Виникнення буржуазної держави. Англія.
І. Передумови революції. Початок революції.
На початку ХVІІ ст. Англія виглядала країною більш буржуазною, ніж феодально-кріпосною. Великих успіхів досягли промисловість і морська торгівля. Широкий розвиток одержує кораблебудування. Головним предметом експорту являється уже не шерсть, а готове сукно.
Але буржуазія залишається незадовільною. ЇЇ тяготить урядова опіка над виробництвом товарів і їх продажею. Постійне роздратування називає відкрите вимагательство грошей то під виглядом податків, то під виглядом мита. Незадоволення охопило і англійське село. Ознаки революційної ситуації (низи не хочуть, а верхи не можуть управляти по-старому) виявлялись всюди в селянських виступах, робітничих безпорядках". Кризова ситуація виявилась і в парламенті. Опозиція, яка склалась тут, переходить в наступ. В 1614 році парламент був розпущений до строку. Але король чинить опір і розправляється з опозицією .
В 1628 році парламент приймає "Петицію про права, основою якої є ідея конституційної монархії, ніяких податків без парламенту, ніяких арештів, відміна всіх надзвичайних судів. Король Карл і без особливого бажання затверджує Петицію показуючи, що він не збирається її притримуватись. І в 1629 році розпускає знову парламент. В Англії наступає пора безпарламентського правління. В 1640 році король скликує новий парламент, що вирішити питання про війну з Шотландією (він намагався нав'язати Шотландії богослужіння по англійському взірцю). Парламент нічим не допоміг королю, армія виявилась безсильною. Король знову зтикається з ворожістю парламенту. Нова сесія парламенту скликана восени 1640 року, стає "довгою", так як парламент в умовах кризисної ситуації стає керівником широкого антифеодального руху.
В своєму розвитку англійська буржуазна революція пройшла декілька етапів. Перший конституційний період - 1640 - 1642, коли затверджувались принципи "Петиції про права" принципи конституційної монархії. В 1647 році після 5 р. громадянської війни між королем і парламентом, тобто між феодальною реакцією і революційним народом починається переїзд до бурж. дем. етапу революції, який закінчується страченням короля. (1649). І утвердження буржуазної республіки 1649 - 1653 рр. Органічним продовженням цієї республіки став режим військової диктатури відомої під назвою протекторату Кромвеля. (1653-1658). Це державний устрій (від слова захищати) одержав своє відтворення в Конституції, яка відома під назвою Оруддя управління - 1653, по якій признавались законодавча влада парламенту, зосереджена в одній палаті парламенту. Установлювався для всіх виборчий ценз 200 фунтів і таким чином народні маси були усунені від виборів. Парламент протекторату не став парламентом народу. Комадування армією зосередилось в руках Кромвеля. По суті влада знову зосередилась в руках однієї особи не дивлячись на прийняту Конституцію і революційні перетворення так як і законодавча влада також належала йому.
В 1658 році Кромвель помер, а в 1660 році здійснилась реставрація династії Стюартів, при підтримці частини військових і буржуазії до влади син страченого - Карл, який урочисто підтвердив "Велику Хартію 1215 року", "Петицію про права", податкові права парламенту, обіцяв правити в згоді з парламентом, не переслідувати діячів революції. Але він не виконав своїх обіцянок. Труп Кромвеля був викопаний і повішений, хто лишився живим з діячів революції був страчений або втік з країни. В 1677 році Карл прийняв закон, по якому вносились корективи в земельне право. Якщо у селянина не було відповідного титула на землю, земля його признавалась власністю лендлорда. В інтересах землеволодіння новий уряд встановлює вигідні мита при ввозі дешевого хліба. Таку ж політику проводив і брат Карла ІІ Яків. Отже, реставрація монархії повернула країну до старої виборчої системи, старої палати лордів, непомітно скасувала хоч якісь революційні завоювання.
Така політика, якою знову був незадоволений в першу чергу панівний клас, привела до утворення в цьому класі двох партій - торі і вігі. Торі об'єднала в своїх рядах конкрективні круги землевласників, вігі представляла інтереси промисловців і торговців.
