На президентських виборах у Франції 1981р. переміг представник соціалістичної партії Франсуа Міттеран. Після 23-річної перерви вибори у Національні збори також принесли перемогу лівому блокові, сформованому з соціалістів і комуністів.
Ліва коаліція напередодні виборів вміло використала загальне незадоволення народу погіршенням матеріального становища і висунула багатообіцяючу популістську програму.
З перших же днів своєї діяльності новий парламент прийняв закон про націоналізацію 18 банків і п’яти найбільших фірм. Частка державного сектора в промисловості зросла до 32%. Розмір мінімальної зарплати збільшився на 10%, пенсій і сімейної допомоги-на 20-25%.
Заходи уряду прискорили інфляцію і фактично не змогли поліпшити матеріальне становище трудящих. Окрім того, така політика спонукала великі фірми до переведення капіталу у закордонні банки. Різко скоротились вклади у виробництво. Окремі політичні сили, зокрема ОПР і „Союз за французьку демократію” об’єднались і вступили проти націоналізації підприємств. Активізувалися неонацистські сили з „Національного фронту” . У країні здійснювалося терористичні акти проти політичних і державних діячів. З огляду на це уряд Ф. Міттерана оголосив про перехід до „суворої економіки”. У правлячій коаліції виник розкол, і комуністи вийшли з уряду. На виборах у Національні збори в березні 1986р. перемогли представники правих партій. Був сформований уряд на чолі з лідером ОПР Жаком Шираком. Виникла ситуація, коли президент і глава уряду належали до різних політичних партій, програми яких суттєво відрізнялися. За цих умов президент і глава уряду повинні були шукати компромісні варіанти у проведенні внутрішніх та зовнішньої політики. Націоналізація загальмувалася. Почався зворотний процес приватизації націоналізованих підприємств. Чимале значення уряд і президент надавали ліквідації зовнішнього дефіциту, стабілізації економіки і виконання соціальних підприємств. Чимале значення уряд і президент надавали ліквідації зовнішнього дефіциту, стабілізації економіки і виконанню соціальних програм. Тільки у 1988р. виробництво зросло на 3,6%. Це найвищий показник за всі 80-ті роки.
Велика увага приділялась інтеграційним процесам в Європі, розвитку економічних зв’язків з країнами східної Європи. Одним з пріоритетних напрямів зовнішньої політики залишався курс на зміцнення відносин з африканськими країнами, колишніми колоніями.
На президентських виборах 1988р. знов переміг Ф. Міттеран, який використав відсутність єдності серед правих партій. Вибори у національні збори привели до майже однакового розподілу депутатських місць між лівими і правими партіями. Вперше виник парламент без більшості. Це значно затруднювало маневри президента і депутатів лівої коаліції у парламенті. Уряд, який складався переважно з представників ОПР і правих угрупував, продовжував попередню політику компромісів. Виконати передвиборну програму соціалістів Ф. Міттерану не вдалося. Особливо велике розчарування у населення викликало розорення дрібних підприємств, скорочення робочих місць і зростання безробіття. Кількість безробітних до середини 90-х років досягла 2,5 млн. осіб.
Президентські вибори 1995р. відбувалися в надзвичайно напруженій політичній боротьбі. Праві сили, розгорнувши критику проти соціалістів звинувачували їх у всіх невдачах економічної та соціальної політики. З семи кандидатів у президенти від різних партій у першому турі жоден не набрав необхідної кількості голосів. У другому турі боротьба розгорнулася між кандидатом від ОПР – досвідченим політиком Жаком Шираком і представником Соціалістичної партії Ліонелем Жоспеном. Їхні передвиборні програми суттєво відрізнялися. Якщо Ж. Ширак, за котрого в другому турі виборів голосували голлісти та центристи, обіцяв підтримати підприємців і власників, знизити податки і соціальні виплати населенню, перейти до професійної армії, відновити ядерні випробування, то Л. Жоспен зобов’язувався підвищувати соціальні виплати, поступово скоротити час перебування президента та при владі з семи до п’яти років. Незначною перевагою голосів перемогу здобув Ж. Ширак.
