1. Формування нової соціокультурної дійсності
та її риси.
2. Національна культура в умовах зростання
національно-культурної ідентичності.
Кожна нова епоха переосмислює обрії і зміст
української культури в обширах великого історичного часу. Зміна історичних її
меж особливо інтенсивно відбувається тепер, в умовах нового періоду державотворення.
Новий соціальний і культурний контекст впливає не тільки на характер змін в
культурі сучасній, але й на оновлення, почасти і відродження значних сфер
культури минулого часу, які набувають в умовах посилення національної
самоідентифікації нового структурування, а сама українська культура в цілому —
нових соціально-цінних і громадянських орієнтирів.
Тож завдання в осягненні даної теми і полягає
в осмисленні цього контексту та тих соціально-культурних змін, які з ним
пов'язані.
Глибинні зміни в культурі — процес
іманентний, еволюційний, довготривалий. Разом з тим, еволюційно підготовані в
культурі, відбуваються й бурхливі, "вибухові" перетворення, які
супроводжують появу нової культурної епохи.
Якщо творчий злет української культури був
підготовлений національними процесами кінця XIX — початку (10-ті
роки) XX ст., то зміни
в сучасній українській культурі (особливо в художній сфері) спираються на
перервану культурно-модерністську традицію 20-х років (вона і розвивалася, якщо
не в радянській Україні, то за кордоном) і демократизаційно-оновлюючу
громадянську традицію 60-х років як гілку альтернативної, національне
спрямованої культури (Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба та інші).
Важливо прослідкувати плідність і
перспективність спадкоємності тих перетворень і тенденцій, які стимулюють
розвиток української культури сьогодні. До них в першу чергу слід віднести
напрямки, що були спрямовані на демократичне оновлення суспільства (шляхом
зняття тиску тоталітаризму) та розвиток і збереження забутих або свідомо
зневажених національних цінностей.
Значну позитивну роль в підготовці майбутніх
змін в національній культурі мав період, званий перебудовою. Упроваджувана
поступово, а в більшій мірі навіть стихійно, лібералізація духовного життя породила
енергію постійних зрушень і новацій. Суттєво урізноманітнилось духовне життя
суспільства за рахунок проникнення (спочатку напівмаскованого, а потім
відвертого) зарубіжних модерністських і постмодерністських напрямків.
Відбувалось "розхитування"
традиційних критеріїв оцінки художніх цінностей, збагачення їх ширшим спектром
відтінків. У значній мірі суспільством все більш усвідомлювалась однобічність
висунення на перший план критерію "ідейності".
Поступово допускається, а потім і визнається
існування поряд з методом соціалістичного реалізму інших творчих методів.
Проводиться ціла серія соціальних реформ у сфері культури та мистецтва
(наприклад, багаторічний експеримент з реформування театральної справи в СРСР),
які мали ряд плідних наслідків. Надається значна свобода у виборі репертуару та
діяльності в цілому закладів культури аж до їх комерціалізації. Тому зміни, які
проходили в сфері культури після проголошення незалежності України, були
значною мірою продовженням, але на більш визначеній національній основі, тих
тенденцій і напрямків, що склалися в період "перебудови", доповнились
широким андеграундом — напрямками мистецтва, альтернативними соціалістичному
реалізму.
Проголошення волею народу незалежності
України призвело до радикальних змін в суспільстві, які суттєво позначились на
становищі культури. Складається нова соціальна і культурна ситуація, породжуючи
нову соціокультурну реальність. Основною особливістю нової соціокультурної
дійсності є насамперед те, що наше суспільство знаходиться в періоді перелому,
зміни типу своєї організації існування, яке умовно визначається як
"посттоталітарне суспільство". Радикальне реформування суспільства
активно формує нову культурну реальність, яка характеризується й новими
відносинами між людьми в цілому (як суб'єктами культури), новими умовами (в
тому числі й матеріальними) свого розвитку, особливою системою цінностей, норм
і правил, культурних потреб і засобів їх задоволення. Коли ці норми та правила
перетворюються на внутрішню програму поведінки людини (особистості), вони
забезпечують узгодження функціонування, сталість і надійність певної сфери соціуму.