Виникнення цих двох партій поклало початок буржуазної двухпартійної системи, яка є основою політичного устрою сьогоднішньої Англії - консерватори - (торі), ліберали - (вігі).
В 1679 році вігі перемагають на парламентських виборах і добиваються закону, за допомогою якого противники урядової політики були захищені від репресій. Згідно цього закону арештованим надавались права і можливості заявляти клопотання про хід слідства, особистого характеру, умови звільнення арештованого. Позитивне значення цього закону в тому, що в ньому закріплювались гарантії проти неправосудних арештів.
В 1688 році через три роки після того, як місце на престолі зайняв Яків ІІ торі і вігі об'єднавшись здійснили так звану славну революцію, в результаті якої Яків ІІ був зміщений з престолу і вік з країни. Його місце зайняв Вільгельм Оранський. Причини зміщення Кова в його пол. Тиц. Зайнявши престол, він розігнав парламент, вигнав суддів з партії вігів, залишив міста їх самоуправління.
Кандидатура Вільгельма була приємлема по причині, що він був протестантом, політичним діячем, вихованим в дусі конституційного правління, був близький інтересам і землевласників, і промисловості, і тому, що він був з королівської родини (чоловік Марії дочки Якова).
В 1689 році пройшла коронація Вільгельма і в цьому ж році був підписаний акт, який став юридичною основою англійської конституційної монархії "Біль про права".
Основні положення:
всякий закон виходить від парламенту;
узаконюється свобода дебатів в парламенті, свобода петицій, гарантується часте скликання парламенту;
парламент визначає склад і чисельність армії і кожний рік виділяє для цього кошти.
Отже, переворот 1688 року здійснений без пролиття крові, був справою обох партій торі і вігі. Цей договір мав свої наслідки. Компроміс між феодальним дворянством і буржуазією не дивлячись на зберігся в ХVІІІ ХІХ ст. Зберігається він і до цього часу. Він полягав в тому, що земельному дворянству були залишені всі основні місця в державному апараті і дворяни землевласники в своїй політиці будуть керуватися не тільки власними інтересами, але і інтересами буржуазії. Але раз дворянство звергло панівне положення в державному апараті. І значну частину своїх земель значить англійська буржуазна революція не була доведена до кінця.
2. Посилення ролі парламенту.
ХVІІІ ст. було часом дальшого формування конституційної монархії. Цьому сприяли значні перетворення в промисловості, які висунули Англію в число перших промислових країн світу. Нечуваним способом розвинулась мануфактура, щоб потім уступити місце паровій машині і фабрикам.
В переході від мануфактурної стадії кап. Виробництва до машинної фабричної - основний зміст промислової революції.
На початку ХVІІ ст. виникають зміни і в політичному житті.
Цей період характерний обмеженням королівської влади.
В 1701 році видається "Акт управління" яким розмежовувалася влада короля. Згідно цього акту всі рішення, які приймались, повинні підписуватись не тільки королем, але міністром, в віданні якого знаходилась справа, по якій виносилось рішення, право "вето" за королем з того часто зберігалось формально, практичного воно не знайшло з того часу відтворення, цим актом закріплювався принцип незмінності суддів - зміщення судді могло бути не інакше як по рішенню обидвох палат (До цього часу судді були на посаді, бо було угодно його величності королю).
За королем звичайно зберігались всі зовнішні знаки величі. При всякій новій коронації парламент встановлює розміри "цивільного листа". В ХІХ ст. Цивільний лист передбачав виплату 385 тис. фунтів .
У ХVІІ ст. В Англії складається парламентська система, суть якої в тому, що уряд - Кабінет міністрів править під контролем парламенту.
На протязі ХVІІ ст. Парламент зміцнює свої позиції, вирішує все більше коло державних питань. І це свідчить про дальшу демократизацію суспільства.
Право і закони Англії характеризувались консерватизмом, тобто сталістю. Кримінальний процес базувався на Великій Хартії вольностей 1215 року. Зміни в нього були внесені лише Законом 1679 року.
Консеравтизм англійського кримінального права зберігся в покараннях спалення, колесування, четвертування.
Найтяжчим з кримінальних злочинів є державна зрада, основним законом до нього залишився "Акт про зраду" 1352 року.
