Він належить до покоління поетів, яких називають шістдесятниками. Справді, на початку 60-х років слідом за Дмитром Павличком та Ліною Костенко почувся і його голос у злагодженому хорі Івана Драча, Василя Симоненка, Миколи Вінграновського, Віталія Коротича, Володимира Коломійця, Ірини Жиленко, інших молодих та завзятих, які стали сівачами на ниві красного письменства.
Дитинство Бориса Ілліча Олійника, який народився 22 жовтня 1935 року, минало в селі Зачепилівці на Полтавщині. Війна поклала суворі рубці на дитячі літа Олійника та його ровесників. Батько майбутнього поета загинув на фронті.
Рано полюбив хлопець художню літературу. Ще учнем п'ятого класу побачив свого вірша в районній газеті, а згодом став її активним позаштатним співробітником.
Закінчивши Новосанжарську середню школу, Олійник у 1953 році вступив на факультет журналістики Київського державного університету. Студент віддавався улюбленій літературній роботі, друкував вірші в республіканській пресі. На Всеукраїнському поетичному конкурсі 1957 року його твори зайняли перше місце.
Чимало творів Олійника мають конкретних адресатів. Цією увагою до змалювання образів реально існуючих сучасників позначена вже перша його збірка «Б'ють у крицю ковалі» (1962). У вірші, що дав назву книжці, опоетизовано ковальську працю як вісника добрих перемін у житті людей і в природі.
Його друга збірка «Двадцятий вал» відзначена республіканською літературною премією імені М. Островського (1964), а книга «Стою на землі» — Державною премією СРСР (1975).
Кожна нова книжка Олійника — переконливе свідчення інтенсивного росту його художньої майстерності. Збірки «Сиваластівка» (1979), «У дзеркалі слова» (1981) та поема «Дума про місто» (1982) удостоєні Державної премії Української РСР ім. Т. Г. Шевченка (1983). Вірші талановитого майстра слова перекладені багатьма мовами.
Понад двадцять оригінальних поетичних книг — такий доробок Б. Олійника. Творчий процес його триває. В орбіті тематичних і проблемних зацікавлень поета з самого початку його творчої діяльності знаходимо вірші про єдність поколінь, братерство народів, про невсипущу працю наших людей, їх пам'ять і духовне багатство, трудові й ратні подвиги. Не байдужий Олійник і до так званих вічних тем — життя і смерті, кохання, любові й пошани до історичного минулого, до матері й дитині... Віршам і поемам Олійника властиве прагнення глибоко проникати в соціально-політичні, філософські проблеми, які хвилюють суспільство. Поет виявляє своє ставлення до зображуваного, зігріваючи поетичні рядки теплом свого серця.
«НЕРОЗДІЛИМЕ І ОДВІЧНЕ КОЛО...»
Тему спадкоємності людського духу, взаємозв'язку минулого і сучасного Олійник успішно розробляє у багатьох творах.
Поезія «Батьки і діти» —це ніби монолог сина, який запевняє своїх батьків і дідів:
Між нас не ляжуть вирвами роки,
Бо ваша кров пульсує в нашій долі...
Батьки і діти... Діти і батьки...
Нам нічого ділить на спільнім полі.
Образні деталі підкреслюють думку про спільність і неподільність інтересів молодшого і старшого поколінь людей. Для батьків і дітей дорогі й священні «вічна Тарасова мука», «шабля незагублена Сіркова і Лисенкова дума неземна», кортеж тополь по Україні... Це — «все батьківське, але й синівське — теж!»
Цей мотив готовності молодих успадкувати і розвинути далі героїчні традиції попередників, шанувати пам'ять тих, що, б'ючись за Вітчизну, «спіткнулись об кулі»,— в багатьох творах поета.
