Враховуючи історичну складність шляху, який проходять нації в процесі свого становлення, можна стверджувати, що боротьба кожного народу за своє національне існування, протистояння загрозі свого знищення зумовлює закономірні процеси. З одного боку – спаду, затримки, тимчасового зростання національного процесу, з другого – самозбереження цього етно-соціального організму. Таким чином національному розвитку об’єктивно властиві процеси національного відродження (самовідновлення етно-національної форми свого прояву).
У країні сьогодні характерний перший тип національного відродження, який виявив такі тенденції:
процес утвердження Української незалежності держави перебуває на початковій стадії і позначений, трансформацією тоталітарного суспільства в демократичне. Демократизація суспільного життя в Україні проходить у надзвичайно складних умовах. На її шляху стоїть багато проблем, гальмуючи цей процес: кризовий стан економіки, низький рівень розвитку демократичних громадських інституцій та політичної культури народу.
Сформована за умов імперської влади національна еліта не відповідає вимогам часу. Крайніми політичними силами ведеться пропаганда за відновлення Радянського Союзу при замовчуванні об’єктивних причин його розпаду. Більша частина українського суспільства політично не визначилася оскільки немає чітких загальнонаціональних орієнтирів. Це свідчить, що національна ідея не стала домінантною у свідомості всіх громадян України.
Однією з визначних потреб нинішнього етапу національного відродження є необхідність прискореного формування нової української родини. Одним із основних аспектів цієї проблеми є подолання вихованої століттями меживартості. Внаслідок довготривалої політики швидко скорочувалася частка українців, які вважали українську мову рідною. Якщо порівняти переписи населення 1959 – 1989 рр. Чисельність російськомовних українців зросла до 4,6 млн. ч., із них 2 млн. Зовсім не володіють українською мовою.
Складні сьогодні в Україні і міжнаціональні стосунки, які є наслідком колосальної політики комуністичного тоталітарного режиму. Насильницька депортація та стимулювання міграції радянським режимом призвели до прояву агресивності у відносинах між окремими етносами, залишили проблему повернення на історичну батьківщину окремих етнічних груп.
В суспільній свідомості, яка зазнавала постійного натиску, має відбутися злам у напрямку усвідомлення своєї унікальності й розумінні нації.
Тільки за таких умов Україна може ввійти до світової цивілізації як повноправний партнер.
Національне відродження може бути двох типів. Перший тип – це процес мовного, релігійного, історичного, державного, культурного відродження пригнічених народів. Його характеризують академічний, культурний і політичні етапи розвитку. На академічному етапі аматори дослідники збирають і публікують народні пісні і легенди, досліджують звичаї, вірування та історичне минуле свого народу. Культурницький етап характеризує стан національного розвитку, коли мова, яка на першому етапі є предметом вивчення, стає основою національного самоусвідомлення. На політичному етапі національного відродження, нація об’єднана на базі культурно-історичної традиції формує своє політичне само визнання, яке може коливатися в рамках автоніму та політичної самостійності.
Другий етап національного відродження – це відродження держав імперського типу, який характеризує процес зламу ідеології войовничого націоналізму і одночасно усвідомлення історичної долі свого народу як рівноправного учасника суспільного процесу.
Обидва типи національного відродження визначаються насамперед формою взаємовідносин між імперією як носієм влади і підлеглими етносами, а також домінуючими процесами у співіснуванні цих культур (наприклад, процеси денаціоналізації або асиміляції цих культур: прийняття культури підлеглого чи завойованого народу тощо).
Нація – етно-соціальна спільність людей, що має власну територію, проживання, спільність рис, психологію і характеру, прихильних до національних, матеріальних і духовних цінностей та економічну єдність під впливом інтеграційних процесів проявляє себе неоднозначно.
Національне відродження – самооновлення етно-соціальної організації людей, яке отримує специфічні національні форми прояву.