Сукупність цих правил поведінки людей
(різної, в залежності від умов), впорядковує суспільство і є, зрештою, саме
культурою. В той же час стабільність суспільства забезпечується наявністю
суперечливих за своїм характером та спрямуванням елементів культури, навіть
опозиціями типу "порядок-хаос". Модель культурно збалансованого
суспільства — плюралістична, різноманітна. У перехідних суспільствах
втрачається визначеність і чіткість критеріїв розрізнення еталонної, базової
культури, посилюється відносність самих критеріїв, нездатність суспільства
розрізняти "культурне" і "некультурне". Ускладнюється
проблема культурної орієнтації громадян, особливо молоді, в ситуації, коли
твори авангардизму, які нещодавно кваліфікувались як антикультура, стають
взірцем художнього поступу. У суспільстві відбувається певна втрата еталонних
зразків культури, пошук нових культурних парадигм, вагання між класичною моделлю
капіталізму та постіндустріальною, намагання без достатніх передумов дещо
поквапливо "приміряти" їх до наших умов. Разом з тим становлення
засад нового етапу розвитку української культури як національної пов'язане з
глобальним планетарним процесом "етнічного ренесансу" останніх
десятиліть нинішнього століття.
Риси нової культурної реальності, які вже
достатньо визначилися, необхідно подати хоч описово.
Якісним стрижнем, який пронизує всі складові
культури і суспільства в цілому, є зміна статусу, а відповідно ролі й функцій
національної культури, яка стає одним із визначальних факторів прогресу
суспільства, його державності, формування національної ідентичності. Власне,
національна самодостатність культури стає ніби критерієм і мірилом оцінки
характеру та якості змін, а тому сама сучасна соціально-культурна реальність
своєю серцевиною має національно-культурне осердя, постає як оживляючий,
стимулюючий струмінь.
Базовою основою всіх змін в суспільній
свідомості є структурні зміни у формах власності на засоби виробництва, у
формуванні нових виробничих відносин, які породжують нові класи і верстви суспільства,
нову психологію, мораль, людські взаємини, нові форми культурного буття, стилю
і способу життя. Достатньо вказати на освіту, яка в значній мірі набула вже
станового характеру. Відбувається відверта експлуатація "новими
українцями" наукового, економічйо-го і культурного потенціалу суспільства
при нульовому або ж мінімальному внеску в культуру. Жорсткішими стають умови
залучення населення до здобутків культури, бо на зміну соціалістично-демократичному
принципу доступу до мистецтва та культури приходить її комерціалізація,
встановлення високої оплати, скажімо на вистави чи концерти елітарного
мистецтва. Посилюється соціальна нерівдоступі до культури в цілому, особливо в
освіті, де виникає гжена мережа елітарних високооплачуваних
закладів. На осно-суперечностей створюються нові зони соціально-культурних
ність деформують традиційну українську ментальність, розгал}уЮть
мораль і психологію зверхності одних (збагатілих) та ві цих сеності інших,
бідних і незабезпечених.
напру^м чином, культура в цей
період все більше соціалізується, породждо-класово увиразнюється ("нові
українці" мають інший стиль принилжиття: набувають свого, часто
західноорієнтованого іміджу, ТакІВОєї особливої, часто міщанської
причетності до культури, соціальпрофілю і рис утворюваних субкультур).
Розподіл культур-і спосіб ностей набуває соціальних ознак. Якщо раніше (в
застійні ознак творилось про загальну тенденцію розвитку соціалістичної нового
,и "від соціальної диференціації до соціальної
інтеграції", то них ціьмітився наче б зворотний процес.
Соціально-культурна структу-часи) г(нського суспільства стає більш
різноманітною, підкреслюючи культуру диференціацію суспільства.
тепер наальнокультурному плані соціальне
урізноманітнення куль-ра украЗ наявність в ній різних за своїм спрямуванням
течій має соціальї поступу культури, створювати умови їх творчого взаємозба-У
заі.
тури тащїально-культурні зміни в суспільстві
відбуваються в кон-сприятИ)Вого соціального вибору, який визначився
в своєму негати-гаченняму ставленні до соціалізму, але не
кристалізувався в своєму
Всі сному означенні до повної
соціальної реальності. тексті н зміна соціальної орієнтації й ідеалів, яка
проходить в суспіль-вістсько5увається суперечливо і болісно, бо значна частина
суспіль-позитивішається на позиціях соціалістичного
вибору, менша части-
Тому[ено обрала шлях західної цивілізації, який в значній мірі стві, від; повторенням вже пройденого шляху, а переважна більшість щ ства зал{значилась у своєму соціальному виборі. | на впевьрехідність, межовість, невизначеність породжує колапс діяль- • вигляда^ату напрямку дій, змістовн