Політика приватизації у розвинутих країнах та її наслідки.
Наприкінці 70-х — у 80-х роках у деяких розвинутих
капіталістичних країнах прокотилася хвиля роздержавлення і приватизації (в
окремих із них вона переривалася націоналізацією) певних галузей промисловості,
підприємств, банківської сфери. Роздержавлення означає перехід державної
власності в усі інші типи і форми, тоді як приватизація — перехід державної
власності лише до рук окремих осіб (приватну власність). Першим до такої
політики вдався уряд США, провівши приватизацію
компанії залізничного транспорту «Кон-рейл». Ця програма також передбачала
перехід у приватні руки електроенергетичних систем, аеропортів, нафтопромислів,
залізниць, охорони здоров'я. В Японії вона передбачає продаж акцій державних
компаній залізничного транспорту, авіаліній, тютюнової промисловості, телефонно-телеграфного
зв'язку. У Великобританії денаціоналізація, що розпочалася в 1979 p., торкнулася
усіх підприємств служби зв'язку, автомобільної промисловості, транспорту,
авіації, металургійних підприємств, компаній паливних галузей промисловості,
насамперед газової.
Одним з ідеологічних міфів, що супроводжували політику приватизації у
Великобританії, був міф про створення «демократії акціонерів», проголошений М.
Тетчер, який став з 1979 р. основною ідеєю англійського уряду, яку він
намагався реалізувати через продаж акцій приватним особам. Кількість
акціонерів з 1979 по 1990 рік зросла у Великобританії з 1,75 млн. до 5,7 млн. осіб. Всього тут налічувалося 11 млн. акціонерів, або 24% дорослого населення, а в 1979 р. їх
було 7%. Проте після такого розширення у наступний період відбувалася концентрація
акцій у руках значно меншої кількості осіб. Так, кількість акціонерів великих
компаній за півроку скоротилася на 50%, 63% капіталу приватизованої державної
компанії «Брітіш аероспейс» є власністю 143 акціонерів. Вартість портфелів
акцій, які належать більшій частині дрібних акціонерів, мізерна. Основними
покупцями акцій стали фінансові інститути, а індивідуальні вкладники придбали
лише 21,3% акцій.
Аналогічні процеси відбуваються й у Франції. Так, власниками акцій
денаціоналізованих компаній тут ста-
ли спершу майже 6 млн. осіб. Проте дрібні акціонери
ніяк не впливають на управління компаніями. Тому лише 15 осіб одержали право
контролю за усіма підприємствами денаціоналізованих галузей. Вони зосередили у
своїх руках спочатку до 20% загальної кількості випущених акцій, а надалі ця
частка значно зросла внаслідок продажу акцій дрібними акціонерами.
Внаслідок приватизації трудящі перестали отримувати товари та послуги від
державних підприємств за відносно дешевими цінами. Так, у США уряд має намір передати у
приватні руки 5 електроенергетичних систем на півдні та заході країни. Мешканці
цих районів платили за електроенергію від 3 до 4 центів за 1 кВт/год, а середня ціна по країні перевищує 6 центів. Після
денаціоналізації «Брітіш телеком» підвищилися тарифи на телефонні розмови
(так, тариф на трихвилинну розмову у місті після обіду зріс на 33%). І лише
після демонополізації ціни на товари окремих державних підприємств було
знижено.
Політика приватизації певною мірою суперечить інтересам панівного класу,
оскільки внаслідок проведення її стан державних фінансів погіршується, хоч
однією з цілей приватизації було проголошено скорочення дефіциту державного
бюджету. Так, англійський уряд для поліпшення становища державних фінансів
провів денаціоналізацію підприємств загальною вартістю 4,75 млрд. фунтів
стерлінгів, а втратив при цьому прибуток у сумі 1,75 млрд. фунтів стерлінгів,
який щорічно давали йому ці підприємства. Хоч у певні періоди надходження від
приватизації покривали до 60% дефіциту державного бюджету, протягом кількох
років сума витрат держави від прибутків державних підприємств перевищила б
виручку від денаціоналізації. Крім того, уряду доведеться підвищити податки і
державні позики, допомоги у разі безробіття. Тому колишній міністр
консервативного уряду лорд Г. Макміллан іронічно зазначив: «Продати державне
майно, щоб покрити поточні витрати, — це стати схожим на старовинну сім'ю, яка
продає родинне срібло, Щоб заплатити за квартиру». Проводячи політику денаціоналізації,
уряд М. Тетчер, як вважали лейбористи, «вбиває курку, що несе золоті яйця». На
розпродажу Державної власності нажилися англійські банки. Фінансові інститути
Сіті «заробили» на цій операції 2 млрд. Фунтів стерлінгів.
