержавні органи. Найваж­ливішою кінцевою метою вивезення капіталу є привлас­нення монопольно високих прибутків. Так, у середині 90-х років норма прибутку американських ТНК у краї­нах, що розвиваються, приблизно у 2 рази була вищою, ніж усередині країни. Причиною цього є дешеві робоча сила, сировина тощо. Водночас метою вивозу капіталу може бути отримання інших вигод (політичних, військо­вих тощо).

Вивіз капіталу здійснюється у двох основних формах — підприємницького і позичкового. Вивіз підприємницького капіталу означає інвестиції у промисловість, транспорт, в сільськогосподарські, банківські підприємства тощо шляхом нового будівництва або купівлі вже існуючих підприємств через механізм придбання їх акцій. Це зу­мовлює утворення власності за кордоном.

Позичковий капітал вивозиться у формі коротко- або довготермінових позичок і кредитів. Це дає можливість отримання фінансового доходу у вигляді відсотка, але не призводить до утворення за кордоном власності.

При вивозі підприємницького капіталу інвестиції по­діляються на прямі (дають можливість здійснювати кон­троль над підприємством — для цього достатньо придба­ти до 10% акцій) та портфельні (не дають права на кон­троль, а лише на отримання прибутку).

Напередодні Першої світової війни закордонні інвес­тиції капіталістичних країн становили 44 млрд. дол., в 1970 p. — майже 285 млрд., у 1999 — понад 3 трлн дол.

Закономірності міжнародного руху капіталу. У про­цесі руху міжнародного капіталу спостерігається дія та­ких основних закономірностей:

1) прискорене зростання іноземних капіталовкладень. Так, у повоєнний період вони спочатку подвоювались кожні 10, а потім кожні 6—7 років, за період 1983-1992 pp. збільшилися вчетверо. Наприкінці 90-х років щороку вивозилося понад 300 млрд. дол. капіталовкладень;

2) постійне зростання частки прямих інвестицій по­рівняно з портфельними. Так, якщо до Першої світової війни частка прямих інвестицій становила лише майже 10%, у період між Першою та Другою світовими війна­ми — 25%, то в 90-х роках на них припадало до 80%;

3) посилення процесів монополізації в експорті капіта­лу. Так, у 1999 р. на 100 наймогутніших ТНК припадало

майже 65%  іноземних інвестицій, тоді як у 1976 р. — приблизно 54%;

4) зростаюча концентрація прямих інвестицій у розви­нутих країнах світу. Якщо в 1999 р. частка іноземних ін­вестицій у розвинутих країнах світу становила приблизно 60%, то в слаборозвинутих — майже вдвоє менше;

5) посилення в процесі вивозу капіталу інтернаціона­лізації власності. Так, обсяг іноземного капіталу в США у 1996 р. становив понад 1,5 трлн дол. (у тому числі до 250 млрд. дол. прямих інвестицій), майже 20% активів банків належить іноземцям, в іноземних компаніях США працює понад 3 млн. осіб.

Серед різних форм руху міжнародного капіталу пере­важають недержавні форми. На їх частку припадає до 60% усього вивозу капіталу, тоді як державний капітал становить 30% експорту капіталу, міжнародні фінансові організації — до 10%. Водночас переплетіння цих форм капіталу, особливо монополістичного та державного, означає, що за своїм характером капітал, що вивозиться, має здебільшого державно-корпоративний, державно-транснаціональний характер.

На початку 90-х років сферою міграції міжнародного капіталу поступово стають країни Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. У 1996 р. в країни Цент­ральної та Східної Європи було вивезено 32 млрд. дол., водночас вони експортували лише до 1,5 млрд. дол.

Міжнародний рух капіталу має неоднозначні наслід­ки як для країн-експортерів, так і для країн-імпортерів капіталу. Для країн, які вивозять капітал, позитивними наслідками цього процесу є розширення ринків збуту віт­чизняних товарів і послуг; отримання прибутків від інве­стицій; вплив на зовнішню політику країн-експортерів; вигода від поглиблення процесу міжнародного поділу праці; можливість використання дешевих ринків робочої сили й інші економічні та неекономічні вигоди. Негатив­ними наслідками цього процесу є погіршення платіжно­го балансу (до моменту повернення у країни всіх або ча­стини прибутків від експорту капіталу); звуження ринку праці та ринку робочої сили в національній економіці: збереження або модифікація в необхідному напрямі еко­номічної системи.

Позитивними наслідками міжнародного руху для країн-імпортерів є: запровадження досконаліших техно­логій і техніки, передових форм організації виробництва; зменшення рівня безробіття; притік іноземної валюти; Прискорений розвиток існуючої економічної системи або п Удосконалення (таким шляхом розвивалась економіка

Сінгапуру, Південної Кореї, Тайваню та інших нових ін­дустріальних країн). Негативними наслідками цих про­цесів є поступова втрата контролю над частиною підпри­ємств, галузей; посилення іноземного впливу у сфері вій­ськово-стратегічних і політичних інтересів.