1. Утворення СРСР.
Х з’їзд партії (березень 1921 р.) обговорив доповідь Сталіна з національного питання. В ній наголошувалось на невідкладності заходів, спрямованих на подолання соціально-економічної і культурної нерівності народів. А він виступив за адміністративний переділ Росії. Ця настанова призвела до серйозних ускладнень в ряді районів, зокрема на Закавказзі.
В березні 1922 р. представники вищих органів влади Азербайджану, Вірменії і Грузії затвердили договір про створення федеративного Союзу Радянських Соціалістичних республік, який у грудні 1922 року перетворився в Закавказьку соціалістичну республіку (ЗСФСР).
В радянських республіках у 1922 р. були скликані з'їзди Рад. Вони прийняли рішення про утворення СРСР. 30 грудня 1922 року відбувся І з'їзд Рад СРСР. Він затвердив конст. Документи: Декларацію Договір Російської, Української , білоруської, закавказької республік про утворення СРСР. Було створено першу радянську Конституцію, яка була затверджена на ІІ всесоюзному з'їзді Рад у січні 1924 р. Конституція проголосила, що СРСР є "добровільним об'єднанням рівноправних народів, що за кожною республікою забезпечене право вільного виходу з Союзу.
В 1925 р. на ІІІ зїзді Рад було оформлено входження в Союз Середньої Азії.
2. Конституція СРСР.
В лютому 1935 р. відбувся черговий зїзд (VІІ) Рад СРСР. На попередній пленум ЦК ВКП(б) запропонував внести на його порядок про зміни в конституції СРСР. Вказувалося на зміни у виборчій системі: зміни нерівних виборів рівними, багатоступеневих прямими, відкритих - закритими. Йшла мова про підготовку тексту до нової Конституції.
Надзвичайний VІІІ зїзд Рад 5 грудня 1936 р. прийняв нову Конституцію СРСР. В ній проголошувалося, що в СРСР побудовано соціалістичне суспільство. Багатоступеневі вибори до органів влади змінювались прямими при таємному голосуванні. Говорилось про те, що експл. Класи повністю знищені. До Конст. 1936 р. вперше ввійшло положення про Комуністичну партію як керівне ядро всіх громадських і державних організацій. Партапарат дійсно являв собою вузол тоталітарної держави і в руках генерального секретаря зосередилась небачена в історії вся повнота влади. Вражаюча невідповідальність практиці державного терору аніскільки не турбувала тих, хто розробляв цю Конституцію.
3. Сталінський терор.
В січні 1934 року відбувся VІІ зїзд партії більшовиків, який відвів підсумки 5-річного плану господарського розвитку. На зїзді виступили керівні діячі опозиції Бухарін, Риков, Зіновєв і Каменев, які піддали критиці методи диктаторського правління Сталіна. Більше проти Сталіна не виступав ніхто, бо це було смертельно небезпечно. Єдину можливість усунути йогот з керівництва давала процедура виборів у Центральний комітет партії. Як і раніше, вибори в ЦК відбулися шляхом таємного голосування. Сталін дістав менше голосів, ніж інші кандидати. Найбільшу підтримку одержав С.Кіров.
1 грудня 1934 року Кірова було вбито. Причетність Сталіна до цього вбивства є безспірною. Ця смерть для нього була вигідною: він усунув головного суперника і одержав підставу для розгортання терору, спрямованого проти міфічних ворогів народу: 5 грудня в газеті "Правда" появилася постанова про внесення змін до кримінально-процесуальних кодексів республік. Розслідування справ про терористичні акти проти представників радянської влади тепер вимагалось закінчити в строк не більше 10 днів, слухати ці справи без участі сторін, не допускаючи подачі про помилування і касаційного розгляду, виконати негайно вирок про вищу міру покарання, якою був розстріл.
В масові репресії після пленуму ЦК ВКП(б) в лютому-березні 1937 року під час Пленуму заарештували Бухаріна і Рикова. Сталін заявив, що країна в небезпечному становищі.
31 липня 1937 року ЦК ВКП(б) затвердив наказ Єжова місцевим органам НКВС згідно з яким за 4 місяці треба було репресувати 268950 чоловік, з яких негайно знищити 76 тис. чол. Репресії здійснювались позасудовими трійками у складі першого секретаря обкому партії, начальника обласного управління НКВС і прокурора області. Репресувалися не тільки керівні особи, але й рядові робітники, колгоспники, інтелегенти. Суспільство все більше опускалось у прірву страху, відчаю та моральної деградації. Заарештованих піддавали тортурам за особистою вказівкою Сталіна. Не витримуючи фізичних мук, вони давали свідчення на себе, на своїх знайомих, рідних. Відбувалося масове знищення кадрів у військах. Були репресовані десятки видатних військових командирів вищого рангу, серед них заступник наркома оборони України маршал тухачевський. Разом з ним смертельний вирок було винесено команд. Військами Київського військового округу Якіру та іншим відомим діячам. У військах відбувалося масове винищення кадрів. Більшість командних посад довелось заміщати людьми, які не встигли закінчити навіть середніх військових навчальних закладів.
В 1938 році хвиля масових репресій почала спадати. В грудні цього ж року появилась інформація про звільнення Єжова від виконання обовязків наркома внутрішніх справ і на його посаду призначено Берію. ХVІІІ зїзд ВКП (б), який відбувся у березні 1939 року зареєстрував істотне зміцнення становища Сталіна в партії і державі. З 1966 делегатів попереднього зїзду на цьому були присутні тільки 35. Ставати в опозицію більше ніхто не наважувався.
4. Державний устрій СРСР.
Конституція СРСР 1936 року, а потім Конституція 1977 року. законодавство закріпила комуністичний тоталітарний псевдопарламентаризм.
Для тоталітарно-феодального комунізму є характерним:
- панування державної власності на засоби виробництва
- відчуження виробництва від засобів виробництва
- примусовий і напівпримусовий характер праці
- відсутність ринкових відносин.
- низький рівень науково-технічного прогресу
- монополія однієї партії та її ідеології
- наявність сильного репресивного апарату
- формальне проголошення і фактична відсутність прав і свобод людини
- придушення інаокмислення в середині країни.
Всі вищі державні органи влади і управління СРСР - Верховна Рада, Рада Міністрів, міністерства, судові органи, прокуратура - це все було продовженням центральних органів КПРС - Пленумів ЦК, Політбюро та секретаріату ЦККПРС. На партійних зїздах, конференціях визначалась генеральна лінія партії у внутрішній і зовнішній політиці країни, обирались члени Політбюро та секретаріату.
Центральні партійні органи мали монополію на формування кадрового складу вищих державних органів влади і управління. Голова пПрезидії Верховної Ради, Голови Ради Союзу та Ради національностей формально обирались на сесії Верховної Ради за рекомендацією ради старійшин, фактично вони були номенклатурою політбюро , так само, як і посада Голови ради Міністрів, керівників міністерств і державних комітетів.
Президія Верховної Ради була органом не робочим, а показним, так само, як і рада міністрів була високопоставленим розпорядчим і господарським органом.
Рішення відповідних центральних партійних ставали обовязковими для виконання усіх без винятку як партійними, так і державними господарськими органами всіх рівней.