Це стало можливим тому, що у процесі приватизації УРяд продає державне
майно за демпінговими, тобто за-
ниженими, цінами. Внаслідок такої політики приватизації у Франції в
1986—1987 pp. відбулося, за словами французького науковця А. Адмуша, повернення великих
національних компаній під владу фінансової олігархії. Крім того, приватизація,
незважаючи на рекламні заяви окремих консервативних урядів, не означає
повсюдного переходу державних підприємств до рук приватного капіталу. У США, наприклад, вона швидше означає пере-дання власності
федеральним урядом до рук властей штатів і місцевих органів. У Великобританії
денаціоналізація у багатьох випадках здійснювалася не повністю, а частково,
тому вона не призводить до прямого послаблення державного контролю за
підприємствами чи до певного зниження такого контролю. При цьому послаблюється
контроль держави за деякими підприємствами і галузями, здійснюється часткова
денаціоналізація. Певне послаблення централізованого втручання держави в економіку
внаслідок роздержавлення її відбувається переважно через послаблення
командно-адміністративних методів. Державне втручання стає при цьому
цілеспрямованішим, вибірковим і ефективним. Воно здійснюється за допомогою
програмно-цільового управління, контрактного та бюджетного фінансування,
непрямих методів регулювання активності (ставок відсотка, податків, норм амортизації
тощо).
Консервативні уряди розвинутих країн Заходу приватизують чи
денаціоналізують, як правило, лише прибуткові та рентабельні підприємства, що
суперечить офіційно проголошеним ідеям такої політики, яка проводиться нібито
з метою подолання збитковості державних підприємств, підвищення їх
рентабельності. Так, у Великобританії сім рентабельних морських верфей «Брітіш
шіпбіл-дерс» були денаціоналізовані, а в руках держави залишилася лише одна
збиткова.
Приватизація не дала відчутних результатів у підвищенні
техніко-економічної рентабельності виробництва. Так, у 1988 р. інвестиції
денаціоналізованих підприємств Франції у незмінних цінах були навіть нижчими,
ніж у 1981 р. Водночас фінансові вклади компаній за цей же період зросли на
462,5%. У глобальному плані, за визнанням впливової французької газети «Монд»,
видатки на націоналізацію досягли 92 млрд., франків, з яких жодного су не було витрачено безпосередньо на виробництво.
Так, у компанії «Сен-Гобен» обіг капіталу за рік скоротився, інвестиції
залишилися на тому самому рівні, а норма прибутку зросла.
Політика денаціоналізації та приватизації погіршує загальні умови
відтворення всього суспільного капіталу, ускладнює проведення структурної
перебудови, подальше розгортання НТР і наступне використання її досягнень,
гальмує проведення регіональної, соціальної, екологічної політики держави,
регулювання капіталістичної економіки. Приватизація створює сприятливий ґрунт
для переходу частини підприємств до рук іноземного капіталу.
Ставлення широких верств населення до денаціоналізації було суперечливим.
Так, у Франції денаціоналізація була одним з найпопулярніших заходів
консервативного уряду. У Великобританії при проведенні денаціоналізації
компанії «Нешнл фрейт» з 24 тис. робітників 17 тис. виявили бажання стати
власниками акцій. Оскільки курс акції цієї компанії внаслідок вкладення
капіталу в прибуткову мережу Бюро подорожей постійно зростав, це позначилося на
настроях дрібних акціонерів. Посилені пропагандою та нападками на
неефективність державного сектора, такі настрої вплинули на широкі верстви
населення. З часом теорія «народного капіталізму» перестала надихати широкі
маси.