В Англії на той час було відсутнє цивільне право як галузь права, закони якої видавались королем, а потім парламентом, стосувались окремих галузей цивільного права. У ХVІІІ - ХІХ ст. Розвинулось договірне право, де вироблялись поняття і означення договорів і зобов'язання за них.
В сімейному праві тривалий час зберігались і феодальні пережитки. До кінця ХІХ ст. Право управління в сім'ї належало чоловікові, отже, і право розпорядження подружнім майном. Лише в кінці ХІХ ст. було встановлено право припинення шлюбу через розлучення.
Суттєвих змін потерпіло виборче право. Кромвелем було відмінено середньовікове виборче право, а при реставрації Стюартів воно було знову відновлено. Тому в кінці ХVІІ ст., коли перемогла буржуазно-демократична революція, зміцнилась роль парламенту, воно потребувало корінної зміни.
Реформа 1832 року встановила, що виборцями ставали всі особи, які досягли повноліття 21 року. Реформа 1867 року була спрямована на те, щоб у парламент пройшло якомога більше депутатів з робітничого класу, який на той час уже оформився як клас пролетаріату. Таким чином прибавився і мільйон голосуючих. В 1872 році вводиться таємне голосування.
Реформа 1867 року була спрямована на те, щоб уступаючи вимогам пролетаріату в число виборців ввійшли працівники с/г і дрібні орендатори. Завдяки цьому кількість виборців в графствах виросло втричі.
Кримінальний процес також потерпів зміни. Судочинство почалось веститсь на англійській мові (на суміші французького і норманського наріч). Обвинувачений з 1646 року почав одержувати копії обвинувачувального акту і список присяжних. В 1696 році йому було надано право користуватись послугами захисника. Тортури були відмінені лише в 1772 році.

Виникнення і розвиток держави і права Німеччини
та її об'єднання.
І. Німецький союз. Велика французька революція як громова блискавка ударила в той хаос, який являвся тисячелітня "Священна Римська Імперія німецької нації" Наполеон довершив її крах. Він знищив самостійність "Вільних міст" і окремих суіверенностей. Значна частина Німеччини була поставлена під безпосереднє управління Франції. Були знищені кріпосне право і феодальні привілегії. (В середині Х ст. королю Отону І вдається захопити північ і центр Італії після чого він об'явив себе Імператором, а створена ним імперія одержала в ХV ст. назву "Священної Римської Імперії німецької нації). І ось в 18806 році вона розпалась.
Поразка Наполеона не відновила стару Імперію. Замість неї Паризьким трактатом 1814 року був створений так званий Німецький Союз, в який входило 34 королівств, князівств і герцогств, кожне з яких зберегло свою незалежність, головна роль в Союзу належала Австрії.
Орган Німецького Союзу "Союзний сейм" турбувався тільки про те, щоб в Німеччині нічого не мінялось.
2. Революція 1848 року. Буржуазний розвиток Німеччини тим часом здійснювався, хоча і дуже повільно. Приблизно в цей час заявляє про своє існування робітничий клас. Знаменитий виступ сілезьких ткачів В 1844 році поклав початок боротьбі німецьких робітників з феодалізмом. В 1848 році у Франції знову виникла революція, яка і дала повід до боротьби в Німеччині. Столиця Пруссії Берлін покралась барикадами. Поки пролетаріат бився з військами, буржуазні ліберали упросили пруського короля згодитися на деякі переміни. Серед них фігурували знищення феодальних судів і влади поміщиків над селянами, розповсюдження суду на політичні злочини, вибори в установчий ландтаг (національні збори).
Буржуазно-демократичний рух захопив і другі німецькі держави. Щоб виграти час для розправи з ним королі і князі дали свою згоду на скликання Установчих зборів у Франкфурті на Майні. Установчі збори, які були складені з депутатів всіх німецьких держав повинні були дати Німеччині єдину Конституцію.
Франкфуртські збори не оправдали надій німецької демократії. Чим далі розвивались події, тим все більше виявлялись непримиренні протиріччя, які роздирали ліву і праву частину Зборів. Врешті німецька буржуазія перейшла на сторону крайньої реакції. Озброєна буржуазна гвардія стала стріляти в робітників. Селяни дали себе заспокоїти обіцянками відміни феодальних повинностей.
