Глава 10

МІЖНАРОДНІ ДОГОВОРИ ТА ЇХ ВИДИ

10.1. ОСНОВНІ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНІ УГОДИ

Захист національного товаровиробника та стимулювання експор­ту товарів є основними принципами функціонування будь-якої дер­жави. Національний інтерес, який визначається в принципах зовніш­ньої торгівлі, закріплюється у правовому відношенні та спрямований на сприяння експорту товарів, захват ринків збуту продукції, підви­щення конкурентоспроможності товарів вітчизняних товаровироб­ників.

Поглиблене вивчення попиту та пропозицій товарів, особливостей та кон'юнктури вже встановлених світових або регіональних ринків дозволяє національним підприємцям використовувати свої потенційні можливості для прискореного перетворення економіки країни в рин­кову.

Реалізація комерційних планів у сфері зовнішньої торгівлі будь-якого підприємства неможлива без укладення зовнішньоекономічних договорів (контрактів). Особливість формалізації зовнішньоекономіч­ної угоди має бути викладена в конкретному контракті (договорі), який законодавчим чином регулюється в країнах контракту.

Зовнішньоекономічний договір (контракт) — матеріально оформ­лена угода двох або більше суб'єктів зовнішньоекономічної діяль­ності та їх іноземних торгових партнерів, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у зовнішньоекономічній діяльності.

У правовому розумінні слід розрізняти зовнішньоекономічні дого­вори (контракти), на підставі яких проводиться ввезення-вивезення товарів, та договори, укладені між резидентами однієї країни, з вико­нання певних дій з товарами без переміщення їх через митні кордо­ни. Зовнішньоекономічні договори містять низку ознак, які відсутні в аналогічних договорах внутрішньої торгівлі.

З метою встановлення ефективного контролю за здійсненням зов­нішньоекономічної діяльності підприємств, дотриманням правил ва­лютного, митного та податкового видів контролю, державними орга­нами будь-якої країни розробляються механізми та умови здійснен­ня зовнішньоекономічних операцій з урахуванням особливостей національного законодавства.

Законодавством передбачено наявність у зовнішньоекономічних договорах таких пунктів: 

— назва, номер договору;

— дата та місце укладання;

— преамбула;

— предмет договору;

— кількість та якість товару;

— умови поставки товарів;

— ціни та загальна вартість товарів;

— умови платежів;

— умови здачі (приймання) товару;

— упаковка та маркування;

— форс-мажорні обставини;

— санкції та рекламації;

— арбітраж;

— юридичні адреси, поштові та платіжні реквізити сторін договору.

Угоди купівлі-продажу — найбільш розповсюджені як операції, що використовуються учасниками господарської діяльності на світо­вому ринку.

Згідно з «Конвенцією 00Н про договори міжнародної купівлі-про­дажу товарів 1980 р.» під даною угодою розуміється продаж експор­тером товарів іноземному партнерові. При цьому продавець зобов'я­зується поставити товар, надати документи, що до нього відносяться та передати право власності на товар відповідно до умов зовнішньо­економічного договору, а покупець зобов'язується сплатити вартість товару та прийняти поставку товару відповідно до вимог договору. Продаж товарів може здійснюватися як безпосередньо імпортеру продав­цем, так і через дилерів, агентів, власні відділення та дочірні компанії.

Зустрічна торгівля — сукупність комерційних угод, які передба­чають водночас із закупівлею товарів зустрічну поставку певних то­варів задля досягнення балансу експортно-імпортних операцій.

Останнім часом операції із зустрічної торгівлі набули свого роз­повсюдження. Недостатність вільної валюти, неможливість отриман­ня кредитів спонукають учасників зовнішньоекономічної діяльності та держави звертатися до застосування угод щодо зустрічної торгівлі-Разом із цим, деякі країни використовують можливості операцій зу­стрічної торгівлі для розширення ринків збуту.

У міжнародній практиці зустрічна торгівля застосовується в та­ких формах:

а) бартер (товарообмін) — угода, що являє собою обмін товарі8 на інші товари, за якою вартість товарів, що експортуються, дорівнює вартості товарів, що імпортуються. У цьому разі вважається,  збалансована за вартістю;

б) зустрічна закупівля передбачає, що продавець-експортер укла­дає окремий договір з іноземним покупцем і водночас сам зобов'я­зується закупити певну кількість деяких товарів, що виробляються у країні покупця;

в) зворотна закупівля являє собою угоду, пов'язану з розробкою корисних копалин, будівництвом підприємств, а також іншими знач­ними експортними угодами. Вартість робіт, що виконуються сторо­ною контракту, компенсується повністю або частково поставками продукції, що випускається на збудованому підприємстві;

г) компенсаційне узгодження — це угода, за якою експортер зобо­в'язується включити в перелік товарів сировину, компоненти або на­півфабрикати для виконання обумовлених послуг у цій країні згідно із зовнішньоекономічним контрактом.

Бартерна (товарообмінна) операція в галузі зовнішньоекономіч­ної діяльності — це один із видів експортно-імпортних операцій, оформлених єдиним договором між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України та іноземним суб'єктом господарської операції, що передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, не опосе­редкований рухом грошових коштів у готівковій та безготівковій формах.

