Мамо! Рідна моя матусю!
... Так на грізних дорогах війни знайшов письменник своїх рідних, що перенесли страшні роки фашистської неволі.
Котилися на захід фронти, ще гриіла війна, а Яновський зі своїми побратимами – письменниками обїздив рідні землі, придивлявся до відбудовчої, мирної праці на визволеній Україні. Якось Юрій Яновський і Петро Панч завітали в степове село на Херсонщині. Довго стояли вони, вражені гнітючою картиною спустошеного села... Людей не видно. Навіть птахів немає.
Та ось вилазить з погреба жінка з дівчинкою років пяти.Обої обврвані, виснажені, голодні...
Аде ще люди? – поцікавився Юрій Іванович.
Війна забрала, сину... Війна... Вже думала, що людей не побачу, що всі погинули і тільки ми з Хельдою живі...
Чом ви так називаєте дівчинку?
Бо вона німецька. Приїхав сюди товстий німець. Генерал, казали. Заграбастив собі колгоспні землі. Панувати, бичите, захотів. Атут бомби... бух... бух... Той німець хитрющий – здавна наготовив усякі валізи, клумаки. Набехкав ними автомобіль... Німкеню поранило, так він її викинув з машини – нехотів, бачите, возитись. А я кажу: хоч доньку візьміть, Хельду свою.Та де там! Утік... А я схопила Хельду та в погріб... Вчу її нашої української мови та годую, чим маю...
А у вас діти є?
Два сини було... убито їх ще на початку війни під Одесою... Не хотіли вони відступати, кажуть, бились з германом проклятющим до останньої краплиночки, ріднесенькі мої... Як соколики були. Такі поштиві, роботящі, так тямили коло тракторів і на інженерів мали вчитися... Мамо, було, кажуть, ось вивчимося, і ви біля нас будете. Нічого не робитимете, відпочинете за свій вік та папифон слухатимете. Ось так вони казали...
Яновський низько склонив голову перед благородною жінкою...
Не вдовзі після цієї мандрівки Яновський завершив роман “Жива вода”(1947р.), що в другій редакції дістав назву “Мир”.
Ці оповідання можна назвати художніми документами, створеними по гарячих слідах подій.
Оповідання Юрія Яновського часу війни знайомлять нас із героями мужніми, духовно красивими, беззавітно відданими рідній Батьківщині.
З особливою силою розкрився талант Яновського-прозаїка в “Київських оповіданнях”, відзначених Державною премією СРСР. Письменник працював над ними в перші повоєнні роки, коли в серці кожної людини гострим болем озивалися рани, заподіяні війною. Це відчувається і в його оповіданнях. Та не тільки про біль, горе, втрати писав письменник. У ряді творів, в “Київській сонаті” і “Місто за дротом”, зображено Київ за тимчасової фашистської окупації – уярмлений, поруйнований, але нескорений і героїчний.
Ці оповідання можна назвати художніми документами, створеними письменником по гарячих слідах подій. Досконало знаючи Київ і грунтовно вивчивши його життя в неволі, Яновський прагнув надати достовірності кожному свідченню про місто, кожному згаданому факту, наблизити художню розповідь до невигаданих, позбавлених мистецьких “ красивостей” життєвих історій. З цією метою застосовується своєріддний художній прийом – посилання на свідчння учасника подій, як те зроблено, наприклад, у “Місті за дротом”, “Київській сонаті” й інших творах.
Хлопцям-підпільникам з хлібозаводу ( “Місто за дротом”) випало зіграти “матч смерті” з німецькою футбольною командою, - вони зіграли його так, як належало справжнім патріотам. Загроза смерті після матчу, зневага, навмисна грубість “суперників” у цій грі без правил не залякують наших юнаків, які своєю перемогою зміцнюють віру мешканців міста в успіх боротьби у визволення. Автор докладно простежує в оповіданні мотиви цієї незвичайної історії – і тяжкі, трагічні, і сповнені високої героїки.
Вражає своєю глибокою правдою, осмисленою за найвищими критеріями письменства, “Київська соната” – оповідання про перебування в окупованому ворогом місті школярів Фелікса і Волі (обом їм разом було не більше п’ятнадцяти років). Власне, неточно сказати: “про перебування”... Оповідається про те, як ці неповнолітні герої, лишившись одні,без батьків, день за днем переховуються між руїн і в підвалах, рятують малу дівчинку Талю і доглядають її, роздобувають убогі харчі і, зрештою, стають месниками
Дотримуючись зовні спокійного і розважливого тону розповіді, Ю.Яновський промовляє слово хвали на честь своїх малих героїв, які завдяки сміливості, витривалості і величезній волі до життя за неймовірно тяжких обставин діють, борються, не визнаючи фашистського рабства. Діти не звершили подвигів, на які здатні дорослі підпільники-патріоти, але вони, як показує автор, кинули виклик окупантам – вночі розклеюють у місті знайдені між руїн радянські кіноплакати, допомагають незнайомому підпільникові втекти од переслідувача-фашиста тощо. Це їхня непокора, їхні подвиги.
З неабиякою поетичністю письменик оповідає і про зовсім не дитячі турботи Фелікса та Волі ( нічні виходи на безлюдні вулиці, шукання харчів та ін.), і про їхній дитячий-таки, не знищений війною світ. “Вони жили в спогадах , - пише автор. – Зайшовши до кіно “Зміна”, Фелікс і Воля вдавали з себе завзятих кіноманів. “Яка сьогодні акртина?” – питав Воля. “Чапаєв”, - незмінно відповідав Фелікс. Вони дивилися “Чапаєва безліч разів...” Сиділи між руїн і спрямовували погляди до уявлюваного чарівного екрана. Так само – уявно, начебто віддаючись грі, - купували діти морозиво, навіть вигукували при цьому, що партизанам-орденоносцям можна купувати без черги. “Їхні душі росли, - читаємо тут, - як молоді деревця, зануривши коріння в землю спогадів, в щасливе минуле, в їхнє життя.
Ю.Яновський у “Київській сонаті” оповідає про силу любові дітей до життя, про їхню щиру, незнищену віру в щасливі дні визволення.
Він писав правдиві книги миру, в яких так же правдиво говориться про лиходіяння війни, яка на кожнім кроці нагадує людям про себе і в дні довгожданного спокою. І в цьому бачиться неабияка заслуга письменника.
“Малий” епос Ю.Яновського несе в собі великий зміст, у ньому з мистецькою довершиністю змальовано людину, її нелегкі шляхи до перемоги і щастя.
За три десятиліття натхненної праці (помер письменник 25 лютого 1954 року) Юрій Іванович Яновський збагатив українську літературу видатними творами. Роман “Вершники”, “Мир”, “Майстер корабля”, численні оповідання і п’єси живуть сьогодні, житмуть завжди, несучи людям радість відкриття правдивого, мудрого і красивого художнього світу Юрія Яновського.
ПЛАН
Романтична мрія Юрія Яновського.
Новелістика Ю.І.Яновського періоду II світової війни:
а) новела “Чапай”;
б) новела “Наталка”;
в) новела “Коваль”;
г) новела “Комісар”;
д) “Дівчинка у вінку” – одне з найкращих оповідань про дітей;
е) оповідання “Київська соната”.
Внесок Юрія Яновського в розвиток української літератури.
Література.