Замість того, щоб діяти ліва частина зборів втягнулась в безконечні дискусії. А коли революція була придушена, Франкфуртські збори були просто розігнана.
3. Конституція Прусії 1850 року. В травні 1848 року відбулись збори в пруські Національні збори, які підготували проект Конституції і який був затверджений в 1850 році. Нова пруська Конституція стала констатацією контрреволюції.
Вона створила дві палати з законодавчою владою. Нижня палата була виборною, верхня створювалась по королівському указу з принципів князів.
Законодавча влада палат паралізувалась абсолютним вето короля. Помимо абсолютного вето на постанови палат конституція представляла королю законодавчу ініціативу. Він залишався главою виконавчої влади. Королю не заборонялось розпускати парламент стільки разів, скільки йому заманеться.
Міністри уряду не були підзвітні ландтагу, вотум недовір'я їм був не страшний. Назначав і зміщував їх король.
Конституція 1850 року не була залишена і деяких демократичних прав і свобод. Разом з тим було зроблено все для того, щоб ці свободи залишались явними. Свобода зібрань, наприклад, дозволялась тільки при умові збиратись в закритих приміщеннях.
Отже по своєму змісту це була конституція абсолютної монархії.
4. Об'єднання Німеччини. В другій половині ХІХ ст. Прусія стала єдиним сильним конкурентом Австрії в Німецькому Союзі, так як мала саму могутню армію - (на армію тратилось 22 млн. Талерів з 51 - в цілому бюджеті. Також з початку ХІХ ст. була введена загальна військова повинність.
В 1866 році Прусія виграла війну з Австрією, яка була затіяна із-за герцогства Гольштейн. З цього часу надії буржуазії на об'єднання Німеччини були покладені на Прусію. Вісмарк, старався оправдати ці надії. Він не сумнівався в тому, який має бути шлях до об'єднання "не речами, не постановами, а кров'ю і залізом".
Об'єднання Німеччини було необхідною умовою її буржуазного розвитку. Воно було оправдано єдністю мови її культури. Це об'єднання могла здійснитися двома шляхами. Першим шляхом революції, яка повинна була би привести до великонімецького союзу. Але цей шлях не вдався. Це об'єднання піло другим шляхом. Зробившись самою міцною державою, Прусія вирішила створити єдину імперію по пруському взірцю. Важливу роль в цьому завданні відіграв перший міністр Прусії поміщик Отто фон Вісмарк. Він говорив, що "я скористаюсь з того, щоб об'явити війну Австрії, знищу Німецький Союз, підкорю своєму впливу середні і мілкі держави і створю єдину Німеччину під верховодством Пруссії".
Цей план втілювався в життя. Розгром Австрії знищив Німецький Союз. Замість нього Прусія створила ПН-Німецький Союз держав. В 1867 році Союз одержав конституційне упорядкування. Управління ним здійснювалось президентом в особі пруського короля, канцлером і двома палатами, з яких - нижня - рейхстаг - вибиралась загальним правом.
За межами Союза залишались південнонімецькі держави. На шляху до їх насильницькому об'єднанню в рамках єдиної імперії стояла Франція - поява великого і сильного сусіда було для Франції неприємлемим.
В 1870 році Прусія одержала накінець можливість спровокувати війну з Францією, розгромивши французьку армію. Прусія предоставила південно-німецьким державам право вибору відносно свого упорядкування. Південно-німецькі держави виявили бажання ввійти до складу єдиної Німецької держави. В 1871 році Німецька Імперія одержала конституцію.
5. Конституція 18711 року. Згідно Конституції 1871 року в склад Імперії входило 22 монархії (серед них Прусія, Баварія, Саксонія).
Конституція наділяла їх деякою долею незалежності, але в дійсності то був союз, в якому не було неформальної рівності.
Главою Імперії був король Прусії. Йому присвоювався титул Імператора. Він був главою збройних сил Імперії, призначав імперських чиновників, включаючи главу - союзного канцлера.
