Костюм та його значення в розкритті
образів хореографічного твору

Російський письменник Л. Толстой сказав :”Кожний повноправний член суспільства повинен знати три істини: свою мову, віру і культуру.” Творцем української культури є наш народ, який залишив в спадок багатий фольклор : пісні, думи, танці, обряди , в яких віддзеркалювалось життя народу.
Культура народу—це його пам`ять. Ми, повинні відновлювати духовні, моральні цінності наших традицій, які втрачаються. Найстрашніше для нації—це духовна криза народу, який не знає своєї історії, культури, мови. Незважаючи на всі лихоліття, що зазнав український народ протягом багатьох віків, він зберіг і доніс до нас скарби народної творчості, духовну і матеріальну культуру, яку творили наші предки.
Цінність і багатство культури народу, що заселяв територію теперішньої України ще в VII-Х ст. до н.е. відображено в спогадах і записах арабських мандрівників.
Усним літописом сивої давнини нашого народу, що передавався з покоління в покоління, є кобзарські пісні, думи та легенди.
Німецький поет Фрідріх Боденштедт в 1845 р. В книжці „Die poetische Ukrain” писав: „ Народ, котрий зложив такі чудові та чарівні пісні, зберіг їх на протязі свого суворого і тяжкого історичного життя і почасти досі в них кохається, - такий народ має велику духовну силу і моральну вагу.”
В 1816 році в Англії вийшов збірник українських народних пісень, в якому автор передмови писав, що „Україна є колискою народних мелодій.” А А.Міцкевич , читаючи лекції паризьким студентам Україну назвав „столицею ліричної пісні, яка звідси розходиться по цілому світу”.
Самобутня культура України, в якій втілено багатогранне життя народу, знайшла своє відображення в народній хореографії. Якщо композитор відтворює свою країну в звуках музики, художник змальовує у своїх полотнах, то балетмейстер розкриває душу свого народу в танці, який тісно пов”язаний з музикою, одягом, що взаємозбагачують одне одного.
Одяг, як і музика, допомагає розкрити танцювальний рух, характер і образ танцю, настрій, надає емоційності. Одяг -- явище матеріальної культури, яке формувалося в залежності від географічного положення, природних умов, умов життя та естетичних смаків. В ньому багато елементів вишивки, яка є оберегом, ткацтва, прикрас, різновидності покрою, пропорцій. Кожна деталь костюма повинна бути підпорядкована кольору, орнаменту і традиційним манерам одягатися відповідно до етнічних вимог. Одяг повинен становити одну прекрасну композиційну цілісність.
Переглянувши виступи народних колективів і державних ансамблів, які брали участь у конкурсі, присвяченому 100-річчю П.Вірського, тішить той факт, що ряд колективів продемонстрували високу майстерність, професійність. Ці ансамблі вдало поєднували танець, музику, одяг, пошитий за зразками давнього вбрання свого регіону. Але прикро за тих хореографів, які не вивчають історію національного одягу України і навіть того регіону, який представляють. І як результат - велика еклектика в сценічних костюмах цих колективів.
Якщо це фольклорний автентичний танець, то костюм повинен відповідати не тільки етнічній групі, але й епосі, в якій він зародився. Якщо танець є інтерпретацією самого балетмейстера, тоді стилізація сценічного одягу повинна відповідати вимогам національної приналежності.
Для прикладу візьму українську блузку в червоні квіти (рожі), яку шиє Київська фабрика художніх виробів. Вона закріпилась в багатьох колективах України. Така блузка характерна для Східної України. Але її часто використовують і в колективах Західної України при виконанні гуцульських пісень і танців.
Хорові ансамблі часто використовують поясний одяг – довгу червону або синю горботку чи плахту із великими нашитими ромбами, однотипні горсетки і головні убори одного покрою. Прикрим є і такий факт: блузка – з одного регіону, сорочка – з другого, а плахта, горботка чи запаска – з третього. Деякі колективи шиють одяг, що по своїй суті далеко відходить від етнографічної дійсності. Недопустимо, але, на жаль, простежується така невідповідність навіть в деяких державних ансамблях. Така надумана, примітивна стилізація свідчить про несмак, недбале ставлення балетмейстерів до багатовікових високохудожніх надбань нашого народу. Більше того, така еклектика збіднює яскраво-колоритне вбрання, викривлює традиції національного одягу.
На сьогоднішній день ми втратили справжнє гуцульське чільце з металевими бубончиками і дармовісами з-за того, що Косівський комбінат художніх виробів замінив їх весільним вінком с. Ільці, що складається з квітів і нашитих стрічок, тільки через те що вони значно простіші у виготовленні.
Одним із основних елементів одягу Західної України є кептар. Кожна область, навіть район мали свій декор, прикраси, зав'язки. Але на сьогоднішній день колективи знівелювали характерні риси, притаманні кептарю тої чи іншої місцевості, чим звели цей витвір мистецтва до одноманітності.
Народний чоловічий одяг значно простіший у своєму декоруванні. В наш час деякі оркестри народних інструментів одягають сорочки, в яких повністю розшиті рукави, низ орнаментом „без адреси”.
Відвідуючи музей І. М. Гончара, я ознайомилась з унікальною колекцією національних костюмів з різних куточків України. Яка краса ! Горсетки різного крою, ткані різноузорчаті пояси, горботки. Яке багатство вишитих сорочок ! А які головні дівочі убори та пов'язки з Чернігівщини, Київщини, Полтавщини... Чудовий ансамбль одягу Київської області Бородянського району, Полтавської області Зіньківського району, Черкаської області Канівського району. Всіх не перечислити. Це чудо! Від побаченого в музеї Івана Гончара хочеться процитувати лист нашого славного художника Іллі Рєпіна до російського музичного критика В. Стасова датований 1876 роком, де він пише: "Только малоросиянки да парижанки умеют одеваться со вкусом ! Вы не поверите, как обворожительно одеваются дивчата; парубки тоже ловко; но это вовсе не та конфетность пошлая, которую выдумывают Трутовскиє и прочие. Это действительно народный удобный и грациозный костюм. А какие дукаты, монисты !! Головные повязки, цветы!! А какие лица!!! А какая речь ! Просто прелесть, прелесть, прелесть !!!"
Ще за життя І. М. Гончар зібрав і підготував до друку 18 томів історико-етнографічного альбому „Україна та українці”, де представлений у фотографіях національний одяг зі всієї України. Чудовий міг би бути посібник для працівників культури. Та на превеликий жаль ця унікальна праця не видана.
Шановні колеги ! Нам потрібно частіше звертатися до книжок, музеїв, які збирають і фіксують духовне і матеріальне багатство України всіх часів. Ми повинні, і нам це під силу, частіше робити експедиції по селах, вивчати обряди і традиції, досліджувати народну творчість, записувати танці, музику. Частіше заглядаймо до бабусиних скринь, в яких ще можна знайти зразки стародавнього одягу, який так необхідний для постановки автентичного танцю. Як документ треба використовувати старі фотографії, де відображено давній одяг. Наш обов’язок вивчати це багатство і правдиво доносити його до свого сучасника без зайвої інтерпретації.
Якщо митець хоче правдиво творити, перш за все він повинен добре вивчити культуру, історичну спадщину народу, вдихнути в неї нове життя і, як неоціненну перлину передавати майбутнім поколінням через призму сцени. Тільки високий професійний рівень нашого мистецтва: хореографії музики, одягу створює громадську думку як про нашу культуру, так і про весь наш народ.