Джерела національного доходу, його розподіл та перерозподіл

Джерела і розподіл національного доходу. Національ­ний доход, як уже зазначалося, — це чистий продукт су­спільства, або новостворена вартість.

На питання: що є джерелом національного доходу, відповідь, здавалося б, дуже проста — праця людини. Та­ка відповідь загалом правильна, але вимагає уточнень, оскільки, наприклад, в такому разі можна запитати, що створює поліцейський, чиновник, служитель культу та інші, які теж займаються певним видом праці? Тому не Дивно, що вже протягом кількох століть ведеться диску­сія щодо джерел національного доходу.

Так, меркантилісти вважали, що національний доход створюється лише у сфері торгівлі, фізіократи таким Джерелом бачили сільське господарство. Класики полі­тичної економії А. Сміт та Д. Рікардо значно розширили розуміння джерел створення національного доходу, стверджуючи, що він створюється у сфері матеріального

виробництва (сільському господарстві, промисловості та ін.). Ще повніше сферу створення національного дохо­ду визначив К. Маркс, віднісши до неї і сферу послуг. Але у той час (середина XIX ст.) вона була розвинута над­звичайно слабо. Тому в працях К. Маркса положення про те, що національний доход створюється і у сфері послуг, не набуло вигляду теорії.

Інша річ — реалії сьогодення. У розвинутих країнах світу у сфері послуг (або нематеріального виробництва) зайнято майже 75% всього працездатного населення. На думку сучасних західних учених, будь-яка праця є про­дуктивною, отже, створює національний доход. Тому ви­робниками його вони вважають усіх зайнятих у сфері ма­теріального і нематеріального виробництва, в тому числі військовослужбовців, поліцейських, чиновників держав­ного апарату, служителів культу та інші категорії насе­лення. Критерієм для західних учених слугує отримання ними доходів.

На противагу цьому, в економічній літературі колиш­нього СРСР одна група науковців, як і в часи А. Сміта та Д. Рікардо, стверджувала, що національний доход ство­рюється лише у сфері матеріального виробництва. Інша група — прогресивні економісти — доводила, що і в та­ких сферах нематеріального виробництва, як наука, осві­та, охорона здоров'я, державний апарат управління на­родним господарством та в деяких інших, також створю­ється національний доход. Водночас вони справедливо критикували погляди західних учених щодо зарахування всіх категорій працюючих (насамперед військовослужбо­вців, служителів культу, діячів сфери розваг у казино, інших подібних установах тощо) до виробників націо­нального доходу.

Тому Міністерство статистики колишнього СРСР, по­рівнюючи економічний потенціал СРСР і США, зменшу­вало величину цього показника у США на 25%.

Створений у суспільстві національний доход образно ще називають «національним пирогом», який треба роз­поділити між окремими верствами, соціальними групами та індивідами. Розподіл національного доходу в широко­му розумінні охоплює всі сфери суспільного виробниц­тва: безпосереднє виробництво, розподіл, обмін та спожи­вання. У процесі безпосереднього виробництва результа­том розподілу національного доходу є отримання необ­хідного (и) і додаткового прибутку (т).

Цей поділ найяскравіше відображає показник норми додаткової вартості, або ступеня експлуатації. Він ви-

чається _як відношення додаткового продукту до необ-ідного, вираженого у відсотках (помноженого на 100%). Наприкінці 80-х років в обробній промисловості (одній із найпередовіших у народному господарстві) СІЛА він ста­новив 70%, а в колишньому СРСР — не менше 130%. Це означало, що частка зарплати американських працівни­ків цієї сфери у створеному ними національному доході становила майже 70%, а найманих працівників в СРСР — менше 50%. В Україні частка заробітної плати працівни­ків у національному доході, створеному в промисловості, зменшилась з 55% у 1990 р. до 47% у 2000 p., що озна­чає зростання норми додаткової вартості.

На стадії розподілу необхідний і додатковий продукти розпадаються на первинні доходи. Основними формами таких доходів є заробітна плата, прибуток, відсоток, рен­та, дивіденди, орендна плата та ін. Серед цих доходів ви­діляють трудові та нетрудові. До трудових належать до­ходи, що створюються працівниками на підприємствах та в галузях і надходять у їх індивідуальне розпоряджен­ня у формі заробітної плати, а також доходи працівників міста і села від індивідуальної трудової діяльності та під­собного господарства.

До нетрудових доходів, джерелом яких є додатковий продукт, належать частина прибутку підприємців, відсо­ток, рента, прибуток власників торговельного капіталу та ін.

Перерозподіл національного доходу. Після розподілу національного доходу відбувається його перерозподіл. Він здійснюється через механізм ціноутворення (сфера обігу), сплати різних видів податків до державного бюджету та соціальних витрат держави, внесків грома­дян до громадських, релігійних, доброчинних фондів та організацій. Наприклад, через державні бюджети розви­нутих країн світу перерозподіляється від 40 до 55% на­ціонального доходу, а в Україні у 1994 р. — 83%, але в наступні роки ця цифра дещо зменшилась.

На основі перерозподілу національного доходу форму­ються вторинні, або похідні, доходи. Основними їх фор­мами є виплата пенсій, стипендій, допомога багатодітним сім'ям, платня військовослужбовцям, працівникам пра­воохоронних органів тощо.