Верхньою палатою Німецької Імперії являвся бундесрат. Члени його назначались урядами держав. (причому від Прусії в бундесраті було 17 представників з 58 (решта складали від одного до шести депутатів). Конституція представляла бундесрату законодавчу владу і значну долю виконавчої влади.
Нижня палата носила назву рейхстаг. Він вибирався спочатку на три, а з 1887 року на п'ять років. Законодавча Ініціатива рейхстага, так як і виконавча влада, була незначною. В тому випадку, коли рейстаг відклоняв законопроект, уряд міг обійти цю перепону, проводячи через бундесрат перейменований указ з цим же змістом.
Рейстаг вибирався загальним чоловічим виборчим правом при таємному голосуванні. Досрочний розпуск рейстага міг бути здійснений простою постановою бундесрата.
Імперський уряд був представлений в єдиній особі - канцлера. Кабінету міністрів не існувало. Міністри які відали визначеним колом питань знаходились у підпорядкуванні канцлера.
Отже конституція 1871 року була реакційна по духу і змісту.
Наслідком політичної ситуації, яка склалась в Німеччині, було те, що феодальні землеволодіння не були ліквідовані в ході буржуазного розвитку, вони одержали можливість приспособитися до цього розвитку, надовго зберігши напівфеодальні риси. Кріпацтво пеперостало в капіталістичну експлуатацію на землях поміщиків.
6. "Винятковий закон" проти соціалістів. Об'єднання Німеччини сприяло швидкому розвитку промисловості країни. Разом з індстр. Розвитком швидко зростав і робітничий клас. Німецька соціал-демократія стала ведучою партією в світовому пролетарському русі. В 1877 році за соціалістичних кандидатів проголосувало 0,5 млн. Людей.
В боротьбі проти робітничого руху Бісмарк вдався до мір кримінальної і адміністративної репресій. Він провів через парламент так званий "винятковий закон" проти СД. - 1878 році. Тюрма і великі грошові штрафи загрожували кожному за членство в організації, яка мала своєю ціллю знищення існуючого ладу шляхом СД, соц. Або комуністичних спрямувань.
На основі "Виняткового закону" уряд добився тюремного ув'язнення для 1500 членів партії, 1300 періодичних видань партії були заборонені.
7. Утворення Австро-Угорщини і початок світової війни.
Вигнан. З Німеччини ослаблена в політичному і військовому відношенні Австрія залишалась все однозначною європейською державою.
Як і в минулі віки вона продовжувала утримувати і експлуатувати величезні слов'янські території - Чехію, Моравію, Словаччину, Хорватію, Сілезію, Буковину, Галичину і Угорщину.
Революція 1848 року охопила і Австрію. Революція знищила монархію, але реакція як і в Німеччині перемогла і тут. Проте в 1850 році вона втратила Ломбардію з Італією, а в 1866 році потерпіла поразку у війні з Прусією.
Намагаючись утримати Імперію, яка розпадалась, Австрія представила незначні права по управлінню Чехії, приласкала Угорщину, представивши в 1867 році внутрішню автономію. Угорщина одержала право на свої законодавчі органи, на свій уряд. Спільні справи Австрії і Угорщини повинні були вирішуватись з допомогою делегацій від двох представницьких органів, які скликались щорічно.
Імператор Австрії об'являвся одночасно і королем Угорщини і , таким чином, об'єднав в своїй особі дві частини двоєдиної Імперії. Офіційно її назва стала Австро-Угорщина.
Обділена в колоніальному відношенні Німеччина рвалася до перемоги світу. Зовнішня політика Бісмарка і його послідувачів заключалась в колоніальних захопленях в Африці, нечуваній жорстокості і звірствах в Китаю, неприйнявши інциденти і провокації проти Франції.
Накінець вбивство австрійського ерцгерцога (наслідника) в Сараєво дала бажаний повід до війни. Всі імперіалістичні держави взяли в ній участь, але ініціатива належить Німеччині.
В цій війні Німеччина потерпіла нищівної поразки. Імперія рухнула. Зникла і Австро-Угорщина як держава, яка брала участь у війні на стороні Німеччини.