На національні особливості процесу одержавлення засобів виробництва
істотно впливають партії (чи партія), які перебувають при владі.
Правоконсервативні партії традиційно намагаються зменшити масштаби одержавлення
виробництва, а прогресивні — збільшити. Так, в Італії більшість комуністів і
значна частина соціалістів вимагають збільшення державного підприємництва, а
ко-сервативні партії — його зменшення.
В Україні процес роздержавлення і приватизації здійснюється не в інтересах
народу. Про це свідчить надання кожному громадянинові приватизаційних
сертифікатів незначної номінальної вартості, які знецінилися до 20 грн. Насправді
їх вартість повинна була становити не менш 5 тис. дол. Таким чином, 15 млн. осіб стали акціонерами роздержавлених підприємств лише
формально. Водночас збагатилася жменька нових олігархів.
Широкомасштабна приватизація підприємств в Україні надто звузила державний
сектор, що означало перехід від тотального одержавлення до тотальної
приватизації (від однієї крайності до іншої). Це призведе до відсутності
економічної рівноваги в суспільстві, значного (неоптимального) послаблення
економічної ролі держави, підриву матеріальної основи державного регулювання
макро-економічних процесів тощо.
Основні закономірності економічної системи наприкінці XX — на початку XXI ст. Тенденції еволюції сучасної економічної системи
значною мірою зумовлені закономірностями розвитку кожного з основних елементів
ці. єї системи, а саме продуктивних сил, техніко-економіч-них та
організаційно-економічних відносин, відносин економічної власності та
господарського механізму.
Тенденції розвитку системи продуктивних сил здебільшого детерміновані
особливостями сучасного етапу розгортання НТР, зокрема інформаційної революції.
З часом система продуктивних сил ускладнюватиметься через виникнення в ній
якісно нових елементів, а також збагачення зв'язків між окремими елементами та
будь-якого елемента із системою загалом. Головною продуктивною силою і надалі
залишиться працівник (трудящий), але його творчі здібності сягнуть вищого
рівня так само, як і його освіта, кваліфікація, моральний і психологічний
стан, уміння вести діалог з досконалішими комп'ютерами та ін. Єдиною реальною
загрозою цьому може стати лише глобальна екологічна криза.
Техніко-економічні відносини характеризуватимуться поглибленням процесу
усуспільнення виробництва та праці, передусім на інтернаціональній основі. Розвиток
техніко-економічних відносин здійснюватиметься переважно через поглиблення
процесу інтернаціоналізації одиничного поділу праці, що разом з іншими формами
суспільного поділу праці (розвитком спеціалізації, кооперування, комбінування
виробництва) посилюватиме роль безпосередньо суспільної форми виробництва,
позаринко-вих зв'язків. Еволюція технологічного способу виробництва
характеризуватиметься зростанням автоматизації виробничих процесів, розвитком
так званих «безлюдних підприємств», все більшого застосування принципово нових,
немеханічних форм матерії — фізичної, хімічної, біологічної. Дедалі помітнішу
роль відіграватиме освоєння космосу. Усе це, а також усвідомлення людством загрози
екологічної кризи, формування повноцінного екологічного мислення послабить
антагонізм між людиною та природою, а отже, можна буде уникнути деградації
особи як біосоціальної істоти.
Відносини економічної власності характеризуватимуться розширенням
плюралізму форм власності, зумовленим ускладненням системи продуктивних сил і
техніко-економічних відносин (тобто технологічного способу виробництва)
загалом і кожного елемента цього способу виробництва зокрема. Виникнуть нові
форми інтегрованої власності на основі одиничного, часткового та загального
поділу праці. Водночас цілісність відносин власнеє-
• неможлива без домінування у них однієї суспільної Форми розвитку
продуктивних сил.
