1998
Найцiннiшою архiвною знахiдкою, матерiали якоii розкривають iсторiю життя Миколи Аркàñà, i âëàñíîðó÷ çàïîâíåíà íèì бiографiчна анкета, яка нинi зберiгається в Чернигiвському iсторiографiчному музеi.
«Я народився у Миколаєвi, Херсонськiй губернii» - писав вiн. «Батько мiй - син вчителя Чорноморськоi штуðìàíñüêî¿ øêîëè Ìèêîëà Àíäð³éîâèч Аркас, служив, як i всi його брати, у Чорноморському флотi з 1871 ïî 1881 ð.ð. ó ÷èí³ ãåíåðàë-àä'ютанта, адмiрала, був головним командором чорноморського флоту i портiв.
Мати моя Софiя Петрiвна - дочка оберштернкрiгкомiсара Чорноморського флоту, дiйсного статського совiтника Петра Гриãîðîâè÷à Áîãäàíîâè÷à, ïåðåâåäåíого у 1793 р. До Чорноморського флоту iз бунчуковських товаришiв Полтавського полку.
Вчився я у одеськiй приватнiй гiмназii Стародубцева i у 1875 роцi скiнчив курс Одеського Íîâîðîñ³éñüêîãî óí³âåðñ³òåòó íà ïðèðîäîçíàâ÷îìó ôàêóëüòåòi».
Визнаючи у цiй анкетi свiй свiтогляд, як демократично-нацiональний, М. Аркас вiдзначає першорядну роль на його формуваннi сiмейного виховання, гiмназiйних вчителiв, знайомства з творчiстю Тараса Шевченко, Павла Кутiша. Без будь-яких власних коментарiiв вiн наводить висновок домашньоi вчительки молодих членiв родини Аркасiв, який вона занотувала у своєму таємному щоденнику, що випадково потрапив до його рук. «Как родители, так и дети, особенно старший сын (тобто Микола), большие патриоты, которые очень любят свою Малороссию и сильно ненавидят Петра Великого и всех, кто не ценит и не любит Малороссии».
Про своє майнове становище i мiсце у державно-чиновницькому апаратi Росiйськоi iмперii Микола Аркас повiдомляє, що у Херсонськîìó òà Îäåñüêîìó ïîâ³òàõ Õåðñîíськоi губернii має маєток, де з 1881 року (тобто з року смертi батька) веде власне господарство. До того ж є почесним мировим суддею Херсонського округу i у чинi статського радника входить до апарату морського мiнiстерства.
Мiстифiкацiя з його соцiальним статусом розпочалася у 1899 роцi у Москвi, де вiдбулася прем’єра Аркасовоi опери «Катерина». Ii показували там без оголошення прiзвища автора, але дотошний репортер «Московских ведомостей» все ж зумiв якось вивудити це прiзвище, але при цьому звiв на сторiнках газети чиновника морського вiдомства до адмiрала, переплутавши таким чином батька з сином. З того часу мiф про росiйського адмiрала - украiнського патрiота пiшов гуляти як серед ворогiв, так i серед друзiв украiнства.
Те саме можна сказати i прî «ãåíåðàëüñòâî» Àðêàñà, ïðî òå, що вiн дослужився до високого цiвiльного чину, дiйсного статського радника, що рiвнозначно вiйсковому званню генерал-майора. Хоч це òâåðäæåííÿ íàâ³òü óâ³éøëî â åíöèклопедичну лiтературу i потрапило на сторiнки вступного нарису до киiвських перевидань «Iсторii Украiни-Русi» 1990-91 рокiв, але воно так само мiфiчне, як i легенда про Аркасове «адмiральство». Йоãî ñïðîñòîâóє вищезгадана архiвна згадка, â ÿê³é ñàì Ìèêîëà Àðêàñ çàñâ³ä÷óє свiй чин статського радника, рiвнозначного полковнику у вiйську.
З анкети дознаємося i про написану Аркасом поєму «Гетьман Пилип Орлик», де можна побачити зародження тих настроiв, якi будуть вписанi до «Iсторii Укрiни-Русi».
* * *
Нi! Певен я, що стане правда,
Що знов Вкраiна оживе,
Зiтхне свободно, вiльне, радо,
Кривавi сльози обiтре!
Гей устань же, Украiно!
Як колись вставала,
I борись за тi права,
Що ти утеряла!!