Операція з переробки давальницької сировини передбачає поставку однією із сторін угоди сировини для переробки в готову продукцію шляхом використання виробничих потужностей іншої сторони уго­ди; при цьому обумовлюється відсоткове (в грошовому виразі) співвідношення сировини у готовій продукції та порядок взаєморозрахунків за здійснену переробку.

Застосування давальницької схеми переробки сировини дозволяє «виконавцеві» операції використовувати існуючі виробничі потуж­ності для виготовлення готової продукції без витрат на закупівлю сировини. За виконану роботу «виконавець» може отримати винаго­роду в грошовій або (та) товарній формі.

Застосування давальницької схеми «замовником» при вивезенні давальницької сировини дозволяє отримати готову продукцію з мен­шими витратами, ніж при її виробництві в країні «замовника», або виготовлення якої в країні «замовника» неможливе з технологічних або інших причин.

Угоди за участю незалежних іноземних партнерів-посередників. Характерною ознакою цієї форми роботи на ринку є те, що експортер вступає у прямі відношення з іноземним покупцем на підставі укладе­ного договору від свого імені через агента-підприємство, що діє за кордо­ном. Винагорода такого незалежного агента, як правило, складається з комісійних від ціни проданих ним самим або за його участю товарів.

Дані угоди можуть застосовуватись експортерами як один із ме­тодів проникнення на вже опанований іншими виробниками ринок збуту та включати у себе певні дії без переходу права власності на товари, що є предметом контракту (договору).

Найчастіше застосовуються такі угоди:

а) агентські;

б) комісійні;

в) перевезення;

г) зберігання.

У разі застосування агентських угод принципал (експортер, імпортер товару) уповноважує посередника (агента) представляти його або діяти від його імені у відношенні з третіми особами. Зовнішньоеко­номічні угоди можуть укладатись як від імені принципала, так і від імені агента, залежно від умов агентського договору.

При використанні комісійних угод посередник (комісіонер) ви­ступає як агент відносно принципала, але угоди продажу (купівлі) товару укладає від свого імені. Тобто агент є продавцем (покупцем) товару.

Договір перевезення — посередницький договір, на підставі якого експедитор зобов'язується перевезти вантаж до місця призначення та здійснити певні дії з товаром щодо їх складування, зберігання та виконання інших операцій відповідно до зазначеного договору.

Під договором зберігання у зовнішньоекономічних відносинах ро­зуміється посередницький договір, на підставі якого одна сторона зобов'язується за певну плату забезпечити зберігання товарів та інших предметів без переходу права власності на вантаж.

Консигнаційні угоди передбачають поставку консигнантом то­варів на консигнаційний склад агента (консигнатора) для їх подаль­шої реалізації на ринку консигнатора впродовж визначеного часу. До моменту реалізації право власності на товар залишається за кон­сигнантом.

Орендні угоди. У міжнародній практиці застосовуються угоди:  

а) рейтинг — короткотермінової оренди;

б) хайринг — середньотермінової оренди;

в) лізинг — довготермінової оренди.

Угодами на оренду оформлюються відношення майнового найму за якими орендодавець однієї країни передає орендатору з іншої країни майно в тимчасове користування за узгоджену плату.

Предметом такої угоди бувають транспортні засоби, туристичні та інші товари короткочасного використання.

Середньотермінова оренда укладається на транспортні засоби, об­ладнання, сільськогосподарські машини з експлуатаційним персона­лом або без нього, довготермінова, як правило, — на конторське, буді­вельно-монтажне та технологічне обладнання, а також стосовно пев­них підприємств.

Клірингові міжнародні угоди використовуються для забезпечення товарної збалансованості поставок та платежів між двома країнами.

Інвестиційні угоди передбачають довготермінові вкладення капі­талу в різні сфери економіки. Розрізняють інвестиції фінансові, ре­альні, валові, чисті, приватні та державні. При іноземному інвесту­ванні реалізацію угоди про інвестування може бути здійснено у формі спільних підприємств.

Подана стисла характеристика основних зовнішньоекономічних угод визначає загальний підхід до практики світового ринку.

 Завдання для перевірки знань

1. Суб'єкт А згідно з зовнішньоекономічним договором поставив в Украї­ну суб'єкту В товарів на суму 10 000 доларів США. Якому типу відповідати­ме договір у разі, коли:

а) суб'єкт В за поставлений товар повинен перерахувати суб'єкту А 10 000 доларів США;

б) суб'єкт В за поставлений товар повинен відправити товар на 10 000 до­ларів США;

в) суб'єкт В зобов'язується за дорученням суб'єкта А за винагороду про­дати поставлений товар іншому суб'єкту.

2. Перелічити основні види зовнішньоекономічних угод, наявність яких передбачена законодавством.

3. Назвати форми зустрічної торгівлі, які застосовуються в міжнародній практиці.

4. Суб'єкт А поставив суб'єкту В сировину для переробки в готову про­дукцію шляхом використання виробничих можливостей суб'єкта В. Якому виду угоди відповідає ця операція?