Основним джерелом вторинних доходів є податки. •Іак, із заробітної плати середнього американського пра­цівника вилучається до 33% її у формі податків. У ко­лишньому СРСР високий ступінь експлуатації, пов'яза-

ної з розподілом національного доходу на необхідний і додатковий, значною мірою послаблювався у процесі йо­го перерозподілу, оскільки за рахунок державного бю­джету громадянам надавалися безкоштовно квартири, медичні послуги, освіта тощо.

Перерозподіл національного доходу здійснюється офі­ційними (видимими) та неофіційними (невидимими) ка­налами. У першому випадку це відбувається через меха­нізм оподаткування, добровільних внесків у різні фонди, а також частково через механізм ціноутворення, коли держава або компанії (як правило, крупні) офіційно по­відомляють про те, що ціни на певну групу товарів та по­слуг будуть підвищені на стільки-то відсотків. Це має місце у розвинутих країнах світу.

У другому випадку уряд і компанії про це офіційно не повідомляють, а здійснюють незначне, але неодноразове підвищення цін. Це призводить до поступового знижен­ня життєвого рівня населення. Цей метод активно вико­ристовував уряд України, особливо в період так званої лі­бералізації цін. Значною мірою неофіційний перерозпо­діл національного доходу здійснюється в умовах існуван­ня тіньової, або підпільної, економіки.

Офіційний перерозподіл національного доходу фіксу­ється в офіційній статистиці. Так, у СІЛА з 1929 по 1987 рік частка перших найбідніших груп сімей (із п'яти груп) зросла з 12,5 до 15,4%, а частка найбагатшої п'ятої групи знизилася з 54,4 до 43,7%. Проте за період 1969—1987 pp. нерівність у розподілі доходів між п'ятьма групами зросла. В 1987 р. 20% сімей, які мали найнижчі доходи, отрима­ли лише 4,6% сукупного суспільного доходу (до сплати по­датків), а в 1969 р. — 5,6%. Водночас частка 20% сімей з найвищими доходами зросла з 40,6 до 43,7%. Ці дані опуб­ліковані у підручнику «Економіка». Його автори — амери­канські вчені Р. Макконел та С. Брю — зазначають, що у США дохід розподіляється нерівномірніше, ніж у більшос­ті інших розвинутих країн. У доповіді американського пре­зидента конгресу СІЛА за 1996 р. наводяться дані про те. що з 1979 по 1993 рік дохід 5% найбідніших сімей знизи­вся на 15%, а 5% найбагатших сімей — зріс на 18%.

Згідно з тими ж даними значно більша несправедли­вість існує в розподілі доходів від власності. Так, у 1983 р-10% сімей, які отримували найвищі доходи у СІЛА, воло­діли 72% всіх акцій, 86% всіх облігацій, що не оподатко­вувалися, 50% всього нерухомого майна. Водночас, за ви­знанням цих же економістів, величезна більшість домогбс-подарств мають незначну власність або взагалі не мають її-

Полюси бідності й багатства у США набувають гігант­ських розмірів. Так, крупні мультимільйонери отриму­ють щодня такі суми доходів, які не може заробити за все трудове життя середній американський робітник. На­приклад, Б. Гейтс щоденно отримував наприкінці 90-х років майже 95 млн. дол.

За середньостатистичними показниками, різниця в доходах між бідними й багатими у розвинутих країнах світу становить приблизно 1:13—14. У колишньому СРСР вона становила 1:4—5. Останнім часом, у процесі капіталізації відносин власності в Україні ця різниця між багатими і бідними катастрофічне зростає і, згідно з оцінками економістів, становить 1:50.

Неофіційний перерозподіл національного доходу від­бувається внаслідок існування підпільної економіки. Під­пільна, або тіньова, економіка — сукупність неврахова­них і протизаконних видів діяльності: ухиляння від сплати податків, виробництво заборонених видів продук­ції та послуг (виробництво наркотиків, азартні ігри, про­ституція тощо). Згідно з оцінками західних учених, під­пільна економіка в розвинутих країнах Заходу становить від 5 до 15% ВНП. У США, наприклад, у 1988 р. на неї припадало від 243 до 729 млрд. дол.

У сучасних умовах до таких видів діяльності в Укра­їні додалися вивезення товарів за кордон з метою нажи­ви, незаконна конвертація валюти і махінації під час здійснення цих операцій, надання кредитів комерційни­ми банками за солідну винагороду, незаконне вивезення валюти за кордон та ін. Так, за межі України вивезено майже 40 млрд. дол., товарів на суму до 5 млрд. дол.

До тіньової економіки значною мірою наближалася діяльність комерційних банків, внаслідок якої вони на­живалися на конвертації валют, масово перекачували безготівковий обіг у готівковий, що створювало штучний попит на готівку і призвело у середині 1994 р. до зосе­редження у мафіозно-тіньових і комерційно-банківських структурах приблизно половини всієї грошової маси. Та­ка ж частка грошової маси перебувала у тіньовому секто­рі на початку 1997 р., у 2000 р. вона зменшилась до 40%. З метою збагачення банківські та інші фінансово-кредитні установи використовують фальшиві авізо, фаль­шиві довідки-сертифікати тощо. Все це дало комерцій­ним банкам змогу отримати стократні прибутки. Певною мірою цьому сприяло недосконале законодавство.