Деякі західні вчені прогнозують,
що переважатиме
ержавна форма власності. Так, американський економіст Б Беквіт стверджує,
що в 2200 р. у США держава володітиме 90%
всієї реальної власності. Аналогічної точки зору дотримується відомий
американський науковець р Хейлбронер, який вважає, що
ринковий механізм і приватна власність будуть істотно змінені або цілком замінені
державною власністю та державним управлінням. Такі прогнози безпідставні,
оскільки механічно копіюють тенденцію розвитку державної власності в окремі
проміжки часу та екстраполюють цю тенденцію на майбутнє. Крім того, вони не
враховують дії закону заперечення заперечення. Зміст його щодо характеру
взаємодії існуючих форм власності та тенденції їх розвитку на майбутнє полягає
насамперед у тому, що кожна наступна, розвинутіша форма власності не повністю,
а діалектичне (з утриманням позитивних сторін) заперечує попередню. Прогнози
названих авторів ґрунтуються майже на цілковитому запереченні корпоративної (у
тому числі монополістичної) власності. Слід врахувати й те, що державна
власність — найвища суспільна форма розвитку продуктивних сил лише в межах
окремих національних держав. Але оскільки сучасні продуктивні сили дедалі
більше переростають межі окремих країн, особливо малих та середніх, посилюється
процес інтернаціоналізації технологічного способу виробництва, то їх суспільною
формою розвитку стають розвинутіші (порівняно з державною) форми власності. Це
інтегрована власність окремих країн, декількох компаній з різних країн та
наднаціональних органів, її об'єктами можуть бути різні елементи продуктивних
сил (засоби праці, предмети праці, наука — у формі спільних патентів, ліцензій
та ін.). При цьому, однак, домінуючою суспільною формою розвитку продуктивних
сил залишається Державна власність (на засоби виробництва, національний доход,
інтелектуальну власність тощо).
Ще однією тенденцією розвитку відносин власності стане зрощування двох або
кількох форм економічної власності й утворення на цій основі змішаних типів і
Форм власності.
„о погляду характеру відносин економічної власності у майбутньому
найінтенсивніше розвиватимуться асоційо-вані Форми власності трудових
колективів як у межах
кремих країн, так і між державами. Зростатиме питома
ага профспілкової, кооперативної власності. У структу-
•l сУчасної корпоративної власності
буде збільшуватися стка акцій трудящих. Оскільки однією з основ еконо-
мічної свободи людини і надалі залишиться приватн власність, то її значення
зростатиме. Водночас поглиб лення процесу усуспільнення виробництва і праці
пере дбачає домінування колективних форм власності. Щоб узгодити ці імперативи
подальшого прогресу особи та виробництва, необхідне поєднання індивідуального
та колективного привласнення. Різні комбінації таких форм привласнення стануть
ще однією тенденцією еволюції відносин власності.
Названі тенденції розвитку технологічного способу та відносин економічної
власності зумовлюють відповідні зміни господарського механізму. У найближчі
десятиліття відбуватиметься насамперед його ускладнення. Разом з механізмом
ринкової конкуренції, корпоративною (у тому числі монополістичною та
олігополістичною) планомірністю та державним регулюванням, програмуванням і
прогнозуванням розвитку економіки все більшого значення набуватиме
наднаціональне регулювання макроекономіч-них процесів на різних рівнях
функціонування світового господарства. У межах корпоративного, державного та
наднаціонального регулювання матиме місце поєднання адміністративних, правових
та економічних важелів, але переважатимуть економічні форми і методи
регулювання мікро- та макроекономічних процесів. Поступово посилюватимуться
елементи свідомого, планомірно організованого розвитку реалій економічної
дійсності й відповідно послаблюватимуться елементи анархії, стихійності. У
структурі господарського механізму переважна роль належатиме державному
регулюванню, програмуванню та прогнозуванню економіки. Роль цього елемента
господарського механізму може зрости внаслідок загострення екологічної кризи.
Залежно від ступеня її поглиблення дедалі актуальнішим ставатиме питання про
створення єдиного планетарного уряду, глобального (у масштабі всієї Землі)
макроекономічного регулювання процесів відтворення.
Запитання.
Завдання
1. Охарактеризуйте
головні риси інформаційного суспільства та інформаційної економіки.
2. Які основні зміни
відбулися у змісті праці сучасного працівника?
3. Як видозмінюють
відносини власності наука та інформація?
4. З'ясуйте позитивні
та негативні аспекти роздержавлення і приватизації.
5. Які найважливіші
тенденції розвитку основних елементів економічної системи на початку XXI ст.? <=.; .
'.••.,•.•'.•..• •*«. >-