Зайнятість і безробіття

Зайнятість та її основні форми.

Зайнятість — певна сукупність соціально-економічних відносин між людьми з приводу забезпечення працездатного населення робочими місцями, формування розподілу і перерозподілу трудо­вих ресурсів з метою їх участі в суспільно корисній праці та забез­печення розширеного відтворення робочої сили.

Ця сукупність соціально-економічних відносин вияв­ляється у певних економічних категоріях, таких, як ін­дивідуальна (сімейна), колективна трудова діяльність, процес праці, інтенсивність та продуктивність праці, мо­більність робочої сили, загальноосвітня та професійна підготовка кадрів, заробітна плата та ін.

Відповідно до Закону України «Про зайнятість», при­йнятого Верховною Радою України у 1991 р., до зайня­тих належать; 1) особи, що працюють за наймом; 2) пра­цюють самостійно (ІТП, підприємці, творчі працівники, члени кооперативів, фермери); 3) обрані, призначені або затверджені на оплачувану посаду в органах державної влади, громадських об'єднаннях; 4) які проходять дійсну службу у Збройних силах; 5) які одержують професійну підготовку або перепідготовку з відривом від виробницт­ва, учні та студенти денних форм навчання; 6) направле­ні на виконання громадських оплачуваних робіт; 7) ті, що виховують малолітніх дітей, доглядають за хворими та людьми похилого віку; 8) громадяни інших країн, які працюють у народному господарстві України.

Розрізняють три основні види зайнятості: повну, Ра' ціональну й ефективну. Повна зайнятість — надання суспільством усьому працездатному населенню можли­вості займатися суспільно корисною працею, на основі якої здійснюється індивідуальне (у межах сім'ї) та коле­ктивне (з участю фірм, компаній, держави) відтворення

бочої сили і задоволення всієї сукупності потреб. Раці­ональна зайнятість — зайнятість, яка має місце в сус­пільстві з урахуванням доцільності перерозподілу та ви­користання трудових ресурсів, їх статево-вікової та осві­тньої структури. Цей вид зайнятості не завжди буває ефективним, оскільки здійснюється з метою поліпшення статево-вікової зайнятості, залучення до трудової діяль­ності працездатного населення окремих відсталих регіо­нів тощо. Ефективна зайнятість — зайнятість, що здій­снюється відповідно до вимог інтенсивного типу відтво­рення та критеріїв економічної доцільності й соціальної результативності, зорієнтована на скорочення ручної, не-престижної, важкої праці.

Трудова діяльність за формами власності здійснюється на державних, колективних та приватних підприємствах. Приватні, у свою чергу, поділяються на індивідуальні (сі­мейні) трудові та на приватнокапіталістичні. Переважна частина працездатного населення в розвинутих країнах світу зайнята у недержавному секторі. З погляду структу­ри народного господарства більша частина працездатного населення зайнята у сфері нематеріального виробництва (майже 2/3, а у США — 75%). У сільському господарстві зайнято від 2,5 до 5% загальної чисельності робочої сили, а в Україні до 18%.

Розрізняють основну і спеціальні форми зайнятості. Основна форма регулюється трудовим законодавством і типовими правилами внутрішнього розпорядку щодо різ­них категорій працівників. Спеціальні, або нетрадиційні, форми зайнятості (робота вдома, за сумісництвом, індиві­дуальна й кооперативна трудова діяльність та ін.) здійс­нюються відповідно до спеціальних правових норм. У США та Англії такими формами зайнятості охоплено по­над 30% робочої сили.

У країнах колишнього СРСР, у тому числі в Україні, домінує тип зайнятості, що відповідає технологічному способу виробництва, який ґрунтується на ручній та ме­ханізованій праці. Це переважання промислової та сіль­ськогосподарської трудової діяльності з широким засто­суванням простої фізичної праці (майже 40% загальної чисельності працюючих). Розвинуті країни світу прой­шли цей етап у 40—50-ті роки. Нині там існує інформа­ційний тип зайнятості, тобто переважання у складі пра­цюючих осіб, пов'язаних з відтворенням людини, збиран­ням, переробкою та наданням інформації у сфері вироб­ництва й обігу та ін. Зростають витрати на підготовку якісної робочої сили у високотехнічних галузях промис-

ловості. У США, наприклад, проходять перепідготовку 75—85% керівників, спеціалістів, робітників. У недер­жавному секторі щороку навчається майже третина за­йнятих.