Арабський халіфат
виник у ІІVст. На Аравійському півострові в результаті розпаду первіснообщинного ладу, тобто родоплемінних відносин у арабів. Створена в 662 році релігійно- політична община Мухамеда розповсюдила владу Іслам на Аравію, Іспанію, Північну Африку, Єгипет, Сірію, Іран, Ірак, Персію, держави Середньої Азії, Північну Індію. Ця величезна Імперія проіснувала до ХІІІ ст. і відома як А.Х
Його історію можна розділити на слідуючі основні періоди: розклад родоплемінного ладу; (VІ - VІІ ст.), 2. Завойовні війни і створення арабської імперії халіфат Омейядів (662-750 рр.). 3. Падіння Омейядів, лахаліфат Абасидів (Багдадський халіфат і його розпад (750-1258).
В VІ-VІІ ст. араби соціально диференціювались. Виділились окремі роди, клани і племена. В Мецці рід Омейядів очолив караванну торгівлю. Загальноплеменні пасовиська захопили власники крупної рогатої худоби. Так появилась знать.
Складенню держав також диктувалося необхідністю боротьби з Іраном і Візантією, так як Іран і Візантія суперничали за Іемен, який був розположений в південній Аравії і в якому уже в першому тисячолітті до н.е. склалась висока землеробська культура, який був найбільш розвинутою державою. В 572 році був підкорений Іраном і Візантією.
В процесі цієї боротьби племена на Аравійському півострові об'єдналися і початок цього об'єднання положив засновник мусульманської релігії Мухамед, який був бідним паступахом і вже в цей час став пророкувати єдиновірство, виступав проти знаті. Переслідуваний нею він в 622 році втік з Меки в м.Ярсіб який потім стали називати містом пророка - Медіною. 622 рік став для мусульманів священним роком - роком запровадження Ісламу. Проповіді і пророцтва Мухамеда після його смерті були зведені в єдину книгу, яка одержала назву Коран.
В Медині до Мухамеда прийшли духовна і світська влада. Іслам і його сторонники утверджували свою владу і не тільки проповідями, але і силою зброї. Між Мединою і Меккою розгорілась боротьба, в якій перемогла Медина. Родова знать признала Мухамеда. Був завойований і Йемен.
В 632 році Мухамед помер, а його наступники продовжували завойовувати території, які продовжувались до 751 року. Отже склалась держава з центром спочатку в Мецці і Медіні, потім в Багдаді.
Після смерті Мухамеда між знаттю розгорілась жорстока боротьба за владу. В 662 році в результаті жорстокої боротьби до влади прийшли Омейяди, які правили державою майже сто років. Їхнє правління відзначалось швидким збагаченням аристократії, військових начальників, посиленням експлуатації підкорених народів а також багаточисельними збройними повстаннями рядових арабів і підкорених народів. В 750 році Омейяди потерпіли поразку в результаті повстання арабських племен, іранських селян рабів і феодалів, яке переросло в громадянську війну. Халіфат очолила династія Абасилів. Столиця в Дамаску була перенесена в спеціально побудоване місто Багдад (столиця якої держави є тепер Багдад?)
Суспільний лад: панівний клас - халіфи, намісники і військові начальники. В склад панівного класу входили також і верхушки підкорених народів, які прийняли мусульманство (по Корану всі люди ділились на правовірних і неправовірних).
Селяни в халіфаті складали основний податний прошарок, причому становище селян-мусульман було більш важким.
Високо була розвинуте в халіфаті міське життя. Це були міста з великими центрами торгівлі ремесла і культури. Панівним класом міст були феодали. Великим впливом користувались корпорації богословів і закони торговців, які об'єднувались навколо шкіл богослов'я і права - медресе.
Дуже великий процент суспільства складали раби, які поділялись на челядь, військових слуг і рабів використовуваних в виробництві.
Державний устрій: Верховне правління було зосереджено в руках халіфа і його намісників. При Абасидах появилась посада візиря, якому підчинявся весь адміністративно-фінансовий апарат, військо.