З архiвних матерiалiв Чернiгiвського iсторичного музею дiзнаємося й про досi невiдомi факти з композиторськоi дiяльностi Миколи Аркаса. Зокрема, про написання ним музики до оригiнального тексту спiвочного дуету «Не спiвай на тепер, Бандуристе!». Є вiдомостi також i про те, що М. Аркас писав музику до вiрша Павла Чубинського «Ще не вмерла Украiна», хоч тут його випередив композитор Вербицький, музика якого пiднесла цей поєтичний твiр до рiвня украiнського нацiонального гiмну.
Шлях Аркасовоi опери «Катерина», написаноi у 1892 роцi у друк i на сцену виявився нелегким. П’ять рокiв рукопис пролежав у цензурних вiдомствах Москви та Киiва i лише у 1897 роцi вийшов у свiт в Миколаєвi за рахунок автора. На обкадинцi видання стояло лише прiзвище Т. Г. Шевченка, а авторство музики i лiбретто були прихованi криптонiмом «Н. А. ...ъ», та ще й зверху присвята: «Любiй, незабутнiй жiнцi моiй Олесi». Того ж року фрагменти «Катерини» вперше пролунали у концертному виконаннi напiвпрофесiйного, напiваматорського сiмфонiчного оркестру Миколаiвського вiддiлення Росiйського музичного товариства.
Слухачi захоплено вiтали новий твiр. Не обминула його своєю увагою i миколаiська преса. Окрилений успiхом автор поспiшив надiслати клавiр опери своєму давньому другу М. Кропивницькому для сценiчноi вистави, i той негайно взявся за репетицii. Палки в колеса ставила цензура, внаслiдок чого здiйснити першу виставу на Украiнi не вдалося.
Прем’єра вiдбулася 12 лютого 1899 р. у Москвi. Упевненiсь Аркаса в тому, що високий професiоналiзм М.Кропивницького як режисера i талановитiсть його акторiв забезпечать успiх вистави, повнiстю справдилась. 13 лютого композитор одержав телеграму з Москви: «Вiтаємо з успiхом i дякуємо... за довiру. Кропивницький i товариство».
Тодi ж Микола Аркас i задумав написати книгу, яка б описувала iсторiю украiнського народу. Цiєю книгою i стала «Iсторiя Украiни-Русi», перше видання якоi вийшло у 1907 роцi.
Бiблiотекар одеськоi «Просвiти» А.В.Нiковський писав:
«Коли я передивився книгу, то побачив, що автором зроблено все, щоб змiст книги легко й хутко i надовго западав у голову читачевi - це й iлюстрацii i, особливо, помiтки на полях, котрi мають уявляти з себе конспект.
Таким побитом, додавши те, що написано популярно i пристосовано до середнього читача, можна гадати, що «Iсторiя» буде корисною для гiмназiй, для учителiв народних шкiл, а поки що для кожного украiнця. Бо ж зараз ми такоi iсторii не маємо.
Вiзьмiть Грушевського - велику в п’яти томах - до неi бояться пiдходити. «Очерк истории украинского народа» мов зiграти деяку роль, коли ж написане важко i це одбирає охоту до читання. На що вам краще: за весь час iснування Одеськоi Просвiти ii було продано всього п’ять примiрникiв!»
А через рiк у листi вiд 16.01.1909 редактор газети «Рада» Є. Чикаленко пiдбадьорює Миколу Аркаса у його намiрах братися за пiдготовку другого видання.
Не мiг автор задовольнити своiх прохачiв i за життя, бо право на продаж книги було вiддане кiiвськiй книгарнi. Крiм того, щоб видати «Iсторiю Украiни-Русi», М. Аркас був змушений позичити 10 тисяч карбованцiв пiд великi проценти.
Миколаiвська «Просвiта» була третiм (однаково люблячим, як i два iнших - «Катерина» i «Iсторiя Украiни-Русi») дiтищем Миколи Аркаса, i коштувала йому не тiльки значних матерiальних витрат, а i здоров’я. Адже царськi властi на дiяльность «просвiт» дивилися з пiдозрою, а iх учасникiв так чи iнакше переслiдували. Не уникнув цього i Микола Аркас, незважаючи на своi високi чини i звання, здобутi на державнiй службi.
Матерiальнi недостатки, в яких вiн жив останнi роки життя, переслiдували родину М.Аркаса i пiсля його смертi 13 березня 1909 року.