У сучасних умовах здійснюється активне регулюван­ня ринку робочої сили. Так, держава впливає на попит робочої сили через розвиток державного підприємництва створення і реалізацію програми громадських робіт (бу­дівництво доріг, мостів тощо), надання премій підприєм­цям за створення робочих місць в економічно відсталих районах, підготовку та перепідготовку кадрів тощо. Регу­лювання державою пропозиції робочої сили здійснюється через скорочення тривалості робочого дня, розвиток осві­ти, охорони здоров'я, допомогу безробітним, їх переква­ліфікацію, створення бірж праці та ін.

Сутність і причини безробіття. Протилежною сторо­ною ринку робочої сили є безробіття.

Безробіття — соціально-економічне явище, за якого частина пра­цездатного населення не може знайти роботу, стає відносно над­лишковою, поповнюючи резервну армію праці.

За визначенням Міжнародної організації праці, без­робітним є особа, яка хоче і може працювати, але не має робочого місця. У законі України про зайнятість безро­бітними вважаються громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку і трудо­вого доходу, зареєстровані у державній службі зайнятос­ті як особи, що шукають роботу. Вони здатні до праці, готові працювати, але не отримують від служби зайня­тості належної роботи, яка відповідає їх професійній під­готовці, стажу, досвіду та ін.

Безробіття уперше виникло у Великобританії на по­чатку XIX ст. Проте до кінця століття воно не мало ма­сового характеру, зростало лише в період економічних криз. Так, у США в 1920—1929 pp. середня кількість безробітних становила 2,2 млн. осіб, а в 30-х роках — майже 20% осіб найманої праці.

Першу спробу пояснити сутність і причини безробіт­тя зробив англійський економіст Т. Мальтус. За теорією Мальтуса безробіття спричинене надто швидким зрос­танням чисельності населення, яке випереджає збільшен­ня кількості засобів до існування. Причину такого явища він вбачав у вічному біологічному законі, властивому всім живим істотам, — розмножуватися швидше, ні* збільшується кількість засобів до існування. Ця теорія з

вними модифікаціями існує й нині. Засобами усунення ІГзробіття Мальтус і неомальтузіанці вважають війни, підемії, свідоме обмеження народжуваності та ін. 6 Технологічна теорія безробіття виникла у середині eQ-x років. Згідно з нею його причиною є прогрес техні­ки технічні зміни у виробництві, особливо раптові. Бо­ротися з безробіттям, на думку її авторів, слід через об­меження технологічного прогресу, його сповільнення.

Кейнсіанська теорія безробіття найпоширеніша в наш час. Згідно з нею його причиною є недостатній по­пит на товари, що зумовлено схильністю людей до заоща­дження та недостатніми стимулами до інвестицій. Кейн-сіанці вважають, що ліквідувати безробіття можна через стимулювання державою попиту та інвестицій. Особлива роль у цьому (зростанні інвестицій) відводиться знижен­ню позичкового відсотка. Засобом боротьби з безробіттям Дж. Кейнс вважав навіть збільшення військових витрат.

Ще одна концепція безробіття пояснює його високим рівнем заробітної плати, отже, щоб знизити безробіття, слід зменшувати заробітну плату.

Марксистська теорія пояснює безробіття закономір­ностями розвитку капіталістичного способу виробництва, насамперед законів конкурентної боротьби, які змушу­ють капіталістів збільшувати інвестиції, вдосконалювати техніку, що зумовлює відносне збільшення витрат на за­соби виробництва порівняно з витратами на робочу силу і призводить до зростання органічної будови капіталу та збільшення безробіття. У марксистській теорії це отрима­ло назву всезагального закону капіталістичного нагрома­дження.