Місцеве управління: Халіфат ділився на намісництва - емірати. Основними еміратами являлись: Іспанія, Африка, Єгипет, Сірія, Іран, Північна Індія. Намісництва передавались по спадковості. Намісники еміри були такими ж деспотами, оточені пишним двором як і халіфи а Багдаді.
Судова система: Намісник мав і судову владу. В відправленні правосуддя допомагали йому кадії, які потім стали самостійними суддями. Функції кадії зберігались тільки для суддів мусульман. В залі присутніми були два офіційних понятих, судові пристави і захисник.
Право в халіфаті формувалось в єдності з Ісламом і його догматикою. Отже єдиним джерелом права являвся Коран.
Право власності. Основні предмети власності земля, худоба, будівлі, зброя, коштовності, раби являлися власністю держави.
Предметом регламентації особливої являлось користування водою. Суспільна власність на воду була священним догматом. Озера, ріки були власністю мусульманської общини. Колодізя, фонтани, те, що створено людською працею - знаходилось в приватній власності. В зв'язку з такою особливістю власності на воду і користування нею в 844 році був створений водний кодекс. "Книга про канали", який регламентував користування водою для орошення полів.
В халіфаті в зв'язку з великим розвитком торгівлі були широко розвинуті договори і різні угоди, такі як зобов'язання з причинення шкоди, безпідставного збагачення, купівлі-продажу, дарування, підряду, аренди земельних участків, договір займу та застави. Коран забороняв позику під проценти. Широкого застосування набули векселі.
Шлюбно-сімейні відносини. В VІ-VІІ ст. у арабів була патріархальна сім'я. Дорослий син після одруження виходив з сім'ї і ставив поруч свою палатку. Притаманні ранні форми шлюбу, які збереглись дотепер.
Шлюбу окремих племен властиві риси матріархату. Діти одержували ім'я по матері, а право розлучення належало жінкам. Жінка мала право перебувати в шлюбі з декількома мужчинами, який проживав з нею по місяцю. Батьківство встановлювалось по вказівці жінки. Дуже широко застосовувалися і тимчасові шлюби, які збереглись і до цього часу.
Останки матріархату вииживають себе у міського осідлого населення і в шлюбних відносин встановлюється панування мужчини, Коран допускав багатожонство , але не більше 4-х жінок одночасно. Крім жінок можна було мати і рабинь-наложниць. Шлюб оформлявся усним або письмовим договором або угодою між батьками. Вік не мав значення, в шлюб вступали особи, які досягли статевої зрілості. Коран забороняв шлюби між близькими родичами. Шлюби розривалис по багатьох причинах (відсутність чоловіка більше півроку, порушення вірності, віровідступництво, жорстоке відношення до жінки) і процедура розірвання шлюбу була дуже простою.
Праов наслідства. В доісламську епоху "той хто вміє їздити на коні і володіти мечом - позбавлення права наслідства". При Мухамеді право наслідства для жінок було значно обмежене.
Кримінальне право: Поняття злочину у мусульман було невідділиме від гріха, тобто злочинні посягання були заборонені Кораном.
Першу групу складали "кровні злочини" тобто вбивства і поранення не зв'язані з грабіжництвом. До мухамеда за вбивства каралось вбивство тобто кровна помста. Мухамед звузив рамки покарання. Кровна помства існувала тільки за навмисне вбивство, а за ненавмисне - грошову компенсацію родичам вбитого. За протиправні діяння відповідали особи, які досягли 15-18 років. Оп'яніння, яке було причиною втрати пам'яті, звільняло від кримінального покарання.
Мусульманському праву відома необхідна оборона і крайня необхідність. Потерпілий міг вбити злодія або грабіжника щоб повернути своє майно.
Друга група злочинів - худуд (віровідступництво), порушення шлюбної вірності, п'янство, дача неправдивих показів, а також крадіжки та грабежі). За ці злочини призначалася смертна кара, відрізання рук, ніг. За порушення шлюбної вірності Коран виносив покарання - сто ударів кнутом, а жінці додатково - пожиттєве домашнє утримання.
Каяття звільняло від покарання по цій групі злочинів.
Третя група злочинів - посягання на державний устрій. За ці злочини передбачалася кара в вигляді позбавлення волі, конфіскацію майна і права носити чалму.