Серед перелічених теорій найлогічнішою є теорія, що пояснює основну причину безробіття всезагальним зако­ном капіталістичного нагромадження. Це зумовлено тим, що він органічно поєднує пояснення причин як з бо­ку технологічного способу, так і суспільної форми (відно­син економічної власності). У першому випадку це, по суті, прогрес техніки, який зумовлює швидке зростання попиту на засоби виробництва порівняно з попитом на робочу силу. Таким поясненням обмежується технологіч­на теорія безробіття. Але його недостатньо, бо в умовах гуманістичного суспільства звільненим працівникам на­давалась би можливість працевлаштування в інших сфе­рах та галузях, для зайнятих скорочувався б робочий День, не було б подвійної зайнятості (на двох і більше ро-отах), надурочних робіт та ін. Тому таке пояснення до­повнюється характеристикою з боку суспільної форми —

умовами конкурентної боротьби, особливостями капіталі­стичного нагромадження, за якого безробіття необхідне оскільки, наприклад, в період піднесення виникає додат-ковий попит на робочу силу, а резервом для задоволення цього попиту стає масове безробіття. Воно є також важ­ливим фактором тиску на зниження заробітної плати працюючих.

Проте закон капіталістичного нагромадження не слід називати всезагальним, оскільки він діє не у всіх суспі­льно-економічних формаціях і навіть не протягом усього періоду існування капіталізму. В той же час безробіття зумовлене не лише однією (хоч і головною) причиною, а комплексом причин, таких, як структурні зміни в еконо­міці, нерівномірність розвитку продуктивних сил у на­родному господарстві, в окремих регіонах, постійний прогрес техніки, особливо його революційної форми — НТР, пошук працівниками нових робочих місць з вищою заробітною платою, змістовнішою роботою, диспропор­ційність розвитку економіки, обмеженість попиту на то­вари і послуги тощо.

Розрізняють: поточне, аграрне, застійне перенаселен­ня. Поточне перенаселення породжують структурні, тех­нологічні зміни в економіці, кризи над- і недовиробницт-ва та ін. До цієї категорії безробітних належать особи, які мають необхідну загальноосвітню і професійну підготов­ку, фізично і психологічно здорові. Безпосередньою при­чиною їх безробіття є перевищення пропозицією робочої сили її попиту внаслідок нерівномірного і диспропорцій­ного розвитку продуктивних сил у різних сферах, галузях і районах народного господарства. Найчастіше поточне перенаселення — це коротко- і середньотермінове безро­біття. Аграрне перенаселення зумовлене відсутністю до­статньої кількості робочих місць у містах, що змушує сільських працівників, залишаючись у селі, підробляти в містах, оскільки доходів від праці на селі недостатньо для нормального існування. Застійне перенаселення характе­ризується нерегулярністю зайнятості окремих категорій населення (сезонні роботи, надомна праця). Нижчим про­шарком цієї категорії безробітних є паупери (непраце­здатні й ті, що тривалий час не можуть знайти роботу).

Відповідно до похідних причин (щодо основної) виді­ляють безробіття технологічне, фрикційне та структурне. Залежно від віку — молодіжне, безробіття серед людей старшого віку та ін. Безробіття завдає значних економіч­них збитків державі. За оцінками західних експертів, збільшення безробіття на 1% призводить до втрати річ"

ї продукції більш як на 2%. Для безробітних це озна-є значний психологічний тиск, збільшується кількість ерцевих, нервових захворювань, трагічних випадків.

Кількість офіційно зареєстрованих безробітних у роз­винутих країнах світу зросла з 11,7 млн. осіб у 1965 р. до понад 50 млн. осіб наприкінці 90-х років. Якщо у США під «повною зайнятістю» в 1946 р. розуміли обмеження безробіття рівнем 4% робочої сили, то на початку 90-х років _ 7%. Крім того, значна кількість безробітних пе­рестала шукати роботу, втративши надію знайти її. Ли­ше у США таких осіб до 2 млн.. У США за період 1946— 1966 рр- люди найманої праці втратили від безробіття майже 230 млрд. дол. У країнах ЄС щорічні втрати від безробіття у другій половині 90-х років становили 250 млрд. дол. У країнах, що розвиваються, кількість без­робітних становить понад 800 млн. осіб. В Україні у 1994—1995 pp. налічувалося майже 0,5 млн. безробітних, у 2000 р. — понад 2 млн., а приховане безробіття (виму­шені неоплачувані відпустки, скорочений робочий день) становили приблизно 40% сукупної робочої сили.

Значна роль у працевлаштуванні в Україні належала системі професійно-технічної освіти. На початку 90-х ро­ків 1185 професійно-технічних училищ готували понад 300 тис кваліфікованих робітників. У 90-ті роки внаслі­док скорочення витрат держави на ці цілі у 12 разів бу­ла значною мірою зруйнована система професійно-техні­чної освіти.